Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти



Сторінка6/18
Дата конвертації18.04.2017
Розмір3.67 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18


АФГАНИСТАН – НАША ПАМЯТЬ И БОЛЬ. ПОИСКОВАЯ ЭКСПЕДИЦИЯ «ПАТРИОТ»



Долженко Ева, Толок Карина, Калиниченко Юлия, Лисин Никита, Мельник Василий, Курусь Дарья, Жейнов Максим, учащиеся Малоданиловского лицея

Дергачевского районного сонета Харьковской области

Руководители: Ковалёва А. Ф., классный руководитель, Базырь Л. А., педагог-организатор
Пусть десять или двадцать лет пройдет,

И время врачевать умеет раны,

Давайте помнить тех, кто не придет,

Нельзя нам забывать Афганистана
Афганская война…. Как много и мало мы о ней знаем. Она ушла в историю и за неполных 10 лет унесла многие тысячи жизней воинов – интернационалистов. Поэтому, начиная свою поисковую работу мы посетили великолепный музей - диораму в городе. Харькове, встретились с участниками тех страшных событий:


  • Кузьменко Александром Сергеевичем – председателем районной организации воинов-интернационалистов;

  • Егоровым Андреем Николаевичем;

  • Московец Светланой Васильевной;

  • Коротким Сергеем Ивановичем;

  • Белецким Леонидом Константиновичем;

  • Терянник Анной Михайловной – матерью погибшего воина Левченко Игоря Борисовича.

Участники экспедиции попытались увидеть и понять состояние души воинов – интернационалистов.

Прошло уже 25 лет с того времени, когда закончилась эта война. И, оглядываясь назад, мы понимаем, что все же она не стала общей бедой народа, опалив лишь тех, кто в ней участвовал, их родных и близких.

Эта беда своим черным крылом коснулась и семьи нашего земляка - Левченко Игоря Борисовича.

Говорят, что время лучший лекарь, но с этим сложно согласиться ребятам, прошедшим через ад Афганистана.

Поэтому для нас воины-афганцы стоят в одном ряду с теми, кто защищал Отечество в годы Великой Отечественной войны, потому что это герои, которые искренне верили, что выступают в интересах Родины, той, которой они доверяли, которую любили.

Из рассказов наших гостей мы узнали, что среди героев - «афганцев» были авиаторы и танкисты, мотострелки и десантники, саперы и связисты, медицинские работники, представители других родов войск.

Совместно с ними пришли к выводу, что только на грани жизни и смерти можно оценить, что такое жизнь и как она хороша. Научиться ценить каждое мгновение в жизни, каким бы обыденным оно ни казалось. Война воплощает в себе все самое страшное, жестокое, все самое противоречащее человеческой сути. Человек рожден, чтобы жить, любить и радоваться.

Просмотрев документальные фильмы, проанализировав статьи газет и журналов, пообщавшись с участниками боевых действий, мы пришли к выводу: на той страшной войне рядовые, сержанты, прапорщики и офицеры вели себя в экстремальных условиях бесстрашно и решительно, действовали как настоящие профессионалы – патриоты. Никого не оставили равнодушными подвиги тех, кто своей грудью заслонял командира в бою, вызывал огонь на себя, спасая товарищей…

Эти люди живут рядом, и нам есть на кого равняться и с кого брать пример. Эстафету мужества, начатую нашими дедами, поддержанную их сыновьями, будем достойно нести мы – их внуки. ТАК БЫЛО ВСЕГДА !!!

Члены экспедиции проводят уборку и благоустройство памятников,(помогаем высаживать цветы и деревья на территории нашего поселка). Здесь же посажена аллея Победы. Ухаживаем и следим за чистотой на братских могилах, проводим часы духовного общения возле памятников погибшим в локальных войнах. В лицее провели уроки Мужества. Собрали информацию с фотографиями, видеоотчетами, выпустили стенгазету «Афганистан болит в моей душе», создали презентацию о погибшем нашем земляке.

Думаем и хотим приобщить всех неравнодушных - учащихся, ветеранов, общественные организации для написания Книги Памяти о воинах, кто в мирное время выполнял боевой приказ своей Родины. И пусть эта книга станет примером уважения к ним и напоминанием будущим поколениям, что это было. Ведь в современном мире государство достойно уважения и чего-либо стоит, если оно умеет защищаться. А без таких людей, как воины-интернационалисты и их примера оно будет обречено.

Неспокойно в нашей родной Украине, щемит сердце…. Одно дело, когда воюешь с врагом, и совсем другое, когда на «майдане» стоят украинцы, односельчане, а может, и соседи, но по разные стороны баррикад.

Одумайтесь, люди!!!

Украина у нас одна и делить ее нельзя!!!


Наші батьки – миротворці
Дроздик Галина, Макогон Олександр, Яковлєва Анастасія, Яковлєва Марина

учні Ульянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Богодухівської районної ради.

Керівник – Астапова Я.В., керівник гуртків Богодухівського ЦДЮТ
Після Другої світової війни війська СРСР брали участь у 24 локальних війнах і збройних конфліктах на території 16 іноземних держав. Цей факт радянське керівництво офіційно визнало тільки в червні 1989 року.

Автори монографії «Росія, СРСР у локальних війнах і воєнних конфліктах другої половини ХХ століття», аналізують 46 локальних воєнних збройних конфліктів у 38 країнах.

Участь незалежної України у миротворчих операціях розпочалась із затвердженням Верховною Радою України Постанови від 3 липня 1992 року № 2538-XII «Про участь батальйонів Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об'єднаних Націй у зонах конфліктів на території колишньої Югославії». Починаючи з 1992 року близько 39 тисяч військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у міжнародних миротворчих операціях. З цього часу 47 військовослужбовців Збройних Сил України загинули.

Вихідці з України брали участь у бойових діях і на території Європи (Сербія, Македонія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Косово, Придністров’я), і в Азії (Ірак, Ліван, Афганістан, Грузія, східний Тімор), і в Африці (Ефіопія, Ерітрея, Мозамбік, Ангола, Конго, С’єрра Леоне, Ліберія, Гвінея, Демократична республіка Конго, Судан).

Україна отримала офіційне запрошення від керівництва НАТО, уповноваженого Радою Безпеки ООН на проведення миротворчої операції в Боснії і Герцеговині. Близько 2800 військовослужбовців Збройних Сил України взяли участь у Місії.

Першими воїнами-миротворцями з нашого села в Боснії і Герцеговині є Яковлєв Сергій Миколайович і Макогон Володимир Михайлович, які проходили службу відповідно у 1995 і 1999 роках у складі Сил Виконання Угоди IFOR Сил Стабілізації (SFOR у Боснії і Герцеговині)

Під час перебування 240 окремого спеціального батальйону у м. Сараєво та Боснії і Герцеговині у 1995 році на особовий склад, до якого входив Яковлєв С.М., окрім виконання миротворчих завдань, покладалося забезпечення проведення конвоїв з вантажами гуманітарної допомоги, сприяння припиненню бойових дій та нормалізації ситуації у країні, залучення до патрулювання міста, контроль за пересуванням та безпекою мирного населення, супровід дітей до шкіл. Миротворці брали участь у відбудові, реконструкції та відновленні лікарні і школи, ремонті доріг, ліній електромереж, трамвайної колії та трамвайного потягу, роздачі їжі сиротам та малечам, наданні медичної допомоги місцевому населенню тощо. Перший трамвай, який пройшов відновленою колією, був пофарбований у блакитно-жовтий колір. Це було зроблено на честь українських миротворців. До речі, ця трамвайна колія найстаріша у Європі.

Під час перебування у складі 240 ОСБ у 1999 році поблизу м. Мостар у Боснії і Герцеговині Макогон В.М., окрім інших миротворчих завдань, брав участь у охороні мосту над річкою Неретва. До речі, назва міста означає «сторож мосту» і пов’язана зі «Старим Мостом» через р. Неретва, побудованим турками-османами в 1566 році. Цей міст входить до Списку об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Згідно з рішенням Міністра оборони України та у зв'язку з реструктуризацією сил СФОР у грудні 1999 року 240 ОСБ виведено зі складу сил СФОР.

Подальша миротворча місія Володимира Михайловича Макогона продовжувалася у 2004 році в Іраку в складі коаліційних військ (61 окремий спеціальний батальйон).

Ця військова операція була наймаштабнішою за всю історію незалежної України, в ній взяли участь 1690 військовослужбовців, 18 з яких загинуло і понад 40 отримали поранення. Українська бригада поступила в підпорядкування командуванню багатонаціональної дивізії «Центр-Південь», що мала в своїй основі польський контингент військ і була дислокована в провінції Васит за 140 км від Багдаду. Миротворча Місія включала завдання з підтримки безпеки у зоні відповідальності, супроводження конвоїв, гуманітарних вантажів, несення служби на блокпостах, патрулювання, забезпечення безпеки діяльності міжнародних гуманітарних організацій, надання допомоги в перевезенні гуманітарних вантажів та багато інших.

Також у 2004 році в Іраку у складі 63 окремого спеціального батальйону проходив службу Дроздик Владислав Матіясович. У м. Аль-Кут наші миротворці охороняли аеродром, штаб та підрозділи контингенту Багатонаціональних Сил у Іраку

Отже, миротворча діяльність на початку XXI сторіччя являє собою складний багатогранний процес, який пов’язаний із цілим рядом політичних, економічних, соціальних та інших проблем, та зачіпає національні інтереси значної частини держав світу. Ця діяльність дозволяє вирішувати такі питання, які не в змозі самостійно вирішити жодна держава світу.

Ставши незалежною державою, Україна не знаходиться осторонь від світових процесів, а участь нашої держави у миротворчій діяльності є одним із елементів забезпечення її національної та воєнної безпеки, як європейської країни.

Україна за роки незалежності зробила вагомий внесок у справу збереження миру в європейському регіоні та у світі в цілому. Зміцнення сучасної безпеки не можливе без тісного військового співробітництва з іншими державами в галузі міжнародної миротворчої діяльності. На сьогодні забезпечення миру в світі практично покладено на плечі військових. Зараз є очевидним, що участь Збройних Сил України в миротворчій діяльності на світовій арені – нагальна вимога часу, що обумовлена об’єктивними причинами європейського та світового розвитку.

Участь Збройних Сил України в міжнародних миротворчих операціях є доцільною та корисною, оскільки дає можливість ознайомитися з досвідом інших держав в галузі оборонного планування та реформування збройних сил; набути досвіду спільних дій при плануванні, організації, реалізації та всебічному забезпеченні миротворчих операцій; підвищити міжнародний авторитет Збройних Сил України; сприяти підвищенню рівня національної безпеки України через зміцнення миру та стабільності в Європі.



СОЛДАТ ВІЙНИ НЕ ВИБИРАЄ
Зацепіна Марина, учениця 11 класу Власівського загальноосвітнього

навчально-виховного комплексу Кегичівської районної ради Харківської області

Керівник: Коробка Олена Вікторівна, бібліотекар
Далекий грудень 1979 року… Далека, чужа країна Афганістан… Безглузда війна… Скільки смертей, скільки горя за 10 років?... Та щоб зрозуміти весь трагізм афганської війни, треба знати її передумови.

У квітні 1978 року афганський народ піднявся на боротьбу за краще життя, скинувши монарха та проголосивши Афганістан республікою. Та республіканські закони були приречені на провал, бо суперечили нормам ісламу. Новий режим розпочав репресії проти духовенства, закривалися та руйнувалися мечеті. Племінні та етнічні вожді не визнавали нового уряду. Вони почали формувати загони «моджахедів». В країні спалахнула громадянська війна.

27 грудня 1979 року були введені десантні частини Радянської Армії в Баграм, Кабул та інші великі міста, згодом бойові дії поширилися на всю територію країни. Присутність чужоземних військ викликала стихійний опір народу. Пік бойових дій припав на 1984-1985 роки ... Не минуло лихоліття цієї війни і наших земляків Халаїмова Миколи Олександровича, Коробки Володимира Васильовича, Коробки Петра Васильовича та Авраменка Федора Олександровича, які в різні роки виконували свій інтернаціональний обов’язок. Всі вони гідні поваги та шани, тому що твердо засвоїли значення слова «військовий». Знають ціну життю і більше, ніж хто-небудь ненавидять війну, бо віддали їй найкращі роки свого життя - свою молодість і вмить стали «мужчинами».

Народився Халаїмов М.О. 17 січня 1956 року в с.Власівка. Тут в 1971 році закінчив Власівську восьмилітню школу. В 1973 році, після закінчення 10 класу Медведівської середньої школи, працює на Харківському авіаційному заводі столяром. 1974 рік - призовник до лав Радянської Армії, а вже в 1975 році вступає до Саратівського вищого військового авіаційного училища за спеціальністю «командная тактических вертолётов». В 1979 році, коли розпочалась ця страшна війна, Микола Халаїмов у званні лейтенанта закінчує училище і за направленням відбуває в Далекосхідний військовий округ(Хабаровський край, селище Обор) . Вже через рік він стає командиром екіпажу вертольота МІ-24.

В 1984-1985 роках проходить службу в Афганістані. Це саме був пік бойових дій. Офіційно ці дії не називали війною. А лише військовою кампанією, та кампанія затягнулась на 10 страшних років із численними жертвами.

«Афганістан… страшний за реальністю, гіркий за наслідками, незабутній. Чорною стрічкою назавжди залишиться в серці кожного, хто пройшов через це страхіття. Час від часу заполоняють спогади і переносять в далеке минуле. Все рідше, але все таки сняться нам бойові товариші, бої, спека… Неймовірна спека, в яку ми потрапили» -, згадує Микола Олександрович.



  • Це була не просто служба, а справжнісінька війна. Багатьом із нас було трохи більше вісімнадцяти. Молоді, сповнені мрій та сподівань, хіба думали ми тоді, що в наше життя ввірветься війна. А це сталося – вона ввірвалась і не дала нам вибору. Перед нами стояло одне важливе завдання - вижити, та вижили не всі… Перед відправленням в Афганістан всі ми проходили бойову підготовку. Вона тривала два місяці. Це були вильоти в денний і нічний час - вчилися надавати першу медичну допомогу, влучно стріляти, як вести себе в екстремальних ситуаціях. Але всьому заново прийшлось вчитися на місці, пристосовуватись до природних та кліматичних умов цієї мусульманської країни. Операції проходили одна за іншою: ми мінували кордон, розміновували дороги і поля, супроводжували колони; завозили продукти в афганські поселення, допомагали будувати будинки, проводили операції з ліквідації банд душманів, знищення караванів зі зброєю, складів боєприпасів… 300 бойових вильотів – це близько 400 годин. Та для корінного населення ми були і залишились завойовниками. Але ми тільки виконували свій обов’язок…

Наша база була розташована на території колишнього аеропорту Джелалабада.

Одного разу отримали повідомлення, що неподалік від нас розташовано базу з боєприпасами. Особливо небезпечними були автоматично керовані бомби «Стінгери», які виготовляли в Америці. Було оголошено терміновий збір, на якому отримали наказ: по карті знайти ціль і знищити. На це завдання відправили цілий полк. Виконання завдання ускладнювала погана видимість, густі хмари вкрили майже все небо.

Наш вертоліт був заключним. З технічних причин у нас відмовила рація, ми чули, а нас – ні.

Полк двічі робив невдалі спроби знищити ціль. Отримали наказ вертатися на базу. Але я раптом через невеликий розрив хмар побачив ціль. Вирішив виконати ще один заліт. Своєму напарнику Олегу наказав підготувати керовану бомбу. На відстані близько 3 км від цілі її випустили. Я в цей час почав розвертати вертоліт в зворотному напрямку. За спиною почув страшенний вибух і зрозумів, що влучили. Завдання було виконане - склад боєприпасів, який був призначений для нас, знищено. В небі з’явився величезний «гриб» як після ядерного вибуху. По рації почув слова вітання від однополчан.

Повернувшись на базу нашому екіпажу була винесена подяка за вдале виконання даної операції.

Падали хлопці на чужих землях, а на їхніх долонях лінії життя такі довгі… Разом із ними пішло в небуття чиєсь щастя, загинули їхні ненароджені діти. Та вони живуть у пам`яті бойових друзів, усміхаються із сторінок солдатських альбомів. Та вічно живуть у згорьованих, палких материнських серцях.

В 1985 році повертається Халаїмов М.О. в Обор, а в 1986 році знову продовжує службу в Германії в м. Стендалі старшим льотчиком, та це вже інша історія.
«НАШІ КРАЯНИ – УЧАСНИКИ БОЙОВИХ ДІЙ В АФГАНІСТАНІ»
Зіборєва Наталія, учениця 11 класу Червонохвильського навчально - виховного комплексу Великобурлуцької районної ради Харківської області

Керівник: Геращенко Тетяна Борисівна, педагог-організатор


Ми пропонуємо вашій увазі історії наших односельців, воїнів - афганців і прекрасні вірші про війну в Афганістані, які яскраво відображають відчуття і емоції тих подій. Вони наповнені переживаннями і надією, жаждою життя і прагненням все здолати.

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами.

Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Герой Радянського Союзу, є 11 українців.

Трьом нашим землякам, Бредихіну Олександру, Губанову Сергію та Пристенському Геннадію також довелося виконувати свій інтернаціональний обов’язок на афганській землі. Вони пройшли дорогами Афганістану, дорогами війни і пам'ять про ті події навіки залишилися в їх душах, про ту чужу і жорстоку війну. Афганістан – це мужність воїнів, це вірність солдатській дружбі, це взаємовиручка і взаємодопомога. Але це ще і кров, смерть товаришів, зламані долі і тяжкі рани на все життя.

Бредихін Олександр Іванович народився 1961 році в сім΄ї робітників с. Червона Хвиля Великобурлуцького району Харківської області.

У 1979 році був призваний до лав Радянської Армії. Пройшовши військову підготовку, у тому ж 1979 році Саша потрапляє до Туркестану. Він був у числі тих, хто першим прийняв бойове розпорядження: «В Афганістан!». Перші, тривожні і неосмислені дні в чужій країні. Повільне просування військових колон. Короткі листи додому – батькам і старшій сестричці Зої.

У вересні 1980 року колона досягла перевалу Саланг. Полкові колони рухалися за графіком згідно з наказом командира військового з’єднання . І ось постріл. Сашу було тяжко поранено, його друзі – однополчани винесли з поля бою і доправили в медсанбат непритомним. Цого ж дня його було відправлено до Ташкенту в госпіталь. Після одужання Олександр повернувся в рідне село інвалідом ΙΙ групи.

Бредихін Олександр Іванович був нагороджений медаллю «За бойові заслуги» та медаллю «Воїну – інтернаціоналісту від вдячного Афганського народу». Йог о заслуги відмічені ювілейними медалями: «50 років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945» та «70 років Військових сил СРСР»

Губанов Сергій Борисович народився 17 жовтня 1967 р. в с. Червона Хвиля Великобурлуцького району Харківської області в сім'ї робітників. У сім років прийшов до 1 класу Червонохвильської восьмирічної школи, яку успішно закінчив у 1982 році.

Далекий Афганістан за який радянські люди практично нічого не знали до кінця 70 – років минулого століття, увійшов у його життя в липні 1986–го, коли групу українських хлопців – слобожан після призову в армію і тримісячного навчання в Ташкенті висадили в Кабулі.

Двадцять два місяці, майже два роки зі зброєю в руках виконував накази командування Сергій Губанов. Спецбатальйон займався мінуванням підходів до радянських військових постів, відходів мотострілків, караванних шляхів, якими моджахеди з Пакистану доправляли зброю та боєприпаси.

В травні 1988 року надійшов наказ про демобілізацію. Афганська війна для Сергія закінчилася 18 травня, коли літак перелетів радянський кордон, але спогади не залишають і по цей день. Про ті страшні події нагадують солдатські фото та нагороди. Нагороджений Сергій Борисович медаллю «За відвагу» та медаллю «Воїну – інтернаціоналісту від вдячного Афганського народу»

Пристенсьий Геннадій Миколайович народився 17 січня 1969 року в селі Веселе, в сім`ї робітників Пристенського Миколи Миколайовича та Галини Миколаївни. В сім’ї було троє дітей, у Геннадія були ще старші – брат Олександр та сестра Тетяна. Діти зростали дружними та добрими. У 1974 році Геннадій пішов до першого класу Червонохвильської восьмирічної школи.

Служити йому довелося хоч і в лавах Радянської Армії, але в чужій країні, далеко від Батьківщини, від рідних, від друзів. Геннадій пройшов тяжкий воєнний шлях в країні Афганістан у місті Кундуз. Згадував він у своїх розповідях рідним, як летіли у літаку з міста Ташкент і не знали куди. А коли літак приземлився серед пісків та неймовірної спеки, то молоденьких хлоп’ят охопив жах. Полегшало трохи тільки тоді, коли зустрів там односельця Губанова Сергія Борисовича. Хлопці пожали один – одному руки і обійнялися. Так Геннадій служив у одній частині із своїм земляком. Це трохи бадьорило. «Він же зміг, і я зможу» - говорив собі Геннадій.

Був він оператором прицілу у бойовій машині. Служба була нелегкою.

Але службу Геннадій ніс старанно. У одному з боїв дістав поранення, був госпіталізований, а після одужання - знову в бій. На війні не було часу для відпочинку. Він багато розповідав рідним різних історій з часів служби, але їх без сліз не можна було слухати. Геннадій нагороджений медаллю «Воїну – інтернаціоналісту від вдячного Афганського народу», «За відвагу».

Нажаль війна залишила свій слід на його здоров’ї. Так 14 вересня 2007 року він помер.
ВИПУСКНИКИ ЗАЧЕПИЛІВСЬКОЇ СЕРЕДНЬОЇ ШКОЛИ –

УЧАСНИКИ ВІЙНИ В АФГАНІСТАНІ
Злидень Іван, вихованець гуртка «Юний ерудит» Зачепилівського районного

Будинку дитячої та юнацької творчості, учень 10-Б класу Зачепилівського ліцею

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Буланова Валентина Миколаївна, учитель Зачепилівського ліцею


Люди, про яких піде мова, народилися в СРСР – державі, котра займала шосту частину площі Земної кулі. Це була супердержава, що прагнула контролювати весь світ.

Їхнє життя до служби у лавах Збройних Сил Радянського Союзу дуже схоже – безтурботне дитинство, навчання у школі, декілька місяців трудового стажу і армія. А в армії їх чекало випробування, яке тоді називали «виконанням інтернаціонального обов’язку». Держава наказала їм захищати інтереси Батьківщини у далекому й чужому для них Афганістані.

Понад двадцять п’ять років минуло відтоді, як вивели з Афганістану радянські війська. Але рани тієї війни кровоточать і досі. Ці чоловіки в неповних 20 років стали учасниками воєнних подій, свідками смерті друзів.

Волій Віктор Мягкоголов

Мягкоголов Віктор Анатолійович народився 5 листопада 1964 року. 1972 року пішов до першого класу Зачепилівської середньої школи. Навчався добре, брав активну участь у житті класу, школи. Разом з однокласниками допомагав колгоспникам при вирощуванні та збиранні врожаю. 1982 року закінчив 10-й клас Зачепилівської середньої школи. Після школи, заробляючи трудовий стаж, працював слюсарем на місцевому заводі «Радіоелемент». 10 жовтня 1982 року був призваний до лав Радянської Армії. Шість місяців був у навчальній частині міста Балашов Саратовської області. Після, як і багато інших радянських солдат того часу, виконував інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Був водієм вантажного автомобіля ГАЗ-66. Як і більшість колишніх воїнів-«афганців» про перебування в Афганістані говорити не любить: «служив, як усі» - коротка відповідь на прохання розповісти про ті часи. Звільнений з лав Армії у 1985 році.

У січні-вересні 1985 року навчався на курсах Харківського інституту радіоелектроніки, який пізніше й закінчив.

Одружився, має двох дорослих дітей, які навчаються у вищих навчальних закладах Харкова.

Прикордонник Микола Баклагін

Баклагін Микола Іванович народився 2 жовтня 1964 року в селі Залінійному Зачепилівського району у родині колгоспників.

У 1972 році пішов до першого класу Залінійнівської восьмирічної школи. Навчався посередньо, але брав активну участь у допомозі колгоспу - був помічником тракториста, комбайнера. Далі продовжив навчання у Зачепилівці. 1982 року закінчив 10-й клас Зачепилівської середньої школи. Працював у рідному колгоспі до призову у армію. 27 вересня 1982 року йому прийшла повістка до армії.

Потрапив до прикордонних військ на іранському кордоні, де закінчив школу сержантського складу - шість місяців перебував у навчальній частині. Після цього був направлений на Памір - до Таджикистану, поблизу радянсько-афганського кордону (Горно-Бадахшанська автономна область, місто Хорог). Три місяці навчав молодих солдат проходженню служби на кордоні. Потім потрапив на заставу, на самий кордон, охоронювальна ділянка даного підрозділу становила 40 кілометрів. Прикордонникам допомагали вести військову службу по захисту рубежів Батьківщини дев’ять бойових собак, які виявляли ворогів, котрі із злими намірами незаконно прагнули потрапити на територію СРСР. Траплялися випадки переходу через кордон, інколи доводилося розшукувати порушників по три доби, ночувати у горах, харчуватися «сухим пайком», але порушник завжди потрапляв до рук вправних воїнів-прикордонників.

1984 року надійшов наказ виділити з кожної застави по сім прикордонників для проходження служби на території Демократичної Республіки Афганістан. Так Микола Баклагін почав виконувати «інтернаціональний обов’язок». Завданням військової частини було не пропустити бандитські формування «душманів» до радянського кордону, знищувати каравани зі зброєю та боєприпасами. Доводилося брати участь у «зачистках», сидіти у засідках, брати участь у бойових діях. Був командиром стрілецького відділення, виносив поранених з-під ворожих куль, самого було поранено.

Після лікування у госпіталі повернувся на рідну заставу, де продовжував службу.

У 1989 році був демобілізований з лав Радянської Армії. Повернувся на Зачепилівщину. Працював водієм на хлібозаводі при Зачепилівській райспоживспілці. Одружився, має двох дітей – сина й дочку, тепер вже є й онуки.

Сьогодні Микола Іванович виконує громадський обов’язок заступника голови Зачепилівської районної організації Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), часто відвідує уроки мужності у загальноосвітніх навчальних закладах району.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

Схожі:

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconХарківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconУкраїна івано-франківська обласна державна адміністрація департамент освіти, науки, сім’Ї, молоді та спорту

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconУкраїна чернігівська обласна державна адміністрація департамент економічного розвитку
Департамент економічного розвитку облдержадміністрації повідомляє про конкурс талантів видавництва
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconДепартамент науки І освіти Харківської обласної державної адміністрації комунальний заклад «Харківська обласна станція юних туристів»
Комунальний заклад «Харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconДепартамент науки І освіти харківської обласної державної адміністрації
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація

Харківська обласна державна адміністрація департамент науки І освіти iconЧернігівська обласна державна адміністрація



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка