Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка18/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   61

Список використаних джерел

  • Газета «Перемога», №146, 6 грудня 1986 року.

  • Газета «Перемога», №99, 10 грудня 1997 року.

  • Збірник спогадів «А було це так», К.Є, Видавництво політичної літератури України, 1983 рік. – с. 5-18.

  • «Письменники Радянської України». Довідник К., «Радянський письменник», 1976 р. – с. 362 – 363.

  • «Письменники Радянської України». Критичні нариси. Випуск IX, Київ,

  • Спогади В.Д. Зоріна, колишнього заступника директора Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів,

  • Спогади В.М. Колодія, колишнього кореспондента районної газети «Перемога», члена Спілки журналістів України,

  • Спогади М.М. Кравченко, колишнього завідувача Зачепилівської центральної бібліотеки.


ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.С.СКОВОРОДИ

Ільченко Максим, учень 7 класу Високопільської загальноосвітньої школи

Валківської районної ради Харківської області

Керівник: Гнатченко Л.М., керівник музею «Юні музеєзнавці»
Історія постійно ставить перед людиною проблему переборення часу злитися з ним, і зникнути разом так само безслідно, як з’явилася або змінюючи його, переборюючи стереотипи, випереджаючи свій час, вирватися із тенет повсякдення і тоді вона (людина) належить нащадкам, стає безсмертною.

З глибини віків до нас доходять імена тих, хто поборов свій час: Піфагор, Платон, Плутарх, Сократ, Сенека, Тарас Шевченко, Іван Франко і поряд з ними – Григорій Савич Сковорода – великий просвітитель, поет, філософ, оригінальний і незалежний мислитель, який своїми філософськими думками і самим способом життя піднімається над нашою багатостраждальною землею, закликаючи до порозуміння, утвердження людини в її правах на щастя, на свободу і незалежність.

Тому саме в часи розбудови молодої незалежної держави філософське вчення Г.С.Сковороди є якнайактуальнішим. В них розкривається сутність людини, сенс її життя, шлях досягнення людського щастя. І тільки тоді, коли вона пізнає себе, вона зможе змінити довколишній світ і віднайти шляхи та способи оздоровлення суспільства. А суспільство, держава, за його переконаннями, мають бути у внутрішній гармонії, діяти злагоджено, як годинниковий механізм.

В особі великого мислителя, Григорія Сковороди, поєднались особливе чуття правди й краси, з невгасимим пломенем думки, що яскраво підкреслює незвичайну широту цієї людини і філософа. Він обрав собі ті життєві стежки, на які кликало його власне серце, сповнене великою любов’ю до рідного народу, чутливе до радості і болю. Великий український філософ, письменник, просвітитель, «монарх в миру»,невтомний мандрівник пройшов пів’Європи і край від Петербурга до Азова. Ставши зрілим майстром для завершення свого філософського вчення, він вибирає Слобожанщину. Де, ще і коли чути було про мислителя, який би протягом чверть століття з такою завзятістю мандрував по улюбленому краю? Ті місця, де він народився, де він вчився, були такі ж прекрасні.

Філософія Г.С.Сковороди не виникла на голому місці, а мала своїх попередників, де досить важко встановити хто був першим, а хто – наступним, бо часто визнання першості проводиться приписуванням одному надбань інших. Попередниками Г.Сковороди, ідеями, під впливом яких він формувався як мислитель, були традиції давньоруської доби, високий професіоналізм К.Гранквіліона-Ставровецького, сучасники мислителя і його безпосередні вчителі М.Козачинський, Г.Кониський, інокультурні впливи – антична філософія, зокрема стоїцизм, німецький містицизм.

Г. Сковорода створив власну філософську систему, у якій, на думку окремих дослідників, відчутні матеріалістичні тенденції. Він визнавав вічність матерії. У трактаті "Потоп зміїний" підкреслював: "Давно вже освічені сказали оцю річ: таіегіа аеіегпа — "речовина вічна", тобто всі "місця і часи наповнила". Така думка свідчила б про те, що філософ не визнавав сотворення світу Богом, вважав, що Всесвіт складається із безлічі світів, взаємопов'язаних між собою, бо "завжди все йде в безконечність". Природа, міркував він, розвивається за своїми законами і не потребує ніяких першопричин для свого розвитку. Проте у своїх поглядах він не був послідовним. У першому філософському творі "Вступні двері до християнської добронравності" вчив, що існують два світи, чи дві "натури": одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог: "Ця невидима натура, чи Бог, все живе проходить і утримує, скрізь завжди є, був і буде". Визнаючи Бога, він, однак, заперечував його надприродну суть, розчиняв у природі, тобто розвивав пантеїстичні ідеї, віддаючи першість формі, ідеї над матерією. Божа мудрість є для нього "сила і правило всіх наших рухів і справ".

Продовженням учення Г. Сковороди про дві натури є його теорія про три світи — один великий і два малі ("Потоп зміїний"). Перший — великий світ, Всесвіт, макрокосмос, що складається із численних світ-світів. Другий світ — невеличкий, мікрокосмос, світок, або людина. І третій — теж малий світ — світ символів, або Біблія. У цьому світі зібрані фігури всіх небесних, земних і підземних речей, які ведуть людську думку в поняття "вічної натури". Кожний із цих трьох світів має дві "натури" — матеріальну і духовну, видиму й невидиму. Рушійною силою, первинною є "натура" духовна, невидима.

У центрі філософії Г. Сковороди — питання про щастя людини і шляхи його досягнення. Опрацьоване воно у трактаті «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру» та інших творах. Щастя людини Г. Сковорода бачив у праці. Він прославляв працю як джерело достатку, радості й задоволення. Проте це уславлення має у нього абстрактний характер, він не ставив і не міг ставити питання про розкріпачення праці, гадав, що будь-яка праця принесе щастя, якщо вона «споріднена», аби людина любила її і вкладала в неї душу. Якщо Сковорода твердо вірив, що щастя народу у його праці, то шляхів, якими досягти цього щастя, як зробити працю вільною, він вказати не міг. Щастя людини, підкреслював Сковорода, у ній самій; воно не в почестях, а в задоволенні найнеобхідніших потреб. Філософ обстоював звичайне земне щастя людини, вчив шукати його не за морем, а у себе дома, у буденному житті і щоденній праці. «Рідне щастя» для нього було «не в знатній посаді, не в гожості тіла, не в гарній країні, не в славному часі, не у високих науках, не у щедрому багатстві». Він високо цінує того, хто «в неспоріднене собі діло не втручався», і застерігає народною мудрістю: «Якщо не народжений, не сунься в книгочество».

Г. Сковорода негативно ставився до багатства й розкоші, вважав, що багатство само по собі є злом і породжує зло. «Хто не бажає честі, срібла, волостей? Ось тобі джерело невдоволення, скарг, печалі, ворожнечі, судової тяганини, воєн, грабунків, злодійства, всіх машин, гачків і хитрості. З цього джерела народжуються зради... і прірва всіх нещасть». Прийнявши добровільно спосіб убогого життя, філософ власним прикладом утверджував свою позитивну програму і різко виступав проти сильних світу цього, від царів і до своїх рідних стяжателів. У критиці Сковородою вищих верств суспільства є чимала доля релігійного моралізаторства, до критики «світу» він підходив з позицій раннього християнства, відстоював загальну рівність, шанував бідних за їхню моральну чистоту, працьовитість і сердечну радість. Ставлячись прихильно до «голяків», «бідноти, що не має статків», Сковорода аж ніяк не ідеалізував «нищету святую», бачив її соціальні корені, давав моральну оцінку її полюсів, вчив, що «не той бідака, хто не має, але той, хто по вуха в багатстві ходить, не прикладає до нього серця, тобто на нього не сподівається». Його ліричний герой заявляє:

І нічого не бажаю, окрім хліба та води,

Вбогість приятелем маю — з нею ми давно свати.

Етико-філософська система поглядів філософа світової слави Григорія Сковороди нагадує духовну комету, яка втягнула в ослаблений абсолютизмом українського суспільства гуманістичні цінності національної цивілізації та світової філософської культури.. його оригінальне філософське вчення стимулювало новий етап відродження і розвитку української культури і мистецтва.

Дух Сковороди витає в космосі безмежних ідей, а світ похмурий він освітив духовною ясністю, магією розкошування народженої вільної думки. І ми морально зобов’язані вслухатися в його заповіти і жити сьогодні за його величавим посланням:

« Знайдімо нове серце. Одягнімося в одежу нових нетлінних надій, в нутро братолюбия. Тоді нам все живе просвітлиться, весь мир заграє…»


«БЕЗСМЕРТНИЙ ПОЛТАВЕЦЬ…»

Іщенко Іван, учень 10 класу Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області». Керівник: Сорочан Валентина Сергіївна, учитель зарубіжної літератури та російської мови Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області»
Знане місто, яке називають духовною столицею нашої держави, щороку приваблює до себе все більше й більше туристів як з України, так і з-за кордону. Коли приїжджають до Полтави, то обов’язково згадують і її найславетнішого сина, автора невмирущих творів «Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль чарівник».

9 вересня (29 серпня за ст.ст.) 1769 року в будинку неподалік від Успенського собору в сім’ї канцеляриста Полтавського магістрату та дочки козака Решетилівської сотки народився майбутній письменник Іван Петрович Котляревський. У 1780 році він вступає до Полтавської семінарії, а в 1789 – полишає її після смерті батька. Деякий час майбутній письменник працює канцеляристом, учителем у поміщицьких сім’ях на Полтавщині. Котляревський любив ходити «на зборища і забави народні сам, переодягнений, брав участь у них, вивчав мову, нрави, звичаї, обряди, повір’я, перекази українців, ніби готуючи себе до нової праці!». Саме в роки вчителювання (1794-1796) Котляревський пише перші три частини «Енеїди». Перебуваючи на військовій службі протягом 1796-1808рр., Котляревський бере активну участь у воєнних діях російської армії під час російсько-турецької війни. Не полишає й літературної діяльності. В чині капітана 1808 року Котляревський вийшов у відставку. Після повернення до рідної Полтави (з1810 року) Іван Петрович на посаді наглядача Полтавського будинку для виховання дітей бідних дворян, а 1818 року його призначено директором створеного в Полтаві театру, з 1827 року Котляревський працює піклувальником «богоугодных заведений». Захворівши, у 1835 році письменник виходить у відставку, продовжуючи невтомну працю на літературному поприщі.

Скромність і простота завжди були властиві поетові. Тим, хто звертався до нього, Котляревський давав «добрі й корисні поради і, по можливості, допомагав». 10 листопада(29 жовтня за ст.ст.) 1838 року Котляревського не стало. Поховали його в Полтаві. Могила і надгробок збереглися до нашого часу. Після смерті письменника, а помер він нежонатим, його батьківська хата, яку побудували ще в 1705 році, переходила з рук в руки. З часом вона змінилася. Коли в 1845 році Полтаву відвідав Т. Г. Шевченко, то застав хату Котляревського такою, якою вона була за життя письменника. В повісті «Близнецы»Тарас Григорович описав Полтаву часів Котляревського та самого письменника, замалював садибу відомого полтавця. Саме за цим малюнком Шевченка і за архівними матеріалами садибу відбудували. У вересні 1969 року за Постановою ЮНЕСКО в 126-ти країнах світу святкували 200 років від дня народження славетного полтавця, тоді ж у Полтаві відкрили відбудовану садибу, з якої «на весь світ пролунав голос першого класика нової української літератури». У нашому місті працює літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського, з експозицій якого дізнаємося про життєвий і творчий шлях класика української літератури, про увічнення його пам’яті.

Першим твором за часом написання і за значенням є поема «Енеїда»: над нею автор працював із перервами майже тридцять років. Різні європейські письменники пародіювали образи й ситуації оригінального твору римського поета Вергілія Публія Марона, який написав велику епічну поему під назвою «Енеїда» у І ст..до н.е. про пригоди героя античних переказів – Енея. Але твори цих авторів давно забули, й тільки твір І.П.Котляревського набув світового визнання і слави. За своїм ідейним змістом, за художніми якостями – це цілком самобутній, оригінальний твір, сповнений національного колориту, суто українського народного гумору. Основним джерелом поетичного натхнення Котляревського було реальне життя, побут і звичаї українського народу. Події античного світу розгортаються в Україні, згадуються населені пункти Полтавщини, фігурують реальні земляки Котляревського. Дослідники творчості Котляревського відзначали, що ця поема «драгоценна для нас по неподражаемому юмору, с которым автор изображает пороки и смешную сторону свого народа…язик ее – блестящий, народный в высочайшей степени, останется самым лучшим памятником». В даному вислові йдеться про київсько-полтавський народний діалект, лексика якого використана І.П.Котляревським. «Він першим почав писати мовою, якою говорило населення цілого краю. Він зробив цю м’яку, виразну, сильну, багату мову мовою літературною, і українська мова, яку вважали місцевою говіркою, з його легкої руки залунала так голосно, що її звуки рознеслись по всій Росії», - так оцінив поетичне слово Котляревського В.Г. Короленко. «Енеїда» І. П. Котляревського, за свідченнями сучасників, була із захопленням сприйнята в Україні, нею зачитувалися всі верстви населення(спочатку поема поширилася в численних рукописних списках). У 1798 році конотопський дідич Максим Парпура один із таких списків, до речі, без згоди автора, на свої кошти з присвятою «любителям малоросійського слова» видав у Петербурзі. Це були перші три частини. В 1808 році з’явилося друге видання поеми в тому ж форматі. Перебуваючи в Петербурзі 1809 року, Котляревський підготував до друку й видав «Енеїду» в чотирьох частинах – це було останнє прижиттєве видання поеми. Відомо, що одне із цих видань 1812 року Наполеон вивіз із Москви для своєї бібліотеки.

До кінця 1822 року Котляревський закінчив останні частини поеми. А ще однією особливістю цього твору є те, що послідовники Котляревського використовували рядки «Енеїди» епіграфами до своїх творів. Так у 1831 році вийшла повість М. В. Гоголя «Сорочинская ярмарка», епіграфами до третього, четвертого і восьмого розділів якої взято рядки з «Енеїди». Намір Котляревського самостійно видати цю поему повністю не вдався, й незадовго до смерті письменник за 2 тис. крб.. асигнаціями продав право на видання повної «Енеїди» харківському книговидавцеві Волохинову. У 1842 році перше повне видання «Енеїди» в шести частинах(авторське, бо сам письменник відредагував його і схвалив до друку) було здійснено в друкарні Харківського університету. В дореволюційний час поема видавалася близько 30 разів. За останні 95 років в Україні твори І.П.Котляревського, в тому ж числі й «Енеїда», видавалися близько 65 разів. Крім української, твір вийшов ще 12-ма мовами. Із глибини двох віків промовляє вона до нас молодо й завзято, сповнена любові до свого краю і народу. 1898 року світове українство святкувало столітню річницю виходу у світ написання «Енеїди» І.П.Котляревського, від якої починається відлік історії нової української літератури. До цієї дати планувалося відкрити пам’ятник поетові в Полтаві, але через різні адміністративні перешкоди пам’ятник спорудили на п’ять років пізніше. Справою відкриття монумента найбільше опікувалося полтавське земство, але виділених коштів не вистачало, і «ввиду скудости средств» воно звернулося до місцевого населення з проханням про пожертви. Відгукнулися різні люди й по-різному. Перебуваючи у Полтаві Саксаганський разом із братом Іваном Карпенком – Карим провели виставу і виручені кошти внесли на пам’ятник – 332 крб. Мільйонер Терещенко вислав 300 крб., і саме цей епізод відобразив у своїй п’єсі «Хазяїн» І.Карпенко – Карий. Гроші приходили звідусіль: по гривеничку, по п’ятачку, простий люд зібрав 120 тис. крб., і на ці народні гроші спорудили перший у царській Росії пам’ятник українському поетові у Полтаві. 30 серпня 1903 року було відкрито пам’ятник Котляревському. На відкритті були присутні письменники М.Коцюбинський, Леся Українка, В. Стефаник, Панас Мирний, Г.Хоткевич, Олена Пчілка, композитори М. Лисенко і М. Аркас, професори Харківського університету, відомі громадсько-політичні діячі, художники. Наступного дня в театральній залі «народного дому» імені М. Гоголя(зараз приміщення кінотеатру «Колос») відбувся літературно-музичний концерт пам’яті І.П.Котляревського. Великий хор і оркестр під керівництвом М. Лисенка виконували народні пісні, урочисто звучала кантата «На віну пам'ять Котляревському», ввечері показували виставу «Наталка Полтавка» за участю відомих акторів в головних ролях: М. Садовського, С. Тобілевича, М. Кропивницького, І. Карпенка-Карого, М. Заньковецької, які майстерно демонстрували публіці чудову гру.

Історичне минуле і долі визначних особистостей Полтавщини, які стали частиною української культури, завжди залишатимуться темою, що хвилюватиме душу наступних поколінь.


Список використаної літератури

  1. Короткий літературний календар Полтавщини. – Полтава. Полтавський літератор, 1999.

  2. Скляренко В.М., Харченко Т.М. та інші. 100 знаменитих людей України. – Х.: Фоліо, 2005.

  3. Українська література у портретах і довідках. – К.:Либідь,2000.


СЕНС ЖИТТЯ У ПОГЛЯДАХ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Кавун Олександр, учень Токмацької ЗОШ І-ІІ ступенів №4 Токмацької міської ради Запорізької області

Керівник: Грищенко Г.М., вчитель історії України


У кожного з нас є свій сенс життя. Немає людини, яка б не замислювалася над ним, над своїм існуванням на землі. Адже кожен прийшов у цей світ, щоб зробити щось корисне й залишити слід після себе.

Згідно за Піфагором, людина приходить на Землю 15 разів, а потім переходить жити в інший, більш досконалий вимір. Ним була складена магічна таблиця, за допомогою якої можна розшифрувати код, закладений у даті народження людини і дізнатися свою долю та долю близьких. У таблиці Піфагора багато сказано про людей, про те, що ми собою являємо. Наша сутність закладена в даті народження.

Усі від народження отримали свій номер, який несе певну характеристику. Підрахувавши свої цифри, користуючись таблицею, ми можете дізнатися, що у нас заклала природа та яким є сенс перебування у цьому світі.

Але для кожної людини сенс життя унікальний . Він може полягати у великій кількості грошей. Я згоден із тим, що вони є дуже важливими для нас, але якщо прагнення до збагачення стає сенсом життя, коли думки лише про гроші - це є не дуже добрим.

Є люди, для яких сенс полягає у творчому пошуку. Це може бути написання віршів, музики або складання пісень. Така праця є дуже цікавою, але недовговічною. Ти можеш шукати себе у творчій сфері, постійно вдосконалюватися, та в один прекрасний момент зрозуміти ,що це не твоє, що роками пророблена праця видалася марнотратством часу. Такі люди, зазвичай, не залишають після себе власної " спадщини" для нащадків.
Для когось сенс життя - це наука, адже її розвиток неможливий без таких людей , лише завдяки їм вона живе й розвивається.

Хтось бачить сенс у створенні міцної та люблячої родини, бо створити справжню сім`ю дуже важливо, але важко. Важко підняти на ноги дитину, виховати й виростити її, дати освіту, особливо в наш час. Тоді, коли заробітна платня знижується, натомість підвищуються ціни на продукти; коли вчасно не встигаєш оплатити комунальні послуги, а хочеться й родину смачненьким поласувати , й собі щось гарненьке купити. Ось чому так тяжко нам іноді доводиться.

Що стосується сучасної молоді, то зараз вона все більше піддається впливу комп`ютеризації. Кожний п`ятий заходить на Ютуб та дивиться безглузді відео типу " як пройти гру без поразок" або " якою зброєю краще вбити ворога" і тому подібне. Звичайно, барвиста графіка і спецефекти заманюють людину до віртуального світу, роблячи її комп`ютерозалежною . Потім поступово знижується працездатність, рівень інтелекту, погіршується поведінка, відносини з батьками та друзями. Словом, людина стає агресивною й невідповідальною за свої дії та емоції.

У 2012 році на екранах телевізорів з`явилася програма " Ігронавти". Вона стосується комп`ютерних ігор, їхнього розвитку та впливу на людську психіку. Також програма розповідає, що буквально пару місяців тому вийшла гра, яка може замінити людині реальних батьків, якщо вони їй набридли. Прямо таким відвертим текстом було сказано в рекламі цієї гри. Що тільки не вигадають, аби привернути увагу й заполонити молодь!

Комп`ютерні ігри та телевізійні програми про них - це один із найбільших засобів впливу й маніпуляції. За останні роки я помітив, що цим захоплюються не лише підлітки , а й дорослі люди, які вже мають свою сім`ю. Боюся уявити, що на нас чекає в майбутньому.

Але не уся молодь "зациклена" на комп`ютерах. Є хлопці та навіть дівчата, які повністю присвячують себе спорту . Вони, як правило, беруть участь у різних змаганнях, попередньо поставивши за мету - здобути перемогу. Молодь постійно тренується, день за днем покращуючи свої результати. І ті, хто дійсно обрали собі за мету перемогу, долали усі перешкоди, виправляли помилки ,та ,незважаючи на біль, ішли до своєї цілі - ті справді перемагали. Бо так влаштований всесвіт. Працелюбів і трудівників очікує нагорода, а лінивих і ледачих - розчарування та зневіра.

Сенс життя - це важливий вибір для кожного. Та мені ще важко з ним визначитися, бо я - підліток, а у нас плани й настрої змінюються доволі таки часто. Але на даний момент сенсом мого життя є успішне закінчення школи й вступ до ВУЗу, бо я планую отримати вищу освіту й зробити гарну кар`єру. Та який би вибір я не зробив - це мій вибір і він має право на існування.


Нев’янучий цвіт народної творчості
Калюга Анна
(учениця 10 класу Петриківської опорної середньої загальноосвітньої школи

Дніпропетровської області). Гуртківець гуртка «Історичне краєзнавство» Решетняк Людмила Миколаївна

Дніпропетровсьої облдержадміністраціїКомунальний заклад

«Діпропетровський дитячо – юнацький центрМіжнародного співробітництва».

Дніпропетровської обласної ради.

Незалежна Україна повернула нам забуті імена поводирів нації. Одним з найяскравіших перворозумів України є, безперечно, І.С.Сковорода. Люди старшого покоління й учнівська молодь звертаються до неоціненного скарбу мислителя, а вислови Сковороди нині звучать, як ніколи, актуально.



«Шукаємо щастя по країнах, століттях, а воно скрізь і завжди з нами; як риба в воді, так і ми в ньому, і воно біля нас шукає нас самих. Нема його ніде від того, що воно скрізь. Воно схоже до сонячного сяйва-відхили лише вхід у душу свою». Таким місцем щастя вважали наші односельці свою оселю, тому намагалися прикрасити, як інтер’єр, так і екстер’єр садиби. Вигляд української хати, з одного боку, підкреслював естетичні смаки селянина, його характер, індивідуальність, з іншого — унікальність, неповторність того місця на землі, де цей будинок розташований. У традиціях української хати ми можемо побачити вияв творчої наснаги народу, його досвіду, знань і художнього смаку.

Світова спільнота високо оцінила надбання петриківців, визнавши петриківський розпис нематеріальною культурною спадщиною людства. Постає запитання: «Завдяки чому досягнуто світового рівня в народному мистецтві Петриківки?»

- Прагнення зберегти народне декоративне мистецтво, передати його своїм нащадкам із вірою в те, що вони збагатять своєю творчістю неоціненну перлину козацького духу.Традиції петриківського малярства сягають доби Козаччини. Землі нашого краю розташовані в нижньому Подніпров’ї і були облюбовані козаками для розміщення козацьких зимівників.

На українських землях мальована хата відігравала важливу роль у житті кожної селянки: затишна оселя може бути надійним захистом від злих сил. Вогонь і його відповідник — червоний колір, наприклад, вважали символом захисту від будь-якого лиха. Червоною смугою вище долівки обводили стіни. Створене таким чином замкнене коло повинно було охороняти від нечистої сили. Магічне значення мали й настінні розписи. Селяни вірили, що різноманітні барвисті зображення, орнаменти можуть стати справжнім щитом від небезпеки. Розмальовували також вікна, двері, печі, лави, посуд, які зачаровували своїми колоритними візерунками. Жінки намагалися зображувати яскраві мотиви розпису: барвисті квіти-вершину краси природи, насичену та червону калину, яка є символом дівочої краси, птаха-знаку гармонії, світла, щастя. Не менш цікавим для мене є те, що майстрині використовували за основу малювання такі природні матеріали: сажу, крейду, кольорову глину, рослинні барвники, які розводили яєчним жовтком, молоком, природним вишневим клеєм. Прикрашання оселі віддзеркалювало духовну єдність людини з природою, підносило ідею циклічності життя, яка має вияв у традиції щороку заново розписувати хату. Це задовольняло внутрішню потребу селянинав оновленні житла, сприяло творчому розвиткові самого майстра. Характер петриківців формує особливий тип людини-творця, здатної не лише бачити й цінувати красу своєї землі, а й виражати її в своїх творіннях.

Петриківка - козацьке поселення в козацькому краї - за історичними фактами була заснована в 1772 році і названа іменем останнього кошового отамана Війська Запорозького Петра Калнишевського, який був ініціатором переселення козаків із старовинного запорозького селища Курилівка. Петриківка стала важливим центром Протовчанської паланки. Тричі на рік тут збирався ярмарок, на якому великим попитом у покупців користувалися вироби місцевих промислів: петриківські мальовані скрині, прикрашені барвистим розписом, килими, рядна, сукна. Є відомості, що колись Петриківку називали (Петрівка, Петрова слобода). Безперечно, те, що петриківчани не зазнавали постійного кріпацького гніту, і сприяло розвиткові народного мистецтва.

Пишаємося тим, що ім’я останнього кошового отамана Запорозької Січі П.І.Калнишевського, навіки закарбоване у назві нашого селища Петриківка. Любов і повага до Калнишевського не є випадковою, саме він за власний кошт спорудив першу церкву в селі у стилі козацького бароко названу на честь Георгія Переможця. Немає такого краю,де

В барвінки і ружі убралася хата,

Любистку й калини буяють кущі,

І дядько, закінчивши грядку сапати,

Малює той квіт на папері душі.

Як вечір заграє в чарівну сопілку

І світло од віче поллється згори,

То зійде не місяць – червона тарілка,

Яку розписали славетні майстри.

В.Земляний

Чому мені імпонують погляди Сковороди? Та тому, що його життя, творчість, поетичне та філософське вчення – приклад патріотичного служіння Україні, її народові. Навчаючи молодих, він стверджував: «Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». Саме любов до рідного краю, його величі тримає на цьому світі талановитих майстрів Петриківщини, які продовжують її історію у неперевершених тарелях, шкатулках, булавах, скринях…

Моя родина має безпосередню причетність до когорти самобутніх художників: моя бабуся Калюга Наталія Радіонівна є однією із кращих художників Петриківки, має майже п’ятдесятирічний досвід роботи народним майстром петриківського розпису, є членом Спілки художників України. Починала свій творчий шлях на фабриці художніх виробів «Дружба», а в 1979 році стала працювати в Експериментальному цеху, який на сьогодні називається Центр народної творчості «Петриківка», де працює і нині. На щастя, талант до малювання успадкувала і я. Бабуся з малих літ вчила мене малювати і до цього часу ділиться зі мною своїм досвідом та вмінням, а, отже, у 2014 році я закінчила Петриківську художню школу ім. Т.Пати. Ще не знаю, чи у майбутньому буду постійно займатися саме розписом, але те, що буду малювати, знаю напевне. Буду дарувати красу людям, а від того бути щасливою бо «людина – коваль свого щастя» (Г.С.Сковорода).


«Тоже мусор получився», або гра «в бублики»


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка