Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка23/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   61

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.С. СКОВОРОДИ

Коваль Катерина, учениця 10 класу Черкаськолозівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Дергачівської районної ради Харківської області, вихованка гуртка «Медіа-культура» Дергачівського БДЮТ Дергачівської районної ради Харківської області. Керівник гуртка: Єгорова К.М., соціальний педагог
Розвиток духовної культури України та її народу нерозривно пов’язаний з іменем великого філософа, музиканта, художника, знавця духовної спадщини античності і середньовіччя, поета, письменника, педагога Григорія Сковороди, який жив і творив у XVІІІ столітті.

Григорія Сковороду відносять до представників української просвітницької філософії, називають українським Сократом.

Філософія Сковороди ідеологічна. Є два начала – видиме та невидиме; тлінне і вічне. Саме ними перейняте усе у всесвіті. Але ці два начала мають у нього неоднакову вагу: перше – субстанція, друге – атрибут. Цими началами перейняті всі три світи: макрокосм, мікрокосм та світ символів.

Макрокосм – це великий світ, або світ природи. Аналізуючи макрокосм, Григорій Сковорода робить філософські висновки. По-перше, природа безкінечна, складається з величезної кількості світів. За прикладом античних філософів, відокремлює як першооснову всіх речей чотири елементи: вогонь, повітря, воду та землю. По-друге, природа (матерія) вічна. Усі предмети природи тимчасові, перехідні, виникають та зникають, але природа безсмертна. Неможливість зникнення чогось Григорій Сковорода виводить з вчення про дві натури: «Зникнути нічого не може, воно лише втрачає свою тінь». Пояснює це аналогією: «Художник намалював оленя та павича. Потім стер фарби. Малюнки зникли, але образи їх залишились, не зникають, існують». В природі проходить дещо подібне, змінюється тільки тінь. По-третє, природа, створення світу підкорюються природним законам.

Другий світ – це мікрокосм або Людина, бо натуральна природа макрокосми відбивається та продовжується в мікрокосмі. Загальні закономірності природи властиві також людині. Іншими словами, людина – це малий світ, що відображає великий світ. Людину Сковорода поділяв на дві частини: на внутрішню та зовнішню. Всі характеристики зовнішньої людини визначаються формою її існування – земним буттям. Саме це земне буття і є головним іспитом людини на її життєвому шляху та в пізнанні істини. Найчастіше зовнішня людина, її буття заслоняє невидимий світ (внутрішню людину). Люди віддають перевагу видимому над невидимим. Це пояснюється тим, що людина має відповідно до своєї природи два типи розуму, живе за двома типами законів, має подвійне життя.

Іноді людина допускається помилки, стверджуючи, що вона може пізнати внутрішній, невидимий світ, не зворушивши в собі внутрішньої людини, а використавши тільки ті засоби, якими вона користувалася у зовнішньому світі. Сковорода спрямовує свою філософію на очищення від таких помилок.

Процес цього очищення визначається самопізнанням та Богопізнанням, єдністю цих процесів. Процес самопізнання, на думку Сковороди, триступеневий. Перший ступінь – це пізнання себе як самосущого, як самовласного буття. Це своєрідна самоідентифікація особистості. Другий ступінь – це пізнання себе як суспільної істоти. Третій ступінь – це пізнання себе як буття, що створене та протікає за образом та подобою Божою. Цей етап пізнання найбільш відповідальний, тому, що він надає людині розуміння загального у співвідношенні з усім людським буттям.

Подолавши в собі рабську свідомість, стверджує Сковорода, піднявши над землею свої думки, людина перетворюється. Філософ передбачав відкриття людиною в собі глибинних внутрішніх духовних джерел, які дають змогу людині стати чистішою, кращою, переорієнтуватись з виключно земного існування на духовне вдосконалення та змінити своє власне земне життя відповідно до духовного.

Людина, як і макрокосмос, є єдність двох початків: тілесного (земного, матеріального, рухливого, мінливого, гріховного) і духовного (божественного, невидимого, вічного, розумного, серцевого). Внутрішнє, духовне і є Бог у людині, суть його. Шлях до Бога, пізнання його і збагнення своєї внутрішньої натури для Сковороди те саме.

Специфічним світом у вченні Григорія Сковороди є світ символів. Символи – це образи, що втілюють будь-яку ідею. За символ єдиного брав кільце або Сонце, виводив символи безпеки, заздрості, самопізнання, вічності, істини, подяки тощо. Найвищою таємницею символу є слово. Слово є «істиною і єдиним початком, є зерном та плодом, центром та гаванню, початком та кінцем» людського духу. В Біблії записано: «Спочатку було слово». Воістину слово – початок та кінець культури та духовності. А тому книга з книг для Григорія Сковороди є Біблія. Це досконалий образ світу символів. Дякуючи символам невидимий світ, інакше єство Боже, перетворюється у видимий, тобто досяжний до сприйняття, тобто Біблія є засобом пізнання «духовного початку», внутрішньої натури макро- та мікрокосму, інакше кажучи, Бога.

Філософ звертається до нас словом-притчею, словом-алегорією, словом-мораліте (повчанням), розгортаючи тим самим традицію, розпочату мислителями Київської Русі. Своєрідність стилю Сковороди проявляється навіть у назвах його творів: «Сад божественных песней», «Начальная дверь к христианскому добронравию», «Наркисс. Беседа о том: познай себя», «Беседа, нареченная двое», «Диалоги, или разлогол о древнем мире», «Разговор дружеский о душевном мире», «Басни Харьковские», «Разговор, называемый Алфавит, или Букварь мира». Діалоговий стиль (діалог як продовження традиції античної філософії) багатьох творів Сковороди говорить про діалектичний, антидогматичний характер його філософії. Нам не даються готові істини, а показується, як істина народжується в розмові, суперечці. У притчі, у діалозі неоднозначність, символістика образів дає читачеві волю в пізнанні, тлумаченні, розумінні їх, а через них світу і людини.

Діалоги Сковороди – це глибокі, драматичні, суперечливі роздуми над проблемами буття, сенсу життя людини. Вся творчість Григорія Сковороди пронизана гуманізмом і напруженим моральним пошуком. Щиросердний лад, внутрішня гармонія, чиста совість, серцевий спокій – ідеал самовдосконалення, до якого, на думку філософа, повинна прагнути людина. Це – умова щастя людини, гармонії і морального здоров’я суспільства. Сенс життя – у духовному, моральному вдосконаленні.



Сковорода навчав, що в природі краса, гармонія, а в суспільстві несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов’язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши удосконалюй. Людина може бути щаслива тільки тоді, коли живе у відповідності до закладених природою здібностей.

Пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. Досягнення щастя залежить тільки від самої людини. Адже щастя міститься в нас самих, пізнаючи себе, ми знаходимо душевний спокій. За Сковородою, щастя можна легко досягти, якщо йти шляхом любові та віри. На думку мислителя усі люди створені для щастя, але не всі отримують його. Він вважає, що ті, хто женеться за багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, тому що у результаті вони мають не щастя, а його привид. Філософ стверджує, що здібності дає людині Бог, при цьому царство Боже міститься всередині самої людини. Отже, людина, прислухаючись до свого внутрішнього голосу, повинна обрати собі заняття, яке приносить їй задоволення, тобто воно повинно відповідати внутрішній схильності.

Головне джерело нещасть і страждань людей філософ вбачає у несправедливому розподілі праці тогочасного суспільства, який ґрунтується на нерівності. Тому він виступає проти поневолення людини, наруги над її гідністю. 

«Сродна» діяльність характеризується ще й тим, що вона однаково корисна як для суспільства, так і для людини, яка знайшла своє покликання. Саме поєднанням суспільного і особистого інтересів «сродна» праця відрізняється від праці випадкової, або обраної з міркувань користі, слави чи гордості. Сковорода вважав, що побудувати ідеальне суспільство, де кожен реалізує свої природні здібності у «сродній» праці і отримує насолоду від цього, можна за допомогою освіти та самопізнання. Тому ним проголошується самопізнання як універсальний засіб моральної перебудови світу.

Григорій Сковорода приділяв дуже багато уваги ідеї серця. Ось чому вчення часто називається філософією серця. Серце в філософії визначається як сфера духовного життя людини. Серце охоплює багато значень: серце – це душевний стан людини, який керує вчинками та примушує людину жити добром або злом; серце символізує індивідуальність людини як істоти духовної; серце – це єдиний світ людини, моральні переживання, почуття, пристрасті, пізнання. Тільки проникнувши в серце, пізнання може бути освоєним. Григорій Сковорода стверджує, що серцем можуть оволодіти добрі та злі сили. Перші підносять людину, другі приводять її до падіння. Тому людина повинна прагнути до очищення свого серця.

Оцінюючи значення філософського доробку Григорія Сковороди, дослідники одностайні в тому, що саме Сковорода є основоположником української класичної філософії, в якій яскраво виявляються специфічні ознаки української ментальності.
Останній Герой Радянського Союзу міста Миколаєва людина – легенда Михайло Федорович Шишков

Коваль Олексій, учень 11 класу, вихованець історико – краєзнавчого клубу «Пошук» Новосафронівської

ЗОШ І – ІІІ ступенів Новоодеського району Миколаївської області. Керівник: Коваль Геннадій Павлович, вчитель історії та географії Новосафронівської ЗОШ Новоодеського району Миколаївської області. Вчитель вищої категорії, старший вчитель. Член Національної Спілки Краєзнавців України із 2011 року


Історію творять люди, особистості, народні маси. Цілі держави проходять величезні випробовування, проходять дуже важкі періоди своєї історії. Проходить час і від тих подій залишаються одиниці людей, які теж потім відходять у вічність, залишаючись у пам’яті вдячних потомків.

У ніч з 4 на 5 вересня 2015 року в Миколаєві на 94 році життя помер останній миколаївський Герой Радянського Союзу, заслужений військовий льотчик СРСР, генерал-майор авіації, льотчик Михайло Федорович Шишков. Людина-легенда, Почесний громадянин Миколаєва, Почесний солдат Миколаївського спеціалізованого центру бойової підготовки авіаційних фахівців Збройних Сил України. Так схарактеризував героя голова Миколаївської обласної державної адміністрації Вадим Меріков[1].

Пам'ятали героя – земляка і на Батьківщині в Башкортостані [2] [3] [4] [5]. Відзначено діяльність Героя у енциклопедіях, словниках та іншіх літературі[6][7][8][9][10][11].

Шишков Михайло Федорович – командир ланки 1-го гвардійського мінно-торпедного авіаційного полку 8 – ї мінно – торпедної авіаційної дивізії Червонопрапорного Балтійського флоту, гвардії лейтенант.

Народився 17 жовтня 1921 в селі Кальтовка нині Іглинского району Башкирії в селянській родині. Росіянин. Закінчив 7 класів. У Військово – Морському Флоті з 1940 року. У 1941 році закінчив Енгельської військове авіаційне училище. У боях Великої Вітчизняної війни з вересня 1943 року. Член ВКП (б) / КПРС з 1944 року. Командир ланки 1-го гвардійського мінно – торпедного авіаційного полку (8-я мінно-торпедна авіаційна дивізія, Червонопрапорний Балтійський флот) гвардії лейтенант Шишков М.Ф. до вересня 1944 року зробив 75 бойових вильотів. Торпедував і потопив 6 транспортів і танкер противника загальною водотоннажністю 35000 тонн. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1944 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені мужність і героїзм у боях з німецько – фашистськими загарбниками гвардії лейтенанту Шишкову Михайлу Федоровичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" (№ 5051). Після війни відважний льотчик – торпедоносець продовжував службу в авіації ВМФ СРСР. У 1957 році він закінчив Військово – морську академію. У 1966 році удостоєний почесного звання "Заслужений військовий льотчик СРСР". З 1975 року полковник Шишков М. Ф. в запасі, а потім у відставці. Працював у військовій частині. Нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденами Ушакова 2-го ступеня (№ 264), Вітчизняної війни 1 – го ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" 3 го ступеня, медалями[12].

До Миколаєва Михайло Шишков переїхав в 1968 році, де залишався жити до останніх своїх днів. Довгий час він працював на посаді заступника начальника Центру бойової підготовки авіаційних фахівців «Леваневців» з льотної та навчальної роботи [1].

У Миколаєві добре знали і пам'ятали М. Шишкова. 17 жовтня 2014 М. Шишков відзначав свою дев'яносто третю річницю. У цей день іменинника приїхала привітати делегація на чолі з Борисом Козирем. Також від імені міської та районної влади Михайла Федоровича привітали заступник Миколаївського міського голови Олександр Женжеруха та в. о. голови Заводської районної адміністрації Микола Мищишин, які побажали імениннику відзначити як мінімум 100-річний ювілей [13].

Про нашого героя можна розповідати дуже багато, писати цілі книги, але автори обмежені межами статті. Автори впевнені, що пам'ять про нашого Героя Радянського Союзу Шишкова Михайла Федоровича залишиться в історії нашого краю, буде далі вивчатися, популяризуватися та його приклад служіння Батьківщині буде допомагати нам в житті, патріотичному вихованні підростаючого покоління.

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА ТА ДЖЕРЕЛА:

1. https://news.pn/ru/public/142584.

2. Буров А. В. Твои герои, Ленинград. 2-е изд., доп. — Л., 1970. — с. 609.

3. Башкирская энциклопедия. Гл. ред. М. А. Ильгамов т. 7. Ф-Я. — Уфа: Башкирская энциклопедия, 2011. — 624 с.

4. Славные сыны Башкирии. Кн. 3. Уфа, 1968, с. 272–275.

5.Бакке И. Путевку в небо дал аэроклуб: именно в Уфе сформировался характер Героя Совет. Союза Михаила Шишкова / Ирина Бакке // Республика Башкортостан. — 2009. — № 224.

6. Варганов Ю.В. и др. Военно-морская академия на службе Отечеству. Можайск, 2001, с. 109.

7. Военно-морская академия. 2-е изд., испр. и доп. Л., 1991, с. 315.

8. Герои войны. Таллин, 1984, с. 396–397.

9. Герои Советского Союза. Т. 2. М., 1988, с. 789.

10. Герои Советского Союза Военно-Морского Флота. 1937–1945. М., 1977, с. 533.

11. Словарь биографический морской. СПб., 2000, с. 426–427.

12. http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=1990.

13.http://times.mk.ua/News/12172/my-vami-gordimsya-posledniy-geroy-sssr-mihail-fedorovich-shishkov-otmetil-svoy-93-y-den-rozhdeniya.

РОДИННА ОБРЯДОВІСТЬ СЕЛА КИЇНКА ЧЕРНІГІВСЬКОГО РАЙОНУ. НАРОДИНИ. ХРЕСТИНИ

Козак Вероніка, учениця військово-патріотичного гуртка «Випробувач»

Центру туристично-краєзнавчої творчості на базі Киїнської ЗОШ І-ІІІ ст.,

Чернігівського району Чернігівської області. Керівник: Короваєва Б.М., керівник гуртка
Потреба в обрядовості, передовсім сімейно-родинній, в усі часи лишається актуальною. Наші предки виробили ритуали, в рамках яких людина не просто народжувалася і помирала. Це була та мить, коли слідом за суто фізіологічним сприйняттям приходило осмислення того, що сталося. Одним із наслідків такого «переживання» був перехід від біологічного існування до духовного освоєння світу. Система ритуально-обрядових дій у пісенно-музичному супроводі, які виконуються з нагоди основних етапів життя людини, становить родинно-обрядову творчість.

У наші дні ці обряди сприймаються як частина народних традицій. У минулому ж вони використовувались не лише, як традиція, адже кожному їх елементові надавалось важливого утилітарного чи магічно-ритуального значення. І сьогодні від людей похилого віку дуже часто можна почути: «На людину протягом життя дивляться тричі: коли вона народжується, коли бере шлюб та коли помирає». До нашого часу найкраще збереглись системи родильної, весільної та поховальної обрядовості.

Поява на світ немовляти – нової людини – споконвіку була важливою подією. Перед пологами до сім’ї, у якій повинна була народитися дитина, запрошували бабу-повитуху, і вона залишалася на час пологів та одужання матері. Самі ж пологи відкривають цикл власне родильних обрядів. Невдовзі після пологів влаштовувалися родини – частування породіллі найближчими жінками та бабою-повитухою.

Метою краєзнавчого пошуку було виявлення і зібрання специфічних для Чернігівського району, а саме, для села Киїнка, обрядів та пісень при народинах та крестинах, що передають неповторність святкування появи на світ нової людини, і самобутність місцевості, та збереження цих неоціненних джерел народної творчості для нащадків.

Після пологів породілля і новонароджена дитина, за законами контагіозної магії, вважалися «нечистими» (як ті, що прийшли з «потойбіччя» і доторком можуть «заразити» інших людей чи речі), тому до здійснення певних ритуалів вони не мали права спілкуватися з чужими людьми. Всі, хто під час пологів знаходився в кімнаті з породіллю, також вважаються небезпечними для інших людей. Вважалося, що в присутніх при «гріховній події» – народженні немовляти – людей вселявся нечистий дух, що зійшов на землю в процесі пологів. Як тільки пологи закінчувалися і породілля отримувала всю необхідну допомогу, господар будинку повинен був покликати священика. В обов'язки священика входило кроплення кімнати, в якій народився малюк і всього будинку святою водою, читання молитов на очищення матері та дитини і окремо проводилося очищення жінок, присутніх на пологах.

Більше про прикмети та обряди при народженні дитини розповіла Камлаш Надія Федорівна, 1936 року народження, жителька села Киїнка, яку в рідному селі та навіть поза його межами знають як цілительку і знахарку.

Після того, як дитина народилася і її вимили, її обсипали зерном, з якого потім баба-повитуха готувала кашу для застілля з приводу народин (так звана «бабина каша»). Для батька готували «кашу з потіхою».

Коли мати перший раз прикладає дитину до грудей, то каже: «Рости більше та живи довше. Амінь», а коли дитину перший раз сповивають, то промовляють слова-побажання фізичного та інтелектуального розвитку, бо як вважається – від першого сповивання багато чого залежить: здоров’я, вдача і навіть доля

Батько приходив вітати дитину та дружину з короваєм, а тоді й інші родичі – хто з варениками, хто з хлібиною, хто з галушками.

Після того як священик провів всі необхідні процедури, мати з батьком мали дати ім'я своїй дитині (ім'я давалося немовляті в день пологів). Коли дитині давали ім'я, читали особливу молитву, бажаючи отримати благословення Господнє. Другий раз ту ж молитву читали перед тим, як нести дитину до церкви хрестити.

Після цього батьки домовлялися зі священиком про день хрещення дитини. Священик йшов з дому, і це означало, що перший етап очищення завершений. Після цього всі домочадці могли вже не хвилюватися за своє майбутнє, оскільки нечиста сила була вигнана. Для дитинки в хаті була люлька, в якій вона спала, її колисали.

При першому купанні казали слова, які мали сприяти зростанню дитини міцною та такою, що не падає духом при різних життєвих негараздах і злиднях.

Наступним важливим етапом було хрещення дитини. Для обряду хрещення підходить будь-який день, але найкраще хрестити дитину в четвер, а самий благодатний час – це свято Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа 19 січня (Водохреща). Найкращим охоронним засобом для дитини служить запрошення в куми брата і сестри, рідних між собою, особливо якщо вони близнюки. Обряд хрещення супроводжувався такими прикметами і повір’ями: при народженні дитини, щоб він жив, хрещеним і хрещеною вибирають тих, у кого багато хрещеників в живих; хлопець або дівчина, в перший раз стають хрещеним або хрещеною, вибирають дитину: юнак - дівчинку, дівчина - хлопчика. Інший вибір може вплинути на майбутнє життя: дівчина ризикує не вийти заміж, хлопець – одружитися; першого хресного або хресну обов'язково вибирають холостого або дівчину і молодше себе, інакше дівчині загрожує вийти заміж за вдівця, а хлопцеві - одружитися на вдові і мати чоловіка або дружину старше себе; хрещений батько або хресна мати неодмінно повинні купити своєму похреснику або хрещениці матеріал на сорочку, а також хрест, причому хресна купує сорочку, а хрещений - хрестик і платить за хрещення, якщо ж хресний батько чи хресна мати не куплять хрещенику або хрещениці на сорочку і т.п., то останні, коли помруть, опиняться на тому світі голими і страждатимуть ознобом (лихоманкою);

У церкву зазвичай везли хрестити на 40-й день життя. Це було пов’язане з тим, що в матері, якщо вона хотіла бути присутньою при обряді хрещення, закінчувалися в цей час післяпологові кров’яні виділення, і вона вважалася «чистою». Але матері необов’язково бути присутньою при обряді хрещення. Вона могла віддати дитину хресним, і ті везли її до церкви для обряду.

Під час святкування хрестин святкують і народження дитини. Зазвичай це перша зустріч з малюком багатьох його родичів і друзів родини. Гості збираються за святковим столом, вони вимовляють тости і співають пісні, присвячені малюкові і його мамі. Головні гості – кум, кума і бабка-повитуха. Їх садили за стіл і пригощали приготовленими для них закускою і чаєм, а господар будинку тим часом йшов запрошувати рідних і друзів «до немовляти на хліб, на сіль кашу їсти». На хрестини готували традиційні для цього свята страви. Вони називалися «бабина каша», «бабині пироги», «бабина паска і ватрушки». Так висловлювалася подяка повивальної бабці.

На хрестини було прийнято приносити гроші. Їх віддавали матері народженого і хрещеного дитини. Частину грошей могли дати повивальній бабці. Найважливішу роль на святковому застіллі грала бабкина каша. Цю кашу готувала бабка-повитуха, і вона приносила її з собою на хрестини. Під виглядом бабиної каші в горщику могли принести що завгодно. Це могла бути відварна картопля, гарбуз, або ховали живого кота. Потім проходив торг за кашу. Хто давав більше грошей молодий господині, той мав право розбити заповітний горщик з кашею. Найчастіше ця роль випадала хрещеному малюка.

Бабина каша була символом продовження роду. Якщо на застіллі були присутні бездітні жінки, то горщик з кашею намагалися розбити таким чином, щоб велика кількість уламків полетіла в їх сторону. Зараз дуже часто замість бабиної каші в глиняний горщик кладуть різні солодощі. Наприкінці застілля цими солодощами пригощають дітей і всіх гостей.

Для детального збору застільних пісень та побажань дитині, члени пошукової групи завітали до жительки села Киїнка, Хоменко Любов Іванівни.

Під час застілля у пісенній формі бажали всього найкращого дитині. За столом співали українських народних пісень: «За туманами», «Несе Галя воду», «Біда мене та й заставила», «Ой гаю зелененький», «Породила мати сина», «Чи я не хазяйка, чи не господиня», «Ой, хотіла мене мати», «Я ж тебе, Галю, не лаю», «По базару я ходила».

Кум йшов на річку і приносив в будинок два відра чистої води, обов'язково без коромисла. Прикмета така була – щоб дитина не сутулилася. Після цього кума мала швидко збігати на річку, випрати клаптик лляної тканини з купелі. Від цього залежав швидкий біг її хрещеника в майбутньому. Після всіх цих морочливих справ хресні заспокоювалися і до вечора мали сидіти в будинку хрещеника тихо. Інакше, знову ж за прикметами, малюк виросте неспокійним і нервовим. Часто на хрестинах ворожили. Ложку через спину кидали. Впаде опуклою стороною - знову в цій сім'ї хлопчик народиться, зворотною стороною - дівчинку чекай.

Коли свято закінчувалося, і гості розходилися, то дякували господарів і бажали всього хорошого, а новонародженому – доброго здоров'я і многії літа. Останніми йшли кум з кумою. Увечері того ж дня або вранці їм пропонувалися закуски, «щоб похмелитися». За закускою відбувається обмін подарунками. Кум отримує від куми хустку «на пам'ять», за що він, попередньо витерши подарунком рот, цілує куму в губи і обдаровує грошима. При прощанні породілля вручає їм по пирогу, за який отримує гроші або хустку, чай, цукор, мило і т. п.

Потім на протязі першого року життя дитини обом кумам і хресній бабі треба віднести пироги. Пирогів повинно бути від 3 до 11, але обов'язково непарну кількість 3-5-7-9-11. З принесених пирогів один віддають назад разом з подарунком для дитини; кум чи кума, віддаючи пиріг, віддає батькам їх дитя і у них посилюється з дитиною зв'язок. Викуповувати повинна ходити мати дитини в супроводі когось, але тільки не чоловіка.

Пироги потрібно обов'язково з'їсти, не викинувши ні шматочка. Куму та кумі дарується подарунок і рушник (або рушник замість подарунка). Традиція дарувати рушники бере свій початок в тому, що якщо раптом хрещеник залишиться ночувати у хресних або хрещеної баби, то у них має бути у що його загорнути після купання. Кум дарує дитині подаруночок.

Ми сподіваємось, що наша дослідницька робота зробить внесок у популяризацію серед молодого покоління українські традицій, що наразі є надзвичайно актуальним, бо старожилів, які можуть розповісти, як святкувалися народини та хрестини на України з давніх-давен і поділитися специфічним фольклором, стає дедалі менше.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка