Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка15/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   61

«ТВОЄ ІМ’Я НАД НАШИМ МІСТОМ СЯЄ…» (ВШАНУВАННЯ СВЯТОГО ПОКРОВИТЕЛЯ МИКОЛАЄВА В ПАМ’ЯТКАХ КУЛЬТУРИ МІСТА)

Доценко Олександр, вихованець гуртка « Історичне краєзнавство»

Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва.

Керівник: Луньова Н. В., керівник гуртка «Історичне краєзнавство» Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва.
Більше тисячі років підносяться до Небес молитви Святому Миколаю, і сила цієї молитви творить дива. Під покровом Святого Миколая знаходиться наше місто, яке веде свій початок з верфі на Інгулі. Святий Миколай, як відомо, «плаваючих посеред пучин добрий кормчий», і тому в назва міста вмістила в собі сподівання на поміч його покровителя у справі кораблебудування, у морській справі. 27 серпня 1789 р. будівельник верфі Фалєєв отримав від Потьомкіна ордер, в якому князь наказував іменувати «новозаводимую верфь на Ингуле – город Николаев». Перший корабель, що було побудовано на новій верфі – 44-гарматний фрегат, також отримав назву «Святой Николай».

В Україні є два Миколаєва: обласний центр і районний центр у Львівський області. Але місто, що у Львівської області, отримало назву на честь свого фундатора шляхтича Миколі Тарлу. Наше місто назване саме на честь угодника Божого, а не на честь його ікон, храмів, монастирів, тощо, і в цьому його унікальність. У 1924 р. була спроба перейменувати місто на «Верноленинск», але цього не сталося – місто залишилося під покровом святого Миколая.

Мета нашої роботи – дослідити, як у Миколаєві вшановане ім’я його святого покровителя; показати внесок миколаївських митців у формування духовного середовища міста; донести до сучасної молоді думку про необхідність збереження духовної спадщини народу, шанобливого ставлення до пам’яток історії та культури.

Об`єкт нашого дослідження – старі та сучасні храми міста, присвячені святому Миколаю, а також пам’ятник нашому небесному покровителю.

Новизна роботи полягає в тому, що в краєзнавчій літературі ця тема у повному обсязі не висвітлювалася. Ми зробили спробу систематизувати та узагальнити зібраний матеріал, показати власне бачення архітектурних та художніх особливостей пам’яток, які ми дослідили.

В роботі висвітлюється історія спорудження та художні особливості таких пам’яток культури та архітектури, як Свято-Миколаївський соборний храм (архітектурний пам’ятник державного значення); каплиця святого Миколая на Соборній площі; храм Миколая Чудотворця (на Одеському шосе); пам’ятник святому Миколаю у Каштановому сквері.

За християнською традицією будівництво міста починалося із возведення храму. У 1789 розпочалося будівництво церкви, а через рік її було освячено. І хоча її зображення не зберіглося, але Н.О. Кухар-Онишко, автор робот з історії архітектури Миколаєва, на основі креслення на плані міста кінця на ХУІІІ ст. зробила її опис: «Храм був однонефний (або зальний, тобто у вигляді корабля), з однією апсидою (алтарний виступ, що примикає до основної будівлі, але нижчий за неї), перекритий двосхилим дахом. Мав одну главку у середній частині даху». Церква була дерев'яною. Через 20 років її будівля прийшла у непридатність, і у 1803 році було розпочато зведення нової - кам'яної церкви. Свято-Нікольський храм (нині - Свято-Миколаївський соборний храм) було освячено у 1817 р.

Храм побудований у стилі класицизму за типовим архітектурним проектом у вигляді корабля. Корабель у християнстві - символ Ноєвого ковчега, що пливе через «розбурхане житейське» море пристрастей до тихої гавані (в Царство Небесне). До того ж Миколай – покровитель моряків, і тому храми на його честь як правило, будуються у формі корабля. Біля центрального входу у спеціальних нішах (кіотах) встановлено ікони: із північної сторони - Святого Миколая, із південної - Святої Покрови. Свято-Миколаївська соборна церква має статус пам’ятки архітектури державного значення.

Свято- Миколаївський собор відігравав вагому роль у житті міста. При соборі діяла церковно-приходська школа. У 30-ті р. XX ст. храм закрили і використовували під склад. Під час війни богослужіння відновили. Після створення Вознесенської та Миколаївської єпархії, коли Миколаїв став єпархіальним центром, Свято-Микільський храм отримав статус собору.

Перший храм, який було збудовано в Миколаєві в роки незалежності України також присвятили небесному покровителю міста. Місце для нової споруди було обране дуже красиве і символічне – сквер на високому березі Інгулу, де з кінця ХVІІІ ст. до 1937 р. стояв Адміралтейський собор. Як казали люди – це «намолений берег». У квітні 2004 року у фундамент нової каплиці заложили перше каміння, а у жовтні 2005 року вона була урочисто освячена предстоятелем Української православної церкви митрополитом Київським і всєя Русі Володимиром. І хоча пізніше тут спорудили алтар, назва каплиця збереглася, бо будівля за розмірами невелика – її площа 30 кв. м. Висота від фундаменту до хреста – 16 м. Архітектор Домарацький спроектував будівлю у класичному стилі: церква стоїть на гранітному цоколі, має 4 портальних хрести, вітражі на вікнах. Портали прикрашені мозаїкою. Автор мозаїки та вітражів - художник Щедров. Внутрішній розпис виконав Лауреат Шевченківської премії художник Віктор Семерньов. Зображення 4 євангелістів і 6 святих написано на полотні особливою технікою – маслом з доданням воску. По центру – Богородиця з Христом на руках в оточенні янголів. При вході до церкви зображення святого Миколая.

На в’їзді до Миколаєва по Одеському шосе зустрічає подорожніх храм Святого Миколая у вигляді корабля. Його спроектував архітектор Григоренко, художнє оформлення здійснив художник Щедров. Першу Божественну літургію у новому храмі відслужили 18 липня 2012 р.

На висоті 20 м сяє яскраво-синій купол, усипаний золотими небесними зірками. Діаметр куполу – 7,6 м, висота – 8 м разом із маківкою. Купол покритий пластинами із напиленням нітриту титану, який називають «синій златоцвіт». А маківка горить золотом, завдяки напиленню оксиду титану. Над храмом підносяться 7 хрестів. Під куполом із чотирьох боків встановлено білі скульптури Архангелів: Гавриїла, Михаїла, Уріїла і Рафаїла. Висота скульптури – 1м 80 см, вага – 450 кг! Свято - Миколаївська церква стоїть на перехресті доріг, і Архангели благословляють усіх, хто знаходиться у путі. Вікна храму прикрашено 8 метровими вітражами, на яких зображені сцени із життя святого Миколая. Вхід до храму - через масивні різьблені дубові двері. Над ними надпис: «Радуйся, плавающий посреди пучин добрій кормчий». Урочистим і величним є внутрішнє оздоблення. Мармур для іконостасу було привезено із Іспанії та Греції. Шість ікон іконостасу з картин Врубеля і Васнецова написав миколаївський художник Федорченко. Ікону Богородиці написав Щедров. Внутрішнє оздоблення храму довершує складна художня ковка, різьблені мармурові кіоти, підлога із флорентійської мозаїки. Всі деталі оздоблення продумано, дотримано вимог канону і виконано з великою любов’ю.

Слід зауважити, що цей храм також спочатку проектувався як каплиця, але у ході будівництва проект змінили. Ці факти свідчать про потребу суспільства в нових храмах, в яких проводиться саме літургічне богослужіння. Під час нашої невеликої експедиції храмами міста (це була неділя), ми знайшли підтвердження цій думці, адже бачили багато віруючих у всіх храмах.

У православних країнах немає традиції встановлювати пам’ятники святим, але Миколаїв – один з небагатьох міст України, де встановлено пам’ятник Святителю Миколаю. Він знаходиться у самому центрі міста – у Каштановому сквері. Проект пам’ятника розробили архітектори Павлов і Бондар. Скульптор Булавицький. Виготовлялася скульптура на березі Інгулу, на території заводського яхт-клубу. Фігуру святого Іван Булавицький вирубав із цільної брили сіро-блакитного граніту, яку привезли з Янцевського родовища Запорізької області,. Загальна висота пам’ятника становить 5,95 м, а висота самої фігури святого 3,5 м. Вона стоїть на постаменті із чорного граніту. Перед пам’ятником - невеликий фонтан овальної форми, як символ того, що Миколаїв місто корабельне, а святий Миколай є покровителем моряків. Урочисте відкриття відбулося у вересні 2005 р. Під час церемонії у 4-х кутах заснування постаменту було закладено землю з італійського міста Барі. Освятив пам’ятник Миколі Чудотворцю архієпископ Миколаївський і Вознесенський Питирим.

Зауважимо, що на створення цього пам’ятника не було витрачено жодної копійки з бюджету міста – проект здійснено виключно на кошти благодійників, як, власне й возведення нових храмів. Але все одно може виникнути питання – чи не варто було б спрямувати ці немалі кошти на більш нагальні потреби? Ми вважаємо, що духовність – наріжний камінь, на якому будується суспільство. Храми, пам’ятники, назви вулиць та їх облаштування створюють середовище, яке впливає на формування світобачення людини і суспільства в цілому.

Працюючи над роботою, ми дослідили не тільки пам’ятки історії та культури нашого міста, а відкрили для себе імена наших земляків – художників, архітекторів, скульпторів, меценатів, краєзнавців, завдяки яким зберігаються та відроджуються культурні та духовні традиції, створюються нові храми та витвори мистецтва.

Нашу роботу, яка містить в собі як описовий, так і ілюстративний матеріал, комп’ютерну презентацію, доцільно використовувати для проведення бесід, виховних годин напередодні дня святого Миколая, щоби показати, що він є не лише казковим персонажем, як його сприймає навіть більшість дорослих, а реальною історичною постаттю, духовним просвітителем. Цікавими та повчальними можуть бути також екскурсії з цієї теми для учнів шкіл та вихованців гуртків.

В час, коли Україна проходить важкі випробування, наш народ звертається до своїх духовних джерел. І ми намагаємося зробити свій внесок у збереження культурної та духовної спадщини рідного краю, що находиться під покровом святого Миколая.


СЛІДАМИ ДАВНІХ ЛЕГЕНД І ПОВІР’ЇВ

Дроб’яз Михайло, учень 10 класу Зіньківщинської ЗОШ І – ІІІ ступенів

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Микитенко Майя Миколаївна, вчитель історії Зіньківщинської ЗОШ І – ІІІ ступенів
Віра давніх слов’ян в існування надприродних сил – богів і духів, народні уявлення про творення світу походження тварин і рослин нерідко ставали підґрунтям для виникнення всіляких легенд і повір’їв, які передавалися усно з покоління в покоління. Більшість з них і досі живе в народній свідомості. Вони хвилюють нашу уяву та допомагають краще зрозуміти душу українського народу. В сучасному світі, мабуть, не лишилося жодної галузі, яка б не давала нам повну, розгорнуту відповідь на питання, які виникають. Але міфологія, це та таємна кімната, яку ще треба досліджувати, а можливо і не треба, а залишити її такою ж таємничою, цікавою, для майбутніх поколінь. Коли читаєш міфи давніх слов’ян, здається, що невідомий птах бере тебе на свої крила і несе в невідому далечінь, і тут ти бачиш і сили Добра, які невпинно стоять на посту, і сили зла, які не сплять, а чекають на зручний момент для нападу.

Із слов’янської міфології відомий міф про те, як бог-громовик Перун, що перебував на небі, переслідував свого змієподібного ворога Велеса, який жив на землі, через те, що той викрадав худобу, людей (за деякими варіантами – дружину громовика). Велес ховався то під деревом, то під камінням, обертався людиною, конем, коровою. Щоб дістати його Перун розщеплює дерево, розколює каміння, кидає стріли, а після перемоги над Велесом, посилає на землю дощ, що дарує надію, родючість.

Збереглася в народній пам’яті і красива легенда про походження Стрибога. У ній розповідається про те, як Перун вирішив забрати до себе вродливу дівчину Поляну і зробити її богинею. Закоханий у неї юнак Стриба в розпачі наклав на себе руки. Тоді спохмурнів Перун і сказав: «Ні, не хочу, щоб на злюбі моєму лилися кров і сльози». Зробив він красуню тополею, а Стрибу оживив, забрав на небо і зробив господарем усіх вітрів на світі – Стрибогом.

Інший міф про Білобога і Чорнобога.



Ой коли було начало світа,

Тоді не було неба, ні землі;

Але лише було синє море…

І не мало те море ні кінця ні краю. Якось-то розчахнулися хвилі, і з морської безодні виринув диво-птах. Розкинув широкі крила і злетів у незайману височінь. На воді ж залишилося гойдатися золоте яйце. Та враз почало воно більшати. Росло-зростало – і вже серед моря-океану зеленою розкішшю буяє острів. Так народилася земля.

А де майнули білі крила, там засвітилися зорі – і розвіявся морок. Пробуджений світлом, раптом здійнявся вітер. Підхопив золотосяйну пір’їну, яку загубив диво-птах і поніс її вище всіх зір. Тоді засяяло на небі сонце.

Довго ворожив диво-птах, аж поки втомився. Повернувся на Буян-острів, опустив білі крила – впали лебедині крила, і не стало видно птаха. То був Білобог – початок усього доброго і світлого на землі.

Щоночі спочивав Білобог серед шовкових трав і чудернацьких квітів. Коли ж займався день, набував він подоби Білого Лебедя і летів у світи, щоб творити добро. Знав Білобог, що вічною буде та праця. Адже від початку світу переслідував його Чорнобог – Чорний Лебідь – втілення зла й темряви: що ближче ніч, то відчутніший лихий його погляд.

Усе втрачає певність під запоною ночі: шляхи й дороги заростають тернами, суходіл перетворюється на багнисті трясовини, вода в річках починає вирувати й каламутитись…

Ось і цієї ночі не спиться Чорнобогові. Чорним Лебедем летить він над землею, збирає своє військо. «Зміє-Драконе, потворисько Маро, усяка нечисте! – гукає він крізь морок. – Усі на битву! Тепер запануємо над світом!»

Посунули звідусюди до Буян-острова чорні хмари. Так огорнули небо, що жоден промінь сонця не міг пробитися крізь них. І завмер скутий кригою океан, замовкло птаство, похилилися квіти й трави. Тяжка дрімота заколисала Білобога. Ще мить – засне знесилений на віки вічні.

Але що це? Темне небо спалахнуло яскравим блиском раз, удруге. Почувся гуркіт. Одна стріла вогневиця влучила у вершечок дерева, всохлого від холоду й темряви. І зайнялося дерево. Червона пожежа відігріла землю, розтопила кригу, розвіяла морок. Здолав дрімоту Білобог, злетів Білим Лебедем, і знову стало любо та весело. А рятівний вогонь від тоді жеврів незгасно, ставши помічником і надійним товаришем Білобоговим.

Хто в дитинстві не читав українські народні казки, в яких розповідається про три царства, до яких вирушає герой у підземний світ в пошуках трьох царівен. Він потрапляє спочатку в мідне, потім у срібне і нарешті - в золоте.

Царівна кожного царства дає герою по яйцю. Коли герой разом із царівнами повертається на білий світ, із чарівних яєць, кинутих на землю, розгортаються всі три царства.

В цьому казковому сюжеті втілюється традиційне слов’янське уявлення про яйце, котре містить усередині себе впорядкований простір. Це є своєрідною моделлю Всесвіту.

Змій Горинич – крилатий триголовий дракон, котрий, за переказами, живе на Сорочинських горах, у глибокій печері. В ній він зберігає різні скарби, а також приховує викрадення дівчат, за якими літає на руську землю. Він уміє перевертатися на кого завгодно: на доброго молодця, камінь або навіть віник. Билинний богатир Добриня, убивши змія, повісив його на осику: «Сушися ти, Змію Горинчище, на тій-то осиці на кляпия». У цій казці втілюється міфологічне уявлення слов’ян про властивості осики знешкоджувати будь-якого змія, робити його мирним і безпечним для людей.

Ім’я Кощія, одвічного супутника Баби Яги, походить від давньоруського слова «кошь» - кістка. Він також пов'язаний із підземним світом, світом злих духів, а тому, ворожо ставиться до людей. Образ цієї істоти склався із рис різних міфологічних істот – володаря потойбічного світу Чорнобога, а також духа зимових туманів, холоду та заметілі. Кощій – хранитель скарбів і викрадач красунь, він наділений здатністю перетворювати своїх супротивників на камінь, лід або дерево, - він примушує їх «окостенівати». Кощій зветься Безсмертним, однак у казках та билинах його раз у раз спіткає смерть від руки світлого героя-воїна. І все-таки Кощій знову і знову воскресає – як після літнього тепла настають осінь і зима з їх холодами і крижаним заціпенінням.

Українські казки, прислів’я, пісні, загадки мають неоціненне значення для виховання майбутніх поколінь у єдності з народною душею, тому не варто про них забувати.
ІСТОРІЯ ОДНОГО МАЛЕНЬКОГО МІСТА НА ХАРКІВЩИНІ

Дудко Вікторія, учениця 6-А класу Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 Харківської міської ради,

Керівник: Логвинова М.О., вчитель географії ХЗОШ № 2


У заплаві маленької річки Сухий Торець розкинулось мальовниче місто з поетичною назвою – Барвінкове, яке є одним з найдавніших міських поселень на Харківщині.

Чому місто є невеликим? Його населення складає всього 13 тисяч осіб, але ці люди особливі, оскільки мають свої традиції, люблять своє місто та роблять усе для того, щоб Барвінкове стало відомим не лише на Харківщині, але й на всій Україні.

Місто Барвінкове є центром Барвінкіського району Харківської області, що розташований на південному сході області та межує з Ізюмським, Близнюківським, Лозівським, Балаклійським районами Харківської області та з Олександровським та Слов'янським районами Донецької області. Проте негативною особливістю географічного положення району та міста є його віддаленість від обласного центру.

На території Барвінківщини проживали войовничі кочівники: кіммерійці, скіфи, сармати, болгари, хазари, печеніги, половці.

У 513 р. до н.е. давнім Муравським шляхом з півдня за скіфами направлялись війська перського царя Дарія І. Його шлях проходив біля східних околиць Барвінкового, але на броді через Сухий Торець він змушений був припинити переслідування і повернутися. Ці події відобразилися у назвах річок: Торець і Сухий Торець.

Барвінкове має героїчну історію. Так, за переказами, біля стрімкого берега річки Сухий Торець поселився козак Іван Барвінок. До нього незабаром приєдналося кілька родин запорожців. За рік-два виник хутірець із садами, баштанами і колодязем. А невдовзі (1680 р.) сформувалася слобода, яка дістала назву Барвінкової Стінки, бо в цьому місці Сухий Торець утворював круту стіну, підмиваючи берег. Згодом поселення стали називати Барвінкове. Деякі перекази свідчать, що ця назва увібрала у себе велику кількість барвінку, який ріс у балці неподалік від садиб перших поселенців Барвінка, Шпака та Недолі. І хоч якими суворими й мовчазними були, мабуть, перші поселенці, але їх серця торкнула краса цієї квітки, її ніжна голубизна і м’якість пелюсток на тлі темної блискучої зелені листя. От і назвали село Барвінкова Балка, а згодом - Барвінкове.

Барвінкова Стінка вперше згадується в синодике Святогірського монастиря в 1653 році. В монастир прибуло 12 запорожців з листом від отамана Івана Барвінка з проханням освятити нове селище. Архімандрит Іоанн з кліром виїхали з монастиря і неподалік від нього зустрілися з самим Барвінком і більш ніж з трьома сотнями козаків, які і проводили їх на місце. Портрет засновника Барвінкове Івана Барвінка сьогодні знаходиться в музеї м. Барвінкове.

Іоанн охрестив село, фортецю і церкву. Фортеця розташовувалася на Чумацькій горі, село внизу біля річки. Місце було прикрите з півдня чотирма рукавами річки та озера. У грамоті Запорізького Коша Барвінку було точно вказано місце поселення: «В дикому полі, на березі Торця, біля Татарського перелаз (броду)».

У 1707-1708 роках барвінківські козаки брали участь у повстанні Кіндрата Булавіна. Загоном в 1500 чоловік командував барвінківчанин Семен Олексійович Драний. Він зайняв Бахмут і всі повстанці загинули в бою проти царських карателів.

Барвенковские козаки підтримували гетьмана Петра Дорошенка в бойових діях на Правобережній Україні. Іван Барвінок був схоплений поляками і живцем спалений у 1668 році. Можливо доля Барвінка частково або повністю відображена в «Тарасі Бульбі» Миколи Гоголя. За переказами, разом з ним загинули його сини.

Барвінкове відвідували гетьман Іван Мазепа та Петро І, щоб попередити місцевих козаків не виступати проти царя. Однак найближчим часом барвінківці підтримали Мазепу в його боротьбі проти Петра І. У 1709 р. Барвінкова Стінка за розпорядженням Царя була знищена, а у 1734 р. знову відбудована.

У 1787 році проїздом із Криму, Барвінківську Стінку відвідала Катерина ІІ.

До нашого часу дійшло повір'я, що у 1781 році у місті жив Г.С. Сковорода, який навіть співав у церковному хорі і дивував усіх красою свого голосу.

На початку XIX століття Барвінкове славився чумацьким промислом. Знатні чумаки Радько, Бобух, й інші мали десятки волів і наймали працівників. По річці на баржах вивозили в порти Азовського моря велику кількість хліба, звідки він переправлявся через кордон.

З 1869 року місто Барвінкове отримало найбільший розвиток у зв'язку з відкриттям залізничної станції Курсько-Харківсько-Азовської залізниці. Місто починає встановлювати торгові зв'язки з російськими містами та з Кримом. Спочатку через Барвінкове прокладання залізниці не планувалася. Однак, письменник Данилевський переконав місцевих землевласників поступитися безкоштовно землями під залізницю, що і зіграло свою роль у виборі місця для дороги. Один з власників землі, Чайка, нащадок соратника засновника міста Івана Барвінка.

На той час селище Барвінкове було центром накопичення та вивезення зерна за кордон, в Москву і Петербург.

У 1884 році починається будівництво храму Успення Пресвятої Богородиці. Настоятелем храму став протоієрей Олексій Навродський, який займав це місце до 1932 року, коли помер у віці 89 років. Олексій Навродський був першим нашим краєзнавцем, який залишив після себе виписки із синодика і власні записки з історії міста Барвінкове. На відкриття храму московська знать подарувала дорогий іконостас, а імператорська сім'я – срібну позолочену дарохранильницю, на якій були викарбувані описи подвигів барвінківчан в Болгарії у 1877-78 роках. Сьогодні ці обидві реліквії є втрачені. Храм і зараз діє, знаходиться у відмінному стані.

З 1923 року Барвінкове стає центром Барвінківського району, а у жовтні 1938 р. отримує офіційний статус міста.

Велика Вітчизняна війна торкалася Барвінківського району тричі. Тут точились запеклі бої. У січні 1942 р. радянські війська звільнили десятки населених пунктів, серед них Барвінкове і Лозову. Утворився так званий «Барвінківський виступ», з якого у травні 1942 р. війська Південно-Західного фронту почали наступ на Харків і Красноград. Але він виявився невдалим. Взимку 1943 р. під час Донбаської наступальної операції район знову був звільнений, і знову тимчасово. І лише у вересні 1943-го 8-ма гвардійська армія очистила Барвінкове від фашистів остаточно.

Сьогодні Барвінкове маленьке провінційне місто. Промисловість представлена Барвінківським хлібзаводом та Барвінківським машинобудівним заводом.


СВЯТА СПАДЩИНА РОДИНИ РОЗУМОВСЬКИХ

Експедиційний загін «Нащадки», Козелецької станції юних туристів, Чернігівська область

Керівники: Янко Л. О., директор Козелецької станції юних туристів


Наш славний Козелецький край

Своє минуле пам’ятає свято.

Природа чарівна тут – просто рай,

Краси і величі у селищі багато.

Все створене природою й людьми

Від предків нам дісталося в дарунок.

І все це зберегти повинні ми,

Щоб край наш квітнув, наче візерунок.
Наш славний Козелецький край має багату і цікаву історію. У краєзнавчих гуртках, які працюють при Козелецькій станції юних туристів, вивченню минулого нашого краю приділяється особлива увага. Адже відомо, що без минулого немає і майбутнього. Педагоги це усвідомлюють, а їх вихованці з великим захопленням та цікавістю відвідують улюблені заняття, де кожного разу перед ними відкривається нова сторінка життя наших предків.

Козелецький край має цікаве історичне минуле, яке пов’язане з славнозвісною родиною Розумовських. Але безжалісні роки забирають свідків, час руйнує споруди і будівлі, і вже багато чого відходить у забуття. Та залишається пам’ять, вона з покоління в покоління передає легенди і перекази, вона відроджує поміж людей визначні дати, події, збагачує уяву, оживляє забуття і малює картини минулого.



Трьохсвятительська церква в с. Лемеші

Трьохсвятительська церква - архітектурна перлина невеликого села Лемеші на Чернігівщині. Церква освячена в ім'я трьох святителів – Григорія Богослова, Василя Великого і Іоанна Златоуста Храм-пам'ятник був побудований в 1755 році на могилі батька сім'ї Розумовських - Григорія Розума.

Автор проекту Трьохсвятительської церкви в історії залишився невідомий (передбачають, що це може бути або Квасов, або Карлін, або Григорович-Барський). У плані храм має форму грецького хреста з дуже короткими кінцями. Вінчає Трьохсвятительську церкву висока баня на барабані з вісьма вікнами.

Архітектурні деталі оформлення фасадів церкви свідчать про поступовий відхід від стилю бароко і переважання рис класицизму. Спочатку фасади храму були оформлені однаково, проте в 1875 р. із західного боку будують двох'ярусну дзвіницю і критий перехід, що сполучає дзвіницю з церквою. 

Реставрація будівлі проводилася в 1974—1982 рр. Живописні роботи були закінчені в 1984 р. У результаті робіт відновлені дерев'яні покриття, дах і купол, відновлений декор екстер'єру, а також сходи і паперті і у входів. Декоративне убрання інтер'єру збереглося в первинному вигляді. У церкві навіть можна побачити фрагмент масляного розпису на стінах XVIII-XIX ст. На жаль, до наших днів не уцілів іконостас з іконами Воскобойникова, виконаними у стилі бароко. Трьохсвятительська церква вважається однією з кращих в північній Україні. Представляє приклад високопрофесійної архітектури бароко другої третини XVIII ст.



Собор Різдва Богородиці в смт. Козелець

Піднісшись на вершини влади, Розумовські вирішили подякувати Богу і на згадку свого роду в 1746-1753 рр. звели грандіозний храм пишної, справді палацової архітектури (якщо в думках видалити куполи, то собор цілком може бути схожим на палац). По пишноті та красі він стоїть у низці найкращих архітектурних витворів України середини XVIII століття. Авторство цього шедевра в точності не встановлене. У свій час висловлювалася думка, що собор і дзвіцицю будував архітектор А. Квасов за проектом великого Франческо Бартоломео Растреллі. Пізніше фахівці дійшли висновку, що собор, ймовірно, будував відомий український архітектор І. Григорович-Барський за участю А. Квасова — придворного архітектора Розумовських. У той же час в зовнішності собору присутня низка рис, властивих архітектурі Растреллі.

В архітектурі Козелецького храму поєднуються риси бароко, рококо і ордерні мотиви класицизму. Фахівці з повним правом називають його архітектурно-скульптурним і навіть живописним твором, оскільки художньому оздобленню тут приділено виняткову увагу. Живопис, скульптура і архітектура виступають тут в нерозривній єдності. Це особливо яскраво видно в продуманому декоративному оздобленні стін, опор, склепінь і куполів з грандіозним багатоярусним іконостасом.

Вважається, що цей дивовижний іконостас споруджений за проектом Растреллі. Але свого часу існував переказ, що він був виконаний в Італії для якоїсь палацової петербурзької церкви, а потім, за вимогою імператриці Єлизавети, був дарований Козелецькому собору. Будівництво собору нібито тоді ще не було розпочато, так що його розміри цілком пов’язані з розмірами дарованого іконостасу (висота — 27 м). Величній архітектурі собору вторує не менш велична архітектура прилеглої до нього чотириярусної дзвіниці (1766-1770 рр.), квадратної у плані (10 х 10 м). Висота дзвіниці з хрестом складає 50 м.



Садиба Юхима та Віри Дараган на Покорщині

Ця красива архітектурна споруда належали знаменитій родині. Полковник Юхим Дараган був начальником Київського полку, а його дружина Віра була сестрою Олексія та Кирила Розумовських. Коли оглядаєш цей будинок, можна судити про людей, які тут жили. Ще не знаючи про них, думаєш, що це були заможні люди. Адже будинок був побудований у визначному архітектурному стилі, про це свідчить загальний вигляд будинку. Він дуже охайний, красивий, з колонами і нарізними віконцями. На той час бідні люди не мали можливості спорудити такий розкішний маєток. Внутрішній вигляд будинку теж доволі привабливий і розкішний. Тут зберігся кахель на печах та красиві фрески на стінах. Зовні будинок оточений деревами, які додають величі цій споруді. Сім’я Дараган постійно тут не проживала. Це своєрідний будинок для відпочинку. На березі річки, серед квітучих алей і розкішних лип – це був справжній райський куточок.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка