Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка22/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   61

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Книшенко Яна, учениця 9-В класу Харківської спеціалізованої школи I-III ступенів №85

Харківської міської ради Харківської області. Науковий керівник: Антонюк Тетяна Петрівна, учитель історії Харківської спеціалізованої школи I-III ступенів №85

Харківської міської ради Харківської області.
Григорій Сковорода відомий у світі своїми філософськими поглядами. Основну увагу він приділяв філософсько-етичній проблематиці, а саму філософію розумів як спосіб самоутвердження людини у світі. Сутність людсько го щастя, сенс людського буття, шляхи досягнення блаженства в реальному світі стали головною темою всіх його творів, поєднуючись з розробкою загально філософської концепції світу і людини. 

Світогляд Г. Сковороди носить глибоко пантеїстичний ха рактер. На його думку, Бог, всемогутня духовна сутність, що стоїть над природою і людиною, не існує. Бог є істина, приро да в природі, живе в ньому людина в людині. Звідси заперечен ня буквального розуміння біблійних чудес як таких, що не відповідають істинній сутності Бога. Стверджуючи вічність ма теріального світу, Г. Сковорода вважав, що вічність матерії зу мовлюється невидимою натурою Бога, є тінню вічної духовної субстанції. Єдність матеріального і духовного, загального і одиничного він прагнув осмислити в теоретико-пізнавальному відношенні через взаємозв'язок сутності і видимості, а в мо ральному плані через поняття добра і зла. 
Роль особистості в історії людства. Бути на землі людиною

Кобзар Ілона, учениця 9 класу, Шарівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Валківської районної ради Харківської області.

Керівник: Гетьман Олександра Петрівна, учитель історії.
Питання про роль особистості в історії донині не може бути витлумачене однозначно. Справді, історія створює особистість або ж особистість пише історію?

Якщо ж звернутись до тлумачного словника , то поняття особистість - це система соціального значущих рис, що характеризує людину як члена суспільства. Особистість володіє цілою низкою моральних якостей(позитивних і негативних ), що носять соціально значущий характер. Ця система динамічна, рухлива , але водночас і доволі стійка. І відіграє важливу роль у історії людства.

Можна довго називати імена тих, хто відзначився своїми діями в різні історичні часи і чиє ім’я до сих пір люди згадують з гордістю та повагою, чи з відразою та ненавистю. Я вважаю, що кожна особистість відіграє в історії свою, особливу роль. І відразу оцінити цю роль неможливо.

Моя родина дає мені приклад як треба гідно прожити своє життя, залишити свій слід на Землі для подальших поколінь. Як часто я чула ці слова вдома і в школі. Одного разу я спитала в своєї матусі: «Хто ж така особистість?»І вона мені розповідала таку притчу:

«Старий Майстер побудував кам’яний будинок. Став та дивиться зі сторони. «Завтра в цьому будинку поселяться люди», - думав із гордістю Майстер.

А в цей час біля будинку грався семирічний Хлопчик. Він скочив на щойно цементований поріг і залишив на ньому слід своєю маленькою ніжкою.



  • Навіщо ти зіпсував мою роботу? – з докором запитав Майстер.

Але той нічого не відповів і тільки п’ятками накивав. З тих пір пройшло багато років. Прийшла старість. Згадав Літній Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому відвідати свою Батьківщину. Приїхав чоловік на рідну землю. Зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі тільки плечами знизують – ніхто не пам’ятає такого чоловіка.

А ж раптом побачив старенького дідуся, тай запитав: «То хоч ви мене пам’ятаєте ?» Старий тільки знизив плечима і мовив:

-Щось, можливо, ти залишив після себе ? Чи є в тебе син чи донька?


  • Ні , не маю ні сина, ні доньки – відповів Літній Чоловік.

  • Можливо, ти посадив у нашому селі сад чи бодай деревце?

  • Ні, не посадив я саду…

  • Можливо, ти поле засіяв?

  • Ні, не працював я у полі …

  • А, можливо, ти вірші пишеш, пісні складаєш?

  • Ні, і цього я не вмію…

  • Тоді хто ти такий? Що робив ти все своє життя? – з подивом запитав дідусь .

Нічого не зміг відповісти Літній Чоловік. І раптом він згадав ту мить, коли залишив свій слід на порозі одного будинку. Підійшов Чоловік до нього. Стоїть будинок, ніби вчора збудований, а на порозі – закам’янілий слідок його дитячої ніжки. «Ось і все, що залишилося після мене на землі, - з гіркотою подумав Літній Чоловік. – Але цього так мало! Не так потрібно було прожити життя…»

І тоді я подумала про нашого земляка Войтенка Івана Івановича, якого вже більше п’ятнадцяти років як немає з нами.Але це ж дійсно була особистість, яка відіграла особливу роль в житті нашого села. Це він колись керував зведенням нових будинків для працівників сільського підприємства і вчителів школи. Войтенко І.І. керував колгоспом з 1953 до 1991 року і завжди дбав про жителів нашого села. Багато зробив для нашої школи і дитячого садка.Завжди знаходив хвилинку, щоб поспілкуватися з дітьми та вчителями, надати їм моральну і матеріальну допомогу. Іван Іванович багато років був душею шарівської громади,немало зробив для розквіту нашого села.Нагадують про нього і сільський стадіон та спортивний комплекс з гуртожитком, нові будівлі сільської ради та колгоспної контори, біля якої власноруч садив яблуневий сад. І дорога з твердим покриттям, що веде до Буцьківки, – це також пам’ять про нього. І.І. Войтенко віддавав багато сил на розвиток спорту в селі. Сільська футбольна команда «Нива» знана в області та за її межами, а дитяча футбольна команда стала чемпіоном України в турнірі «Тисячі команд» Вшановуючи пам'ять Войтенка І.І., шарівчани встановили йому меморіальну дошку, назвали на його честь вулицю, збудовану для колгоспних новоселів за часів головування Івана Івановича. А нещодавно після реконструкції в нашому селі урочисто було відкрито стадіон ім. Івана Войтенка. Недаремно «Валківська енциклопедія» І. Лисенка вміщує довідку прожиття нашого земляка. Все це робив він не задля слави.

І.І. Войтенко був просто на землі Людиною.

Я вважаю, що не кожного дня чи року з’являються лідери, здатні повести за собою великі маси людей. Така особистість приходить дуже рідко, мабуть, і зараз народ перебуває в такому летаргічному сні в очікуванні особистості, якій болітиме душа за всіх разом і за кожного окремо, а не за власні інтереси.

На мою думку, особистість – це людина, що залишила певний слід в історії життя народу, держави, людства і відіграє дуже велику роль в історії людства. Такі діячі навічно залишаються в історії, і народ їх пам’ятає завжди!
Міграційні процеси на миколаївщині у повоєнний період

(на прикладі с. Широколанівки Веселинівського району Миколаївської області).

Ковалів Олександр, учень 11 класу Широколанівської ЗОШ I-III ст.

Веселинівської районної ради Миколаївської області

Керівник: Ковалів П.В., учитель історії
Із здобуттям незалежності в Україні розпочався новий історичний період, який започаткував фундаментальне переосмислення національного минулого, зміну методологічної та світоглядної парадигми, що обумовило актуалізацію принципово нових проблем та підходів її вивчення. З огляду на це, сьогодні є актуальним звернення дослідницької уваги на окремі мікроісторичні аспекти буття локальних громад, що немогли бути розкритими в умовах радянської кон’юктури.

Проблематикою такого ґатунку є історія повторного заселення та розвитку колишніх німецьких колоній Півдня України (Миколаївщини), що може бути розроблена на прикладі с. Широколанівки (Ландау). Адже, історія міграційних процесів розкриває специфічні аспекти життя соціуму, а дослідження соціально-економічної адаптації переселенців на Півдні України дає можливість виявлення тих побутових труднощів і проблем, з якими вони зіткнулися у новій соціальній обстановці. Без деталей, притаманних історії повсякденності, важко збагнути, чому заселення Миколаївщини могло стати і стало для них трагедією, спочатку для німців-колоністів, а згодом депортованих із Закерзоння українців. Заглиблення у повсякденне життя новоприбулих допомагає зрозуміти драматизм їх становища, що на довгі десятиліття обернулось оцінкою переселення як трагедії.

Поселення Ландау (сьогодні с. Широколанівка) засноване німцями-колоністами 1809 р. Але їхня доля була тяжкою, подекуди трагічною та безвихідною. Вони оселилися на Півдні України в надії знайти мир, спокій, пільги та землю, сподівалися на підтримку місцевої влади, допомогу та захист, натомість стали інструментом в руках спочатку російських царських чиновників, а потім більшовиків в освоєнні земель Півдня України.

Німецько-радянська війна 1941-1945 рр. нанесла німецькій меншості смертельний удар. У 1944 році їх звинуватили у співпраці з нацистами і депортували в глиб Росії. Таким чином колонія Ландау була спустошена, значно скоротилися трудові ресурси краю. Тому, головним завданням перед радянською владою стало нове заселення регіону та відновлення сільськогосподарського виробництва.

Заселення Широколанівки (Ландау) пов’язане із встановленням кордону між СРСР і Польщею від 27 липня 1944 року по так званій лінії Керзона та :переселення українців з території Польщі (Закерзоння) в УРСР з обіцянкою надання численних пільг для новоприбулих. До 1946 року в УРСР було переселено 488,7 тис. осіб. Під розселення «евакуйованих» в Україні відводили і Миколаївщину.

Процес переселення українських поляків на територію Миколаївської області, який проходив у 1944-1946 рр., відбувався в жахливих умовах та насильницьких методах примусової депортації громадян. Повоєнна Миколаївщина виявилася неготовою до прийому значної кількості переселенців. Визначальний вплив на це мали різні фактори: повоєнна розруха, відсутність придатного житла; повільні темпи ремонту існуючих та будівництво нових будинків; затримки з наділенням присадибних ділянок; незадовільні темпи проведення взаєморозрахунків за майно залишене в Польщі; недостатнє забезпечення першочерговими продуктами харчування, побутовими речами; програма надання адресної грошової допомоги переселенцям мала незначний позитивний результат і не знайшла масового попиту серед населення тощо.

Головний чинник, який ускладнював соціально-економічну адаптацію переселенців з Польщі у Миколаївській області (с. Широколанівка), - «непідходящий клімат, до якого люди звикли з діда-прадіда», відсутність лісів у степовій Україні, поширення захворювань через посушливий клімат, наявність поганої води, ностальгія за рідним краєм.

Неврожай 1945 року та чергова примусова хлібозаготівельна кампанія в умовах голодомору 1946-1947 роках лише посилили їх намір рятувати своє життя. Окрім того, переселенці опинились у соціально несприятливій обстановці. Колгоспна система не залишала місця одноосібному господарюванню і виключала звичний для них уклад життя.

Ці та інші чинники підштовхували населення до самовільного виїзду у західні області УРСР. Цей регіон переселенці обрали не випадково – сприятливий клімат, до якого люди звикли; ще певний час була можливість ведення одноосібного господарства; близькість до кордону, щоби за першої нагоди повернутися до Польщі на попереднє місце проживання. І якщо протягом 1944-1946 рр. Миколаївщина мала прийняти 9308 родин переселенців, то на кінець 1947 року в області залишилось всього 404 родини. В Широколанівський район було переселено 2520 осіб, залишилося менше третини. Така ж ситуація склалася і в селі Широколанівка що спричинило виїзд більше 90% переселенського населення.

Перший етап заселення краю 1944-1946 рр. провалився. Тому, радянська влада продовжувала заходи щодо заохочення переселення українців з густозаселених регіонів УРСР в кінці 40-х на початку 50-х р. ХХ ст.. Активне заселення регіону відбулося на підставі уточненого договору «Про радянсько-польський кордон» від 15 лютого 1951 р. Внаслідок цього обміну вглиб УРСР було переселено 51 тисячу українців. Станом на 5 жовтня 1951 р. в Миколаївську область прибуло 3699 сімей переселенців. Але вони зіткнулися з тими ж проблемами, як їх попередники, що спричинило значну міграцію (втечу) населення. Якщо 1949-1951 рр. в Широколанівський район прибуло 774 чоловік, з них залишилося 419 чол. В 1951 р. в Широколанівку прибуло 238 переселенців, залишилося 64 чол.

Перша і друга хвиля заселення краю не розв’язала проблему забезпечення регіону достатньою кількості трудових ресурсів. Тому, на початку 50-х років ХХ ст. проведено третій організований переїзд сімей у Миколаївську область з центральних і західних областей УРСР. В колгоспи області переселено 24723 сімей - 105 тис. чоловік, зокрема, із західної України перевезено біля 42 тис. осіб. У 1952-1957 рр. основну частку населення Широколанівки поповнили завербовані переселенці уже з радянських західноукраїнських земель (депортовані із Закерзоння), які зазнали таких самих труднощів, як ї їх попередники, але вони залишилися тут. По-перше, колгоспна система в порівнянні з післявоєнними роками зміцніла (остаточно подолано повоєнну розруху) та поступово покращувалася соціально-економічна ситуація в регіоні. По-друге, колгоспи, за свідченнями переселенців, почали дбати про них (будували для переселенців житло, забезпечували їх найбільш необхідним). По-третє, повертатися їм було нікуди, оскільки вони були найбіднішим контингентом на Заході, що зумовило їх переїзд на Південь.

Варто відзначити, що з метою зміцнення радянської влади, входження прибулого населення до нового соціуму та впливу на їх світосприйняття, в селі було налагоджено шкільну справу, відновлено діяльність агрошколи. Осередком культурного життя став будинок культури, бібліотека. Організовано роботу поштового відділення. Налагоджено систему медичного обслуговування. Проведено централізоване водопостачання. Створено два ставки Для боротьби з посухою запроваджено полезахисні лісонасадженння. Проведено озеленення села.

Таким чином, на кінець 60-х р. ХХ ст. в Широколанівці вже нараховувалося 2645 жителів. Але ліквідація усіх наявних недоліків у соціально-побутовій адаптації прибулого населення займе чимало років. Лише після десятиліть важкої виснажливої праці переселенці «акліматизувалися» на Миколаївщині, що стала їм за другу Батьківщину.

Отже, переселення українців з Польщі в Миколаївську область та його інтеграція в локальне середовище краю відбувалося в надзвичайно складних умовах. Незадовільне облаштування в колгоспах Миколаївщини викликало масовий самовільний рух у західні області України. Внаслідок цього Миколаївська область разом з іншими областями південного регіону України по факту стала роз’їзною площадкою в міждержавному «обміні» населенням СРСР і Польщі. Активний зворотний рух переселенців, слабке закріплення їх в Миколаївській області засвідчили наявність ряду глибоких проблем економічного, соціального й психологічного характеру, що гальмували входження переселенців у локальне середовище даного краю. Та поряд із основним вектором руху депортованих сформувався потужний реверсний потік колонізації Миколаївщини з боку попередньо розселених переселенців з Польщі у західних областях УРСР, що докорінно змінило хід міграційних процесів.

Розкриття численних аспектів досліджуваного періоду на зазначеній території за допомогою оприлюднення нових джерел сприяє глибшому розумінню даної проблеми, дозволяє по-новому поглянути на минулі події і зрозуміти, хто винен у тих жахіттях, які пережили переселенці. А висновки, отримані у процесі дослідження, допоможуть визначити роль держави у процесі адаптації переселенців в новому соціумі, щоб в мабутньому уникнути помилок, допущених за радянської доби.

Розробка цієї проблематики може бути корисною з точки зору вивчення проблем сучасної міграції як складного соціального явища.


ЗАГАДКОВЕ ЖИТТЯ Г.С. СКОВОРОДИ

Коваль Анжеліка, вихованка гуртка «Юні мовознавці» Куп’янського центру дитячої та юнацької творчості на базі Куп’янської гімназії №1 Куп’янської міської ради

Харківської області, 11 клас, Керівник: СузоваТ.А., керівник гуртка «Юні мовознавці» Куп’янського центру дитячої та юнацької творчості, вчитель вищої категорії, вчитель української мови і літератури Куп’янської гімназії №1 Куп’янської міської ради Харківської області.


Про Григорія Савича Сковороду існує безліч легенд і переказів, його мудрим висловам і дотепер захоплюється увесь світ.

Хто ж він, Григорій Савич Сковорода, чому світ його ловив, та не спіймав, чому через 294 роки для нас він залишається сучасником ?

Народився він 3 грудня 1722 року в сім’ї небагатого козака в містечку Чорнухи на Полтавщині. У 12 років вступив до Києво-Могилянської академії – одного з найкращих тоді навчальних закладів Східної Європи. За чудовий голос і музичні здібності був узятий до придворної капели в Петербурзі, та через два роки відпросився назад до академії,щоб через рік залишити її та вирушити в пошуках знань до Західної Європи. Побував в Угорщині, Австрії, Німеччині, Словаччині, Італії, навчався в кількох університетах, та 1750 року повернувся на батьківщину . Викладав поетику в Переяславському колегіумі, але невдовзі був вигнаний місцевим єпископом, перед яким насмілився відстоювати нові методи віршування. Знов навчався в академії,але залишився «вічним студентом». 1753 року його взяв учителем для свого сина Василя Степан Томара, власник с. Кавраї на Переяславщині. Багатий і бундючний пан то виганяв Сковороду за гордість, то повертав його мало не силоміць-бо кращого педагога годі було знайти. У той же час Сковорода відкинув вигідну пропозицію стати ченцем і викладачем духовного училища в Троїце-Сергієвій лаврі, бо не хотів розлучатися з Україною. Саме в с.Кавраї починає писати він оповідання і вірші (серед них – славетну пісню «Всякому городу нрав і права».

У 1759-1769 роках Сковорода викладає поетику , грецьку мову та етику в Харківському колегіумі. Своїх передових поглядів він не приховував і цим заслужив любов студентів та ненависть своїх рясоносних колег. Тричі його виганяли з роботи: не допомагало навіть заступництво губернатора Є.О.Щербініна .

Останні 25 років життя Сковорода мандрує Україною та Південною Росією , не маючи ані постійної роботи, ані власного кутка,ані сім’ї.

9 листопада 1974 року народний мудрець помер у с. Пан-Іванівка на Харківщині,у садибі А.І. Ковалівського, підвівши підсумок свого життя в авто- епітафії: «Світ ловив мене, але не спіймав».

З тих пір для Сковороди почалося інше життя – у спогадах сучасників і народних легендах. У них він постає не менш дивною, але напрочуд величною, яскравою і самобутньою постаттю,ніж за життя.

Яскрава особистість мандрівного мислення розкривається у філософських та літературних творах. Особливий зміст цих творів підпорядкований важливому завданню – пошуку сенсу життя людини ті визначенню шляхів до щастя. На думку Г.Сковороди, досягнення щастя і є головним завданням філософії. Самопізнання виступає важливим кроком до щастя. Не випадково у своїх творах філософ повторює знову і знову: «пізнай себе», «слухай самого себе», «поглянь у себе самого». Усе залежить від людини, вона вільна через самопізнання й визначення « спорідненості» прокладати власний шлях до внутрішнього миру й гармонії, до бажаного щастя.

Особливість Г.Сковороди яскраво й талановито представлена у художніх творах, які нерідко писались одночасно із філософськими трактатами . На основі написаних творів упродовж 50-80-х років він уклав книжку під назвою «Сад божественних пісень». До найвідоміших творів поетичного збірника належить пісня десята «Всякому місту - звичай і права». Серед них також виділяється невеличкий вірш «De libertate» ( « Про свободу»).

Григорій Сковорода увійшов в українську літературу ще й як талановитий байкар, автор збірки «Байки харківські». До неї увійшли тридцять байок. У байкарській творчості письменник звертається переважно до морально-філософських тем із життя людини і суспільства.

У творчості Григорія Сковороди можна знайти чимало стислих влучних висловів, що виражають глибоку узагальнену думку афоризмів. Афористичність є важливою рисою індивідуального стилю Сковороди.

Слід підкреслити особливе значення Григорія Савича Сковороди для української культури та літератури. Його філософський досвід відчутно вплинув на культурне життя українців. Ідеї мислителя стали важливим духовним орієнтиром , що визначив особливу увагу українських письменників до морально-філософської проблематики. Для сучасного читача твори Сковороди не втратили своєї високої духовної ваги,оскільки спрямовують нас до роздумів над самопізнанням,сенсом життя, змушують замислитись над вічними духовними цінностями.


ЗВИЧАЙНИЙ, НЕЗВИЧАЙНИЙ ФІЛОСОФ – Г.С. СКОВОРОДА: ЖИТТЯ,

ТВОРЧІСТЬ, ПОГЛЯДИ

Коваль Валерія, Земляченко Аліна, учні Куп’янського навчально-виховного комплексу № 2

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Кудінова М.В., вчитель історії
Кожен українець, знайомий з постаттю Григорія Сковороди. За шкільними партами ми вчимо його біографію, усе життя звертаємося до його творів шукаючи поради, мудрого слова, сил або натхнення. Та річ у тому, що звеличуючи його філософську мудрість ми забуваємо про іншу сторону його життя – звичайну, людську, приземлену. Але її також варто знати. Куди легше дітям запам’ятати не просто життя філософа, а життя людини, такої самої людини як і вони. Значно простіше сприймати інформацію і прагнути бути самим бути схожим на того хто схожий на нас з вами.

А він таким і був – звичайною, незвичайною людиною. І розуміючи це, чуючи ці слова, можливо в якоїсь дитини зародиться прагнення не тільки значи і пишатися відомим співвітчизником, а й прирівнятися до ного, коли небуть у таланті.

Саме для цієї мети ми хочемо ближче познайомити вас з цікавими, інколи курйозними подіями з життя Григорія Савовича сковороди.

Він любив своє але чужого не цурався. У 1750 році Григорій Сковорода виїхав за кордон, він бажав отримати кращу освіту в європейських університетах. Спочатку він жив у Будапешті (Угорщина), звідти він їздив до Відня (Австрія), Братіслави (Словаччина). Деякий час він навчався в університеті міста Галле (Португалія). Жодних проблем зі спілкуванням у Сковороди не було, він вільно володів багатьма мовами: німецькою, латинською (на той час – мова науки та міжнаціонального спілкування Європи), розумів грецьку та давньоєврейську. Взагалі пробув за кордоном 5 років.

За життя Сковороди був дуже відомою в Україні людиною, як би сказали сьогодні – навіть знаменитістю, його погляди обговорювали вчені, про нього писали в листах представники тогочасної еліти, його знали. В той же час його вірші-псальми співали на ярмарках лірники. Хоча не дивлячись на таку популярність жодного твору Григорія Савича не було надруковано за життя, але майже в кожному інтелігентному домі про нього знали і чули. Сковорода був одним з останніх представників згасаючої епохи бароко.

Також існують легенди та свідчення, що Григорій Савич Сковорода володів даром передчуття. Те, що він передбачив власну смерть, розповідають навіть дітям у школах, проте в історії залишився ще один неймовірний, навіть трохи фантастичний випадок. У 1770 році філософ три місяці жив у Києві у свого родича Істина – начальника Китаївської пустині. Раптом під час прогулянки Подолом Сковорода відчув сильний трупний сморід. Наступного ж дня він всупереч проханням покинув Київ. Через два тижні в Києві почався мор і місто було зачинене.

Також, варто згадати і незвичайні розповіді про життя філософа. Звичайно, сьогодні стверджувати що всі випадки опису його життя правдиві неможливо, проте хто дасть стовідсодсоткову гарантію, що є правда, а що вигадка. Так розповідають, що одного разу проїжджаючий панок помітив на шляху мандрівного філософа Григорія Сковороду і зупинив фаетон.

- Боже мій, - вигукнув він, - ви витратили півжиття заради науки! І для чого? Щоб хтось міг про вас сказати: "О, це дуже розумна людина!"- Але ви витратили удвоє більше часу, - відповів філософ, - і все заради того, щоб люди говорили: "Ох, який же він дурень!"

Існує, ще одна легенда. Сковорода йшов шляхом поблизу Харкова, сів відпочити, аж раптом показався розкішний екіпаж генерал-губернатора. Вершник-ад'ютант швидко під’їхав до Григорія Савича і гукнув:

- Пан генерал-губернатор запрошує вас до карети!

- Передайте губернатору, що я не знайомий з ним, - відповів філософ і продовжив грати на флейті. Ад'ютант потоптався, не знаючи, що казати, і від’їхав. Та за хвилину повернувся:

- Вас запрошує Євдоким Олексійович Щербинін.

- А-а-а, - добродушно кивнув Сковорода, встаючи. – Чув я про нього. Кажуть, добра людина і гарний музика.

Може здатися, що ці розповіді віддаляють Сковороду від звичайних людей. Адже ви заперечите, і скажете: «Не змогла б проста людина так мудро відповісти. Не зміг би простий перехожий так відповісти чиновнику». Проте саме у цих розповідях Сковороду і показують звичайною людиною, що не вважає себе, або когось іншого мудрішим чи розумнішим. У його поглядах усі рівні. І він рівний серед людей.

Так од наприклад подейкують, що Катерина ІІ багато чула про Сковороду і одного разу забажала особисто побачити відомого філософа. Коли той прибув до палацу, його завели до прийомної зали. Ось з’являється цариця, всі присутні низько-низько вклонилися їй. Один Сковорода стоїть рівно.

- Чому ти не вклоняєшся мені, - запитала його Катерина ІІ.

Філософ спокійно відповів:

- Не я бажав тебе бачити, а ти сама захотіла на мене подивитися. А як же ти мене роздивишся, коли я перед тобою удвоє зігнуся?!

І це знову свідчить про його простоту бачення, про звичайну незвичайність його філософії.

Перед смертю Г.Сковорода відвідав свого учня Ковалинського в селі Хотетово на Орловщині. В кінці серпня він вирушив звідти на батьківщину. Обіймаючи учня, Сковорода сказав:

— Можливо, я тебе більше не побачу. Вибач!

Дорогою потратив Сковорода в дощі і мусив затриматися в Курську. Нарешті він дістався до Іванівки, до поміщика Ковалевського, де якийсь час жив і раніше. Як оповідає легенда, був чудовий день. За обідом Сковорода був дуже веселий, розповідав про свої блукання і пригоди. Після обіду пішов у сад, де і знайшов його господар: Сковорода із заступом у руках рив яму під крислатою липою.

— Пора, друже, закінчити мандри, пора заспокоїтися, — сказав він. Проситиму в тебе останнє. Хай буде тут моя могила. Сковорода зайшов у свою кімнату і більше не виходив. А наступного дня його знайшли вже мертвим.

Коли у 1805 році в Харкові було засновано університет, перший вищий навчальний заклад нового часу в Україні і другий після Києво-Могилянської академії (перетвореної у кінці ХVІІІ-го  століття в семінарію), то гроші на його заснування (618 тис. карбованців – фантастична на той час сума) зібрали і передали українські поміщики Слобожанщини з ініціативи В.Каразіна. Варто зазанчити, що більшість з них були учнями або знайомими Григорія Савича Сковороди.

На останок, варто сказати, з кожного може вирости філософ, ми всі звичайні але такі незвичайні як і він – Г.С. Сковорода.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка