Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка14/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   61

РЕЛІГІЙНИЙ ФАНАТИЗМ ТА ЄРЕСЬ

Денчик Карина, учениця 11 класу Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5 Люботинської міської ради Харківської області. Науковий керівник: Чурілов Євген В’ячеславович, вчитель історії Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №5
Актуальність теми дослідження, це докорінні зрушення, що здійснюються в сучасному світі, які передбачають звернення до людського виміру суспільного буття і, насамперед, до такого важливого чинника духовності, як релігія. Безперечно, вона відіграє важливу роль у соціокультурному просторі. Зокрема, це стосується сучасного етапу, коли відбувається помітне піднесення ролі релігії в житті суспільства. Проте варто відзначити, що початок ХХІ століття, на жаль, ознаменувався масовими терористичними актами, в яких не останню роль відіграв релігійний чинник. Людство прийшло у ХХІ століття з великим вантажем знань, відкриттів, і однак треба констатувати, що сьогодні ми маємо досить багато невирішених важливих теоретичних питань, які раніше розглядалися доволі фрагментарно. Саме до них належить і проблема релігійного фанатизму.

Економічно-політична ситуація сьогодення є благодатним підґрунтям для крайніх виявів релігійних почуттів. Нестабільність та кризові обставини спонукають людину відшукувати ті сфери, в яких вона може відчути себе захищеною та впевненою. Цей процес доволі неоднозначний, часто призводить до ще глибшої антропологічної деструкції.

Глибокі та радикальні зміни, які відбулися на теренах України, актуалізують вироблення нової парадигми в поясненні сутності людини, її місця та ролі в суспільстві, де одним із визначальних чинників є релігійний. Загальна картина стану різних релігій і віросповідань у нашій країні (православ’я, уніатство, мусульманство, баптизм, католицизм, новітні релігійні рухи тощо) є підґрунтям для міжконфесійної боротьби й виховання релігійних фанатиків як своєрідної зброї в цій боротьбі. Ми починаємо розуміти, що релігія сьогодні виконує своєрідну функцію психологічного оберега для окремого типу людей, зокрема для фанатиків.

Отже вивчення і аналіз такого явища, як релігійний фанатизм та єресь, сьогодні потребує неупередженого релігієзнавчого дослідження.

Мета і завдання дослідження. Мета роботи полягає в релігієзнавчому аналізі сутнісних особливостей релігійного фанатизму та появи єресі, з’ясуванні та обґрунтуванні форм їх проявів.

Реалізація означеної мети зумовила необхідність розв’язання наступних завдань :

проаналізувати особливості релігіознавчих і теологічних інтерпретацій термінологічного ряду “фанатизм - фанатик - фанатичність”.

Релігійний вимір понять “фанатик - фанатичність - фанатизм” відрізняється певною смисловою наповненістю. Релігійний фанатик - людина, яка пристрасно віддана своїм релігійним віруванням, ідеям, переконанням, які можуть бути зумовлені різноманітними чинниками: складними життєвими ситуаціями, маніпуляціями зі свідомістю, збігом травмуючих психофізичних факторів або докорінними людськими проблемами – пошуки цінностей, мети життя тощо. Релігійна фанатичність - якісна характеристика певного психологічного стану. Релігійний фанатизм – певний динамічний процес, який фіксує не лише психічний стан, а й поведінку людини, як вираз її внутрішніх переживань, процесів у свідомості фанатика.

• з’ясувати психологічний механізм формування фанатизму як релігійного феномену та розкрити його сутнісні особливості.

Обґрунтовано тезу про те, що складовими релігійного фанатизму виступають віра, почуття та досвід. Релігійна віра, виражаючи впевненість в існуванні Абсолюту, Бога, задає певну спрямованість фанатизму. Почуття інтенсифікують віру, надаючи їй живості й емоційного забарвлення. Однак необхідно розрізняти глибоку релігійну віру і релігійний фанатизм, перша може не розвинутьсь до крайніх форм, хоча вона і проходить через специфічну свідомість. У релігійному досвіді відбувається апробація складових релігійного фанатизму, розкриваються його можливості, потенціал.

• розглянути взаємозалежність між фанатизмом та релігійністю, з’ясувати їх визначальні характеристики і роль у людському житті;

Виявлена взаємозалежність між релігійним фанатизмом та релігійністю, як певною формою буття релігії, в якій поєднуються її внутрішньопсихічні і зовнішньо-символічний вияви. Їх взаємозв’язок проявляється в системі релігійного світорозуміння, релігійного світовідчуття, релігійного світоставлення, в якісних і кількісних емпіричних показниках (ступінь, рівень, стан, характер, динаміка) як фанатизму, так і релігійності.

• проаналізувати форми прояву релігійного фанатизму та єресей, розкривши змістовне наповнення кожного з них.

З’ясовано, що специфічними особливостями релігійного фанатизму є пристрасна відданість ідеям та догматам, неухильне їх дотримання в практичному житті, високий ступінь ідентифікації людини з положеннями релігійних доктрин, нетерпимість до іновірців, нав’язування своєї світоглядної парадигми іншим,тобто домінування емоційного над інтелектуальним.

Продемонстровано, що основними формами прояву релігійного фанатизму є діяльність інквізиції, релігійне бузувірство, тероризм, деструктивні культи. Кожна з цих форм вирізняється певними особливостями в межах тієї чи іншої релігійної традиції. Проте саме в крайніх формах релігійного фанатизму розкривається його антилюдський характер.

Проведений релігієзнавчо-психологічний аналіз релігійного фанатизму. Виявляє психологічний механізм формування релігійного фанатизму, складові компонети якого визначають його змістовне наповнення та форми прояву.

Проведений аналітичний огляд історичних джерел та дослідницької літератури з проблематики релігійного фанатизму з’ясовує історію походження поняття фанатизм та трансформації його смислового навантаження, його співвідношення з релігійними виміром “фанатик”, “фанатичність”. З’ясовується психологічний механізм фанатизму, досліджуючи та виокремлюючи його специфічні риси.

Розкрита взаємозалежність між релігійним фанатизмом і религійністтю, звернена увага на їх можливості при осягненні різноманітних релігійних феноменів. Здійснено історичну реконструкцію різних форм прояву релігійного фанатизму, з’ясована їх сутність із врахуванням притаманного їм деструктивного характеру.


«ЛЮДИНА-ЕПОХА» ЯК НОСІЙ ІСТОРИЧНОЇ ПАМ’ЯТІ ЗА МОТИВАМИ РОМАНУ Р. БРЕДБЕРІ «КУЛЬБАБОВЕ ВИНО»

Довгань Вікторія, вихованка історико-краєзнавчого гуртка БД та ЮТ

Кременчуцької районної ради при Максимівському НВК

Керівник: Пилипенко В. В., керівник історико-краєзнавчого гуртка БД та ЮТ

Кременчуцької районної ради при Максимівському НВК


Ставлення Р. Бредбері до людини як творця епохи є надто неоднозначним. Яскравим прикладом останнього є його відповідь письменника журналістам, які поставили йому дошкульне запитання під час святкування 90-річчя митця: «Чому не збулися ваші передбачення? Люди так і не відвідали на початку ХХІ століття Марс!». Письменник з не меншою дошкульністю відповів: «Тому що люди – ідіоти! Вони зробили низку нісенітниць: вигадали костюми для собак, посаду рекламного менеджера, і штуки типу iPhone, не отримавши в замін нічого окрім кислого після смаку… Людству дали можливість відкривати космос, але воно хоче займатися споживанням: пити пиво та дивитися серіали». Таке ставлення Р. Бредбері до людства не є випадковим, адже він наголошує на колективній відповідальності за байдужість кожного.

Разом із зазначеним скептицизмом автора, прослідковується і високий рівень відповідальності, яка покладається на кожну людину. В даному випадку історична пам’ять є тим фактором, що яскраво відрізняє одну особистість від іншої. Р. Бредбері неодноразово наголошуючи на індивідуальності історичної пам’яті, показує її різноманіття та наслідки цього фактора як для одного носія,


так і для людства вцілому.

Я яскравим прикладом індивідуальності історичної пам’яті є полковник Фрійлі. Він володіє унікальним даром: завдяки своїй пам’яті, забирає будь-яку людину в світ спогадів. Автор характеризує його як машину часу для хлопчаків. Герої знайомляться з ним і навіть здійснюють подорож у світ, де ще живі ковбої та індіанці. Його основний інструмент зв’язку із слухачами – це не фантазія, а пам’ять. Він був ветераном Громадянської війни в США. Для хлопчаків – це невичерпне джерело інформації.

Як можна побачити, в своєму творі Бредбері пропонує кілька різних концепцій, він немов намагається знайти шлях, який би привів людей до бажаного. Ось і машина часу у нього, на відміну від машини щастя, жива, мисляча. Це не бездушний інструмент, а людина, яка вміє робити щось чарівне Таким чином полковник Фрійлі, в силу свого життєвого досвіду забирає хлопчаків в епоху свого життя.

Якщо машина Ауфмена проектувала фантазійні картинки різних людей, показуючи їх найпотаємніші мрії, то Фрійлі – це можливість доторкнутися до мрії, опинитися в її епіцентрі. У повісті щастя представляється як щось неживе і спочатку здається непотрібним і навіть поганим, проте час отримує конкретне втілення в окремій особистості.

Як бачимо для Р. Бредбері – кожна людина – це епоха. І той час, що вона проживає – це свого роду окрема «епоха». У когось ця епоха більша за сторіччя, а у когось це рік, місяць, день. Але в будь якому разі це уже історія.

Невичерпним джерелом історичної пам’яті стала Елен Луміс, яка стала символом ідеалу життя Білла Форестера. Чоловік в юні роки побачив в одному із журналів фото неймовірної красун, яке на все життя стало для нього ідеалом жіночої вроди. Коли через кілька десятиліть він побачив Елен Луміс в старості він відразу її впізнав. У них склалася з жінкою цікава дружба. Герої разом «подорожували» по пам’яті Елен. Жінка переповіла неймовірні історії з свого захопливого життя, яке вона провела в неймовірних подорожах. Для Білла відкрилася ціла епоха його кохання. Але кінець їхнього спілкування виявився трагічним – Елен померла, залишивши передсмертну записку Біллу. Чоловік вирішив не відкривати її, таким чином зберігши для себе існуючою епоху свого кохання – живою Елен Лумін.

Ще для однієї героїні на ім’я Лавінія історична пам’ять була пов’язана з тривожними очікуваннями зустрічі з «душогубом», який тримав у страсі все містечко Грінтаун. Символічно, що саме вона вбила цього злочинця. Але хлопці – це сприйняли як втрату історії та історичного зв’язку з майбутнім, адже містечко звикло жити та обговорювати страхи перед «душогубом». А коли хлопці виявили, що опис убитого злочинця співпадав з попередніми описами «душогуба», то їм ніби стало краще на душі, адже можна було знову продовжувати боятися. Убивця у їхній свідомості знову лишався живим і це створювало ефект звичного душевного страху, втрата якого ледве не перетворилася у нещастя для героїв роману. Як бачимо, Р. Бредбері звернув увагу, на мінливість людської свідомості. Часто людині краще критикувати та боятися якесь явище, ніж жити без нього. Аналогічні ситуації ми можемо побачити у суспільствах післяреволюційного часу, коли напередодні революції все суспільство критикує чинну владу та закликає до її скинення, а отримавши результат починає ностальгувати за «старими часами».

Як бачимо у філософа Р. Бредбері сформувався чіткий образ людини-епохи. Але ж важко зрозуміти конкретний критерій, що формує цю історичну пам’ять. Таким фактором стала діяльність особистості. Прабабуся Дугласа назавжди запам’яталася хлопчиком своїм неймовірним вмінням смачно готувати. Вона все робила якось неорганізовано та без рецептів, але саме це й слугувало запорукою її успіху. Перед своєю смертю вона сказала близьким, що добре виходить робити тільки те, що приносить задоволення. Ці слова неймовірно вплинули на Дугласа, а смерть бабусі показала йому скінченність земного життя.

Та не дивлячись на все це, Р. Бредбері залишається оптимістом, щодо майбутнього. Він вірив у те, що людина і є носієм історичної памяті, без якої майбутнього просто не могло бути, адже щоб жити гідно в майбутньому ми не повинні забувати свого минулого. Тут варто згадати ще один твір Р. Бредбері «Усмішка». На початку цього твору автор пише про це, як суспільство руйнує все те, що залишилося їм у «спадок» від попередніх поколінь, забувши про те, що це все несло в собі спогади, які б вони не були.. але знайшовся один хлопчик, який хотів повернути все, він вирвав усмішку Монни Лізи, тому що вона була чарівна і чаруюча.

Автор вірить, що не все ще втрачено, і що якщо люди захочуть, вони можуть повернути собі свідомість і пам'ять, адже ще не все втрачено, доки є хоч одна свідома людина, доти і існуватиме наш світ. Кульбабове вино, пляшечки підписані на кожен день літа, стали символом історичної пам’яті головного героя. Але тут слід звернути увагу на те, що в кожну пляшку, яку допомагали закорковувати своєму дідусеві, вони вкладали частину своєї праці. Вони не проходили повз хлопців, а саме тому несли символічне значення.

У підсумку зазначимо, що ґрунтовні підстави говорити, про наявність у філософських поглядах Р. Бредбері концепції «Людини епохи». Вона виступає перед нами як носій інформації свого буття. Ця інформація часто є за ідеалізованою, носить суб’єктивний характер та залежить від обставин формування. Але наголосимо, що жителями нашої планети є саме люди, які мають різні риси характеру та по-різному діють відповідно до обставин. Тому дану концепцію можна сприймати за дійсність та розглядати її в контексті формування історичної пам’яті.

Більше того, Р. Бредбері чітко показав закінчення історичної епохи для кожного з носіїв історичної пам’яті – це кінець їхнього життя – тобто смерть. Всі спроби продовжити життя історичної пам’яті є виключно формуванням нової історичної пам’яті нового носія – «людини-епохи».


ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ СУЧАСНОСТІ

Доннік Данііл, учень Гуляйпільського колегіуму «Лідер». Гуляйпільської міської ради

Запорізької області. Керівник: Плисенко Т.В., вчитель історії та правознавства
В процесі історичного розвитку людської діяльності відбувається ломка застарілих технологічних способів, а разом з ними і застарілих соціальних механізмів взаємодії людини з природою. На початку людської історії діяли переважно адаптаційні (пристосувальні) механізми взаємодії. Людина підкорялась силам природи, пристосовувалась до змін, що відбуваються в ній, змінюючи в міру цього свою власну природу. Потім по мірі розвитку продуктивних сил запанувало утилітарне ставлення людини до природи, іншої людині. Сучасна епоха ставить питання про перехід до нового шляху соціальних механізмів, який слід назвати гармонійним. Глобалізація, в якій опинилося людство, відображає і висловлює загальну кризу споживацького ставлення людини до природних та соціальних ресурсів. Розум підштовхує людство до усвідомлення життєвої необхідності гармонізації зв'язків і відносин у глобальній системі «Людина - Техніка – Природа». У зв'язку з цим особливого значення набуває осмислення глобальних проблем сучасності.

Блукаючи просторами інтернету , я натрапив на один дуже цікавий проект, який систематизував всі глобальні проблеми людства, і запропонував шляхи їх вирішення. Цей проект має назву ” Венера ”. Творець цього проекту Жак Фреско, викриває зміст глобальних проблем людства, а також пропунує варіант їх вирішення шляхом створення альтернативної системи суспільства, яка заснована на ресурсо-орієнтованій економіці.

Першою глобальною проблемою людства, згідно з слів самого Жака Фреско, є мова якої ми розмовляємо. Дійсно, але ж ми з вами розмовляємо на дуже неефективній мові, яку придумали сотні років тому. Через це фактично не можливо розмовляти один з одним, хоча ми і думаємо що розмовляємо, але це не так. Слова доходять до співрозмовника, але сприймаються ним згідно з суспільством, в якому він живе. Він не завжди розуміє ваші повідомлення. Питання полягая в тому, чи зможемо ми розробити мову, слова якої будуть мати однозначний зміст. Наприклад інколи ми говоримо один одному: « приємних вихідних». Чому ми не говоримо: «приємного життя»? Чому тільки вихідних? Наша мова застаріла, але питання полягає в тому: «Чи можливо розробити мову яка не буде піддаватись різним тлумаченням?». Наприклад, коли людина читає Біблію вона може сказати: «Ісус мав на увазі це!», - а друга скаже: « Ні не це!» , - а третя скаже: «Ви обидва не праві!». Із-за цього існують багато різних течій протистанства, тому що Біблію можна розуміти по-різному.

Мова фізики, хімії, математики, не піддається різночитанням. Коли хімік запише формулу, в будь-якій країні де її прочитають, вона всюди буде розтлумачена однаково. Жак Фреско хоче сказати нам, що можливо створити мову, яка не буде піддаватись інтерпретаціям. В дійсності ми говоримо один на одного, а не один з одним. Ви напевно не знаєте, але слова якими ви користуєтесь не мають комунікативної цінності. Візьміть наприклад молодші класи школи, коли вчитель говорить дитині: « Це не правильно!» - це нічого йому не пояснює. Задумайтесь над тим, що ця фраза вам говорить. Нічого особливого. Більша частина нашої мова порожня. Перечитавши багато інформації про проект «Венера» я зрозумів що, не існує ні поганих, ні хороших, ні творчих людей, ні лінивих людей. Всі ці нісенітниці вбиває нам в голови країна, в якій ми живемо . Зараз я поясню вам це на прикладах . Якщо б ви виросли в Амазонії серед мисливців за головами, ви б стали мисливцем за головами, і якщо б я спитав вас не турбує що у вас 5 відрубаних висушених голів, ви б відповіли мені: «Так турбує. У мого друга їх 20». Ви божевільний – ні це нормально для вашої культури. Ви якимось дивним чином попадаєте в стародавній Рим і говорите що ви християнин, вас одразу же відправлять в клітку з голодними левами- це божевільно, ні це – нормально для тогочасної культури. Так як і ми дивимось боксерські бої, як двоє здорових чоловиків б’ють по обличчю. Все що ми робимо так нерозумно, і так далеко від цивілізації, ми ще нецивілізовані, тому в нас існують тюрми, поліція, війни, і всі останні проблеми, люди не готові ще! Сьогодні задача шкіл- не надавати освіту, вони готують нас стати маленьким гвинтиком в гігантській системі. Вони готують нас стать інженером, будівельником, архітектором- це неправильні області. Школи повинні навчати нас як стати універсалом, як розуміти історію цивілізації, цього всього не має в навчальних закладах. Я думаю в майбутньому їх всі закриють. Дітей будуть виховувати так щоб вони розуміли людську поведінку, що формує людину, що нею рухає.

Расова нерівність

Расова ненависть вважається недопустимою і створена суспільством, ось що хоче сказати Жак Фреско. Расова нерівність – це пережиток минулого, який був спровокований попитом на дешеву робочу силу, в часи великої депресії в Америці. Всі люди народжуються рівними, різними вони стають лише із-за виховання і суспільства яке їх оточує! Якщо б звичайна українська, або російська дитина виросла в Німеччині, за часів фашизму, то вона стала б фашистом. Якщо б ви виросли в США ви б сказали: «Так сер, я американець і я пишаюсь цим».

Політики


Однією із головних проблем сучасності є політики. «Проект Венера» пропонує ліквідувати всі уряди світу і об’єднати всі крїни в одну , також зосередити вирішення найнагальніших проблем світу в руках науки. Наприклад, якщо б Землі загрожувала катастрофа світого масштабу то хто б швидше склав план вирішення цієї проблеми, політики чи науковці? Я думаю відповідь очевидна. Якби ви у будь-якого політика спитали: « Як вирощувати їжу швидше, але не виснажуючи грунт ? Як нагодувати голодних у всьому світі? Як зробити автотраси безпечнішими? На всі ці питання ви напевне почуєте відповідь:«не знаю» . Вони нічого не знають, не вірте мені на слово, спитайте їх. Вони справді нічого не знають! Це стосується політиків не тільки однієї країни, а й політиків всього світу! Цитата:

«Ви думаєте звідки у США, Америка? Думаєте індіанці сказали приїджайте до нас, насолоджуйтесь, забирайте всю нашу землю? Ні, ви вбили тисячі індіанців, заморили голодом 50 млн. зубрів, для щоб індіанцям стало ще тяжче, а індіанці бились до останього. Вони всього лише хотіли невеликий клаптик землі, але уряд вирішив позбавитись від цих агресивних індіанців. Вони не відповідають тому, чого хочемо ми. Так уряд почав пропонувати 10$ за кожного вбитого індіанця. А коли хтось приходив і казав: «я щойно вбив 10 індіанців», в уряді відповідали: «А нам звідки знати?Принеси нам частину індіанця». Так почали відрізати скальпи - американці, не індіанці!» – Жак Фреско.

Війни

Говорять Англія – імперія, сонце над якою, ніколи не заходить. Звідки взялись у цієї країни всі ці землі, як ви думаєте? Вони забрали її вбивши тисячі людей! Зараз існує автоматичний кулемет з лазерним прицілом, коли він наведений на вас і курок спущений вилітають кулі, а коли він напрямлений мимо, кулі не вилітають. Так солдати економлять патрони. Зброя все розумніша, військові все тупіші. Вони машини для вбивств. Жак Фреско пропонує готувати солдат пославши їх назад в школу для вирішення проблем: «Як подолати протиріччя між народами? Як покращити сільське господарство? Як боротись з буревіями? Як подолати серцеві захворювання?» - ось справжні задачі, а не вбивства! Візьмем наприклад аборти, уряд говорить що це жахливо, їх потрібно заборонити! Людина яка має гарне мислення, знає що краще боротись з війнами, під час яких вмирають тисячі вагітних жінок і дітей! На мою думку легше дать людині той ресурс за який вона воює, ніж кожен рік викидати мільярди умовних одиниць на підтримання війни.



Гроші

Нас навчають, якщо у нас є гроші, то ви можемо собі дозволити Ролс-Ройс будинок на 40 кімнат, тому більшість людей націлена на гроші, а не на інструменти науки. Чому ж люди думають тільки про те як заробити гроші? Тому що з грошима вони можуть купити собі будинок, машину, або підкупити когось. Гроші це символ статуса. З ними ми можемо все що тільки побажаєте. Якщо ви будете багато вивчати хімію ви, напевно, будете багато знати про хімічні речовини, але не зможете дозволити собі хороший будинок . Ось чому люди націлені на гроші, не тому що вони погані, або жадні, а тому що гроші дають їм те, чого вони хочуть, а без грошей цього всього в них не буде. Гроші нагороджують людину. На людину без грошей всім начхати, будете ви на вулиці спати, чи побиратись, про вас скажуть: «Та він просто лінивий». Жадність народжується із-за дефіциту. Людна, в якої є мільйон доларів буде продовжувати красти, тому що вона хоче почувати себе безпечніше. «Проект Венера» пропонує позбавитись від грошей і від торгівлі, у всіх її проявах. На їх думку буде краще забезпечити весь світ достатком ресурсів. Цей достаток будуть забезпечувати роботи, які будуть замінювати людям більшість сучасних професій, А людина зможе направити свій розум у правильне русло. Не буде робітничих професій, бо цю роботу будуть виконувати роботи. Ці машини ніколи не скоять помилок, навідміну від людей. Життя на планеті буде засновуватись на основі гармонії людини з природою. З ліквідацією грошей зникне потреба у війнах, крадіжках , вбивствах, адже людям це більше непотрібно, бо все знаходиться в достатку.

З розвитком «Проекта Венера» в людини з’явиться більше можливостей для освоєння та колонізації космосу. Люди зможуть перетворити Землю на рай, де кожен буде знаходитися в достатку . В суспільстві зникне таке поняття я жадність, ненависть, іноземна мова, всі будуть рівні, та нашій з вами планеті настане мир і гармонія. До цього я прагну.
ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г. С. СКОВОРОДИ

Доренський Микола , учень 11 – Б класу Державної гімназії – інтернату з посиленою

військово – фізичною підготовкою «Кадетський корпус»

Керівник: Думич Л.П.., вчитель української мови та літератури
Григорій Савич Сковорода – філософ - мандрівник, поет, викладач та наш земляк. Народжений українськой землею, Григорій Савич любив наші ліси, наші поля, наше небо та наші простори. Він багато мандрував та ходив тільки пішки та, як Сократ, зустрічаючись з людьми, вів бесіди з ними про сенс життя, про те, чим є людина насправді, як жити в мирі та злагоді, підштовхуючи співрозмовників дошукуватися до самої істини. Гнат Хоткевич писав: «Дуже любив Сковорода говорити з дітьми і повчав їх прикладом свого життя. Часом він жив у людей, котрих сам не любив, але через те, що думав вплинути добре на їхніх дітей, або їх самих думку якось обернути на себе, на свою душу. Так, наприклад, він бував іноді у одного невоздержливого пана (А.І.Ковалевського) тільки тому, що вмів укрощати скажений панський норов, отже тоді лекше жилося й людям».

Сковорода був філософом не за званням, а по суті, він не писав наукових та філософських трактатів, не брав участі в симпозіумах, свою філософію він проніс через життя, підтверджуючи її кожною своєю дією, нею просякнуті всі його твори. Філософія Григорія Савича, як і філософія Сократа, Платона, Арістотеля є в тому, що «кожна людина ділиться на дві: внутрішню й зовнішню. Перша – вічна, друга тимчасова; перша небесна, друга земна», що людиною управляють пристрасті, бажання, амбіції. Бажання або небажання примушують діяти людину так або інакше. З того виходить, що людина підкорилася їм та від того й невільна, і лише коли вона прожене з душі всю оту отруту, тільки тоді людина зможе стати насправді вільною. Він писав про місто, в якому «добром воздають ворогам, не жаліють здоров’я для других, а не тільки добрі для них. Де ж він – такий прекрасний град? Сам ти той град, коли виженеш отруту геть з душі; сам ти Святому Духу храм і град».

Незвично пішов Григорий Савич з життя. Свій останній день філософ провів у поміщика Андрія Ковалевського, хазяїна сучасного села Сковородинівка Харківської області. До поміщика зібралось багато гостей, щоб послухати Григорія Савича. За обідом філософ був бадьорим та красномовним, а після обіду пішов. Ввечері хазяїн відшукав гостя під розлогою липою з лопатою в руках. Хазяїн поцікавився, що за яму вирив поет. «Час, друже мій, закінчувати мандрівку. Нехай отут і буде моя остання хата», - відповів Григорій Савич. Потому філософ пішов до своєї кімнати, змінив білизну, вмився, помолився Богові та й ліг спати, щоб уже більше ніколи не прокинутись… На своїй могилі він заповів написати: «Світ ловив мене, та не спіймав».

Що мав на увазі філософ? Що хотів нам сказати Григорій Савич своїм останнім зверненням?

Просвітитель провів життя просте та праведне. Ось як про нього писав Л.М. Толстой: «Он всегда был весел, добр, подвижен, всем доволен, ко всем ласков, скромен, всем готов услужить, из всего выводил для себя поучение, посещал больных, утешал печальных, делился последним с неимущими. Жить Сковороде везде было легко, потому что он довольствовался очень малым. Спал он на жёсткой постели где попало, вставал до зари и любил один ходить по полям, лугам и лесам, обдумывая свои мысли. Одежду носил самую дешёвую, старую и простую, ел один раз в день и питался только кореньями, молоком и хлебом. Не ел ни мяса, ни рыбы».

Коли Григорій Савич почав викладати у Переяславській семінарії, ним було написано «Руководство о поезії», яке не сподобалось переяславському єпископу. За відмову Сковороди викладати предмет по-старому, його звільнили з посади викладача. Та Григорію Савичу головне було слухатися свого серця, він ніколи не чіпався за чини. Він відповів єпископу, що своєї душі змінити він не може, та й пішов з посади.

Історія свідчить, що умовляли Григорія Савича і у Троїцько-Сергієвій Лаврі залишитись, та він не схотів. Білгородський епископ Іосиф Міткевич пропонував Сковороді стати ченцем, обіцяючи скоро вивести на високі духовні посади, дати архієрейство. Сковорода побачив у цьому спокусу та відмовився. У Києві, в Лаврі умовляли його товариші по академії покинути мандрування та залишитися у Лаврі, говорячи: «Годі вже тобі блукати по світу, пора пристати до берега. Ми знаємо твій розум, твою науку – зоставайся з нами. Свята Лавра прийме тебе, як своє чадо, і будеш ти прикраса обителі і стовп церкви». Григорій Савич розсердився : «Ах, отці преподобні! Нащо тут ще більше стовпів: досить уже й вас, стовпів неотесаних у храмі Божім». Ченці замовкли та тільки переглядалися. А Сковорода говорив далі: «Ой, рясо, рясо! Як мало людей зробила ти преподобними і як багато зробила окаянними. Ловить людей сатана різними сітками: одних накриває сіткою багатства, других сіткою почестей, третіх сіткою слави, приятельства, знакомства, вигодами, утіхами, святинею. Але з усіх сіток найгірша – се чернеча ряса. Блажен, хто святість серця не у рясі сховав, а поклав у волі Господній». А іншого разу, коли його теж умовляли піти у монахи та стати проповідником, обіцяючи багатство, шану, славу і довольство, він відповів: «Не хочу прибавлять лицемірів. Кто хоче їсти жирно, пити солодко, вдягатися та спати м’яко, ті пусть йдуть. Моє монашество не у рясі, а в довольстві малим, у відмові від усіх прихотей, у відреченні від себе та в любові до ближнього».

Мандрівник погодився викладати у Харківській семінарії «правила добронравнія», от тільки безкоштовно. Григорій Савич не боявся виступати проти старих правил, тільки істина була для нього у житті орієнтиром, її він захищав та заради неї жив. Гріхом для нього було згодитися з неправдою. Коли харківський генерал-губернатор Євдоким Щербинін запитав Сковороду, чому він, маючи такі незвичайні здібності, не візьметься за будь-яку поважну справу, мудрець відповів: «Бачите, пане, я вам так скажу. Світ наш похожий на театр. Щоб добре грати в театрі, треба брати найбільше підходящу для себе ролю. Артиста не за велику ролю хвалять, а за те як він виконав свою, хоч поганеньку. Я довго думав про це й, випробовуючи себе, пересвідчився, що на театрі світу не годен уміло зіграти нічого іншого, окрім ролі звичайної, простої, безтурботної й самотньої людини. Саме це я собі обрав, та й буде з мене».

Громадянська посада для Сковороди була суєтою безперестанною і безтолковою, а піти у ченці – і того гірше. Бо се – «темне гніздо скованих пристрастей, що не мають собі виходу і задушують битіє». От як описував Григорій Савич один свій сон: «... далі попав я в храм, ніби служив з дияконом літургію і було у мене дуже гарно на душі, але й тут побачив я гидотну: сребролюбство тягається з гаманцем по церкві, не минуючи й самого священика». Він писав: «А мне одна только в свете дума, а мне одно только не идет с ума… как бы умерти мне не без ума». Для Григория Савича цінна була «совесть, як чистый кристалл».

У своїх творах Григорій Савич відкриває перед нами весь світ своєї душі. Один з його збірників зветься «Харківські байки». Невідомо, пішла ця назва від автора чи ні, але відомо, що написані вони були на Харківщині. У передмові до байок Григорий Савич звертається до читача «Любезный приятель!». Ми для нього друзі, й говорить він з нами «дружеским сердцем» про найпотаємніше. Він каже, що істинна дружба - це думок єднання і що «не мои сии мысли, и не я оныя вымыслил, истина есть безначальна». Безначальна, тобто безкінечна, як увесь світ!

Особливе значення Сковорода приділяв шуканню суті людини. Про суть людини, про риси його характеру і говорить поет у своїх «Харківських байках». Від чого треба утриматися, на що звернути увагу, що головне для людини, а що недоречно – ось про що говориться у байках.

Григорія Савича не піймали ані слава, ані почесті, ані розкіш, ані спокійне існування, ані любов до солодкої їжі й красивого одягу. Не отримали над духом Григорія Савича влади ані примхи, ані бажання, він зміг залишитись істинно вільним!



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка