Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка12/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   61


Нащо воно дане, це життя?


Голєва Валерія учениця 9-А класу Матвіївського ЗНВК ”Всесвіт”Вільнянської районної ради

Запорізької області, вихованка гуртка “Сузір'я” КЗ ЗОЦТКУМ ЗОР

Керівник Заяць Л.В.,вчитель-методист історії.
Не можна заради життя втрачати його сенс.

Децим Юній Ювенал
Занурившись у вир подій, з головою стрибаючи в життя, віддаючи усього себе чарівниці Долі, ми навіть не замислюємося над тим, що нас чекає далі, що було до цього і що ми маємо зараз. Ми завжди ділимо життя, не розуміючи, що увесь час – це лише «сьогодні». Проживаючи вчорашній день, ми називали його «сьогодні», пишучи зараз, я кажу, що пишу «сьогодні» і коли наступить завтра, я прокинуся з думкою: «Сьогодні буде чудовий день». Нам не потрібно нічого іншого, чого б ми не хотіли, ми завжди будемо приходити до «сьогодні», адже безліч людей живуть сьогоднішнім днем, постійно згадуючи минулі події і плануючи своє майбутнє.

Ми можемо називати час по різному. Ми вимірюємо його по різному, проте кожен із нас, хоч раз у житті, замислюється над тим, навіщо його нам дали.

Якби два роки тому мені задали це питання, я б віджартувалася, сказала б що у тому, щоб шукати цей самий сенс, проте починаючи писати цю роботу я вже чітко розуміла, що саме є відповіддю.

Розмови з багатьма освідченими людьми, безліч прочитанної літератури. Я намагалася знайти відповідь усюди, а вона знаходилася на поверхні айсбергу, а не десь глибоко у товші льоду, яку я безліч разів починала бурити. Найголовнішим висновком, до якого я дійшла є те, що відповіді на усі питання треба шукати лише у собі і більше ніде, особливо на філософські, і тим паче на ті, котрі стосуються нашої душі.

Якщо усе звести до одного списку, то вийде чотири найголовніших пункти: діти, гроші і влада, кохання, покращення світу.

І нема різниці, у національності людини, у її віці. Усі відповідають однаково. Завжди, всюди. Усі іноземці, котрих я тільки знала, більш схилялися до першої відповіді. Хтось казав, що нема цього сенсу і я поринала у себе, намагаючись довести, що наше життя чогось коштує, що для чогось ми потрібні, адже це найголовніше – відчуття, що ти – не безкорисний.

А якщо розглянути усе подане вище окремо і спробувати дати аргументовану відповідь? Зараз ми повертаємося до найпершого висновку, котрий роблять люди – сенс життя у дітях. Чому ми повинні заперечувати це? Погодитися дуже легко. Усі ми живемо, щоб виховати дитину, або навіть не одну, а декількох. А що буде потім? Коли наші діти виростуть та покинуть родинне гніздо, щоб збудувати своє власне? Життя втратить свій сенс? Чому мені здається, що таке явище, як причина нашого існування не може бути тимчасовим, а навпаки повинно виступати постійним, тим, що не піддається сумнівам? Чи означає це, що перший варіант відповіді можна одразу відхиляти? Я вважаю, що так.

Перейдемо до другого. Хтось скаже, що сенс життя у грошах та владі. Перше це явище матеріальне. Людина або їх має, або ні, проте вона завжди прагне заробити якомога більше, щоб мати змогу виділитися з натовпу та прожити своє життя довго та щасливо. Щодо влади, то її призначення майже нічим не відрізняється від грошей. Хто має владу, той отримує все. Чи не можна заперечити це? Найчастіше, багата людина завжди хвилюється за свій статок і за своє життя. Отже, чим більше грошей ми маємо, чим більша у нас влада, тим більше є ризик кожного дня прокидатися від жахіть, у котрих сниться, що ми можемо це все втратити? А яка вірогідність того, що нас не спробують лишити цих речей якимсь дуже неприємним шляхом? Виходить, що маючи гроші та владу за сенс життя, ми постійно будемо чогось боятися та ризикуємо втратити усе, що мало для нас якесь значення? Тобто, у результаті ми отримуємо, що володіння грошима та владою буде руйнувати нас зсередини? А чи може сенс існування бути у тому, щоб робити людину нещасливою? Звичайно ж, ні. Та це ще не все, що можна привести для того, щоб відкинути цю версію.

Якщо в нашому світі і існує одна точна відповідь на це запитання, то вона повинна бути незмінною у віках.

Первісні люди не мали грошей і ще не знали про те, що можна обмінювати одні речі на інші і вони були щасливі, не зважаючи на це. Так, вони підвергалися нападам хижаків та гинули від хвороб, проте що змінилося зараз? Нашими хижаками є правителі інших держав, котрі у будь-який момент можуть піти на Україну з війною. І ми змушені будемо оборонятися, як робили це наші предки. Щодо хвороб, то не дивлячись на те, що наша медицина творить дива, ще не знайдені ліки від усього.

Повернемося до влади та грошей. У мюзиклі «Останнє випробування» є частина, котра присвячена саме цьому питанню. Вона показана у формі діалогу чоловіка та жінки. Засудження поганих вчинків, самозахист і, нарешті, каяття. Головний герой – Рейстлін, піднімався по людях до своїх зірок, як по сходах, він не знав жалю, проте, коли зрозумів свою помилку було вже дуже пізно. «Ти піднявся нагору, не знаючи жалю. Тепер поглянь униз, візьми, що залишилось» - такі рядки ми можемо почути. Вони надовго застряють у розумі, якщо замислитися. Стаючи відомими або сильними через чиєсь горе, дуже швидко ми зрозуміємо, що залишилися зовсім одні. Нас будуть відштовхувати навіть зароблені гроші, бо тримати їх у руках, котрі по лікоть у крові – не одна з найприємніших справ.

Давно, коли з’явилися перші цивілізації не було поділу на бідних і багатих, і люди були щасливими. Чи означає це, що купюри є причиною багатьох наших проблем? Чи можна допустити думку про те, що варто нам позбутися матеріальних цінностей і безліч негараздів покине життя людей? Отож, ми приходимо до висновку, що такі блага приносять лише нещастя, а сенс життя повинен приносити теплі почуття і гарні емоції.

Потім йшло припущення, що сенс життя у тому, щоб кохати і бути коханими. А чим це відрізняється від виховання дітей? Кохання буває різним, так само як у різних проявах ми бачимо дружбу та навіть ворожнечу. Та ще й вчені довели, що кохання – поняття тимчасове, котре швидко зникає з наших життів і часто приносить біль розчарувань. Знову, коли ми беремо до уваги одне з припущень, то отримуємо той самий результат – горе. Кохання – постійні переживання за близьку вашому серцю людину, за її долю, це постійне відволікання від важливих і корисних справ. Не можна жити без кохання, але про це є одна гарна фраза: «Кохання – найбільша магія нашого світу, найбільше щастя і найбільша наша слабкість. Саме воно робить нас слабкими». Але ж і справді. Воно дає перевагу нашим ворогам у боротьбі, якщо вони спробують керувати нами через найдорожчих нашому серцю людей. Хто не кинеться на захист коханої людини? Хто залишиться у стороні?

Ніхто.


Пропоную розглянути це питання з точки зору молодої письменниці-початківця із міста Донецьк – Анни Аномальної (справжнє прізвище Годовиченко). У своєму романі «Кришталевий світ» вона описує важке життя молодої і гарної дівчини. Усе було розкладено по полицям, поки Аліса не зустріла кохання. У її книзі ми можемо прослідкувати, що з моменту зустрічі з «тією самою» важливою для неї людиною, усе пішло не так як планувалося. Багато пролитих сліз, літри випитого алкоголю, повна зміна характеру Байронкової. І це не зважаючи на те, що кохання було взаємним, а якщо поглянути на цю ситуацію очами дівчини, почуття котрої залишилися без відповіді. Навіть важко уявити, до яких наслідків це призведе. Проте зовсім нестерпний біль відчув інший герой її історії – чоловік, котрому довелося самому виховувати їхніх двох маленьких дітей після того, як його дружина загинула у автокатастрофі, отож і третій пункт відправляється на наше уявне звалище.

І нарешті, останнє, четверте припущення – існування заради покращення світу. Здавалося б, що можна сказати усупереч цьому? Наші діти будуть жити на чистій планеті, де усе квітне та розвивається, проте, як я вже казала, сенс життя – явище постійне, а якщо виправити проблеми усього Всесвіту, то майбутні покоління залишаться без сенсу існування. Знову глухий кут.



Давайте роздивимося це питання з точки зору мистецтва.

Перш за все, я б хотіла звернутися до п'єси Педро Кальдерона «Життя – це сон». Майже усі думки Сехізмундо присвячені його важкій долі та намаганням зрозуміти, за що його так зненавидів рідний батько, що прирік на таке жалюгідне існування з самого народження без права на виправлення усіх помилок. Ми бачимо, що сенсом життя хлопця є отримання жаданої волі. Але що це означає для людини? Право на чинення хаосу, чи дозвіл на раціональне мислення та холодний розум? Сехізмундо називає життя «в’язницею» та й нас усіх можна легко назвати в’язнями. Ми прикуті товстими ланцюгами до бетонних стін людських поглядів на наше життя та їх власних суджень про нас. Його ув’язнення можна вважати алегоричним, бо через це автор намагається порушити одне дуже важливе питання – чому б нам просто не відмовитися від звертання уваги на думку інших про нас?

Звільнитися від пут важкої долі було метою усього життя Сехізмундо, нашого також, що ми зараз дуже легко можемо сплутати с сенсом. Щоб досягти цієї мети йому потребувалося життя, а менше і не зможемо витратити. Чи можемо ми зробити висновок, що якщо сутність існування у перемозі над цілями, а ці цілі і є наше існування, то сутність життя полягає у тому, щоб жити?

Це питання, відповідь на яке люди шукали віками можна також поєднати з історією. Для правителей влада припиняла бути на першому місці, коли голові злітала з плеч, бо людина позбавлена життя не може чогось бажати або хотіти. Виходить, ми можемо намагатися досягти певної мети, шукати сенс життя лише будучи живими? Чи не є це відповіддю на наше запитання?

Отже, сенс життя у тому, щоб жити. Усе інше є наслідками нашого існування і діяльності.

Я дійшла до відповіді, котра мене влаштувала, котру я не змогла покласти під сумніви, проте величезну роль відіграли думки інших людей на цю тему. Один з моїх друзів по переписці – азербайджанець Регнар Лосбрук вважає, що життя складається з можливостей та шансів, що воно занадто коротке взагалі і занадто довге у той самий час, що це можливість для того, щоб довести, що ми – особистості, що його не можна визначити у часі, що сенс життя полягає у тому, щоб «забити фінальний гол людства».

Думка людини, котра присвятила життя подорожуванню.

Техаська письменниця Елізабет Летдай сказала, що не можна знайти одного чіткого визначення. Вона вважає, що люди намагаються надати значення випадковим подіям, але вони на те і є випадковими. Для прикладу вона взяла Гендольфа із «Володара Кілець», а точніше його фразу: «Ми всі повинні поміркувати, на що витратити час, котрий нам відведено». А й справді, ми маємо обмежену кількість часу, щоб існувати, проте наш вибір – єдина річ, на котру ми маємо усі права. А й справді, люди завжди зводять сенс життя до того, на що вони прагнуть бачити його схожим.

Багато людей живуть втраченим часом, проте, найголовніше – не пропустити саме життя!
ЮРСЬКІ КОРАЛИ КРИМУ

Голощапова Ірина; гурток «Геологія, геохімія та мінералогія» Комунального закладу «Харківський центр дослідницько-експериментальної діяльності «Будинок учителя» Харківської обласної ради»; Харківська гімназія № 1 Харківської міської ради Харківської області; 11 клас;

м. Харків. Керівники: Галич Світлана Анатоліївна, керівник гуртка «Геологія, геохімія та мінералогія» Комунального закладу «Харківський центр дослідницько-експериментальної діяльності «Будинок учителя» Харківської обласної ради» та Єрусалімцева Світлана Миколаївна, вчитель географії вищої категорії, старший учитель Харківської гімназії № 1 Харківської міської ради Харківської області.


Коралові рифи як біоценози відрізняються дуже великою біомасою та продуктивністю живих організмів, а вапняки, що складають їх, зазвичай пористі і кавернозні. При переході у викопний стан перша умова сприятлива для утворення нафти і газу, а пористість та кавернозність вапняків робить їх хорошими колекторами. Тому викопні коралові рифи часто містять багаті родовища нафти і газу. Вивчення фаціальних умов сучасних коралових споруд, їх приналежності до тих чи інших тектонічних зон має велике значення для нафтопошукової геології. Залягання нафти і газу майже виключно в осадових породах, які одночасно містять рештки давніх рослин і тварин, є важливим доказом того, що вихідний матеріал був органічним за своєю природою.

Характерною особливістю пізньоюрського часу в Криму є формування вапнякових коралових рифів. Геологічна будова гір Судака і Нового Світу дуже своєрідна. Будь-яка з них складена міцними вапняками органічного походження. Неозброєним оком видно залишки викопних організмів, за життя міцно прикріплених до скелястого морського дна. Це, насамперед, корали, що жили колоніями.

З карбонатними рифовими будівлями, які є хорошими колекторами, можуть бути пов'язані поклади вуглеводнів. Такі колектори існують і в Передкарпатті – районі, відомому своїми нафтовими і газовими родовищами. Але в Передкарпатті вони залягають на великих глибинах, а в Південному Криму вони виходять на поверхню і доступні для безпосереднього вивчення.

Вивчаючи корали, знайдені мною в Судакському районі ПБК, розпізнавши їх систематику та вік, надалі можна продовжити вивчення розмірів карбонатних тіл, складених такими кораллами. А також вивчити колекторські властивості вищезазначених карбонатних тіл з метою розробки практичного зразка для подальших досліджень таких самих порід, що знаходяться на глибині і недоступні для безпосереднього вивчення.


НАДІЯ ГАЛКОВСЬКА – КОЗАЧКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Гончар Марина, Тарасенко Софія, учениці туристично-краєзнавчого гуртка

«Мандрівники» Центру туристично-краєзнавчої творчості на базі Рудківської ЗОШ І-ІІ ст.,

Чернігівського району Чернігівської області

Керівник: Мухіна К.С., керівник гуртка


XXI століття представлене різними проявами культури. Ми заслуховуємось іноземними піснями, читаємо зарубіжну літературу, часто ігноруючи свою рідну. Натомість поруч з нами живуть і творять люди з великої літери. Однією з таких є Надія Галковська, яка своїм прикладом доводить, як можна поєднувати в собі багато ролей: матері, вчителя, поетеси, активістки, громадського та політичного діяча, і це ще не все, що можна сказати про цю видатну жінку. Навчаючись і працюючи пліч-о-пліч з нею, ми з вирішили провести науково-дослідницьку роботу, щоб дослідити життєвий шлях та розвиток такої різнопланової особистості як Надія Галковська.

Народилась і живе Надія Галковська в Чернігові. З діда-прадіда – українка і чернігівка. По батьківській лінії належить до козацько-селянського роду. По материнській ліній – дворянка. Бабуся поетеси була дворянського походження. Сім’я дала їй хороше виховання: сестра – художник, а сама має дві освіти – музичну (Чернігівське музичне училище ім. Л.М.Ревуцького) та філологічну (Київський національний університет ім.Т.Г.Шевченка).

Талановита письменниця поєднує в собі багало ролей: вчитель, громадський та політичний діяч.

Щодо вчителювання, то Надія Галковська розповідає, що робота з дітьми її надихає, особливо в селі, де залишилися самобутня культура та звичаї, особлива мова та діатекти (це питання особливо цікавить поетесу), сільська природа надихає на створення нових творів.

У школі викладає літературу та музику. Завдяки цьому нам і випала щаслива можливість поспілкуватись з цією видатною жінкою.

Та на сьогодні роль наставника та викладача музики перейшла до молодого покоління – до доньки Ганни.

Тож музика і слово поєднались в її професії вчителя і у творчій діяльності поетеси-піснярки. Виплекані з дитинства шана й повага до рідного, українського вилились у віршах її першої пісні «Заквітчалась моя Україна», яку й дотепер виконують хорові колективи, і де бринить її незгасна мрія про те, що і Чернігівщина, і вся наша Україна обов`язково розквітнуть і будуть заможними та щасливими. 

Не могли ми залишити без уваги відому «Козачку». Її і до сьогодні співає весь світ.



Струменіє зоря, і за обрій упав

Місяць яблуком червонобоким.

Я – козачка твоя, я – дружина твоя,

Пане полковнику мій синьоокий.

В полі ватри горять, вартовії не сплять,

Ген, розвіявся спокій на попіл.

Я – козачка твоя, я – дружина твоя,

Пане полковнику мій синьоокий.

Руку дам на коня, хай стріла обмина,

Полетімо удвох в степ широкий.

Я – козачка твоя, я – дружина твоя,

Пане полковнику мій синьоокий.

Ти на мене чекай і надій не втрачай

На шляхах світової толоки.

Я – козачка твоя, я – дружина твоя,

Пане полковнику мій синьоокий.

Не оминула пісня і рідну Рудківську школу. Гуртківці з задоволенням виконують добре знайому їм пісню.

Під час святкування Дня незалежності в США, українська діаспора заспівала славнозвісний хіт. «Козачка» лунає на всіх континентах, починаючи від Європи, Латинської Америки, Канади, і навіть в Австралії. Нарождення цієї пісні має романтично-казкову історію. Під час участі у культурологічному поході «Козацькими шляхами», де Надія Миколаївна читала свої вірші на зустрічах з жителями чернігівських сіл, композитор Микола Збарацький закохався у її неймовірну поезію. Одного зоряного вечора, біля озера під Коропом була написана музика до вірша, та вже наступного дня пісня «Козачка» була виконана у Батурині на Всеукраїнському козацькому святі.

Всесвітньо відомою вона стала після виконання пісні народною артисткою Раїсою Кириченко. «Козачка» має багато нагород, та головна нагорода для поетеси, що музика та слова звучать й по сьогодні в серцях мільйонів українців.

Надія Галковська автор двох відомих збірників. У 1994 році вийшла перша збірка, яка теж називалася «Козачка», а у 2011 р. – «Козацькими шляхами», що включає в себе історико-фантастичні новели у прозі про минуле й теперішнє життя українців забарвлені високими почуттями та дивовижними пригодами у просторі і часі розраховані на широке коло читачів. Книга визнана «Книгою року» на Чернігівщині.

Та поетеса вважає, що це ще не остання нагорода, у книги велике майбутнє і це тільки початок її тернистого шляху серцями читачів. Під час підготовки до краєзнавчої експедиції гуртківці познайомились з геніальною спадщиною поетеси, та з захопленням провели читання творів.

На цьому робота не завершується, і поетеса продовжує роботу над новим збірником. До нього будуть входити різножанрові твори, в тому числі й пісенні.

Надія Галковська позиціонує себе і як громадський та політичний діяч. Вже багато років відстоює забудову Залізничного парку м. Чернігова, якому нещодавно виповнилось 70 років. На сьогодні парк продовжує своє існування, громадським діячам вдалось його захистити, та боротьба продовжується.

Крім місцевих проблем, цікавими є і районні. Являється депутатом Чернігівської районної ради, тому за волею народу може безпосередньо впливати на життя рідного краю.

Також Надія Галковська є однією з засновників Музею дворянства, що знаходиться у с. Старий Білоус. Старобілоуський музейно-історичний комплекс, який фактично працює з 2008-го на місці садиби дворян Силичів і Березовських. Головною метою Старобілоуського історичного комплексу є відновлення родоводів елітної частини суспільства нашого краю – дворянства, інтелігенції, щоб повернути з небуття чи забуття той величезний пласт високої традиційної культури і духовності, яка була притаманна минулим поколінням українських, зокрема, і чернігівцям. Так як поетеса походить с древнього дворянського роду, це питання залишається актуальним.

Займається музей і науковою роботою. Так, в Старобілоуських історичних читаннях постійно беруть участь художники та науковці з багатьох міст України.

Цікавою темою для роботи, є також Перша світова війна. Тому поетеса виступила з доповіддю на конференції присвяченій маловідомим фактам історії Першої Світової війни. Про свою бабусю-співробітниці чернігівського госпіталю розповіла Надія Галковська, продемонструвавши присутнім фотографії та артефакти з сімейного архіву, а також продемонструвала особисто форму госпітальної сестри, виготовлену за старовинними ескізами.

Постійним є її виступи на різних урочистих заходах і кожен такий виступ дає світу нову поезію, нове бачення сучасності талантом поетеси.

Надія Миколаївна має 38 років педагогічного стажу, вчитель вищої категорії, лауреат Педагогічної Премії ім. Марії Фішер-Сміж (Торонто), Всеукраїнського конкурсу «Пісенний вернісаж», Літературної Премії ім. Б. Грінченка.

18 листопада 2009 року згідно з Указом Президента України Віктора Ющенка «Про відзначення державними нагородами України з нагоди Дня Свободи» за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та активну політичну і громадську діяльність нагородженa орденом княгині Ольги ІІІ ступеня.

«Головним для всіх нас, – говорить Надія Галковська, – хто почувається справжніми громадянами України, зараз є об’єднання і робота у цей непростий час заради збереження рідної землі, мови, історії та майбутнього, яке можливе лише у могутній, незалежній європейській державі: 



Моя Держава тяжко постає. 
Та ми вартуємо
 цілодобово - 
У мирі, злагоді,
 палкій любові 
Ми – незнищенні,
 ми були, ми є!»

Мого народу ремесло. Гончарство у Новій Водолазі

Горбатенко Марія, вихованка народного фольклорно-етнографічного колективу

«Вербиченька» Нововодолазького БДЮТ,

учениця 10 класу Нововодолазької гімназії

Керівники: Коваль Т.П., відмінник освіти, Коваль О.В., Заслужений працівник культури України,

відмінник освіти України
Гончарство – один із найсуттєвіших виробничо-естетичних моментів у розкритті матеріальних і духовних основ не тільки всієї нації, а й окремого населеного пункту, де в попередні століття воно було звичним ремеслом.

Актуальність теми визначається важливістю вивчення традиційного ремесла – гончарства – не заради констатації його занепаду і зникнення, а щоб зробити його об’єктом національної гордості, відновленню гончарства в нашому селищі заради збереження духовних витоків своєї матеріальної культури, заради нерозривного зв’язку між предками і нащадками.

Мета дослідження – комплексна наукова характеристика гончарства селища Нова Водолага Харківської області – колишнього великого осередку цього ремесла в Слобідській Україні.

Завданням нашої роботи було дослідити феномен гончарства у рідному селищі – виробничому осередку Слобожанщини ХVІІ – ХХ ст. Новій Водолазі. Визначити його регіональну та локальну специфіку, вивчити технологію виробничого процесу, познайомитись з асортиментом глиняних виробів, з’ясувати причини занепаду ремесла.

Дослідження базується на польових матеріалах, зібраних вихованцями народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості упродовж 1992—2016 рр. у смт Нова Водолага та населених пунктах району. У роботі використані матеріали з архіву «Вербиченьки», а також експонати традиційного гончарства із музейної кімнати «Свята спадщина» Нововодолазького БДЮТ.

Опрацьовані нами джерела та література кінця ХVІІІ – ХІХ ст. дає змогу твердити, що від початку заселення Слобожанщини, у ХVІІ ст. слобода Нова Водолага розвивається як гончарський центр, у якому формуються декілька осередків – «гнізд»: Гончарня, Пацикня, Чалунівка, Куряче.

Багаті поклади якісної глини стають основою матеріального і духовного гончарського осередку в Новій Водолазі. Історична еволюція нововодолазького гончарства віддзеркалює особливості розвитку ремесла усієї Слобожанщини.

З середини ХVІІ до кінця ХІХ ст. гончарство було чи не єдиним постачальником різних видів посуду та хатнього начиння. Цінова доступність, простота форм, багатофункціональність і розмаїття асортименту гончарних товарів створили популярність нововодолазького осередку.

У 1890-х роках ХІХ ст. – першому десятилітті ХХ ст. «…незмінним лідером гончарного промислу, як і в попередній час, залишалася слобода Нова Водолага. Там нараховувалося 308 гончарів, що складало майже 20% їх загально губернської кількості» [Маслов М.П.]. Із таблиці підрахунку кількості ремісників Харківської губернії у Нововодолазькому повіті на 1912 р. налічувалося 358 гончарів.

Земства сприяли підвищенню кваліфікації ремісників. Коли в другій половині ХІХ ст. під впливом нових умов економічного життя почалося гоніння на сімейні, родинні ремісничі династії, земські діячі знайшли і впровадили єдино можливий на той час спосіб збереження регіональних самобутніх ремісничих осередків.

Гончарне виробництво – трудомісткий і тривалий процес, що вимагає від ремісника володіння різноманітними навичками, починаючи від вибору глини і кінчаючи термічною їх обробкою [12, c. 86]. Біла глина була привозною. Червону глину-глей водолазькі гончарі брали на Кабаковій горі, казали: «глина-кабаківка», а також на Чалунівці та під селом Просяне. Кіньми на бричках або «потягнувши воза», глину привозили на подвір’я гончара і скидали у глинник – спеціальну яму. Там глина знаходилась 2 – 3 місяці, «упрівала». Вже очищену глину місили, «як кісто на пироги», місили дуже довго.

До середини ХІХ ст., за твердженням М.Маслова, на Слобожанщині гончарі працювали на ручному крузі. Ножні гончарні круги прийшли на допомогу майстрам під кінець ХІХ ст. Процес формовки одного виробу тривав від 5 до 15 хвилин. Особливістю роботи нововодолазьких гончарів було те, що майстер працював за гончарним кругом стоячи. Донька гончара розповідає про роботу батька Валкового Савелія Маркіяновича: «Ото глиняну пампушку намочив, ляп – на круг. А тоді ногою круг крутить і отак пальцями виводе, виводе… Навстоя все времня, не сідав ніколи, бо його ж треба витягнути отой горшок чи макітру» (Кузьоменська З.С.).

Для просушування посуд ставили на дерев’яні полиці. Під час просушування посуд розмальовували або покривали поливою. Підсушений і пофарбований посуд випалювали у спеціальних печах – горнах при температурі 800-900 градусів.

Широкий асортимент виробів нововодолазьких майстрів другої половини ХІХ – першої половини ХХ ст. відповідав основній номенклатурі слобожанських керамічних виробів того часу. Вироби водолазьких гончарів користувалися попитом у населення.

Розвиваючись як ремесло, гончарство у Новій Водолазі було не тільки спадковою справою, яка переходила із покоління в покоління, а й ставало цеховим керамічним виробництвом. Старинне ремесло передавалося із покоління в покоління до 1975 року (прадіди – діди – батьки – сини) і ставало спадкоємною справою. У ході дослідження нами було виявлено династії гончарів: Лубенців, Калантаїв, Товстиків, Чухлатих, Хрустів, Килипків, Валкових та ін.

Досліджуючи проблему соціально-економічних умов розвитку гончарства, виявлено три основні етапи історичної еволюції гончарського осередку Нової Водолаги впродовж ХІХ – ХХ ст.: інтенсивний розвиток (1860–1910 роки), стагнація (1910–1920 роки), занепад (1930–1960 роки). До межі ХІХ – ХХ ст. нововодолазьке гончарство розвивалося з різною інтенсивністю, але Нова Водолага завжди залишалася провідним центром гончарства Слобожанщини.

Занепад гончарства Нової Водолаги, як і в цілому на Слобожанщині, був викликаний об’єктивними причинами: розвитком керамічної промисловості, відтоком робочих рук в інші галузі народного господарства, запровадженням у країні насильницьких методів кооперації в кустарному виробництві та колективізації в сільському господарстві, встановленням високого оподаткування для одноосібників та кустарів, соціальними катаклізмами (війни, репресії, голодомори), змінами у побутовій культурі.

Внаслідок фольклорно-етнографічних експедицій в музейній кімнаті «Свята спадщина» Нововодолазького БДЮТ експонуються великі полив’яні макітри для тіста, для приготування кваші, менші – для тертя маку; горшки для приготування юшки, борщу, затірки, капусняку, вареників, каші тощо, малесенькі горнята для різних підливок; різноманітні глечики для молока; збани («жбани») для масла і сметани; тазки для випікання пасок, на якому рука майстра методом витискання вивела символ безкінечності життя: хвилясту лінію та колові смуги; ринки, сита, миски, ковбушки, тикви, барильця і багато іншого посуду, а також велика колекція глиняної дитячої іграшки. Глиняні вироби присутній поряд з людиною і в радості, і в печалі, в народному світогляді, в обрядах і у творчості.

Сподіваємося, що дане дослідження сприятиме відновленню гончарства в нашому селищі заради збереження духовних витоків своєї матеріальної культури, заради нерозривного зв’язку між предками і нащадками.

Отже, широке і всебічне звернення до теми старого ремесла малої батьківщини дасть змогу створити цілісний культурно-економічний портрет України, який висвітлить неповторне полотно, що його дописуватимуть новими постатями і сюжетами нові покоління.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка