Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка34/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   61

ПОГЛЯДИ НА ЖИТТЯ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ І ДУХОВНІСТЬ

Мазур Ганна, учениця Одеського НВК «Гімназія № 7» Одеської міської ради

Одеської області. Керівник: Пилипейко С.Ф., вчитель історії


Августин Блаженний згадував себе в 15-річному віці: він прибув до Карфагена в пошуках насолод. Він ще не розумів свого покликання і сприймав спрагу до духовного життя як любовне томління: «У мене не було бажання духовної їжі не тому, що я був ситий нею: чим більше я голодував, тим більше нею гидував» [1, c. 41]. Подібне томління й відразу до духовного життя можна часто спостерігати в молодіжних колах, але це ніяк не переконує мислячого спостерігача в бездуховності сучасної молоді. Навпаки, складається враження, що вона натягує лук у напрямку, протилежному до того, якого так притьмом прагне.

Мета даної роботи: з’ясувати справжнє ставлення молоді до духовності. У зв’язку з цим була здійснена спроба порівняти погляди сучасної молоді на життя із філософським ученням про духовність.

Як матеріал для вивчення життєвого світобачення молоді були використані фрагменти листування з друзями, а також опитування однолітків. Слід зазначити, що в статті були збережені деякі особливості висловлювань представників сучасної молоді.

Щодо філософського вчення про духовність, то воно представлено двома авторами: відомим австрійським психіатром та філософом Віктором Франклом та видатним українським філософом Памфілом Юркевичем.

Отже, як висловлюється молодь про життя?

Якнайменше причиняти собі зла. Для цього варто сприймати світ таким, який він є. А сприйняття світу таким, який він є, виховує смиренність, свободу і такий рівень бунту, коли ти підкорюєшся, аби підкорити та обеззброїти дійсність.

Спілкування – це прекрасно. Якщо думки – це квіти, то діалоги – грунт, волога, добрива, сонце і всі пори року. А це значить, що думки можуть марніти. Кожній творчості, навіть найменшій, потрібен глядач.

Саморозвиток. Але що штовхає нас до саморозвитку в цілому? Бігати вранці - бажання бути здоровим або бажання сподобатися комусь. Вчитися грати в шахи - показати комусь, що ти розумний. Учитися готувати - для того, аби когось порадувати. Я бачу, що цим усім ми займаємося для того, щоб отримати суспільне визнання, а значить - утвердитися для себе.

Частіше підлітки викладають у соцмережі по 10 фотографій із пробіжки, але ж є і ті, хто про це не розповідає взагалі. Значить, нас мотивує не тільки бажання бути хорошим в очах суспільства, а й у своїх очах?

Ставити все під сумнів, навіть право розуму виносити вирок. Іноді пливти за течією, а іноді йти проти системи і домагатися свого. Займатися своєю справою (для душі) і жити заради себе. А це значить бути даосістом, стоїком, епікурейцем або гедоністом залежно від ситуації.

Прагнення зрозуміти, що "моє", а що не варте витраченого часу. Звідси зацикленість на пошуках "свого". Але намагання зрозуміти, що ж саме до душі, призводить до зосередження уваги лише на своїх емоціях і почуттях.

Самокопання, від якого хочеться стати овочем, недалекою сірою масою – лише метаболізм і репродукція.

Тепер звернімось до філософів.

Літак не перестає бути літаком, коли він рухається по землі: йому постійно доводиться пересуватися по землі. Але лише піднявшись у повітря, він доводить, що він літак. Так само людина починає поводити себе як людина, лише коли вона у змозі протистояти всьому соціальному, тілесному і навіть психічному в собі. Цю здатність Віктор Франкл називає духовним у людині. Духовність – це свобода в людині. Але свобода не тотжна ні всемогутності, ні свавільності. Коли людина піддається власним нахилам, вона саме піддається нахилам, що значить вільно зрікається свободи, щоб знайти своє виправдання в несвободі. Франкл був логотерапевтом – він допомагав своїм пацієнтам знаходити сенс життя у творчості, у здійсненні справи, у переживанні добра, істини і красоти, у переживанні природи і культури, у зустрічі з іншою унікальною людиною, тобто в любові. Але, якщо в людини навіть не було можливості знайти смисл у всьому переліченому, вона могла знайти ще більш піднесений смисл через саме ставлення до свого тяжкого становища, піднятися над ним і перерости власні межі. Віктор Франкл, який особисто пережив усі жахи нацистських концтаборів, застосовував психотерапію до однотабірників. Головною умовою убезпечення від утрати духовного стрижня і, як наслідок, швидкої деградації і загибелі була віра в майбутнє, «прив’язка до якого-небудь кінцевого пункту, до якого-небудь моменту в майбутньому» [2, c. 142]

За сто років до Франкла видатний український філософ Памфіл Юркевич наголошував на феномені особистості, який не підлягає жодним зумовлюючим силам «із-зовні». Кожна людина має свою специфічну долю – як на землі, так і у вічності. Юркевич учив, що дух людини є вільним у прагненні до перемоги над пристрастями і самолюбством. Тільки свободна людина може бути моральною. Людина також віддповідальна за гармонію між власним розумом і емоціями (головою і серцем). Причому коренем духовного життя людини є її серце. Глибока емоційна природа людини для Юркевича являється її найвищою силою і запорукою як духовного життя конкретної людини, так і гармонійного устрою поміж людьми. Суспільний устрій може мати надії на успіх тільки тоді, коли він буде заснований не на силі згори, і не на гаслах юрби, а на внутрішній силі окремої людини. Юркевич нагадує, що в минувшині, коли між людьми панувала сердечна відкритість, вони завжди вітали один одного побажанням: «Мир тобі!» Кожна людина відчуває в собі потребу доповнювати себе співжиттям і стосунками з іншими людьми, сприймати й поділяти думки, бажання, радість та терпіння інших [3, c. 40]

Отже, духовність людини вміщує в себе свободу, віру в майбутнє, пошук і знаходження сенсу життя, глибоку емоційність, гармонійне співжиття з іншими людьми.

Якщо порівняти погляди на життя сучасної молоді із сутністю духовності, то перше, що відкривається, – неприкрита спрага юнаків і дівчат до духовного життя. По-друге, ми бачимо невміння молодих людей усвідомити мету неясних бажань і прагнень і, відповідно, невміння знайти правильний шлях до справжньої духовності. Ці роздуми підводять до третього висновку, який є більш сумним: старше покоління не може запропонувати свою допомогу в тому, що молодше покоління вважає найголовнішим.

Під час зустрічі з німецькою журналісткою викладач Києво-Могилянської Академії професор Вілен Горський отримав запитання: «Скажіть, будь ласка, кому в нинішній Україні, яка потерпає під важелем таких складних економічних, політичних проблем, зараз потрібна філософія?» Він щиро відповів, що зважаючи саме на нинішній стан, коли чи не найгостріше кожен в Україні відчуває проблематичність власного буття, коли нормальне прагнення людини жити по-людськи наражається на безперестанний опір середовища, споконвічні філософські запитання: «Що я є?», «Що являє собою світ, в якому я живу?», «Що я можу й повинен зробити, щоб жити в цьому світі по-людськи?» набирають особливої актуальності. Вілен Горський вважає, що в цьому сенсі для філософії наступає «Золотий вік» [4, c. 229]. Світлу надію українського філософа можна було б спростувати відомим твердженням про те, що дух філософії ніколи не відповідає своїй добі, а тому про «Золотий вік» філософії можна лише мріяти. Але ми вважаємо, що для молоді філософія завжди була і є актуальною, і доки молодь не припиняє пошуку свого призначення і покликання, доти «Золотий вік» філософії буде завжди з нею.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Лабиринты души / Августин Аврелий. Исповедь; Блез Паскаль. Письма к провинциалу. – Симферополь: Реноме, 1998. – 416 с.

  2. Франкл В. Человек в поисках смысла: Сборник: Пер. с англ. И нем. / В. Франкл. – М.: Прогресс, 1990, - 368 с.

  3. Ярмусь С. Памфіл Данилович Юркевич та його філософська спадщина / С. Ярмусь ; Інститут дослідів Волині, ч. 37. – Вінніпег: Товариство «Волинь», 1979. – 78 с.

  4. Горський В.С. Філософія в українській культурі: (методологія та історія). – Філософські нариси / В.С. Горський. – К., Центр практичної філософії, 2001. – 236 с.


НАЩАДКИ СЛАВНОГО ЗАПОРІЗЬКОГО КОЗАКА ОПАНАСА КОВПАКА

Макаренко Вікторія, учениця 9 класу

Ковпаківської ЗOШ І – ІІІ ступенів Магдалинівського району

Дніпропетровської області Керівник: Мастіпанова Ольга Михайлівна, учитель історії,

учитель вищої категорії, учитель методист.


На портреті , який зберігається у Дніпропетровському державному історичному музеї плечистий, кремезний чоловік. Високе соло, короткий чуб, густі брови, світлі очі, козацькі вуса. Одягнений в пишну білу сорочку, дорогий жупан. На широкій голубій стрічці, що накинута на шию, велика золота медаль з бюстом імператриці Катерини ІІ.

Опанас (Афанасій)Ковпак – вихідець із козацької старшинської родини Магденків. З 1745 року перебував на Запоріжжі. Близько 1769 року став курінним , згодом – полковник Орільської паланки.

20 липня 1771 року ,беручи участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 років , здобув на чолі козацького полку Кафа. Доклав багато зусиль для колонізації півдня України.

Коли генерал Текелій громив Січ , а донські козаки грабували січову церкву Покрови , орельський полковник був у своїй паланці. Йому вдалося, користуючись впливом у придворних колах – можливо і через Долгоруких – придбати садибу в свою повну власність. Коли ж запорожці з Січі пішли по світу,орельський полковник поселив їх на своїх землях, заснував село Опанасівку , на свої кошти побудував там церкву і школу. Запорізький лицар був дуже набожним ,совістливим і добрим, співав у церкві ,побудованій на його кошти ,і тихо та мирно помер серед своїх побратимів.

Нащадки полковника Опанаса Ковпака поріднилися з представниками роду Ілляшенків ,які до революції мали землі та маєтки в Новомосковському повіт. Одну з дочок Людмили Миколаївни Ілляшенко (1862р.н.) і її чоловіка Петра Івановича Серафимова (1850-1904) звали Тамарою.Вона жила і похована в Тбілісі.В неї було тдвоє дітей – син Лео та дочка Галина.Зятем Тамар,чоловіком Галини,став Борис Букія. Борис Самсонович Букія зробив у радянській Грузії успішну кар’єру. Ще до Другої світової війни він став наркомом комунального господарства Грузинської РСР. Залишався на цій посаді і під. Час війни.

Судячи з прізвища ,Борис Букія був менгрел із району Кутаїсі.

У 1945 році Борис Букія стає директором будівництва Кутаїського заводу. Ось як розповів про будівництва заводу і його першого директора в 1975-му журнал «Литературная Грузия»: «Влітку пам’ятного 1945 року на околицю Кутаїсі прибули грізні бойові машини – танки. Але ні ,це були мирні танки – їм треба було брати участь у будівництві автомобільного заводу . Танки були необхідні,бо технічна озброєність будівельників залишала бажати кращого , та й взагалі працювати доводилося в дуже складних умовах: були відсутні під’їзні шляхи,не вистачало питної води ,не було енергетичних вузлів на місці…Так само як із роками зростає ,міцніє та стає зрілою людина ,ставала все потужніше й досконаліше «Колхіда». Вона продовжує свій шлях…Час не стояв на місці.

А хіба знайдеш слова, щоб розповісти про першого директора заводу,який пропрацював на цій посад до 1956 року ,Бориса Самсоновича Букія – чудового керівника,людину незвичайної чуйності ,такту в поводженні з людьми.»

Цікаві спогади про Бориса Самсоновича залишив і І.Л.Абрамович: «Демобілізувавшись, я пішов в дирекцію автозаводу ,що будувався в Кутаїсі ,щоб дізнатися ,чи немає у них вакансій в плановому відділі. На керівні посади я не прагнув, не хотів бути на виду ,але начальник планового відділу ,розпитавши мене про минулу роботу ,запропонував мені посаду свого заступника і повів до директора заводу Букія.

Борис Самсонович Букія зустрів мене добре, але передусім запитав,чи є в мене диплом про закінчення інституту.

-Диплом ,- сказав я йому ,був загублений у метушні евакуації,але я думаю,що в Москві, в Плехановському інституті я зможу отримати дублікат.-Добре,-сказав Букія,-ми вас зарахуємо на роботу тимчасово і одразу дамо вам відрядження до Москви, щоб ви могли оформити отримання диплома.»

Отже, до 1956 року Борис Букія працював директором Кутаїського автозаводу, а потім пішов у науку, став директором Науково-дослідного інституту приладобудування і засобів автоматизації з експериментальною базою (ТНІІСА) в Тбілісі.

Він залишався директором інституту ще в 1962 році. Очолюваний ним інститут всі в мсті так і називали - «інститут Букія».

У подружжя Букія народилися сини Георгій,1938р.н., та Іраклій, котрий з’явився на світ у 1945 році. Маємо підставити цих братів вважати нащадками запорізького полковника Опанаса Ковпака.

Старший із братів Георгій (Гіві)Борисович Букія в 1940 році закінчив фізико-математичний факультет Московського університету і став представником дуже модного тоді напряму в науці – кібернетики. Став працювати а Тбілісі в батьківському науково-дослідному інституті, друкується в «Працях Тбіліського науково-дослідного інституту приладобудування і засобів автоматизації».

У 1967 році в Грузинському політехнічному інститут ім. Леніна Георгія Букія захищає дисертацію на тему «Деякі питання організації функціонування вимірювально –інформаційних систем». Стає кандидатом технічних наук.

У 1977-му Георгія Букія – доцент Тбіліського державного університету. У 1979 році у видавництві того ж вузу виходить його робота «Перспективи застосування системи обробки даних для розширення сфери дії безготівкових розрахунків». В 1991 році Георгій Борисович викладає на кафедрі автоматизованих систем управління ,обчислювальної техніки і економіко-математичних методів в Інституті управління народним господарством при ДКНГ Грузинської РСР.

Його брат Іраклій Борисович Букія також пов’язав свою долю з обчислювальною технікою, є громадянином Росії,з січня 2003 року – генеральний директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Лінс-М» у Москві. Так у цій родині усі пов’язали себе з обчислювальною технікою.

Ось і все,що нам відомо про грузинські гілочки роду нащадків Ковпака.
Приазовські святилища рідновірів як центри духовного спілкування

та фізичного відновлення

Малишева Єлизавета, вихованка гуртка «Юні екскурсоводи» КЗ «Центр туризму» ЗОР,

Керівник Бєлінська Оксана Станіславівна керівник гуртка «Юні екскурсоводи» КЗ «Центр туризму» ЗОР


Від сивої давнини і аж до сьогодення у всіх без винятку народів існують різноманітні свята - особливий соціокультурний феномен і одна з основних форм первинної культури. Вони є яскравим проявом світоглядних уявлень, почуттів, емоцій, настроїв тощо. Аби відзначити якусь важливу суспільну подію, люди збираються разом і здійснюють певні обряди, ритуали, котрі несуть в собі елементи урочистості і пов'язані з піснями, танцями тощо. Все це вивчає геортологія.

Об’єктами нашого дослідження стали обряди рідновірів «Славлення Перуна», «Проводи заходу Сонця», які проводяться на пагорбах Приазовської височини та на відновленому Лабіринті біля селища Миколаївка. Нас цікавило відображення у святах соціально-звичаєвого, духовно-практичного, історичного досвіду. Як в обрядах рідновірів віддзеркалюються процеси людського світосприйняття, та картина навколишнього світу. Як визначається соціальна поведінка людей. Як ритуали впливають на фізичний стан людини, її відновлення під впливом ландшафтів. Як змінюється емоційний фон під час свят на геологічних пам’ятках Приазов’я.

Мета і завдання дослідження. Дослідити обряди рідновірів. З’ясувати їх вплив на фізичний та психологічний стан людини. З’ясувати чи можуть бути ландшафти додатковим позитивним чинником у відновлені фізичної форми та духовних сил.

Релігійна громада Рідної Віри (м. Бердянськ)

Рідновіри - релігійний рух, що відроджує слов’янські дохристиянські обряди і вірування. Рідновіри визнають священними знання древніх слов’ян, дотримуються реконструйовані обряди дохристиянських часів, і деякі проходять обряд посвячення, в результаті якого отримують нове ім’я. Перші релігійні громади рідновірів з’явилися в кінці 1980-х років. Загальним є пантеон слов'янських богів і схиляння перед їхньою мудрістю (академічні дослідження слов’янської релігії Б.А. Рибакова). Глава громади Рідної Віри Дмитро Пархоменко пояснює: «В червні 2006 року відбулася реєстрація Бердянської громади «Діти Сонця».

Геолого - культурні об’єкти, виявлені під час експедиції: музеєфіковані святилища-пагорби – Холм Макоші, Холм Перуна, Холм Велеса, Перуновий дубовий гай - «місце сили», Миколаївський Лабіринт.

Опис обрядів, що проводились на Геолого - культурних об’єктах

Зовнішній опис Миколаївського лабіринту

Після огляду та обстеження можемо дати таке визначення. Це спіральні стежки, викладені рідновірами з місцевих каменів. В центрі – невелике заглиблення для розпалювання ритуального вогню. Він має одинадцять стежок «закручених» навколо центрального каменя. Вхід лише один. Шлях від входу обов’язково веде до центру. Покинути центр можна тільки одним шляхом – тим, який привів сюди. Інших виходів з лабіринту немає. Таким чином, щоб дійти до цілі та вийти назовні, треба йти по стежці, що спочатку веде до центру, а потім виведе звідти.

Вивчення печатного документу, закріпленого на табличці біля входу

«Правила проходження Лабіринту»

Перед входом є заламінована табличка із звертанням до відвідувачів. Розташований лабіринт на майже круглій галявині, оточеній густим чагарником скумпія звичайна. На думку рідновірської громади «Діти Сонця», проходячи цей лабіринт можна навчитися керувати собою та своєю долею. Рухаючись до центрального вогнища, треба подумати, які риси та звички заважають тобі сьогодні жити, досягати цілей. Тут треба зупинитись, попрощатись з тим, що тобі заважає, подумки «спалити» або відпустити в Небо, в Землю, в Ліс. Це не обов’язково «негатив». Того, чого в тебе забагато, може саме зараз комусь не вистачати. Є така думка: «наші недоліки – продовження наших достоїнств». Тобто деякі наші негативні риси – це гіпертрофовані (перерозвинуті) позитивні.

Висновок. Робимо після Експериментального проходження лабіринту. Призначення Лабіринту, можна визначити як ритуально-психологічне. Тобто згідно рідновірських «Правил проходження Лабіринту», треба виконати ряд дій, щоб життя почало рухатись у заданому напрямку.

Опис обряду «Наповнення силою Ярили під час заходу Сонця»

Цей обряд проводиться на заході сонця на верхівці пагорба Перуна навколо святилища. В центрі є заглиблення для вогнища. Напередодні збираються дрова, плетуться вінки, приноситься вода з джерела. Це займає дві - три години. Йде настройка на подію . За півгодини до того, як Сонце зникне за обрієм, розпалюється вогнище, люди стають навкруги нього. Ведучі промовляють вітання Сонцю, Перуну. В руках тримають Перуницю – знак світла Ярили та первинного вогню. Навколо вогнища сиплять зерна. Підсмажується хліб. Пускається по колу чаша з джерельною «вогняною» водою, у яку була занурена палаюча гілка. Під час куштування хліба треба подякувати Сонцю за життєдайне світло. І запити водою. За кілька хвилин до зникнення диску Сонця всі присутні повертаються до нього обличчям. Подумки спрямовують до нього свою любов та вдячність, і вбирають силу Ярили для здійснення своїх світлих намірів у майбутньому. «Вдихають» останні промені. Після заходу стрибають через вогнище, щоб спалити все негативне. Беремо участь в обряді.

Після дослідження обряду робимо Висновок. Ведучій керує обрядом, задає ритм, спрямовує за певним сценарієм дії учасників. На них благотворно впливають всі вище перелічені фактори: краса природних об’єктів та явищ, яскравість ритуального одягу, незвичність ритуальних предметів, влучність літературних текстів.

Учасник не є пасивним спостерігачем. Він включається в процес свята. Треба докласти певних зусиль. Поступово формується і з’являється в внутрішній відгук. Дії учасника обряду можна умовно розділити на зовнішні та внутрішні.

Висновок 2. Це динамічне дійство. Активні зовнішні дії під час підготовки до обряду поступово формують внутрішній відгук. Відбувається настройка на позитивні зміни та конструктивні дії в майбутньому. Сильний вплив природних факторів. Багато спілкування. Деякі фізичні дії мають чіткі паралелі з внутрішнім, психологічним перетворенням.

Функції свята: пізнавальна, релаксаційна

Психологи вважають позитивним вплив на людину красивих природних місць. А звертання до свого внутрішнього світу має бути вдумливим і обережним.

Інтерв’ю-консультація у психолога-невролога з приводу ландшафтотерапії

Нашу групу дослідників цікавило, відбуваються такі зміни з людиною виключно на психологічному рівні, чи вони торкаються також фізіології, біохімії організму. Можливо, що існують діагнози, при яких поєднання саме такої активності мозку та активності тіла, може дати позитивні результати.

Дитячий невролог Василенко Лада Станіславівна, лікар Територіального медичного об’єднання «Дитяча лікарня та пологовий будинок» м. Бердянськ має такий погляд на довготривалі екскурсії по геологічних пам’ятках та на обряди рідновірів.

«Зараз звертається багато пацієнтів зі скаргами на головний біль, слабкість, низький артеріальний тиск. У багатьох випадках це пов’язано з недостатньою фізичною активністю. Сюди не їздять автобуси, сюди можна лише дійти пішки. Ритуал «Славлення Ярили», прохання у нього везіння, проходить на красивішому пагорбі Перуна, під останнім промінням. Це «обмін» силою та вдячністю із Сонцем. Що дозволяє відчути себе захищеною дитиною Сонця в колисці Землі. Це – наче сеанс якісної психотерапії на красивій місцевості. Він завершується далеко за північ під Місяцем та Зорями.

Рідновіри якоюсь мірою продовжують справу Макса Йозефа Ертеля, засновника ландшафтотерапії. Тобто лікування психіки красою природи, і лікування тіла рухом по природних перешкодах. Відвідування цих місць має кілька позитивних моментів.

1. Сюди треба, перш за все, дійти. Будь-яка фізична активність корисна. Тим більш, що треба здолати підйоми, схили, інколи броди.

2. Перебування кілька годин (діб) в екологічно чистій зоні. Дихання чистим повітрям.

3. Спілкування з друзями та людьми близькими за світоглядом.

4. Готування їжі на «живому» вогні із «живої» (джерельної) води.

Висновок. Для людей з вегето-судинними порушеннями психотерапія є одним з методів лікування. Також фізична активність, насичення крові киснем та покращене кровопостачання всіх органів і систем благотворно позначається на самопочутті.»

Загальні висновки та рекомендації

Дослідивши обряди рідновірів, з’ясували, що загалом вони позитивно впливають психологічний стан людини. Дають їй можливість відчути себе часткою доброзичливо налаштованого гурту. А також допомагає людині відчути себе частиною природи. Природно-ритуальні споруди рідновірів, органічно вписані в Ландшафти, є додатковими позитивними чинниками у відновлені фізичної форми та духовних сил людини.



Дихайте свіжим повітрям, пийте джерельну воду,

звертайтеся до свого коріння!

Це дає сили і бажання жити і творити!
НЕПІЗНАНА ІСТОРІЯ РІДНОГО КРАЮ

Малявіна Марина, учениця 8 класу Великобабчанського навчально-виховного комплексу Чугуївської районної ради Харківської області

Керівник: Кабак Олена Євгеніївна,учитель історії,вищої категорії


Назва села Велика Бабка вперше згадується у Чугуївському переписі 1674 року. Якщо вважати навіть 1674 рік датою народження села, то зараз йому 342 роки. Значна дата, чи неправда? Тому і виникло у нас бажання якнайбільше пізнати живу історію свого краю. Під час дослідження ми зустрічалися зі старожилами села, з’ясовували, звідки пішли назви вулиць, пам’ятних місць, працювали в обласних та районних бібліотеках,Державному архіві, з матеріалами Чугуївського краєзнавчого та шкільного музею.

У даній роботі нами представлені цікаві версії заснування села Велика Бабка та деякі історичні факти краю через місцевий фольклор чи топоніми. Робота побудована у стилі нарису з історії нашого рідного села Велика Бабка.

Про глибоку давнину краюсвідчатьчимало археологічних пам’яток, щозбереглось в земляних товщах. Так, в цьому році майже в центрі населеного пункту біля невеличкого джерельця нами було знайдено фрагмент крем’яного наконечника від спису. При чому, відколи на ньому зроблені двома різними техніками. Останнім часом, глибокий інтерес викликають у сучасних дослідників 6 курганів висотою від 0, 3 до 1 мна околицях села, що датуються приблизно ІІІ - І тис. до н.е., і, можливо, належать носіям зрубної археологічної культури. І, хоча про них було відомо ще з доповіді Д.І.Багалія на XII Археологічному з’їзді у 1905 році, на цей час вони залишались недостатньо дослідженими.

Про невеличкий пагорб під назвою «Святогорка» існує легенда, «буцімто тут поховано військового, можливо полководця, князя часів монголо-татарської навали». Інші вважають це місце давнім слов’янським капищем, яке на жаль, зовсім зруйноване.

З покоління в покоління передавали старожили досить цікавулегенду про заснування села Велика Бабка. Вонаіснує і до сьогодні:

«На початку ХVІІ століття, коли на Україні та в Росії полум'яніли повстання, жінка шляхетного козацького родуприйшла у ці краї і багато людей із собою привела. Козацькі сім'ї, втікачі-кріпаки з Лівобережної та Правобережної України, переселенці з Московії прибули сюди і об’єдналися у вільну сільську общину. Чи то через кремезну статуру, чи через стійкий чоловічий характер, козачку дуже поважали і називали «великою бабкою». Довгі роки ця жінка була головою Громади. Сама лікувала, пологи приймала, грамоті дорослих та малих вчила. А ще заїзний двір утримувала. Зустрічаючись на Муравському шляху, мандрівники питали один одного: «Де можна заночувати ?», і отримували відповідь: «У великої бабки, що мешкає на березі річки».

Хто вона? Звідки прийшла сюди? Ніхто в общині не знав. Та, коли вмирала, встигла про себе сказати, що їй 85 років, чоловіка – полковника Запорізької Січі Деомида – вбито, а прізвище її дівоче – Большова. Община з усіма почестями її поховала на зеленому пагорбі і великий хрест поставила. А для увічнення згадки про неї вирішила: назвати слободу Большовой (Большой) Бабкой».

У праці митрополита Філарета (Гумілєвського) «Історико-статистичний опис Харківської єпархії 1852 р.» сказано, що назва села пішла від знаряддя праці - обабка, на якому кожум`яки розминали шкіри тварин. Обабок мав вигляд величезного пенька з точеними краями.

За Д. І. Багалієм, слобода Велика Бабка разом з селами й слободами Кам’яна Яруга, Покровським, Кочетком, Введенським, Піщаним, Терновим, П’ятницьким, Пєтлєгою, Зарожним, Шубіним, Васіщевим і Боровою значилася дуже давнім поселенням. «Землі цим поселенням були одведені ще у 1647 р., після того, як українці убили у Чугуєві свого гетьмана Острянина і повернулися в Польщу».

Забудівля поселення була хаотичною, пристосованою до особливостей ландшафту. Поселення виникло поблизу річки, а потім перейшло на більш високі пагорби - «гори». З часом такі гори отримали назви за прізвищами козаків, що оселилися тут зі своїми родинами: Сотницька, Рижкова, Мальована, Халіна, Кураксіна гори. Там, де до річки було далеко, населення викопувало колодязі і ставили хутір. Так з’явилися Сорокін, Леонідів, Грем'ячий хутори.

З 1710р. по розпорядженню чугуївського начальства селяни ходили по черзі охороняти Чугуївську фортецю. Слобода поділялась на одинадцять сотень. Пан сотник жив наСотницькій горі, тут же стояла «Сторожова вежа», де чоловіче населення несло варту. Жінки-козачки доглядали коней. Для цього в Бабці було споруджено кам’яні стайні; ще залишися плити на сучасній Новоселівці.До Сотницької гори тулилася «Община» - територія, на якій перші поселенці заснували вільну козацьку громаду. Через неї й пролягав той чумацький шлях, про який згадується в легенді. Ще й досі селяни похилого віку кажуть: «Піду на слободу по хліб», тобто в основну частину села. Вони часто називають вулиці сотнями;також досі є райониМосква (головна частина села),Раківка (вулиця, де річка підходила так близько, що можна було раків ловити), Новоселівка, Костогризівка,Лука,Фурсів сад, Князева дача, Шлях.

Із записів Стороженка Я.І., першого завідуючого сільської народної школи, дізналися, що ще з далекого минулого поля заселоммали народні назви: «Ріпне», «Глиниця», «Орловка», «Ріжок», «Березове», які з’єднані урвищами «Штани», «Плутавка», «Пристін». Досі збереглися джерельця: Жолобок, Головище, Сорочинське .

Назви деяких місць походять від прізвищ поміщиків чи заможних людей, що в цих землях мали свої садиби. Так, за селом є «Десятове».Десятов Олексій Володимирович – Титулярний статський радник, очолював будівництво Південної залізниці на початку ХХ століття. Зо 2-3 км до села мав родинний маєток. Радіна Уляна Тимофіївна, 1895 року народження, за життя розповідала онукам про великі плантації технічної культури - «ватника» на полях Десятова, яку він завіз з південних районів з метою реалізації. Від Тимофєєва Юрія Петровича, колишнього директора школи, нам відомо, що до свого маєтку за час служби на Катеринославщині Олексій Володимирович доставив 12 скіфських баб. На жаль, під час Громадянської війнимаєток і родинний склеп Десятовихзовсім зруйновано.Скіфські баби, що збереглися, у 68 році передані до Харківського Природничого музею. Новий власник, байдужий до історії, за останні роки зрівняв територію маєтку, а залишки двох скіфських пам’яток, що знаходилися на території, залив у фундамент.

Сучасна вулиця«Пàсека»дістала свою назву від прізвища ОлександраПассека – члена Ради міністрів і внутрішніх справ Російської імперії, що мав землі на Харківщині. Є місця під назвою Габаєве поле та «Миколаєве», історія яких починається під час Столипінської реформи. Після революції заможних братів Габаєвихрозкуркулили і вислали, а їх оброблені поля відійшли до колгоспу «Червоний гай» під час колективізації.



Бугаєв провулок – це пам'ять про церковного старосту Олексія Федоровича Бугаєва, що, згідно Кліровим відомостям 1890 року «к церкви весьма усерден,по должности старателен. Доходность церковная при нём увеличилась. За время его службы по церкви приобретена почти вся новаяризница, напрестольная одеждаи церковная утварь. При нём перестроен церковный дом, в котором живёт священник».

Коли згідно царського указу від 19 грудня 1817 року Чугуївський полк переформувався в поселенський, до військових поселеньбуло приписане й село Велика Бабка.З рукописів Мочаліна Івана Петровича, чугуївського дослідника, згадується: «Всех жителей одели в солдатские мундиры, выдали им летние и зимние панталоны, серые шинели, шапки и расписали по ротам. Во всяком селении взялигумно, начали крестьян на нем приучать поворачиваться направо и налево, ходить в ногу, топать каблуками, носить тесаки. Имущество солдат и казаков забирали в полковую казну». Саме в той час у Бабці для вправ і бігу були обрані місця уздовж річки Бабчанкипід назвоюБєжка. Артилерійські навчання проходили на території сучасного поляПушкарик.

Процес утворення топонімів не припиняється й у наш час. За короткий термін на території села з'явилися Страхове (господарство і ставок), Старе лісництво, Білоозеро та інші.Отже, Велика Бабка – чарівнесело Чугуївщини, історія якого – це, з одного боку, відома всім історіяСлобідського краю, а з іншого, - майже непізнана і зовсім неописана в літературних джерелах.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка