Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка27/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   61

Використана література

1. Бондарчук І. Федір Одрач на тлі своїх творів. – Режим доступу: http://www.ukrlit.vn.ua/lib/bodnaruk/1.html. - Назва з екрана.

2. Бризгун-Соколик О. Федір Одрач. У століття з дня народження. - Режим доступу: http: //www.infoukes.com/newpathway/13-14-2012-Page-29-1.html. - Назва з екрана.

3. Гарасевич М. А ти, Полісся, шуми... (Пам’яті Федора Одрача) // Ми не розлучались з тобою, Україно: Вибране. – Детройт, 1998. – С. 306-310.

4. Данилюк-Терещук Т. «Треба бути українцем...» Федір Одрач про Полісся / Т. Данилюк-Терещук // Волинь у житті і творчості письменників: [зб. наук. пр.]. - Луцьк : Вежа, 2007. - С. 134-136.

5. Ісаєвич Я. Д. Берестейська земля. Енциклопедія України. – К.: Наукова думка, 2003. – Т. 1. А – В. – С.231.

6. Леонюк В. Український письменник з Пінщини Федір Одрач / В. Леонюк // Берестейський край. - 1997. - 8-14 берез. - С. 1-2.
7. Марчук І. Короткий життєпис (Федір Одрач) / І. Марчук // Український визвольний рух (Львів). - 2005. - №4. - С 25.
8. Новицький С. Нашого цвіту - по всьому світу. Федір Шоломицький Одрач - співець Полісся / С. Новицький // Народна трибуна. - 1993. - 1 вер. - С. 6.


9. Огієнко І. Розмежування пам'яток українських від білоруських / І. Огієнко // Пам’ятки України : історія та культура. – 2002. – №3-4. – С. 170-188
«ТРАГЕДІЯ» СЕРЕДНЬОВІЧНОГО АКТОРА ЯК НЕВІД’ЄМНА ЧАСТИНА ЙОГО ОБРАЗУ

Корольова Любов, 9 клас, вихованка історико-краєзнавчого гуртка БД та ЮТ

Кременчуцького району. Керівник: Пилипенко Н. Ф. керівник гуртка «Юний історик» БД та ЮТ Кременчуцького району


Середньовічний актор був відносно вільною людиною. Для епохи, в якій він проживав – це був дуже відповідальний та ризикований крок. Це було пов’язано з тим, що кожен із акторів, не маючи свого безпосереднього господаря, був залишений на розсуд самого себе. Ніхто не міг ним розпоряджатися як кріпосним, прив’язавши його до землі та помешкання. Але разом з тим часто не було кому й захистити актора від люті та ненависті чиновників і кліриків. Таке становище в суспільстві формувало характерний для актора ігровий, ризикований стиль життя, що ще більше «підвищував ставки» та підвищував рівень азарту в їхньому житті.

Походження акторів було надто різноманітним, але були спільні фактори, на які ми й звернемо увагу. Так, актори дуже рідко походили із бідних чи кріпосних родин. Як вже зазначалося вище, вони або мали безпосередній родинний зв’язок із акторським середовищем, або були мандрівними студентами, що тимчасово перервали своє навчання. Якщо врахувати, той факт, що студентами тоді ставали, люди, які отримували непогану домашню освіту, то стає зрозумілим, що акторами ставали вихідці з середніх та вищих прошарків суспільства.

Походження середньовічних акторів таїло в собі надзвичайну небезпеку для їхнього життя, адже вони могли з легкістю потрапити в немилість до релігійних діячів і бути підданими інквізиції. Так закінчувалося їхнє яскраве, але недовге життя.

Придворні актори мали великі можливості говорити про королівські невдачі. Вони при дворах почували себе вільними, але не настільки, аби спокійно жити. Вони весь час були насторожі, адже придворний жонглер разом з усім був другом короля тому, якщо король буде отруєний велика ймовірність того, що в смерті звинуватять жонглера, адже він завжди був поряд з королем. Такий ризик був цілком імовірним, враховуючи велику кількість інтриг при королівських дворах.

З огляду на вищезазначене можна подумати, що життя мандрівних та міських акторів було менш ризикованим. Але ця характеристика буде невірною, адже хоч вони і були захищені від дворових інтриг, та все ж життя пілігримів ще мало низку небезпек. Зокрема, кожен мандрівний актор переносив всі свої зароблені кошти з собою. Подорож містом була небезпечною, але ще більше небезпеки таїли в собі переміщення з одного міста в інше. Розбійники могли вислідкувати акторів та напасти на них на лісовій дорозі чи в інших малопроглядних місцях.

Не меншу небезпеку для мандрівних акторів несли й інфекційні хвороби, що були надзвичайно поширеними в епоху Середньовіччя. Актори переходячи з міста у місто наражали себе подвійній небезпеці захворіти на чуму, віспу чи інше серйозне захворювання, адже їхня публіка була надзвичайно різноманітною.

Серйозні небезпеки для актора приховував і стиль життя. Адже окрім небезпеки заробити собі інфекцію, були небезпеки й отримати інше захворювання, набуте через шкідливий для здоров’я образ життя.

Значний уплив на стиль життя акторів мала і специфіка їхнього харчування. «Ангели їдять один раз на день, люди двічі і тільки тварини тричі і більше», – казали у Бургундії. Навіть згадана приказка показує, що харчування в епоху Середньовіччя помітно відрізнялося не в кращу сторону.

На сніданок актори як правило їли дуже мало. Обід в основному був відсутній, бо більшість виступів припадали саме на обідню пору. А от найбільше наїдків було на вечерю. Це призводило до негативних наслідків у здоров’ї, нездоровій повноті та порушень у травленні.

Харчувалися простою і переважно вегетаріанською їжею. У багатих акторів, після свят досить часто з’являлися яловичина, свинина, курчата і яйця. Бідні актори задовольнялися хлібом з просяного або гречаного борошна та напоями.

Практично у всіх жителів Середньовіччя були серйозні проблеми з зубами, через що вони не могли багато їсти м’ясо та свіжих овочів. Знову ж таки, з причини загальної беззубості овочі піддавали тривалій тепловій обробці і робили пюре. Про те, щоб пожувати свіжу морквину, не могло бути й мови. Їжу готували в казані, підвішеному на обертових механізмах над відкритим вогнем (пізніше в каміні).

Вино було основним напоєм будь-якого часу доби, підходив для всіх випадків. Денна норма цього напою становила від півтора до двох літрів. Також пити в середні століття воліли пиво, оскільки каналізації та систем очищення води не існувало, і вода була рознощиком інфекцій.



Підсумовуючи зазначимо, що середньовічний актор протягом всього життя перебував у стані тотальної небезпеки. Серед факторів, що несли небезпеку для акторів були: придворні інтриги; дошкульний репертуар, що міг зачепити інтереси влади чи церкви; хвороби; інфекції; нерегулярний характер харчування тощо. Проаналізувавши повсякденне життя середньовічних акторів, слід зазначити, що воно носило трагічний характер. Актор постійно піддавав себе ризикам та небезпекам, що додавало його характеру ще більше азарту, але часто оберталося шкодою для його життя і здоров’я.

РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

Коц Олег, учень 11 класу Вільшанської ЗОШ І-ІІІ ступенів Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Зуб Т.О. вчитель історії вищої категорії

«Кожна людина – це світ, який з нею народжується і з нею помирає;

під кожною могильною плитою лежить всесвітня історія»

Генріх Гейне

Свою роботу хочу почати з притчі. У середні віки у французькому місті Шарті будували собор. Якось трьох каменярів, які виконували однакову роботу — добували камінь, запитали: —  Що ви робите? Перший робітник похмуро глянув і роздратовано відповів: «Тобі що, повилазило? Не бачиш — камінь лупаю, хай йому грець». Другий спокійно відповів: "Що я роблю? Заробляю на кусень хліба для своєї родини". А третій розігнувся, витер спітніле чоло, усміхнувся, і з гордістю сказав: "Я будую Шартський собор"! Ідея цієї притчі актуальна й нині: праця не лише нестерпний тягар чи засіб для матеріального забезпечення, а  й  — джерело творчості й щастя. Ви запитаєте чому саме ця притча? Я вам відповім: «Одна особистість цілеспрямовано виконує поставлену перед нею ціль. Друга хоче заробити грошей, щоб прогодувати свою сім’ю. Третя, в першу чергу, робить це не для себе, а для свого народу». Всі ми ставимо для себе ціль добитися чогось у цьому світі. Одні хочуть стати видатними людьми, які в один чудовий день винайдуть ліки, що вилікують безнадійно хворих, інші хочуть здобути для своєї країни нагороди в спорті. Це дуже добре, адже саме від нас залежить, якою буде подальша доля нашої країни. Ми народилися на Україні і повинні знати її історію. У світлі минулого краще зрозуміти сучасність. Я багато цікавився політикою, яку проводили князі Київської Русі. Так, не всі були успішними діячами, але кожен з них залишив пам'ять про себе. Раніше народ давав прізвиська князям. Кого нарекли «Великим», кого «Мудрим», а кого «Окаянним». Саме так яскраво і визначилась роль кожного з них в історії. Декілька років тому в окремих країнах шляхом голосування обирали найвизначніших особистостей. В Сполучених Штатах Америки назвали Рузвельта, у Німеччині – Отто фон Бісмарка, а в Україні – великого князя київського Ярослава Мудрого. Чому ж саме його? Ярослав був державним діячем, який зумів розширити територію Давньоруської держави, укріпити її кордони, встановити контакти з багатьма європейськими країнами. Його головним завданням було захистити землю і людей, які на ній проживали. Він розгромив печенігів і назавжди відкинув їх від кордонів руських земель, відвоював у Польщі Червенські землі. З воєнних акцій невдалою була лише одна — похід 1043 р. на Константинополь (останній із серії походів ІХ-ХІ ст.). Розвиваючи дипломатичні відносини, Ярослав Володимирович зміцнював міжнародні зв'язки за допомогою династичних шлюбів, які єднали його з візантійським імператором, шведським, польським, французьким, норвезьким, угорським королями. Недарма його називали «тестем Європи». Князь величезне значення приділяв внутрішньому устрою держави. Ярослав завершив розпочате батьком грандіозне міське будівництво, причому, на відміну від Володимирового "Корсуня", спорудив "Контантинополь-на-Дніпрі": 3,5-кілометровий міський вал охопив територію бл. 70 га, тобто в 7 разів більшу за місто Володимира. Твердині таких масштабів Русь не потребувала ні тоді, ні протягом наступних 200 років. Очевидно, князь бажав уподібнити власну столицю до Царгороду. Слід відзначити наполегливість князя у поширенні християнства. Саме за його наказом було побудовано Софійський собор – головний храм Давньоруської держави, присвячений Мудрості Господній. Усього в Києві за часів Ярослава було побудовано 400 церков. Ярослав Мудрий  заснував бібліотеку й архів при Софійському соборі. Там же було засновано школу для «книжкового навчання». Школи були не тільки при монастирях, але також при великих церквах. При Ярославі були засновані перші монастирі, зокрема, Києво-Печерський, які стали осередками культури. З Ярославом пов'язується перша кодифікація давньоруського права — "Руська правда" (1015-1016 рр.). На думку деяких істориків, Ярослав утвердив свій варіант Римської імперії, ідеологічним центром якої зробив Софійський собор у Києві, а підгрунтям — систему писаних законів, що походили з Новгорода. Ярослав увів як сакральну (священну) й державну мову церковнослов'янську (болгарську) і зробив спробу вивести руську церкву з-під прямої залежності від Візантії, наставивши у 1051р. митрополитом слов'янина Іларіона без санкції контантинопольського патріарха. Як ми бачимо, Ярослав Мудрий дуже багато зробив для своєї країни і саме на час його правління – ХІ століття – припадає період розквіту Русі. Його закони, його порядок залишалися у подальші століття взірцем, правилом, основою для будь-яких розпоряджень, а все його князювання – світлою і щасливою добою. Мабуть, саме такого мудрого правителя потребували українці, бо проголосували за нього. На мою думку, в історії видатну роль відіграють не тільки державні діячі, а й звичайні люди, які працюють для процвітання свого народу та своєї Батьківщини. Я хочу повернутися до слів Генріха Гейне, які стали епіграфом моєї роботи. Дійсно, кожна людина, на мою думку, є особою в історії. Від когось залежить життя хворого, від іншого – виховання дітей чи будівництво храму, а хто стоїть на чолі держави, визначає її політику та шлях розвитку. Як говорив відомий поет Тарас Шевченко: «У всякого своя доля.  І свій шлях широкий...» Ми самі створюємо історію. Своїм народженням ми вже відкрили двері у світ історії, а яку дорогу обрати – кожен вирішує самостійно. Я вважаю, що моєму поколінню настав час діяти. Не сидіти вдома і бубоніти або скаржитися на життя, яке воно важке і погане, а своїми рішучими діями творити майбутнє. Отже, я закликаю всіх не зупинятися, а йти тільки вперед. Розпочаті справи завжди доводити до кінця. Я знаю, на нашій дорозі буде багато перешкод, але ми зможемо їх здолати.

Свою роботу я хочу завершити словами Джона Фіцдже́ральда Кеннеді, які є актуальними сьогодні і які повинні стати девізом для мого покоління: «Не питай, що країна зробила для тебе. Запитай, що ти зробив для країни». Якщо кожен візьме ці слова за своє життєве кредо, то наша країна стане такою процвітаючою, як Київська Русь часів Ярослава Мудрого.


ОСВІТА У ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ

Коцур Віктор, учень 11 класу Мечниківського НВК

Дворічанської районної ради Харківської області. Керівник: Строєва А.В., вчитель української мови та літератури, І кваліфікаційна категорія


Український філософ Г.С.Сковорода був не тільки видатним мислителем XVIII ст., просвітителем-демократом, поетом, діячем культури, але й видатним теоретиком в галузі педагогіки, прекрасним педагогом-новатором.

Отримавши освіту в Київській духовній академії, де він слухав лекції Феофана Прокоповича і Георгія Кониського, Сковорода виїздить за кордон. Знайомство з філософськими творами стародавніх і сучасних авторів, спілкування з вченими країн Центральної Європи дали йому змогу поповнити знання з філософії та богослов'я.

Повернувшись із-за кордону, Сковорода викладає етику в Переяславському колегіумі, але викладає цю науку по-своєму, відступивши від загальноприйнятих канонів. Це не сподобалось духовенству, і Григорій Савич був змушений переїхати на Полтавщину і деякий час займатися там приватним вчителюванням.

З 1759р. Г.С. Сковорода працює вчителем в Харківському колегіумі. Його неортодоксальні погляди на педагогічні методи змусили незабаром покинути колегіум і стати мандрівним учителем.

Останні 25 років свого життя Сковорода мандрував по Україні, обійшов Лівобережжя та Слобожанщину, проповідуючи серед народу свої погляди.

Визначними ідеями у системі педагогічних поглядів філософа є ідея демократизму, гуманізму, народності, патріотизму.

В основі поглядів Сковороди лежить критика учбових закладів того часу за «мертвую схоластику», що панувала там, де «с диспут студенту тре щит голова», за відірваність від життя. Обурюючись тим, що знання недоступні «убогим», він боровся за освіту народу, за загальнодоступне і безкоштовне навчання дітей обох статей. Вирішення проблеми щастя людини він вбачає у просвітництві: шлях до щастя лежить через самопізнання і працю, яка відповідає природним нахилам особи. Всі люди, стверджував він, рівні, отже, освіта повинна бути загальною і рівною.

Ідея самопізнання була основною і в поглядах Сковороди і на виховання дітей. Він вважав за необхідне пізнавати натуру й схильності дитини, розвивати їх, а це зробить дитину щасливою, бо «дасть їй душевний спокій». Якщо дитина народилася і живе у здоровому і чесному сімействі, то й, народженій на добро, неважко буде прищепити добро, честь і науку.

Натура, відзначав філософ, − це єдиний і справжній учитель. Слід не перешкоджати цьому, а навпаки, сприяти, розчищати доріжку. «Не вчи яблуню, як родити яблучка, сама натура її цьому навчила. Зроби тільки для неї огорожу від свиней, відріж колючки познімай гусінь» − підкреслював він.

Григорій Савич гостро висміював аристократичне виховання, що сприяє лише збільшенню кількості ледарів та дармоїдів, кар’єристів та пристосуванців.

Сковорода перш за все ставив завдання виховання людини-громадянина. Тому принцип «сродності» виховання набув соціального звучання – не по багатству, а по «сродності», відповідно до своїх природних нахилів, що проявляються і розвиваються у діяльності.

Народ, говорив Сковорода, має свою теорію і практику виховання, воно створюється самим народом і пов’язане з його життям. Тому і виховання повинно бути народним, а вчителями були люди із народу, добре освічені і виховані, які постійно підвищують свій культурний рівень і педагогічну майстерність.

Говорячи про місце учителя в вихованні дитини, Сковорода називає його «служителем натури». Він вважає, що учити й учитись потрібно тому, до чого схильна людина, це дає «сердешний спокій й задоволення собою, своїм становищем, своєю статтю».

Маючи велику популярність серед простого люду, Г.С. Сковорода утішався тим, що його мандрівне учительство було корисним для народу. Його багатогранна творча діяльність відіграла визначну роль у розвитку демократичної громадсько-політичної думки другої половини ХVIII ст., а його педагогічна спадщина мала великий вплив на подальший розвиток української національної школи. Його думки актуальні і в наші дні.



РОЛЬ ПАРКІВ У ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Кошарна Вікторія, учениця 10-А класу Валківського ліцею, імені Олександра Масельського Валківської районної ради Харківської області, вихованка гуртка «Географічне краєзнавство» Валківського РЦТКЕУМ

Положій Вікторія Віталіївна, вчитель географії, спеціаліст І категорії, Гонтів'ярської філії

Валківсько ліцею імені Олександра Масельського Валківської районної ради Харківської області


Одним з найбільш глобальних і актуальних питань на сьогодні є вирішення глобальних проблем сучасності: філософія розглядає проблеми, які, здавалося б, зачіпають майже кожну науку, в тому числі економіку, географію, математику і багато інших. Над цими проблемами працюють майже всі сфери і галузі наук, пов'язані з самою людиною і Землею.

Однією із глобальних проблем є знищення площі лісів, в результаті чого виникають дуже багато інших несприятливих явищ та процесів.

А такий антропогенний вплив людини як насадження парків, може хоча б в невеликій кількості, зменшити навантаження від впливу діяльності людини.

Невід’ємною і найпривабливішою частиною міського пейзажу є, звичайно ж, парки і сквери. Ці зелені куточки — справжній подарунок для міських жителів, часто єдине на кілька десятків кілометрів навколо місце, де можна відпочити в оточенні природи.

Парк або хоча б невеликий сквер є практично в кожному місті. Органічно вплетені в архітектуру мегаполісу, вони виражають його характер і сутність, часто стають відображенням традицій і архітектурних особливостей країни.

Хоча наше місто не мегаполіс, а досить невелике за розмірами, його парки та сквери створюють зони відпочинку для жителів нашого міста. А також створюють комфортні умови для праці і навчання.

Тому на сучасному етапі є актуальним вивчення ступеня озеленення пришкільної території та ролі парку в житті учнів і працівників школи.

Метою нашої роботи є встановлення екологічного стану шкільного парку.

Хронологічними рамками даної роботи є сучасний стан парків.

Досягнення поставленої мети дослідження обумовило необхідність вирішення таких завдань:



  • здійснити огляд літератури на відповідну тематику;

  • обстежити місцевість на території шкільного парку;

  • визначити оздоровчу роль рослин;

  • зробити відповідні висновки.

Об’єктом дослідження є шкільний парк Гонтів'ярської філії Валківського ліцею

імені Олександра Масельського.



Предметом дослідження є роль парку в житті людей в теплий період.

Отже, вивчивши класифікації парків, ми встановили, що наш парк є:



  • міським;

  • багатофункціональним;

  • малим;

  • для всіх вікових груп населення;

  • на порушених територіях;

  • регулярним.

Обстеживши місцевість на території пришкільного парку та території школи ми встановили:

  1. Площа території школи разом з парком становить – 2,5 га, загальна площа зелених насаджень за планом школи становить – 0.75 га і з боку вулиці з ґрунтовою дорогою є захисна смуга у вигляді дерев і чагарників;

  2. Загальна кількість зелених насаджень складає 434 штук (дерев - 349 і кущів – 85).

  3. Дерева і кущі пришкільної ділянки поглинають СО2 та виділяють О2:

  • повністю забезпечуючи ним учнів та працівників школи;

  • поглинають пил;

  • виділяють фітонциди;

  • іонізують повітря;

  • збільшують вологість повітря;

  • затримують вітер, зберігаючи тепло в класах;

  • виконують рекреаційну функцію.

Ми вважаємо, що роль парків дуже значна для населення тому, що виконує багато функцій.

Тому своєю роботою ми робимо спробу розкрити роль зелених насаджень, щоб донести інформацію як до населення так і до влади. Щоб зберегти існуючі зелені насадження та збільшити їхню кількість.


ГОЛОС ПОЛТАВСЬКОГО КРАЮ

(ТВОРЧІСТЬ ЗАСЛУЖЕНОЇ АРТИСТКИ УКРАЇНИ Т.В. САДОХІНОЇ)

Кравченко Аліна, студентка Полтавського юридичного коледжу

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Керівник: Корнет Світлана Олександрівна, викладач Полтавського юридичного коледжу

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого


Без пісні і життя – не життя. Український народ має прекрасну культуру і чудові традиції. Та серед розмаїття творчості в серці кожного особливе місце займає пісня, яка може передати найпотаємніші відчуття, кохання.

Полтавщина – духовна столиця, з якої вся Україна черпає пісенний багаж. Є дуже багато поетів, композиторів, співаків, вихідців із Полтавщини, які відомі на всю країну і на весь світ. Вони вражають словом, піснею, подихом, несуть у собі тонкі відтінки стану людської душі, дарують гарний настрій, заряджають душевним позитивом.

Одним з таких талантів є співачка, композитор, заслужена артистка України і просто чарівна жінка Тетяна Володимирівна Садохіна. Саме її голос припав до душі багатьом українцям.

Народилася у селі Кустолові-Кущі Кобеляцького району 19 червня 1970 року в співучій родині. Батько, Володимир Іванович, баяніст та співак, мама, Лілія Іванівна, 30 років присвятила культурно-освітній роботі на посаді директора сільських будинків культури, бо сім’я переїжджала з місця на місце.

На сцені дівчинка виступала ще у 3 роки, виконуючи пісні з відомих мультфільмів. Публіка була в захваті від її малого зросту і коротенької кокетливої сукенки, пошитої мамою.

У шкільному віці, а саме у восьмому класі, Тетяна Садохіна вирішила навчатися в Гадяцькому училищі культури імені І.П. Котляревського, куди була зарахована у 1985 році на хореографічне відділення. З часом вона вирішила перейти на хормейстерський факультет. У закладі її помітили відразу: активна, яскрава, ініціативна, пише пісні та вірші.

Саме в Гадячі Тетяна створила сімейне тріо Ткаченко, до репертуару якого входили народні та авторські пісні. Їхня діяльність неодноразово була відзначена грамотами та дипломами управління культури Полтавської облдержадміністрації.

Мріючи стати відомою артисткою, Тетяна Садохіна співала сольно. Натхнення не покидало співачку ні на хвилину. Під час випадкової зустрічі на одному зі свят, де вона виступала, дівчина познайомилася з оператором обласного радіо Віктором Даценком, який уперше записав касету з її піснями на хорошому рівні.

Згодом мисткиня переїжджає до Полтави, де працює в театрі Української пісні солісткою, через рік хормейстером, а потім стає художнім керівником пісенно-танцювального ансамблю «Полтава».

Сцена та творча діяльність захопили Тетяну Садохіну в свій полон, вона починає співпрацювати з полтавськими поетами, композиторами, діячами Полтавщини. Стає переможницею таких фестивалів: «Крізь терни до зірок», «Пісенний вернісаж», «Боромля», «Світ музики» (Італія), «Мотив для двох сердець». Її творчість та пісні стають популярними, починаються гастрольні поїздки, які дали хорошу життєву і професійну школу.

Парелельно з тим пише і свої пісні: «Батьку мій», «Милий», «Прощай», «Матері», «Коханий», «Не забувай», «Любов моя», «Любиш мене?», «Україна», «Ти», «Скажи, що є на світі любов», «Моя земля», «Не будемо разом» та інші. Але втілити в життя ці твори не вдавалося, і тільки знайомство з композитором, членом асоціації діячів естрадного мистецтва України, директором мистецько-творчого об’єднання «Ліра» Володимиром Шевчуком дало поштовх творчій реалізації пісень – народ їх почув.

У 2000 році Тетяна Садохіна стає солісткою групи «Ревізор», вона знайшла однодумців, які також вболівають за долю української пісні. Колектив славиться своїми експериментальними обробками сучасних пісень, робить їх ревізію, з цього і походить назва колективу.

У колективі їх семеро: Валерій Євтушенко (клавішні інструменти), Ірина Галаган та Євгенія Хлистун (співачки і бек-вокалістки), Володимир Галаган (соло гітара), Сергій Лопатін (звукорежисер), член асоціації діячів естрадного мистецтва України, композитор та аранжувальник Володимир Шевчук і солістка заслужена артистка України Тетяна Садохіна.

Культорологічна агенція «Єврошоу» зарахувала «Ревізор» до першого десятка естрадних колективів України.

У 2003 році поп-фолк гурт «Ревізор» записує аудіо-альбом «Сорочинський ярмарок» у NAC України, який налічує 16 творів. У 2004 році виходить альбом під назвою «Ми з України». Куди входять пісні у виконанні Т. Садохіної та гурту «Ревізор». Колектив здобув широку популярність як в Україні, так і за кордоном (Росія, Білорусь, Башкирія, Словаччина, Польща, Італія, Австрія, Німеччина, Франція, Естонія та ін.).

У 2006 році співачці було присвоєно звання «Заслуженої артистки України». Державна нагорода присвоєна Президентом України відповідно до закону України «Про державні нагороди України».

Протягом 2007 року вийшов компакт-диск «Калинова моя Полтава», який налічує 17 творів. Було знято відеокліпи на пісні: «Прощай», «Матері», «Черешенька», «Материн поріг» - написано і здійснено запис на студії більше 50-ти творів.

Також одним з головних досягнень є створення артисткою продюсерського центру «Квітограй». Вихованці центру з року в рік стають лауреатами всеукраїнських і міжнародних фестивалів та конкурсів естрадного та народного мистецтва. Тетяна Володимирівна допомагає своїм учням розвинути загальні і музичні здібності, творчий потенціал особистості. Колектив унікальний своєю різноманітною діяльністю. Результатом кропіткої праці керівника стали високі мистецькі досягнення її учнів. Вихованці вокальної студії «Квітограй» беруть активну участь у культурному і мистецькому житті Полтави та України.

Отже, Тетяна Володимирівна Садохіна зробила і продовжує робити великий внесок у збагачення пісні. Усе, що вона пише, пройняте її почуттями, емоціями та душевним станом. Вона вчить молоде покоління любити Україну, слово. Її пісні беруть за душу та захоплюють, привертають увагу людей різного віку, адже Тетяна Садохіна – перлина на мистецькому просторі Полтавщини, зірка нашої сучасності.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   23   24   25   26   27   28   29   30   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка