Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка17/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   61
На Харківщині філософ мав дуже велике коло друзів – своїх прихильників і шанувальників, у яких можна було вільно зупинитися на необмежений час. У цей період і з’явилась низка його філософських творів. І хоча жоден з них (як, до речі, і поетичні) за життя автора не було надруковано, у рукописних варіантах вони «осідали» в бібліотеках освіченої еліти.
Згодом Григорій Савич розпочав свої подорожі територією України. Та його улюбленим краєм завжди залишалася Слобожанщина, яку він і називав рідною тіткою. Ця «тітка» і проводжала його в останню путь 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівка (зараз Сковородинівка) Золочевського району Харківської області. На хресті над могилою Григорія Савича Сковороди, на прохання самого, написано: «Світ ловив мене, та не впіймав…».
Пам’ятник видатному філософу й педагогу встановлено у сквері, що неподалік Покровського собору, а ім’я його носить Харківський національний педагогічний університет.

Г.С. Сковорода не вірив у можливість служіння людям поза своєю Батьківщиною. На цьому принципі і зростав його патріотизм. Григорій Сковорода був сам патріотом, прищеплював і виховував у народі священне почуття любові до своєї Батьківщини. У кожному селі, яке він залишав, з'являлися його послідовники.

Щоб геній Сковороди став ближчим і зрозумілішим кожному українцю, потрібно йти до тих благословенних місць, де й до цього часу витає його незламний, «не спійманий» дух, адже він творив для всього людства.
ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА МОЛОДЬ ТА ЗАЛЕЖНІСТЬ ВІД НИХ ЯК ПРОБЛЕМА СЬОГОДЕННЯ

Іскандаров Ілля, 8 клас, вихованець гуртка «Тревел-журналістика» Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області

Керівник: Іскандарова Оксана Олексіївна, керівник гуртка


Стрімкий розвиток інформаційних технологій, торкаються усіх сфер суспільного та особистого життя. Вони глибоко інтегровані у всі сфери життя саме молодого покоління. Сучасна молодь є найбільш активним користувачем мережі Інтернет, вона використовує її для спілкування, організації дозвілля, освіти. Спілкування в соціальних мережах стало однією з основних форм проведення дозвіллямолоді. Більшість з них вже не пам'ятають і не уявляють свого життя без комп'ютерів, мобільних телефонів і, звичайно ж, без соціальних мереж. За статистикою, близько 90% сучасної молоді перебувають у будь-якій мережі, а деякі навіть в декількох відразу. Тому тема впливу соціальних мереж на молодь та залежність від них молоді є дуже актуальною.

З метою вивчення впливу соціальних мереж на молодь та залежності від них було проведено соціологічне дослідження. Респондентами виступали вихованці гуртків Чугуївського районного Центру туризму з 4 навчальних закладів району Загалом під час дослідження було опитано 200 учнів віком від 12 до 18 років. Для проведення опитуваннями розробили анкету, яка складається з 20 блоків запитань для виявлення більш повної картини даних.

В ході проведеного дослідження було виявлено, що молоді люди є активною аудиторією різноманітних соціальних мереж. - це підтвердили 100 % опитаних.

Проаналізувавши інтенсивність реєстрації в мережах, можна побачити що найвідомішою респонденти вважають мережу «Вконтакте». Майже всі молоді люди зареєстровані в цій мережі (98%). Даний показник свідчить про велику популярність даного соціального сайту. Більшість респондентів користуються такими мережами, як «Instagram» (76%) та «Однокласники» (36%).

Отримав данні про інтенсивність користування соціальними мережами можна зробити висновок, що молодь користується послугами СМ 5-6 років, постійно відвідують їх та присвячують спілкуванню в мережах весь свій вільний час. Середній показник - 6 годин на добу .

Спілкування в мережах дає молоді можливість обмінюватися інформацією і спілкуватися з друзями на відстані з багатьма відразу, а також цей спосіб зв'язку економить кошти і час. Це позитивна сторона мереж.

Але опитувані вказали і на недоліки. Це: залежність від спілкування в соціальних мережах; втрата часу; перевага віртуального спілкування над реальним; шахрайство та непотрібна та недостовірна інформація .

Виявлено, що незважаючи на позитивні сторони спілкування в соцмережах, на більшість молоді вони мають негативний вплив. Це вплив на формування особистості, його спосіб життя, на спілкування з людьми в реальності, а також вони заважають в організації особистого дозвілля.

Під час дослідження з’ясовано, що всі респонденти вважають основними стимулом, функцією, мотивом і метою використання соціальних мереж спілкування з друзями це -100% відповідей. Також цікаво, що респонденти використовують соціальні мережі для пошуку друзів 48%; обговорення тем і питань, які їх цікавлять 21%; як спосіб зв'язку 20%; для скачування аудіо і відео роликів 17%. При цьому молоді люди практично не розглядають мережі як майданчик для творчого самовираження чи засіб поширення навчально-організаційної інформації по 1%

Виявлено, що в соцмережах молодь спілкується на різні теми: обговорюють проблеми з навчанням та відносини між людьми , філософські та економічні питання. Але все ж більшість респондентів віддали перевагу варіанту відповіді «Нічого серйозного не обговорюю, просто розмовляю з друзями і знайомими» - це 58%. А на це не можливо не звернути увагу.

Для того, щоб дізнатися, чи замінюють СМ реальне спілкування, респондентам було запропоновано вказати приблизну кількість своїх друзів в мережах, якщо вони зареєстровані в декількох, то їх загальну кількість. А також вказати, з ким із них вони дійсно спілкуються в реальному житті.

При аналізі отриманих даних було визначено, що всі респонденти мають в мережах більше ніж 100 друзів.

Слід зазначити, що в реальному житті респонденти мають не більше 5 друзів. Звідси можемо зробити висновок, що опитані спілкуються більше з віртуальними співрозмовниками, що вказує на наявність у сучасного покоління проблем зі спілкуванням у реальному світі.

При дослідженні впливу соцмереж на спосіб життя та на навчання виявлено, що велика кількість опитаних це 38% вказала на те, що спілкування в СМ заважає їх навчанню та змінило спосіб життя, тому, що віднімає багато часу.

Таким чином, можно зробити висновки, що спілкування в СМ впливає на спосіб життя молоді та замінює реальне спілкування, так як друзів в мережах більше, ніж в реальному житті.

Розглянемо відношення молодих людей до появи залежності. Нами виявлено, що 93% опитаних молодих людей самі відзначили той факт, що спілкування в мережах дійсно поступово затягують і час в них проходить непомітно. Визнають свою залежність 24% учнів.

Респонденти визнають наявність проблеми залежності від спілкування в соціальних та вважають цю залежність глобальною проблемою сучасності.

Після аналізу ситуації було визначено, що соціальні мережі мають вплив на сучасну молодь та існує велика проблема залежності від них, що заважає комунікації молоді і, як наслідок, їх соціалізації у суспільстві.

На нашу думку, слід зазначити, що головною причиною виникнення залежності від мереж у молоді можна вважати недостатнє спілкування і взаєморозуміння з батьками, однолітками і значущими людьми. Підліткам потрібна не тільки можливість відчувати себе частиною суспільства, але також дуже важливо виділитися як особистість, чому дуже сприяє знаходження в соціальних мережах.

Таким чином, після проведеного нами соціологічного дослідження та аналізу отриманих даних можна зробити висновок, що вплив сучасних інформаційних технологій на процес соціалізації молоді не можна однозначно трактувати як позитивний або негативний, даний процес є багатогранним і складним, він вимагає подальших, більш докладних досліджень.


ДУХОВНІ СКАРБИ ДРЕВНЬОГО ЧЕРНІГОВА

Ігнатенко Оксана , Клименко Дмитро, вихованці гуртка позашкільного навчального закладу «Центр дитячого та юнацького туризму і екскурсій» Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації. Керівник: Кравчук В.В., методист, керівник гуртка позашкільного навчального закладу «Центр дитячого та юнацького туризму і екскурсій» Управління освіти і науки Чернігівської облдержадміністрації
Українці, як показують дослідження, завжди мали високу духовність. Віра наших предків, яка була серцевиною духовності, свідчила про їхній гуманізм, готовність героїчно боротися з ворогами, оптимістичне ставлення до життя, прагнення виховувати підростаючі покоління на високоморальних традиціях рідного народу.

Багата та славна історія нашої держави. І невід′ємною частиною її – є історія сіверянського краю і його столиці – Чернігова. Чернігово-Сіверська земля – таку назву носив у давнину наш край, де жили «сіверяни» - східно-слов′янські племена, що залишили по собі багато літописних міст та безліч пам′яток матеріальної культури. В ІХ ст. Сіверщина увійшла до складу Київської Русі. Колискою «сіверянського народу» було місто, про велич і могутність якого складалися легенди. Історія його виникнення губиться в глибині віків, але археологічні дослідження довели, що в останній чверті VІІ ст. на вершині високої порослої багатовіковими дубами гори, де біля її підніжжя зливаються води двох річок Десни та Стрижня, виникло невелике поселення. Через кілька століть воно перетворилося в багате й добре укріплене місто, яке могло гідно суперничати з Києвом. Ставши столицею князівства, кордони якого в період його розвитку на північному сході доходили до Мурома, а на півдні до Тмутаракані (сучасної Тамані), місто інтенсивно розвивалось. Героїчна і трагічна історія сивочолого міста. Шкода, що багато зі зведених у той час церков не збереглося, але і сьогодні височать 5 чернігівських храмів «домонгольської доби», що складають 1/6 частину від загальної кількості пам′яток давньоруської монументальної архітектури в Україні, які збереглися.

Найпочесніше місце серед чернігівських святинь займає величний Спасо-Преображенський собор – один з двох (ще Софіївський собор у Києві) найдавніших кам'яних храмів, що збереглися з часів Київської Русі. Він будувався на замовлення чернігівського князя Мстислава Володимировича «Хороброго» - сина Володимира Святославовича – Хрестителя Русі в 1030-их pоках та використовувався як усипальниця представників князівських династій і церковних ієрархів. Зараз Спасо-Преображенський собор – діючий храм, духовна святиня Чернігівської землі.

Другий собор – Борисоглібський – був збудований у ІІ пол. ХІІ ст. на честь Бориса та Гліба – синів київського князя Володимира. Їхня загибель була трактована церквою як смерть за віру, і вони стали першими давньоруськими князями, канонізованими церквою та зарахованими до лику святих. Храм був збудований чернігівським князем Давидом Святославовичем, який і сам похований у цьому храмі. Серед фундаторів храму - Іван Мазепа. За сприяння Мазепи собор отримав нові Царські врата, викувані західно-європейськими ювелірами з використанням золота й срібла. Ці врата (3 м 45 см) були відлиті із срібного язичницького ідола, який був знайдений неподалік при будівництві колегіуму. Як унікальний витвір мистецтва доби бароко вони були показані на виставках в Національному музеї історії України в Києві та в Українському музеї в місті Нью-Йорку. В 1898 році на стінах, склепіннях, колонах, банях, на місці втраченого фрескового живопису, з′явився стінопис, виконаний на золотому тлі київським майстром О.І.Мурашко. В наш час у Борисоглібськомому соборі відкрито музей, що входить до складу Чернігівського національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

У кінці ХІІ – на поч. ХІІІ ст. на Чернігівському посаді, біля торгу, була зведена П’ятницька церква, названа так на честь покровительки торгівлі Параскеви П’ятниці. Церква була головною спорудою П’ятницького жіночого монастиря, який проіснував до кінця XVIII ст. Доля цієї пам'ятки незвичайна. У 1941 р. в споруду влучила нацистська бомба. В грудні 1943 р. до Чернігова приїхав видатний дослідник давньоруського зодчества П.Д.Барановський. Дослідження пам'ятки дало несподівані результати. Церква зовсім не була схожа на всі відомі давньоруські споруди. Усе свідчило про те, що це пам'ятка нового архітектурного стилю, який сформувався на Русі наприкінці XII ст., за часів «Слова о полку Ігоревім». Протягом 10 років П.Д.Барановський реставрував П'ятницьку церкву, ретельно складаючи цеглину до цеглини. Внаслідок цього досліднику вдалося з великою достовірністю відтворити всі форми споруди, однієї з найвизначніших пам'яток давньоруської архітектури. В П'ятницькій церкві все побудовано на одній, так би мовити, мелодії. Це — радісна пісня про красу, де інженерний геній будівничого поєднався з поезією народної творчості. П'ятницьку церкву в Чернігові іноді називають «Словом о полку Ігоревім» в архітектурі.

Одним із небагатьох зразків мурованої монументальної архітектури ХІІ ст., що зберігся у місті, є Успенський собор Єлецького монастиря. Тут поховано В. А. Дуніна-Борковського, Я. К. Лизогуба, Л. А. Полуботка, А. С. Милорадовича. Широковідома легенда свідчить, що засновано Успенський собор ще в середині XI ст. князем Святославом Ярославичем у зв'язку з появою 3 лютого 1060 року на одній з ялин в цій місцевості ікони Божої Матері. Серед ігуменів Єлецького монастиря були майбутній архієпископ Лазар Баранович, Феодосій Углицький, архієпископ Іоанн Максимович — засновник Чернігівського колегіуму, Данило Туптало — відомий релігійний і церковний діяч. Чимало зробив для відродження обителі І. Галятовський.

Серед великої кількості пам’яток археології, історії та архітектури, які зберігає чернігівська земля, особливе місце посідають Антонієві печери, які зачаровують численних туристів своєю архітектурною неповторністю і пов’язаними з ними легендами й таємницями. Ідея повного відлюднення, тобто відокремлення від мирського життя, особливого значення набуває за часів виникнення християнства. Слово «монастир» в перекладі з давньогрецької мови означає «усамітнене житло». Про ченців казали: «Вони не створені для світу, як світ не створений для них». У 1069 році, переховуючись від гніву київського князя, до Чернігова прибув чернець Антоній, один із світочів православ’я. Він народився на Чернігівщині в стародавньому місті Любечі в 983 році. Антоній прославився у віках як засновник найбільшого та найвідомішого у Східній Європі монастиря – Києво-Печерської Лаври. Але «батько руського чернецтва» залишив яскравий слід і в історії Чернігова, створивши так звану Болдиногорську Лавру. Святий відлюдник знайшов усамітнене місце на схилі яру Болдиних гір і серед дубового лісу викопав печеру, в якій жив. У 1072 році кияни умовили його повернутися до Печерського монастиря. Але заснований у Чернігові підземний монастир продовжував існувати, збільшилась кількість ченців, печеру Антонія розкопували в різні боки. Копали у верхній частині гори в сухому льосі, де практично відсутні ґрунтовні води, тому печери не осипалися протягом століть. Поступово, мешканці монастиря все більше заселяли поверхню яру. На терасах з обох боків будували невеличкі дерев’яні келії.

У кінці ХІ – на початку ХІІ століття біля печер спорудили невелику муровану церкву, названу на честь пророка Іллі – одного з найбільш шанованих святих християнської церкви. На сьогоднішній день Іллінська церква є єдиним уцілілим в Україні однонефним храмом доби Київської Русі, а Антонієві печери – це 350 метрів досліджених археологами підземель, які складаються з трьох, одягнених в цегляну кладку церков, каплиці, а також галерей і келій різного призначення.

Культурні надбання кожної нації – це безцінний скарб всієї людської цивілізації. Збережена та примножена протягом багатьох тисячоліть, культура становить унікальну історичну пам'ять кожної сучасної держави, забезпечує духовний зв'язок минулих, сьогоднішніх і майбутніх поколінь. Захопливі та трагічні сторінки національної історії, неповторні звичаї, обряди і традиції являють собою культурне багатство українського народу. Розвиваючись в умовах постійних спроб асиміляції з боку іноземних держав, українська культура не лише зуміла вижити, але й подарувала світу багато шедеврів  мистецтва та кінематографу, неповторні літературні твори і пам’ятки архітектури. Матеріальні та духовні скарби, що були створені нашими предками й крізь століття дійшли до нас, мають бути не лише збережені, але й примножені і передані нащадкам.
Історія України в творчості А. Хижняка

Ігнатюк Сергій, учень 11-Б класу Зачепилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради Харківської області. Керівник: Фартушна Ганна Дмитрівна, учитель української мови та літератури
Антон Федорович Хижняк народився 8 грудня 1907 р. в с. Зачепилівка Зачепилівського району Харківської області в родині селянина-бідняка. Закінчив Харківський педінститут. Понад тридцять років безперервно (з 1930 р.) працював у пресі, був редактором районних і обласних газет. З 1950 р. по 1961 р. – головний редактор «Літературної газети». Нагороджений орденами та медалями.

Автор збірок оповідань «Львівські оповідання» (1948 р.), «Килимок» (1961 р.), «Краса життя» (1962 р.); повістей «Тамара» (1959 р.), «Невгамовна» (1961 р.), «Онуки спитають» (1963 р.), «Нільська легенда» (1965 р.); роману «Данило Галицький» (1951 р.); книг нарисів «Шведські враження» (1956 р.), «Київська унікальна» (1962 р.); п’єси «На Велику землю» (1949 р.), книги публіцистики «Слово сучасника» (1974 р.). виступав також із статтями, рецензіями, нарисами. У 1973 р. удостоєний міжнародної премії ім. Г. А. Насера за повість «Нільська легенда».

Виникає запитання: чому саме до історичної тематики звернувся Антон Федорович? Що любив він історію – це само собою, але треба дивитися ще й так.

Коли почалась війна і почалися непереливки усій радянській системі, особливо коли німці вже до Москви підступали, Сталін виголосив «Пусть вас вдохновляет образ наших мужественных предков!». Згадував Мініна, Пожарського, навіть козаків і Богдана Хмельницького. Це то на офіційному рівні! Треба ж було рятувати країну. Треба було піднімати національно-патріотичні почуття. І це, казатимемо відверто, під час страшної перевірки війною виявилось найефективнішим способом зміцнити дух народу. Відразу ж проявиться потяг до історичної тематики серед майстрів красного письменства. Хижняк – у тому числі.

Але задумане довелось втілювати вже в роки шельмування українських письменників, як я говорив. Бити й душити «український націоналізм» почали відразу ж, тільки-но радянські війська пішли у наступ. Далі – незаперечна перемога, Сталін – генералісимус, пів - Європи підкорено. Звісна річ, більшовицький центр боявся на хвилі повоєнної розрухи і хаосу втратити Україну як республіку у складі СРСР, боявся її незалежності.

Це ми сьогодні розуміємо, що Антон Хижняк у своїй публіцистичній історії «Данило Галицький» дещо переборщив, коли охарактеризував свого головного героя як людину з прагненням дружби із Новгородськими, російськими князівствами. Чи треба йому за це дорікати? Така тоді була атмосфера, таке офіційне вітання, можна сказати – примусове, і спробуй інакше виступити! Але в слов’янському єднанні, погодьтеся, була і своя сила.

До того ж у характері Антона Федоровича я б окремо підкреслив би любов до України, глибоку любов! Боявся він її виявити, але вчив своїх молодших колег любити і поважати рідну історію, культуру, пам’ятати, звідки ми пішли, а отже – для чого живемо і кому служимо. Оця наука заклалася нам на все життя. Знали ми й Винниченка, його «Відродження нації». Іван Світличний дав комусь це почитати, і за те йому дали сім років ув’язнення. Уявляєте тільки за те – вирок! Інкримінувати «розповсюдження ворожої літератури».

Загалом Антон Хижняк був людиною шляхетною. Дивіться, виходець із простої селянської сім’ї, освіту хоч і одержав, проте на той час це була освіта далеко не повна вища. У нього ще й зір був поганий, бачив на одне око, але скільки він знав!

Антон Федорович – людяний, культурний, уважний до людей чоловік. Дуже делікатний і толерантний по відношенню до своїх колег. Це в ньому завжди приваблювало.

На обкладинці першого видання Хижнякової повісті «Тамари», що побачила світ у 1959 році, намальовано колючий дріт а за ним – великими цифрами п’ятизначне число «65163». Тамара Устинівна закочує рукав кофточки і показує: ось воно гестапівське тавро, навіки вп’ялося у живе тіло. Страшна пам’ятка. Номер той – порядковий. Значить, до неї в Освенцім полонили 65162 невільника. А після неї? Десятки тисяч… Коли 27 січня 1945 року радянські танки увірвалися на територію цього небаченого досі комбінату смерті, було врятовано 2819 в’язнів, поміж них – 180 дітей. Всього ж, як відомо, в Освенцімі було закатовано чотири мільйони арештантів. Як потім встановило слідство, у концтабір щоденно прибувало від трьох до п’яти ешелонів з людьми – по півтори-три тисячі чоловік у кожному. Отже у день звільнення у таборі знаходилось в’язнів менше, ніж привозили нацисти щоденно упродовж всієї війни.

Тут, в нацистському пеклі, де людське життя не варте нічого, вона пізнала істину: все можна знищити, окрім добра. Воно не тлінне. Людей убивали, спалювали, а вони допомагали вижити іншим. Варварство виявилось нездатне убити людяність. Тамара знає, що своєму спасінню вона зобов’язана не тільки щасливій зірці (у сорочці народилась, казала мама). Вона зобов’язана і югославській партизанці Зоїці Ракович, яка їй, помираючи від тифу, принесла галету. Не галета врятувала Тамару, а слова Зої «Тримайся! Ваші наступають, скоро визволення». Зобов’язана й іншим, хто був поруч.

Двічі вона дивилась в очі Йозефу Менгеле – головному лікарю Освенціма, який вишиковував полонених і робив перевірку: «рехтс» – направо, значить життя, «лінкос» – наліво, смерть. Без суду і слідства цей лікар-садист у білому халаті проводив досліди над живими людьми, без тіні жалю і співчуття вовчими очима оглядав свої жертви. Не лікувати прийшов сюди, а нищити, вбивати, катувати.

Може для того і залишилась Тамара серед живих, щоб стати свідком і обвинувачкою нацизму.

Вона вижила. Хотілось назавжди забути минуле. Та незабаром його довелось згадати. Ішов суд над військовими злочинцями. Серед них виявився і майор Геллерфорт, начальник гестапо Дніпродзержинська – ніким і нічим не обмежений велитель міста.

Це було у 1946-му. З 17 по 28 січня у Києві (в будинку Червоної армії) проходило відкрите судове засідання Військового трибуналу Київського військового округу, де розглядалися справи дванадцяти фашистських злочинців. Справи зберігаються у Москві (Центральний архів Федеральної служби безпеки Росії). На наше щастя, їх частина видана окремою книгою «Київський процес». Є там і свідчення Тамари Устимівни Дуракової.

На цьому процесі був присутній і Антон Федорович Хижняк. Він не міг не запам’ятати цю дівчину – наймолодшого свідка на суді. У перерві він підійшов до неї, познайомитись. Після того на короткий час їхнє спілкування припинилось. Можливо б і назавжди, аби Тамара Дуракова того ж таки 1946 року не стала студенткою Львівського держуніверситету, а Хижняк на той час не був редактором Львівської обласної газети.

– У Антонові Федоровичі імпонувало не те, що він збирався написати про мене, каже Тамара Устимівна. – Він так був схожий на мого батька! Простий з людьми, не гордовитий, освічений, інтелігентний.

Університетський юрфак Тамара Устимівна закінчила з відзнакою. Одержала рекомендацію в аспірантуру, поїхала до Києва. Стала доцентом, кандидатом юридичних наук, старшим викладачем Київської вищої школи Міністерства внутрішніх справ України. Майбутнім юристам викладала теорію держави і права. Нині – полковник у відставці.

Тільки п’ятизначний номер на руці Тамари Устимівни – печать нацистської душогубки. А ще – нарис із потертими палітурками, де за колючим дротом – таке ж п’ятизначне число. Це найдорожча реліквія сім’ї. Це пам'ять про Антона Федоровича Хижняка. Тут і напис його рукою: «Шановній Тамара Устимівні – нарис про Вас. З найщирішою повагою, захоплений вашою мужністю, Антон Хижняк. 2 березня 1959 року. Київ».

– Перечитую цей нарис, згадую минуле, і наче це було в іншому житті, зовсім не зі мною, зітхає Тамара Устимівна. – Страшно подумати, як вижила. Страшно згадувати…

Але пам’ятати треба. Для сина. Для онуків. Для нас із вами. Щоб знали: світ тендітний, якщо його не берегти.

У 1964 році зачепиляни мали змогу ближче познайомитися з Тамарою Воробейко, яка послужила прообразом героїні нарису «Тамара». Вона приїздила з автором в селище над Берестовою. А скільки було після таких зустрічей. Запам’яталася і остання.

Навідувався письменник на Батьківщину, де пройшла його юність. Останній раз він приїжджав в рідні краї в жовтні 1978 року, тоді він відгукнувся на запрошення учнів і педагогів Зачепилівської середньої школи, які організували зустріч трьох поколінь. У актовій залі зібралися комсомольці 20 років (серед них і А. Хижняк) ті, на чию молодість припали події Великої Вітчизняної війни і школярі. Привітання, бесіди, автографи…

Швидко сплинули ті кілька днів…

В Києві видавництво «Політичної літератури України» в 1983 році опубліковано книгу «А було це так». Саме її подарував А. Хижняк бібліотеці Зачепилівської школи, був там і напис «Бібліотеці Зачепилівської школи, яка навчила мене грамоти в далекі 1914 – 1919 роки. Про рідну школу згадав і в цій своїй роботі».

У книзі «А було це так» А. Хижняк ділиться своїми спогадами про те, що було б непоправним гріхом замовчувати найтісніші органічні взаємозв’язки журналістики і художньої літератури. А також згадує те, що, він виріс із газети, звідси коріння його публіцистики, повістей, оповідань, п’єс.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка