Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка30/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   61

МИ – ВЕЛИЧНА, НЕЗЛАМНА НАЦІЯ

Кузнюк Кароліна, вихованка гуртка «Історичне краєзнавство» Вишнівського центру творчості дітей та юнацтва, учениця 10 класу Боярської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1

Київської області. Керівник: Вовчок А. А., соціальний педагог


Зараз в будь-яку пору доби, вийшовши на вулицю й вигукнувши девіз «Слава Україні!», ви почуєте піднесено-захоплену завзяту відповідь: «Героям слава!». Кілька років тому таке могло здатися казкою, але наразі ситуація змінилася. Українці пробуджуються і підводяться на захист своєї матінки-України, вони подають руки і підставляють свої плечі, щоб допомогти звестися на рівні ноги та встояти у боротьбі з численними внутрішніми та зовнішніми ворогами. Водночас, звільнюючи колись заквітчану й усміхнену красуню, а нині понуру й заплакану молодицю, наш народ не помічає, що плодами так важко здобутої самостійності користуються нахабні зрадники, негідні зватися її синами.

На долю сучасного покоління випав нелегкий період формування національної самосвідомості та утвердження стійких громадських позицій. Це зумовлено подіями на сході території нашої держави, де стійкі та витривалі захисники стають до оборони всіх тих моральних і фізичних цінностей, що їх їм подарувала ця щедра та гостинна земля. Наш теперішній ворог небезпечніший за будь-якого іншого, адже ця війна розпочалася набагато раніше, ніж почалося вторгнення, раніше, ніж пролунав перший постріл. Ще багато років тому ворог почав точити нашу економіку, нашу культуру, а разом з ними наш світогляд та свідомість загалом. Ми зачерствіли та прогнили настільки, що не стали не здатні вбачати навколо щось, окрім власної вигоди. А йому тільки цього й треба. Неприятель, що так довго приховував свою сутність за маскою дружелюбності, тихо, мов злодій, нахабно, як свиня, і підло, як гадюка, зайшов на територію нашої держави та оголосив її своєю. Передбачливо здобувши контроль над нашими внутрішньою та зовнішньою політиками, виснаживши наші моральні ресурси, він унеможливив опір. Звісно, стерпіти це було несила. Та що ж ми тоді могли зробити? І що можемо зараз?

Та попри всі ці негаразди, ми – велична, незламна нація. Це підтверджує хоча б те, що знайшлися ще громадяни, які зичать своїй матері-Україні лише добра, благополуччя й процвітання. Революція гідності змінила напрям наших думок та, деякою мірою, сам спосіб мислення, побудила нас до дій. Ми, як нація, вижили, і хоча б тому заслуговуємо кращого, ніж спостерігати за своєю ж корумпованою владою. Ми не стали цілковитими «окунями», не стали «овочами», яких цікавить лише присутність сала та хліба на столі.

Але постала інша проблема: ми не мали жодної можливості протистояти натиску. Вистраждавши й заплативши ціною тисяч життів за відродження, з пустими руками ми постали перед до зубів озброєним ворогом, але з шаленим, диким, неприборканим вогнем в серці, який вічно палатиме любов’ю до рідного краю. Боротьба не закінчена. Ми зійшли на довгий шлях, наслідки якого ще довго вбачатимемо в обличчях одне одного навіть по його завершенню. Зокрема у виразі очей хлопців та дівчат, чоловік і жінок, які безпосередньо працюють в зоні смерті – зоні АТО. ці люди невимовно страждають. Хтось більшою мірою, хтось – меншою. Поглянувши на цих людей, здається, що все в порядку, проте ледь почавши з ними розмову, помічаєш, який відбиток нанесла війна та, власне, бойові дії на психіку цих людей. чим вони завинили? За що їм таке? Постріли, вибухи, снаряди, що розриваються поруч, смерть товаришів та її холодний подих за спиною. А вони ж нічим не відрізняються від нас, окрім дещо кращої фізичної підготовки, витривалості та мужності, яка допомогла їм прийняти рішення ризикувати життям та здоров’ям заради Вітчизни. Таку натхненність прославляли поети та письменники, таких героїв оспівував народ, і вже зараз ці воїни, кожен з яких неповторний, заслуговують поваги.

Більшість теперішніх фронтовиків – добровольці. Вони зробили свідомий вибір зустрітися зі смертю віч-на-віч: наодинці чи спираючись на плече товариша. Усі вони незамінні, і кожен важливий для майбутнього нашої держави. Це прояв неабиякої відданості. Адже, справді, краще стати калікою чи й загинути, ніж стати зрадником своєї країни, своєї сім’ї.

З давніх-давен ми боронили свої кордони. В часи Київської Русі відбивали навали половців та печенігів, під гнітом Речі Посполитої ми повстали і добилися створення козацтва, яке пізніше стало відвойовувати самостійність свого народу. Коли ж ми були розділені між двома імперіями, нас і тоді не вважали за народ, який має право на суверенність. Одна з них переслідувала ціль нажитися на селянах та запасах корисних копалин й інших ресурсів. Кому ж не до душі схопити такий ласий шматочок. Інша ж прагнула розвитку. Вона не вбачала в постійному гнітові перспектив викликати ініціативу та активну діяльність. Та яким би стабільним не здавалося життя під Австро-Угорщиною, як би не налагоджувався суспільно-політичний устрій, націоналістичні ідеї і тоді зародилися та поширилися, знайшовши відгомін у серцях українців. Ми пробудилися і стали до пера, вимагаючи більше свобод, проведення реформ та, врешті, автономії. Отже, можемо зробити висновок, що у всі часи наша нація відвойовувала своє право на повноцінне існування та свою суверенність. І ось настав ще один переломний етап, який вимагає нових жертв та зусиль. Рікою крові була викуплена наша незалежність. І зараз, коли ми її занапастили, держава вимагає від нас знову наповнити русло тієї ріки задля того, щоб відстояти та відродити свою самостійність.

У період ІІ Світової війни про окремих особистостей, простих солдатів збереглося дуже мало інформації або ж взагалі будь-які відомості відсутні. Звісно, й після цієї війни залишаться нікому не відомі імена, будуть історії, що, заплутавшись у павутині часу, не дістануться до рук нащадків, але ж неможливо зробити добро абсолютно всім і кожному, це не під силу звичайній людині, але я впевнена, що моя та моїх однодумців пошукова робота матиме користь і буде певною підтримкою тим людям, про яких ми напишемо і зібрана нами та упорядкована інформація знайде свого читача, який матиме в ній потребу.

У майбутньому я планую створити список боярчан, які брали участь та продовжують воювати чи працювати волонтерами, зібрати інформацію про них, систематизувати і таким чином написати біографії героїв, що їх не забуде українська нація, хоча й не пам’ятатиме імена усіх. Внесені до роботи біографії людей не несуть у собі мети возвеличити саме їх чи применшити заслуги інших воїнів. Дані особи певною мірою пов’язані зі школою в якій я навчаюся ось уже протягом десяти років. І це зробити не для того, аби прокричати про героїчність наших солдатів, волонтерів та капеланів усьому світові, не для того, щоб у німому крику відчаю змусити ще когось звернути увагу на сучасні події, не з метою випросити допомоги та навіть не для того, щоб когось звинуватити. З цим впораються інші. Але з метою хоч трохи запобігти зникненню інформації. Ерих Марія Ремарк епіграфом до свого твору «На західному фронті без змін» точніше висловив те, що я хочу донести: «Ця книга – ані звинувачення, ані сповідь. Це тільки спроба розповісти про покоління людей, що їх занапастила війна, навіть як хто з них і не потрапив під снаряди».


ОБРАЗ МИКОЛАЇВСЬКОГО КРАЮ У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ РІЗНІХ ЕТАПІВ ЧАСУ

Купченкова Маргарита, учениця 9 класу, вихованка гуртка «Школа журналістики» БДЮТ

Заводського району м. Миколаєва.

Керівник: Василенко І.А., керівник гуртка «Школа журналістики» БДЮТ Заводського району м. Миколаєва.
Упродовж багатотисячолітньої культурної історії людства філософія і поезія повсякчас взаємодіяли, взаємопроникали, взаємозбагачувалися. Теоретична самосвідомість цієї взаємодії знайшла вияв у філософсько-естетичних концепціях Платона, Арістотеля, середньовічних і ренесансних неоплатоніків, Шлеґеля, Новаліса, Шеллінґа, Геґеля, Емерсона, Сантаяни, Еліота, Гайдеґґера, Ґадамера, Адорно й багатьох інших. За афоризмом М. Гайдеґґера, хоча «філософія і поезія стоять на протилежних вершинах, але промовляють одне й те ж». Тож «фактично напруга, яка існує між філософією та поезією, як і будь-яка інша напруга, передбачає спільність. У цьому випадку – це спільність слова і його можливої істини». Невипадково, що з-поміж усіх мистецтв саме література (поезія в широкому сенсі – мистецтво слова) чи не найближча до філософії. Їх поєднує насамперед вербальність – обидві існують тільки в середовищі мови, мовність – їх неодмінний атрибут. Звісно, мова літератури й мова філософії – нетотожні, одначе між ними немає непереступних кордонів.

Причорноморський край не обійшли увагою поети. Ще в старогрецькому фольклорі і скіфських главах Геродотової «Історії» можна знайти художній опис степової Еллади. Землям Бугу та Інгулу присвятили поетичні рядки Семен Бобров і Василь Жуковський, Гаврила Державін і Юліуш Словацький, Тарас Шевченко і Дніпрова Чайка, Володимир Маяковський і Борис Пастернак, Максим Рильський і Едуард Багрицький.

Про саме місто Миколаїв існують прекрасні цикли віршів Марка Лисянського, Еміля Январьова, Катерини Голубкової, Аркадія Сурова, присвячені «рідному причалу», дорозі до «миколаївського маяка».

У художній образ міста зробили свій внесок Ольга Сквирська, Лариса Ратіч, Олег Духовний, Надія Агафонова. Разом з літераторами старшого покоління вони створили своєрідний поетичний «атлас», путівник по «граду Потьомкіна» із його топонімічними прикметами: Миколаївським яхт-клубом, Лагерним полем, Спаським спуском, Флотським бульваром, Лісками і Тернівкою, Пушкінською, Адміральскою, Великою Морською, Артилерійською, Військовими – улюбленими вулицями миколаївців.

Миколаївські поети Дмитро Кремінь та Тарас Кремінь створили свій самобутній образ Миколаївської землі.

Складно сказати, чиї рядки більш довершені, адже творчість усіх цих поетів «дихає Миколаєвом», воскрешає минуле, впокорює ліричним відчуттям.

Ми виявили, що згадки про Миколаївський край присутні в поезії кінця ХVIII століття, тобто з перших років заснування нашого міста; автором цих творів є російський поет-символіст Семен Бобров. У ХІХ столітті на Миколаївщині зростають вже свої прозаїки і поети. В 1861 році в Доманівському районі Миколаївської області народжується майбутня видатна українська письменниця, прозаїк і поетеса Людмила Олексіївна Василевська-Березіна, відома під літературним псевдонімом Дніпрова Чайка.

Славетні сторінки у розвиток культури України вписала миколаївська родина Аркасів. Перу М. Аркаса належить ряд поетичних творів. Це ліричні вірші «Тихо у степу», «Степ», «Кажуть люди» та інші. Значним твором є його поема «На вбивство Шмідта», у якій згадується наш край, а саме - острів Березань.

Початок ХХ століття пов’язаний з бурхливими часами нашої історії: боротьба за незалежність України, революція, репресії 30-х років, Друга Світова війна. У цей час з’являється багато творів, які присвячуються Миколаївщині. Усі вони різні, адже їх автори перебували у нашому місті з різною метою, належали до різних поетичних течій, писали у різних поетичних стилях, мали різні політичні погляди.

В 1912 році до Миколаєва приїхав нікому не відомий вісімнадцятирічний Володимир Маяковський. Майбутній поет їхав у Херсонську область до свого товариша Давида Бурлюка. Маршрут поета проходив через Миколаїв, і на залізничному вокзалі, який на початку XX сторіччя знаходився біля порту, Маяковський провів кілька годин. Давид Бурлюк згадував, що саме тут Маяковський написав вірш про миколаївський порт: Цей вірш – один із багатьох прикладів ранньої поезії В. Маяковського, зразок його лірики 10-х років XX століття. Наше місто він описав у футуристичній манері, яка повністю висувала «нові принципи у творчості», адже одним з головних принципів футуризму було «відходження від традицій», війна будь-якому канонові та культові в мистецтві.

У 1933 році з Одеси до Миколаєва приїхав радянський поет українського походження Едуард Багрицький. Багато віршів Багрицького, присвячених подіям, які проходили у той час у Миколаєві, були надруковані у місцевих газетах. Звичайно, їх провідною темою є нове життя у новій соціалістичній республіці, це поетичні відгуки на злобу дня, виконані на соціальне замовлення. Але в деяких з них є дуже яскраві ліричні знахідки.

Василь Малагуша народився у 1911 році в с. Гур’ївка Миколаївської області. Його вірші, присвячені рідному краю, проникнуті любов’ю та сумом. Здається, що поет вже знав про свою нелегку подальшу долю.

Арон Йосипович Копштейн народився у 1915 році в м. Очаків Миколаївської області. Поетична діяльність Його літературна діяльність пройшла у важкий для української літератури період і тривала протягом десяти років – з 30-х рр. до початку 1940-го року. Провідною концептуальною рисою ліричного персонажа А.Копштейна є насиченість оптимістичною соціальною вірою. Він любить життя, тому що воно для нього є красивим і добрим, приємним і затишним. Він насолоджується кожним днем, кожною миттю, як це робить художник, коли бачить чарівний пейзаж, коли спостерігає та відчуває у своїй свідомості неповторні кольори й відтінки природи.

З 30-х рр. ХХ століття літературне життя Миколаєва тісно пов’язане з Чорноморським суднобудівним заводом, де з 1929 року існував літературний гурток «Шків», а потім - літературне об’єднання «Стапель». Саме звідси вийшло чимало відомих письменників: Марк Лисянський, Анатолій Поперечний, Еміль Январьов, Юрій Міронов, В’ячеслав Качурін, Катерина Голубкова та багато-багато інших. У 1974 році на Миколаївщині створено обласну організацію Спілки письменників України.

Вважаємо, що кожен, хто вважає себе патріотом своєї Батьківщини, повинен знати не тільки її історію, її звичаї, її видатних діячів, а й пам’ятати імена людей, які створили її неповторний поетичний образ.
ПРОФЕССОР Н.В.МОТРОШИЛОВА В ФИЛОСОФИИ И В ЖИЗНИ

Куст Светлана, воспитанница кружка «Историческое краеведение» Нововодолажского дома детского и юношеского творчества Нововодолажского районного совета Харьковской области, ученица 10 класса Староверовской ООШ І-ІІІ ступеней Нововодолажского районного совета Харьковской области Руководитель: Соловьев Г.М., руководитель кружка «Историческое краеведение» Нововодолажского дома детского и юношеского творчества Нововодолажского районного совета Харьковской области, учитель истории, специалист высшей категории, «старший учитель» Староверовской ООШ І-ІІІ ступеней Нововодолажского районного совета Харьковской области
Идеал ренессансного человека нечасто, но находит свое воплощение в каждой эпохе, в разных странах, при любых политических режимах. Одним из наиболее ярких поколений XX cт. в России стало поколение шестидесятников. Их современникам повезло общаться с открытыми, одаренными, энциклопедически образованными людьми, наблюдать зарождение в стране новых идей и смыслов – это ли не настоящее чудо, присутствующее в повседневной жизни и придающее смысл веренице лет?

Нелли Васильевна Мотрошилова – одна из тех, кто сформировал интеллектуальный ландшафт России второй половины ХХ столетия. «Мотрошилова принадлежит к замечательной плеяде советско-российских философов-шестидесятников. Она принадлежит к ним настолько органично и, безусловно, что если бы, например, какой-нибудь художник, подражая И.Глазунову, захотел создать на эту тему панно, то он, несомненно, нашёл бы для её лица видное место, где-нибудь в центре картины или ближе к нему», - так говорит о героине нашей работы её коллега директор Института философии А.А.Гусейнов [7, с.4].

Ее вклад в культуру – это не только 15 монографий, 300 статей, самый востребованный в России сегодня учебник по истории философии («История философии: Запад-Россия-Восток. /Книга вторая: философия XV-XIX вв.–М.: «Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина», 1996.–557 с.)  и многочисленные переводы классических философских текстов на русский язык [3]. Н.В.Мотрошилова воспитала плеяду талантливых ученых. Она подготовила к защите три десятка аспирантов [4, с.90]. Во многом, именно благодаря ей, русская историко-философская школа сумела в первые постсоветские годы стать уважаемой интеллектуалами всего мира. Специалист по истории европейской и отечественной философии, доктор философских наук, профессор Н.В. Мотрошилова в течение 26 лет возглавляла отдел историко-философских исследований Института философии Российской академии наук.

Нелли Васильевну называют гражданином мира. Свободно ориентируясь в пространстве мировой культуры, она работает как на русском, так и на немецком, английском и французском языках.

Эта очаровательная женщина с лучистыми голубыми глазами обладает редким даром, интеллектуальной харизмой и неизменным чувством стиля. Все, чем бы ни занималась Нелли Васильевна в своей профессиональной жизни, делается ею обстоятельно и по высоким стандартам. Среди опубликованных ею работ нет ни дилетантских, ни конъюнктурных текстов. Директор Института философии А.А.Гусейнов говорит: «Работам Н.В. Мотрошиловой в высокой степени свойственна типологическая черта, которую я обозначаю как сознание собственной миссии. Она не просто с уважением относится к делу, которое она делает, она понимает и дает понять читателю, что оно есть дело вообще достойное человеческого уважения, что философская истина не нуждается в одобрении со стороны власти или иных прагматических подтверждениях».[4.с.91]

Миссия Н.В.Мотрошиловой – служение истине. Ей в полной мере присуще мужество ученого, умеющего превратить любые испытания судьбы и физические недуги в залог творчества. Не было случая, чтобы даже больничные дни не были обращены Нелли Васильевной в плодотворное творческое время, итогом которого неизменно является новый исследовательский проект или монография. [7, с.5]

Философские интересы Мотрошиловой Нелли Васильевны масштабны. Ее исследования европейской философии начинаются с Античности, Ренессанса, Нового времени и простираются вплоть до наших дней. Её работы  по истории отечественной мысли охватывают период с конца XIX до начала XXI столетий. Ее статьи и монографии переведены на основные европейские, а также китайский и японский языки.

А родиной выдающегося учёного является наше село Староверовка [5]. Нелли Васильевна родилась здесь 21 февраля 1934 г. Здесь же родилась и её младшая сестра. Их отец Мотрошилов Василий Иванович работал директором Староверовской средней школы, единственной тогда средней школе в Староверовском районе. В 1939 году он был переведен на работу в Москву, где преподавал военную историю и географию в военной академии. Оттуда в 1941 году добровольцем ушел на фронт. Последняя его должность в армии – заместитель командующего армии по разведке. Погиб в 1942 году. Вплоть до 1976 года числился как без вести пропавший. А в 1976 году, совсем случайно, были обнаружены в болотах под Новгородом останки Василия Ивановича Мотрошилова и перезахоронены на братском кладбище. Об этом событии в 1976 году писали многие центральные газеты. Детство Нелли прошло в труднейшее и драматическое время. В восемь лет у неё уже не было отца… В одном интервью Нелли Васильевна с горечью отметила: «Когда отца хоронили, мы с сестрой уже были старше, чем он, когда погиб: ему было всего 29 лет. Вот такая судьба» [3]. С глубоким уважением и любовью вспоминает о своей бабушке и дедушке, к которым они с сестрой были очень привязаны. Те тоже гордились своею Нелей. Но однажды, немного поколебавшись, дедушка задал такой вопрос: «Неля, почему ты занимаешься этой немецкой философией, когда из-за немцев у нас сломалась жизнь?» Он имел в виду, гибель моего отца и ещё двух младших сыновей. Это было страшно. Ведь погиб весь род, продолжение нашего рода. Ответ нашла мудрая бабушка: «Виноват не народ, а тот, кто развязал войну» [3]. «Бабушка моя сказала об этом правильно и хорошо. Я могу очень конкретно показать, что ни к милитаризму, ни к нацизму великие немецкие философы, которыми я занимаюсь, не имеют никакого отношения…» [ 3].

Приятно нам читать отзыв Нелли Васильевны о Староверовской средней школе, о том педагогическом коллективе, в котором работал её отец Василий Иванович. Скорее всего, полагаясь на рассказы дедушки или бабушки, она вспоминает, что учителем немецкого языка тогда работал некий Карл Иванович, благодаря которому Василий Иванович за два года овладел в совершенстве немецким языком, что в дальнейшем определило его роль разведчика на фронте [4].

В 1951 году Неля закончила 639-ю московскую школу с золотой медалью и поступила в МГУ без экзаменов.

В 1956 году Нелли Васильевна закончила философский факультет МГУ и в 1959 г. поступила в аспирантуру Института философии Академии наук СССР. Кандидатскую диссертацию «Критика идеалистических теорий активности субъекта (на примере феноменологии Э.Гуссерля) и социологии познания» защитила в 1963 г. Всего семью годами позже, Мотрошилова блестяще защитила докторскую диссертацию на тему: «К проблеме социальной обусловленности познания (из истории философии XVII – XVIII вв.)» [4,с.91].

Первая монография Нелли Васильевны была издана в 1968 г. В центре внимания исследовательницы в эти годы оказывается история философии XVII – XVIII вв. Главными философскими героями Нелли Васильевны с юности остаются Кант, Гегель и Гуссерль. Одновременно она разрабатывает ключевые проблемы социальной философии: философию права, свободы, гражданского общества.

Разумеется, Нелли Васильевна обращалась к философии Г.С.Сковороды. Н.В.Мотрошилова пишет: «Интереснейшим явлением в духовной жизни империи был странствующий философ, украинский мыслитель Григорий Сковорода, оказавший заметное воздействие и на русскую мысль. Владея древними и современными языками, будучи блестящим стилистом и вдохновенным поэтом, он создал ряд изящных по форме, глубоких по содержанию лирико-философских сочинений в символике и стиле поэтики барокко. Сковорода был свободным религиозным мыслителем сократовского типа. В его антропологии и гносеологии проступает тайноведение сердца, кардиогносия как особый сокровенный путь познания мира и самого себя. Проникая сквозь зыбкость земного к нетленности небесного, от грёз внешнего эмпирического человека к его истинной сущности, он обращается к идеалу, к «древу жизни», к «всечеловеку» – Иисусу Христу. На творчестве Сковороды также прослеживается влияние католической барочной стилистики. В целом он предстаёт ярким мыслителем восточноевропейского региона» [1, с.500].

Институту философии Нелли Васильевна посвятила всю свою жизнь. На сегодняшний день рабочий стаж Мотрошиловой в Институте составляет 60 лет. Однако исследовательская деятельность никогда не мыслилась ею в отрыве от коммуникации, преподавания. Трансляции и популяризация философского знания, участие в публичных дискуссиях – важнейшая составляющая философской идентификации Н.В. Мотрошиловой. Умение и желание передать свое знание ученикам – один из ярчайших ее талантов. Одновременно с научными исследованиями Н.В. Мотрошилова в 1970 – 1980-х годах читала лекции в МГУ им. М.В. Ломоносова, Московском инженерно-физическом институте (МИФИ) и Институте кинематографии (ВГИК). В 1990 – 2000-х гг. она вела занятия в 3-м Медицинском институте. Сегодня Нелли Васильевна преподает в Государственном академическом университете гуманитарных наук (ГАУГН), профессором которого она является с момента основания университета в 1994 г. [5].

В своих публикациях начала XXI в. Н.В.Мотрошилова уделяет особое внимание исследованию современного цивилизационного отставания России в контексте общемировых кризисных явлений, порожденных современной цивилизацией: «Цивилизация и варварство в эпоху глобальных кризисов» (2010). В центре цивилизационных исследований Нелли Васильевны – наиболее острые глобальные угрозы современному миру: экологические катастрофы, бюрократия и коррупция, «уродливое» реформирование науки в России, опасность изоляционизма для развития философии и культуры в целом. В ряде недавних статей Мотрошилова проводит социально- философский анализ понятий «гражданское общество» и «общественный договор», занимается разработкой современной концепции гражданского общества. Одновременно Нелли Васильевна не оставляет масштабное исследование отечественной философии рубежа XIX – XX – начала XXI столетий. В рамках этого проекта ею опубликована монография «Отечественная философия 50 – 80-х годов XX века и западная мысль» (2012), в которой подвергаются критике предрассудки и стереотипы, содержащиеся в современных оценках отечественной философии советского периода. Нелли Васильевна продолжает изучение современной европейской мысли.

В 2005 г. Н.В.Мотрошилова была награждена орденом Федеративной Республики Германия «Bundesverdienstkreuz am Band» за вклад в развитие и популяризацию немецкой культуры, а в 2009 г. – медалью Института философии РАН «За вклад в развитие философии».[3] Нелли Васильевна является лауреатом Премии Фонда Александра фон Гумбольдта (1994) и Премии имени Г.В.Плеханова за выдающиеся научные работы по философии (2000). Н.В.Мотрошилова – главный редактор «Историко-философского ежегодника», член редколлегии журналов «Вопросы философии», «Философские науки», «Философский журнал», «История философии», ряда международных редколлегий [6].

В 1913 году актив музея нашей школы переписывался с Нелли Васильевной Мотрошиловой. В своих письмах она приглашала нас навестить её и посетить Москву. Мы благодарны Нелли Васильевне за приглашение, отзывчивость и память.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   26   27   28   29   30   31   32   33   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка