Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка28/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   61

Література

1. Буцька Наталія Полтавці: від «я» до «ми», - Полтава: Дивосвіт, 2014. – С.302 – 306.

2. Вісич Н. 10+1 запитання до співачки Тетяни Садохіної//Полтавський вісник. – 2011. - №32 (1152) від 12 серпня. – С.24.

3. Михайличенко О. В. Музично-педогагічна діяльність українських композиторів і виконавців: історичні нариси. – Суми: Видавничо-виробниче підприємство «Мрія-1». – 2005. – с.102.

4. Мироненко З. «Ревізор», якого стрічають оплесками//Полтавський вісник. – 2005. - №29 (836) від 22 липня. – с.1.

СЕЛИЩЕ ВИСОКИЙ ХАРКІВСЬКОГО РАЙОНУ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Краснєнкова Олена, вихованка гуртка «Історичне краєзнавство» РЦДЮТ

Харківської районної ради, учениця 8 класу Будянської ЗОШ № 2 Харківської районної ради

Керівник : Безрукова Т.М., керівник гуртка «Історичне краєзнавство»

РЦДЮТ Харківської районної ради, почесний краєзнавець України

Селище міського типу Харківського району Харківської області Високий розташоване за 15 км на південно-захід від Харкова. Центр селищної ради, якій підпорядковані населені пункти Зелений Гай, Науковий, Нова Березівка та хутір Відпочинку. Залізнична станція. Площа селищної ради 1173 гектари. Чисельність населення – 12 200 осіб, переважно українці. Через селище проходить автомобільна дорога Москва-Сімферополь і Південна залізниця. На території селища три залізничні зупинки: Зелений Гай, Жовтнева, Науковий. Назва Високий походить від рельєфу місцевості.

Високий засновано в 1903 р., як поселення службовців залізниці. Спочатку тут створили поселення заможні службовці-залізничники. Від 1938 р. – селище міського типу, в рамках сучасних кордонів – з 1964 р. Селище Високий відоме, насамперед, як місце відпочинку і оздоровлення. Тут розташовані чотири заклади освіти і два культурних заклади, дитячий дошкільний заклад, чотири заклади медицини та охорони здоров’я, один заклад фізичної культури та спорту. Діє Свято-Іллівська релігійна громада Української православної церкви.

ЗНАЧНІ ДЛЯ НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ ПОДІЇ (по хронології)

1892 – заснування хутора Нова Березівка

1903 – заснування селища Високий

1904 – збудовану першу водокачку в Зеленому Гаї

1907 – заснування селища Зелений Гай

1908 – збудовано водогін та водокачку у Високому

1912 – відкриття в Зеленому Гаї приватної гімназії О.А. Родіонової. Створено «Товариство споживача» села Високий

1918 – відкрито домову церкву в приватному будинку на сучасній вулиці Комсомольський № 39

1920 – відкрито училище

1922 – селище Зелений Гай приєднано до селища Високий. Об’єднане селище включено до складу Харківської волості; засновано 7-річну школу.

1923 – Відкрито Зеленогайську школу-інтернат, загальноосвітню школу.

1924 – освячено церкви у Високому. Почала діяти торговельно-промислова школа в Високому

1925 – селище Високий перейменовано в селище міського типу Високий. Відкрито школу в Зеленому Гаї. Відкрито державну аптеку і медпункт.

1926 – відкриття школи. Засновано партійну організацію

1928 – відкриття приміського вокзалу «Жовтневий» у Високому. Ліквідація Коритинської платформи. Відкриття клубу.

1930-1934 – Відкриття платформи «Зелений гай»

1933 – закриття церкви у Високому, її приміщення передано школі.

1936 – заснування селища Науковий.

1940 – відкриття залізничної платформи «Науковий»

1941 – у серпні відкрито нове приміщення Височанської школи № 1.

1941–1943 – окупація селища

1943 (серпень) – остаточне звільнення селища

1951 – Зеленогайська школа стає середньою

1956 – створення об’єднаної селищної лікарні

1957 – заснування селища Новий Високий

1959 – відкриття кемпінгу

1964 – у Височанській школі № 1 відкрито обеліск на честь учнів, які загинули на війні.

1965 – відкрито середню школу № 2 по вулиці Дружби у Новому Високому. Створення спеціалізованого «Будинку дитини»

1976 – у Зеленому Гаї відкрито шкільний музей Героя Радянського Союзу К.М. Курячого. Початок газифікації селища.

1988 – закінчена газифікація хутора Відпочинок.

1999 (серпень) – митрополит Харківський і Богодухівський Никодим освятив у Високому Пророко-Іллівський храм

1995 – відкрито Меморіальний музей-садибу Г.М. Хоткевича. На території кемпінгу відкрито бюст визначного українського філософа і просвітителя Г.С. Сковороди (скульптор С. Ястребов).

1996 – збудовано газопровід високого тиску Науковий –Високий.

2003 – вихід з друку книги керівника клубу «Краєзнавець» РЦДЮТ Харківської районної ради Т.М. Безрукової «Височанські етюди. До 100-річчя селища»



2005 – вихід статті Т. Безрукової та В. Глуменка «Високий. Селище міського типу» в «Енциклопедії сучасної України»

ВИДАТНІ ПОСТАТІ СЕЛИЩА

Балаба Устинія Петрівна – вчитель початкових класів Зеленогайської школи у 1950-1960-х роках, кавалер ордена Леніна.

Данилевська Варвара Степанівна – вчителька російської мови та літератури Зеленогайської школи у 1950-1960-х роках, завуч школи, кавалер ордена Леніна, Заслужений учитель України.

Демидов Ростислав Сергійович – льотчик, отримав звання Герой Радянського Союзу під час Великої Вітчизняної війни. Доктор військово-морських наук, полковник, професор, довгий час мешкав у Москві.

Жмирьова Галина Степанівна – вчителька біології Зеленогайської школи у 1950-1960-х роках, кавалер ордена Леніна.

Жицький Євген Іванович – вчитель української мови та літератури Зеленогайської школи у 1950-1960-х роках, кандидат педагогічних наук, відмінник народної освіти.

Казаков Валерій Миколайович – колишній вчитель фізкультури Зеленогайської школи-інтернату, заслужений тренер України, головний тренер національної параолімпійської збірної команди з зимових видів спорту.

Красницька Анастасія Петрівна – вчителька молодших класів Зеленогайської школи у 1950-1960-х роках, кавалер ордена Леніна.

Курячий Костянтин Миколайович – випускник Зеленогайської школи,. На фронті з перших днів війни. Загинув 14 лютого 1943 р. біля сіл Меліховка, Парасковія Нововодолазького району. Поховали його у селі Соколово Зміївського району. Після визволення Харкова тіло капітана К.Курячого перепоховали на цвинтарі № 1 на алеї Героїв. Гвардії капітану К.М. Курячому Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 січня 1944 р присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Червоної Зірки.

Лаврушин Володимир Федорович – ректор Харківського університету довгий час мешкав у Науковому. Аспірант хімічного факультету В. Лаврушин з перших днів війни пішов на фронт. Після звільнення радянськими військами від гітлерівців 27 січня 1945 р. в’язнів концтабору Освенцім інженер-майор В.Ф. Лаврушин взяв участь у роботі Надзвичайної комісії з розслідування німецько-фашистських злочинів у цьому таборі. Повернувшись до університету, працював на кафедрі органічної хімії, яку очолив з 1959 р. Володимир Федорович працював протягом десяти років (1956-1966) проректором і ректором в університеті. За порівняно короткий період ректорства професора В.Ф. Лаврушина (1960-1966) відбулося чимало змін. У 1997-1998 рр. професору В.Ф. Лаврушину Президентом України присуджена державна стипендія в галузі науки.

Мещанінов Олександр Іванович – лікар, професор медицини, організував медичну допомогу пораненим червоноармійцям у 9-й міській лікарні в окупованому Харкові. Усього групою медиків під керівництвом професора Мещанінова було врятовано дві тисячі солдат і офіцерів, 200 з них добралися до партизанських загонів, багато перейшли через лінію фронту і продовжували воювати. Довгий час Олександр Іванович жив на вулиці Чехова в Науковому.

Ощепков Андрій Іванович – 24 серпня 1943 р. гвардії сержант А. Ощепков з групою розвідників пробрався у розташування ворога в районі селища Буди. Важко поранений, 19-річний Андрій закрив своїм тілом амбразуру кулеметного дзоту. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 березня 1944 р. гвардії старшому сержанту А.І. Ощепкову присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Нагороджений орденом Леніна, медалями.

У селищі Високий на трасі Москва-Сімферополь у 1973 р. було встановлено пам’ятну стелу, а 23 серпня 2008 р. біля автотурбази «Кемпінг» навпроти вулиці А. Ощепкова було відкрито пам’ятник герою. Ім’ям А. Ощепкова названо вулиці у Харкові, селищі Буди, Барнаулі, Павловську (Росія).



Пасько Олексій Афанасійович – Народився Олексій Пасько 1916 р. у м. Дніпропетровську. 10 квітня 1945 р. йому було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Довгий час жив у Науковому.

Погорєлов Олексій Васильович – академік НАН України, лауреат Ленінської премії (1962), лауреат Сталінської премії (1950), лауреат міжнародної премії імені М.І. Лобачевского (1959), визначний математик сучасності. Довгий час жив у селищі Науковий.

Пшеничко Олексій Леонтійович – випускник Височанської школи № 1. Указом Президії Верховної Ради СРСР О. Пшеничку присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно). Височанській ЗОШ № 1 присвоєно ім’я героя, одна з вулиць селища носить ім’я О. Пшеничка.

Сковорода Григорій Савич – видатний український просвітитель, філософ, поет. У нинішніх адміністративних межах Високого розташована криниця, біля якої у свій час любив відпочивати Григорій Сковорода. «Сковородинівська криниця» отримала статус гідрологічного пам’ятника державного значення. У 2010 р. Харківська РДА та Департамент культури і мистецтва ХОДА засновнували тут культурно-мистецький захід «Сад пісень Сковороди», який вже став своєрідною візитівкою й самобутньою родзинкою Харківського району.

Хоткевич Гнат Мартинович – визначний український культурний діяч, письменник, композитор, театральний діяч, історик, етнограф. У 1928 р. у 54 роки Хоткевич зміг придбати собі з родиною власне житло – недобудовану хату у Високому. 22 лютого 1938 р. у Високому Гната Мартиновича заарештували за звинуваченням в українському буржуазному націоналізмі. Стратили 8 жовтня 1938 р. Місце поховання нашого видатного земляка і досі невідоме, вірогідно він був похований у 6-му кварталі Лісопарку. 1956 р. він був посмертно реабілітований. У 1995 р. у Високому відкрито меморіальну садибу-музей Гната Хоткевича та скульптурну стелу на розі вулиць Хоткевича та Ощепкова.

У селищі мешкали відомі харківські письменники В. Добровольський, І. Муратов, видатні вчені Г. Проскура, Я. Савченко, О. Погорєлов, В. Лаврушин, лікар-хірург О. Мєщанінов.


ІЗ ВАРЯГ У ГРЕКИ…

СТОРІНКИ ДУХОВНОГО ЖИТТЯ СЕЛА ДНІПРОВСЬКЕ ЧЕРНІГІВСЬКОГО РАЙОНУ

Круглік Лідія, Мельник Оксана, учні географо-краєзнавчого гуртка «Орієнтир»

Центру туристично-краєзнавчої творчості на базі Дніпровської ЗОШ І-ІІІ ст.,

Чернігівського району Чернігівської області

Керівник: Бережок О.В., керівник гуртка


З-поміж близько сімдесяти літописних міст, що знаходилися на теренах Чернігово-Сіверської землі, котра за доби Давньоруської держави була однією з найбільших територіально-політичних одиниць Центрально-Східної Європи і чи не наймогутнішим князівством Європи Східної, було і невеличке місто Навози на лівому березі Дніпра, дещо вище гирла р. Прип’ять. Нині це село Дніпровське Чернігівського району Чернігівської області.

Наше маленьке село має дуже багату історію. У своїй роботі ми намагалися дослідити зміну різних релігійних вірувань на території нашого села у фарватері змін всієї країни.

Релігійні уявлення слов'ян-праукраїнців еволюціонували так само, як і в інших давніх народів, а їхній світогляд релігієзнавство визначає як сукупність антропоморфного анімізму, тотемізму і магії. Документи підтверджують, що у світовідчутті та світорозумінні праслов'ян усі явища природи (неживі предмети, представники рослинного і тваринного світу, природні явища) "жили" таким самим життям, як і людина. Вони уявляли їх здатними відчувати, наділяли властивостями боротися за своє існування подібно людині. Для світогляду праукраїнців не було суттєвих відмінностей між людиною та іншими представниками живої природи.

Оскільки Чернігівщину здавна заселяли племена сіверян, то їх релігійні вірування привернули особливу увагу для нас. На Чернігівщині головним, як і всюди, був Перун, але особливе місце посідав і притаманній лише нашому краю міфічний звір-бог Семаргл.



Після офіційного ж прийняття християнства проникають сюди і впливові владні та церковні мужі, що пропагують нову віру. Одним із таких був і Святослав Давидович, майбутній володар села Навози (саме таку назву до 1962 р. мало с. Дніпровське). Археологічні матеріали дозволяють дійти висновку, що городище було споруджене приблизно на зламі ХІ – ХІІ ст. на місці більш раннього селища, тобто як раз у той час, коли Святослав Давидович перебував у Чернігові. Микола Святоша, син і спадкоємець чернігівського князя Давида Святославича, онук засновника чернігівської князівської династії Святослава Ярославича, який першим в історії України-Руси добровільно поміняв князівську корону на чернечий клобук.

На початку ХІІ ст. Святоша мав сім’ю і був законним спадкоємцем свого батька – володаря одного з наймогутніших князівств Русі. Проте з якихось не зовсім зрозумілих причин, про які не повідомляють писемні джерела, він проміняв усе це на безкорисливе служіння Богу в монастирі і 1106 році прийняв постриг у Києво-Печерській Лаврі. Поштовхом для прийняття такого рішення стали події 1098 р., коли він порушив хресне цілування Давидові Ігоревичу і зрадив його. Покинувши того ж року Луцьк, в якому і засідав Святоша, через поразку від Боняки та Давида Ігоревчиа, Микола вимушений був повернутися до Чернігова. У віці 26 років він розчарувався у світському житті, отож 17 лютого 1108 року увійшов через ворота Києво-Печерського монастиря на його територію і залишився там навічно. 36 років смиренно виконував послушання воротаря, кухаря, дроворуба, прислужував братії-чорноризникам не тільки працею, а й лікував, пророкував, просвіщав тим, що подарував монастирю велику бібліотеку та сприяв розвитку лаврського книгодрукування. Розширив монастирську лікарню, посадив прекрасний сад і фінансував будівництво Троїцької надбрамної церкви Києво-Печерського монастиря та лікарняної церкви Святого Миколая. В єпархіальних записах зберігається текст розмови князя-ченця з Петром – своїм колишнім лікарем (в монастирі він повністю відмовився від лікування тіла). На зауваження Петра, що брати князя дуже вболівають за його теперішній стан, правнук Ярослава Мудрого відповів: «Якщо ж жоден з руських князів не зробив цього раніше мене, то нехай я, наслідуючи Царю Небесному, буду їм прикладом, щоб із цього часу будь-хто взяв приклад і пішов за мною. А там – подумай про себе й про тих, хто навчив тебе». Там же сказано: «Якщо ж коли проти волі йому траплялося мати що-небудь, як князеві, від своїх колишніх людей, то все роздавав він мандрівникам, злиденним і на побудову церков, а також жертвував багато книжок на церкву.

Після прийняття чернецтва Микола Святоша заповів свої придніпровські маєтності, в тому числі Навози і Пакуль Києво-Печерській лаврі. Отож, як кажуть, сам Бог велів жителям колишніх Навозів пам’ятати і шанувати засновника села, котрий, до того ж, визнаний православною церквою святим. На Покрову 2009 р. в селі встановлено і освячено пам’ятник Миколі Святоші. Скульптура виконана на повний зріст у смиренній позі, у ризах ченця, з кошиком у руках (автор – молодий київський скульптор Владлен Караченцев).

Місцева церковно-краєзнавча традиція, спираючись легендарні перекази, стверджує, що Святоша розпочав свою подвижницьку діяльність в Єлецькому Успенському монастирі в Чернігові, а його улюбленою іконою називають чудотворний образ Єлецької Божої Матері, що явився його діду Святославу Ярославичу 1069 р. на ялині на околиці Чернігова.

Уже за життя авторитет Миколи Святоші серед сучасників був значним. 1142 р. його авторитет використав Великий князь Київський Всеволод Ольгович для примирення з власними братами Ігорем та Святославом Ольговичами й кузенами Ізяславом та Володимиром Давидовичами. Коли 14 жовтня 1143 року Микола Святоша помер і був похований в печері Св. Антонія в Чернігові, його брат Ізяслав Давидович випросив у ігумена Печерського монастиря його власницю, яку надягав, коли хворів, щоб одужати та перед битвами, і вона захищала його. У день смерті цього святого князя ледь не весь Київ зібрався, віддаючи йому останнє цілування». Мікрорайон Святошине в Києві названо так саме тому, що цими землями разом з Борщагівкою володів Микола Святоша. Кияни вшанували святого князя і пам’ятником на проспекті Вернадського. Але володіння князя Святослава Давидовича сягали значно далі київських меж.

Тому й не дивно, що у нашому селі з давніх часів діяла Миколаївська церква, зведена на кошти Києво-Печерської лаври. Архімандрит Києво-Печерської лаври Інокентій Гизель 28 січня 1683 р. звертається до мешканців с. Навози: «подданным нашим монастырским, парохианам церкви навозской благословение Божие и наше засилаем, доброго здравья и щастливого помешканья зычачи на долгие лета». У 1755 році в селі діють школа та шпиталь.У 1767 р. зазначається: «с. Навоз, при р. Днепре, церковь свят. Николая. Крестьянских дворов – 36, владения Киево-Печерской лавры». У 1770 р. на кошти Києво-Печерської лаври збудовано Миколаївську церкву. Філарет (Гумілевський) наводить відомості про давність церкви в селі: «Храм Навоза с древних времен посвящен св. Николаю. На колокольне Навозской два колокола с изображением св. Николая и на одном с показанием 1647 г., а на другом 1648 г.». Церкву переносили в 1857 та 1886 рр. (зазначається причина переносу – від розливів Дніпра) з одного місця в інше. У церкві з 1867 р. вівся та зберігався літопис. У 1905 р. зазначалось, що «книг в церковной библиотеке для чтения предназначенных… самое ограниченное количество, церковно-приходское попечительство открыто с 1878 г.».

У часи більшовицької окупації стан церкви був значно підірваний. Ось що вдалося знайти у згадках про ті часи: «За роки революції значно погіршився матеріальний стан духовенства: відібрано луги (земля, що раніше належала кліру – в Пакулі 36 дес., в Навозах – 244) і державна платня. Священику доводиться з трудами добувать кошти на власне утримання, нема можливості утримувать челядників. Піп і попадя самі обслуговують своє господарство, переселені зі своїх будинків у прості хати, за які церковна рада мусить платити 120-150 пудів на рік, це дуже скорочує доходи священика.

На ремонт і прикрашання церкви тепер селян майже нічого не дають. Ідучи в церкву, треба взяти фунтів 5-10 борошна чи жита, щоб на них купити свічку чи замовити поминання.

За 1923 р. в Навозах зареєстровано: новонароджених – 157, із них здійснено обряд хрещення 17; смертей – 61, із них не здійснено церковного поховання 12».

Після закриття в 60-х рр. ХХ ст. частину приміщення церкви переобладнали під сільський клуб.

Під час відкриття пам’ятника Миколі Святоші уродженець Дніпровського, народний депутат України Анатолій Новик висловив свою готовність сприяти будівництву церкви на честь преподобного князя, покровителя і засновника села. Спорудження церкви вирішив присвятити своїй матері та всім землякам, полеглим на фронтах війни. В селі відбулись громадські слухання, жителі обговорювали проект храму, сільська рада визначила місце для будівництва. Довго чекати громаді не довелось – над дахами осель засяяли золоті куполи прекрасного храму, піднеслись в небо хрести, архієпископ Чернігівський і Новгород-Сіверський Амвросій освятив престол церкви на честь Святителя Миколая. Нова, велична і простора будівля постала упродовж 2010-2011 років, та була збудована на зразок Свято-Троїцького храму у селі Грабівка Куликівського району Чернігівської області. З її становленням змінилось і саме життя в селі. Люди почали проникатися церковною культурою, цікавитися історією села та привчати молодше покоління до основних норм та правил православного світу.

У кінці жовтня 2016 року відбулися урочистості з нагоди п’ятого року її існування. Були запрошені високопосадові гості, а ми, учні, взяли активну участь у святкуванні. Сподіваємося, що надалі вона буде лише рости та дарувати прихожанам мир та спокій.


ДОТРИМАННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ У НАШІЙ ДЕРЖАВІ

Кубась Інна, вихованка Зачепилівського районного Будинку дитячої та юнацької творчості Зачепилівської районної ради, гурток «Медіа культура», учениця 10 класу Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Керівник: Буланов Юрій Іванович, методист Зачепилівського районного БДЮТ


Всі люди, незалежно від свого віку, статусу, національності, мають свої права, котрі ніхто не може порушувати.

Звичайно, якщо розглянути права людини крізь призму сучасності, то можна впевнено сказати, що багато з них порушуються. Відповісти, чому це так, дуже важко. На мою думку, це може відбуватися з декількох причин.

По-перше, це може бути незнання прав самим громадянином. Людина, яка знає свої права і поважає права інших, впевнено йде по життю. Тому є сенс знати свої права. Знати – щоб захищатись.

По-друге, людина може знати ці права, але невимушено їх порушувати. Це відбувається тому, що в кожного свої поняття про права та правила поведінки. А це залежить саме від виховання громадянина.

Згадаймо трішки історії. У давні часи існування людини не існувало поняття про право та закон. Всі, в певній мірі, жили в мирі. Але ж часи змінювались і людина разом з ними. Дехто почав зазіхати на майно іншого, деякі навіть на життя. Тому з часом почали встановлюватись деякі норми поведінки, що згодом переросли в право і закон, які з кожним поколінням змінювались та вдосконалювались.

На мою думку, закон і право є невід’ємною частиною нашого життя. Адже завдяки йому в нашому суспільстві панує злагодженість. Уявіть собі, якби кожен громадянин не дотримувався б нормативно-правових актів, то країна опинилася б у хаосі і безладі. Але те, що людина повинна дотримуватись якихось норм, не означає, що вона не є вільною. Адже, свобода людини прямо не пов’язана з суспільними правами та обов’язками.

Кожна людина має право на безоплатну медичну допомогу. Але в більшості випадків, це право порушується у нашій країні чи не найчастіше. Потрапивши до лікарні, навіть якщо у вас складне матеріальне положення і немає змоги отримати ні від кого фінансової підтримки, пацієнта не буде ніхто оперувати та лікувати без певних коштів. Тому рідним і близьким доводиться нелегко, щоб швидко віднайти необхідну суму. І одразу постає питання: «Чому ми повинні платити лікарям за своє лікування, коли вони працюють у муніципальній лікарні, отримують заробітну плату від держави за свою працю? Можливо їх заробітна плата не достатньо велика? Що змушує цих людей на такі дії?» Як на мене, то це називається «ненажерством», що в свою чергу породжує корупцію в країні, з якою ми так «самовіддано» боремося вже стільки років. Обговорюючи все це, хочеться навести приклад: прийшовши до школи, ми ж після кожного уроку не платимо коштів учителю за те, що він провів його, тому що за нас це зробила держава. Тоді ж чому медичні працівники змушують людей так робити в лікарнях?

Кожна дитина має право на сім’ю. Це теж є одним з найбільш порушуваних прав. З деяких джерел відомо скільки немовлят залишають матері в пологових будинках,на вулиці,віддають в дитячі будинки. А всі ж вони мріють про щасливу та повноцінну родину,де їх любитимуть, піклуватимуться, поважатимуть, захищатимуть.

Кожен має право на відпочинок. Тут можу сказати, що наша держава в певній мірі виконує це право по відношенню до дітей. Кожного літа виділяється певна кількість путівок до оздоровчих дитячих таборів. Дітей та дорослих за станом здоров’я направляють до санаторіїв, де проводяться оздоровлюючі процедури тощо.

Але не можна сказати, що права людини дотримуються добре в нашій країні. Для багатих та владних громадян права немовби ширші, а для простого народу – вужчі.

Особисто я вважаю, що кожен з нас має сам стежити, чи не порушуються його права та свободи. А також, і це головне, - поважати права інших, не менше, ніж власні. Так ми зробимо вирішальний крок до створення дійсно правової держави.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   24   25   26   27   28   29   30   31   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка