Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка35/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   61

СЕРЦЕ ВІДДАЮ ЛЮДЯМ

Мамон Маргарита, учениця 9 класу Чкаловського навчально-виховного комплексу

Чугуївської районної ради Харківської області.

Керівник: Михайлова Лариса Миколаївна, керівник гуртка Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області
Народження людини… З її появою на світ у батьків виникає багато запитань, на які складно відповісти: як складеться доля їхньої кровиночки в майбутньому?

Мільйони людей просто живуть, виховують дітей, онуків і більш нічого їх в житті не турбує і вони відчувають себе щасливими. Та є серед них люди, життя яких як яскрава зірка на небосхилі: їм до всього є справа, їм небайдужі долі інших людей. Вони намагаються зробити світ щасливішим, затишнішим, присвячуючи цьому своє життя, віддаючи своє серце. І такою людиною був Підопригора Іван Афанасійович, в житті якого відбилась історія великої країни: голодне дитинство, тривожна юність, страшна війна. Але всі ці роки були наповнені бажанням на змістовне і творче життя і тому він присвятив його служінню людям. За рішенням сесії Чкаловської селищної ради Підопригора Іван Афанасійович став Почесним громадянином селища.

Народився Іван Афанасійович 20 квітня 1919 року в селі Соколове Зміївського району Харківської області. Батько працював на залізничній станції Основа черговим. Мама була домогосподаркою. Закінчив вчительські курси в 1938 році і його за призначенням відправили працювати вчителем історії в Олексіївську середню школу Новоайдарського району Ворошиловградської (нині Луганської) області, а в 1941 – 1942 навчальному році він став директором цієї школи.

Коли почалася Друга Світова війна, Івана Афанасійовича за станом здоров’я не мобілізували на фронт, але в Олексіївці був сформований загін народного ополчення, в якому він був політруком.

Після звільнення Луганської області від німців Іван Афанасійович разом з регулярною частиною дійшов до м. Харкова. Поселившись в Харкові став працювати рахівником на хлібозаводі. Тут в 1945 році і зустрів свою кохану дружину, яка народила йому трьох синів.

В 1950 році Іван Афанасійович отримав призначення вчителя історії, трудового навчання та керівника гуртка в Мосьпанівській середній школі Чугуївського району Харківської області, де і працював до 1961 року.

З 1952 по 1958 роки навчався в Харківському державному університеті ім. М. Горького (нині Каразіна) на заочному відділенні історичного факультету.

З 1961 року Іван Афанасійович продовжив свою педагогічну діяльність в селищі Чкаловське вчителем історії місцевої восьмирічної школи. В 1967 році зайняв посаду директора школи і в цьому ж році 27 квітня завдяки старанням Івана Афанасійовича було закладено фундамент нової школи. Вже в 1968 навчальному році школярі переступили поріг нової середньої школи.

З 1965 року Іван Афанасійович розпочав пошукову роботу з історії селища Чкаловське, а з зібраних документів вирішив оформити в школі «Кімнату бойової слави». Залучивши до цього школярів, він створив пошуковий загін «Юні слідопити». Учні захопилися пошуками історичних фактів, документів з історії рідного краю, вели активну переписку з учасниками визволення селища від фашистів, знаходили особисті речі бійців, фотоекспонати. Частими гостями селища Чкаловське були ветерани, які визволяли наш край в роки війни. Вони ділилися своїми спогадами з учнями і мешканцями селища.

Юні слідопити під керівництвом Івана Афанасійовича вели переписку з сім’ями воїнів-визволителів, які були поховані в братській могилі Чкаловського. Із відомих прізвищ воїнів, заборонених в братській могилі, юним слідопитам вдалося встановити зв’язок з 18 сімей. До братської могили в Чкаловському приїздили родичі похованих тут воїнів. Делегації чкаловців побували в Москві, Бресті, Києві, Краснодоні, Волгограді, Прохорівці, Соколовому та інших місцях. На географічній карті в музеї історії селища Чкаловське є численні поштові звістки не лише з України, а ї з багатьох країн ближнього і дальнього зарубіжжя.

Іван Афанасійович разом з учнями зібрали понад чотири тисячі експонатів і в шкільному музеї вже не вистачало місця для їх розміщення, тому керівництво радгоспу вирішило виділити під музей прибудову в гуртожитку в 150 кв.м.

Музей історії селища Чкаловське мав дві зали по 50 кв. м.: «Бойової слави» та «Трудової слави». В залі «Бойової слави» були розміщені експозиції:

а/ Чкаловське до війни (1929 – 1941 р.р.)

б/ Початок війни. Оборонні і наступальні дії 199-ї, 304-ї, 169-ї, 277-ї стрілецьких дивізій, 38 армії восени 1941 року – взимку 1942 року

в/ Визволення від фашистів Чкаловського 04.02.1943 року, м. Чугуєва та м. Харкова. Завершальні бої Червоної Армії в Великій Вітчизняній війні

г/ «Книга пам’яті»: «Чкаловці, що не повернулися з війни»,

«Чкаловці, що повернулися з війни»

В залі «Трудової слави» були розміщені експозиції:

а/ Радгосп № 5 після війни (1944 – 1970 р. р.)

б/ Будівництво радгоспу-комбінату (1970 -1975 р. р.)

в/ Розвиток господарства і трудові успіхи (1975 – 1995 р. р.)

г/ Соціально-культурний розвиток селища Чкаловське (будівництво житла, культурно-освітніх, спортивних та промислових об’єктів, культурні зв’язки).

Ще в одній залі площею в 30 кв. м. були розміщені етнографічні експонати: старовинний одяг, вишиті рушники, предмети побуту українців.

Та ще одно захоплення було у Івана Афанасійовича: він був активним учасником народного фольклорного ансамблю «Слобожани» при Чкаловському Будинку культури. Зі своїм репертуаром їх запрошували і на Сорочинський ярмарок, і на «Весілля в Малинівці», «Печенізьке поле». А харківський композитор Алжнєв видав збірку автентичних пісень ансамблю, багато з яких було записано саме Іваном Афанасійовичем

На теперішній час музей знову знаходиться в Чкаловському навчально-виховному комплексі. І серед інших експонатів є стенди з особистими речами Івана Афанасійовича, які подарував музею його син Віктор Іванович. На зустрічі з гуртківцями він поділився спогадами про свого батька, який до останнього подиху вірно служив своєму народу.
НАША ГОРДІСТЬ – ВИПУСКНИКИ ЛЮБОТИНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ №1

Маренич Ганна, учениця10 – А класуЛюботинськоїгімназії №1

Люботинськоїміської ради Харківськоїобласті.



Керівник: Смородько В.А., вчительісторії, вчитель методист
Кожен з вас знайшов своємісце в житті. Та в кожного бентежностукаєсерце при згадці про шкільні роки, які літами пливуть від вас увічність. З’являється бажання відшукати пристань, пройти шкільним коридором, посидіти за своєю партою, зустрітися в рідному класі…

Введенський Євген Олександрович. Випускник 1964 року.Випускник Київського вищого військово-морського політичного училища, у 1971-1978 роках служив заступником командира дизельного, а потім атомного підводного човна. 1981 року закінчив Військово – політичну академію ім. В.І. Леніна. Останні роки служби цікавився освітою молодого покоління за зразками кадетських традицій. З 1999 року працює над створенням першого кадетського корпусу в Москві. Згодом Євген Олександрович стає членом ради директорів Асоціації кадетських корпусів Росії.Введенський Євген Олександрович – капітан першого рангу, доктор історичних наук, професор і академік Російської академії природничих наук, автор більше 200 наукових робіт і публікацій, у 2008 році обраний депутатом муніципальних зборів району Строгіно міста Москви, помічник депутата Державної думи Росії.Євген Олександрович нагороджений орденами «Почета», «Петра Великого» І и ІІ ступеня, «За благодеяния», «Жукова Г.К.» ІІ ступеня, «ЗащитникуОтечества», 18 медалей СРСР і Росії.

Вітов Володимир Пилипович. Випускник 1967 року. Народився в 1950 році в м. Люботині Харківської області. У 1957 році вступив до Люботинської середньої школи № 13. Після закінчення будівництва нового приміщення школи всіх учнів було переведено до Люботинської середньої школи № 1, яку закінчив у 1967 році, вступив до Харківського політехнічного інституту. Був призваний до армії строком на 1 рік. У 1975 році переїхав жити до м. Нефтеюганськ Ханти-Мансійського національного автономного округу Тюменської області. Свою трудову діяльність у Західному Сибіру почав слюсарем і пройшов всі щаблі росту (слюсар - технолог - заступник начальника цеху - головний механік - директор заводу - заступник керуючого з виробництва ТОВ « РН -Сервіс » ВАТ « НК« Роснефть». Заочно отримав другу вищу освіту в Тюменському індустріальному інституті за спеціальністю «Розробка нафтових і газових родовищ».За свою роботу був нагороджений медалями «За трудову відзнаку», «Ветеран праці»; присвоєно звання « Заслужений нафтовик ». Брав участь і в громадському житті: обирався членом ЦК профспілки Нафтової й газової промисловості, Депутатом обласної Думи .

Віктор Дмитрович Сидоренко— український живописець, куратор, педагог, автор фотокомпозицій, наукових і публіцистичних нарисів.  

Народився в сім'ї репресованих сталінським режимом. З 8 років займається живописом, з 10 років захоплюється фотографією. Після закінчення Люботинської середньої школи й обов'язкової служби в армії вступає до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв), який в 1979 році закінчує з червоним дипломом. Учень професора, лауреата Державної Премії СРСР, Б. Косарєва в 1981 році стає аспірантом творчих майстерень АХ СРСР (наук. кер. — академік, професор, дійсний член Академії мистецтв СРСР, Лауреат Державних премій СРСР, С. Григор'єв) Паралельно працює художником-постановником на зйомках фільму «Анатомія дива», реж. В. Іванов.З 1985 живе й працює в Києві. У 1992 отримує звання Заслуженого діяча України, в 1998 — народного художника України. Син Андрій Сидоренко так само працює в галузі мистецтва.У 2001 Віктор Дмитрович засновує Інститут проблем сучасного мистецтва Академії мистецтв України, який здійснює фундаментальні наукові дослідження в галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні та пошукові дії, націлені на розвиток професійного актуального мистецтва, впровадження нових художніх технологій і практик. З 2002 - професор, з 2005 — кандидат мистецтвознавства. Віктор Сидоренко є одним із лідерів Сучасного Українського Мистецтва. Шлях Віктора від реалізму до неоавангардизму — це данина повній свободі творчості останнього покоління, що виросло й працювало при тоталітарному режимі.

Каневський Олександр Самуїлович. Випускник 1971 року. Він народився 9 серпня 1954 року в м. Люботині Харківської обл. У 1961 р. вступив до першого класу Люботинської середньої школи №1. Навчався відмінно. Під час навчання у школі виконував різні громадські доручення, зокрема, був секретарем комсомольської організації школи. У 1971 році закінчив школу із золотою медаллю, вступив до Харківського медичного інституту. У 1978 році з відзнакою закінчив Харківський медичний інститут. Пройшов інтернатуру за спеціальністю «неврологія». З 1980 р. працював лікарем-невропатологом у лікарнях Південної залізниці. З 1986 р. працював завідуючим неврологічним відділом Відділкової лікарні ст. Основа Південної залізниці, потім завідуючим неврологічним відділом стаціонару Дорожньої клінічної лікарні ст. Харків Південної ордена Леніна залізниці. З 1994 року – головний лікар Дорожньої клінічної лікарні № 2 ст. Харків. 1997 рік – головний лікар Об’єднаної дорожньої лікарні Одеської залізниці. 1998 рік – головний лікар Дорожньої клінічної лікарні ст. Донецьк. 2000 рік – заступник начальника медичної служби Державного територіально-обласного об’єднання «Південно-західна залізниця». 2000 рік – головний лікар Дорожньої клінічної лікарні №1 ст. Київ-Пасажирський Південно-західної залізниці. З 2003 року по грудень 2011 року працював головним лікарем Дорожньої клінічної лікарні №2 ст. Київ. З 2010 року – в. о. начальника головного медичного управління Укрзалізниці. З грудня 2011 року – міністр охорони здоров’я Автономної Республіки Крим. Олександр Самуїлович має державні і відомчі нагороди. У 2006 році удостоєний звання «Заслужений лікар України». Нагороджений знаками «Почесний залізничник», «Почесний робітник транспорту України», медаллю «Кращий робітник», грамотою Верховної Ради України й нагородами Міністерства охорони здоров’я України, Укрзалізниці, Міністерства внутрішніх справ України.

Безуглий Микола Дмитрович народився 26 жовтня 1957 року у місті Люботині Харківського району Харківської області. У 1964 р. вступив до першого класу Люботинської СШ №1. Перша вчителька — Бур’ян Віра Михайлівна. Брав участь у районних та обласних олімпіадах з фізики, математики, біології. Був комсоргом класу. Класним керівником була Голубєва Марія Марківна. У 1974 р. закінчив Люботинську СШ №1 із золотою медаллю. У 1979 р. з відзнакою закінчив радіофізичний факультет Харківського державного університету. З 1983 по 1986 р. — молодший науковий співробітник, у 1986— 1989 рр. виконував обов'язки старшого наукового співробітника, а у 1989—1990 рр. — провідний науковий співробітник відділу біотехнології та штучного осіменіння НДІ тваринництва Лісостепу та Полісся УРСР. У 1990—1992 рр. — завідувач лабораторії кріоконсервації та клонування ембріонів відділу біотехнології відтворення нових генотипів сільськогосподарських тварин; з 1992 по 1997 р. — завідувач відділу біотехнології відтворення нових генотипів сільськогосподарських тварин Інституту тваринництва УААН; з 1997 по 1998 р. — завідувач лабораторії трансплантації ембріонів цього самого інституту. Упродовж 1998—1999 рр. очолював відділ біотехнології відтворення та генної інженерії інституту. Став ініціатором створення Харківського біотехнологічного центру на його базі. У 1999 р. Виконував обов'язки, а згодом був директором Харківського біотехнологічного центру. З 13 січня 2000 р. — директор Інституту тваринництва УААН. Із 7 грудня 2000 р. — заступник голови Харківської обласної держадміністрації з питань розвитку АПК. М. Д. Безуглого обрано членом-кореспондентом УААН у 2002 р., а у 2007 р.— дійсним членом (академіком) УААН Відділення ветеринарної медицини та зоотехнії (зоотехнія, біотехнологія у тваринництві). У 2006 р. Обрано віце-президентом УААН. У грудні 2010 р. йогопризначено першим заступником міністра аграрної політики України. Декілька років був Президентом Національної академії аграрних наук України.

У 1969 році закінчив Люботинську середню школу № 1 із золотою медаллю. У 1975 році закінчив лікувальний факультет Харківського державного медичного інституту за спеціальністю «Лікувальна справа», отримавши диплом з відзнакою. У 1978 році був зарахований за конкурсом молодшим науковим співробітником НДІ окринології та хімії гормонів, де потім працював завідуючим хірургічним відділенням, згодом став головним лікарем клініки (до 1989 року). У 1989 році працював ординатором відділення пухлин голови та шиї Харківського Обласного Клінічного Онкологічного Диспансеру. З 1990 до 2005 року – головний лікар цього диспансеру. У 1987 року захистив кандидатську дисертацію. З 1997 року працював за сумісництвом доцентом кафедри онкохірургії Харківської медичної академії післядипломної освіти. З 2005 року працював в ГУ ДОНХ імені професора В.Т. Зайцева АМНУ, де і працює сьогодні головним науковим співробітником. Захистив докторську дисертацію 12.11.2008 року, професор кафедри онкохірургії Харківської Медичної Академії Післядипломної Освіти. Горбенко В.М. – член ради захисту за спеціальністю хірургія, онкологія і радіологія ХМАПО, написав більше 100 наукових робіт, має 12 винаходів і є співавтором навчального посібника для лікарів «Онкохірургія», що налічує 4 томи. Депутат міської ради, Почесний громадянин Люботина.

Літа, літа, чомви нежуравлі?

Чом вас не можна з виріювернути?

Чом юності щасливі, добрідні

За стільки літ ніяк не можна вам забути.
ПРОБЛЕМА ВІЙНИ І МИРУ

Мартиненко Дмитро, вихованець гуртка „Краєзнавці-туристи” Черкаського обласного Центру туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді Черкаської обласної ради, учень 10-а класу

Черкаського фізико-математичного ліцею Черкаської міської ради



Керівник: Турченюк С. П., керівник гуртка „Краєзнавці-туристи”, методист Черкаського обласного Центру туризму, краєзнавства і екскурсій учнівської молоді Черкаської обласної ради
Усунення війни з життя суспільства і забезпечення миру на Землі, за всезагальним визнанням, вважається найбільш актуальною із усіх існуючих глобальних проблем. І хоча в усі часи гострота її ніколи не послаблювалась, в XX столітті вона набула особливого, драматичного змісту і актуальності, поставивши вже не лише окремих людей, але і все людство перед доленосним питанням бути чи не бути? Причина тому - створення ядерної зброї, що відкрило реальну, ніколи не існуючу до цього можливість знищення життя на Землі.

З моменту першого застосування ядерної зброї (1945 рік) почалася принципово нова, ера – ядерна, і, найголовніше, що з цього моменту не лише окремий індивід, але і все людство стало смертним. З появою атомної бомби, відмічав К. Ясперс, кінець світу став абсолютно реальним, а не фантастикою. На початку 80-х років з’явилася концепція ядерної зими, яка стала шокуючим результатом досліджень двох незалежно працюючих в СІЛА????? і колишньому СРСР колективів вчених. Основний зміст названої концепції полягає в тому, що в світі нагромаджено вже стільки ядерних зарядів, що їх достатньо для повного знищення життя на Землі.

Практика останніх років показує, що людство ще далеко від вирішення основної глобальної проблеми – забезпечення миру на Землі, де час від часу постійно спалахують військові конфлікти (Балкани, Кавказ, Перська затока), які окрім того, що забирають людські життя, є серйозною загрозою для людства, оскільки існує небезпека переростання локальних військових конфліктів у регіональні і навіть глобальні. Якщо у XVIII столітті у війнах загинуло 5,5 млн. чол., у XIX столітті -16 млн. чол., то у XX столітті -150 млн. чол., причому за останні 50 років відбулося більш, ніж 1800 воєн, де загинуло понад 70 млн. чол.

Разом з тим важливо усвідомлювати, що сьогодні небезпеку для людства становлять не тільки воєнні конфлікти, а й мирна техніка. У працюючій мирній техніці, наприклад АЕС, випадкове пошкодження ймовірніше, ніж у непрацюючій воєнній техніці. Уявлення про екологічну чистоту АЕС застаріло і виявилось міфом. Різниця між воєнною і мирною технікою полягає лише в тому, що перша знищує все живе швидше, а друга -поступово, але і та й інша неминуче підривають коріння його існування. Радіоактивне зараження людей і середовища їхнього проживання відбувається відносно повільно і позначиться певною мірою в майбутньому.

Яскравий приклад аварія на Чорнобильській АЕС.

Ще однією небезпекою, що загрожує миру на Землі, є ймовірність використання термоядерної, хімічної, бактеріологічної, психотропної, біологічної чи будь-яких інших видів зброї масового знищення терористичними організаціями для злочинних цілей. Ця проблема особливого загострення набула на сучасному етапі, а тому міжнародна спільнота докладає чимало зусиль для її вирішення.

Проблема війни і миру є головною тому, що:

1. Розв'язання термоядерної війни, безумовно, призвело б до загибелі людства, така війна ні за яких умов не може бути раціональним засобом продовження політики, бо в результаті будуть знищені самі її носії.

2. Підготовка до війни, гонка озброєнь змушують витрачати величезні сили і засоби: мова йде не лише про величезні витрати обмежених енергетичних, сировинних, але й трудових, інтелектуальних ресурсів.

Близько чверті вчених всього світу втягнуті у воєнне виробництво.

3. Рушійні можливості озброєнь, багатоманітність форм, методів і способів їх застосування, негативні наслідки мілітаризації суспільства, гонка озброєнь і збройних конфліктів значно прискорюють процеси деградації навколишнього середовища, а отже сприяють загостренню глобальної екологічної проблеми.

4. Підготовка до війни, гонка озброєнь, заважає вирішенню інших глобальних проблем сучасності, оскільки військове протистояння ускладнює міжнародне співробітництво. Навпаки ж, забезпечення без’ядерного, демілітаризованого світу відкриває якісно нові можливості для вирішення ряду глобальних проблем: за рахунок послаблення тиску на природу, використання ресурсів, задіяних на військові цілі, на мирні потреби. Таким чином, проблеми війни і миру посідають найважливіше місце в системі сучасної глобалістики.

Уникнення термоядерної війни або застосування інших видів зброї масового знищення (хімічної, біологічної, психотропної тощо), забезпечення миру на Землі є центральною глобальною проблемою людства і найвищою соціальною цінністю, оскільки від неї залежить не лише успішне вирішення всіх інших глобальних проблем, але і саме існування людської цивілізації, збереження життя на Землі. Якісно нові умови, нова ситуація вимагають нового підходу до вирішення питань безпеки: ядерну війну не можна виграти, у ній не буде ні переможців, ні переможених. Тому ядро нового політичного мислення, що ставить загальнолюдські інтереси і цінності вище усіх інших виключає війну, як засіб вирішення будь-яких проблем. Єдино прийнятна позиція для сучасного суперечливого, але взаємопов’язаного і цілісного світу полягає у вирішенні конфліктів виключно політичним шляхом.
ФІЛОСОФІЯ СЕРЦЯ” Г.С.СКОВОРОДИ

Марченко Валерія, учениця 10 класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 108 Харківської міської ради Харківської області

Керівник: Тимофєєва С.М., учитель української мови і літератури ХСШ № 108


Скільки б ми не говорили та не розмірковували про таке поняття, як «патріотизм», усе ж для кожної людини воно має різне значення. Одні вбачають у патріотизмі досягнення власних цілей, інколи, не гребуючи методами. Інші вважають себе справжніми патріотами, але при цьому полишають свою країну у складні для неї часи. Треті ж готові до оборони рідної країни, що б не сталося.

Справжній патріот ніколи не повинен цуратися минулого своєї держави, яким би воно не було. Кожна країна починається з самобутньої культурної спадщини та звичаїв, що властиві лише їй. Усе частіше на теренах неньки -України, можна зустріти людей, що не знають історії свого народу. Незнання історії країни, у якій мешкаєш, є першопричиною міжнаціональних конфліктів.

На даний момент, існують багаточисельні фундаментальні праці світових та, зокрема, українських дослідників, що полегшують сприйняття цього доволі складного поняття. Саме на цих прикладах ми намагатимемось розібратися, що ж таке істинний патріотизм у розумінні видатних філософів, які не одне століття задавалися цим непростим питанням. Як нам відомо, скільки на світі людей – стільки і поглядів.

Напевно, найяскравішим і найвідомішим представником української філософії, що вивчав патріотизм був Григорій Савич Сковорода. Вчення філософа Григорія Сковороди, є продовженням започаткованої ще в елліністичну епоху теми роздумів грецьких мислителів. Григорій Сковорода упродовж свого життя досліджував різні проблеми й вразливості тогочасного суспільства; вважав, що людина є найважливішою цінністю у світі та найвизначнішим творінням Бога.

Особливу увагу він приділяв філософії патріотизму. Сковорода був щирим патріотом України. Щоправда, патріотизм його своєрідний - він не відгукувався на страшні політичні події, остаточне уярмлення Батьківщини: скасування гетьманства, жорстоке, віроломне придушення Гайдамаччини, знищення Січі тощо. Він вважав, що, втрутившись у ці справи, зануриться надмірно в повсякденну мирську метушню, дозволить світові піймати себе. Найгірший наслідок такого підходу в тім, що Сковорода, за середньовічною традицією, писав свої твори ще книжною мовою - неоковирною, ускладненою, важко зрозумілою для народу.

Разом з тим він яскраво виявив — і творчістю, і долею — українську душу; не раз мав нагоду залишитися на чужині, але завжди повертався до рідного краю; захоплено оспівав природу і людей України. Нарешті, його гостра критика гріховного, потворного світу («гогочущих», «лукавих», «алчних», «зміїв», «крокодилів», «мавп») — це насамперед критика Російської імперії, що уярмила Україну.

Український патріотизм ґрунтується саме на «філософії серця» Г. Сковороди.

Мислитель відмічав, що голова усього у людини є серце людське. Він вважав, що серце — це корінь життя. Але філософ застерігав, що серце може бути і «чистим», і «попільним». Чисте серце скріплюється в людині не без боротьби. Вона сама повинна вибрати та побудувати свою долю.

Для Г. Сковороди центральне в людині — не її «теоретичні», «пізнавальні» здібності, а більш глибоке за них емоціонально-вольове єство людського духу – «серце» людини. Із серця піднімається, виростає і думка, і стремління, і почування. На «серце» людини повинна бути звернена і головна увага моральної чинності людини. Звідси вимога «пізнай себе», «поглянь у себе» і таке інше. Звідси і визнання рівноцінності різних людських типів і людських індивідуумів. Звідси і своєрідна теорія «нерівної рівності» людей щодо їх морального та релігійного життя.

Бути українцем – це не тільки одягати вишиванки, носити світшоти з гербом та прапори. Любов до Батьківщини разом із бажанням допомогти іншим – це ключ до розбудови успішної країни, тому стратегію патріотичного виховання тільки-но почали розробляти у міністерських кабінетах.

Патріотичне виховання – складова частина національного світогляду і поведінка людини, її ставлення до рідної країни, всіх націй та народів. Відданість Україні – невід’ємна ознака національного свідомого громадянина.

Кожна молода людина вже має замислитися, а чим вона зможе допомогти країні? Не всі ж знайдуть у собі сили піти на фронт і зі зброєю в руках виборювати незалежність.

Армія взагалі складає менше 1% населення нашої держави. А решта 99%? Ми вважаємо, що доводити про патріотизм можна непомітно. Просто гарно виконувати свою роботу, сплачувати податки, виявляти благодійність.

Патріотизм у дії – бажання щось творити для країни. Прикладом може слугувати найстарша дитяча організація «Пласт», яка існує вже 103 роки. Її перші члени брали участь у Першій світовій війні, а зараз багато колишніх пластунів воюють у лавах добровольчих батальйонів на сході України. У нашій школі створений аналог «Пласту» - дитяча громадська організація «Гиївська Січ».

Чи можна бути патріотом, не поважаючи мову народу, на землі якій ти живеш? Вочевидь – ні. Важко вивчити мову за 25 років? Ми не говоримо зараз про людей похилого віку. Але молодим людям невже важко? А хлопцям і дівчатам, що на сході України, не важко?

Намагатися бути професіоналом своєї справи, бути на своєму місці, коли це потрібно – хіба це не патріотизм? Так. Із такими патріотами країна буде успішною. І взагалі, успішна людина в успішній країні – це просте гасло, на наше переконання, яке має стати національною ідеєю.

Таким чином, бути українцем – значить любити своє, рідне (і мову, і вишиванку, і українське коріння, і землю, і вулицю, і «садок вишневий коло хати»). Відданість Україні – невід’ємна ознака національно свідомого громадянина. Патріотичне виховання – це складова національного світогляду. Без цієї філософської категорії країна ризикує втратити суверенітет або деградувати.

Спробуємо зазирнути за лаштунки людської пам’яті, виявити спільні мотиви людей, які усвідомлювали, що йдуть на смерть. Це було дуже важко робити. Ще дуже кровоточать рани у бійців АТО і душевні, і тілесні. Але нам вдалося поспілкуватися і з воїнами, і з благодійниками, і з волонтерами.

Починалося ж все з Революції гідності, яка довела всьому світові, що український народ неможливо поставити на коліна. Це народ волі, сили та незламного духу. Разом ми велика сила. І тільки разом ми здатні змінити нашу країну на краще. Це довели сто безстрашних героїв нашої держави – герої Небесної сотні.

Події останніх двох років кардинально змінили суспільство. Особливо у нашому регіоні. Відразу чорне стало чорним, а біле – білим. Є патріоти, є люди (як і в інших країнах), байдужі до всього, є борці проти всього українського.

Нам вдалося зустріти зі звичайною українською родиною Котлярових, у яких є дві доньки і зять, що беруть участь в антитерористичній операції у складі бійців добровольчого батальйону «Айдар», теперішня назва – окремий штурмовий батальйон 02950 «Айдар» Збройних Сил України.

Батьки не відразу дізналися, що доньки на фронті. Лише через місяць їхнього перебування під Щастям, Металістом, Лутугіно, Георгіївкою, Хрящуватим (під Луганськом) матір серцем відчула, що її доньки щось приховують. Було літо, вони не приїхали на канікули (бо одна – аспірантка, друга – студентка), і тоді по телефону Аліна Анатолівна сказала: «Кажіть правду, бо я відчуваю, що ви на фронті». Доньки зізналися. Вони вчинили так, і їхні дії абсолютно вписуються у теорію Григорія Савича Сковороди, нашого найвідомішого філософа, земляка, «філософа серця».

Українці належать до «жіночого типу націй», за дослідженнями філософа, тому при прийнятті рішень вони частіше покладаються на те, що «скаже серце», а не розум.
Старообрядчество в селе Гурьев Казачок: вера и способ жизни



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   31   32   33   34   35   36   37   38   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка