Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка38/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   61

Література та використані джерела

  1. Бондар Н., Береговий Ю., Цвігуненко О. Полтавщина провела своїх синів, які повернулися додому на вічний спочинок // Події та коментарі. – 2014.- №35-36 (96-97), с.3

  2. Дорога в безсмертя: Дмитро Коряк (Спогади, фото, вірші) / Упорядник: Надія Гринь. – Полтава: ТОВ «Копі-Центр», 2016. – 164с.

  3. Глік А. Гадяччина простилася із загиблим в АТО бійцем. // Гадяцький вісник. – 2014. - №33(11774), с.15

  4. Концепція національно-патріотичного виховання // Виховна робота в школі. – 2015. - №5 (126)

  5. Павлюченко С. Герої не вмирають: вірші / Світлана Павлюченко // Гадяч: Видавництво «Гадяч», 2015. – 36с.

  6. http://paralleli.if.ua/news/45447.html - карта бойових дій

  7. Список респондентів:

    1. Бондар Людмила Вікторівна – 1995 р.н.

    2. Деркач Катерина Яківна – 1952 р.н.

    3. Дудка Олена Юріївна – 1972 р.н.

    4. Гусєв Валентин Сергійович – 1994 р.н.

    5. Семенюта Валентина Микитівна – 1961 р.н.

    6. Шийка Микола Михайлович – 1995 р.н.



ТОПОНІМІКА РІДНОГО КРАЮ

Нищета Ольга, учениця 10 класу Зачепилівської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради Харківської області

Керівник: Бондарь О.О., вчитель географії
Питання походження назв населених пунктів, місцевостей хвилювали людство ще з давніх часів та залишається актуальним і сьогодні, адже досліджуючи походження назв, їх зміни на різних етапах розвитку суспільства відчувається вплив як історичних так і соціальних факторів.

Правильно пояснити ту чи іншу назву, розкрити її смислове значення і походження – означає отримати важливу інформацію про минуле свого краю: його природні умови, економіку, етнічний склад населення, історичні події тощо.

На численних прикладах дослідження територій переконуємося, наскільки географічні назви пов’язані з особливостями місцевості, відображають її характер, при тому не лише у фізичному, а й економіко-географічному плані. Людина відзначає в середовищі насамперед ті аспекти, які на цей час найважливіші для неї, для її діяльності та існування.

Аналізуючи походження назв населених пунктів Зачепилівського району спостерігається залежність їх від історичного періоду появи перших поселенців, географічних особливостей місцевості, впливу церкви.

Найбільшу групу назв населених пунктів район складають села, які виникли в ХVII-XVIII століттях та походять від імен перших поселенців, панів-власників. До них можна віднести і назву селища Зачепилівка: в поясненнях назви поселення є версія, пов’язана із запорозькими козаками. Запорозький козак на прізвисько Зачепило, якому набридло безпритульне холостяцьке життя, разом із своїми товаришами, залишивши Січ, закони якої були досить-таки суворими по відношенню до перебування там жінок, поселилися в цій місцевості і заснували слободу, яка пізніше отримала назву від імені-прізвиська ватажка тих перших поселенців.

Існують й інші пояснення назви населеного пункту. 

За давнім переказом, якийсь селянин Гнат із сусіднього села Попівки (нині Красноградського району) прийшов із родиною на вільні землі та й «зачепився» (оселився) на цій території. 

Є й інша, схожа на дану, оповідка. Їхав цим шляхом чумак на прізвище Зачепа, віз сіль, як посеред дороги поламався в нього віз. Довго ходив навколо чоловік, все ламав голову, як його полагодити, та до ночі не закінчив своєї справи, тому вирішив заночувати тут, біля річки. І наснився йому сон, що він знаходиться на найродючішій землі, де всього вдосталь. Прокинувшись вранці, придивився до навколишньої місцевості - дуже йому побачене сподобалося, то й вирішив залишитися тут, оселився у цій місцевості. 

З іменами чи прізвищами перших поселенців пов’язують також назви сіл району: Абазівка - від прізвища полковника Абази який нібито подарував це поселення разом з навколишніми землями і селянами своєму синові); Забарине від прізвиська- прізвища Забара; Зіньківщина – від прізвища власника навколишніх земель пана Зіньковського (або Зінькова); Олександрівка - до реформи 1861р. було власницьким селом, тому можна припустити, що назву отримала від імені свого першого власника. В 1916 році Іван Письмак залишив разом із своєю чисельною родиною рідне село почав будувати хату до свого земельного наділу. Потім виникла потреба будуватися синам, яких у нього було шестеро - так і виникло село Письмаківка. Назву Романівка пов'язують з іменем власника цього хутора, - пана Романа. Руновщина отримала свою назву від прізвища пана-кріпосника Руновського. Село Семенівка виникає на дачах Семена Кочубея. Скалонівка пов'язана з прізвищем власника - у відомостях про Полтавську губернію початку ХІХ ст. серед землевласників Костянтиноградського повіту, (територія сучасного Зачепилівського району входила до складу саме цього повіту) згадується майор Скалон, який мав тут свій маєток. Село Сомівка розташоване в долині ріки Орелі, засноване у ХVIII ст. вихідцями з Правобережжя (орієнтована дата-1758 р). Народні оповіді свідчать, що недалеко від поселення на Орілі ловилося багато сомів. Так пояснюється назва села. Є інше тлумачення: назва населеного пункту походить від прізвища поміщика Сомова, якому належала земля і мешканці поселення. Назви сіл Улянівка та Устимівка походять від жіночих імен – Уляна (версії про її походження немає) та Устя, нібито так звали дружину господаря хутора, який з’явився тут же на початку ХХ ст. до жовтневих подій 1917 р.

Другу групу назв можна пов’язати із географічними особливостями місцевості, ландшафтом. До неї відносимо назви сіл Бердянка - назва поселення гідронімічного характеру. Саме таку назву мала балка, яка влітку пересихала (тому її первісна назва-Безводна так спочатку називалося й поселення). Назву Бердянка балка отримала можливо, від мешканців Азовської губернії, які після голоду 1831 року переселилися в ці краї. А пізніше ця назва «перейшла» і на населений пункт. Село Дудівка «запозичило» свою назву від урочища Дудівки. Назва хутора Лиманівка пов'язана з природними особливостями місцевості. Слово «лиман», від якого вона утворена, означає річкову затоку. Саме недалеко від такого водоймища і утворилося поселення. Назва села Нагорна Іграшка пов'язана з особливостями ландшафту - воно розташоване на правому підвищеному березі річки Берестової, а Іграшкою його назвали через те, що весною коли зацвітали сади, воно було таке гарне, як лялечка. Зараз село називається Нагірне, другу частину назви відкинули для швидкості і зручності використання. Назва сіл Старе та Нове Мажарове пов'язана з річкою Мажаркою (притока Орілі), яка протікає недалеко від цих сіл. Мажарами ж називали великі чумацькі вози, на яких чумаки перевозили свій крам.

Назва села Орчик «запозичена» у однойменної річки, на берегах якої побудували у ХVIII ст. перші хати переселенці з Курської та Воронезької губернії, яких імперська влада вирядила для несення сторожової служби на Українській укріпленій лінії. Саме в період будівництва і функціонування фортець Української лінії і виникають села Залінійне, Леб'яже, Орчик, де з того часу традиційно проживає російськомовне населення. Залінійне - знаходиться за лінією укріплення. Старі назви села Леб’яжого- Козловка, Козлове, Козловщина - пояснюються, що заснували даний населений пункт військові поселенці з російського міста Козлова, які несли сторожову службу на цій ділянці Української лінії. Нова ж назва має пряме відношення до чудових білих птахів, яких наприкінці ХVIII - на поч. ХІХ ст. ще можна було у великій кількості побачити в заплавах річки Берестової, на правому березі якої розкинулося село.

Окрему групу складають села, утворені на початку ХХ ст. після Жовтневої Революції. До них можна віднести назву Котівка. У 30-роках XX ст. за населеним пунктом закріпилась назва «виселок Котовського», бо саме на честь більшовицького героя громадянської війни селяни, які відійшли на ці землі, назвали свою сільськогосподарську артіль. Виникнення села Перше Травня пов'язане із проведенням більшовиками нової економічної політики, коли селянам дали можливість самостійно розпоряджатися землею і дбати про свій а отже і державний, добробут. Однієї з перших назв села було Перше Травня було Рикове, оскільки сільськогосподарська артіль, утворена на цих землях, мала назву «ім. Рикова». Але згодом Микола Риков, який був головою уряду Радянського Союзу, став «ворогом народу», і артіль перейменували - ім. Якіра. Але і Якіра спіткала ж така ж доля як Рикова. Тож у кінці 30-х років колгосп ім. Якіра перейменували у «Перше Травня» - нейтральна назва нарешті закріпилася за селянським господарством і населеним пунктом. Петрівське починає свою історію з 1925 року, назву «успадкувало» від сільськогосподарської артілі ім. Петровського - члени цього колгоспу мешкали в даному населеному пункті. У 2016 році село змінило назву на Петрівка. Більшовицьке «коріння» мають і назви сіл Червоний Жовтень, Червоноармійське.

Назви деяких сіл району пов’язують з впливом церкви: назва села Миколаївка походить від чоловічого імені, можна припустити, що його перейменування з Вошивого відбулося тоді, коли населений пункт перейшов у розряд сіл через побудову в ньому церкви Святого Миколая. Село Чернещина вперше згадується в історичних документах XVIII ст. як хутір Чернецький, що належав Полтавському Хрестовоздвиженському монастиреві (назва хутора утворилася від слова «чернець»- монах); невідомо, хто заснував хутір і як він став власністю Полтавського монастиря. Через своє географічне положення - розташування на річці Орчику - село довгий час називалося Орчиковою Чернещиною.

Цікавими є версії походження сіл Займанка, Кочетівка.

З родиною Кочубеїв пов'язують заснування Займанки. Слово «займанка» походить від «займанщини». «Займанщина» - земельна власність, набута правом першого зайняття вільної землі. Особливо поширилася після Хмельниччини, коли гетьмани на Україні змінювалися один за одним, коли Україну почали рвати на частини між собою Росія і Туреччина, а старшина на перший план ставила власні інтереси; спустошені цією колотнечею землі «займав» тоді, де хто хотів по своїй уподобі.

Про Кочетівку розповідають таку бувальщину. У Слободі а саме так спочатку прозивався цей хутірець, жив дід Сисой. Якось занедужала його дружина і привиділося хворій бабі, що якщо вона з'їсть півня, то обов'язково видужає. Дід, звичайно, мало вір ив у подібні речі, але чого не зробиш для близької людини. Та на диво, скуштувавши дідової страви, стара почала видужувати і незабаром незчулася, де й хвороба поділася. Через цю пригоду поселення стало Кочетівкою (треба зазначити, що жили тут вихідці з села Леб'яжого, в якому мешкають росіяни, а вони півня називають кочетом).

Кожна географічна назва на карті України має свої певні історично обумовлені особливості виникнення. Отже, досліджуючи походження цих назв, ми ніби відкриваємо таємницю їх народження, робимо перший крок до пізнання історії рідного краю. Питання походження назв населених пунктів, місцевостей хвилювали людство ще з давніх часів та залишається актуальним і сьогодні, адже досліджуючи походження назв, їх зміни на різних етапах розвитку суспільства відчувається вплив як історичних так і соціальних факторів.


Магія волосся в уявленні українців Слобідської України

Ніколенко Анастасія, учениця групи перукар-модельєр, візажист

Харківське вище професійне училище швейного виробництва та побуту

Української інженерно-педагогічної академії. Кириченко Зоя Вікторівна, викладач історії.

Заступник директора з навчальної роботи Харківське вище професійне училище



швейного виробництва та побуту Української інженерно-педагогічної академії
Здавна в культурі різних народів світу волоссю надавали особливого значення. Звичаї та обряди, пов’язані з волоссям, відображали віру наших предків у його надзвичайну силу.

Знання про сакральне значення волосся прийшли до нас з глибокої давнини. Вважалося, що саме через волосся тіло черпає силу. Серед ведичних заповідей присутня така: «Не будете стригти попусту свої Власи, бо мудрість не осягнете і здоров'я втратите». Не дарма у багатьох переказах наші пращури порівнювали волосся то з променями сонця, то з сильними пшеничними колосками. У подібних уособлення відображалася віра в те, що через волосся вливається сила Матінки-Землі і Батька-Сонця, сила Богів і Предків (сила Роду), здатна охороняти від зла і утримувати життя і енергію в людському тілі. Саме це і було головною причиною того, що в давнину слав'яни практично не зістригали волосся. З самого раннього віку волосся дівчини збиралося в косу не просто так. Дівчина сама по собі була втіленням сил Богині-Матері. Коса, класично заплетена з трьох Лучин (трьох пасм), являла собою символічне відображення світобудови, трьох світів - Яви (явний світ), Нави (потойбічний світ, часом ототожнений як підземний), Прави (божественний світ вишнього закону).

Здатність волосся швидко рости в уявленнях давніх людей зближувала його з рослинністю. Недарма в українській мові поширені такі порівняння людини: «росте як бур’ян при дорозі», «дівчина-як калина», «синочки-як дубочки», «голівка-як маківка», «скрипить як старе дерево». Такі порівняння можна було почути в сільській місцевості Харківщини. «Бабуся, яка любила готувати всілякі страви з маком, мою чорненьку, кучеряву голову так і називала «голівка-як маківка» - згадує Горішня Галина Іванівна, 80-річна мешканка смт.Золочева.

Вигляд волосся (його густота, довжина, охайність, колір) вказували на приналежність до дикого світу природи чи культурного світу людини. Не випадково більшість міфологічних істот (чорт, водяник, дідько, лісовик, мавка) мають довге, розкуйовджене волосся, густий волосяний покров по тілу, що символізує їх приналежність до потойбічного світу. «Схожий на чорта», або «Ну, що чорт» - так називала гнівно сусідка Ніна Максимівна свого чоловіка Миколу, коли той напідпитку з розкуйовдженим волоссям повертався додому» - пригадує Горішня Галина Іванівна.

Водночас людське волосся охайно зачесане та підстрижене вважалося ознакою цивілізованого суспільства. Ідеальною жіночою зачіскою, за народними уявленнями, була «голівка гладка» - акуратно зачесана голова із волоссям, заплетеним в одну чи дві коси. З розпущеним волоссям, за народними уявленнями, ходили лише відьми і чаклунки, та й то уночі. До чоловіків, які рано лисіли, у традиційній культурі ставились дещо негативно, підозрюючи їх у зв’язках із нечистою силою. Неплідна, кам’яниста земля — це «гола» земля. Уявлення про Лису гору, як місцевість, де збирається нечиста сила, присутня у фольклорі українського народу. Лиса гора позбавлена енергій життя, плідності, тому тут може перебувати тільки «нежить»: відьми, чорти, волосся у яких росте не так і не там, де у людей. Народна лайка «дідько лисий» вживається для негативного означення незрозумілого, невідомого. Насправді, за народними оповіданнями, дідько-кудлатий, із густим волоссям на обличчі.

Волосся часто ставало засобом магічного впливу. Щоб застерегтись від причарування, заборонялось користуватися чужим гребінцем і позичати свій. Волосся, що випало, не можна було викидати на вулицю, щоб його не розніс вітер або птах не заніс у своє кубло і не боліла голова, його треба сховати. Розповсюдженими були дівочі ворожіння із використанням гребінця. У ніч під Новий рік чи під Різдво потрібно було покласти гребінець під подушку, вважалось, що суджений уві сні прийде косу чесати. Також вірили, що як покласти гребінець на горище, то за кольором волосини на ньому можна буде визначити, якої «масті» зустрінеться чоловік. Дівчата ходили опівночі до хліва й у темряві торкались рукою до худоби: якщо натрапляли на шерсть, вірили, що зустрінеться чоловік багатий, якщо на роги чи зуби-бідний. Про магію волосся для миру в сім'ї розповіла мешканка смт.Золочева Лебединець Віра Іванівна. Ця магія відбувалася у її родині для того, щоб у домі панували дружба і взаєморозуміння. Треба зрізати трохи волосся у кожного домочадця, зав'язати їх у лист, взятий з дерева, або в куска білого шовку. Згорток перев'язується волосом матері, головної жінки в родині.. Даний пакунок слід закопувався під дубом під час зростаючого місяця зі словами: «На добрий лад! На світ! На здоров'я!».

Через своє волосся можна було налаштувати канал підживлення від певних місць сили або зміцнити зв'язок з життєдайною енергією землі. Для цього кілька волосинок можна пов'язати на дереві з позитивним зарядом. В давнину дівчата, які хотіли скоріше завагітніти або ж просто швидко покращити стан здоров'я, в'язали волосся на плодоносному дереві. Добре підходить для таких цілей одне зі священних дерев - яблуня. У процесі зав'язування волоска потрібно було вголос попросити дерево допомогти вам своєю силою. Через цей енергетичний зв'язок , як гадали, вливався додатковий заряд енергії. Також слобожани, пов'язували своє волосся, звернулися до дерева за допомогою у виконанні бажаного. Такі випадки зустрічаються і зараз на Слобожанщині.

Ми збирали прикмети про волосся, які не втратили свогого сенсу. Ось вони: «Якщо ви задумали похід до перукаря, краще заздалегідь подбати, щоб зрізані волосся він віддав вам, а ви потім повинні їх спалити: інакше, у того, що обстриг волосся і не спалив їх, разболиться голова. Більш того, якщо зістрижене волосся потрапить до недруга, він може навести порчу на волосся, зануривши їх у землю, і тоді власнику волосся доведеться довго боротися за своє здоров’я. Якщо випадково при розчісуванні залишається одне пасмо волосся не зачеплена дерев’яним гребенем, це-до довгої дороги, означає, що скоро ви будете збиратися в майбутній шлях. Вважається, що якщо людина часто сердиться, то її волосся будуть ставати жорсткішими. А якщо волосся потріскують, як вогонь в каміні, то ця людина палка в любові. Якщо у таких людей на ранок виявляється пір’їнка від подушки в волоссі, значить, в них в черговий раз хтось закохався. Якщо на жінку хтось наслав приворот або псування, довге волосся здатні захистити її від злого умислу, а ось короткі, навпаки, ще більше наслати біду. Довге волосся вбирає в себе весь негатив, а просто помивши їх з милом, можна-позбутися поганих чар. Ні для кого не секрет, що за старих часів жінки плели коси. А за кількістю кіс можна було визначити сімейний статус жінки: якщо дві коси, значить, жінка складається в парі, вона заміжня, а якщо одна — сміливо підходь до такої дівці, вона — одна. Так чоловіки могли знати, до кого варто посвататися. Зараз найпоширенішою прикметою про волосся користуються студенти: вони не миють свої волосся, поки не здадуть черговий іспит. Вважається, що якщо помив волосся, провалишся на іспиті, змиєш всі свої знання. Також студенти не стрижуться, поки не закінчаться всі іспити, стрижка означає позбавлення від накопичених потрібні розумній голові студента.




ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ Г. С. СКОВОРОДИ

Німкова Альбіна, учениця 9-Б класу Великобурлуцької ЗОШ І-ІІІ ступенів Великобурлуцької районної ради Харківської області, член учнівської організації МІСТ

Керівник: Подліщук Олена Сергіївна, учитель української мови та літератури

вищої категорії, «Старший учитель»


Григорій Сковорода – людина, мислитель, митець. Це ім’я знають в Україні всі – воно давно стало символом мудрості на українській землі. Сковороду називають філософом-просвітителем, адже він створив власну своєрідну філософію, якої дотримувався сам і навчав інших, тобто учив, як жив, а жив, як навчав.

Серед найвідоміших філософських праць Г. С. Сковороди є «Розмова, звана Алфавіт, чи Буквар світу», «Вдячний Еродій», «Вступні двері до християнської добронравності» тощо. Саме ці твори засвідчують глибину філософської думки мандрівника-просвітителя. Філософська система Сковороди об’єднує людину і світ, етику й онтологію (вчення про буття), філософську мудрість і моральну поведінку. Через це вона дозволяла йому практично, з використанням власного життєвого досвіду, перевіряти та формулювати теоретичні положення, життєво засвоювати істину.

Філософія Сковороди містить такі основні положення: учення про двоїстість буття; філософія щастя через самопізнання; філософія серця й любові.

На думку Г. С. Сковороди, буття – двоїсте, воно поєднує зміст (дух, Бог) і форму (матерію). В істоті людини, вважав Сковорода, треба розрізняти матерію і форму, фізичне і духовне. При всьому зв’язку психічної сторони з фізичною вони є нетотожні. Філософ підкреслює відмінність психічного від фізичного. «Не зливаймо нас самих в одну тотожність». У цьому твердженні митця виявилася передусім його висока оцінка морально-психологічних якостей людини та її значення в житті. У своєму вченні про дві натури філософ твердить, що плоть – тлінна, смертна, зовнішня, зникає, як тінь, а дух – невидима суть, що є вічною, завжди живою, тим, що не зникає у творчій спадщині смертної людини. Ствердивши це, Сковорода йде далі й доводить, що дух не існує поза матерією, як яблуня не може згубити свою тінь у сонячний день. Не може дух, пише він, як пташка, випурхнути з земної оболонки тіла, тому що «серцем» духа є наше земне серце. Для Сковороди дух залишається вищим за плоть. Так філософ підходить до перегляду тези, що дух, як невидиме, є більш важливим, ніж видимість плоті і матеріальне буття. Отже, філософською основою поглядів Сковороди на природу є вчення про «дві натури», зовнішню і внутрішню (перша дана людині у відчутті, а не є істинною; друга не дана безпосередньо у відчутті, але може бути виявлена шляхом розумової, логічної обробки даних, добутих внаслідок спостережень над зовнішньою, видимою натурою), а також про «три світи».

Усе існуюче, стверджує мислитель, може бути розподілено між трьома сферами: макрокосмом (Всесвітом), мікрокосмом (людиною) та світом символів (Біблією). Всі три світи мають тлінну та вічну натури. Проте Всесвіт, природа як джерело всякого буття характеризується безконечністю, вічністю. Людина, при всій своїй смертності, є «іконою вічності», тобто зображенням нестримного прагнення до безсмертя, а світ символів – лише «дим вічності», тобто алегорія безсмертя, засіб його виразу. Саме через алегорії та символи Біблія «невидиме робить видимим». Але символічний світ книжок, з погляду філософа, має певний сенс лише на ґрунті життєвого досвіду. Він заперечував самостійність буття символічного світу; для нього головним була людина, яка осмислює закони природи і таємниці духу. Тому і з’являється в його творах теза: «Не розум від книжок, а книжки від розуму народились».

Г. С. Сковорода визнавав можливість пізнання світу (макрокосму) через пізнання самого себе (мікрокосму), що є основою людського щастя. «Сие-то есть быть счастливым – узнать, найти самого себя». «Если хотим измерить небо, землю и море, должны, во-первых, измерить самих себя…Может ли слеп в доме своем быть прозорливцем на рынке?» Філософ, розв’язуючи проблему самопізнання спирався на деякі ідеї мислителів минулого (Сократа, Плутарха), але у свою чергу був оригінальним і самобутнім. Самопізнання він розглядав як могутнє знаряддя морального самовдосконалення, усвідомлення людиною своєї ролі, свого місця в природі й суспільстві. «Познать себя самого, сыскать себя самого и найти человека» - ось до чого завжди закликав Сковорода. Отже, самопізнання, за Сковородою, має допомогти людині знайти свою «сродну» працю, своє покликання, бо люди за природою неоднакові й нерівні – один створений природою для плуга, інший – для шаблі, ще інший – для мудрості, «учительства». Але пізнання має розкрити суть людини, точніше – її людяну сутність, «сущу істу» - любов, дружбу, братство, що є найвищими цінностями.

Як бачимо, у центрі філософського вчення Сковороди стояла проблема людини та її щастя. Він розглядав людину як частину природи, нею породжувану, як «мікрокосм», що несе в собі закони «макрокосму», тобто закони світу в цілому. Тому філософ наголошував на важливу роль природних даних людини в її психічному розвитку, бо саме природа визначає тілесні потреби, задоволення яких необхідне для життя й розвитку людини. Він виразив це у своєму вченні про «серце» людини як «осередок» її психіки, як єдність її думок, почуттів і прагнень.

Серце, учив Сковорода, - це інтимні мислі людини, переконання, почуття і зв’язані з ними прагнення, що визначають її діла і вчинки, її поведінку. Головне в людині – її серце. «Сердце есть корень и существо» людини. Воно як зерно в горісі. За Сковородою, сердечне задоволення, «веселість серця» є характерною ознакою щастя, до якого прагнуть люди. «Люди в жизни своей трудятся, мятутся, сокровиществуют, а для чего, то многие и сами не знают. Если рассудить, то всем человеческим затеям, сколько их там тысяч разных ни бывает, выйдет один конец – радость сердца». Отож, «щастя в серці, а «серце в любові». Тому актуальним є афоризм філософа-мислителя: «Коли я хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю», адже любов – найголовніша потреба людського серця і один із головних чинників людського щастя.

Через філософські трактати, притчі, за допомогою усної розповіді Сковорода навчав тих, хто хотів навчатися. Він не дбав про славу імені своєму, про чини й маєтки – все це непотрібно було йому. Ішов туди, де його чекали, де потребували його мудрого слова, де був він бажаний, - і навчав: «Все минає, а любов зостається після всього». І «коли ти твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то, на мою думку, ти щасливий».



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   34   35   36   37   38   39   40   41   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка