Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка24/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   61

ОСОБЛИВОСТІ БУДІВНИЦТВА ЖИТЛА ПІВДЕННИХ РАЙОНІВ ХАРКІВЩИНИ

Козачок Дар’я, учениця 8 класу, Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради Харківської області, вихованець гуртка «Археологічне краєзнавство» Зачепилівського районного будинку дитячої та юнацької творчості Керівник: Владимирець Ольга Миколаївна, учитель історії Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів
В наш час актуальними є питання збереження навколишнього середовища. Наші предки жили в гармонії з природою, зберігши та примноживши ті багатства, якими ми можемо користуватися на даний час. Люди вміли використовувати те, що було в них під руками. Це доводить практика зведення житла нашими предками.

Досліджуючи це питання на прикладі забудови нашої місцевості, ми переконалася, що українці мали неабиякий талант зодчих. А ще й до того були досить практичними людьми, бережливими щодо тих матеріалів, які використовували і до практичного призначення кожного квадратного метра житла.

Історичних джерел для вирішення цього питання досить багато. Це зразки різних типів , які існують на території села Забарине, Зачепилівського району, Харківської області і які ми мали змогу дослідити. Це і розповіді старожилів про особливості будівництва того чи іншого типу житла.

Архітектурна народна творчість своїм корінням сягає найдавніших етапів формування цивілізації. Вся історія розвитку цієї галузі культури свідчить про неабиякий талант народу та мудрість народного досвіду. Максимально враховуючи природні умови, найдавніше населення України створювало свої оселі біля водоймищ, на захищених від вітрів ділянках, раціонально використовуючи ландшафтні особливості. Цей факт ми можемо спостерігати і на прикладі нашого села, розташованого в степовій зоні України. Початкове розселення жителів Забарине було на березі річки Вошива, і лише з другої половини ХХ ст. село, отримавши надбання цивілізації (водогін, шлях з твердим покриттям) віддалилося від річки, в степ.

У північній зоні українського степу, яка обіймає землі Таврії та частково Слобожанщини (де знаходиться і наше село) більшість поселень виникла внаслідок державної та поміщицької колонізації другої половини ХVІІ-ХІХ ст. Забудова тут велася переважно за проектами поміщиків або адміністрації і мала, як правило, квартальну або гніздову форму планування.

Українська хата – колиска нашого народу. В ній знайшли яскравий вияв спадковості традицій українського народу, естетичні засади, доцільна і соціальна зумовленість. Хату можна вважати і своєрідною візитною карткою України.

Українська хата на всій території свого поширення в кінці ХІХ ст. – початку ХХст. являла собою наземну одноповерхову споруду.

Стіни українського житла, степової зони України, зводились із різних матеріалів залежно від місцевих ресурсів та можливостей забудовників. Давні традиції в Україні мали два типи конструкції стін: зрубний і каркасний. Але зрубне житло – це привілеї більш заможних селян, або тих, хто живе в лісовій зоні. В степовій та лісостеповій зонах було розповсюджене каркасне будівництво.

Будівництво розпочиналося навесні, у травні-квітні місяці (не раніше паски). Господар запрошував декількох чоловік, зазвичай старших за віком, які мають досвід у зведенні каркасу. По чотирьох основних кутках майбутнього житла закопують в землю колоди, щоб над землею вони були 2,5 - 2,7 метра. При цьому у східний куток, що ближчий до дороги, кладуть монети білого та жовтого кольору приказуючи: "Покладемо мідні, щоб не були бідні, кладемо й срібло – щоб було в хаті добро".

Такі ж колоди може дещо тонші, закопують в тих містах, де повинне буде кріпитися вікно або одвірки з дверима. Каркас ув’язується обгонкою по всьому периметру. Надолі до обгонки кріпитиметься дах. Проміжки між стовпами каркасу заповнювали більш тонким деревом (торчами) і перепліталося хмизом, щоб краще прилягала обмазка. Ця робота тривала більше тижня, при умові, що всі необхідні матеріали вже заготовлені.

Послідуючий етап – стеля. Вона так само складається з балок, які лягають від одного до протилежного краю обгонки (найближчого), а зверху на нього кладуть акацієвий хмиз.

Для обмазування глиносоломою підключають жіноче населення родини. А взагалі, за доброю традицією українського села в такій роботі теж приймати участь не тільки рідня, а й сусіди і все доросле населення села. Змішують глиносолому (заміс). Місять його або кіньми, або ногами, увесь час додаючи солому до тих пір, доки заміс не буде приставати до ніг. Тоді він тільки придатний до використання. Плетений каркас обмазують з обох сторін товстим шаром глиносоломи в рівень з товщиною колод каркасу. Таким чином накладають і горище. Дають хаті вистоятися, висохнути. При добрій погоді це триватиме 3 - 4 тижні. Тим часом готові крокви виставляють над хатою, з’єднують їх між собою тонкими дошками. Вкривають соломою. Така хата в степовій зоні України мала назву - мазанка.

Після висихання глиносоломи обмазували її ще раз тільки іншим замісом (основою якого є тирса) і білували хату білою крейдою, вапняком, низ підводили червоною глиною.

З другої чверті ХХ століття на півдні Харківщини почали зводити литі хати, які зовні дуже нагадували уже традиційну хату – мазанку, але суттєво відрізнялися технологією зведення такого житла. Лита хата основувалась на фундаменті. Він був не глибокий (до 30 см.) лише по кутках до 50 см. По периметру збивали каркас-форму з дошок на ширині до 30-40 см. і увесь цей простір затоптували глиносоломою до одного метра заввишки. Потім давали йому можливість підсохнути, нашивали вище каркас й процедура продовжувалася, доки не сягала необхідної висоти. Коли все висихало – каркас знімали повністю і вирізали отвори – вікна, двері .

Але це був занадто дорогий спосіб будівництва – оскільки потребував великої кількості деревини.

Разом з каркасною в степовій зоні України була поширена техніка зведення стін із глиносолом’яних валків та цеглин (саману, лампачу, паців). Таку цеглу заздалегідь заготовляли. Робили заміс (глина, солома, пісок, вода) і набивали ним дерев'яні форми. Кирпич довго сушили на сонці, перевертаючи його щоденно. А потім будували з нього житло, з’єднуючи глиняним розчином. Готову конструкцію обмазували, згладжуючи шви, і білували

З другої половини ХХ століття стало поширеним будівництво цегляних будинків. Для цього використовували або цеглу місцевого виробництва (червону палену ), або привозну білу силікатну. Цією цеглою обкладали старі хати–мазанки, тим самим подовжуючи їм вік або будували Будівництво потребувало більшої кількості робочих рук, але й тут обходилися силами рідні, сусідів, односельців. Іноді будівництво тривало від одного до кількох років в два-три етапи. Утепляли приміщення ракушняком, шлакоблоком або саманом і з середини обмазували глиносоломою, робили розтирку і білували спочатку вапняком, потім крейдою. Таке помешкання мало чотири кімнати, маючи навхресну перетину.

Підводячи підсумок, слід ще раз зазначити, що народна архітектурна творчість основувалась на практичні знання і вміння, використовуючи підручний матеріал, застосовуючи різні технології будівництва. Така хата увійшла в історію, як традиційна українська хата-мазанка. І разом з тим з покращенням побуту та матеріального благоустрою починається будівництво жилого приміщення з каменю, цегли різного виду і втрачається тим самим не тільки архітектурна самобутність, а й деякі практичні здобутки. Цегляна хата гірше утримує тепло взимку і не тримає прохолоду влітку.


ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Козьменко Аделіна, учениця 9 класу Куп’янської гімназії № 1 Куп’янської міської ради

Керівнки: Вербицька Наталя Віталіївна, вчитель зарубіжної літератури


Щасливий,хто мав змогу знайти щасливе життя.

Але щасливіший той,хто вміє ним користуватись.

Кожна мисляча людина,яка усвідомлює плинність часу та скороминучість свого земного життя,шукає відповіді на ряд болючих запитань: Хто я? Звідки? З якою метою? А що далі? Осмислення людиною власної сутності,визначення основних параметрів людського буття,шляхи досягнення щастя в житті – це було предметом роздумів видатного мислителя Григорія Сковороди. Адже науку філософію він вважав міфічною провідною ниткою Аріадни,що допомагає людині вийти із складного становища в житті.

У творах Григорій Савич скептично ставиться до Біблії. Він так пояснює суть своєї філософської системи: «Є три світи. Перший є всезагальний і світ життєвий,де все народжене проживає. Цей складається з незліченних світ світів і є великий світ. Другі два є частковий і малий світи. Перший – мікрокосм,тобто – світик,світик або людина. Другий світ символічний,тобто Біблія…Всі три світи складаються з двох, єдиноскладаючих сутностей, названих матерія і форма». Внутрішня сутність макрокосму і мікрокосму,за Сковородою,однакова,бо є виявом однієї й тієї ж вічної і безкінечної матерії. Звідси він робить висновок,що досить пізнати мікрокосм – людину - і можна збагнути весь світ макрокосм. «Пізнай самого себе і ти пізнаєш весь світ».

Ці думки він викладає у своїх віршах,трактатах,біблійних притчах та байках,часто посилаючись на Біблію та згадуючи Бога. Але Бог у Григорія Савича – це синонім природи, розуму,любові і не має нічого спільного із релігійним уявленням про надприродну силу. Про це мова йде у трактаті «Потоп зміїний».

У філософському творі «Вхідні двері до християнської доброчинності» ідея «природної людини» у Сковороди поглиблюється ідеєю спорідненої праці. Людина,мовляв,тоді принесе найбільше користі людям,суспільству,коли повністю розкриє свої можливості за покликанням у своєму природному званні і стані. Людина,як твердить філософ,не тремтячий раб,а «коваль свого щастя», «шумливий бурхливий дух». Сам залізної натури,він готовий був платити життям за ідею і вважав,що шлях до щастя – «наслідування блаженній натурі»:

-Бажаєш бути щасливим?..Для цього не треба їздити за моря,колінкувати перед сильними світу сього,щастя завжди і всюди з тобою,його тільки треба пізнати…

Пошуком «нетлінної істини» людського щастя,утвердженням природи,яка,за Сковородою, «всьому початкова причина і саморушна пружина»,є твір «Розмова,звана алфавіт,чи буквар світу». Філософ розумів життя як безкінечний пошук істини і себе називав ловцем «птиці-істини».

В поезії «De libertate» філософ наголошує,що тільки за умови отримання волі людина почуватиме себе щасливою,ніяке золото не замінить «вольности». Тому вірш починається спокійним філософським міркуванням про те,що являє собою воля,яка її цінність.

Таким чином,головним в житті Сковорода вважав свободу особистості,утвердження природи,наближення людини до неї,створення людиною умов для щастя.

Філософські погляди Григорій Сковорода проніс через все життя. Він прагнув свободи і прагнув нікого в світі не обтяжувати собою,не завдавати клопотів своєю особою. В останній день перебування Григорія Сковороди на цьому світі він був веселим і балакучим,обідав з друзями,читав їм свої твори. А по обіді вийшов з хати й став копати собі могилу. Скінчивши ту роботу,зайшов до кімнати,переодягся в чисту білизну,підклав під голову торбинку зі своїми немудрими пожитками й рукописами та й ліг на лавиці,щоб уже ніколи не встати. Кончина,справді, достойна імені великого філософа і його етичних самонастанов.

Отже,високим цілям пробудження народу віддав своє життя народний мислитель і справжній просвітитель Григорій Савич Сковорода. Його життя горіло вогнем любові,ненависті,правди і розуму. Розповідають,що Катерина 2,зустрівшись з Сковородою,запитала,чому він такий чорний. Дотепна відповідь містила глибокий зміст,що вказував на суть його життя:

-Е! Вельможна мати,хіба ж ти де бачила,щоб сковорода була біла,коли на ній печуть та жарять, і вона все у вогні.

Поет Павло Тичина сказав про Григорія Сковороду як філософа,педагога й письменника: «Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку,змістовністю глибоку і щодо світогляду свого – чисту та моральну…Великий наш філософ,який був у конфлікті з царями,царедворцями й панами,багато від цих останніх у житті своїм зазнав переслідувань,заборон та обмежень. Каміння гостре,бур’ян й колючки кидали вони йому під ноги. Цим пани хотіли,залякавши його,на свій бік привернути,зштовхнути його з верховин,зробити з нього філософа виключно свого,придворного,вужчого. Але ж потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні,що вони,спадаючи із верховин у долину,ламали на своїй путі усі колючки й бур’ян,перестрибуючи через каміння гостре, і розливались широко по всім роздоллі».
ЛЮДИНА ЯК НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ 
Колісник Єлизавета, учениця 8 класу Підсереднянської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Великобурлуцької районної ради Харківської області

Керівник: Сіданич Вікторія Володимирівна, вчитель української мови та літератури
Кожна людина за своєю природою індивідуальна, своєрідна, неповторна. В кожного з нас своє призначення, мета, завдання. Найцінніше, що є у людини, - це її життя. Воно дається їй тільки раз, і кожному – своє. Життя кожної людини - це своєрідний атом неосяжної безмірної Вічності. Воно є чимось єдиним і цілим. І як атом, воно незмірно мале порівняно з Вічністю. Життя людини вплетене також в існування людства, в його історію. Появі кожного з нас передувало існування мільйонів людей, перед якими кожен з нас у якійсь мірі в боргу. Вони своєю працею і своїм розвитком підготували наше виникнення, зробили можливим наше існування. Тому ми повинні, за що боролися і до чого прагнули вони, щоб і своїм життям зробити хоч маленький крок у цьому ж напрямку і передати естафети історії тим, хто прийде нам на заміну і житиме після нас. Кожна людина уявляє життя по-різному, по – своєму. Моє бачення життя, я б хотіла висловити у авторському вірші:

Життя – це шлях, який не оминути,

Це мить добра, чудес і сподівань,

Це час, в який ми маємо здобути,

Прекрасне й рідне наших всіх бажань.

Життя – це щастя, перешкодів лава,

Це біль і радість, зоряна блакить,

Це мами й тата усмішка ласкава,

І мова, що дзвіночком нам бринить.

Життя - це друзі, які завжди поруч,

Це промінь сонця в небі голубім,

І нам потрібно йти усім пліч-о-пліч,

Бо лиш від нас усе залежить у житті.

Однією з найдивовижніших людських властивостей є здатність не просто пізнавати світ таким, яким він є, але й змінювати його в своїй свідомості. Мрія і фантазія – це крила людської свідомості, завдяки яким людина може відірватися від дійсності, піднятися над нею. Американський філософ, письменник Р. Емерсон (ХІХ ст.) говорив, що хороші манери складаються з дрібних самопожертв.

Усі ми в дитинстві хотіли бути на когось схожими. Брали за приклад, наслідували чиїсь дії і в усьому хоч трішечки старалися бути подібними до старших, які служили для нас взірцем. Французький письменник Ф. Ларошфук (XVII ст.) підкреслював: “Той, хто вважає, що може обійтися без інших, помиляється; але той, хто думає, що інші не можуть обійтися без нього, помиляється ще більше”. Це є свідченням того, що вже в дитинстві людина починає створювати якийсь ідеальний образ, який стає метою певних зусиль по самовихованню. В юності людина обирає якогось улюбленого героя – реальну особу чи художній образ, який теж стає для неї взірцем для наслідування. А в зрілі роки людина свідомо створює для себе певний ідеал, на який вона орієнтується в процесі своєї життєдіяльності. Ідеалами можуть бути і рідні люди, пам’ять про яких залишається протягом усього життя. Вони своїми мужніми вчинками, любов’ю до рідної землі, до життя, зуміли подолати всі труднощі і перешкоди, які траплялися на їх життєвому шляху. Ці рядки, я присвятила своєму дідусеві, який воював і боровся за наше щасливе сьогодення:

Ми живемо в щасливий мирний час

І дякуємо всі солдатам нашим,

Що захистить зуміли вони нас

І землю рідну прадідів багату.

Дідусь мій мужньо землю захищав,

Боровся він сміливо і відважно.

Щоб край наш, мов та квітка розцвітав

І ми жили щасливо і прекрасно.

Його медалі, славні ордени,

Говорять про його складні дороги,

Про подвиги відважні й тяжкі дні,

Якими він ішов до Перемоги.

Дідусю рідний, дякую тобі,

За те, що я живу у щасті й мирі

За те, що сонце угорі,

Сіяє золотом, і де щасливі діти.

Як і інші ідеали, ідеал людини не залишається незмінним. Якщо у первісному суспільстві ідеальними людськими рисами вважалися насамперед такі, як сила і спритність, то пізніше їх місце зайняли мудрість, людяність, культура, освіченість, тощо. У кожному світогляді вироблявся свій ідеал людини. Так, в міфології ідеал втілювався в образах Геракла, Прометея, Афродіти, Аполлона та інших героїв і богів. Для філософів ідеалом людини служив образ мудреця, який не тільки пізнавав найголовніші закони і може бачити сутність речей, але й своє життя будує у відповідності з цими законами. В релігії ідеальними людьми вважаються святі, які усе своє життя присвячують служінню Богові. Що ж стосується наукового світогляду, то в ньому ідеальна людина, - це, насамперед, всебічно і гармонійно розвинута особистість, у якої досконалими є і зовнішність, і внутрішній світ, і поведінка, і інтелект, і моральні якості. Про це ж, до речі, писав і А.П.Чехов: “В людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки”. На мою думку, в наш час ідеалом людини може служити саме така гармонійно і всебічно розвинута особистість, у якої всі її найкращі людські якості доведені до досконалості і гармонійно поєднуються між собою. Звичайно, здійснити цей ідеал у житті дуже важко. Ще й у суспільстві нашому немає для цього всіх належних умов, та і освіта ще не завжди спрямована на його досягнення. Але ж завдання ідеалу і полягає саме у тому, щоб скеровувати нашу діяльність у потрібному напрямку, на здійснення відповідних змін і в оточуючому середовищі, і в самих собі.

Іван Багряний в своєму романі пише такі слова: “Людина – це найвеличніша з усіх істот. Людина – це найплідніша з усіх істот. Людина – це найнещасніша з усіх істот. Як тяжко з цих трьох рубрик вибрати першу для доведення прикладом. Та найдивнішим є те, що всі ці три рубрики сходяться в одній людині”. І це дійсно правда, з цим варто погодитися. Людина – найвеличніше творіння, завдяки своїм безмежним можливостям, своїй творчій натурі, розумовим якостям. Людина – найпідліша істота, тому що знає знак підступу, помсти, поразки. Людина – найбільш нещасна з усіх істот, тому що має багато, та не може отримати все.

Ми живемо в колективі, займаємося певною діяльністю, отримуємо і втрачаємо, що для нас важливе. Кожного дня по – новому пізнаємо цей світ, людей, що знаходяться поряд, знову і знову знімаємо фільм за власним сюжетом. Недарма говорив Шекспір: “Весь світ – театр, а люди в ньому - актори”.

Різні життєві ситуації розподіляють нам свої ролі. Сьогодні ти на вершині слави, завтра – покинутий всіма, чи можливо стоїш і спостерігаєш поряд, та це не так важливо, адже кожна чергова роль, кожна наступна репліка і змінена маска допомагає тобі зіграти цю роль наймайстерніше, відчути всі тонкощі життя і залишитися в кінцевому результаті переможцем. В наших руках безмежні можливості для того, щоб бути кращим, питання лише в тому: чи використовуємо ми це? Людина істота талановита, та часто губить свій талант через інші, непотрібні речі, відкладаючи його на потім. Людина – унікальна за своєю природою та не завжди може розкрити своє істинне “Я”, відчути свою неповторність. Людина геніальна, та часто недооцінює свої можливості і залишається наодинці з своїми думками та істинами. Французький філософ К. Гельвецій (XVIII ст.) говорив: “Будь громядянином, бо Батьківщина потрібна для твоєї безпеки, для твоїх задоволень, для твого благополуччя”.

Як важливо, не зважаючи на всі насмішки долі та різноманітні життєві ситуації залишатися людиною з власними переконаннями і благородними, високими намірами. Падаючи низько чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче, хто духовно вищий від нас: у будь – якій ситуації залишатися людиною з високими намірами. Падаючи низко чи підносячи голову надто високо, не забувати про інших, кому зараз набагато важче , хто духовно вищий від нас: у будь – якій ситуації знаходити щось позитивнее і не опускати руки від відчаю; бачити прекраснее у кожному промінчику, листочку, кожному дні нашого життя і бути щасливим від того, що ти людина, Людина з великої літери.

“Людина доти й людина, допоки крім потворностей життя і його красу. Той, хто бачить це, може не так мучатиме себе, гірко питаючись, хто я і навіщо, звідки і куди?…”(О.Гончар)

Усі люди різні: веселі і життєрадісні, підступні і спокійні, добрі і відкриті, горді і злі, індивідуальні… Вони такі, якими робить їх це суспільство, кожен з нас творить його по – своєму, творить себе і тих, хто його оточує. Всі ми неповторні, яскраві особистості. Бути людиною насправді звучить гордо. Кожен з нас сам визначає місце і роль в цьому суспільстві своїми вчинками, поведінкою та навіть думками. Ми повинні бачити в кожній людині яскраву особистість і починати потрібно безперечно з себе. Неможливо змінити весь світ чи запобігти тому, що повинно статися, можливо змінити відношення інших до себе, викликаючи повагу і захоплення, бути гідною людиною і розуміти, що саме це твоя найвища цінність.


Григорій Савович Сковорода, як видатний поет-мислитель

Компанець Анастасія (учениця 10 класу Петриківської опорної середньої загальноосвітньої школи Дніпропетровської області). Гуртківець гуртка «Історичне краєзнавство» Решетняк Людмила Миколаївна
Дніпропетровської облдержадміністрації Комунальний заклад «Дніпропетровський дитячо – юнацький центр Міжнародного співробітництва «Дніпропетровської області
Роки навчання, перебування в Петербурзі, Москві та за кордоном, вчителювання в Переяславі та Харкові, збагатили Сковороду знанням життя, вплинули на формування його світогляду, творчих здібностей.

У значній частині віршів-пісень філософські роздуми дістають емоційно-образну інтерпретацію.Окремі поезії засвідчують, що Сковорода став визначним українським поетом-ліриком.

Основу його літературної спадчини становлять два збірники: віршований (" Сад божественних пісень") і прозаїчний (" Байки Харківські") . До першого циклу примикають фабули та пісні 60-х років, здебільшого пов'язані з викладанням поетики у Харківському колегіумі.

Як поет Сковорода формувався під впливом традицій книжної української поезії XVII-XVIII ст. Він засвідчує свою обізнаність та симпатію до творчості своїх найближчих попередників, таких, як Феофан Прокопович, Варлаам Лащевський та Георгій Кониський, цінує й популяризує твори анонімної книжної поезії, що користувалися помітною популярністю в широких колах письменних верств. Однак чи не найістотнішим слід визначити зв'язок його творчості з фольклором. Можна цілком певно твердити, що найвищими ідейно-художніми достоїнствами характеризуються саме ті поезії Сковороди, в котрих відчутний цей зв'язок.

На формування Сковороди як поета зробили вплив також теоретичні настанови риторики та поетики, які він мав можливість засвоїти в Києво-Могилянській академії настільки, що й сам викладав поетику спочатку в Переяславській семінарії, а потім - у Харківському колегіумі.

Очевидно, значна частина поетичної спадчини Сковороди є наслідком педагогічної роботи. Він викладав поетику, а, як відомо, в обов'язок вчителя входив не лише теоретичний виклад віршування, а й практичні поетичні вправи, що могли б правити за зразок того, як писати вірші. Згодом своїм поетичним вправам він почав, очевидно, надавати більшого і самостійного значення, особливо тим, у яких популяризував свої філософські ідеї. Саме це й спонукало його звертатися до поетичної форми в 70-80-ті роки, коли, мабуть, і були об'єднані раніше написані твори в збірник зі спільною назвою.

Сковорода віддав данину панегіричному жанру. Києво-Могилянська академія з давніх-давен славилася як школа, де вміли складати панегірики на честь сильних світу цього. В більшості ці вірші не мали ніякої художньої цінності, і писали їх спудеї з чисто практичною метою- звернули на себе увагу тих, хто міг допомогти зробити кар'єру. Нестриманість і нескромність українських шкільних панегіристів відзначає багато дослідників. Нічого цього ми не знайдемо в панегіричних віршах Сковороди. Недарма поет в числі інших вад свого часу в ранній редакції пісні " Всякому городу нрав и права" відзначає і брехливість тогочасних панегіристів : " Тот панигірік сплетает со лжей". Сковорода ніколи і нікого не улещував і не прагнув за допомогою віршів здобути якісь блага: його вірші відзначаються натхненням і щирою схвильованістю.

Значно більший інтерес становить та частина віршів Сковороди, яка відбиває духовний стан автора в пору, коли формуються основи його світогляду. Пісні , що належать до 1757- 1758 рр. відбивають два роди настроїв.Передусім тут відображені мотиви духовного занепокоєння поета перед відповідальними кроками у своєму житті, стан нудьги та печалі, що змолоду гризе, немов іржа сталь, мов міль одяг, і супроводжує його повсюдно. Поет вкладає у вірш силу свого зворушеного почуття і справжього поетичного натхнення. Пафос вірша - глибока духовна драма людини, яка у розквіті фізичних і духовних сил не може знайти гідного для себе місця на життєвому шляху, нудиться сама собою.

Однією з найбільш важливих тем поезії Сковороди є тема вільності, яка звучить передусім у пісні " De libertate" , присвячений Богданові Хмельницькому. Поет звеличує його як " отца вольности" і закінчує твір словами:

О, когда бы же мне в дурне не пошитись,

Дабы вольности не могл как лишитись.

Будь славен вовек, о муже избранне,

Вольносты отче, герою Богдане.

Цей вірш становить значний інтерес, як для історика літератури, так і для історика філософії, адже це один з небагатьох творів, у якому Сковорода висловлює своє ставлення до однієї з найбільш визначних подій в історії України. З вірша " De libertate" видно, що вже в 50-60-ті роки Сковорода пов'язує волю з Визвольною війною на чолі з Богданом Хмельницьким за возз'єднання українського і російського народів.

Мотиви вільності звучать і в інших піснях, зокрема в написаній 1760 р. пісні про духовний спокій. Тут наголошується більше на духовній свободі людини, яка позбулася всього того, що характерне для ненаситних бажань панівних верств:

...Мне вольность одна есть нравна

И безпечальный, препростый путь.

Се-моя мера в житіи главна;

Весь окончится мой циркуль тут

Критика соціального зла сполучається в його віршах з антиурбаністичними мотивами, які дуже чітко звучать у пісні 12-й.

Не пойду в город богатый. Я буду на полях жить.

Буду век мой коротать, где тихо время бежит., так і книжного характеру.

На думку поета, людське життя, подібно до пісні , гарне не тривалістю , а чесністю. Адже , як писав сам поет" лучше час честно жить, неж скверно целый день".Критерієм цінності життя в його піснях виступає моральний принцип- доброчесність , " чисте серце" , добре сумління.

Щастя у Сковороди не пов'язане з прагненнями і пристрастями , які хвилювали тогочасних панів і попів . Капітали , грунти, доми, маєтності, слава, - все це не мало для нього сенсу и ціни.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка