Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка29/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   61

ЖИТТЯ ТА ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г.С.СКОВОРОДИ

Кудря Руслан, учень 9 класу Зачепилівської загальноосвітньої школи I- III ступенів

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Бурбела Людмила Василівна, вчитель української мови та літератури
Діяльність кожного історичного діяча, з її засобами й метою, оцінюється з індивідуально-етичного погляду, корисного для суспільства щирістю його мотивів, вагою та величністю його провідної думки. І коли його мотиви дуже щирі і, як кришталь, прозорі, коли вони високо підносяться над особистими і приватними, коли вони пойняті інтересами людського добра, особливо трудового народу, коли у своїй діяльності він іде на жертви, забуває про себе, коли його праця захоплює його цілком, захоплює всі його сили, здібності та енергію, тоді це буде справжній громадський діяч.

Постать Григорія Сковороди в українській літературі є однією з найпомітніших. Він був звичайною людиною - і став творцем людських душ, він був мандрівником - і пам’ятає земля сліди його ніг, він був мислителем - і досі люди знаходять у його творах щось незвичайне для себе, він сіяв духовну культуру - і проросли зерна, посіяні ним. Він був народним філософом…

Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в бідній козацькій сім’ї. Батьки його були з простолюддя: батько-козак, мати-такого ж роду. Вони мали статок міщанський, але чесністю, побожністю, миролюбним сусідством відзначилися у своєму колі. Зростаючи у середовищі мудрої праведності, їхній син з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. Відомо, що Сковорода зростав серед трудового народу і чудової природи рідного краю. Його дитячу уяву вражали зелені простори і лісова тиша, густо порослі чагарником береги річки Многи, спів птахів, шелестіння трав. Змалку він виявив нахил до музики і пісні. Від людей праці вчився шанувати труд і трудівника, виховувався на народних переказах, думах, піснях, що їх розносили тоді по Україні кобзарі і лірики. Все це, звичайно, впливало на формування Сковороди, на розвиток його естетичних уподобань та філософських поглядів.

Вже в ранній період своєї творчої діяльності Сковорода починає створювати свою філософію, яка, на його думку, повинна слугувати теоретичною основою для вирішення поставленої ним проблеми щастя. З точки зору мислителя, філософія повинна бути тісно пов’язана з життям і розв’язанням суспільно-практичних завдань. Для створення філософії Сковорода використав ідейну спадщину минулого і спирався на досягнення сучасної йому науково-філософської думки. Любов до науки помітна в усіх творах Сковороди, і зокрема в його листуванні. «Хто думає про науку, - говорив він, - той любить її, а хто її любить, той ніколи не перестає учитись, хоча б зовні він і здавався бездіяльним» [3.с.12]. Після здобуття початкової освіти в рідному селі у 1734 році стає студентом Києво-Могилянської академії, де вчився з перервами близько десяти років. В академії Сковорода здобув ґрунтовні знання з мов-грецької, латинської, польської, староєврейської, німецької. З 1742 по 1744 pp. жив у Петербурзі, був співаком придворної капели, прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, створював музику на власні вірші. 



У 1750 р. в складі російської місії Сковорода виїжджав за кордон і три роки мандрував Угорщиною, Словаччиною, Польщею, відвідав Братиславу, Відень, Будапешт; бував в університетах, слухав лекції знаменитих професорів, працював у бібліотеках, студіював філософські праці й, володіючи багатьма мовами, дискутував із ученими різних країн. Майже половину свого життя без поспіху мандрував цей співець-музика і вчитель-байкар шляхами України. Важливим гостем був усюди, бо мудре слово, добрий настрій, доброзичлива порада притягувало людей.

Слід зазначити, що ще за життя Григорія Савича слава про нього як про оригінального філософа ширилася далеко за межі України. Сковорода писав, що філософія «…спрямовує усе коло справ до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю і якість думкам, яко голові всього». Досі сперечаються, був Сковорода народним мудрецем чи елітарним філософом, пов'язаний переважно з вищими верствами. Народність Сковороди яскраво підтверджує саме народна пам’ять про нього. Прості селяни добре знали улюблені місця філософа, пишалися тим, що він бував у когось з їхніх предків Охоче розповідали легенди про нього, здебільшого оригінальні і мало пов’язані з книжковою традицією.

Працюючи в Переяславському колегіумі, запроваджував багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють від цієї діяльності. Після втрати місця викладача Сковорода восени 1751 року повертається до Києва і ще два роки навчається в академії, в богословському класі. Зі своїм обдаруванням і здібностями Сковорода міг би зробити блискучу кар’єру, але вона його зовсім не приваблювала. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому Сковорода залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 року за рекомендацією митрополита Т.Щербацького стає придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Він довго не погоджувався на таку службу, але, хитрощами заманений і заведений до панської садиби, змушений був усе-таки пристати на непривабливу пропозицію. Вчителеві важко було миритися з пихатістю і зарозумілістю поміщика, який вважав його звичайним наймитом і відповідно поводився.

У 1755р. Сковорода повертається до Переяслава до свого приятеля. Прожиті на Переяславщині роки (1755-1759) були важливим періодом у діяльності Сковороди. Тут він ближче зійшовся з народом, пройнявся його прагненнями і помислами. Саме в Ковраї Сковорода пише «Сон»(1758), у якому змальовує жахливі картини тогочасної дійсності. Написав значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 р.), склав дві вступні лекції-проповіді до курсу етики. 



З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень». Простий і образний стрій думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти. Особливість же його подвижництва полягає в тому, що він прагнув збудити «мислячу силу» в свого народу, підняти в людині все краще, закладене у неї природою й Богом, і розвивати, долучаючи до цінностей вищих і вічних. Досягнення ж їх означає спасіння й дарує щастя.

«Як же сприймав народ учення Сковороди?» - міркую я. Один караївський переказ-пряма ілюстрація до байки «Адамант і Смарагд» з її «силою» : «Глупой ищет места, а розумного и в углу видко» [2.с.10]. В іншому переказі філософ радить панові, охопленому депресією,селянську працю як шлях до щастя,фізичного і душевного здоров’я. Отже, селянство не сприймало складних філософських міркувань Сковороди, проте добре зрозуміло найпередовіші його ідеї: засудження соціальної нерівності, користолюбства, неробства, кар’єризму, високу оцінку праці як основи людського щастя. Та й Григорій Сковорода все життя зберігав вірність своєму кредо: «А мой жребій с голяками» [1.с.7]. Простуючи від села до села філософ поширював у народі просвітительські ідеї волі, правди і розуму Зовні нічим не відрізнявся від своїх друзів-селян, Сковорода і у побуті залишався бідняком з палицею, з якою не розлучався під час своїх мандрувань та сопілкою, бо музика була для нього одним із важливих засобів висловлення і поширення філософських ідей, соціальних поглядів.



Феномен постаті Григорія Савича Сковороди — у дивовижному гармонійному поєднанні краси тілесної й духовної. У власному житті він сповідував виразні й тверді принципи: самопізнання і внутрішня згода з волею Бога. Окрім того, філософ постійно наголошує, що людина має невичерпний духовний потенціал, який лише необхідно спрямувати у потрібне русло, на справи Божі: пізнання і творчість. У своїх філософських творах великий мислитель розмірковував над основами буття.

«Ким же Сковорода був насправді?» - задаю я собі це питання. Можливо, він був посполитим улюбленцем, самітником із сопілкою чи ніким не збагненим «чоловіком Божим», із людської ласки годованим. Справді, ким же він був?

Якби запитати про це в самого Сковороди,то складно навіть уявити, що б він відповів. Життя філософ уявляв по-різному. Він міг би сказати, що життя-це повсякчасна боротьба, міг говорити про нього як про грандіозну вселенську виставу, автором і режисером якої є сам Господь. Але вірогідніше, Сковорода відповів би, що був на цьому світі безтурботним пілігримом, чиї ноги ходили по землі, а душа втішалася десь далеко-далеко на небесах. Філософські погляди Г.Сковороди були суперечливі: в них сильна матеріалістична тенденція, яка доходила до прямого визнання вічності матерії, природи, перепліталася з ідеалістичним розв’язанням основного питання філософії ,з релігійними нашаруваннями, данину яким філософ віддав пів впливом історичних умов того часу.

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», — це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації. Мудрість Г.Сковороди вирішальною мірою була виплекана премудрістю віри.

Із покоління в покоління передаються розповіді про великого письменника,філософа і просвітителя Григорія Сковороду. Ще за життя він став легендою. Сковорода був справжнім українським Сократом, усе життя вивчав світ, навіть розробив власну філософію.

На мою думку,Г.С.Сковорода просто жив із переконанням що «правила існують для того, щоб їх порушувати». Але самі мрії і прагнення Сковороди були оптимістичними, вони пройняті вірою в те, що що настане час, коли всі люди будуть щасливі. Він мріяв про світлу долю для народу, вірив у його пробудження, у його могутній природний розум, у його сили, і цьому пробудженню й освіті простих людей він служив своїм ученням.

Всенародну любов до поета - любомудра найкраще висловив М.Рильський:



Благословенні ви, сліди,

Не змиті вічності дощами,

Мандрівника Сковороди

З припорошілими саквами,

Що до цілющої води

Простує, занедбавши храми. [1.с.3]

Цими благословенними слідами тепер проходить наш сучасник. І перед нами постає величний образ народного правдолюбця, першого українського філософа, який піднявся до рівня найвидатніших мислителів своєї епохи і вніс свою частку в культурну спадщину всього людства.



Поет і мандрівний філософ помер 9 листопада 1794 р. у селі Іванівці на Харківщині (нині Сковородинівка Золочівського району). Цікавою є епітафія (надгробний напис на могильній плиті): «Світ ловив мене, та не впіймав» [2.с.5]. Цей афоризм узагальнює зміст і характер незвичайного життя Сковороди. Ніякі спокуси сильних світу, ніякі хитрощі ворогів не могли піймати його у свої тенета.

Своєю творчістю Сковорода підсумував найвищі досягнення давнього українського письменства. Він був митцем зі своїми власними поглядами на життя. Це перший український культурний діяч, що здобув міжнародне визнання, у такий спосіб відкривши нашу культуру, засвідчив її довершеність і самобутність. Отже, філософ і поет, педагог і музикант, знавець латини, старогрецької, староєврейської, польської, німецької, російської мов, Григорій Савич Сковорода розвинув комплекс ідей, актуальних для свого часу, став не лише ідейним предтечею нової української літератури, а й творцем найзначнішого вчення в історії української філософської думки.


Список використаної літератури

1. Борисова Т.М. Літературно-меморіальний музей. Путівник. - Х.: Прапор, 1972. – 23 с.

2. Дудка Д.М. Григорій Сковорода в спогадах сучасників і народних легендах. - Х.:

Оригінал, 2002. – 99 с.

3. Поліщук Ф.М. Григорій Сковорода. Життя і творчість.- К.: Дніпро, 1978. – 260 с.
ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА – ФІЛОСОФ, ПОЕТ, ПЕДАГОГ

Кужель Владислава, учениця 8-А класу Зачепилівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів

Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Грамма Леся Миколаївна, вчитель української мови та літератури
Сковорода Григорій Савич – український просвітитель-гуманіст, філософ, поет, педагог. Народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. Зростав хлопець у родині добрих, чесних, трудолюбивих, мудрих людей. З ранніх літ відзначався схильністю до самопізнання, великою жагою до знань, твердістю духу. 

У 1738 році батьки віддають Григорія на навчання до Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків. Людина виняткових здібностей і гострого розуму, Г.Сковорода здобув в академії глибокі знання з філософії, вітчизняної, античної, західноєвропейської літератур, досконало опанував кілька іноземних мов, серед яких були латинська, грецька, німецька. 

У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон, з якої Григорій скористався. Він відвідує Австрію, Словаччину, Польщу, Німеччину, де знайомиться з життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і культуру, передові філософські ідеї, літературні течії. Безсумнівно, ця подорож мала надзвичайно важливе значення у формуванні поглядів майбутнього філософа. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г.Сковорода займається педагогічною діяльністю. 

Працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликає невдоволення багатьох. Саме за недотримання усталених методів викладання його звільняють. Г.Сковорода тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. Ті роки відзначилися поглибленим зближенням з життям народу і це допомагало йому у пізнанні як самого себе, так і навколишнього світу. Часто у вільні від основних обов’язків години він мандрував околицями села.

1759 по 1769 роки Г.Сковорода працює як викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття усталених методів навчального процесу послужили причиною його звільнення. Понад чверть століття, «переповнюючись живим відчуттям істини», мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. 

З 1753 по 1785 рік Г.Сковорода пише переважну більшість своїх поетичних творів, що склали збірку «Сад Божественних пісень». Простий і образний виклад думок, доступність вчення, власний життєвий подвиг привертали до його особистості увагу всієї спільноти.



Григорій Сковорода найчастіше згадується як філософ, письменник. І багато хто не підозрює, що він велику частину своєї творчості присвятив саме дітям, юнацтву.

Педагогічні погляди Григорій Савич виклав у діалогах, віршах, байках, притчах, листах. Проблемам виховання присвячені його притчі «Благодарний Еродій», «Убогий Жайворонок», «Байки Харківські». Вихідними і визначальними в системі педагогічних поглядів Сковороди є ідеї демократизму, гуманізму, народності та патріотизму. Ідеал людяності — мета всього його життя, а також і мета виховання. Григорій Савич вважав, що у вихованні треба зважати не на соціальне становище дітей, а на їхню природу, нахили, інтереси, обдарування. Висміював дворянсько-аристократичне виховання, плазування перед усім іноземним. Провідне місце у всебічному розвитку відводив розумовій освіті, що допомагає людині пізнати себе, навколишній світ, суть щастя. Він популяризував рідну мову в школах, радив вивчати граматику, літературу, математику, фізику, механіку, музику, філософію, медицину та інші науки.

Особливу роль у всебічному розвиткові особистості Сковорода відводив формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як любов до Вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності.

Першими вихователями дитини Сковорода називав батьків. Зневажливо ставився до тих «напів-батьків» і «напів-матерів», які передоручають виховання своїх дітей іншим, порівнював їх із зозулями, що підкидають яйця в чужі гнізда. Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Переконував, що школа має бути доступною для всіх, з безплатним навчанням, навіть розробив низку дидактичних і методичних положень. У процесі навчання треба враховувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуальні особливості. Він радив правильно дозувати навчальний матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова і бесіда. Цікавими є його думки про читання книжок і виписки з них.

Сковорода був незвичайним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився точними науками. Чи не тому його ім’я здавна носить педагогічний університет у Харкові?

Показником такої справжньої мудрості стало його переймання загальним станом духовності свого суспільства, йому було замало того, що він збагнув, відкрив для себе сенс і радість буття, йому боліло зубожіле існування своєї нації.

Бажання допомогти, наставити на путь істинний своїх ближніх штовхало його в нові й нові мандрівки, аби нести просвітницьке, рятівне слово спасіння спраглим душам. «Щастя наше є мир душевний, але мир цей до жодної речовини не стосується; він не золото, не срібло, не дерево, не вогонь, не вода. Не зірки, не планети… Як здоров’я має свою точку не зовні, а всередині тіла, так мир і щастя в найглибшій точці душі нашої перебуває і є здоров’ям її та нашим блаженством».

Одержимий ідеєю духовного відродження української нації, філософ і мудрець Сковорода виношує у своїх думках образ справжнього громадянина своєї держави. У філософському трактаті «Жінка Лотова» Г. Сковорода говорить про подвійне народження людини: один раз фізично, а другий – духовно.

Ця, вдруге народжена, «…людина вільна. У висоту, вглиб, вшир літає без меж. Не заважають їй ні гори, ні ріки, ні моря, ні пустелі. Провидить віддалене, прозирає приховане, заглядає у минуле, проникає у майбутнє…»

Перед нами словесний портрет мовби ідеальної людини, виплеканий уявою і досвідом філософа, що втілив у ньому найкращі моральні та фізичні якості.

Як перший «професійний» український байкар Г. Сковорода виступив у збірці «Басни Харьковские», куди ввійшли тридцять творів. Написані вони прозою, кожна байка складається з двох частин: лаконічної фабули і моралі. Основним джерелом байок були власні життєві спостереження автора, сучасна йому феодально-кріпосницька дійсність, народна мудрість. Виходячи з інтересів народу, Г. Сковорода виносить присуд вадам тогочасного суспільства, в сатиричних: тонах зображує поміщиків, чиновників, охоплених жадобою наживи, чинів, високих посад. Показовою в цьому плані є одна з кращих байок «Олениця і Кабан». У моралі цієї байки поет осуджує самохвальство, тупоумство панів і підпанків, які намагаються «войти в благородное сословие», «продраться в чин, совсем им не сродни».

У ряді байок Г. Сковорода, влучно користуючись засобами алегорії, попереджає представників привілейованих станів, що паразитичний спосіб життя може привести їх до сумного кінця. Так, приміром, Чиж потрапив у неволю, спокусившись «сладкой пищей да красной клеткой» («Чиж и Щиглик); Щука «напав на сладкую ядь», проковтнула разом з нею і «удку, увязшую во внутренностях» («Щука и Рак»). В інших байках поет картає «славолюбне» («Сова и Дрозд»). У більшості своїй байки Г. Сковороди, завдяки їх демократичній спрямованості, громадянським мотивам, — безумовно, видатне явище, оригінальне і своєрідне в історії цього жанру в давній українській літературі. І не випадково І. Франко високо оцінив байки українського мислителя, зазначаючи зокрема, що вони «писані гарною, декуди навіть граціозною прозою».

Увесь творчий доробок Григорія Сковороди, який включає 17 філософських творів, 7 перекладів, збірник «Сад Божественних пісень», «Байки Харківські», - це єдина система поглядів, єдина філософія. Свого часу І.Франко назвав Г.Сковороду «національним філософом», оскільки він дав вираження глибоким і суттєвим духовним цінностям нації.

Вивчаючи творчість Григорія Сковороди не можна не відзначити, що його літературна спадщина актуальна і сьогодні, а також стверджувати, що такою залишиться і в майбутньому.

Письменники й поети у різні часи вчилися на творах Григорія Савича, захоплювалися його життєвою мудрістю і відданістю національній культурі і традиціям. Василь Яременко в передмові до вибраних творів Григорія Сковороди зазначає: "Для Т.Г. Шевченка твори Сковороди були не лише підручною книгою, але й незглибимим джерелом філософської і поетичної думки, з якого повною мірою черпала допитлива душа генія". У вірші "А. О. Козачковському" Тарас Шевченко писав:

«Давно те діялось. Ще в школі,
Таки в учителя-дяка,
Гарненько вкраду п'ятака —
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге — та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунками з квітками
Кругом листочки обведу
Та й списую Сковороду...»

Через століття вже інший видатний український поет Дмитро Павличко написав вірш «Сковорода». Його глибокий зміст захоплює і вражає. Автор влучно характеризує Г.С. Сковороду: «козацький син з чолом у небеса», і його наставництво українського селянина:



«І, виламавши палицю із тину,
Він темними байраками пішов
Кріпацьким дітям викладать латину,
Бентежити думками рабську кров.


Де хата димом і добром зігріта,
Ставав у дверях, величав і сив,
Притулку для Платона й Демокріта
І хліба він, соромлячись, просив».

«Великий наш філософ щедру залишив нам спадщину по собі: обсягом широку, змістовністю глибоку і щодо світогляду свого - чисту та моральну... Великий наш філософ, який був у конфлікті з царями, царедворцями й панами, багато від цих, останніх, у житті зазнав переслідувань, заборон і обмежень... Але ж потоки творчого мислення Сковороди такі були потужні, що вони, спадаючи із верховин у долину, ламали на своїй путі усі колючки й бур'яни, перестрибуючи через каміння гостре, і розливались широко по всім роздоллі», - так характеризував Григорія Савича вже Павло Тичина.

У своєму вірші «Слово про рідну матір» Максим Рильський возвеличує труди великого філософа і вчителя такими словами:

«Благословенні ви, сліди,
Не змиті вічності дощами,
Мандрівника Сковороди
З припорошілими саквами,
Що до цілющої води
Простує, занедбавши храми»…

Григорій Савич Сковорода кожним словом, кожним кроком, кожним помислом виконував свою високу місію на землі. Власним життєвим прикладом він доводив оточуючим найвищі моральні цінності:волелюбність, твердість духу, гідність, щирість, прагнення мудрості, надійність, любов до ближнього.

Так, у «трудах праведних», і скінчив свій життєвий шлях один з найгеніальніших філософів світу Григорій Савич Сковорода. Помер він 9 листопада 1794 року в селі Пан-Іванівці (нині — Сковородинівка) на Харківщині. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на пагорбі біля гаю, а на могилі зробити напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». Таким чином, Григорій Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою. 

Його творча спадщина стала невичерпним джерелом мудрості й життєдайної наснаги, світлим дороговказом для українського народу на довгі-довгі роки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   25   26   27   28   29   30   31   32   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка