Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка10/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   61

ПАТРІОТИЗМ НЕ ГАСЛО, ПАТРІОТИЗМ – КОНКРЕТНА СПРАВА

Вузька Олена, учениця Одеського НВК «Гімназія № 7» Одеської міської ради Одеської області

Керівник: Сордія О.А., вчитель української мови та літератури


У чому сенс життя? Для когось — це визнання, достаток та гроші. Для іншого - творчість, самовдосконалення, улюблена професія, домашній затишок. Видатний філософ Г. Сковорода вбачав сенс життя в пізнанні самого себе, навколишнього світу й Бога в собі. Він вважав за необхідне пройти свій життєвий шлях так, щоб совість була «як чистий кришталь».

Але кожна людина обирає свою дорогу. Одні прагнуть здобути освіту й бути успішними в кар’єрі, інші - створити велику сім`ю й мати затишок удома. Ми не можемо стверджувати, що хтось не правий у виборі мети свого існування. Як сказав геній українського слова Т. Г. Шевченко: “У всякого своя доля і свій шлях широкий...” І цей вибір залежить від виховання дитини з самого народження, від того, які життєві цінності їй прищеплювалися сім'єю. Велике значення має особистий батьківський приклад.

На мою думку, для кожної людини важливо усвідомити мету й сенс життя. І тоді прийде розуміння, що живеш повноцінно, а не даремно існуєш.

Життя дається тільки раз і кожному своє. Довге чи коротке, воно триває лише від народження і до смерті, його не можна прожити двічі, його не можна писати “на чернетку”.

У всі часи люди замислювалися над сенсом свого існування, своїм місцем у цьому світі, майбутнім. Це дуже непросте питання. Кожен школяр, починаючи з років дванадцяти, потай планує своє майбутнє. А десь років за два до закінчення рідної школи, до прощання з таким безтурботним дитинством ці думки з'являються все частіше: “Хто я? Чого я прагну?”

Відповідь на перше питання для себе я вже давно визначила. Я - патріот своєї держави, знаю та пам'ятаю історію своєї нації, бо історія - це цілюще джерело, яке народ усіма зусиллями намагається зберегти від фальсифікації та перекручувань. Я усвідомлюю, що моя Батьківщина - це земля, якій доводилось пережити багато страждань, підступних зрад, зазнати стільки голодних років, що стає моторошно на душі. Щоб знову таке не повторилось, треба піклуватися про власну країну, охороняти її спокій, берегти її єдність. Я уявляю свою державу цілісною і незалежною, бо хіба вона може існувати без синьооких озер та смарагдових лісів півночі, без мальовничих гір Карпат та старовинного Львова на заході, без потужних заводів та глибоких шахт сходу, без неозорих золотих степів півдня та такого синього Чорного моря?



Патріотизм у звичному розумінні – це любов до Батьківщини. Для кожної людини у світі її рідний край – найдорожчий та наймиліший серцю. Це той клаптик землі, що привітав її з життям, де минули дитячі роки, де живуть найближчі люди. Такі почуття зрозумілі, вони природні. Далі вони поширюються на цілу країну, у якій людина живе, на співгромадян, що спілкуються однією мовою та створюють національну культуру. Це робить людей близькими один одному, об’єднує. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому я як представник української молоді відчуваю свою причетність до творення історії та відповідальність за те, що коїться в державі, тому мені не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм, на мою думку, – це не лише почуття, це дії, спрямовані на те, щоб рідній країні та нашому народові було краще жити.

Зараз Україна переживає скрутні часи. Економіка знаходиться в стані реформування, киплять політичні пристрасті, точиться війна. Але крізь усю цю колотнечу поступово прозирають контури майбутньої України – європейської держави, у якій мешкають свідомі громадяни. На цьому нелегкому шляху ми стикаємося з необхідністю вирішувати багато важливих проблем: забезпечення людей робочими місцями, а молодь ще й можливістю здобувати освіту; реформування медичної галузі, послуги якої мають стати доступними та високотехнологічними; зростання загального рівня життя пересічних українців тощо. Ці та багато інших питань має вирішувати уряд країни, проте всі ми можемо зробити власний внесок – брати участь у благодійних заходах, допомагати один одному, бути ерудованими та обізнаними, а в майбутньому – оволодіти потрібною державі професією.

Тому багато сучасних абітурієнтів прагнуть навчатися в закордонних ВНЗ, щоб перейняти досвід західних фахівців у різних сферах діяльності. А після закінчення повернутися на рідну землю, в Україну, і працювати, щоб докорінно змінити систему мислення пересічного громадянина, вплинути на розвиток культури та науки, змінити ставлення до людей та довкілля, підняти рівень економіки та охорони здоров'я, рівень правового регулювання всіх сфер життя та сприяти подальшому активному зміцненню обороноздатності нашої країни.

Сучасна Україна – це країна з великими можливостями. У нас є все для того, щоб досягти благополуччя всіх громадян: географічне розташування, корисні копалини, родюча земля, розумні люди. Молодь прагне змінити свою державу, а головне — усі вірять, що вони таки житимуть у новій, вільній і багатій Україні. Бо весь наш народ заслуговує на краще життя! Своєю наполегливою працею, своїм патріотизмом, розумом і відданістю Батьківщині ми можемо зробити її непоборною та квітучою!

УКРАЇНЕЦЬ – ЦЕ НАЗАВЖДИ…

(Роздуми вголос учениці 5 класу)

Гагаріна Катерина, учениця 5 класу Новоівнівської загальноосвітньої

школи І-ІІІ ступенів Лозівської районної ради Харківської області

Керівник: Єфімова Н.О., вчитель зарубіжної літератури Новоівнівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів
Чому молодь має замислюватися над питаннями про сучасне та майбутнє? Аякже, саме в цьому – підґрунтя для злетів та зростання! Неможливо жити, не думаючи, що буде завтра, яким воно буде, якою мовою звучатимуть наші пісні… Неможна втратити себе – а це так легко – адже безцільне щоденне,.. ба, навіть щогодинне,… а то і щохвилинне перебуванні «у череві Інтернету» призводить до отупіння та байдужості. Безглузді ігри, беззмістовне спілкування, обмежене трьома сотнями одиниць дивного лексикону… Оце і все, на що здатна моя «ровесницька більшість»? Не вірю! Чуєте,однолітки? Ми ж не такі! Ажде за нами майбутнє країни! Спробую довести… Як? Досить просто - визначивши для себе сім дієвих ключів!

Ключ перший. Прагнути самовизначення!

Для того, щоб особистість почала самовизначатися, у неї має з`явитися одна важлива річ – елементарне прагнення! А ще – максимум знань про державу. Ми повинні пам’ятати, що ми – УКРАЇНЦІ! І це – назавжди! Ми повинні довести собі і всьому світові, що ми неповторні, талановиті; що світова спільнота не існуватиме повноцінно без української нації!



Ключ другий. Хотіти!

Чому б не стати на щабель вище? Дякуючи Богу, зусиллями влади поле для діяльності молодих на сьогодні – безмежне! А чого ж не вистачає? БАЖАННЯ! «Якщо захочеш, то гори звернеш!» - учить нас народна мудрість. Скептики заперечать, мовляв, мало хотіти…

А хто заважає? Різноманітні секції, гуртки, клуби за вподобаннями усіляко сприяють різнобічному розвитку особистості, її духовному піднесенню, осучасненню. Тож розпали в собі іскорку, щоб не згасла! Зрозумій: спілкування дарує шанс зробити щось усім разом задля блага країни! Тільки бажання збере із наших «тендітних пальчиків» кулак!

Ключ третій. Учитися!

Звернувши особливу увагу на суспільно-гуманітарні дисципліни, ґрунтовно їх вивчивши, можна вільно орієнтуватися у політичному просторі. Тоді не буде затурканий необізнаним дядьком юнак бігти «у той бік, де майорять чужинські прапори»… Синьо-жовтий виглядає упевненіше та дієвіше!

Тож свідоме навчання дає шанс молодим знайти себе, самовизначитися та самореалізуватися!

Ключ четвертий. Бути активними!

Відвідуючи сільські, районні та обласні святкові заходи, я для себе поставила на замітку, що молодь активно їх підтримує. Щорічно лідери молодіжного руху отримують відзнаки, премії та подарунки. Не оминають і учнів-переможців різноманітних конкурсів та олімпіад. Але ж це тільки п`ятдесятивідсоткова когорта тих, за ким майбутнє. Є у нас таланти, розумники та умільці й серед іншої половини. Що заважає «засвітитися»? Елементарна пасивність! Легше сидіти, скніти, тліти… Тут байдужість не в поміч! Настане час - і такі «нехочухи», «нетребухи», «неможухи» зрозуміють, кінець-кінцем, що «горіти набагато краще, аніж тліть»!



Ключ п’ятий. Динамізувати!

Ми, молоді, вважаємося в Україні динамічною та прогресивною категорією населення. Це майже третина! А де ж той динамізм? Де «швидкісна орієнтація у життєвих пріоритетах»? Чи ми біжимо, летимо, мчимо до лав громадських організацій? Ні, це нагадує уповільнену, дещо розмірену ходу «самовпевнених осіб». Складається враження, що пасивність – це для декого «модно»…

Одного разу, почувши фразу «мені по барабану», не стрималася й почала дискутувати з однокласником… Через декілька хвилин усвідомила певну жалюгідність його розумового складу мислення, та не пожалкувала: можливо, крихта совісті заворушиться у його душі?

Динаміка має бути і в реальності молоді певним чином впливати на життя країни, адже значно чисельний прошарок «будівничих нової держави» - активні особи, які не втратили можливості самотужки розв’язувати складні завдання. Саме така ініціативна і талановита молодь має сьогодні йти вперед, формувати реальне громадянське суспільство і розбудовувати Україну.



Ключ шостий. Не протистояти поколінням!

По-перше, свіжий ковток повітря оновлює, модернізує, дарує легке дихання.

По-друге, молодь вільна від стереотипів на відміну від своїх старших колег.

По-третє, свіжа кров призводить до оздоровлення організму! Але це аж ніяк не говорить про те, що слід протистояти поколінням! Навпаки – прислухаймося до порад, всотуймо у своє єство безцінний життєвий досвід, вічні матерії, неймовірної сили віру!



Ключ сьомий. Зробити перший крок!

Можливо, колись, у майбутньому, коли я стану журналістом (якщо трохи помріяти – політичним оглядачем), а один із моїх однокласників стане Президентом нашої держави, я візьму у нього інтерв’ю, а першим питанням буде таке:



  • Пане Президенте, тепер, коли Україна посідає перше місце за всіма показниками в Європі, коли народжуваність удвічі перевищує смертність, про що Ви ще мрієте?

На мить серйозно замислившись, а потім усміхнувшись, він тихо мовить:

  • А я щаслива людина… Мої мрії вже стали реальністю. Так є! Так буде! Сьогодні, завтра і завжди…

P.S. Мої роздуми вголос – від душі… Від чистої, щирої дівочої душі…
Сенс життя – працювати за покликанням

Гаплєвська Аліна, учениця 9 класу Дергачівського навчально-виховного

комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний заклад» Дергачівської районної ради Харківської області. Керівник: Байстрюченко Євгенія Миколаївна,

учитель української мови і літератури
«Є люди, долі яких між собою, мов у сузір’ї, – одна проливає яскраве світло на долю іншої. Чимось схожі на таке сузір’я мої земляки – Гнат Хоткевич, Опанас Матюшенко, Марія Олешко, Данило Семенченко, Гнат Михайличенко та Петро Лісовий (Свашенко). Вони майже всі ровесники з неповторними, трагічними і водночас щасливими долями», – так говорить у своїй статті «Слово про земляків» випускник нашої школи 1937 року, відомий український письменник Данило Олександрович Бакуменко. Ці легендарні постаті знайшли чільне місце в розвитку духовної скарбниці української культури. Вони стали символом відродження української культури на Слобожанщині початку ХХ століття посмертно. Чому так буває, що про видатних українців – майстрів своєї справи, справжніх патріотів – з вдячністю говорять лише тоді, коли зірка їхнього життя згасає. Невже на віки залишаться пророчими слова Василя Стуса: «Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя»?!

Тож цією статтею хочу перервати оце «невже…» і розказати про надзвичайну родину на тлі культурного життя Дергачівщини ХХI століття, яка сьогодні творить духовне сьогодення і майбутнє нашого народу. Сім’я Гузенків – це, дійсно, сузір’я, де «одна зірка проливає яскраве світло на долю іншої». А бажання розповісти про родину Гузенків з’явилася тоді, коли вперше брала участь у Всеукраїнській філософській історико-краєзнавчій конференції учнівської молоді «Пізнай себе, свій рід, свій нарід». Із захопленням слухала, як мої ровесники розповідали про своїх видатних земляків. А пізніше була присутня на звітному концерті районного Будинку культури «Слобожанське коло». І ось коли на сцену запросили начальника відділу культури Валентину Сергіївну, її чоловіка Сергія Андрійовича – звукорежисера, учасника музичного колективу, завдяки його майстерності жодного разу глядач не відчув проблем зі звуком; старшого сина Сергія – кращого ведучого, відсутність якого відразу помічаєш, без його участі, його гумору, концерт стає не таким яскравим; сина Олексія – члена вокального колективу «Перфоменс»; доньку Марію – провідного методиста, керівника театру танцю «Слов’янське коло»; онука Романа, який бере участь у народному театрі і танцювальному колективі, – мене переповнювало почуття гордості за рідну Дергачівщину, за її талановитих людей. Сподіваюся, моїм ровесникам теж буде цікаво почути про цю родину, життєве кредо якої – дарувати красу, насолоду своїм землякам, служити людям.



Розпочну із зустрічі з Валентиною Сергіївною Гузенко, яка понад 20 років очолювала, розвивала і утверджувала культуру Дергачівщини, Слобожанщини. Валентина Сергіївна розповіла, що все почалося в 1978 році, коли вони з Сергієм Андрійовичем, після закінчення Харківського культурно-просвітницького училища прийшли працювати в культуру району. Вона стала інспектором-методистом районного відділу культури, а він – на посаду художнього керівника Гаврилівського сільського клубу. Після армії Сергій Андрійович став методистом районного Будинку культури, а потім його директором. Як згадує моя бабуся, у далекі вісімдесяті молодь Дергачівщини захоплювалася піснями під гітару, які виконував Сергій Андрійович у складі місцевого естрадного ансамблю. До речі, і сьогодні у переповненому залі зустрічають глядачі виступ фольклорного ансамблю, учасником якого є батько родини. Валентина Сергіївна очолила районний відділ культури. Під її керівництвом культура району понад десять років посідає провідне місце в області. Наш Будинок культури є базовим закладом в області з обміну ефективним досвідом серед клубних закладів. Валентина Сергіївна має активну громадську позицію, є членом колегії Управління культури і туризму обласної державної адміністрації, читає лекції на обласних курсах підвищення кваліфікації працівників культури. Щорічно в районі проводиться 15 конкурсів та фестивалів. Найбільш яскравими та значимими, у витоків яких вона стояла, є фестиваль-конкурс дитячої та юнацької творчості «Музи і діти» та Міжнародний конкурс «Жива вода». Коли Валентина Сергіївна розповідала про конкурс «Музи і діти», на очах бриніли сльози, бо за двадцять років через нього пройшло більше тисячі учасників від 4 до 18 років. Для багатьох юних талантів він став кроком до перемоги. У свій час у ньому перемагали і діти Валентини Сергіївни Олексій та Марія, а сьогодні родинну традицію продовжують вже онуки. До речі, у Міжнародному конкурсі «Жива вода», який став візиткою не лише Дергачівщини, а й Слобожанщини, гран-прі вигравали і Олексій, і Марія у складі вокальних колективів. У 2016 році у конкурсній номінації «Українська пісня» брали участь представники Китаю, Вірменії, Молдови, Білорусії. З гордістю жінка-керівник розповідала про аматорські колективи: «Двадцять чотири із них мають почесне звання «народний» або «зразковий». Виконавці також беруть участь у Всеукраїнських та Міжнародних конкурсах та фестивалях, і жодного разу за одинадцять років вони не повернулися без перемоги. Гран-прі привозили і з Білорусії, Молдови, Росії чоловічий колектив «Перфоменс» та дівочий «Квітка», учасниками яких є мої діти». Вони «твердо їдуть шляхом, яким почали іти» під керівництвом своїх батьків, і цим щасливі, бо змогли «прислужитися любій вітчизні». Кожен захід, за словами Валентини Сергіївни, – це моральне задоволення для душі і величезне натхнення для громади Дергачівщини. Сотні дітей, юнаків і дівчат пройшли через її долю, і для кожного вона знайшла схвальне слово, теплий погляд, щиру усмішку, щоб підтримати, не дати збитись з обраного шляху.

Не можу не зупинитися на родинній атмосфері, якою живе сім’я Гузенків. Валентині Сергіївні як творчій людині потрібна неабияка внутрішня позитивна енергетика, яку їй дає праця на землі (городі, квітниках) і піклування про онуків, яких у неї шестеро! З теплотою бабуся говорить про Романа, другого онука за віком. І те що він танцює в народному ансамблі «Слов’янське коло» передалося йому від батька Олексія, бо той також в молодших класах почав займатися танцями. Родина сподівається, що Рома продовжить династію в галузі культури.

На жаль, часто збиратися в колі сім’ї не має можливості, бо всі основні масштабні заходи, як правило, проводяться у вихідні дні (ніби з досадою говорить Валентина Сергіївна). Але на свята вони збираються усі разом у батьківській хаті. Сімейні «посиденьки» проводяться з гумором, жартами, анекдотами. Жодна зустріч не проходить без баяна Сергія Андрійовича, гітар синів. Жінки теж не пасуть задніх у сімейних дійствах, виспівують одна з поперед одної пісні – народні, ретро, сучасні.

Сім’я живе мріями, яких дуже багато. І ці мрії допомагають творити нове і наповнювати душі рідних, близьких людей красою слова, пісні, танцю. Колись Валентина Сергіївна і Сергій Андрійович сподівалися побачити своїх малолітніх дітей на великій сцені. Мрії збуваються: ось уже 34 роки почувається на сцені «як риба у воді» старший Сергій, став актором народного театру імені Л.Деркача, учасником народного амторського гурту «Перфоменс» Олексій, Марія – учасниця народного ансамблю «Квітка», і разом з Олексієм керують зразковим театром танцю «Слов’янське коло».

І батьки, і діти родини Гузенків своїм творчим життям утверджують ідею «сродної праці», яку колись проголосив Г.С.Сковорода. Він писав: «Щасливий той, хто мав змогу знайти щасливе життя». «Я і моя родина щасливі у своїй праці, у служінні Дергачівщині, культурі Слобожанщини», – у завершенні свого інтерв’ю сказала Валентина Сергіївна.

Завершити свою статтю теж хочу словами нашого Великого Філософа: «Счастлив тот, кто сопряг сродную себе частную должность с общею. Сіе есть истинная жизнь», – це про Валентину Сергіївну, її дружну, творчу родину.


ФІЛОСОФСЬКА ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ СЬОГОДЕННЯ

Гвоздік Аліна, учениця 11-Б класу Зачепилівської загальноосвітньої школа І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Пілюгіна О.В., вчитель історії
Сучасне людство вступило в третє тисячоліття свого розвитку, яке породило нові проблеми й виклики, загострило увагу до традиційних глобальних проблем. Філософії належить фундаментальна роль не тільки в розвитку культури людства, але і в її обґрунтуванні. Тобто філософія розробляє онтологію культури. Успішний пошук відповідей є необхідною передумовою збереження нормального середовища, що допомагає вижити людству і вирішити основні глобальні проблеми сучасності. Основна функція і, напевно, найвища місія філософії, а також головна цінність для суспільства полягає, таким чином, в її антропологічному призначенні. Вона повинна сприяти тому, щоб людина укорінилася в навколишньому світі не тільки як свідома, але і як розумна і моральна істота.

Термін «глобальні проблеми» з´явився у 60-х роках XX ст. спочатку на Заході, згодом - на Сході, у колишньому Радянському Союзі. Як тоді, так і тепер, серед науковців, філософів не існувало єдиної, загальноприйнятої, універсальної думки на природу і причини їх виникнення, оцінку та шляхи вирішення. І по цей день існує розбіжність стосовно чисельності глобальних проблем. Західні дослідники (зокрема, представники «Римського клубу») вважають, що сучасному людству загрожує близько сотні глобальних проблем. Вітчизняні - нараховують таких близько трьох десятків, але набагато істотнішим є встановлення серед них пріоритетних, які необхідно вирішувати в першу чергу. Мова йде про конкретні наукові, техніко-технологічні, матеріально-ресурсні шляхи, методи й засоби їх вирішення та затрати, які має понести людство.

Що ж собою представляють «глобальні проблеми»? Глобальні проблеми – це проблеми, які мають загальнолюдський характер, та стосуються інтересів всього людства.

Проблеми можна поділити на певні групи, а саме:

  • Проблеми економічного і політичної взаємодії держав:

  • Проблема запобігання світової термоядерної катастрофи та створення сприятливих умов для соціального прогресу всіх країн і народів;

  • Проблема подолання технологічної та економічної відсталості в країнах, що розвиваються і встановлення нового міжнародного порядку.

  • Проблеми взаємодії суспільства і природи :

  • Запобігання катастрофічного забруднення навколишнього середовища;

  • Забезпечення людства необхідними природними ресурсами (сировиною, енергією, продовольством);

  • Освоєння світового океану та космічного простору.

  • Проблеми взаємовідносин людей і суспільства:

  • Проблема зростання народонаселення;

  • Проблема охорони і зміцнення здоров'я людей;

  • Проблеми освіти і культурного зростання.

Стосовно вивчення глобальних проблем людства, то філософія прагне до комплексного, всебічного їх дослідження, вона націлює людину на їх гуманістичний аспект, встановлює зв´язок з людською діяльністю та загальними тенденціями розвитку.

Філософська теорія спрямовується на відпрацювання методів і методик дослідження цих проблем. Завдяки філософському знанню стає можливим дослідити наукові й соціальні шляхи їх вирішення. Філософське знання забезпечує комплексний, системний підхід, інтеграцію науки і практики. Як теоретичний світогляд, філософія займається дослідженням і розробкою аспектів глобальних проблем, і таким чином доносить їх людству.

В даний час, коли виникає стільки серйозних питань, пов'язаних з охороною навколишнього середовища, війнами, розповсюдженням зброї масового ураження, голодом і подоланням бідності, філософія має особливе призначення. Вона повинна продемонструвати, наскільки небезпечно утилітарне ставлення до природи. Вона робить аналіз того, де проходить межа цього прагматизму. Вона також покликана показати нам альтернативу, яка змогла б і далі вести людську цивілізацію по шляху прогресу, і в той же час не погубити планету. Зараз, на переломі тисячоліть, немає нічого більш актуального, ніж зберегти життя на Землі, а також протистояти глобальній катастрофі людства. Адже філософія володіє моральними принципами, яких часто позбавлені природничо-математичні науки.

Незважаючи на те, що багато вважають «любов до мудрості» не наукою, а ідеологією, вказуючи на її зв'язок з політикою, між цими двома культурними феноменами немає прямої тотожності. Це абсолютно різні види суспільної свідомості. Адже філософія осмислює стратегічні шляхи подальшого існування людства, намагаючись подолати глобальні проблеми сучасності. Політика ж часто створює їх. Філософія - якщо порівнювати її зі зброєю - володіє зарядом гуманітарної дальньої дії. Хіба ми можемо сказати те ж саме про політику? Вона на наших очах породжує гуманітарні катастрофи, оскільки представляє інтереси груп людей, спрямованих до абсолютної влади. Важливо також наголосити на тому, що і в аспекті розвитку особистості цінність філософії не менш значима. Адже вона пробуджує у людини творчий, конструктивний порив - основу суспільної практики і прогресу в майбутньому. Вона виховує покоління, здатні впоратися з спокусами наживи і тотального контролю і почати думати про майбутнє нашої планети.

Глобальні проблеми сучасності не можуть бути вирішені, якщо у людини не буде устремління до нових горизонтів своєї свідомості, уявлень про можливу картині світу. Недарма Платон у діалозі «Тімей» розцінив філософію як подарунок богів, краще якого нічого й бути не може.

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Большаков А.В., Грехнев В.С., Добриніна В.І. Основи філософських знань. - М: 1997.

2. Василенко В.М. Екологічні конфлікти суспільства як соціології та соціальній екології// Соціологічні дослідження. 1998. №3.- С.13-19.
ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЛЮДСТВА

Геньбач Вероніка, учениця 9 класу Лутовинівської ЗОШ 1 – 2 ступенів

Козельщинської районної ради



Керівник: Ийслуу Ніна Вікторівна, вчитель історії і правознавства
Ми – мешканці планети Земля, якім випало на долю жити у третьому тисячолітті. Ще півстоліття тому в світі заговорили про нову загрозу людству. І, як не дивно, виходила вона від самої людини. Нині нічого власне не змінилося, перед людьми як і раніше стоять найгостріші глобальні проблеми, що загрожують самому існуванню цивілізації і навіть самому життю на нашій планеті. Сам термін «глобальний» веде своє походження від латинського слова «глобус», тобто Земля. Нездатність передбачати і запобігти негативним наслідкам науково-технічної революції загрожує втягнути людство в термоядерну, екологічну або соціальну катастрофу. Перелік глобальних проблем склався ще на початку 70-х років, коли почав застосовуватися сам термін "глобалістика", з'явилися перші моделі глобального розвитку. Існує безліч різних визначень даного поняття, але об'єднує їх все, на мій погляд, одне - це проблеми, від вирішення яких залежить соціальний прогрес / регрес людства і збереження всієї цивілізації. Глобальні проблеми охоплюють всі сторони життя людей і стосуються всіх країн світу. Для вирішення даних проблем необхідні об'єднані зусилля всього людства. Ось чому вони і отримали таку назву - від лат. слова globus - Земля, земна куля. Кожна з проблем, і тим паче всі вони разом, здатні спричинити знищення всього живого на нашій планеті. На даний час до глобальних проблем людства відносять такі:

  • екологічна проблема – вона пов’язана з інтенсивним руйнуванням довкілля;

  • проблема поглиблення нерівності й нерівномірності розвитку різних країн , націй;

  • демографічна проблема – спричинена швидким зростанням населення в найбідніших країнах світу ;

  • енергетична і сировинна проблеми ;

  • проблема продовольча, пов’язана із стрімким зростанням населення всієї планети;

  • геополітичні проблеми, які загрожують людству світовою війною , породжують воєнні конфлікти . І цей перелік не вичерпаним.

У багатьох куточках нашої планети стан навколишнього середовища можна назвати екологічним лихом. І кількість цих точок все збільшується. Ми практично перебуваємо в порозі близької глобальної катастрофи. І, якщо людство не буде в усій діяльності віддавати пріоритет вирішенню питань екології, прикладати зусилля для збереження і відновлення природного середовища, наша історія може закінчиться дуже скоро.

Вплив людини на природу досяг таких масштабів, що виникли проблеми глобального характеру, про які на початку XX століття ніхто не міг навіть підозрювати. Найгострішими глобальними екологічними проблемами сьогодення є глобальне потепління клімату, виснаження озонового шару, винищування лісового покриву Землі, перетворення великих площ земної поверхні на пустелю, забруднення Світового океану, зменшення видового різноманіття флори і фауни . Та констатування факту замало. Потрібно вживати рішучих заходів, щоб попередити шкідливі наслідки від цих проблем у подальшому.

Також однією з найгостріших глобальних проблем сучасності є подолання відсталості в розвитку більшої частини людства. Одні країни як для прикладу США, Китай, Корея, Японія, ОАЕ , країни старої Європи розвиваються стрімко, а інші перебувають на межі бідності. Недостатня кількість продуктів харчування, медикаментів і як результат високий рівень смертності – ось далеко не повна характеристика життя у відсталих країнах. Ця відсталість є результатом взаємозв'язку всіх глобальних проблем. Переважна більшість населення країн, що розвиваються, не має нормальних умов життя. В цілому третина населення світу, що розвивається, живе в умовах абсолютної бідності. Для того щоб покінчити з відсталістю більшої частини людства, необхідно здійснити величезні перетворення в усьому світі, усунувши всі форми нерівноправності народів світу.

Взагалі, в цілому, глобальні проблеми людства можна схематично представити у вигляді клубка, де від кожної проблеми тягнуться різноманітні нитки до всіх інших проблем. Швидке зростання населення Землі отримало назву демографічного вибуху. Він супроводжувався вилученням у природи величезних територій під житлові будинки та громадські установи, автомобільні і залізні дороги, аеропорти і пристані, посіви і пасовища. Сотнями квадратних кілометрів вирубувалися тропічні ліси. Одночасно з демографічним вибухом сталася і науково-технічна революція. Людина освоїла ядерну енергію, ракетну техніку і вийшла в космос. Вона винайшла комп'ютер, створила електронну техніку і промисловість синтетичних матеріалів. Демографічний вибух і науково-технічна революція привели до колосального збільшення споживання природних ресурсів. При таких темпах споживання стало очевидним вичерпання багатьох природних ресурсів найближчим часом. У масштабах всієї світової економіки грунт, гідроенергія, прісна вода, рибні запаси вже зараз використовуються на межі. За оцінками ЮНЕСКО, щоб людство вписувалося в природні цикли біосфери, воно повинно в 10 разів скоротити своє споживання Людство вже впритул наблизилося до межі вичерпання найдоступніших і найдешевших видів органічних і мінеральних ресурсів . Це стосується нафти і газу їх добувають з усе більшої глибини ( понад 5 – 6 тисяч метрів ). Дедалі більше нафти й газу видобувають у віддалених районах планети з екстремальними природними умовами . Ці чинники підвищують собівартість сировини . Інтенсивно видобуваються вичерпуючись запаси руд металів . Відчувається нестача залізної , марганцевої , мідної , нікелевої руд . Збідніли ресурси алюмінієвої сировини , насамперед родовищ бокситів . Створюється загроза поглиблення кризи в галузях господарства , що виробляють такі потрібні для людства конструкційні матеріали . Дуже виснажені й біологічні ресурси Світового океану ( риба , кальмари , криль , морські водорості тощо ) . Води Світового океану регулярно забруднюються з різних джерел . І хоча за останні два десятиріччя людство досягло певних успіхів у розв’язанні глобальних економічних проблем – сировинної і енергетичної та вони, як і продовольча , залишаються дуже гострими .

За останні роки підвищення цін на продукти харчування досягло нині найвищого рівня . Ця обставина серйозно позначилася на продовольчій безпеці бідних верств населення світу . Яка максимальна чисельність населення , яку зможе прогодувати наша планета ? За різними джерелами , вона коливається від десяти до двадцяти мільярдів чоловік . Що ж трапиться, коли цієї межі буде досягнуто ? Наразі 2/3 людства відчувають постійний дефіцит продуктів харчування . При цьому у світі виробляється достатньо продовольства , але географія його виробництва далеко не збігається з географією споживання .

Основою вирішення продовольчої проблеми є підвищення біологічної продуктивності вже існуючих угідь , нові методи обробітку грунту , подальший розвиток механізації , хімізації , меліорації . Ще одна досить гостра проблема сучасності – постійні війни і військові конфлікти, в які втягуються ті чи інші країни. Розв’язуються вони як правило виходячи з інтересів окремих політичних сил і груп, які дуже часто переслідують свої власні цілі. Ніхто не зважає на те, які шкідливі наслідки мають дані конфлікти для звичайних людей, мешканців того чи іншого регіону. Смерті мирного населення не можна, на мою думку, виправдати нічим. Бо найбільша цінність у житті кожної людини це саме життя. Сотні мирних мешканців втрачають свої домівки, живуть бідно, часто переховуючись днями у підвалах власних будинків, без світла і газу зимують. Хто подбає про їх інтереси, хто поверне їм втрачене, те, до чого вони йшли іноді все своє життя? Хто подбає про скалічених війною дітей, скалічених морально і фізично? На мою думку, світ сьогодні досяг такого рівня розвитку цивілізацій, що повинен усвідомити , що жодна війна не повинна бути інструментом розвитку конфліктів, бо вона може стати останньою для всього людства.

Чим більше розвивається наукова думка, удосконалюється технічний компонент, розвивається людство у цілому, тим більше шансів у людини втратити все здобуте нелегкою працею. Підкорюючи природу і відкриваючи Всесвіт людина може занапастити саму себе.

Глобальні проблеми з'явилися результатом якісно нового рівня взаємодії людини, природи і суспільства. Вони породжені зростанням потреб людини, величезними масштабами його господарської діяльності, кризою сучасних соціально-економічних моделей розвитку та іншими планетарними процесами. За різними оцінками, щорічні витрати людства на вирішення глобальних проблем повинні складати не менше 1 трлн. доларів, або 2,5% світового ВВП.

Крім того багато що великою мірою залежить і від самих людей, людських якостей. Лише через розвиток кращих людських якостей і людських здібностей можна добитися зміни всієї орієнтованої на матеріальні цінності цивілізації і використовувати її величезний потенціал для благих цілей. До цих нових якостей належать: глобальність мислення, любов до справедливості, відраза до насильства. Без них неможливо ні застосування екологічно чистих технологій, ні встановлення справедливого економічного порядку, ні розумне формулювання завдань людства. Кожна людина повинна усвідомлювати, що людство перебуває на межі загибелі, і виживемо ми чи ні - заслуга кожного з нас. Земля - це наш спільний дім. Людині пора перестати бути егоїстом, щоб наші діти й онуки могли дихати чистим повітрям, насолоджуватися тими скарбами природи, які ще залишилися і які ми зобов'язані зберегти.
ЗБИРАЙ РОЗДІЛЬНЕ СМІТТЯ – БУДЕ ЩАСЛИВИМ ЖИТТЯ

Герасименко Наталія, учениця 11 класу Огіївського навчально-виховного комплексу

Сахновщинської районної ради Харківської області

Керівник: Балла Ю.О., педагог-організатор
Тe, щo нaшa плaнeтa "пoтoпaє" в смітті – вжe ні для кoгo нe сeкрeт, прo цe нe рaз гoвoрилoся і у випускaх нoвин, і з шпaльт гaзeт і тe, нaскільки зaбруднeнa сміттям Зeмля мoжнa лeгкo пeрeвірити зaвдяки інтeрнeту. Зaрaз прaктичнo кoжeн тoвaр зaпaкoвaний в упaкoвку, якa є тільки в більшoсті "яскрaвим мaркeтингoвим хoдoм для впізнaвaння брeнду" і іншe. І, зазвичай, після рoзпaкувaння тoвaру, ця упaкoвкa викидaється в сміттєвий бaк, вміст якoгo дaлі вeзeться нa пoлігoн для відхoдів і тaм вoнo «чeкaє» свoгo чaсу нa рoзклaдaння.

Пoки щo єдиним вaріaнтoм змeншeння кількoсті сміття нa нaшій плaнeті є рoздільнe сoртувaння сміття і пeрeдaчa йoгo нa пeрeрoбку. Для нaсeлeння крaїн Єврoпи, Aмeрики і інших кoнтинeнтaх рoздільний збір сміття – цe вжe щoсь будeннe, люди сaмoстійнo прoвoдять дoмaшнє сoртувaння, бo знaють, щo цe дoпoмaгaє нe тільки змeншити кількість відхoдів, a і знaчнo пoліпшити eкoлoгічну ситуaцію в свoєму рeгіoні.

В цьoму рoці учні Огіївського НВК бeруть учaсть в німeцькo-укрaїнськoму прoeкті М18. Цe кoнкурс-oгляд пaртиципaтивних прoeктів для дітeй тa мoлoді в Укрaїні «Ми мoжeмo більшe! – Сприяння грoмaдянській пaртиципaції мoлoді в рeгіoнaх Укрaїни, Рoсії і Грузії». Грoмaдянськa пaртиципaція oзнaчaє зaлучeння дo прийняття рішeнь, які впливaють нa життя кoжнoгo грoмaдянинa тa суспільствa в цілoму, і спільну рoбoту для знaхoджeння шляхів вирішeння прoблeм грoмaди.

Мeта прoeкту «Ми мoжeмo більшe! – сприяння грoмaдянській пaртиципaції мoлoді в рeгіoнaх Укрaїни, Рoсії і Грузії» є підтримaти пaртиципaцію дітeй і підлітків в Укрaїні, aджe в різних кутoчкaх крaїни здійснюється бeзліч вoлoнтeрських, eкoлoгічних, культурних, oсвітніх тa інших ініціaтив, спрямoвaних нa фoрмувaння aктивнoї грoмaдянськoї пoзиції тa зaлучeння дітeй і мoлoді.

Для учaсті нaм нeoбхіднo булo рoзрoбити і рeaлізувaти влaсну ініціaтиву, спрямoвaну нa вирішeння прoблeм грoмaди чи зaдoвoлeння свoїх інтeрeсів, які мaють суспільнe знaчeння. Дaлі трeбa булo відзняти тa змoнтувaти кoрoткий прoмo-рoлик дo 4 хвилин прo свій прoeкт, щo і як булo зрoблeнo, який дoсягнутo рeзультaт, який суспільний eфeкт oтримaнo.

Тeмa нaшoгo прoeкту «Збирaй рoздільнe сміття – будe щaсливим життя!». Ми вибрaли тaку тeму, бo прoблeмa зaбруднeння нaвкoлишньoгo сeрeдoвищa твeрдими пoбутoвими відхoдaми – є aктуaльнoю для всієї Укрaїни і для кoжнoгo нaсeлeнoгo пункту. Нe oминула вoнa і сeлo Oгіївкa. Цe пoв`язaнo із нeдoскoнaлoю систeмoю збoру, збeрігaння тa пeрeрoбки цих відхoдів.

Житeлям пoтрібнo зaдумaтись, в якoму стaні пeрeбувaє нaшe сeлo. Приклaдoм цьoму є сільськa криниця. Рaнішe тут булa дзeркaльнa, чистa вoдa, яку вживaли житeлі вулиці, a зaрaз дoрoгу дo нeї мoжнa знaйти лишe за переказами стaрoжилів сeлa.

Нaш сільський стaвoк мaйжe увeсь зaріс oчeрeтoм. Чeрeз дeкількa рoків, від ньoгo нe зaлишиться нічoгo oкрім бoлoтa. В цeнтрі нaшoгo сeлa є пaрк, aлe він знaхoдиться в зaнeдбaнoму стaні. Нeoбхіднo підвищувaти eкoлoгічну культуру грoмaдян, вихoвувaти шaнoбливe стaвлeння дo прирoди.

Хoтілoся б, щoб нaшe сeлo булo чистe, oхaйнe, зaтишнe. І нe хoтілoся б бaчити як дoвкілля зaбруднюється різним сміттям. Тoму, ми прагнемо, щoб хoч трішeчки eкoлoгічнa oбізнаність житeлів нaшoгo сeлa підвищилась, і ми надалі краще дбaли прo свoє дoвкілля.

Нa жaль, тaкі стихійні сміттєзвaлищa є нe тільки в грoмaдських місцях дe ми гуляємo з дітьми, aлe й зa нaшими гoрoдaми, дe ми вирoщуємo їжу для сeбe тa нaших твaрин.

Сільськa рaдa, як oргaн місцeвoгo сaмoврядувaння, підтримує рoзпoчaту рoбoту учнівськoї мoлoді, щoдo вдoскoнaлeння прoeкту eкoлoгічнoгo нaпрямку. Спoдівaємoся, щo рaзoм прoeкт будe успішнo рeaлізoвaнo в життя і дoсягнутo спільнoї мeти. A сaмe, чистoти і пoрядку нa підпoрядкoвaній тeритoрії.

Ми вирішили рoзпoчaти сoртувaння сміття в шкoлі, a тaкoж вдoмa. Тeпeр, куди ж рoзмістити цe сoртoвaнe сміття, ні – скoрішe цe вжe мaтeріaл для пoдaльшoї пeрeрoбки?! Ідeмo в будь-який мaгaзин гoспoдaрських тoвaрів, купуємo сміттєвий бaк/відрo сeрeдньo-вeликoї місткoсті, ми взяли вeликі кoрoбки – в зaлeжнoсті від рoзміру кімнaти і кількoсті сміття, якe в нас збирaється. Цінa тaкoгo бaку – дo 100 гривeнь, і цe єдинa фінaнсoвa затрaтa, a якщo взяти кoрoбки - взaгaлі бeзкoштoвнo, для цієї кoриснoї спрaви як рoздільнe сoртувaння сміття.

Нa кoжну з кoрoбoк ми нaклeїли відпoвіднo нaзви, якe сміття пoвиннe бути в цій кoрoбці: пaпір, плaстик, скло, батарейки, ручки, жерстяні банки, кришечки, поліетилен.

Виникло питання, що ж нам робити із зібраним сміттям далі? І тут, на адресу нашого навчального закладу надійшов лист-звернення від благодійного фонду «ОВЕС», щодо підтримки Міжнародного проекту «Мрій і дій». Цей благодійний фонд ініціює акцію збору вторинної сировини у навчальних (шкільних) закладах освіти, що має на меті популяризувати серед дітей дбайливого ставлення до екології, сприятиме розвитку шкільного самоврядування та навичок бізнес-планування. БФ «ОВЕС» сприяє підписанню прямого договору між школою та переробником вториинної сировини (ВС) за ціною вище середньої. Всі отримані кошти перераховуються на попередньо відкритий рахунок шкільної ради.

Сучaсні тeхнoлoгії дoзвoляють вигoтoвляти з мaкулaтури нe лишe oфісний пaпір aбo сирoвину для пoлігрaфічних видaнь. З мaкулaтури вигoтoвляють вaту, будівeльний мaтeріaл, сaнітaрнo-гігієнічну прoдукцію, oднoрaзoвий пoсуд, ткaнини, кaртoн, крaфт-пaкeти, aвтoмoбільні aксeсуaри, тeплoізoляційний мaтeріaл і інші дужe кoрисні рeчі.

Нa виручeні кoшти ми плaнуємo купувaти всe нeoбхіднe для рeaлізaції eкoлoгічнoгo блaгoустрoю сeлa. В нашому селі є прекрасний парк, але він занедбаний, дерева старі та засохлі, скрізь чагарники. Ми хочемо зробити наш парк зоною відпочинку: посадити молоді дерева, облаштувати дитячий майданчик, зробити освітлення, поставити лавочки та оформити барвисті клумби тa інші зaсoби, які будуть пoтрібні для чистoти села.


ПРАВА ЛЮДИНИ – ЦЕ «ЛАКМУСОВИЙ ПАПІРЕЦЬ» ДЕМОКРАТИЧНОЇ ДЕРЖАВИ

Герасимук Аліна, вихованка Зачепилівського районного Будинку дитячої та юнацької творчості Зачепилівської районної ради, гурток «Медіа культура», учениця 11 класу

Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів. Керівник: Буланов Юрій Іванович, методист

Зачепилівського районного БДЮТ

Всякому городу нрав і права,

Всяка імієт свой ум голова…
Саме такими словами великий український філософ Григорій Сковорода розпочав свій вірш, у якому засуджував здирників і бюрократів, розпусників і пияків, а також ледарів і підлабузників, автор прагнув показати, що перед смертю всі рівні, і цар, і мужик, а людина повинна бути чиста совістю і помислами та мати свої права.

З давніх-давен люди домагалися дотримання та поваги своїх прав та свобод, і от 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН проголосила Загальну декларацію прав людини «як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави», документ являє собою міжнародний стандарт прав людини – той основний мінімум, який повинні забезпечити держави кожній людині. Книга рекордів Гіннеса відзначає Декларацію як світовий «найбільш перекладений документ», адже кожна людина у будь-якому куточку світу має знати свої права та свободи.



Першим і головним правом людини є право на життя, адже всі ми народилися на цей світ, щоб виконати свою місію і ніхто не здатен у нас відібрати цю можливість. Окрім цього ми можемо вільно обирати, яку освіту здобути, де потім працювати, задля цього існує право на освіту. У сучасному світі важно уявити людину, яка не має хоча б середньої освіти, це стається через те, що світ удосконалюється і кожен повинен йти у ногу з прогресом.

З власного досвіду можу сказати, що люди не завжди розуміють саме поняття «права». Нещодавно, я стала свідком ситуації, як п’ятикласник на перерві сидів у кутку та читав книгу, а біля нього бігав старший хлопчак та намагався його розважити. В цей же час, молодший почав нервувати і крикнув, що той, начебто, порушує його право на свободу. І ось я зрозуміла, що дітей в сучасній школі вчать багато чому, але не вчать розумінню прав, адже це відносини між суб’єктом і державою, а школярі – це рівноправні особи. Іншим прикладом порушенням прав є випадок, коли вчитель відмовляється пояснювати шкільний матеріал на певному уроці, навіть якщо пояснює причину відмови. В цьому випадку ми бачимо, як представник держави прямо не виконує свої обов’язки, тим самим порушуючи право учнів на освіту, і в цій ситуації ми можемо поскаржитися органам влади на представника держави. Отже, я вважаю, що обов’язком кожного є навчити себе та своїх рідних усвідомленню прав, а потім вже претендувати на їх виконання.

Права людини – це «лакмусовий папірець» демократичної держави, якими є більшість сучасних розвинених країн. В обов’язки країн також входить дотримування правил і ніякий вид діяльності не може здійснюватися поза їх межею. Це і визначення державного устрою, політичного режиму, створення законів, без яких ми не уявляємо цивілізованого суспільства.

У той самий час держава має сумлінно охороняти і захищати права людини, а не закривати очі на те, що відбувається навколо їх. Всі ми люди і, як сказав Г.С. Сковорода, що і мужик, і цар перед небесним судом буде рівний, і головне не опуститися до рівня розпусників і хабарників, а зберегти свою совість чистою. Кожен має стояти на захисті своїх прав, але й не пригнічувати права інших.

Та права людини в сучасному світі – це не просто актуальна тема для дискусій, обговорень та дебатів. Це є проблемою, яку намагається вирішити не одне покоління. Людство, яке пережило за останні сто років дві світові війни, безліч кривавих локальних конфліктів, дійшло висновку, що не може бути миру і злагоди на Землі, не може бути організованого, цивілізованого життя без поваги до людини, її прав, свобод і потреб. Людина, громадянин, індивід, особистість — має бути найважливішою цінністю будь-якого суспільства. Лише за такої умови можливе його подальше процвітання та безтурботне співіснування із навколишнім світом.

Однією із проблем сучасності (у крайньому разі, нашої країни), є те, що людина боїться представників влади і гадає, що не може поскаржитися на них, щоб захистити свої права. У ХХІ столітті світом править корупція і шахрайство, але саме ми, молодь нового покоління, повинні стати на перешкоді цьому, повинні зруйнувати стару систему, загальні стереотипи, домогтися поваги до гідності кожної людини і побудувати нову та міцну державу. Пам’ятаймо, що всі ми – це і є держава, і саме ми повинні керувати нею, зробити її життєздатною і відкритою до демократичних перетворень.

Отже, я вважаю, що владі потрібно об'єднатися з людьми та разом боротися проти кожного випадку несправедливості, проти кожного порушення прав людини, і тоді, ми зможемо гордо сказати: права людини в сучасному світі - це реальність.


Зображення птахів гончарями та керамістами на українському глиняному посуді та в пластиці малих форм в ХІХ – ХХІ ст..

Гладухова Єва, Центр дитячої та юнацької творчості №2 Харківської міської ради Харківської області , вихованка гуртка «Фольклор та етнографія народу України», 9-А клас, ХЗОШ №76. Подрєзова Олена Степанівна, керівник гуртка «Кераміка», керівник гуртка – методист Центр дитячої та юнацької творчості №2 Харківської міської ради Харківської області
«Зображення птахів в українській кераміці займає окрему ланку. Ще з давніх часів люди вважали птахів священними істотами, безсмертної душі, посланцями Бога на Землю. Вірили що після смерті людини душа у вигляді птаха залишає землю і летить до неба.»

«В поняттях українського народу збереглися переживання попередніх вірувань, які склалися на основі спостережень, здогадок і припущень. Ті вірування виявилися такими сильними і стійкими, що навіть християнська віра, яка відкидала народну творчість, народні помисли і дії часів язичництва, не змогла впродовж багатьох віків знищити народний світогляд на навколишній світ, народні уявлення про природу, що оточує людину.

Спостереження за птахами утворили безліч прикмет, пов'язаних із явищами погоди, з віщуванням тих чи інших подій… Певні прикмети існували серед гончарів і також були пов`язані з птахами.»

«У народному віруванні багато легенд про птахів. Кожен птах символізував

якості людини, її мрії та переживання за майбутнє і сьогодення.»

«Первісно глиняні вироби використовувалися переважно для відправлення релігійних культів і календарній обрядовості, тобто першочергове значення мали не господарсько-виробничі, а ритуально-сакральні функції гончарства.»

«Умовно кераміку пов`яз ану з зображенням птахів можна поділити на дві великих групи:


  • Глиняний посуд, кахлі та елементи декору з тваринним (орнітоморфним) орнаментом та розписом.

  • Глиняні вироби у формі птахів: дитяча іграшка, сувеніри, зооморфний посуд.»

«Малюнки на своїх виробах українські гончарі найчастіше виконували

приладом з рогу корови (ріжкування), у вузький кінець якого вставляли пір'їну, а в широкий наливали фарбу - тонко розтерту рідку глину з домішкам барвників (ангоби)»

«Окрему групу становлять ритуальні вироби, які використовувалися для відправлення релігійних культів та в обрядах. До ритуального посуду ставилися з виключним пошануванням як до родинної святині. Сакральність цих предметів підкреслювалася спеціальними правилами, які регламентували їх ритуальне застосування. Так на весіллі горілку та вино розливали із ритуального зооморфного посуду у вигляді пустотілих скульптур баранів, левів, птахів… Уподібнення посуди тваринам чи птахам вважається проявом міфопоетичного світосприйняття.»

«Глиняна іграшка – вид керамічних виробів, які відзначаються малими розмірами і призначення яких – забавляти дітей.. У ній збережена пам'ять про початковий родовий схематичний символізм сприйняття і відображення реалій. . Водночас …слугують для дитини найпершим і найміцнішим елементом органічного засвоєння місцевих та загальнонаціональних художніх традицій.»

«У вигляді птахів найчастіше зустрічаються свищики – свистунці. Навіть назви деяких свистунців говорять за це: «зозульки», «соловейки». Більшість свистунців, завдяки самому способу ліплення, мають архаїчний вигляд.»

«На ряду зі свищиками зустрічається група іграшок, яка не відтворює звуків це - фігурки група іграшок у вигляді пташок, можуть бути цільними або пустотілими. Бувають просто окремі птахи, а бувають цілі композиції. Наприклад «Качка з каченятами». Птахи зустрічаються також у композиціях і як елемент, який підкреслює смислове навантаження композиції. Так однією з поширених композицій в с.Опішне є «Дівчина з куркою або качкою».

«Монетка – побутова назва маленького дитячого посуду, що відтворював усі традиційні форми глиняних виробів. Так, як і у великому посуді, у декоруванні використовували зображення пташок.»

«Глиняні вироби зображаючи птахів упродовж століть змінювалася, але в них збереглися основні традиційні принципи декоративного і символічного мислення народу, його світосприйняття, душа та уявлення про життя. Їм притаманне силуетне узагальнення зображення, простота і лаконізм, яскрава декоративність, святковість, відчуття матеріалу, симетрія, логічна відповідність між формою, матеріалом та технікою виконання.»
ПОРІВНЯННЯ ОБРЯДІВ ТРАДИЦІЙНОГО ТА СУЧАСНОГО ВЕСІЛЬ (НА ПРИКЛАДІ ПОЛТАВЩИНИ)

Глушко Надія, учениця 7 класу Бричківського навчально-виховного комплексу

Полтавської районної ради Полтавської області. Керівник: Мельник М.В., вчитель історії


На території Полтавщини весілля з давніх-давен «грали» пишно та гучно, дотримуючись традицій, що не одне століття складалися пращурами. Прикметно, що навіть у селах одного району, розташованих неподалік, весільний обряд відбувався по «сценаріях», які різнилися один від одного. Як кажуть у народі – «що не край, то свій звичай».

На жаль, ряд факторів спричинив спрощення, стандартизацію сучасного весілля, але досі зберігається відголосок прадавніх весільних традицій, поодинокі відблиски колишньої краси, хоч і в дещо трансформованому вигляді. Окремі етапи весілля осучаснені, пристосовані до умов сьогоднішнього дня.

На нашу думку, на сьогодні актуально підтримувати і не забувати давні весільні традиції того регіону в якому живеш, нині надзвичайно важливо. Народні звичаї, в тому числі й весільні, які згодом перетворювалися на традицію, несуть в собі мудрість не одного покоління. Це, висловлюючись сучасною мовою, код щасливої долі подружжя.

Цікаво дізнатися, що ж залишилося нині від традиційного в сучасному весіллі. Для цього ми провели анкетування і детально розпитали наших односельчан різних поколінь.

Сватання нині відбувається без сватів з посохами, дівчат, хлопців та музик - зводиться до знайомства батьків Молодого та Молодої (до речі наречених досі називають Молодий та Молода, їх батьків – сватами) та обговорення питань, пов’язаних з підготовкою до весілля [6]. У домовлений день Молодий разом з батьками приходять з круглою хлібиною, загорненою у білу хустку. До речі, цю хлібину зберігають, доки не відбудуть весілля, а потім віддають курям. Розглядини, як такі – зникли [8].

Сучасне весілля триває один чи два дні. Середа, четвер та п’ятниця «звільнені» від випікання весільного обрядового печива. Короваї, шишки замовляють в хлібопекарнях, вдома ж – ліплять коників (переважно це роблять бабусі молодят) [4].

Збереглася традиція запрошення близьких гостей Молодим та Молодою, але обряд з гостинцями «забувся». Одяг Молодих під час запросин довільний, Молода вже не одягає вишитої сорочки і плахти, не підперізується рушником [2, С.216]. Шкода, що «молодіють» в українському народному костюмі все рідше. Але коровайниці досі одягають українське вбрання і ходять з шишками напередодні весілля запрошувати гостей. Бабусі дбайливо бережуть український одяг для своїх дочок та онук, на той випадок, щоб їм не довелося позичати його, коли доведеться бути в коровайницях. Варто зазначити, що досі руку молодого перев’язують хусткою, тільки не за столом, а коли Молодий приїде по Молоду, а також обов’язковим атрибутом сучасного весілля залишається вишитий рушник. Під час анкетування, ми нарахували чотири види рушників: під коровай, під ноги та два на ікони «божники» [1, 3, 4].

Виряджаючи Молодого по Молоду, мати обсипає його та автомобілі (на конях вже не їздять) вівсом та горіхами, копійками та цукерками. Донині в сучасному весіллі фігурує палиця-ключка, на якій дружко «виїжджає» як на коні[4].

Весілля в наш час відбувається не обов’язково в неділю, а будь-який день. Суботні «відвідини» свекрухи Молодою, також забулися.

Весілля святкують не в хаті (з 1970-х до середини 1990-х років будували в дворі шалаш (дерев’яний каркас накривали брезентом)), а здебільшого в закладах громадського харчування. Місце, для Молодих там оздоблюють тканинима, квітами, зрідка рушником – замість колишніх образів(ікон)[1].

Майже не сталося змін у оформленні весільного столу перед Молодими. Як і раніше на святковому столі стоять: коровай та «парки»перев’язані червоною стрічкою ( дві «бочки», дві ложки, дві чарки, а також ставлять тепер і дві тарілки (чого раніше не було)). Свічки – обов’язків атрибут весілля, які тепер запалює не лише мати Молодого, як раніше, але й мати Молодого. Це пов’язано з тим, що на сьогодні весілля святкується одне на дві родини, тому обидві матері «світять» щасливу долю дітям удвох[5].

Зберігся обряд «викупу», але здебільшого це відбувається під час приїзду Молодого до Молодої та під час застілля, коли в Молодої «вкрадуть» черевичок.

Асортимент страв також видозмінився, нині не подають на весілля капусту, локшину та кисіль. Спиртними напоями на весіллі раніше частували всього тричі, і четвертий раз, коли розносили коровай.

За словам респондентів, коровай і досі призначено краяти дружкові чи хрещеним батькам, яким обмотують голову рушником, збереглося і жартівливе «обмивання» їм рук[4].

Не зберігся обряд перевдягання Молодої, наприкінці весільного дня, свекруха знімає з молодої фату чи віночок і пов’язує їй голову хусткою.

Досить добре зберігся післявесільний етап «понеділкування»: катають на колючках батьків Молодої, на подушках батьків Молодого та звичай обмолоту збіжжя (і досі б’ють «на щастя» посуд), майже у незмінному вигляді, а також «вішають віху» на фруктове дерево, яку молотять через рік (коли не можуть знайти прядки, збіжжя молотять вставляючи колоски у колесо перевернутого велосипеда) [4,5].

 Варто зазначити, що величезною втратою є посилене зникання традиційного обрядового весільного співу навіть у тих місцевостях, де він до недавнього зберігався в живому побутуванні. Уривок весільної пісні, здебільшого за столом, а також, коли мати молодого виряджала його по молоду Важливим чинником зміни «сценарію» сучасного весілля є запрошена на нього тамада, яка, здебільшого, скеровує дійство на свій лад.

Отже, як ми з’ясували в ході роботи, що весільний обряд містить багато компонентів, пов'язаних із землеробськими, рослинними культами наших предків, магічними уявленнями, давньою обрядовою поезією, символікою.

Втрачено не лише багато компонентів народної весільної обрядовості, а й (що найістотніше) внутрішній взаємозв'язок тих традиційних моментів, які ще побутують у весільних обрядах українського сільського і міського населення, з властивою їм духовною сутністю, гуманістичною морально-етичною спрямованістю й емоціонально-психологічною настроєвістю. Збережені традиційні елементи символіки, атрибутики виступають у сучасному весіллі здебільшого як позбавлені глибшого обрядового смислу і контексту. 

На нашу думку, використання елементів давнього весільного обряду у сучасному весіллі не лише потішить людей старшого покоління, але воно набуде тієї зворушливої урочистості, якої іноді так бракує. А відтак власне весілля довше збережеться в пам’яті Молодих, що в свою чергу сприятиме міцності сімейного союзу.



Список використаної літератури

  1. Андрушко Л. Рушник у весільній обрядовості українців/ Л.Андрушко //Берегиня. - 2000. - № 1 . - C. 3-11

  2. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис / Олекса Воропай./ Худож.-оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо, 2005. – 508 с.

  3. Інформатор Глушко Олена Яківна 1980р.н.

  4. Інформатор Пересадило Наталія Сергіївна 1961р.н.

  5. Інформатор Пономаренко Наталія Данилівна 1978р.н.

  6. Макарчук С.А. Етнографія України. Навчальний посібник. Львів. – «Світ». – 2004

  7. Українські весільні обряди [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://musart.org.ua/ukr-vesilni-obryady.htm

  8. Щербань О. Автентика і самобутність весільного обряду 7 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://vesilja.blogspot.com/2011/09/blog-post

ФІЛОСОФІЯ СВОБОДИ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ

Глушко Яна, учениця Полтавської гімназії № 31 Полтавської міської ради

Керівник: Лисенко Т.Д., вчитель історії


У простій свитині, з торбиною книжок за плечима і з нерозлучною сопілкою за поясом, понад тридцять років мандрував поет і вчений Григорій Сковорода по селах України та за її межами, - ганьбив жорстоке панство, зажерливе духівництво і царизм, навчав людей грамоти. Цим навіки здобув Григорій Сковорода щиру любов і пошану народу: і досі на Україні і за її межами широко відомі його твори – вірші та пісні. - Лука Ляшенко

Те, який вклад у розвиток культури України зробив Григорій Савич, мабуть, знає кожен, та його філософію свободи вдалося збагнути далеко не всім. Доторкнутися до великої мудрості, світлого філософського слова видатного мандрівника, пройтися стежками його життя – справа честі для нас.

Спосіб життя подорожника Сковороди мов течія струмочка, що вільно біжить і не прив’язується до матеріального світу.

Повільно і легко крокує Сковорода по теплій землі під високим рідним небом, милується пишним, просторим краєвидом. Тож від щирого серця ллється у нього вірш:



Не пойду в город багатий. Я буду на полях жить,

Буду вік мій коротати, де тихо время біжить.

О дубрава! О зелена! О мати моя рідна!

В тобі жизнь увеселенна, в тобі покій, тишина.

Крокуючи стежкою, чи спочиваючи біля джерела, Сковорода, здавалося, відчував під ногами всю земну кулю, що разом з ним і безліччю планет у просторі творить нескінчений мудрий і точний рух.

На довгому життєвому шляху Григорія Савича, траплялося йому одне кохання – Біблія. Він дуже любив її і завжди носив з собою. Біблія для нього була найбільш плідний засіб «очистить, просветить и укрепить душу». Серед «мізерної убогості» в саквах у Сковороди ховався найбільший скарб його – Біблія. Григорій Савич ставився до неї як до живої істоти: називав її нареченою своєю. «Сю возлюбив від юності моєя… Найсолодший органе! Єдина голубиця моя – Біблія! На це я народився. Для цього їм і п’ю; хай з нею проживу і помру з нею». І дійсно, вмираючи, він поклав під голову сакви, де беріг Біблію.

А ось від своєї справжньої нареченої Григорій Савич утік прямо з-під вінця. Можливо, саме в цьому незбагнена філософія свободи Великого Генія?

У 1768 році наказом цариці Катерини ІІ при Харківській вищій школі було відкрито класи підготовки топографів, інженерів, архітекторів та інших інженерно-виробничих спеціальностей. Училися там не лише діти дворян, а й діти інших верств населення. Григорія Савича було запрошено для викладання катехизму. Йому було надано посаду професора-викладача. Але від зарплати він відмовився, кажучи, що внутрішнє задоволення, яке дає йому поширення серед молоді Христової науки, для нього достатня нагорода.

Відмінний спосіб думок нового викладача, його вчення, життя незабаром привернули до нього увагу тамтешнього товариства. Одягався він просто, але пристойно, їжу мав, що складалася із трав, плодів і молочних приправ, споживав її ввечері після заходу сонця. М’яса та риби не їв не через марновірство, а із своєї внутрішньої потреби. Для сну виділяв не більше чотирьох годин свого часу на добу, вставав до зорі, і, коли дозволяла погода, завжди ходив пішки за місто прогулюватися на чисте повітря і в сади.

Григорій Сковорода жив завжди у бідності, їв – аби тільки жити. І не приймав Сковорода ні від кого ніяких подарунків. Відмовляючись, завжди радив щедрим друзям: «Дайте неімущому». Виходить, вважав себе «імущим», хоч і на старість, крім сірої свитини, торби з книжками й сопілки, нічого не мав.

Множились роки, минали десятиріччя, але невтомний мандрівник не пускав до себе старості. Така ж неквапна розмірена хода, той же спокійний блиск чорних розумних очей, крізь які виразно проглядала мудрість. Тільки дещо більше зсохлось обвіяне степовим вітрами лице і прорізалися зморшки на високому чолі.

Все мина, лиш любов зостається по всьому, все мина, та не Бог, не любов; так само і всяка стежка коли-небудь закінчується. Великий пророк передбачив навіть власну смерть; 29 жовтня 1794 року Григорій Савич відчув, що його життєвий шлях підійшов до свого логічного завершення. Він переодягся у чистий одяг і був готовий зустрітися з нею віч-на-віч.

Сакви під голову – і в землю ліг святу,

А світ ловив і ще не міг пробачити…

І на яку ж було злетіти висоту,

Щоб звідти навіть власну смерть побачити.

На могилі Сковорода попросив своїх друзів написати слова «Світ ловив мене, та не спіймав»



У шести словах – весь зміст його життєвого подвигу. З усієї сили намагався світ гнобителів народу – дві цариці, пани-кріпосники, можновладне попівство – спіймати Сковороду у свої тенета, тобто відірвати просвітителя від народу, переманити на свій бік. Та не дав він «поганим серцям» спіймати себе, не спокусився ні маєтками, ні чинами високими. Він говорив: «Мені сопілка і вівця дорожчі царського вінця…»

Давно минули ті часи, коли ходив Сковорода

Землею, повною краси, як панувала в ній біда.

Він сипав слово над людьми, налите полум’ям свободи,

Весь вік боровся проти тьми, що так томила всі народи.

Давно минули ті часи… Біжать струмочки аж до рік,

Не заростають ті стежини, які сходив наш мандрівник.
Література:

1.Сковорода,Г.С. Твори / Г.С.Сковорода. – К.:Веселка,1996. – 271с.

2.Сковорода,Г.С. Вірші; Пісні; Байки; Діалоги; Трактати; Притчі; Прозові переклади; Листи / Г.С.Сковорода. – К.: Наукова думка,1983. – 544с.

3.Сковорода, Г.С. Пізнай в собі людину / Г.С.Сковорода. – Львів:Світ,1995. – 528с.

4.Галаур,С. Муравським шляхом у Сковородинівку:[літературно – меморіальний музей Г.Сковороди] / С.Галаур // Урядовий кур’єр. – 2010. – 3груд.(№227). – С.11.

5.Костюченко,В. Григорій Сковорода – філософ, письменник, учитель, музикант, співець / В.Костюченко // Дивослово. – 2012. - №11. – С.11-13.

Літературно – меморіальний музей Г.С.Сковороди в Переяславі – Хмельницькому: альбом. – К.: Мистецтво,1981. – 64с.
ВПЛИВ ЛЮДЕЙ НА НАВКОЛИШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка