Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка31/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   61

Литература

1. Мотрошилова Н.В. История философии: Запад-Россия-Восток (книга вторая: философия XV-XIX вв.) – М.: «Греко-латинский кабинет Ю.А.Шичалина », 1996. – 557с.



2. Мотрошилова Н.В. Работы разных лет: избранные статьи и эссе. – М.: Феноменология-Герменевтика, 2005. – 658с.

3. Интервью «Неля Васильевна Мотрошилова о детстве и учебе, «золотой поре» советской философии, роли философии в публичном пространстве и цивилизационном кризисе, в котором находится современное общество». Беседа с Анатолием Черняевым в рамках программы Фонда «Устная история», 30 октября 2013.

4. Синеокая Ю.В. Двойной портрет: профессор Н.В. Мотрошилова в философии и в жизни //Философские науки, 2014, № 2. – С. 89  105.

Интернет-ресурсы:

5. ru .Wikipedia. org

6. iphras/ ru/motroshilova.htm

7. guseinov.ru/publ/motrosh.html
ТОЛОКА ЯК ФОРМА ГРОМАДСЬКОЇ ВЗАЄМОДОПОМОГИ

Лагута Роман, вихованець гуртка «Основи науково-дослідницької діяльності» Балаклійського Центру дитячої та юнацької творчості, учень 9-Б класу Балаклійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Балаклійської районної ради Харківської області

Керівник: Махаріна Л.М., керівник гуртка «Основи науково-дослідницької діяльності» БЦДЮТ, вчитель історії Балаклійської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2,

вчитель-методист.
Кожен народ має свою особливу, неповторну і яскраву культуру. «У який бік життя не поглянемо, скрізь побачимо, як оригінально, своєрідно складав свою культуру народ український» — писав Іван Огієнко.

Важливою складовою української культури є безцінний скарб народних традицій, обрядів, звичаїв. Сьогодні зростає інтерес до вивчення української культури. Нам говорять, що у нас немає історії, немає культури. Та нам є що відповісти. Ми володіємо колосальним культурним потенціалом, який зосереджено в українських традиціях. Тож необхідно задіяти цей потенціал у державотворенні, у формуванні національної свідомості громадян нової України.

Українці мають традицію допомагати, традицію добродійності. Наші предки вміли спільно робити великі справи, вміли об'єднуватися. І сьогодні постала необхідність спільно долати труднощі та перешкоди в розбудові держави, в допомозі окремій людині. Досвід пращурів стає в нагоді.

Участь у спільній громадській справі виховує громадянську активність і відповідальність. А це є важливим чинником у формуванні громадянськості, дозволяє особистості самореалізуватися.

Особливості життя української громади досліджували В.Килимник, О.Воропай, В.Супруненко, В.Скуратівський, Р.Тарнавський.

Формами громадської або колективної взаємодопомоги дослідники називають толоку, супрягу, оденки.

Тлумачний словник визначає, що толока – це «звичайно одноразова праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи, на яку скликають сусідів, родичів, товаришів (без оплати, за частування)». В народі ж толоку могли називати «допомога», «займи», «вальки», «кагалки», «клака».

Супрягою називали старовинну форму спільної праці української сільської бідноти, за якої кілька дворів об’єднували робочу худобу й реманент для виконання сільськогосподарських робіт.

Оденки – це спільна робота заміжніх жінок (прядіння, вишивання) у зимові дні.

Всі ці форми громадської взаємодопомоги мали своє втілення в житті сільської громади.

Толока була потрібною. Окрема сім’я могла обробити ділянку землі, але щоб виконати якісь термінові та трудомісткі роботи потрібна була допомога сусідів. Існування общини просто було б неможливим без спільних зусиль. І хоча у ХІХ-ХХ ст. вже панувало подвірне землеволодіння, все ж колективна взаємодопомога зберігалася. Громадська взаємодопомога потрібна була і тому, що значна частина селян мала слабку оснащеність сільськогосподарським реманентом. Не всі мали тяглову силу. Також деякі сільськогосподарські роботи потребують термінового виконання в силу погодних умов. Все це і змушувало селян добровільно тимчасово об’єднуватися.

До колективної праці вдавалися і під час будівництва оборонних споруд в часи боротьби з ворожими навалами чи під час відбудови після навали.

Як один із найдавніших видів можна назвати толоку громадську. Всі громадські будівлі зводилися майже завжди виключно толокою. Крім того спільно розкорчовували ліси, улаштовували шляхи, гатили греблі, копали криниці, будували укріплення, впорядковували місцевість.

А, наприклад, обов’язком дівочої громади було впорядковувати самотні гробки на цвинтарі перед поминанням померлих.

На користь громади виконувалися роботи, які передували певним обрядовим дійствам. Вважаю, що таку толоку можна назвати ритуальною.

Вшановуючи культ води, селяни влаштовували походи «на воду». І перед такими походами проводилася підготовча робота до свята: зміцнення греблі, розчищення плеса, часткове прочищення та зміцнення берегів. Існували і ритуальні толоки, які виконувалися тільки жінками. У перший понеділок чи вівторок Петрівки жінки очищали копанки-ополонки, в яких прали білизну.

Толокою готувалися і до Водохреща. Це був обов’язок парубочої громади перед селом. Саме парубки повинні були вирубати хреста на льоду, облаштувати місце святкування. Будувати гойдалку на Великдень також було обов’язком парубочої громади.

Толокою виконували не тільки громадські роботи. Це була дуже поширена форма допомоги окремим родинам. Толоку застосовували при найрізноманітніших роботах – як польових (оранка, сівба, збирання врожаю, заготівля сіна), так і домашніх (прядіння льону, конопель, вовни, заготівля продуктів, будівництво житла і господарських споруд).

В літературі найбільше збереглося описів толоки при будівництві житла. Толокою зводили каркас, обмазували хату глиною, викладали дах. Р.Тарнавський визначає, що під назвою «толока» взаємодопомога для зведення житла була відома в тих українських землях, де будівництво велося з використанням значної кількості глини і виготовленням цегли – сирівки.

Поширеними були жниварські толоки по всій території України.

До колективної допомоги односельцям вдавалися у разі стихійного лиха та інших скрутних обставин. За рішенням громади чи добровільно збиралися на невідкладні роботи до тих сімей, де дорослі члени були хворими чи немічними. Допомагали вдовам, солдаткам, погорільцям.

Залежно від виду робіт були толоки чоловічі, жіночі, мішані та молодіжні. Чоловіки працювали на будівельних роботах, сінокосах, вивезенню гною. Жінки ж спільно терли льон, пряли вовну, дерли пір’я. Молодіжні толоки відбувалися коли чистили капусту, кукурудзу, буряки. Змішаною толокою мазали хати, згрібали та скиртували сіно.

Толока була справою почесною. Її любили в народі, бо працювати гуртом весело і корисно, можна виконати великий обсяг роботи і зробити богоугодну справу.

Не піти на толоку – означало образити господаря.

Зазвичай влаштовували толоку у вихідні або святкові дні. За християнською традицією, працювати на себе в такі дні було не можна. А от допомога сусідам, навпаки, схвалювалася. Коли у жнива допомагали вдові чи сироті, могли навіть не повідомляти про це. В.Килимник пише: «Часто вдова, чи сироти аж пізніше дізнавалися, що іх нива вижата. Ці добрі люди йшли жати на своїх харчах, про зарплату не було й мови, і також поверталися пізно з цих жнив, а ходили до тих пір, покиль не вижнуть усе».

Виконувалися роботи безкоштовно. Обов’язком господаря було щедро пригостити і почастувати толочан. Якщо ж господар був дуже бідний або погорілець, то брали їжу із собою і влаштовували спільний обід.

Толочани приносили із собою необхідний реманент: відра, вила, носилки (якщо на будівельні роботи), на жнива чи косовицю йшли з косами та серпами. Але могли приносити і будівельні матеріали, якщо відбудовували хату погорільця.

Толока приваблювала селян іще і особливою атмосферою. Настрій у всіх був святковий і піднесений. Звучали пісні і жарти. Під час жнив виконували лише пісні жниварського циклу. Під час будівельних робіт виконували веселі пісні розважально-величального характеру «щоб хата була весела». А заможні господарі навіть могли наймати музикантів, які веселили толочан.

Завершальний етап толоки – частування толочан.

Толока мала не тільки практичне значення в житті громади чи окремої родини. Вона сприяла і вихованню молоді. Життя людини було тісно пов’язане з громадою. І тому, не тільки родина виховувала, а й громада. Тож толока сприяла залученню молоді до праці, до громадських справ, формувала відповідальне ставлення до збереження традицій.

Про толоку існує велика кількість прислів’їв та приказок. Влучно висловлювалися тільки про те, що дійсно було важливим.


  • Без толоки, як без руки – ні хати не зробиш, ні сіна не скосиш;

  • Одна бджола меду не наносить;

  • Де дружніші, там і сильніші;

  • Як роблять у купі, не болить у пупі;

  • В гурті робити - як з гори бігти;

Українці багато в чому були індивідуалістами, цінували понад усе волю і свободу. Але громада і громадська справа були для них завжди священними. Можливо тому, що це було об’єднання вільних та рівноправних. І звичай толоки це доводить, бо приходили на допомогу і бідному і багатому. Отже, якщо толока не зникла, значить вона відповідала характеру нашого народу, його прагненням.

Cучасне життя показує, що здатність до взаємодопомоги живе в кожному з нас. Українці об’єднуються, коли постають проблеми і спільно їх вирішують. І сьогодні своєрідною формою толоки є волонтерський рух. Українці об’єдналися і надають допомогу армії та державі.


ТИМЧАСОВІ ЗАЛІЗНИЧНІ МОСТИ ЧЕРЕЗ ПЛАВНІ ХОРТИЦІ 1944–1952 РР."

Лазунько Ілля, учень 7 класу КЗ «Запорізька спеціалізована школа-інтернат ІІ-ІІІ ст. «Січовий колегіум» ЗОР

Керівник: Окорокова І.Г., к.і.н, керівник гуртка історичного краєзнавства КЗ «Центр туризму» ЗОР


Питання тимчасових мостів охоплює декілька глобальних питань сучасності: військові конфлікти, проблеми збереження історичних пам’яток, ключову роль комунікацій.

Період ІІ світової війни у Запоріжжі являє собою дуже цікаву ланку в історії. Наше місто було стратегічно важливим для обох воюючих сторін. Втрата Запоріжжя означала просування ворога на другий берег Дніпра. Особливе місце у цих подіях посідає о. Хортиця. Це зумовлено передусім його розташуванням у центрі міста.

Тимчасовий залізничний міст, зведений у південній частині острова, вже з визволенням Запоріжжя, давав радянським військам можливість подальшого наступу. Адже в умовах руйнації мостів Стрілецького він став єдиним залізничним зв‘язком між берегами Дніпра на цій ділянці фронту.

Питання мостів є загалом дуже актуальним для Запоріжжя. Вже понад десять років триває будівництво нових мостів. І на цьому тлі варто пригадати вражаючі дані про те, що тимчасовий міст через плавні було збудовано усього за 48 днів. В умовах зими та постійних ворожих авіанальотів. Що цей міст із дерев’яними опорами витримав дев’ять років руху по ньому вантажних потягів.

Разом з тим про цей об’єкт дуже мало інформації. Відповідно, більшість запоріжан навіть не знають про цей міст. Лише частина дамби у хортицьких плавнях є сьогодні екскурсійною стежкою. Все це зумовлює актуальність даної роботи.

Мета дослідження дослідити історію зведення та функціонування тимчасового залізничного мосту у південній частині острова Хортиця.

Об’єкт – періоди ІІ Світової війни та повоєнного відновлення у Запоріжжі

Предметом - мости та залізнична розв’язка на Хортиці, збудовані у 1944 р.

Завдання: проаналізувати наявну історіографію та джерела з окресленого питання; простежити основні події війни в Запоріжжі та на о. Хортиця; дослідити історію будівництва та функціонування тимчасового залізничного моста; з’ясувати, що сьогодні лишилося від даного об’єкту та в якому стані ці пам’ятки.

Ми використовували теоретичні та практичні методи. Крім опрацювання джерел та літератури, ми здійснили експедиції до залишків моста на Хортиці та правому березі Дніпра, в результаті яких було виявлено залишки дамби, земляного насипу, залишки бетонних та дерев’яних опор, а також залізничного полотна.

Зі знайденої літератури стали у пригоді наступні роботи. Опублікований рукопис інженера, члена секції містобудування Українського товариства пам’яток історії та культури Л.И. Адельберга «Мости Запоріжжя» [1]. Про мости розповідають К.І. Сушко у книзі «Острів Хортиця: Історико-публіцистична розвідка» [5], О.Є. Борисенко  у статті «Спогади М.О. Артеменка про будівництво мостів через р. Дніпро в районі м. Запоріжжя» [2].

Та найбільше інформації ми отримали у джерелах з фондів Національного заповідника «Хортиця». Це згадані вище спогади М. Артеменка [4] та «История жизни и боевой деятельности мостопоезда № 7» [3].

Микола Олександрович Артеменко – інженер-мостобудівник, почесний громадянин м. Запоріжжя. Він брав участь у демонтажі Кічкаського мосту, будівництві мостів Стрілецького, був автором проекту тимчасових залізничних мостів через південну частину Хортиці та консольного крану, що значно пришвидшив їхнє спорудження. Був задіяний у будівництві багатьох мостів України, Білорусі, Польщі [2]. Його спогади написані від руки у зошиті на 96 аркушів. Багато цінних відомостей знаходимо у машинописі «История жизни и боевой деятельности мостопоезда №7». Тут описується діяльність мостобудівників на території СРСР, зокрема і в Запоріжжя. Докладно описано технічні моменти будівництва тимчасового мосту. Джерело цінне й тим, що показує і людей, які брали у ньому участь, їхні проблеми, надзвичайні умови, в яких доводилося працювати [3].

Звільнене Запоріжжя було з частково зруйнованою інфраструктурою. Було пошкоджено греблю ДніпроГЕС, знищено мости Стрілецького. Для подальшого наступу радянської армії було потрібне повноцінне сполучення між берегами Дніпра, у т.ч. залізничне. Тому, за свідченням Адельберга, вже у листопаді почалася підготовка до будівництва [1]. Спершу насипали земляну дамбу. Залучали молодь допризовного віку з навколишніх сіл, яким за це записували трудодні. Землю носили на ношах. Використовували працю військовополонених [5, С. 96–97].

З 3 січня почали будівництво мостів частини УВВР-20. Очолив його генерал Борисов, заступником був командир першої залізничної бригади полковник Тиссон. Брали участь мостобудівники 29-ої бригади, міськрему № 22, мостопоїзда № 7 та № 44. Головним інженером був М. Артеменко. У перші дні працювало близько 5 тисяч осіб, під кінець – до 12 тисяч [1]. Поки в дно ріки на семиметровій глибині вбивали палі 15 копрів, на березі монтували прольотні конструкції.

Цікаві дані наводить життєпис мостопоїзда про те, щонайбільшу прольотну конструкцію привезли з берега річки Кагальник (Ростовська обл.), де її кинули німці. Залізницею доправили до станції Запоріжжя-1, звідти автомобілями до берега. Її монтаж тривав з 11 по 17 січня. Вона була укріплена шістьма тонами металу із встановленням понад чотирьох тисяч болтів. Піднімали конструкцію на п’ятиметрову висоту дамби на шпальних клітках по два метри на добу [3, С. 54].

Будівельники працювали у нелюдських умовах: «Дул штормовой силы морозный ветер, слепил снег, мост обледенел, приходилось перебираться с бруса на брус, рискуя сорваться в ледяную стремнину Днепра. Восстановители работали на мосту круглые сутки. По десять раз на день им приходилось перебираться из конца в конец моста с тяжелыми ломами в руках, с брусом на плечах, с болтами» [3, С. 70]. І це в умовах регулярних авіанальотів ворога, від яких захищав розташована біля мостів зенітно-артилерійський полк [5, С. 97].

19 лютого було повністю завершено будівництво мостів [3, С. 55].

Дамба у плавнях вийшла 650 м. у довжину, 10 м. в ширину, висотою 5 м . Вона була облицьована гранітним каменем, який розібрали, коли дамба стала непотрібною [5, С. 97–98]. Довжина мостів через Новий та Старий Дніпро склала, відповідно, 1330 та 550 метрів [3, С. 53].

На цьому не завершилися випробування для будівників. Із потеплінням почався криголам, вода піднялася й почала сильним потоком почала підмивати опори моста. Щоб врятувати його було забито ще 190 свай, облаштовано 17 кригорізів. Розмиви засипалися камінням. Одночасно русло ріки укріплювали плетеними з хмизу та наповненими камінням ємностями [3, С. 70–71].

У 1951 р. на мосту через Новий Дніпро трапилася аварія. Ось як це описує М. Артеменко: «Провалились на опоре моста два паровоза (тянули состав дойной тягой) и вагоны с зерном в Днепр. Погибли два человека и два ранены. Остановилось движение поездов через Днепр... по халатности эксплуатационн. не подсыпали опоры каменным щебнем, что должны были сделать, и опору подмыло. Поезд остановился на мосту с двумя паровозами на опоре, которая провалилась, когда два паровоза на ней забуксовали, чтоб сдвинуть состав» [4, С. 64–65]. Ця аварія змусила ще більше прискорити будівництво мостів Преображенського. У 1952 р. воно було завершено і наприкінці грудня опори тимчасового мосту розібрали.

Ми здійснили експедиції з метою з'ясувати, що сьогодні залишилося від мостів. Частина земляної дамби на Хортиці довжиною у 300 м. стала екскурсійною стежкою. Сюди виходив міст із Лівого берегу Дніпра. Насип можна простежити до виходу на інший берег. На Правому березі Дніпра теж зберігся насип, бетонні плити та залишки дерев'яних опор. Тут залізничне полотно не було знищене разом з мостом, а використовувалося піщаним кар'єром, розташованим поруч. Є три залізничних гілки. На тій, що ближча до берега, шпали дерев'яні, на середній – бетонні. Можливо, дерев’яні збереглися ще з часів дії тимчасових мостів. Гілка, що найбільш віддалена від води, добре простежується до мосту Преображенського. Її використовували для транспортування піску з кар’єру ще на початку ХХI ст. На насипу, що виводить до берега, також збереглися шпали з дерева та бетону.

Таким чином, історія тимчасового залізничного мосту 1944–1952 рр. є прикладом трудового подвигу нашого народу. Збудований за 48 днів на дерев’яних опорах з металевими перекриттями, у жахливих погодних умовах та стані військової небезпеки, він слугував 9 років та зіграв важливу роль в останні воєнні та повоєнні роки, будучи єдиним залізничним сполученням між берегами Дніпра у цьому районі. Тому вважаємо, що це питання потребує подальшого вивчення та популяризації, а залишки мосту – збереження як історична пам’ятка.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Адельберг Л.И. Мосты Запорожья. – Запорожье: РА «Тандем-У», 2005 // www.zounb.zp.ua/resourse/scarbnicya/Adelberg/index.html

  2. Борисенко О.Е. Спогади М.О. Артеменка про будівництво мостів через р. Дніпро в районі м. Запоріжжя // Заповідна Хортиця. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Історія запорозького козацтва в пам’ятках та музейній практиці». Спеціальний випуск. Збірка наукових праць. – Запоріжжя, 2011. – С. 186–188

  3. История жизни и боевой деятельности мостопоезда № 7. Издана к трехлетию мостопоезда 28 окт. 1941 – 28 окт. 1944. – Действующая армия // Фонди Національного заповідника Хортиця. КН 27605а / П17528. – С. 52–72

  4. Спогади ветерана містобудування М.О. Артеменка 01.08.1986 р., 20.02.1987 р. // Фонди Національного заповідника Хортиця. КН 27605а / П17528. – 85 с.

  5. Сушко К.І. Острів Хортиця: Історико-публіцистична розвідка. – Запоріжжя: Дике Поле, 2001. – 200 с.


ГОНТІВ’ЯРСЬКА ШКОЛА – ЦЕНТР ДУХОВНОСТІ. ЖИВА ІСТОРІЯ

Лебедінець Артур, учень 8 класу Гонтів'ярської філії Валківського ліцею імені Олександра Масельського Валківської районної ради Харківської області, член гуртка «Географічне краєзнавство»

Керівник: Положій Світлана Віталіївна, вчитель історії Гонтів'ярської філії Валківського ліцею імені Олександра Масельського Валківської районної ради Харківської області


Доведено, що історія це витвір всього народу, а не лише окремих видатних осіб, хоча вони й відіграють значну роль в ній. Діяльність мільйонів тих людей, що творять історію, відображено в архівних документах, переписах, реєстрах, церковних метриках, святцях, судових справах, податкових списках та літописах. Кожен край, кожне місто й село, кожна окрема родина має власну історію. А історія більшості родин Гонтів’ярської сільської ради пов’язана з нашою школою, бо це була дуже важлива сходинка в житті кожного хто був причетний до діяльності школи.

В цій роботі ми ставили перед собою декілька завдань. По-перше – це причини та умови заснування Гонтів’ярської ЗОШ І-ІІ ст.

Причиною побудови школи вважають незабезпеченість навчальними закладами бажаючих отримати освіту. Умовами й поштовхом до заснування стали ліберальні реформи 60-70-х років. Для нашої теми найбільш суттєвим був зміст земської та реформи освіти, які вирішували нашу проблему умов заснування. Щоб відволікти громадкість від державних проблем земським діячам надавали законодавчу і матеріальну можливість займатися місцевим самоврядуванням. Одним із результатів діяльності є збільшення кількості навчальних закладів та рівня освітченості.

По-друге – це робота школи кінця ХІХ ст. – І половини ХХ ст. Було розглянуто зміни, які відбулися у розвитку освіти в кінці ХІХ ст. – І половині ХХ ст. і їхній вплив на роботу школи. Спочатку це було народне училище, яке з 1920 року стає початковою школою, в 30-х роках – семирічною, що дало змогу учням збільшити обсяг знань.

По-третє – це школа в роки війни. Було досліджено вплив Великої Вітчизняної війни на існування закладу в часи окупації та його відновлення після визволення Валок. В період окупації приміщення школи використовувалося, як склад і конюшня, але вчителі все одно навчали дітей в іншому приміщенні, а в 1943 році після відновлення пошкоджень навчання в цьому приміщенні продовжилося.

По-четверте – це розвиток школи від післявоєнного періоду до нашого часу. В ці часи було добудовано школу, посаджено парк, створено мікроферму. Також ми вивчили період розвитку школи в період незалежності і досягнення учнів на сучасному етапі.

В школі окрім навчання активно ведеться позакласна робота.

Протягом десятиліття туристична команда школи була переможем районних та призер обласних туристичних змагань.

В 2016 Г Гонтів’ярської ЗОШ І-ІІ ст. перестає існувати як самостійна школа, і стає філією Валківського ліцею імені Олександра Масельського

Ми вважаємо, що не дивлячись на те, що школа відзначила свій 118 річчя учні як і раніше здобувають знання, а також всебічний розвиток особистості про що свідчать їхні перемоги на олімпіадах, предметних творчих конкурсах, спортивних і туристичних змаганнях. Учні як і раніше приймають активну участь в житті сільської ради та району. Школа зберегла свої традиції. На нашу думку школа може й небути архітектурним шедевром, але її можна признати історичною пам’яткою, яка ввібрала в себе дух скількох поколінь учителів і учнів, і скільки років відкриває двері для нових поколінь.

Вивчаючи філософсько-етичні погляди Григорія Сковороди, ми прийшли до такого висновку, що його цікавлять морально-етичні, естетичні принципи, питання педагогіки та виховання всебічно розвиненої і високоморальної особистості. Крім того, Сковорода звертається до питання побудови світу та сенсу людського життя і щастя.

Сковорода вважав, що ідеал суспільства, де кожен реалізує свої природні обдарування у “сродній” праці і дістає насолоду від цього, можна втілити в життя за допомогою освіти, самопізнання. Звідси проголошення самопізнання універсальним засобом моральної перебудови світу. Щастя ж, за твердженням філософа, доступне всім і кожному, бо нікого природа не обділила. Варто лише відвернути увагу від згубних “плотських” жадань та інтересів і пізнати в собі “справжню людину”, щоб знайти своє покликання і щастя в “сродній” праці, яка зробить “нужноє нетруднім, а трудноє — ненужнім”.

У Сковороди визріває переконання, що справедливе суспільство виникає на грунті освіти, пізнання людьми себе. Матеріальні відносини та стосунки між людьми регулюються додержанням моральних принципів. Основою моральності і справедливості він вважає “споріднену” працю, яка є корисною для всього суспільства, оскільки вже сам процес виконання її приносить насолоду.

Отже наша школа є такою, що може нас виховати високоморальними особистостями, де для нас будуть прикладами наші батьки, бабусі, дідусями та інші родичі, які були учнями нашої школи.
ВЫДАЮЩИЙСЯ ЧЕЛОВЕК ДОНБАССА – АЛЧЕВСКИЙ Алексей Кириллович



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка