Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у



Сторінка1/5
Дата конвертації19.04.2017
Розмір0.66 Mb.
ТипАвтореферат
  1   2   3   4   5




Національний університет "Львівська політехніка"
УДК 94(477)"191/198":355.48:623.746


ХАРУК Андрій Іванович
АВІАЦІЙНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ ЯК СКЛАДОВА ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ У

1910-ТІ–1980-ТІ РОКИ
20.02.22 – військова історія
Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора історичних наук

Львів – 2011

Дисертацією є рукопис


Робота виконана на кафедрі історії, теорії та практики культури Національного університету "Львівська політехніка" та кафедрі історії науки і техніки Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут"


Науковий консультант – доктор історичних наук, професор

Бєсов Леонід Михайлович,

завідувач кафедри історії науки і техніки

Національного технічного університету

"Харківський політехнічний інститут"


Офіційні опоненти доктор історичних наук, професор

Баран Володимир Кіндратович,

завідувач кафедри новітньої історії України

Волинського національного університету

ім. Лесі Українки

доктор історичних наук, старший науковий співробітник

Корнієнко Олександр Миколайович,

провідний науковий співробітник Інституту електрозварювання ім. Є. Патона

доктор історичних наук, професор

Сухий Олексій Миколайович,

завідувач кафедри новітньої історії України Львівського національного університету ім. І. Франка

Захист відбудеться "___" ___________ 2011 р. о год. на засіданні Спеціалізованої вченої ради Д 35.052.15 у Національному університеті "Львівська політехніка" за адресою: 79013, м. Львів-13, вул. С. Бандери, 12, корп. 4, ауд. 204.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету "Львівська політехніка" за адресою: м. Львів-13, вул. Професорська, 1.
Автореферат розісланий "___" ___________ 2011 р.
Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради

Д 35.052.15 доц. І.В. Буковський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність дослідження. Авіаційна промисловість є однією з галузей будь-якої держави, що визначає показник науково-технологічного рівня сфери виробництва. Історія розвитку українського виробництва літаків розпочинається з початку ХХ століття. Як відомо, центром авіабудування в Європі стала Франція, але дуже швидко, вже до початку другого десятиліття ХХ ст., авіація поширюється й у інших європейських країнах. Слідом за авіаконструкторами-одинаками виробництвом літаків в Україні почали займатись і підприємства, де вироблялась авіатехніка невеликими серіями. Літак з предмета спортивного призначення перетворюється в об’єкт широкого використання, причому насамперед з військовою метою, а лише згодом – для перевезення пасажирів, транспортування вантажів тощо. Вже напередодні і в роки Першої світової війни формується авіаційна промисловість як галузь, причому формування це відбувається в рамках військово-промислового комплексу (ВПК), бо саме військові відомства провідних країн були основними замовниками літальних апаратів. Під впливом досягнень природничих і технічних наук спостерігаються революційні сплески у розвитку авіації, як за кордоном, так і в Україні. Характерно, що періоди таких сплесків часто співпадали з світовими війнами або ж слідували за ними – бо саме великомасштабні збройні конфлікти прискорювали розвиток техніки, у тому числі й авіаційної.

Вітчизняні історики-дослідники досі обмежувались лише написанням окремих книг і публікацій, де більше уваги зверталось на хронологію розвитку літакобудування, історію окремих підприємств чи досягнення окремих конструкторів. При цьому, поза увагою лишається цілісна картина прогресу вітчизняної авіаційної промисловості, реалізація нею основних виробничих програм, співвідношення виробництва продукції військового і цивільного призначення. Досі дослідниками практично не вивчались такі питання як залежність галузі від державного втручання, місце вітчизняного літакобудування у загальноімперському (загальносоюзному) авіаційному комплексі тощо.

Актуалізує проблему і те, що для Української держави існує загроза втрати пріоритетів у науково-технологічного забезпеченні розвитку вітчизняної галузі авіабудування, можливостей вивести її на шлях високої конкурентоздатності серед європейських країн.

Вивчення обраної для дослідження теми надає змогу не лише дослідникам, а й спеціалістам чітко побачити той шлях, який визначив провідне місце галузі авіабудування, як одного з важливих чинників, що визначають інтелектуальний потенціал суспільства, авторитет Української держави на міжнародній арені та її обороноздатність. Це матиме не лише історичний, а й практичний інтерес.



Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках НДР ДР 0110U006173 "Створення нарису історії авіаційної промисловості України як складової військово-промислового комплексу" Національного університету "Львівська політехніка", а також є складовою планів науково-дослідних робіт Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут" у рамках виконання замовлення МОН України "Інноваційна діяльність вищої технічної школи в підвищенні науково-технологічного рівня виробництва" (ДР 0106U005163).

Об’єктом дослідження є галузь літакобудування в контексті світового прогресу.

Предметом дослідження є організація виробництва на підприємствах авіаційної промисловості України, як складової військово-промислового комплексу, динаміка змін і якісних перетворень в конкретних історичних умовах.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1910-ті – 1980-ті рр. – період становлення й розвитку української авіаційної промисловості. За відправну точку при цьому взято появу перших напівкустарних авіаційних підприємств на теренах України. У наступні десятиліття відбувалась еволюція цієї галузі, переведення її на індустріальну основу. Зрозуміло, що авіаційна промисловість 1930-х рр., не кажучи вже про 1980-ті, суттєво відрізнялась від галузі часів Першої світової війни. Але на всіх етапах розвитку цієї галузі в Україні аж до 1991 р. зберігалась одна характерна риса – вона розвивалась в рамках загальноімперського, а згодом загальносоюзного комплексу. Щоправда, тут варто відзначити два винятки: 1) короткий період визвольних змагань 1917-1920 рр., коли, а особливо, за часів гетьманату Павла Скоропадського, робились спроби "суверенізувати" авіаційну промисловість; 2) період німецької окупації, коли з осені 1941 р. по осінь 1943 р. авіаційна промисловість на теренах України практично не існувала. Лише із здобуттям незалежності авіаційна промисловість (як, зрештою, й уся економіка) України потрапляє в принципово нову історичну ситуацію, яка загалом не вписується в хронологічні рамки даного дослідження. У деяких випадках вивчення обраної теми виходить за межі визначених хронологічних рамок. Мета – з одного боку, показати появу історичних передумов для формування авіаційної промисловості до 1910 р., а з іншого – відобразити особливості реалізації виробничих програм з літакобудування, започаткованих в радянські часи, в період після 1991 р.

Територіальні рамки дослідження охоплюють територію України в сучасних кордонах, де в певні проміжки часу поступ розвитку авіабудування був найбільш результативним з точки зору її включення в загальносоюзну кооперацію в рамках військово-промислового комплексу.

Метою дослідження є здійснення комплексного аналізу тенденцій, виявлення закономірностей прогресивних зрушень в галузі авіабудування України в обраних хронологічних межах з військово-історичної точки зору.

Для досягнення мети передбачено виконання наступних завдань:



  • з’ясувати, як означена тема відображена в історичних документах, науковій літературі, інших виданнях;

  • визначити оптимальну схему періодизації історії авіаційної промисловості України;

  • виявити еволюцію організаційної структури літакобудування України та специфіку управління нею на різних історичних етапах;

  • показати особливості формування територіальної структури галузі під впливом військово-стратегічних міркувань керівництва СРСР;

  • оцінити зміст основних виробничих програм авіаційної промисловості України та встановити співвідношення в них зразків техніки військового і цивільного призначення;

  • розкрити особливості впровадження нової техніки на підприємствах авіаційної промисловості на різних етапах.

На основі реалізації вказаних завдань, систематизації наукових фактів, що отримані в результаті дослідження, сформулювати висновки, які можуть сприйматись як історичні уроки. Вони можуть сприяти формуванню й реалізації ефективної науково-технологічної та регіональної політики Української держави щодо розвитку авіаційної промисловості

Методологічна основа дисертації. Дисертаційну роботу було виконано в концептуальних межах військової історії з позицій загальноприйнятої методології, яка застосовується в сучасних історичних дослідженнях. Складність та багатовимірність об’єкта дослідження обумовили здійснити синтез методів. Серед них методи: історизму, об’єктивності, системного і багатофакторного аналізу, орієнтації на загальнолюдські цивілізаційні цінності. Методи аналізу і синтезу, класифікації використовувався при формуванні та обробці джерельних відомостей, проведенні історіографічного аналізу. Порівняльно-історичний та проблемно-хронологічний методи дали можливість здійснити аналіз основних тенденцій розвитку авіаційної промисловості України в світовому контексті. Статистико-аналітичний метод допоміг при опрацюванні статистичних матеріалів, які викладені в усіх розділах дисертації та складанні таблиць. Структурно-системний метод дозволив структурувати та систематизувати весь інформаційний масив, обґрунтувати висновки дослідження.

Такий підхід дозволив об’єктивно розглянути суперечливий розвиток авіаційної промисловості України на усіх етапах її становлення і розвитку.



Наукова новизна дослідження полягає в тому, що:

  • з наукових позицій вперше цілісно реконструйовано картину тенденцій становлення та розвитку промислового виробництва авіаційної техніки в Україні для військових потреб;

  • вперше в українській історіографії здійснено дослідження розвитку авіаційної промисловості на теренах України, що має комплексний, міждисциплінарний характер;

  • на відміну від попередників, які вивчали галузь літакобудування, вперше виділено періоди становлення галузі та їх особливості для сфери українського виробництва;

  • показано які наслідки мало впровадження науково-дослідних і проектно-конструкторських робіт у літакобудування, що забезпечувало високі тактико-технічні характеристики авіаційної техніки;

  • введено до наукового обігу нові факти, призабуті відомості про вчених і виробничників, діяльність яких сприяла стрімкій динаміці прогресивних змін у створенні літаків;

  • висвітлено вплив імперського (союзного) центру на розвиток авіабудування в Україні.

Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати дозволяють скласти нове, поглиблене уявлення щодо розвитку авіаційної промисловості України від початку її зародження і до кінця двадцятого століття, визначають її роль і місце у духовній і матеріальній культурі українського суспільства. Висновки служать історичним уроком у необхідності своєчасного вибору пріоритетів у розвитку однієї з найбільш наукоємних галузей, якою є літакобудування, реформування системи управління та оптимізації його структури. Розроблена і апробована в процесі над дисертацією дослідницька методологія може бути використана в дослідженнях інших галузей. Матеріали дисертації можуть бути використані відповідними органами державної влади і місцевого самоврядування, Комітетами Верховної Ради України при розробці та реалізації окремих питань науково-технологічної та інноваційної політики Української держави. Історико-науковий аналіз розвитку авіабудування дає можливість по-новому оцінити інтелектуальний потенціал, що міститься в науковому секторі держави.

Матеріали дисертації стануть в нагоді дослідникам, які продовжуватимуть вивчення багатогранної проблематики історії розвитку інших галузей промисловості, позбавлення вітчизняної історичної науки від однобокості й тенденційності, властивої радянській історіографії, а подекуди – й сучасній російській історіографії.



Матеріали дослідження широко використовуються при читанні лекцій з курсу "Історія науки і техніки" в Національному технічному університеті "Харківський політехнічний інститут" та з курсу "Сучасні проблеми науки і техніки" в Національному університеті "Львівська політехніка".

Особистий внесок здобувача. Наукові факти з різних джерел та їх обробка шляхом узагальнення, приведення до наукових положень і висновків дисертації здійснено одноосібно. Здобувачем самостійно визначено хронологічні і територіальні межі дослідження, відібрано наукові факти, сформульовано наукові положення і висновки наукового пошуку. Разом з науковим консультантом обґрунтовано актуальність теми, визначено методологічні підходи до досягнення мети і вирішення завдань.

Апробація роботи. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедр історії, теорії та практики культури Національного університету "Львівська політехніка" та історії науки і техніки Національного технічного університету "Харківський політехнічний інститут". Результати дослідження були представлені на понад двадцяти наукових конференціях, у тому числі: Міжнародній науково-практичній конференції "60-річчя визволення України від фашистських загарбників: внесок українського народу в перемогу над фашизмом у роки Другої світової війни" (Київ, 27 жовтня 2004 р.), науковій конференції "Перша світова війна в історичній долі українського народу" (Львів, 25 листопада 2005 р.), Міжнародній науковій конференції "Україна у Другій світовій війні" (Львів, 25-26 травня 2005 р.), ІІ міжнародній науковій конференції "Збройні сили України: історія та сучасність" (Львів, 29-30 березня 2006 р.), ІІІ Міжнародному науковому Конгресі українських істориків "Українська історична наука на шляху творчого поступу" (Луцьк, 17-19 травня 2006 р.), 6-й Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні питання історії техніки" (Полтава, 11-12 жовтня 2007 р.), 5-й всеукраїнській науковій конференції "Еволюція військового мистецтва" (Рівне, 27-28 листопада 2008 р.), 8-й Всеукраїнській науковій конференції "Актуальні питання історії техніки" (Очаків, 17-19 вересня 2009 р.), Міжнародній науковій сесії " Od Zborowa do NATO. Stosunki polsko-ukrainskie od XVII do XXI wieku" (Познань, 16-17 листопада 2009 р.), Міжнародній науковій конференції " Pogranicza Europy Środkowo-Wschodniej – ludzie pogranicza i elity regionalne" (Катовіце, 7-9 грудня 2009 р.), Всеукраїнській науково-теоретичній конференції "Друга світова війна очима сучасних дослідників" (Луцьк, 22 квітня 2010 р.), Всеукраїнській науковій військово-історичній конференції "Воєнна історія Сіверщини та Слобожанщини (Харків, 15 грудня 2010 р.) та ін.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображені в індивідуальній монографії "Нарис історії авіаційної промисловості України (1910-ті – 1980-ті рр.)" (обсяг 16,8 д.а.) та 30 одноосібних статтях у провідних фахових виданнях і 26 – у нефахових виданнях, що додатково відображають результати наукового пошуку.

Структура роботи обумовлена метою та її завданнями. Обсяг дисертації становить 443 сторінок (основний текст – 379 стор.). Робота складається із вступу, семи розділів (20 підрозділів), висновків, списку використаних джерел (64 сторінки, 589 назв), містить 6 таблиць. В основу побудови розділів дисертації покладено проблемно-хронологічний принцип.
Основний зміст дисертації
У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт і предмет дослідження, методологічну основу, мету і завдання роботи, з’ясовано наукову новизну, практичне значення дисертації.

У першому розділі – "Історіографія, джерельна база та методологічна основа дослідження" – розглянуто стан наукової розробки теми. Відзначено, що за радянських часів з причин тотальної секретності, яка охоплювала всі питання, що стосувалися діяльності військово-промислового комплексу, інформація стосовно розвитку авіаційної промисловості у загальнодоступних публікаціях подавалась досить обмежено. Ті ж праці, що містять інформацію, корисну для дослідження, можна умовно поділити на дві групи: дослідження, в яких увагу акцентовано на історії підприємств авіаційної галузі, та праці, зосереджені на розгляді історії конструкцій літаків, але з певною увагою до розвитку промисловості. При цьому виразно домінують саме праці другої групи. До них, зокрема, належать фундаментальні роботи В. Шаврова і П. Дузя1. До першої групи монографій радянського періоду, тобто до книг, спеціально присвячених історії підприємств авіаційної промисловості, належить видана в серії "Історія заводів та фабрик" в 1970 р. книга В. Степаненка та В. Петренка про Київський авіазавод2. З менш об’ємних публікацій радянського періоду варто згадати статті О. Граціанського, П. Козлова, О. Назарова, Є. Урміна, В. Пашінцева, В. Сокольського та ін.3 Переважна більшість з них приурочена до різноманітних ювілейних дат, найчастіше – чергової річниці першого польоту літака того чи іншого типу. Значну наукову цінність становлять передусім ті з них, які стосуються міжвоєнного періоду розвитку галузі. Для статей же, присвячених повоєнному періоду властива схематичність, уникнення деталізації, замовчування сумнівних моментів та невдач авіаційної промисловості і загалом – посилена увага з боку цензури. Низка публікацій радянських часів, причому досить ґрунтовних, академічних видань, відзначаються тенденційністю, ігноруванням внеску України в розвиток галузі. Як приклад наведемо роботу О. Яковлєва4 та довідник, виданий за редакцією М.В. Келдиша5.

У пострадянський період в російській історіографії продовжують домінувати праці двох напрямків – присвячені історії промисловості чи історії конструкцій літаків. Характерно, що дослідники вже намагаються вдаватись до широких узагальнень, відходячи від характеристики окремих підприємств і звертаючись до загальних закономірностей і тенденцій розвитку авіаційної промисловості. Серед найбільш помітних робіт відзначимо дослідження "Самолетостроение в СССР 1917-1945", колективну монографію "История конструкций самолетов в СССР 1951-1965 гг." та монографію М.Ю. Мухіна6. Праці другої групи, присвячені історії створення та виробництва літаків окремих типів, що випускались на території України, представлені монографіями М. Гордюкова та Д. Хазанова, а також Є. Буцкого та С. Мороза7. Цим же питанням присвячені статті В. Рігманта, В. Проклова, М. Маслова та низки інших сучасних російських дослідників8.

Українська історіографія не надто багата на дослідження історії вітчизняної авіаційної промисловості. Перш за все слід відзначити творчий доробок харківського вченого В.С. Савіна. Починаючи ще з 70-х рр. ХХ ст. він займався вивченням історії авіації в Україні, опублікувавши цілу низку статей, присвячених діяльності авіаконструкторів К.Калініна, Й. Немана та історії створення літаків під їх керівництвом9. 1994 р. В. Савін видав монографію, в якій зробив спробу дати цілісний нарис історії виникнення й розвитку авіації в Україні від перших проектів і спроб збудувати літальний апарат до початку 90-х рр. ХХ ст.10 Однак така широта охоплення матеріалу негативно позначилась на глибині розкриття теми, тому низка важливих моментів у розвитку вітчизняної авіапромисловості висвітлені поверхово, або й взагалі лишились поза увагою дослідника. Загалом праця В. Савіна являє собою своєрідний конспект, який цілком придатний для початкового ознайомлення з темою. Водночас для глибшого висвітлення історії української авіаційної промисловості ця праця явно недостатня.

Більшою деталізацією, але водночас вужчим спектром охоплення тематики відзначаються роботи низки інших вітчизняних дослідників. Типовим прикладом можуть слугувати численні статті В. Заяріна, Р. Мараєва, А. Совенка, В. Анісенка та ін.11 Загалом усіх них об’єднує переважний інтерес до історії літаків, а от історія галузі, підприємств, на яких ці літаки виготовлялись, постає своєрідним тлом.

Специфічний блок становлять публікації ювілейно-рекламного характеру, присвячені тим чи іншим підприємствам авіаційно-промислового комплексу. При їх написанні, як правило, використовуються матеріали заводських архівів, що й зараз лишаються закритими для сторонніх дослідників, а також спогади працівників підприємств. Але, з іншого боку, для них властиве певною мірою суб’єктивне, однобічно-позитивне відображення історії підприємств, без концентрації уваги на проблемах і недоліках. Найбільш вагомою з цього блоку видань є книга "Харьковский авиазавод: история, современность, перспективы", видана 2006 р.12 Доволі значною за обсягом і важливою за змістом є книга "Полет сквозь столетие", присвячена історії Одеського авіаційного (авіаремонтного) заводу, а також двотомне видання "Рожденный побеждать" про історію Запорізького авіамоторного заводу13. Низка менших за обсягом публікацій, як правило, приурочених до ювілейних дат, розкривають деякі аспекти діяльності вітчизняних авіазаводів14.

Заслуговують на увагу праці біографічного характеру, присвячені видатним діячам авіаційної промисловості, насамперед, конструкторам. Варто згадати книгу Ю. Віленського та Ю. Муравйова про конструктора авіаційних двигунів О. Івченка, збірник, присвячений життю й творчості О. Антонова15. Певний інтерес становлять і статті В. Єрошина, М. Згуровського, С. Карамаша, Г. Кривова, присвячених різним аспектам життєвого й творчого шляху таких визначних діячів вітчизняної авіаційної промисловості, як І. Сікорський, О. Антонов, К. Калінін, Д. Григорович16.

Західна історіографія вкрай бідна на публікації, що стосуються теми даного дослідження. Типовими її зразками є англійські енциклопедично-довідкові видання, присвячені літакам певних марок. Серед них відзначимо дослідження Р. Сангера у якому міститься коротка й, до того ж, не зовсім точна згадка про виробництво літаків "Ньюпор" фірмою "Анатра"17. До цієї ж групи належать і книги Б. Ганстона, присвячені літаками А. Туполєва та О. Яковлєва, у яких наводяться відомості щодо виробництва літаків Ту-104, Ту-124, Ту-134 і Як-18 на Харківському авіазаводі18.

Окремо слід згадати праці авторів з країн Центрально-Східної Європи, які традиційно проявляють значний інтерес до історії радянського авіаційно-промислового комплексу. За цінністю для історика ці праці дуже різнорідні. Якщо, наприклад польська книга З. Луранца, присвячена історії створення, виробництва і використання літака Ан-2, є вкрай цікавою й інформативною, то публікації польських же авторів М. Ришя та А. Кіньскі чи чеського Й. Хорната лише епізодично та фрагментарно висвітлюють питання, дотичні до теми даного дослідження19. Самостійний блок становлять праці польських дослідників, у яких містяться відомості стосовно раннього етапу розвитку авіаційної промисловості на західноукраїнських землях – книги С. Янушеського, А. Гласса, Є. Конєчного20.

Далеко не всі аспекти розвитку історії авіаційної промисловості України знайшли відображення в працях вітчизняних та зарубіжних істориків. Тож при здійсненні нашого дослідження активно використовувались різнопланові історичні першоджерела. Джерельну базу даного дослідження складають, головним чином, матеріали російських архівів, оскільки з огляду на тривалу залежність України від імперського центру і стратегічне значення авіаційної промисловості переважна більшість документів, пов’язаних з історією української авіаційної промисловості відклалась саме там. Зокрема, основний масив інформації, що стосується раннього періоду розвитку авіаційної промисловості в Україні (до 1918 р.) зосереджено в Російському державному військово-історичному архіві (Российский государственный военно-исторический архив, далі – РГВИА). Головний масив документів, що стосуються авіаційної промисловості, знаходиться у ф. 493 "Управление военного воздушного флота" (УВВФ). Ф. 2008 РГВИА "Полевое управление авиации и воздухоплавания" містить документи, що стосуються льотних випробувань літаків, збудованих на українських заводах, а також щодо замовлень авіаційної техніки. Слід згадати й ф. 2000 "Главное управление Генерального штаба", а саме – документи, що стосуються діяльності його повітроплавної (повітроплавно-автомобільної) частини, які містять дані стосовно розвитку авіаційної промисловості напередодні Першої світової війни. Відомості стосовно виконання військових замовлень на постачання літаків у 1914-1916 рр. є в документах ф. 802 "Главное военно-техническое управление".

Основні дані щодо діяльності підприємств авіаційної промисловості в радянський період містяться в Російському державному архіві економіки (Российский государственный архив экономики, далі – РГАЭ). Це стосується, насамперед, фондів керівних органів авіаційної промисловості – ф. 8328 "Учреждения по руководству самолетостроением в СССР", ф. 8367 "Управление ВВС РККА РВС Наркомата по военным и морским делам СССР", де зосереджені матеріали з діяльності об’єднання "Промвоздух" за 1921-1929 рр., зокрема, щодо створення і діяльності авіаремонтного заводу в Києві, ф. 2097 "Учреждения по руководству военной промышленностью ВСНХ СССР", який містить дані стосовно стану авіаційної промисловості в Україні в ранній радянський період – в 20-х рр.

У дисертаційній роботі знайшли також використання матеріали зосереджених в РГАЭ фондів управлінь Народного комісаріату авіаційної промисловості (НКАП), згодом перейменованого у Міністерство авіаційної промисловості: ф. 303 "Главное управление по производству легкомоторных самолетов", ф. 69 "8-е Главное управление" та деяких інших. Слід, однак, зауважити, що матеріали фондів РГАЭ, що стосуються розвитку авіаційної промисловості в 50-80-х рр. ХХ ст. лишаються недоступними для дослідників.

Із фондів Державного архіву Російської федерації (Государственный архив Российской федерации, далі – ГАРФ) слід виділити ф. 8418 "Комитет обороны при Совете Народных Комиссаров СССР", в якому зосереджені різнопланові матеріали стосовно розвитку авіаційної промисловості в 20-х – на початку 40-х рр. ХХ ст. Ф. 8007 "Совет оборонной промышленности при Совете Народных Комиссаров СССР" містить накази НКАП та листування центральних органів з авіазаводами, що відносяться до періоду 1940-1941 рр.

З матеріалів Російського державного військового архіву (Российский государственный военный архив, далі – РГВА) особливої уваги заслуговує ф. 29 "Главное управление военно-воздушных сил Красной Армии" – головного замовника і споживача авіаційної техніки в СРСР. У ньому зосереджені матеріали, що відносяться до періоду 1917-1941 рр. Низку документів щодо функціонування авіаційної промисловості в Україні на початку 20-х рр. ХХ ст. містить ф. 84 "Управление по снабжению Красного Воздушного Флота". Окремі відомості стосовно стану підприємств галузі в 1919-1920 рр. знаходяться в матеріалах ф. 25860 "Народный комиссариат по военным делам Украинской ССР".

Деяка інформація стосовно стану і розвитку авіапромисловості знаходиться у фондах Російського державного архіву соціально-політичної історії (Российский государственный архив социально-политической истории, далі – РГАСПИ). У ф. 644 "Постановления и распоряжения Государственного Комитета Обороны" містяться постанови щодо організації роботи авіазаводів після початку німецько-радянської війни та евакуації підприємств галузі з теренів України в 1941 р., а також відновлення роботи підприємств після звільнення території України в 1943-1944 рр.

Фонди українських архівів, що стосуються історії авіаційної промисловості, є значно скромнішими. Окремі відомості стосовно періоду становлення авіаційної промисловості в Україні містять фонди Центрального державного історичного архіву в м. Києві, насамперед у ф. 830 "Терещенко – землевласник і цукрозаводчик", де зібрані відомості щодо авіазаводу Ф. Терещенка. З матеріалів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУ) відзначимо ф. 1074 "Міністерство військових справ Української Держави" та ф. 2300 "Головне управлiння Вiйськово-Повiтряного Флоту УНР", де містяться дані стосовно політики українських урядів в галузі авіаційної промисловості під час національної революції 1917-1920 рр., а також ф. 184 "Акціонерне товариство повітряних сполучень "Укрповітрошлях", де є документи стосовно заснування Харківського авіазаводу.

Особливо багато матеріалів стосовно розвитку авіаційної промисловості України зосереджено в Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), а саме – у ф. 1 "Центральний комітет Компартії України". В матеріалах Особливого сектору (з 1966 р. – Загального відділу) ЦК КПУ знаходяться відомості стосовно повоєнної відбудови підприємств галузі та їх розвитку в 50-80-ті рр. ХХ ст. При цьому рівень висвітлення неоднаковий за періодами: якщо до кінця 60-х рр. стан авіаційної промисловості в матеріалах архіву відображений доволі повно, то з 70-х рр. інформативне насичення документів суттєво знижується, а обсяг їх різко зменшується.

З інших архівів України на згадку заслуговує Центральний державний науково-технічний архів України (ЦДНТАУ), а саме – ф. 237 "Мялица Анатолий Константинович". Цей особистий фонд містить, головним чином, матеріали біографічного характеру, але в них знайшли відображення й деякі моменти розвитку виробництва на Харківському авіазаводі. Державний архів міста Києва (ДАМК) містить ф. Р-1160 "Київський авіаційний завод "Авіант", однак значна частина його справ досі засекречені, а ціла низка справ, що значаться в описах, просто відсутні в архіві.

Певний інтерес становлять документальні джерела, опубліковані у збірниках. Серед останніх слід згадати серію "Авиация и воздухоплавание в России"21. Цінні відомості стосовно розвитку авіаційної промисловості в Україні напередодні та на початку радянсько-німецької війни містить двотомний збірник документів "1941 год"22.

Важливою складовою джерельної бази дослідження є мемуарна література. Публікації Ю. Кіржнера, В. Ліходєя, Є. Шахатуні та ін. дозволяють суттєво доповнити інформацію, що міститься в архівних документах, краще зрозуміти дух епохи23.

У першому розділі також подано розгорнуту характеристику методологічної основи дослідження. Відзначено, що комплексність нашої праці вимагає і комплексного підходу до відбору оптимальних методів дослідження, формулювання нових понять, які б адекватно відображали найбільш важливі питання військово-історичної праці. Специфіка об’єкту дослідження, який передбачає зосередження уваги насамперед на історико-технічних аспектах, зумовила необхідність застосування і методів, притаманних історії науки і техніки. У дослідженні були застосовані загальнонаукові методи, а саме – історичний метод і метод класифікації. Із спеціально-історичних методів було використано хронологічний, порівняльно-історичний і метод актуалізації. Нарешті, в дисертаційному дослідженні знайшли застосування й деякі методи суміжних наук: наукової абстракції, багатофакторного аналізу, статистичний.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconВ. В. Косов історія економічних учень
Гострою є проблема структурної перебудови економіки: зменшується надмірна частка важкої промисловості, оборонно-промислового комплексу,...
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconПрограма навчальної дисципліни воєнно-політична історія україни
Метою викладання навчальної дисципліни “Військово-політична історія України” є засвоєння студентами знань з основних питань військово-політичної...
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconБондарчук Андрій Іванович
Народився 12 грудня 1936 року в селі Сереховичі Старовижівського району Волинської області
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconКонкурс промислового дизайну „Арт факторія" Районна виставка конкурс промислового дизайну „Арт факторія"
Арт – факторія” проводиться районним відділом освіти Вишгородської районної державної адміністрації та Вишгородським районним Центром...
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconОлександр Ірванець рівне / ровно
Ровно – обласний центр Соціалістичної Республіки України. Численність населення – 120 тис чол за переписом 2001 р. Розвинуте сільськогосподарське...
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconДержавна наукова установа
Поліграфічна промисловість. Поліграфічні підприємства. Видавництва. Книжкова торгівля 41
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconМетодичні вказівки до змістового модуля «Наукова комунікація як складова фахової діяльності»
«Наукова комунікація як складова фахової діяльності» для бакалаврів усіх галузей знань
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconПерсональний склад
Фесенко Леонід Іванович – заслужений юрист України, кандидат юридичних наук, голова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду...
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconСьомого скликання
Ом "Луганськ" був підбитий терористами військово-транспортний літак Повітряних сил Збройних Сил України іл-76. 0 військовослужбовців...
Харук андрій Іванович авіаційна промисловість україни як складова військово-промислового комплексу у iconБоровий Василь Іванович
Боровий Василь Іванович народився 27 вересня 1923 р в Харкові у робітничій сім’ї. Освіту отримав середню та спеціально-технічну


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка