Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка33/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   61

ПАРАОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ І ПОЛТАВЩИНА

Літвінов Валерій, учень 9 класу Тростянецького НВК

Полтавського району Полтавської області. Керівник: Пушкар Вікторія Сергіївна, вчитель фізичного виховання Тростянецького НВК Полтавського району Полтавської області


Завершилися XV літні Параолімпійські ігри, які від 7 вересня відбувалися в Ріо-де-Жанейро. Українська збірна на цих змаганнях була представлена найчисленнішим складом – 172 спортсмени. Проте рекордними ці Ігри стали не лише за кількістю українських учасників, а й за кількістю здобутих нагород. «Синьо-жовті» параолімпійці завоювали 117 медалей – 41 золоту, 37 срібних та 39 бронзових. До Ріо рекордною Параолімпіадою вважали Лондон-2012, тоді в кошику збірної України були 84 нагороди. У Ріо ж Україна вперше посіла третє місце за кількістю золотих медалей та в командному заліку. Українська параолімпійська збірна підкорила Ріо. Як і обіцяли спортсмени, напередодні Параолімпіади, вони намагатимуться зробити ці ігри рекордними за кількістю нагород. У результаті, і слово стримали, і навіть, сподівання перевершили.

Українські спортсмени в Ріо встановили 109 рекордів у трьох видах спорту: плаванні, легкій атлетиці та пауерліфтінгу. З них – 22 рекорди світу, 32 параолімпійські рекорди і 54 рекорди Європи. Про це повідомляє прес-служба Національного комітету спорту інвалідів України. Полтавські параолімпійці вибороли 22 медалі зі 100 можливих.



Україна брала участь у 5 літніх і 4 зимових Паралімпійських іграх. Вперше країна виступала на іграх 1996 року і відтоді не пропустила жодної Паралімпіади. За свою історію завоювала 322 медалі (257 – на літніх і 65 – на зимових).

Поява видів спорту, в яких можуть брати участь інваліди, пов'язують з ім'ям англійського нейрохірурга Людвіга Гутмана. Під час Другої світової війни на базі Сток-Мандевильського госпіталю в англійському місті Ейлсбері він заснував Центр лікування спинальних травм. Переборюючи споконвічні стереотипи стосовно людей із фізичними недоліками, Людвіг Гутман стверджував: „Важливо не те, що загублено, важливо те, що залишилося“. Відповідно до цієї концепції він увів спорт у процес реабілітації військовослужбовців із травмами спинного мозку.

Група інвалідів, що уперше за всю історію спорту взяла в руки спортивне спорядження, складалася з 16 паралізованих чоловіків і жінок, що були військовослужбовцями. Відбулося це 28 липня 1948 року в госпіталі Сток-Мандевиль, де були проведені перші змагання зі стрільби з лука для спортсменів на колясках. Дата початку змагань символічно збігалася з часом відкриття Олімпійських Ігор у Лондоні.

У 1956 році Людвіг Гутман розробляє хартію спортсменів, формує основи, на яких далі розвивається спорт людей з фізичними вадами. „Ціль Сток-Мандевильських ігор, – писав Гутман, – об'єднати паралізованих чоловіків і жінок із усіх частин світу в міжнародному параолімпійському русі, і нехай спорт вдихне надію, підбадьорює тисячі паралізованих“. Символічно, що під час проведення Олімпійських Ігор у Мельбурні (Австралія), Сток-Мандевильскі ігри були нагороджені Кубком Фернлі. Почесний приз вручається організації, що досягла значних успіхів у популяризації олімпійського руху.

Завдяки зусиллям Гутмана, що на практиці довів, що спорт для людей з фізичними вадами створює передумови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя, незважаючи на фізичні проблеми, у 1960 році в Римі, через кілька тижнів після завершення XYII Олімпійських Ігор, були проведені міжнародні змагання інвалідів. У них брали участь 400 спортсменів з 23 країн. Фізично здорових атлетів на спортивних олімпійських аренах замінили люди мужнього характеру, що відкривали рахунок необхідним і іграм, що захоплюють. Ігри пізніше одержали назву "Параолімпійські".

З кожними наступними іграми збільшувалося число учасників, розширювалася географія країн, росла кількість видів спорту. До спортсменів зі спинальними травмами приєднуються спортсмени інших нозологій. Ігри відтоді проводяться регулярно – кожні 4 роки, фактично термін їхнього проведення збігається з проходженням Олімпійських Ігор.

Національний центр параолімпійської та дефлімпійської підготовки та реабілітації інвалідів створений на виконання Указу Президента «Про розвиток та підтримку параолімпійського руху в Україні». Центр займає територію понад 50 га і знаходиться на березі моря, маючи пляжну зону 1200 м. На його території розташоване мальовниче озеро.

Планом створення центру передбачалося будівництво сучасного легкоатлетично-футбольного стадіону, чотирьох плавальних басейнів олімпійського та параолімпійського стандартів, універсального спортивного залу, водно-лікувального та корпусу відновлювального лікування. Вперше на території України створився об'єкт національного рівня без бар'єрів для громадян з ураженнями слуху, зору, опорно-рухового апарату.

У центрі здійснюється підготовка національних збірних команд з параолімпійських та дефлімпійських видів спорту для участі у чемпіонатах світу, Європи, параолімпійських та дефлімпійських іграх; проведення спортивних заходів для інвалідів національного і міжнародного рівня, а також реабілітація, оздоровлення, відпочинок інвалідів усіх нозологій.

Дмитро Виноградець - спортсмен і громадянин Дмитро Виноградець, не зважаючи на свою молодість, давно увійшов до сузір’я кращих плавців-паралімпійців Полтави. Але навіть серед кращих рівних Дмитрові в цьому вигляді спорту дуже важко знайти. За той час, який Виноградець займається плаванням, він виграв безліч міжнародних турнірів, чемпіонат країни, чемпіонат світу. Вперше він виграв чемпіонат України серед студентів, який проходив у Броварах.

Велике бажання і наполеглива праця дали очікуваний результат: на XIII іграх Параолімпійських іграх, які завершилися 17 вересня 2008 року в Пекіні (Китай), 23-річний плавець здобув дві золоті і по одній срібній та бронзовій медалі. При цьому встановив два світових рекорди. Дистанцію 200 м вільним стилем проплив за 3.22.98 хв. і 50 м вільним стилем — за 42,60 с.

Від самого початку тренується у Заслуженого тренера України Галини Бойко.

За словами Дмитра, „спортсмен і тренер повинні створити тандем, який працюватиме в одному напрямку. Звичайно, потрібно, щоб і сам спортсмен докладав усіх зусиль для досягнення поставлених цілей. Дуже важливо, аби людині подобалося те, чим вона займається, інакше навіщо тоді потрібно було починати цю справу?“

Не залишилися непоміченими успіхи Дмитра для полтавської влади. Діма був визнаний одним із кращих спортсменів 2007 року і від влади отримав квартиру на знак визнання високих спортивних досягнень, якими Виноградець не перестає дивувати. У складі збірної команди України з плавання у листопаді 2009 року Дмитро Виноградець став триразовим переможцем чемпіонату Європи з плавання на дистанції 50 м вільним стилем, 50м на спині (рекорд Європи), 150 м комплексним плаванням (рекорд Європи) та виборов срібну нагороду на дистанції 50 м батерфляєм, встановивши рекорд світу.

Отже, для людей з обмеженими можливостями хороші умови для тренувань - це запорука покращення здоров’я, а значить  і подовження життя. Спорт - чи не найкорисніший спосіб реабілітації людей з особливими потребами. Він не лише розвиває фізично, а й соціалізує, допомагає знайти сферу для самореалізації: по-перше, фізична реабілітація, по-друге, спілкування з іншими людьми, по-третє, можливість вийти з чотирьох стін, де інваліди проводять більшу частину свого життя, і позмагатись, перевірити свої сили і можливості.
Список використаних джерел :


  1. Арцишевський Р.А. Світ і людина. - Київ: Ірпінь, 2007.

  2. Енциклопедія здоров'я. - К., 2000.

  3. Колобова К. М., Озерецкая Є. Л. Олімпійські Ігри. М., 1958.

  4. Стів Шекман. Ми - чоловіки. - Київ: Здоров`я - 2007.

Інтернет джерела:

  1. https://uk.wikipedia.org/wiki/

  2. http://dt.ua/SPORT/medalniy-zalik-paralimpiadi-2016-218183_.html

  3. http://www.bestreferat.ru/referat-60062.html



«І РУШНИК ВИШИВАНИЙ НА ЩАСТЯ НА ДОЛЮ…»

(РУШНИК ЄДНОСТІ -ОБЕРІГ НАШОГО КРАЮ»

Ложенко Катерина, Прасолова Єлізавета, вихованки гуртка «Юні етнографи»

Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва,

Керівник: Луньова Н. В., керівник гуртка «Юні етнографи» Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва
В Україні вишитий рушник посідає особливе місце. Рушник – це символ України, відбиття культурної пам'яті народу. Існує чимало досліджень з теми української вишивки взагалі, і зокрема вишитого рушника, але кожне нове покоління знову і знову відкриває для себе магію цього прадавнього народного мистецтва. Тому ця тема ніколи не втратить своєї актуальності. Давні традиції увійшли у сучасне життя й наповнили його новим сенсом. Сьогодні, коли наша Батьківщина переживає важкі часи боротьби за свободу та незалежність, українська вишиванка, вишитий рушник набули особливого значення – для мільйонів українців вони стали символами самоідентифікації, безцінними оберегами.

До 225-річниці заснування Миколаєва педагоги-майстрині Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району запропонували відродити давню традицію – вишити «обітній рушник». Час був тривожний – влітку 2014 року над Батьківщиною нависла смертельна небезпека. Цей рушник мав би стати оберегом рідного краю і символом єднання українців. Раніше такий рушник жінки вишивали за одну ніч, або за один день, не промовляючи жодного слова, звертаючись подумки з молитвами про заступництво від біди. Ініціатором акції стала відома у Миколаєві і в Україні майстриня декоративно-прикладного мистецтва з гобелену, килиму, вишивки, член творчого об’єднання «Прибужжя», керівник творчих об’єднань БДЮТ Заводського району Рада Вронська. Вона й розробила ескіз та дизайн рушника. Майстриня на основі традиційної української вишивки, враховуючи особливості нашого Південного регіону використала сучасні орнаменти, семантику, символіку, яка притаманна обереговому рушнику. Допомагали їй в цій роботі творчий колектив БДЮТ: керівники гуртків декоративно-ужиткового мистецтва Т.В. Кипняк, О.Ю. Кондратенко. Г.Г. Антонова, вихованці позашкільних навчальних закладів та шкіл Миколаєва під керівництвом та за участю своїх наставників протягом року працювали над втіленням цієї задумки у життя, і через рік «Рушник єдності» під час святкування Дня міста став головною прикрасою вулиці Соборної (тоді ще Радянської).

Ми, вихованці гуртка «Юні етнографи» Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району м. Миколаєва, дослідили творчий процес створення «Рушника єдності» і поставили мету ознайомити широкий загал із цим незвичайним проектом. Об`єктом нашого дослідження є композиційне рішення, символіка, орнамент, кольорова семантика, техніка шитва «Рушника єдності». Предмет дослідження - «Рушник єдності» як оберіг нашого краю та символ єднання народу під час випробувань. Наша робота – перший опис цього унікального рушника. В цьому і полягає новизна роботи.

При написанні роботи ми використовували різноманітні методи дослідження, а саме: робота з літературою, опитування майстринь-вишивальниць, інтерв’ю, фотографування, реконструктивний метод, практична робота з вишивкою.

Дослідницька робота, на нашу думку, має неоціниме суспільно-корисне значення, тому що безпосередніми учасниками створення унікального «Рушника єдності», були керівники та гуртківці як нашого Будинку творчості, так й інших позашкільних закладів і шкіл міста, тобто наші сучасники, які своїми руками створили самобутній рушник, на полотні якого за допомогою ниток та голки висловлені думки про єдність нашої держави та мир на рідній землі.

У своїй роботі ми намагалися створити детальний опис композиції рушника, «прочитати» й пояснити його складну символіку.

Композиція побудована за принципом «космічного древа» – світобудови, яка демонструє рівні буття людини в загальному макрокосмосі. На рушнику зображено герби Миколаївської області і Миколаєва в ореолі хлібного колосся й квітів як символу добробуту й процвітання. Центральне місце займає зображення Святого Миколая – покровителя всього сущого в нашім краї, небесного заступника миколаївців. Рушник оздоблює калиновий орнамент – символ життя, любові, щастя, багатства, краси та надії. Червоні ягоди калини – символ крові та невмирущого роду. Калина – це жіноче начало. Її традиційно вишивали на весільних рушниках. На «Рушнику єдності» Вронська вирішила вишити калину як ланцюжок з таким змістом: «жінка – народження; –Україна – відродження». Посередині рушника у яскравому вазоні квітнуть різнокольорові квіти – це вічне життя. Коріння дерева – невмируща пам’ять предків. Центральне місце у цьому квітнику займає жовта квітка із «сонечком» посередині: життєва сила, джерельна енергія, передана від прадавніх слов’ян. Під вазоном сидять різнобарвні птахи, які символізують пращурів, що увійшли у вічність. Слідуючи традиції, Рада Вронська розмістила птахів з обох сторін при корінні дерева, що означає міцність та незнищенність роду. Нижче йде ярус оздоблений в’юнком, в якому органічне поєднання жовтого і зеленого – символ заможного життя в гармонії та єдності. Золоті коні – улюблені персонажі Вронської – тотеми скіфської культури, що втілюють в собі вольницю, степ і простір. Самий нижній ярус створено із червоних жіночих фігурок (берегині) і синіх зображень трипільського капища. Чергування синього та червоного – нерозривне сплетіння води і вогню. Край полотнища оздоблено золотистими китицями. Так кожний стібок синього, жовтого, червоного кольорів – це символи щасливого майбуття рідного Прибужжя у складі єдиної неньки-України.

«Рушник єдності» є великим. Як у духовно-патріотичному сенсі, так і за своїми розмірами. Адже його довжина 8 метрів. А ширина 1 метр 15 сантиметрів. Звісно, що на вишивання такого рушника пішло чимало часу.

В своїй пошуковій роботі велику увагу ми приділили самому процесу вишивання, який також став справжнім єднанням миколаївців, українців – і маленьких, і дорослих навколо спільної мети – вишивання рушника-оберега.

Вишиванні розпочалося на День міста 13 вересня 2014 року на головній вулиці із символічною назвою – Соборна. Полотно розгорнули на усю довжину і запросили учасників свята взяти участь у вишиванні. Настрій створювали учениці загальноосвітніх шкіл Заводського району, які упродовж дня групами приходили на зміну. А після Дня міста роботу продовжили безпосередньо у школах та позашкільних закладах Миколаєва. У своїй пошуковій роботі ми записали прізвища та імена вишивальниць, тож рушник вийшов іменний. Під час роботи над рушником юні майстрині знайомилися із традиціями української народної вишивки, співали народні пісні, пригадували приказки про рушник та вишивання, дізнавалися про інші народні традиції.

Робота над рушником створила особливий патріотичний настрій, викликала у душах дітей та дорослих почуття любові до рідного краю, повагу до народних традицій. Цю важливу подію було висвітлено у газеті «Творчий експрес», яку видає «Школа журналістики» БДЮТ Заводського району. Зараз наш рушник є прикрасою різноманітних святкових заходів у місті, а зберігається він у Будинку дитячої та юнацької творчості Заводського району міста Миколаєва.

Пошуково-дослідницька робота «Рушник єдності» стала підсумком важливого і цікавого проекту, що втілювався у життя протягом двох останніх років.


СОФІЯ КИЇВСЬКА – СУЧАСНИЙ МУЗЕЙ У ВИХОВАННІ, ОСВІТІ ТА НАУЦІ

Лутіцький Лев,

учень 9класу Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №20 Харківської міської ради

Харківської області. Керівник: Мітягін В.Ю, учитель історії
Національний заповідник "Софія Київська" – провідний музейний комплекс України, визнаний на світовому рівні. Значний науковий та мистецький потенціал об'єктів у складі Заповідника є перспективною базою для організації і розвитку дитячо-юнацьких освітніх програм.

Інформація, отримана під час відвідування музею, може не лише розширювати кругозір, але й знаходити своє продовження у науково-практичній діяльності школярів, а, можливо, і в майбутній професії.

На даний час у Національному заповіднику "Софія Київська" діючими є 17 затверджених екскурсій (9 оглядових та 8 тематичних), тематика яких не дублює зміст екскурсій інших музеїв Києва, тобто є своєрідною, неповторною, унікальною.

Змістовні екскурсії, що проводяться досвідченими екскурсоводами та науковими співробітниками, насичені цікавим матеріалом, побудовані з урахуванням шкільних освітніх програм. Багатий експозиційний матеріал робить їх привабливими і неординарними.

Під час екскурсій у Софійському соборі у школярів є можливість поглибити знання з історії стародавнього Києва, зрозуміти і відчути мистецьку цінність середньовічної пам'ятки.

На прикладі збереженої споруди стародавнього собору, що є наочним прикладом будівельних традицій середньовіччя, школярі мають змогу дізнатися про особливості архітектури, і давньоруської і візантійської, а на подвір'ї Софії Київської ознайомитися з архітектурними пам'ятками українського бароко. Таке знайомство викликає інтерес і може бути суттєвим стимулом до вивчення архітектурних стилів.

Живопис різних часів (мозаїки та фрески XI ст., олійний живопис XVIII і XIX ст.), що прикрашає стіни собору, є цінним матеріалом для вивчення жанрів та стилів образотворчого мистецтва.

Величезна площа збереженого стінопису XI ст. дає змогу ознайомитись із системою середньовічного церковного розпису. Сцени із Біблії (сюжети із Старого Заповіту та Євангельські композиції), численні зображення святих є важливим ілюстративним матеріалом для вивчення історії християнства.

У вежах собору збереглися фрескові зображення сцен полювання на диких звірів, оркестру, іподрому, візантійських церемоніалів, що являють собою унікальні світські розписи. Зокрема, масштабне зображення середньовічного оркестру може слугувати цікавим посібником у вивченні музичної культури давніх часів.

Екскурсія, що знайомить з давньоруськими написами-графіті Софії Київської, насичена цікавими фактами, розкриває таємниці стародавніх стін, які зберегли оригінальні пам'ятки писемності. Протягом багатьох століть ті, хто бував у соборі, писали на його стінах свої імена, креслили всілякі знаки, повідомляли про хвилюючі події. Церковний тиньк слугував своєрідною актовою книгою, куди заносилися важливі документи договори, пам'ятні записи, молитви, каяття тощо. Графіті Софії Київської у своїй сукупності є важливим історичним джерелом, котре суттєво доповнює відомості про різноманітні сфери життя наших предків. Написи-графіті становлять безсумнівний інтерес для вивчення питань, пов'язаних з походженням слов'янської писемності.

Знайомство з мозаїками та фресками Михайлівського Злотоверхого собору XII ст., що експонуються в Софійському соборі і становлять значну мистецьку цінність, покликане спонукати до роздумів про знищені пам ятки, про необхідність дбайливого ставлення до культурної спадщини.

З оглядового майданчика софійської Дзвіниці відкривається чудова панорама Верхнього Києва. Тут під час екскурсії можна дізнатися про історію забудови навколишньої території, прослухати розповідь про важливі історичні події, що відбувалися біля стін Софії Київської протягом століть.


Відображдення світогляду людини в українській вишивці.

Ляшенко Вероніка та Мищенко Юлія, учениці 8 класу Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5Люботинської міської ради Харківської області

Науковий керівник : Чурілов Євген В`ячеславович, вчитель історії Люботинської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 5Люботинської міської ради Харківської області


Ви́шивка — один із видів народного декоративного мистецтва; орнаментальне або сюжетне зображення на тканині, шкірі, виконане різними ручними або машинними швами; один із найпоширеніших видів ручної праці українських жінок і, зокрема, дівчат. Вишивку вживають в українському народному побуті передусім на предметах одягу, в основному на жіночих і чоловічих сорочках. Крім того, вишивки поширені на предметах домашнього вжитку, як наліжники, обруси, наволочки, рушники тощо.

Історія вишивки дуже давня. Вишивки були відомі ще в 2 ст. до н. е. Великий вплив на характер вишивки мали ткані візантійські матерії. Про вишивку на білій сорочці українців є звістки 11-12 ст. візантійських письменників. Відомі рисунки по мініатюрах і фресках на Україні тієї ж доби. Ще в 11 ст. на Русі існувала перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха Ганкою, де дівчата вчилися гаптувати золотом і сріблом. Про українські вишиванки згадують іноземні мандрівники 16-19 ст. Збереглися вишиванки з козацьких часів 17-18 ст. У 16-18 ст. центрами вишивання були Качанівка на Чернігівщині, Григорівка на Київщині, Велика Бурімка на Черкащині та інші. Вишивали у кожному селі, монастирях, дворянському, купецькому середовищі. У 19-20 ст. відкривалися навчально-кустарні майстерні, художньо-промислові артілі, великі спеціалізовані підприємства з вишивки. [ 5]

Основне призначення вишивки — не тільки прикрашання одягу та інтер'єрно-обрядових тканин, а й захист людини від усього зла. Вишивали головні убори — очіпки, намітки, хустини, а також сорочки, кожухи, свитки, корсетки, киптарі, спідниці, рушники, скатертини тощо. Вишивальними матеріалами були тканини домашнього і фабричного виготовлення (вовняні, льняні, полотняні, перкаль, коленкор, батист, китайка, шовк, кумач тощо). Для гаптування використовували ручно-прядені і фабричні нитки: заполоч, біль, гарус, шовк та інші; металічні золоті й срібні нитки, корали, перли, коштовне каміння, бісер; металеві пластинки — лелітки, ґудзики, намистинки, блискітки, сап'янові стрічки, монети тощо.

Актуальність роботи полягає в тому, що вишивка — це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, звичаїв, обрядів, духовних устремлінь, інтелекту українського народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, рослин, дерев, квітів стверджують, що наші предки обожнювали їх, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Наприклад, рушники з вишитими зображеннями голубів, півнів, коней, хрестиків тощо були своєрідними оберегами, що захищали людину від злих сил.

Вагоме значення мала кольорова символіка (червоний — любов, жага, світло, боротьба; чорний — смуток, нещастя, горе, смерть; зелений — весна, буяння, оновлення, життя тощо). Солярні знаки, схематичні фігури Сонця, Берегині, Дерева життя, вишиті на тканині, є ще одним свідченням глибокої шаноби наших пращурів до Сонця, Матері, як могутніх, святих, життєдайних першооснов усього сущого. Крім того, вишивання як національна традиція сприяло формуванню у дівчат і жінок терпіння, відчуття краси. Дівчина мала вишивати милому сорочку, хустину, весільні рушники. Вишитий своїми руками одяг був одним із головних показників працьовитості юнки.

Отже, мета роботи – дослідити основні язичницькі символи та їх інтерпретацію в православній традиції.

Виходячи з мети роботи, нами були поставлені наступні завдання:



  • Вивчити походження української національної вишивки.

  • Дослідити основні символи.

  • Проаналізувати значення символів на вишивці в житті людини

Осмислюючи Всесвіт, людина намагалася захистити себе від ворожого впливу непізнаних сил. Для цього він вдавався до орнаментів як своєрідним змов . Захисні функції виконували різьблені й мальовані мотиви на фасадах і в інтер'єрах житла , декоративні тканини , дрібна пластика , писанки і т. д. Вишивка також була своєрідним оберегом від злих сил.

В українських вишивках збереглася значна кількість геометричних орнаментальних мотивів , які в давнину несли магічний сенс . Протягом багатовікової історії мистецтва вишивання безпосередній конкретний зміст символів на вишивках губився , втратилася первинне значення вишивки. На перше місце вийшла її декоративна функція .

Наприкінці XIX - на початку XX століття в орнаментації рушників давні образні структури зникають , поступаючись місцем більш зрозумілим. Однак традиції використання давньої символіки у вишивці не зникли. Незважаючи на те , що орнаментальні форми дійшли до нас дещо трансформованими , символіка їх в основному збереглася завдяки традиції.

Таємницю життя приховує в собі і квітка лілії. В легендах квітка лілії - то символ дівочих чарів, чистоти та цноти. Вишита квітка лілії допоможе розгадати таємницю тих чарів.

Якщо пильно придивитися до контурів геометричного узору, то вимальовуються силуети двох пташок - знаку любові та парування. Крім квітки, невід'ємною частиною орнаменту є листок і пуп'янок, що складають нерозривну композицію триєдності. У ній закладено народження, розвиток та безперервність життя. [ 34]

А на наступному візерунку троянди укладені в систему геометричного узору. Це не просто квіти - це квіти-зорі, що уособлюють уявлення народу про Всесвіт як систему. Ви, певне, помітили, що зорі з'єднані ланцюжками. Це також свідчить про непорушний закон об'єднаного космосу.

Узори, що нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки. Крім центральної України, вона поширена на Поділлі та Волині. "Хміль" дуже близький до символіки води й винограду, бо несе в собі значення розвитку, молодого буяння та любові. Можна сказати, що узір хмелю - це весільна символіка. Народна пісня підказує, що "витися" -для хлопця означає бути готовим до одруження, так як для дівчини заміж іти - це "пучечки в'язати".

Дуже тісно пов'язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті має рости ружа й шавлія, любисток і мята, чорнобривці й нагідки. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки.

Чорнобривці, що заплітаються радісною й красивою хвилею, такою ж, як наша прекрасна природа знову співаймо славу життєдайному Сонцю, і вишиймо доні сорочечку на радість та здоров'я. Адже саме таку силу має Сонце і його втілення - ця наївна полуниця. Полуниця. Слово, що походить від давньої назви Сонця - Полель. Сонечко донизу, от і весь секрет цього узору-символу.

Українська вишивка, рушники на перший погляд не мають ніякого значення в житті сучасної людини, але вони віють на серце кожного з нас чаром рідної стихії і є живущим бальзамом, який сповнює нас споконвічною могутньою силою українського народу.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка