Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка21/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   61

Кісель Олена – учениця 11 класу Ульянівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Богодухівської районної ради Харківської області, вихованка Комунального закладу «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради. Керівник - Астапова Т. М., учитель географії Ульянівської ЗОШ І-ІІІ ступенів, керівник гуртків-методист КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»
Що стосується науки Сковороди про Бога, то, на думку Д. Чижевського, вона цiлком ґрунтується на звичайних постулатах православної церкви, хоча при цьому Сковороду цiкавлять бiльш шляхи богопiзнання, нiж теоретичнi формулювання понять науки про самого Бога: Сковорода був фiлософом, а не священиком, i, хоча вiн у своєму вченнi про Бога спирався на св. Письмо (яке, до речi, вважав найбiльшим авторитетом), але його думки доволi часто не спiвпадають з канонiчним вченням православної церкви. Він також скептично ставився до церковних проповiдей, обрядiв, таїнств та iнших речей, котрим церква придiляла багато уваги. Проте, це не означає, що Сковорода зовсім ігнорував всі церковноправославні обряди, він скоріше не приймав моменту їхньої абсолютизації, на якому наполягала церква. I Божественну Трiйку Сковорода розуміє символiчно, як "початок", "середину" i "кiнець" тобто як субстанцiю, чинник i цiль iснування свiту речей. Христос у Сковороди є вiчним божественним Духом, котрий присутнiй в кожнiй людинi i є тiєю "божою iскрою", яку кожен носить в надрах свого єства. У Сковороди "знання Боже, вiра, страх i любов до Господа - один ланцюг. Знання у вiрi, вiра - у страсi, страх - у любовi, любов - у виконаннi заповiдей, а дотримання заповiдей - в любовi до ближнього...".

У сковородинiвському поняттi Бога синтезувалися як традицiйнi (церковноправославнi), так i модернiстськi (згiдно з філософією Нового часу) iнтерпретацiї. Так, з одного боку, як зазначає Д. Чижевський, Сковорода вважає за можливе подавати лише тi символи та образи, що виявляють вiдношення Бога до свiту, а не саме єство Боже "...ця найвища причина всезагальним iменем називається Бог, властивого iменi для неї немає". З другого боку, вiн не тiльки називає кiлька iмен божих "... у стародавнiх Бог звався розум всесвiтнiй. Йому в них були рiзнi iмена: натура, буття речей, вiчнiсть, час, доля, необхiднiсть, фортуна та iнше. А в християн найвiдомiшi йому iмена такi: дух, Господь, цар, отець, розум, iстина. Сковорода часто також зве Бога "Природа" або "Натура" i використовує всi значення цього поняття: 1) єство або субстанцiя; 2) джерело, народжуєче начало; 3) образ, форма; 4) керуюча iстота, Творець. Сковорода також зве Бога "Любов", бо вiн є тiєю рушiйною силою, тим центром iстинних переживань, що в процесi самопiзнання приводять до переображення людини. Творець в образi Любовi є тим божественним джерелом в якому людина черпає внутрiшнi сили на шляху свого перетворення. Життя є любов Бога, любов до Бога i любов у Бозi. Але як би людина не прагнула об'єднатись зi своїм Творцем, це об'єднання не може бути повним, бо людина не є Бог i тому зворотнiм боком любовi є страждання, котре, почасти, знiмається майбутнiм воскресiнням людини, яке неможливе без страждання i довгого шляху самопiзнання. Та, незважаючи на те, що людина нiколи повнiстю не зiллється з Богом вона, як вважає Сковорода, повинна прагнути цього i прикладати зусилля задля наближення до свого Творця. Його фiлософiю, мабуть, можна визначити як "любо-мудрiє" з наголосом на першiй частинi "Любовi". Щодо другої складової, а саме "Мудростi" ("Софiї"), поняття "софiйностi", як краси та мiри йде ще вiд стародавнiх грекiв i вiдбивається в образi покровительницi мудростi - Афiни Паллади. В античнiй традицiї "Софiя" виступає як жiночий початок - поетичне втiлення вищої мудростi та краси. Вона не співпадає, але гармонiйно доповнює чоловiчий початок який пов'язаний з уявою про знання як "Логос". З прийняттям християнства "Софiя" починає iндетифiкуватися з образом Дiви Марiї. Та не зважаючи на те, що "Софiя" в процесi свого розвитку зробилася наукою про "вiчно-жiночий" початок у свiтi, Сковорода, як зазначає Чижевський, тлумачить її переважно як чоловiчий первень - "Логос" ототожнюючи з Христом. Слід підкреслити, що визначення Бога як Логосу зустрічається в багатьох творах українських мисленників, наприклад, у П.Могили, І.Копинського, І.Вишенського та інших. Ця традиція пов'язана з наданням в Україні важливого значення освіті як і знанням взагалі. Проте, це зовсім не означає, що Сковорода iгнорує жiночий початок - український філософ досить часто застосовує i образ Дiви Марiї, який, символізує в його фiлософських викладах Природу, Церкву, Бiблiю, що свiдчить про успадкування вiд Києво-Могилянської Академiї пошанування образу Богоматерi. Взагалi ж образ "Софiї" - езотеричний та символiчний. "Софiя" означує собою не тiльки храм премудростi, гармонiзацiю хаосу та державну могутнiсть (до цього цiлком нав'язується Софiя Київська, що впродовж вiкiв символiзувала упорядкованiсть буття серед степного хаосу), але це i символiчно закодована фiлософема - антиномiчна, гнучка та невловима в своїй невичерпнiй повнотi.
ВІДДЗЕРКАЛЕННЯ ПОДІЙ НА СХОДІ УКРАЇНИ НА СТОРІНКАХ РАЙОННОГО ВИДАННЯ «ВІСТІ»

Кіяшко Наталія, учениця 11 класу Розсошенської гімназії

Полтавської районної ради. Науковий керівник:Вигівська Вікторія Миколаївна,

учитель української мови талітературиРозсошенської гімназіїПолтавської районної ради,

спеціаліст І кваліфікаційної категорії.


Один із авторитетних інтелектуалів України Микола Жулинський акцентує увагу сучасних українців на важливості збереження власного національного «Я»: «Необхідно повсякчас плекати національний дух, бадьорити національну волю, підсилювати прагнення увиразнити, усвідомити національну ідентичність, утверджувати і поширювати національні базові цінності на весь етнічний простір українства, на весь український народ» [1, с.3]. Ця теза є ключем до розуміння прагнення мільйонів українців, які починаючи із студентського Євромайдану у листопаді 2014 написали нову сторінку в історії України − Революцію Гідності та сміливо стали на захист збереження цілісності Батьківщини.

Періодичні видання Полтавського краю не залишилися осторонь від цих важливих історичних трагічно-героїчних подій, омитих кров’ю Героїв Небесної сотні та багатьох тисяч воїнів-визволителів. На сьогодні ще тільки починають створюватися розвідки про реакцію ЗМК на ці важливі історичні події, тому  актуальність і доцільність теми статті очевидна, позаяк обумовлена необхідністю об’єктивного аналізу дотримання принципів об’єктивності полтавськими ЗМК у ключові моменти історії української державності.

Українська районна преса, починаючи з років здобуття незалежності, перебуває в процесі постійного формування й оновлення. Не стали винятком й події останніх буремних років боротьби української нації за європейське завтра.

Революція Гідності та АТО визначили й зміну в тематичному наповненні районної газети «Вісті»: подвиг героїв Майдану, боротьба українців з проросійськими найманцями та російськими загарбниками, волонтерський рух, допомога біженцям, патріотичне виховання молоді.

Значний відсоток на сторінках газети Полтавського району належить публікаціям про подвиг героїв Майдану та АТО. Усе це згуртувало українців, вселило переконання, що кожен має внести хоч невеличку часточку в спільну перемогу » [2]. Безперечний інтерес у читачів викликають нариси та інтерв’ю з сьогоднішніми героями-захисниками, у яких яскраво постають реалії страшних подій на Сході України.

Лейтмотивом усіх публікацій є ідея − кожний українець повинен у силу своїх можливостей наближати Мир в Україні, допомагати захисникам державності у їх святій місії. Усі матеріали аналізованого тематичного сегменту об’єднує думка − «волонтерство постало національним рухом».

Окремі матеріали «Вістей» присвячені проблемі збереження територіальної цілісності України. Показовою у цьому плані є публікація в рубриці «Історії слід» в № 29 від 25 серпня 2014 памфлету Ю. Косача «Крим − історична кривда України» та статті «Крим − це Україна» професора кафедри журналістики Полтавського педуніверситету С. Семенко.

Позитивно, що у «Вістях» друкуються матеріали про національно-патріотичне виховання молоді в Полтавському районі, портретні нариси про успішних молодих людей, котрі є прикладом для ровесників. Так, героєм нарису-інтерв’ю «Наша молодь − надія нації», опублікованому у № 26 за 2014 рік, є майбутній правник Андрій Шевченко, очільник громадської організації «Відродження».

Так, сторінки районної газети «Вісті» висвітлюють матеріали про національно-патріотичне . Разом створивши карту рідної України – «Країна нашої мрії», для якої кожен з дітей вибирав своє власне бажання. Зараз наші мужні захисники виборюють свободу для України. Скільки полягло їх у боях? Білими журавлями відлетіли їх душі у Вічність. Щохвилини Україна пам’ятає усіх своїх синів і доньок, чий життєвий шлях нещодавно обірвала війна.

Отже, районна газета «Вісті» об’єктивно й всебічно висвітлює увесь комплекс проблем пов’язаних із боротьбою української нації за свою територіальну цілісність.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

  1. Жулинський М.  Вірю в силу духа / Микола Жулинський. − Луцьк, 2001. − 48с.

  2. Вісті : суспільно-політична газета − Річники 2014 − 2015 рр.

  3. Кудря С. Вагомий внесок у нашу перемогу/ Світлана Кудря // Вісті. − 28 серпня − 2015. − С. 2.

  4. Кудря С. До вирішення проблем − спільний підхід / Світлана Кудря // Вісті. − 28 серпня − 2015. − С. 2.

  5. Славуцький А. Євромайдан сьогодні…Дивує… Бореться… Плаче... / Аркадій Славуцький // Вісті. − 16 березня − 2014. − С. 5.

  6. Шабля Ю.  Шабля Ю.  Тепло душі − нашим захисникам! / Юлія Шабля // Вісті. − 10 квітня − 2015. − С. 3.

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.С. СКОВОРОДИ

Клименко Діана, учениця 9 класу Козачолопанського НВК

«ЗОШ І-ІІІ ступенів - ДЗ» Дергачівської районної ради Харківської області,

вихованка гуртка «Пізнаємо рідний край» Дергачівського БДЮТ Дергачівської районної ради Харківської області Керівник гуртка: Лагута Г.Г., учитель української мови та літератури
Ім’я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. Філософська система Сковороди не тільки оригінальна, але й досить сучасна.

Філософ-просвітитель твердив, що навчання допоможе швидше й точніше виявити природні задатки кожної людини, сприятиме успішному оволодінню знаннями й уміннями, необхідними для продуктивної праці, корисної собі й суспільству.

Свої філософські твори Г.Сковорода писав так, щоб вони були зрозумілі не тільки освіченим людям, а й неосвіченим-будили їхню свідомість, учили думати, змушували замислюватися над різними явищами життя.

Перед людиною, незалежно від її віку, постійно постають питання про її буття, сенс життя, мету існування в цьому світі, про щастя і шляхи його досягнення, про свободу, волю, про систему життєвих цінностей. Різні філософи по-різному тлумачать природу і сутність людини, шляхи її становлення і розвитку.

«Життя ж наше-мандрівка». У простій сірій свитці, з торбиною через плече і сопілкою в руці дванадцятирічний сільський хлопчина вирушив у далекий світ, щоб пізнати його і себе. Це сталося далекого 1734 року.

Григорій Сковорода був співаком придворної хорової капели імператриці Єлизавети Петрівни, молодшої доньки Петра І. Ось як із височайшого повеління було відзначено студента Могилянки, який став хористом імператорської капели: у царському указі від 2 травня 1743 року про пільги сім`ям українських хористів у списку співаків з Лівобережжя і Слобідської України у групу із 9 альтистів значиться і «Григорій Сковорода Лубенського полку містечка Чорнух». Які ж то були пільги? Вельми привабливі. Батьків придворних хористів, їхніх братів і сестер звільняли від податків, солдатських постоїв та інших повинностей. Два роки перебував Григорій Савич у південній Росії, а лишився у людській пам`яті донині: своїм музичним талантом, мудрим словом, яке лягло наріжним каменем у началах української й російської філософської думки.

«Світ ловив мене, але не спіймав». Не знаємо, що достеменно мав на увазі учитель вічності, але світ його пам`ятає, шанувальники та послідовники донині керуються мудрими вченнями філософа.

Шлях Г.С.Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі «старця» – бродячого філософа-наставника.

Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім`ї малоземельного козака. Декілька років (з перерви) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі викладачем – спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекції по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс «християнської гречності», концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.

Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, соціальної обстановки, що різко міняється – з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам`ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення матеріалу, що супроводився моральним розтіленням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовно зпустошеністтю.

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.

Причому його власний образ життя повністю співпадав з тими вченнями, яке він сам проповідував. У 50-60 роки XVIIІ віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою «Байки Харківські», зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода прославляє людину «малих бажань» і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить одно з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.

Необхідність переходу від творіння байок безпосередньо до філософської творчості особливо явно відчувається в моралі байки №19: «…Світло й тьма, тління і вічність, віра і безчестя – складають світ цей і потрібні одне для одного. Хто пітьма – хай буде пітьмою, а син світла – хай буде світлом. Від плодів їхніх розпізнаєте їх…».

Філософська спадщини Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо.

Значення філософської спадщини Г.С Сковороди в тому, що на неї можна спиратися в наш непростий час, коли накликає на себе небезпеку результатами своєї ж праці, коли при збільшенні числа храмів зберігається зростання злочинності, коли праця людини втратила всяку привабливість, а життя стало безцільним (якщо вона не пов`язана з накопиченням капіталу) і незахищеним.


ІСТОРІЯ СЕЛИЩА КОЗАЧА ЛОПАНЬ

Клименко Діана, Туз Анна, учениці 9-А класу Козачолопанського НВК Дергачівської районної ради, Харківської області, вихованці гуртка «Юні журналісти» Дергачівського БДЮТ

Дергачівської районної ради Харківської області


Керівник гуртка: Лобойко Т.П.
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». На жаль, багато хто з нас не знають історії своєї родини, свого села, а значить, свого народу. Це погано, бо без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо. 

Свою історію має кожна людина, її рід, село, місто – кожен топче свою стежку, а всі стежки, разом з’єднані, це і є історичний шлях. Український народ пройшов цей шлях з гідністю. Падав і піднімався, він боровся, оборонявся, будував фортеці і міста, сіяв ниви…

Проходить час, минають століття… На певні сторінки історії можуть змінюватися погляди пересічних людей, науковців. Одні наші прадіди віддавали своє життя за свободу й незалежність від панства у роки Жовтневої революції, а інші постраждали від неї, бо не хотіли утратити нажите тяжкою працею майно, годувальницю-землю. На чиєму боці правда? Наші діди та батьки йшли на заклик захищати далекі землі Афганістану з вірою у те, що вони роблять корисну справу, виконують «інтернаціональний обов’язок», а сьогодні політологи стверджують, що та війна була загарбницькою, нікому не потрібною, зрадницькою… Але все ж таки кожна людина обов’язково повинна знати історію свого села, свого роду. Бо без цих відомостей зникають традиції, затихає народна пісня. А все це – наше духовне багатство, без якого ми самовтрачаємося, міліємо, втрачаємо духовну культуру.

Цю історію села теж можна трактувати по-різному. Але ми не брали на себе такої відповідальності. А просто під час роботи над даним дослідженням використовували крім традиційних друкованих джерел, спогади наших старійшин.



Де пахнуть полини та м’ята,

Де річка в вербах утопа,

Мій край, легендами багатий,

В козацьких губиться степах.

Наталка Скребець

Саме цими словами учителя світової літератури нашого НВК, автора двох збірок ліричної поезії, Наталі Сергіївни Скребець ми вирішили розпочати нарис про нашу славну малу Батьківщину.

Працюючи з топонімічний словником, ми виявили, що назва селища Козача Лопань – двокомпонентна. Перша частина назви – прикметник “Козача”, пов’язана з понятійною лексемою “козак”. Відомо, що слово – поняття “козак” в певний час вживалося досить широко серед тюрських, а потім і слов’янських народів. Воно утворилося від давньоруського слова – “каз”, що означало “мандрувати”, “бродити”, “подорожувати”. За допомогою суфікса “ак” – новоутворений віддієслівний іменник – “каз”(ак) – став назвою людини-мандрівника, людини-блукача, пізніше “вільного, відважного лицаря, який шукав слави на війні”. Друга назва селища Козача Лопань – гідронімічного характеру. Річка Лопань (Лопин) згадується в “Книге Большому Чертежу” (1627р). Частина дослідників вбачає тут балтослов’янський корінь – “лоп” – “лисиця”. Інші ж тлумачать лексему “лопань”, як “колодязь”, “криницю на болоті”. Вірогідніше останнє твердження.

Селище було засновано переселенцями з Правобережної України у 1655 році. Однак, ця дата приблизна. Справа в тому, що з 1635 по 1658 рік велося будівництво Бєлгородської лінії укріплень – системи укріплень на півдні Російської держави, збудованої для захисту від татарських нападів. За Бєлгородською лінією укріплень все ще зберігалося багато неораних земель, «диких полів». У першій половині XVII століття починається переселення в ці землі українців.

Існують перекази про походження нашого селища, яке не завжди мало таку назву – Козача Лопань. Спочатку це був хутір Лопанський, потім, після побудови церкви у 1813 році стали називати слободою, про що свідчить і назва певного куточка нашого селища – Слобідка. Саме в цьому місці і оселилися перші поселенці – біглі козаки від польського панства Кулик, Лобойко, Довбій. Ці прізвища зараз найбільш часто зустрічаються серед жителів нашого селища.

Назва слобода збереглася до кінця XVІІІ століття. До 80-х років ХІХ століття офіційна назва селища – Лопань, про що свідчать записи в офіційних документах того часу. «Село Лопань – козацьке, Харківського уїзду, знаходиться в 45 верстах від Харкова».

Згідно документу перепису 1722 року, яку проводив майор лейб – гвардии Семенівського полку Хрущев, в слободі Лопані було 83 двори, 84 хати, душ – 273. Козацьких дворів – 18, хат – 19, душ – 57. В цьому документі пишеться, що Лопань належить ротмістру волоської нації Станбулу в 17-18 ст. Пізніше вона була приписана до Харківського полку. Ці дані дають нам можливість припустити, що слобода Лопань була заснована у 1655 році, мала у своєму складі частину залежних, а частину вільних козаків.

З 1765 року козачі полки були ліквідовані. В «Очерках по истории колонизации» йдеться мова про те, що в слободі Лопані було «військових козачих обивателів»: чоловіків – 772, жінок – 708, всього -1480 чоловік.

Головне заняття жителів Лопані у 18 ст. – землеробство, що підтверджує «Атлас описания Слободской Украинской губернии», видавництва 1797 року: «небольшое скотоводство, полеводство, извоз на Дон и Тавриду. Привозят соль и рыбу, торгуют ими. Были ремесленники, но в основном хлебопашцы. На реке Лопань мельница Коллежской, слесарни Ковалевской».

Більша частина жителів Лопані були військові поселенці, тобто особисто вільні. Лопань – державне поселення, що підтверджується документом «Волости и важнейшие селения Европейской России», видавництва 1885 року: «Лопань – село государственное». У другій половині XVIII століття село розвивалося за рахунок торгівлі. Близькість з Харковом та головним Московським шляхом дає змогу як поміщикам так і заможним селянам розвивати свої господарства. Вони вивозять до Харкова хліб, льон, коноплю, олію, городину. Додому ж везуть залізний та ремінний товар, глиняний посуд, колеса, гонт, кожухи, шапки, чоботи й черевики, свити з білого та сірого сукна. В селі з’явилися крамниці та шинок.

У 1850 році в селі пройшов бунт селян. Бунтівники спалили маєток поміщиці Суржанської (до цих пір у Козачій Лопані є куток, який називають Суржанкою, бо тут знаходився маєток). Бунт був жорстоко придушений, багатьох заслали до Сибіру, на каторгу. Реформа 1861 року села майже не торкнулася, адже жителі були державними селянами.

У травні 1868 році одночасно по усій лінії Бєлгород – Харків розпочалось будівництво залізниці. В червні 1869 року був відкритий регулярний рух. Спорудження залізничного зв’язку Москва – Харків призвело до того, що в Козачій Лопані збільшилася кількість робітників пов’язаних з робітничим класом міста Харкова та й селяни мали змогу відвести на ярмарку чи торги вирощений скарб.

До революції в Козачій Лопані було три поміщика: Яцута, Балашов, Квітка, які володіли маєтками в 500 га, а також купці та промисловці: Байцур, Найденко, Старченко, Кунич, які володіли млинами, крупорушками, магазинами

Після організації у Харкові Червоної гвардії (березень 1917 р.) в Козачу Лопань були прислані робітники харківських підприємств для перевірки організації місцевої влади. Був реорганізований новий комітет, у який увійшли місцеві бідняки, учитель Побийбич і навіть священик. Комітет вирішив зібрати раду селян, де мав вирішити питання про землю, посівний матеріал і допомогу бідним селянам. На сходці прийняли рішення: звернутися до поміщиків з проханням про добровільну передачу землі і посівного матеріалу. Зять поміщиці Суржанської, Яцута, добровільно передав комітету землю, земля поміщика Балашова була відібрана і розділена між селянами, ще раніше свою землю і майно заповів одній із Харківських гімназій поміщик Квітка. До цього віддали у вигляді пожертвувань продукти харчування вдовам, сиротам, солдаткам і біднякам.

Під час суцільної колективізації у селищі організувалось декілька колгоспів. На 1931 рік існували сільськогосподарська артіль ім. Ілліча. В період завершення колективізації із населенням 8119 чоловік в березні 1937 року колгоспників було 2201 чоловік. На той час вже існували колгоспи ім. Ілліча, ім. Тельмана та

ім. Ворошилова.

У 1938 році село переведена в категорію селища міського типу.

В роки Великої Вітчизняної Війни 196 чоловік віддали своє життя за свободу і незалежність Батьківщини. Проти ворога воювали 410 жителів селища, 334 нагороджені орденами і медалями. За цей час в Німеччину було відправлено 485 наших односельців.

А далі знову відбудова. Знову жителі мого селища почали орати землю, вирощувати хліб, виховувати дітей.

І вже ми, діти ХХІ століття, будемо творити нову історію. А для цього треба аби ланцюжок, який з’єднує онука-правнука з його родом, тягнувся у родинній пам’яті якомога довше. Тому я закликаю вас знайти хвилину для розмови з бабусею чи дідусем, поки вони ще живі і дізнатися від них про сімейні традиції, щоб знати хто ти, звідки пішов твій рід, як стежка твоєї родини переплітається зі шляхом держави.

Колись, можливо, і про нас будуть писати доповіді наші онуки, по нашим спогадам відтворювати історію. Адже, як сказав Олександр Сміт: «Єдиний і безцінний скарб людини – це її пам'ять. Лише в ній – її багатство чи бідність».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка