Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка26/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   61

Кононенко Софія, випускниця гуртка «Географічне краєзнавство», вихованка гуртка «Екологічне краєзнавство» Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді

Керівник – Копилець Є.В., керівник гуртків ПОЦТКУМ


Останні роки – період бурхливого оновлення суспільного життя. Може здатися, що музеї, покликані ознайомлювати з уже пережитими епохами, мають бути консервативними відносно змін. Але це уявлення далеке від реальності. Здійснивши кілька краєзнавчих експедицій до м. Кобеляк та Кобеляцького району Полтавської області, ми, вихованці гуртків Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді, мали змогу спостерігати зміни у Кобеляцькому районному музеї літератури та мистецтва імені Олексія Кулика порівняно з останнім виданням путівника (1998 р.). Власне, цю назву музей офіційно набув у липні 2015 р., до того він іменувався Кобеляцьким державним музеєм літератури і мистецтва. Зміна у назві – належна данина пам’яті людини, яка у 1982 р. створила громадський музей і у 1992 р. вивела його на рівень «Народного», пережила закриття музею 1995 р. «у зв’язку з аварійністю приміщення» (незабаром у те приміщення в’їхала податкова) та його відновлення у 1998 р. з нагоди відзначення на державному рівні 80-річчя з дня народження Олеся Гончара (уже під орудою нового керівника), набуття музеєм нового статусу у 1999 р. і померла 2002 р. у злиднях – педагога, краєзнавця, художника Олексія Івановича Кулика.

Перша зала музею традиційно була присвячена історичному минулому Кобеляччини. Оскільки з’явилися нові відомості про історію краю та активно переосмислюється сприйняття минувшини, в експозиції зали стараннями директора музею Т.М. Чешко та її співробітників оновилася частина текстів та ілюстрацій. Зокрема, на зміну царському гербу Кобеляк 1842 р. прийшов новий герб міста, затверджений у 2000 р. Суттєві зміни відбулися у власне мистецьких залах. Уже не експонуються матеріали про кількох відомих радянських письменників: «співця комсомолу» Павла Усенка, «червоного козака» Іллю Дубинського, інтернаціоналіста Мате Залку. Натомість дещо оновлено стенд про Григорія Китастого – керівника капели бандуристів у Детройті, Героя України. У 2014 р. на його честь установлено меморіальну дошку на фасаді районного центру культури і дозвілля. Того ж 2014 р. півтисячі кобелячан прощалося з 37-річним Юрієм Сітяєвим – водієм-механіком танка, якого скосила на Донеччині куля ворожого снайпера. На жаль, ця перша жертва не стала для міста останньою… Відображенням подій на Сході стала виставка артефактів АТО «За право називатись українцем». Вона не відповідає профілю музею, але це єдиний музей у районному центрі, тож він є осередком просвітницької роботи з найрізноманітніших актуальних питань сьогодення.

Звичайно, значна частина експозиції ще потребує оновлення. На заваді цьому – брак фінансування та замала площа. Іще попередній директор музею М.В. Скляренко 2008 р. констатував: «Під експозицію музею зайнято всі десять кімнат. Але приміщення вже не задовольняє розміщення матеріалів…». Тому, як і раніше, подекуди трапляються нелогічні поєднання не лише експонатів, а навіть цілих розділів, застаріла інформація. Однак можемо стверджувати, що в цілому музей виразно прагне відповідати сучасним суспільно-політичним реаліям.

ДЕМОГРАФІЧНА СИТУАЦІЯ ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Копосова Катерина учениця Козелецької ЗОШ І – ІІІ ст. № 2, Козелецької міської ради

Керівник: Крихтенко Юлія Сергіївна, керівник гуртків Козелецької станції юних туристів,

Козелецької міської ради
На сьогоднішній день проблеми населення, а саме народжуваності та смертності стають на перший план серед глобальних проблем сучасності. Актуальність даної теми полягає у тому, що Чернігівська область знаходиться в умовах демографічної кризи. Населення області продовжує скорочуватись, у період з 1 лютого 2003 року по 1 січня 2015 року його чисельність зменшилась на 143,5 тис. осіб. У результаті зниження народжуваності, населення регіону старішає. Також понад 50 % молоді відмовляється народжувати, через те, що не впевнені у завтрашньому дні, через відсутність робочих місць та нормальної заробітної плати. Також зростає кількість хворих на СНІД. Значною мірою піднялось число самогубств. Прогресує дитяча смертність та число народжених дітей з вадами, особливо з вадами серця.

Відтворення населення завжди являє собою діалектичну єдність народжуваності і смертності. Основні риси народжуваності і смертності, а значить, і відтворення в цілому детерміновані об'єктивними умовами демографічної рівноваги і демографічним механізмом, за допомогою якого ця рівновага підтримується. Демографічна рівновага і демографічний механізм змінюються протягом історії. У своїй єдності вони визначають історичний тип відтворення населення.

Станом на 2015 рік загальна кількість постійного населення Чернігівської області становила 1236,1 тис. осіб, у тому числі чоловіків – 560,5 тис. осіб (45,3%), жінок – 675,6 тис. осіб (54,7%); міських жителів нараховувалося 716,5 тис. осіб (58%), сільських – 519,6 тис. осіб (42%).

Кількість міського населення, за результатами Всеукраїнського перепису, становила 727,2 тис. осіб (58,4%), сільського – 518,1 тис. осіб (41,6%).

За результатами Всеукраїнського перепису населення, кількість чоловіків становила 565,6 тис. осіб (45,4 %), жінок – 679,7 тис. осіб (54,6 %).

Віковий склад населення, зафіксований Всеукраїнським переписом населення, характеризується суттєвим зменшенням частки дітей у загальній чисельності населення одночасно із збільшенням частки осіб у віці, старшому за працездатний, що значно ускладнює сучасну демографічну ситуацію в області і зумовлює зростаюче старіння населення.

У повоєнні десятиліття спостерігалося постійне зростання абсолютного та відносного показників кількості міського населення. Зростання відбувалося здебільшого за рахунок найбільших міст області – Чернігова, Ніжина, Прилук. З кінця 60-х до початку 90-х років ХХ ст. людність обласного центру подвоїлась, Ніжина зросла на 55 %, Прилук – на 35 %.

Кількість міських жителів зросла в цей час на 9 – 15 тис. осіб щорічно. Щоправда це не покривало втрат населення в селі – 17 – 22 тис. осіб на рік. З 1992р., коли показник природного приросту міського населення області склав 0,0 ‰, припинилося збільшення, а згодом почалося скорочення і цієї частини населення.

У 2002 р. в області розпочалося зростання показників народжуваності. Сучасна демографічна ситуація Чернігівщини є результатом несприятливих тенденцій попередніх десятиліть. У середині 80-х років Чернігівська область була єдиною в Україні, де смертність перевищувала народжуваність. Головною причиною зменшення кількості населення залишився значний його відтік за межі області. Зростання показника смертності пояснюється насамперед зістаренням населення.


КАПІТАЛІЗАЦІЯ ДВОРЯНСЬКИХ ГОСПОДАРСТВ У ХІХ СТОЛІТТІ

Корецький Богдан, учень 9 класу Новомерчицького НВК

Валківської районної ради Харківської області, член гуртка «Історичне краєзнавство»

Валківського районного центру туризму, краєзнавства, екскурсій учнівської молоді

Валківської районної ради Харківської області



Керівник: Корецька Надія Петрівна, вчитель історії Новомерчицького НВК

Валківської районної ради Харківської області


На початку ХІХ століття дворянські господарства, впроваджуючи передовий досвід Європи, починають переводити свої економічні відносини у капіталістичне русло. «Українська, як і російська, торгово-промислова буржуазія формувалася з дворянства, що капіталізувалося, - нагадує нам історія України.

На Валківщині, як і по всій Росії на початку ХІХ століття, більша і найкраща частина земель належала дворянам-поміщикам. Саме тоді 204 поміщикам Валківського повіту, яких разом з сім ̓ями нараховувалося 1176 чоловік, належало понад 80 тисяч десятин землі, а на 84,5 тисячі міщан та селян повіту доводилося тільки 99,2 тисячі десятин землі та 3,1 тисячі десятин неудобок. Це в середньому на кожного дворянина припадало 68.1 десятин, а на селянську душу – по 0,9 десятин.

Найбільші землеволодіння на Валківщині на початок ХІХ ст. мав дворянин, екс-предводитель Валківського, а потім тричі поспіль віце-губернатор Григорій Романович Шидловський, який володів 11357 десятинами 1340 сажнями землі. У 1829 році ці землеволодіння перейшли до його сина Федора, а у 1837 році – до його племінниці Наталії Олексіївни та її чоловіка Миколи Орлова- Денисова, бо, розсердившись на свого єдиного сина Федір позбавив його права на спадщину. Після смерті чоловіка Орлова – Денисова, у 1847 року Наталія Олексіївна вийшла заміж за Харківського губернатора генерала І.Д.Лужина, а вже 1872 року продала свої землі і садибу інженеру-залізничнику Є.М.Духівському.

Вдові поміщика Петра Базилевського, Ганні Михайлівні, у Сніжковому куті та Кантакузівці належало понад 5 тисяч десятин землі.

Поміщик Куликовський у селі Михайлівці мав 8 тисяч десятин землі. Не меншими земельними наділами володіли й інші поміщики Валківщини: дружина графа генерал-майора Долона, Ганна Долон, у селах Левндалівці та Перекіп; полковник Іван Миколайович Дунін у с.Одринці та іванівці; барон А.А. фон Циглер у селі Дорофіївці та Рідкодубі, вдова Софія Андріївна Капніст; брати Ковалевські; вдова Марія Іванівна Бабаєва та багато інших.

З середини ХІХ століття з метою підвищення врожайності поміщики намагалися впроваджувати більш інтенсивні методи землеробства: вводили багатопільну систему, сіяли нові культури ( кукурудзу, цукрові буряки, тютюн, соняшник, коноплю). За даними на 1883 рік, у повіті у трьох населених пунктах було засіяно 19 десятин 600 саженів табаку і зібрано його 840 пудів, з них 810 пудів туземного і лише 30 пудів махорки. Почали з ̓являтися цукроварні, селітряні заводи, інші виробництва.

Для підвищення врожайності на полях в повітрі, прямо під відкритим небом, виникають селітряні заводи. В великих буртах там перепрівала поташ, яка використовувалася для удобрення полів, як калійне добриво. Крім того, селітра використовувалася ще й для виготовлення пороху і дорого продавалася оружейним заводам, у миловарні та фотографії.

Найбільші обсяги виробництва селітри у 1850 році було на заводах Наталії Олексіївни Орлової-Денисової у Старому Мерчику, поміщиці Дуніної у Старій Водолазі, поміщиці Хапової у с.Рокитному, поміщика Агафонова у с.Олексіївці та поміщиці Каткової у тім же селі. На селітряних заводах збільшується кількість найманих робітників до 30-40 чоловік на кожному, замість 2-3 чоловік.

На полях поміщиків повіту почали з ̓являтися нові сучасні знаряддя праці та сільськогосподарські машини: кінні косарки, молотарки, сівалки, плуги та борони для волів, які прийшли на зміну серпу, граблям, ціпу та косі.

А на початку ХХ століття в повіті на поміщицьких полях вже працювало 54 парові молотарки. Мало того в деяких поміщиків парові молотарки були вже з двигуном внутрішнього згоряння замість кінного приводу.

Поміщики заводять на своїх фермах племінні заводи по вирощенню кращих європейських порід великої рогатої худоби, коней, тонкорунних овець, птиці та іншої живності. У великих маєтках невеликі конеферми перетворюються у кінні елітні заводи.

Кращим кінним заводом повіту у 1850 році було визнано завод спадкоємців померлого майора Миколи Дуніна, кращі заводи великої рогатої худоби належали поміщикам Павлову, Горпинченку та Олександру Шидловському. Найбільші овечі заводи як по кількості голів, так і за якістю вовни належали барону фон Розену, предводителю повітового дворянства, який постійно утримував перше місце, полковнику Костирю, Олександру Шидловському – у Валках та його племінниці Наталії Орловій-Денисовій – у Старому Мерчику.

5-15 вересня 1898 року у Валках відбулася, завдяки зусиллям повітового дворянства, перша виставка коней та великої рогатої худоби. З того часу такі виставки проходили щорічно. Тут можна було придбати нові породи коней та худоби, поділитися досвідом вирощування нових порід. Відомо, що у 1909 році в роботі Валківської земської повітової виставки коней та худоби взяв активну участь поміщик, цукровий магнат Іван Харитоненко.

Значно зросло виробництво продукції на промислових підприємцях, що, завдяки зусиллям Валківського дворянства, стали з ̓являтися у повіті. За даними повітових властей, у 1850 році у Валківському повіті вже працювало 42 заводи, які випустили продукції за той рік на загальну суму 57305 рублів. З традиційних винокурних заводів, яких у 1850 році у Валківському повіті працювало 25, найпотужнішими були: у поміщиці Н.О.Орлової-Денисової у Старому Мерчику, з річним випуском продукції на 15480 рублів, та у селі Новий Мерчик цієї ж поміщиці, який працював без обліку; у поміщиці Хапової в селі Рокитному, річний випуск продукції якого склав 8 тис. рублів, та інших.

За десять наступних років повітова скарбниця з кожним роком все збільшувала винно-горілчані доходи.

Зростала і кількість найманих робітників на цих винокурнях. Зокрема на винокурні у селі Михайлівці працювало на 1883 рік уже 32 робітники, у порівнянні, 2-1861 році.

Через 15 років винокурні заводи повіту значно збільшили кількість робочих місць за рахунок введення на них парових машин, а відтак і обсяги випуску горілчаних виробів збільшилися.

На середину ХІХ ст. у повіті, завдяки клопотам Валківського дворянства, уже крім згадуваних винокурень, почали масово відкриватися інші підприємства. У 1880 році у Валках по вулиці рогозівській було засновано також пивзавод, який відкрив саксонський підданий Генріх Кнешке. У 1882 році він виробив уже 3800 відер саксонського пива та 200 відер медовухи.

Ще у 1864 році купець з Бєлгорода Іван Нікітін будує фаянсову фабрику недалеко від Огульців, використовуючи як сировину запаси олігоценових черемушнянських пісків, з яких можна виробляти навіть скло. Пізніше дана фабрика переходить в аренду до Кузнєцова (російського порцелянового магната). Тут працювало 5 горнових печей, парова машина у 12 кінних сил та 20 ручних гончарних кругів, які обслуговували 55 майстрів та 65 робітників. Згодом дана фабрика була перенесена в Буди, де було вигідніше економічне місце розташування (наявність залізничної дороги).

З кінця ХVІІІ ст. у Валківському повіті починається спорудження цегляних церков. А для цього необхідна була цегла. Тож валківське дворянство почало будувати цегельні заводи де б виготовлялася цегла з місцевої глини, а пізніше черепиця для крівлі.

На початок реформ 1861 року у Валках та повіті працювало вже 68 різних заводів, тобто за останні 10 років їх кількість збільшилась на 26 підприємств. Значно потужнішими ставали старі цегельні.

У 1861-1864 роках у Валках став працювати чавунно-ливарний цех та цех гончарів, що об ̓єднував 42 гончарні майстерні. Крім того, валківські чоботарі славилися своїми виробами надто якісної і витонченої роботи на всю Лівобережну Україну.

Трохи пізніше поміщик Є.Духівський заснував у Старому Мерчику паркетну фабрику, яка вже у радянські часи перетворилася на відому на всю Україну Мерчанську меблеву фабрику, цех якої працює і зараз.

Прискореними темпами у 60-х роках ХІХ ст. почала розвиватися на Слобожанщині цукрова промисловість. Саме в цей час, першою на Валківщині, була заснована цукроварня на хуторі Гадяцькому, яка щорічно виробляла цукру на 8 тисяч рублів. Спадкоємець іноземця Якова Шпетько заснував цю цукрувальню, де працювала парова машина і локомобіль на 6 кінських сил, у 1860 році.

Треба додати до цього те, що практично у кожного поміщика повіту були свої млини по виробництву борошна, у тому числі з ̓явилися перші парові млини, що виробляли сотні тонн борошна, та кілька дрібних олійниць.

Народження нового класу купців ознаменувало початок капіталізації економіки повіту. Якщо на 1850 рік у повіті було 12 купців з 46 членами їх сімей з оголошеним капіталами на суму 28800 рублів сріблом, то на початок 1865 року -84 купці.

Дворянство стало більше дбати про підготовку відповідних кадрів для своїх економій. Так, наприклад, існують відомості, що на 14 грудня 1850 року працюють поміщицькі школи при економічних конторах: у Старому Мерчику –з 15 учнями, що належала Орловій-Денисовій, у селі Сніжків Кук – з 5 учнями, що належала Базилевській.

Звичайно, пожвавлення роботи дворянських господарств спричиняло більшу експлуатацію робочої сили, селянства, яке скаржилося на малоземелля та непосильну працю на пана. У середині ХІХ ст. почастішали селянські бунти. Тож дворянство імперії вирішило взяти активну участь у проведенні реформи усього суспільного життя країни «зверху», аби цього не зробили народні маси «знизу».


ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО БРЕНДУ «УКРАЇНА»

Кормош Каріна, учениця 11 класу, Миколаївської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради Харківської області, вихованка гуртка «Археологічне краєзнавство» Зачепилівського районного будинку дитячої та юнацької творчості Керівник: Владимирець Ольга Миколаївна, учитель історії
Досить часто сприйняття держави формується на певних міфах, чутках, анекдотах, які можуть зашкодити торгівлі, туризму й іноземним інвестиціям, також призвести до незворотних втрат – тому процес створення образу країни потрібно здійснювати свідомо та цілеспрямовано. Відтак, трансформаційні зміни, що відбуваються в українському суспільстві під впливом розвитку інформаційних технологій актуалізують проблему формування національного бренду. Хоча саме поняття бренду утворилось у маркетингу, на сьогодні воно активно проникає у політичну сферу.

Національний бренд або бренд країни починає функціонувати поряд з товарним, сервісним, географічним та особистим брендами. Бренд країни – це сукупність емоційних та раціональних уявлень, що є результатами зіставлення всіх ознак країни, власного досвіду й чуток що впливають на створення певного образу.

Бренд держави складається з ядра (державної системи та низки національних компонентів) та атрибутів, й передбачає наявність носіїв (громадян, уряду, масмедіа, бізнесу, іноземців-споживачів національних товарів й туристів).

Варто звернути увагу на суттєву відмінність між такими поняттями як «бренд країни» та «імідж країни». Якщо іміджем є образ, уявлення про певну країни, що сформувались стихійно, то бренд країни є виключно результатом цілеспрямованих зусиль та може виступати складовою іміджу. Якщо імідж може бути як позитивним, так і негативним, то у бренді акумульовані виключно позитивні характеристики країни.

Національний бренд має внутрішню та зовнішню складові. Перша є більш вагомою, ніж друга, адже, якщо в середині країни створено негативний її образ, то продемонструвати назовні її позитивні риси буде досить складно. Також, бренд тісно пов'язаний із національною ідеєю і витупає її комунікативним виміром. Досить складним постає процес побудови національного бренду для країн з нестабільним політичним режимом та перехідною економікою, до яких можна зарахувати й Україну, адже вони завжди повинні боротися зі стереотипами; активно повідомляти про всі позитивні зміни, що відбувається у середині країни та стверджувати свою інвестиційну привабливість.

Проблемі формування національного бренду «Україна» протягом тривалого часу не приділялась належна увага. У зв'язку з цим, при підготовці до проведення чемпіонату «Євро-2012» довелось його формувати з самого початку. Це завдання було покладено на Міністерство закордонних справ України. 24 березня 2011 року відбулась презентація Стратегії позиціонування України за кордоном, ключовим поняттям у якій стала «Відкритість». У межах даної цільової програми було розроблено кілька візуальних рішень: логотип для «Євро-2012», логотип для презентаційних цілей, персонажі-символи, орнамент та слоган. Були проведені інформаційні кампанії, що дозволило знизити негативний інформаційний фон. Незважаючи на недоліки перших спроб утвердження національного бренду «Україна», що активно обговорювались у пресі, відбувається поступове формування позитивного уявлення про нашу державу. Проведення футбольного чемпіонату «Євро -2012» також суттєво вплинуло на сприйняття України на міжнародній арені, про що свідчать результати аналізу брендів різних країн.

Відтак, вивченням рейтингу брендів держав займається міжнародна компанія Anholt-Gfk Nation Brands Index та застосовує 6 критеріїв: туризм, експорт, люди, влада, культура та історична спадщина, інвестиції та імміграція.

Відповідне дослідження охоплює 50 провідних країн світу, серед яких України немає. Водночас у рейтингу національних брендів Future Brand Country Brands Index застосовується ієрархічна модель рішень, за допомогою якої бренд оцінюється у таких вимірах: обізнаність (чи відомо, що така країна існує), знайомство (як добре респондент знає про країну та її можливості), асоціації (туризм, культурний спадок та надбання, можливість вести бізнес, якість життя, система цінностей), повага (наскільки країна викликає пошану), міркування (чи розглядалася країна як місце, що варто відвідати), рішення про візит (що спонукало до його прийняття), бажання респондента переповідати про країну знайомим Вже у цьому ранжуванні прослідковується позитивна динаміка «України», якщо у 2011 році бренд нашої держави займав 99 місце із 110, то за результатами дослідження 2012 року його позиція підвищилась на один пункт. У свою чергу, британська компанія Brand Finance, що займається оцінкою брендів не тільки торгових марок, але й цілих країн, опублікувала результати дослідження національних брендів у жовтні 2012 року. За її результатами Україна займає 45 місце зі 100 національних брендів. При розрахунку рейтингу національного бренду враховувалась їх вартість у грошовому еквіваленті, стійкість та потенціал розвитку бренду, економічні, політичні фактори, а також інвестиційні показники, туристична привабливість та ін. Вартість бренду нашої країни оцінено у 124 млрд доларів США. Порівнюючи з результатами цього ж дослідження 2011 року, вартість національного бренду зросла на 69 %. Такою позитивною динамікою також можуть похвалитись Польща, Швейцарія та Аргентина.

Отже, на даний час зроблені перші кроки на шляху формування національного бренду «Україна». У подальшому програма національного брендінгу повинна стати основою економічного розвитку держави, адже, національний брендінг стосується найважливіших сфер держави – інвестицій, експорту, туризму. Необхідною є співпраця приватного та державного секторів у підтриманні позитивного образу країни, адже досягнення окремих компаній і корпорацій віддзеркалюються на репутації країни, а позитивний імідж останньої здатен збільшити прибутки підприємств. Крім цього, політикам важливо пам'ятати про необхідність розвитку національного бренду, на який впливає кожне їхнє рішення.

ЛІТЕРАТУРА



[Блінова Є. В. Стратегія державного брендінгу України // Грані. – 2012. – №6 (86). – С. 115].

[Баровська А. Брендінг держави в контексті Євро- 2012: виклики та перспективи // Аналітична доповідь. – К., 2011. – С. 13].

[Баровська А. Брендінг держави в контексті Євро-2012: виклики та перспективи. – С. 4].

[Future Brand Country Brands Index 2012–2013: http://www. futurebrand.com/images/uploads/studies/cbi/CBI_2012-Final.pdf]

[Brand Finance: Рейтинг 100 национальных брендов 2012 года: http://gtmarket.ru/news/2012/09/03/4947].
Федір одрач-шоломіцький – МАЛОВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ письменник ІЗ БЕРЕСТЕЙЩИНИ

Андрій Корнійчук, член гуртка «Сходинки краєзнавства» комунального закладу

«Рівненська обласна станція юних туристів» Рівненської обласної ради, учень 7 класу Мутвицької ЗОШ І-ІІІ ступенів Зарічненської районної ради Рівненської області

Керівник: Тумаш В. М., керівник гуртка, учитель-методист української мови та літератури
Нині в царині літератури з’являються нові імена, які довго замовчувалися в минулі роки. Причини різні: то тематика їхніх творів не задовольняла владу, то друкувалися вони лише за кордоном, то в біографії цих письменників були епізоди, які не вписувалися в рамки тогочасних вимог. До цих пір в українській літературі залишається маловідомим ім’я білоруського письменника, що писав українською мовою, - Федора Одрача. Його життя та творчий шлях – яскравий приклад того, як можна віддано служити краю, який полюбив із самого дитинства. Він знаний поліщук, але читачі в Україні мало знають про цього письменника.

Насамперед цікаво вияснити, чому білоруський письменник усе життя писав українською мовою. Він народився в селі в Мисятичі на Пінщині 13 березня 1912 року. Місцевість ця нині належить до Білорусі. Цей край, названий у наукових колах Берестейщиною, із Х століття перебував у складі Київської Русі, згодом входив до володінь Володимира Васильковича, Мстислава Даниловича. Брестським мирним договором 1918 року Берестейщину визнано за Україною. У Бересті був створений адміністративний осередок української державної адміністрації. За режиму гетьмана Скоропадського Берестейщина разом з іншими західними поліськими землями утворила Поліське староство Української Держави. У 1917 року на території Берестейщини було організовано перші українські школи.А з 1939 року цей кавалок української етнічної території волею «вождя народів» опинився у складі Білоруської РСР.

Автохтонне населення Берестейщини, яке здавна входило до українського етнічного масиву, розмовляло західно-поліським діалектом української мови. Ось чому народжений недалеко від міста Пінська письменник Федір Шоломіцький вважав українську рідною мовою.

Якщо вам захочеться прочитати одночасно Михайла Коцюбинського, Івана Багряного, Бориса Грінченка, Олександра Солженицина, Михайла Шолохова, Олександра Купріна, Якуба Колоса, то візьміть у руки книги пінчука Федора Шоломицького. На думку критиків, коло проблем і манера письма пінського прозаїка перегукуються з усіма вищезгаданими авторами. Федір Шоломицький в літературі був щирим реалістом. Особливою щирістю його творчість вирізняється тому, що ні потреба в заробітку, ні замовлення видавця, ні запити читачів на нього не впливали.

«Щебетун» - так називали його знайомі за однойменним твором. Джерела його творчості виключно внутрішні: уклад життя поліського села виховав у ньому нестримний потяг до прекрасного, загострене почуття справедливості та глибоку релігійність.

Федір Шоломицький народився в родині пінського шляхтича. Свого часу він оскаржить думку Романа Горошкевича, що пінська шляхта була носієм польського духу. Справа в тому, що навіть у той час, коли більшість селян вимушено перейшла в уніатство, багато шляхетських родів Пінщини зберегли відданість православ’ю. Богомільним був дід письменника, ця ж риса передалася й онукові. Письменник усе життя залишався глибоко релігійною людиною.

Прагнення здобути добру освіту та пошук власних коренів привели Федора Шоломицького на історичний факультет університету ім. Стефана Баторія, який він успішно закінчив, отримавши титул магістра філософії. У 1939 році став учителем однієї зі шкіл на півдні Пінського району. Між тим, у системі освіти наближалася чистка. До квітня 1940 року брестський, пінський та інші відділи освіти відзвітували про те, що в їхній структурі працюють численні класово ворожі елементи, які викладають українською мовою. Єдину сім’ю, із якою майбутнього письменника єднала повна довіра та кохання до прекрасної дівчини Катерини, висилають як куркулів до Сибіру. Побувавши на кількох допитах у НКВС, Федір Шоломіцький вирішує кинути роботу і втекти до Польщі.

Складні життєві умови виснажили організм, і письменник захворів на хворобу легенів. Із початком війни він їде в Ковель, де стає журналістом «Ковельських вістей». Проходить менше року, і за ним починає полювати гестапо. У цей же час у місцевих лісах формуються повстанські загони УПА-Північ. Шоломіцький вступає до інформаційно-пропагандистського відділу цієї військової групи. З ускладненням військової ситуації командування вирішує відрядити письменника до Чехії. Він пише рапорт із проханням залишити його із сім’єю на батьківщині. У проханні було відмовлено, і для письменникарозпочався новий еміграційний етап життя.

Тепер час від часу він буде використовувати як псевдонім інше, більш схоже на чеське прізвище, - Одрач. Із Чехії скоро довелося переїхати до Німеччини, Великобританії, а потім у Канаду. Тут, в Торонто, пінчук провів свої останні роки. Письменник помер на 53-му році життя.

В еміграції Одрач входив до об’єднання українських письменників в еміграції «Слово» і до Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Жив у дуже складних фінансових обставинах, працював у друкарні, а в скромнімбудиночку друкарська машинка щодня виспівувала все нові й нові твори, повні любові до Полісся та гніву до займанців цієї чудової частинки України. Твори, повні глибокої розпуки над її долею та байдужістю до її трагедії.

Рання творчість Федора Одрача практично невідома. Відомий бібліограф Ігор Павлюк пише про те, що в «Ковельських вістях» друкувалася серія його новел і віршів. У перші роки його перебування в еміграції були надруковані новели «За втраченою батьківщиною», «Зірка», «Пропагандист», зданий до друку роман «Серед боліт». Слідом за ними були написані оповідання «Завершилось» і «Один вибір».

Широку популярність принесли пізні романи «Вощадь», «Щебетун», «В дорозі», «На непевному ґрунті», збірки новел «Покинута оселя», «Півстанок за селом». Крім того, Одрачем були написані кілька етнографічних нарисів. За кількістю текстів і письменницькою майстерністю його складно порівнювати з кимось із прозаїків, народжених на Пінщині. Одрач - неперевершений!

Одна з важливих рис його пінських творів - це реалізм. Багато хто з авторів був схильний архаїзувати побут пінчуків. Шоломіцький з любов’ю описував селян з берегів Прип’яті та Стиру, але зовсім не ідеалізовував їх. Він детально розповідав, чим відрізняються різні покоління поліщуків. Показував, як стосунки між людьми псуються через заздрість і користолюбство; як впливають на якість життя безхарактерність, неосвіченість, низька культура.

Ні одна частина українських земель не є така занедбана наукою, публіцистикою, літературою, як Полісся. Про нього знають лише, що там болота й озера, що поліщуки ходять по трясовині в постолах, що там темнота й злидні. Навіть етнологи досі замало уваги приділяютьцій такій чарівній, хоч і вбогій, нашій землі. Донині ніхто в українській літературі так яскраво і повно не описавПолісся, як ФедірОдрач, тому вважаємо за необхідне пропонувати включити вивчення його творчості до програми загальноосвітніх шкіл.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка