Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка36/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   61

Маслова Милослава, воспитанница кружка «Историческое краеведение»

Золочевского дома детского и юношеского творчества, ученица 8 класса Гурьево-Казачанской общеобразовательной школы, Золочевской РГА Харьковской области

Руководители: Федорова К.О., руководитель кружка, учитель истории, Гурьева О. П. учитель русского языка и литературы
Много вер существует на свете, и все они по-своему интересны. Но я хочу рассказать о старообрядцах. Вы спросите почему? Наверное, потому что я живу в селе, которое известно у нас в районе тем, что здесь издавна живут староверы. Село называется Гурьев Казачок Золочевского района Харьковской области.

Кто же такие староверы? Одни считают, что это люди с примитивным образованием, придерживающиеся устаревших способов хозяйства. Другие думают, что староверы – это люди, исповедующие язычество и поклоняющиеся древнерусским богам – Перуну, Велесу, Дажбогу и другим.

Из истории известно, что до реформ Никона и царя Алексея Михайловича, до церковного раскола была одна вера, а после раскола – уже другая. Дораскольное исповедование стали называть старой верой, а послераскольное реформирование – новой верой.

Так и появилось понятие «старая вера», а людей, исповедующих ее, стали называть «староверы», «староверцы».

Таким образом, староверами стали называть людей, отказавшихся принять церковные реформы патриарха Никона и придерживающихся церковных установлений Древней Руси, то есть старой веры. И вот, такие люди, люди старой веры, жили в Гурьев Казачке.

Слобожанщина во второй половине ХVII века была далекой окраиной Российской империи, весьма малозаселенной. Не удивительно, что эти места, несмотря на опасность татарских набегов, привлекли староверов.

Старообрядцы своей веры придерживались до «конца живота своего», вели аскетический образ жизни. С иноверцами общались мало, жили своей общиной по уставу Поморской церкви. Для староверов считалось большим грехом даже говорить с иноверцами, которые приняли новые реформы.

На протяжении веков в Гурьев Казачке никто не предал веры, никто не принял никонианства. «Старообрядчество – это древняя вера. Она универсальная, жизнеспособна! Староверов притесняли со всех сторон, но они выстояли, не подчинились не царю, ни церкви», - эти слова говорил современный старовер села Иван Фатеевич Плесов. Сказанное относиться к нашим казачанам, которые также подверглись гонениям. Веками им не было покоя, Харьковская епархия постоянно вела борьбу с «раскольниками» - беспоповцами. Добивались отречения от старой веры. В 1847 году подожгли молитвенный дом. Сгорел дотла. Службу продолжали вести в доме наставника. В центре села возвели церковь. Казачане думали, что для них идет стройка. Когда же завезли православные иконы нового образца, возмутились староверы. Во время открытия прихода пытались сорвать службу. Седобородые старцы доказывали «Здесь, не место иноверцам! Это исконно наша земля. Не дадим, не позволим надругаться над памятью своих предков. Мы держимся иной веры. Вы предали Господа и служите дьяволу. Никонианцы, убирайтесь отсюда!».

В селе появились никонианская православная церковь. Никто из казачан староверов не принял новой веры. В 1860 году отстроили новый молитвенный дом и продолжили соблюдать обычаи своих предков. В церковь никто и ногой не ступил.

У староверов не было священника. Поэтому старшего выбирали из своей среды, называли «папаша». Первым наставником из села стал Петр Калинович Гурьев. В праздничные дни молитвенный дом в селе Гурьев Казачок наполнялся верующими. Читали по очереди молитвы, пели, клали поклоны, крестились.

В жизни староверы руководствовались заповедями, на которых были воспитаны. Старообрядцы всегда выделялись своей сильной верой. А вера всегда найдет свое пристанище, умиротвориться в святых местах, молитве. Придерживались правила: что посеешь на земле, то пожнешь на небе. Когда человек отворачивается от Бога, черные силы начинают властвовать над ним, проявляются силы зла.

Душа очищается слезами, тело – водой, голова – разумом. Надо созидать себя для других. Доброта, открытость, милосердие облегчает нашу жизнь. Так учили наставники староверов.

Верили в силу молитвы. Они могли исцелять, охранять от несчастных случаев и колдовских воздействий, очищать дом и людей, животных, растения.

Имели староверы и внешние особенности. Мужчины не брили бороды, каждого побрившего называли «бритоусом». Никто не курил. Если кто заметил окурок в колодце - закапывали колодец. У староверов запрещалось есть рыбу, не имущую чешуи (угря, вьюна, сома, налима), слепородящихся (зайца, кроля), порхающих (голубей). Обходили стороной массовые веселья, танцы.

Староверы рьяно соблюдали свои обычаи. Во всем видели грех. Поэтому во всех жизненных ситуациях советовались с наставником.

В настоящее время в селе проживают поколения людей, которые были крещенные по старообрядческим традициям, которые помнят бородатых старцев, совершавших молебны. Они впитали в себя лучшие человеческие качества от своих дедов-прадедов. Современная цивилизация, к сожалению, слишком бесповоротно вытесняет традиции моих предков.

Конечно, рассказывать о староверах в нашем селе можно долго. Но главное, чтобы люди не забывали своей истории, а прочитав мой рассказ, еще раз вспомнили основные вехи истории. Вот такие люди жили в моем селе.
Проблема існування людини і сенсу життя

Матус Ірина, учениця 11 класу Донецької загальноосвітньої школи I-III ступенів № 1

Балаклійської районної ради Харківської області.

Керівник: Софіна Т.С. вчитель англійської мови
Сенс життя - це проблема, яка постає перед людиною, коли він відволікається від щоденних практичних справ і тимчасових інтересів і усвідомлює, що він кінцевий. Навіщо я живу, якщо є смерть? Питання про сенс життя виникає також, коли з різних причин вичерпалися ті смисли, якими людина жила до сьогоднішнього дня, і він відчуває емоційну порожнечу і відсутність інтересу до чого б то не було.

У першому випадку це питання про сенс життя взагалі. У другому випадку це питання про сенс життя на даному етапі, тут і зараз. Чи варто жити і навіщо жити?

Визначаючи поняття «сенсу життя», потрібно підкреслити, що воно має, як мінімум, три «виміру». Перша пов’язана з поняттям «святості життя» як такий, що є нині предметом такої дисципліни, як біоетика. Все живе (в т ч. і у Всесвіті) має право на життя в силу самого факту народження. Ця вітальність є первинною для людини.

Другий вимір пов’язаний з з’ясуванням специфіки саме людського життя, оскільки єдиний реальний факт в житті будь-якої людини - майбутня смерть. Доречно навести думку Л.Н. Толстого, який болісно запитував: «Чи є в моєму житті той зміст, що не знищується неминуче майбутньої смертю?» У рамках раціоналістичного підходу відповісти на нього неможливо і доводиться шукати відповідь на шляхах інтуїтивного осягнення сенсу свого буття і визначення - що ж для особистості є найвищою цінністю - Бог, людство, близькі та рідні, діти, справедливість і т. д.

Третє «вимір»-пов’язано з ідеєю відображення безсмертя. Останнє можна також розкрити в кількох аспектах. Перший - пов’язаний з безсмертям в нащадках і здійснюється шляхом передачі генного апарату батьків дітям, внукам і т. д. Другий - збереження тіла померлого (муміфікація). Третій - входження частинок нашого тіла в кругообіг речовини, енергії та інформації у Всесвіті, своєрідне «злиття з природою». Четвертий визначається підсумками діяльності людини і увічнює в пам’яті нащадків. П’ятий шлях пов’язаний зі зміненими станами свідомості внаслідок застосування системи психотренінгу і медитації, що веде людини у Вічність. Можна виділити три можливі відповіді на фундаментальне філософське питання про сенс життя.

1. Релігійна версія сенсу життя. Відповідно до цієї версії емпірична життя сама по собі безглузда. Люди воюють, страждають, хворіють і вмирають, кругом море зла і несправедливості. Все минуще. Однак у нашій душі присутні ідеї вічності, добра, справедливості та ідея Бога як джерела всіх вічних прекрасних почав. Сенс життя в тому, що існують Бог і безсмертна душа. Вони відкривають для нас перспективу прекрасної вічності і привносять свідомість в метушливу і повну вад земне життя. Справжній сенс знаходить той, хто вже тут, у цій юдолі скорботи, серцем повернувся до потойбічного, осяює наш короткий вік божественним світлом.

2. Атеїстична нігілістична версія сенсу життяЕмпірична життя сама по собі безглузда. Людина прагне орієнтуватися на абсолютне й позамежне, а не може собі цього дозволити, тому що наука відкидає існування Бога. Послідовний раціоналіст повинен свідомо прийняти безглуздя життя і жити, висловлюючись словами французького екзистенціаліста Альбера Камю, «не відриваючи очей від абсурду». Це особливого роду стоїчна доблесть. Камю вважає, що людині зовсім нема чого кінчати життя самогубством, рятуючись від безглуздя світу. Навпаки, його буття перетворюється на героїчний бунт. Цей бунт проти абсурду виражається в чуттєвому та ігровому проживання кожного моменту життя, яка може обірватися у будь-яку хвилину. Ніякі соціальні цінності і моральні норми не обмежують більше «абсурдного людини», який насолоджується емпіричним світом, весь час дивлячись в очі прийдешньої смерті.

3. Безрелігійним гуманістична версія. Ця версія чудово висловлена в працях психоаналітика Еріха Фромма. Він вважає, що сенс кінцевої людського життя - в самореалізації, в актуалізації всіх закладених в людині здібностей. Людина не може скасувати смерть, але він може сам надавати сенс власного життя. Тоді вона з сліпого спонтанного перебігу перетворюється на справжнє мистецтво, де кожен розкриває свої кращі сили, проявляється як неповторна індивідуальність. Про необхідність реалізувати себе нагадує нам наша «гуманістична совість», яка велить людям дбати про самих себе, втілювати свої обдарування, а також не забувати інших, ставлячись до них доброзичливо і з любов’ю. Пошук та набуття сенсу життя і діянь кожної людини, має суто індивідуальний особистісний характер.


ФІЛОСОФСЬКІ ЗАСАДИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Г.СКОВОРОДИ

Мельник Марина, Кірілова Кристина, учні Люботинської ЗОШ І-ІІІ ступенів №3

Люботинської міської ради Харківської області

Керівник: Бардакова С.М., учитель української мови та літератури
Діяльність кожної історично значимої особистості оцінюється з індивідуально-етичного погляду, корисного для суспільства, щирістю мотивів, вагою та величністю провідної думки. І коли мотиви щирі, прозорі, коли вони високо підносяться над особистим, коли пройняті інтересами людського добра, коли у своїй діяльності іде на жертви, забуває про себе, коли праця захоплює цілком, віддає всю енергію, тоді це буде справжній громадський діяч. Спробуємо поставити ці вимоги до Сковороди як до філософа і як учителя.

Педагогічна діяльність розпочинається із викладання піїтики у Переяславській семінарії. У цей час Сковорода формується як філософ. Приблизно тодіБіблія стає його улюбленою книгою, починає її ретельно вивчати.

Сковорода дотримувався принципів викладання Ломоносова, а не Полоцького. Можна говорити, що Григорій випередив на кілька десятків років свого товариша митрополита Самуіла Миславського, який за свого ректорства в Київській академії наказував професорам вчити студентів «по правилам господина Ломоносова». Та не дозволили Григорію Савичу так далі працювати і навчати.

У той же час багатий поміщик Степан Томара шукає вчителя для свого сина, панича Василя. Сковороді не пощастило на посаді офіційного вчителя, тому він береться за приватну педагогічну діяльність у цього поміщика. Однак у 1754 р. його було вигнано із дому панича, якого назвав «свинячою головою», але згодомдо нього повернувся.

З 1763р. Сковорода займає посаду вчителя у Харкові, тут він зустрічається із Ковалінським, з яким його єднає велика дружба. Вони вивчають класиків: Плутарха, Ціцерона, Горація, Лукіяна, проте основну увагу вони звертали на Біблію.

У 1766 р. Сковороду було призначено професором «блаґонравия» у Харківському колегіумі. Цю пропозицію він радо прийняв і не брав ніякої платні за роботу.

Це була самостійна доба педагогічної діяльності, яка перейнята головною рисою - це відмова від старих методів навчання та виховання, навчати по-новому. У Сковороди був, безумовно, нахил до педагогічної діяльності, це була, як він сам казав, його стать. Це було призначенням Сковороди. Саме він виступив із словом не на користь ченцям: «Весь світ спить. Спить глибоко. А наставники, що пасуть Ізраїля, не тільки не будять , але ще гладять: спи, не бійся, місце гарне, чого боятися». Така була його вступна лекція.

Практична філософія Сковороди і його педагогіка - це його проповідь щастя. Ця частина його світогляду пов'язана із теоретичною філософією, але вона міцніше була зв'язана з життям. Довівши, що початком світу є вічність, Сковорода прийшов до висновку, що усі повинні будувати своє щастя на ньому, як на універсальному фундаменті, бо решта, на чому його хочуть будувати (багатство, чини, здоров'я і т.д.), не міцне, не стале і не є універсальним для усіх, тоді щастя досягне кожний і це не буде важко. Тут Сковорода проводить думку Епікура, «що натура зробила потрібне нетрудним, а трудне непотрібним».

Що ж, за Сковородою, є щастя? Щастя є в нас самих, а не поза нами. Пізнавши самого себе, ми знайдемо свій душевний спокій: веселе серце, що здобувається мудрістю і добродійством; перше пояснить нам, що воно таке, звідси виходить найважливіше значення у житті філософів, друга - допоможе його знайти.

Щастя кожної людини залежить від того, щоб, пізнавши себе, розкрити свої здібності, які потрібно знайти в собі, і відповідно до них обрати для себе діяльність,яка буде корисною для суспільства і дасть людині внутрішнє задоволення.

Усі посади є гарними, якщо їх обрано за здібностями. Обираючи собі якусь професію,потрібно іти від самопізнання. Якщо людина обрала собі професію не за своїми здібностями, то хоч би півсвіту їй належало, вона все рівно не буде щасливою. Отже, це «несродное занятие» шкодить не тільки самій людині, а й усьому суспільству, всій країні, руйнує мир, спокій, науку, мистецтво. Тому Сковорода говорить: «Будь покірний своїй природі, за те берись, до чого здатний».

Загальний цей постулат, що «несродность» заважає людському щастю, Сковорода викладає ще в 4 тезах, що деталізують його. Щастю заважає ось що:

  • «входить в несродную стать»;

  • «нести должность, природо противну»;

  • «обучаться, к чему не рожден»;

  • той, хто пізнає себе, пізнає Бога і премудрість.

Щоб легше знайти щастя, треба людину виховувати з дитинства у цьому напрямку. Справа такого виховання хоча і почесна, але дуже важка. Потрібно в учневі розвивати його природні здібності. Дитина повинна народитись у етично здоровій сім'ї, і тоді неважко буде вже прищепити бажання до навчання і любов до науки. Тут головне зробить природа. А наука вже сама іде від природних здібностей.

Виховувати дітей повинні батьки. Суть виховання складається в тому, щоб дитину:

  • «благодарить»;

  • «сохранить птенцеви младое здравие»,

  • «благовоспитать й научить благодарности».

«Благодарить» - це дати дитині поняття розуміння добра. Якщо цього не буде, то ніяке виховання їй не допоможе. Це вже не справжнє виховання і розвитку здібностей, закладених природою, а «обуздание» буде.

Що ж до «благовиховання», то воно складається з того, щоб розвинути оте зароджене почуття добра - навчити вдячності, яка є основним завданням виховання. Потрібно вселяти вихованцеві думку, що він є одиницею колективу, громади, потрібно, щоб він був свідомий, що одиниця без громади - сирота. Національний момент у вихованні, за Сковородою, зводиться до того, щоб вихованець усвідомив себе представником певної нації. Виховання не мусить бути багатим, а спасенним. І ні до чого вже тут знання іноземних мов, коли дитина не має вдячності.

Щодо батьків, то діти мусять пам'ятати, що мато і батько - це Божий портрет. Потрібно шанувати і любити їх. Хто батьків не шанує, той не шанує і Бога.

А вихователь має пам'ятати, що він слуга природи, повинен бути таким, що вже себе пізнав. Повинен полегшити пошуки свого вихованця щодо вибору професії. Правильно вихований учень буде готовий вступити на шлях самопізнання, пройде його і потім з'єднається з Богом, досягне справжнього блаженства.

Самопізнання має ще одне велике значення: воно дає можливість пізнати ще й третій світ, третій елемент всесвіту – Біблію, яка завжди була незвичайною книгою для Сковороди. Саме з неї і почалося формування філософської системи Сковороди. Він її дуже добре знав, вільно цитував, складав часто цілі симфонії із біблійних текстів. Біблія є світ символів, який відкривається тільки перед обраними.

«Біблія - стріла, яка летить прямо до Бога; подібна вона ще й до мудрої і хазяйновитої людини, яка своєчасно запаслася зерном для посіву», - так говорить Сковорода. Той, хто сам себе вже пізнав, повинен добре пам'ятати, що Біблія - це світ символів. Кожне слово книги має приховане значення, яке має буде зрозумілим тільки тим, хто себе пізнав. Так робив і Сковорода.

Правильно розуміти Біблію дуже важко. Читати її потрібно в міру, добре роздумуючи над кожним словом. Тому Сковорода рекомендує обрати наставника, який буде допомагати розуміти її.

Наставниками він вважає розумних людей, до них зараховує Івана Златоуста, Августина Блаженного, Григорія Великого. Між наставником і учнем повинно бути взаєморозуміння.

Ось така філософська наука у Сковороди. Така гармонія життя і науки, педагога і учня. Нехтуючи особистим, він усе життя присвятив своїй ідеї. Ця тверда, наче скеля, людина самостійно йшла своєю дорогою і переможцем пройшла все своє життя.

Педагогічна теорія Сковороди базується на натуралістичній основі та самовихованні дитини, вчитель - це «служитель»від природи, який мусить бути «вездесущим в народе», він, як садівникдоглядає за деревом, слідкує за розвитком вихованця.

Сковороду можна оцінювати і розуміти як педагога-гуманіста, як педагога-новатора. У ньому поєдналися і філософія, і педагогіка, і творчість. Залишається зрозумілим: навчання його корисне, для суспільства неоціненне.
ВЕСІЛЬНА ОБРЯДОВІСТЬ СЛОБОЖАНЩИНИ В ХХ СТОЛІТТІ

Міненко Ольга, учениця 11 класу Коробочкинського навчально-виховного комплексу Чугуївської районної ради Харківської області. Керівник: Біла Зінаїда Петрівна, керівник гуртків Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області
Вивчення весільної традиції є необхідним з точки зору розкриття мікросвіту сім`ї, пізнавального аспекту всього розмаїття обрядової символіки, поетичної творчості, соціальної психології та сімейної педагогіки. З цією метою актуальним є питання необхідності збереження та відродження весільного обряду.

Весільна обрядовість українців починає зазнавати змін ще наприкінці ХІХ ст. під впливом таких чинників, як урбанізація, індустріалізація, поширення писемності, зближення народного та професійного мистецтв, широкий розвиток засобів масової комунікації тощо. За таких умов будь-який традиційний народний обряд приречений на поступовий розпад і вихід з живої традиції.

Особливої уваги потребує вивчення обрядовості українців, в тому числі і весільної, під час панування на території України Радянської влади. Оскільки в період з 1922 по 1991 роки Україна входила до Союзу Радянських Соціалістичних Республік − соціалістичної федеративної, тоталітарної держави, з правлячою Комуністичною партією, яка намагалася докорінно змінити весь уклад життя населення країни, в тому числі і релігійні погляди, що завжди лежать в основі обрядовості будь-якого народу. В таких умовах зберегти давні традиції українським сім’ям було дуже важко. А тим паче в І половині ХХ століття, коли український народ пережив розкуркулювання, колективізацію, становлення колгоспної системи, голодомор, смерті та руйнування періоду Другої світової війни, відновлення країни в повоєнні часи. А тому вивчення весільної обрядовості в цей часовий період є питанням цікавим і актуальним.

Дослідження весільної обрядовості міститься у багатьох джерелах, які висвітлюють різні аспекти щодо традиційного укладання шлюбу, але, як правило, обмежуються вивченням окремого питання. Дослідник В. Гнатюк зауважив, що з великої кількості записів «одні звертали більше уваги на обрядність, другі на пісні, а зовсім мало було таких, що бажали представити весільний обряд у найповнішій цілості...». Таким чином, ця галузь культури потребує комплексного культурологічного дослідження на рівні етнології.

Але будь-яке комплексне дослідження починається з вивчення регіональної обрядовості. Нами були досліджені населені пункти Чугуївського району Харківської області, які входять до регіону Слобожанщини, особлива увага приділяється весільному обряду с. Коробочкине Харківської області.

Процес заселення Чугуївського краю та чисельні «адміністративні перетворення» Чугуївського козацтва суттєво вплинули на формування в селищі Коробочкине, як військово-козацькому поселенні, етнографічних особливостей, таких, як мова, побут, одяг, традиції, обряди.

Особливо звертає на себе увагу весільний фольклор, який багатший саме у весільному циклі. Наведемо приклад.

За однією версією, ввечері напередодні весілля, за іншими звичаями, вранці в день весілля, свати – хресні батьки нареченого, сам наречений та його рідня наречену «викупляють». «Продають» її малі діти родичів нареченої. А заправляв цим дійством, як і всім весіллям, спеціально призначена людина, яку називали «дружка» або «боярин». Діти просили викуп, дружка спочатку давав мало. Тоді сторона нареченої відповідала:



«А дружку стыдно стало, что денег не стало,

корову продайте, а деньгами нам дайте».

Дружка знову пропонував якийсь викуп, і якщо його було мало, то знову співали:

«А дружку стыдно стало, что денег не стало,

да тебе не дружковать, тебе свиней пасти

с чёрною собакою да с большою дубинякою».

І тоді дружка віддавав весь викуп, який просили.

Найчастіше у вечір перед весіллям родина нареченого забирали скриню з приданим та, поки везли його на бричці (в 50-ті роки ХХ ст. – на вантажній машині) від нареченої, співали:

«А в нас сундук новий, железом окован,

Скобы золотые, дары дорогие»

Співали весь шлях та пританцьовували.

Потім дружка виводив наречених на вулицю, йшли вони до двору жениха і співали пісні-приговори:

«А у нашего свата опустела хата» - ці слова співали 3 рази, коли виходили з двору батьків нареченої.

«У ворот береза стояла,

Со двора Анечка (або інше ім’я нареченої) съезжала.

Она верх березы ламала.

Расти, расти, береза, без верха,

Живи, моя матушка, без меня.

Без меня – доченьки Анечки»

«На дворе вечереет, а свёкр веселеет,

ведет себе каресту’шку молодую,

да невестушку удалую, да зелёную,

да (имя невесты) чернобрывую».

Сучасне весілля увібрало цілий ряд традицій, повір’їв і забобонів, які трансформувалися та за багато років набули нових якостей. Воно дуже сильно відрізняється від тих, які відбувалися навіть 10 років назад, не кажучи вже про середньовічні весільні обряди. Але радісно бачити, що в селах Слобожанщини традиційне весілля збереглось або відроджується.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   32   33   34   35   36   37   38   39   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка