Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка42/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   61

Література

Сухін В. Г.К-О – перший прозаїк укр.літ. // ІІ Всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція «Пізнай себе, свій рід, свій нарід»: Тези науково-дослідницьких робіт. – Х., 2008. - С.65-68

Григорій Сковорода – український Сократ

Попелич Олександр, учень 7-А класу Воловецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

Закарпатської області. Керівник - Плав’яник Наталія Михайлівна,



вчитель української мови та літератури.
Письменник і філософ, композитор і співак, знавець багатьох мов, Григорій Сковорода дивував сучасників різнобічним талантом, енциклопедичними знаннями, відповідністю духовних устремлінь своїм вчинкам і діям. Поезія Г. Сковороди оптимістична, життєствердна. Вона пропагувала ідеї праці в ім’я трудового народу, щастя, віру в світле майбутнє. Ще за життя Григорія Савича слава про нього як про оригінального філософа ширилася далеко за межі України. Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Міркування щодо цієї проблематики у Сковороди мають релігійно-філософський характер, вони невідривно пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на головні християнсько-світоглядні категорії: любов, віру, щастя, смерть ... Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності.

Знаменитого українського Сократа подарувала Україні полтавська земля (сотенне містечко  Чорнухи  Лубенського полку) 3  грудня 1722 року.  Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, підготував до вступу в академію. Батьки, небагата козацька родина, у 1738 році віддають Григорія на навчання до Києво-Могилянській академії. Хлопець став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів, тому в 1742 році його запрошують до придворної співацької капели в Петербург, через два роки він повертається і продовжує перерване навчання. У 1750 році трапляється нагода вирушити у тривалу поїздку за кордон. Австрія, Словаччина, Польща, Німеччина – країни, де філософ знайомиться із життям тамтешніх народів, вивчає їхні звичаї і ближче знайомиться з культурою, передовими філософськими ідеями, літературними течіями. Три роки тривала ця експедиція, повернувшись після якої в Україну, Г. Сковорода займається педагогічною діяльністю - працює в Переяславському колегіумі, де запроваджує багато новаторських ідей, чим, звісно, викликав невдоволення багатьох. Він був таким же старанним, чесним і неординарним учителем: писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Отже, учив, як жив, а жив, як навчав — найкраща риса педагога. Перший його філософський твір – це підручник з етики, основою якого є думка, що ледарство — найбільша людська вада. За недотримання усталених методів викладання його звільняють від педагогічної діяльності, після чого митець тривалий час працює придворним учителем у поміщика Степана Томари на Переяславщині. З 1759 по 1769 роки Сковорода - викладач поетики і етики в Харківському колегіумі. Протест і несприйняття схоластичних догматів навчального процесу послужили причиною його звільнення. І з 1769 р. філософ вів мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами, щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. Понад чверть століття, "переповнюючись живим відчуттям істини", мандрує він містами і селами Лівобережної України, часто перебираючись і в сусідні губернії, даруючи народові знання й досвід духовного самопізнання. Позиція мислителя: «Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! Не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар'єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся виповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки. Такими поглядами Сковорода дивував своїх сучасників, здивував їх він і смертю, адже сам напророчив собі день, коли покине цей світ - 9 листопада 1794 року. Перед смертю поет i філософ заповідав поховати себе на підвищенні біля гаю, а на могилі зробити напис: "Світ ловив мене, та не спіймав".

Таким чином Г. Сковорода ще раз заявив про свою відданість духовному спасенному життю перед земними суєтністю і марнотою. Творчість митця – безцінний скарб для майбутніх поколінь. Головними роздумами Г. Сковороди були роздуми про щастя людини і шляхи його досягнення. Ними й сповнена вся його творчість. Переважну більшість своїх поетичних творів (збірка "Сад Божественних пісень") поет пише з 1753 по 1785 рік. У творчому доробку письменника книга «Байки харківські», філософські трактати й притчі. Він створив тридцять прозових байок, оцінених Іваном Франком як у «десять разів глибші і краще розказані, ніж Саадієві (Сааді — великий перський поет), написані гарною, подекуди граціозною мовою». Особливість творів Сковороди полягає в тому, що в ліричних поезіях він філософ, а у філософських працях — лірик. Ліричний герой збірки «Сад божественних пісень» — у пошуках правди, добра, щастя. Він, як і автор, великий народолюбець, гуманіст, кличе до єднання людини з природою. Найкращим поетичним твором вважається вірш «Всякому місту — звичай і права», в якому Сковорода окремо виділив усіх тих, хто потребує засудження: здирники, бюрократи, пияки, розпусники, підлабузники, ледарі, пани, купці, лихварі, чиновники та юристи, які зловживають своїм становищем. Сковорода навчав, що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити макросвіт (навколишнє), треба кожному змінити мікросвіт (тобто себе самого). З цією думкою тісно пов'язана його ідея «сродної праці»: пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй. Основою щастя, як вважав Сковорода, є «сродна праця», тобто та, до якої людина має природний нахил і здібності.

У свідомість сучасників і нащадків Григорій Сковорода увійшов як народний вільнодумний філософ, як мандрівний учитель життя. Життєвий шлях Григорія Савича Сковороди є прикладом гуманізму і самопожертви. За своє подвижницьке життя мандрівний філософ сходив багато доріг. Він ішов до людей, щоб навчити їх бути щасливими.

 Список використаних джерел: 
1. Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія.— К-, 1972. 

2. Шевчук В. Ідея простоти в елітарному світогляді Г. Сковороди // Україна: Наука і культура. Вип. 26—27. — К., 1993. 

3. Драч І., Кримський С:, Попович М. Григорій Сковорода: Біографічна повість. — К-, 1984. 

4. Сковорода Г. С. Збірник творів. – К.: Знання, - 1995. - 456 с.

5. Криль Г. Р. Сучасний Сократ. -  К.: Либідь, - 1991. – 542 с.

6. Величко Н. П. Філософія: підручник. – К.: АСК, - 1993. – 672 с.

7. Ковель В. В. Релігія та сучасність. – Х.: Пролісок. – 1994. – 645 с.

8. Михейчук Н. Р. Культуротворчість. – Х.: Рада. – 2004. – 546 с.

9. Сковпень М. Р. Антологія української філософської думки. – К.: Знання, - 1994. – 746 с.

10. Загрубий П. В. Філософська спадщина Г. С. Сковороди. – К.: Знання. – 2000. – 562 с.

11. Збірник творів Г. С. Сковороди. – Х.: Пролісок, - 1992. – 694 с.
ПРИРОДА ЯК ОБ’ЄКТ ЗНАННЯ І ПІЗНАННЯ

Поповічук Анна, учениця 9 класу Краснокутської гімназії ім. Героя Радянського Союзу І.Н.Нестерова Краснокутської районної ради Харківської області

Керівник: Даценко О.А., практичний психолог та вчитель біології Краснокутської гімназії ім. Героя Радянського Союзу І.Н.Нестерова Краснокутської районної ради Харківської області


Одного разу я натрапила на поняття «універсум». Універсум – вища ступінь духовного розвитку людини, яка усвідомлює своє буття і місце в світі. Яке моє місце в світі? Що я маю робити, пізнати, віднайти, зрозуміти? Хто я? Чому я живу? Для чого народжена? Чи я – пташка без пір’я, як іронічно говорили в античності, а може вінець природи та її «принципова новизна», як стверджував М.А.Бердяєв, чи залежна частина деякого цілого - природи. Ми – маленькі піщинки, загублені у всесвіті, але піщинки, які прагнуть зрозуміти, пояснити, осягнути всю велич життя, велич природи. Люди відмінні від інших живих істот, ми в меншій мірі адаптуємось, в більшій – протистоїмо її законам. Попри сили природи, ми літаємо, перепливаємо моря і океани, споглядаємо свою планету з космосу і знаємо, що вона не плоска і не тримається титанами чи слонами. Та як природа вміє нас урозумляти, як в одну мить перетворює нас з володарів життя на ніщо, знищуючи цілі цивілізації, віру в непереможність та велич. Невже життя - це тільки боротьба з природою за виживання, з собою – за силу вміти протистояти всім труднощам буття, з суспільством – за право мати в ньому місце? А чи можна просто жити і пізнавати природу, як цікаву книжку, книжку постійно динамічну, безумовно цікаву і багатотомну, в якій є всі відповіді на всі питання людства. Пізнання природи і всього світу в цілому починається з першим подихом, з першим плачем дитини. І вже з того моменту ми відкриваємо і усвідомлюємо красу весняного лісу, співу пташок, плину води, безмежність голубого неба. Хто пізнав природу – пізнав гармонію і душевний спокій, віднайшов сили для здобутків, відкриттів, руху до свого майбутнього. Саме природа є скарбницею ідей і конструкцій, творчості і мистецтва.

Як цікаво людина пізнавала природу. Ще нещодавно, не маючи змоги пояснити закони природи, люди створювали богів, міфічні істоти, наділяли магічними силами тварин, рослини, цілі ліси чи окремі дерева. Збереглися відомості про існування в стародавній Русі священних гаїв, на гілки дерев вішали хустки, стрічки, шматки тканин з проханням про одужання або як подяку за зцілення. До священних каменів, що вивіщувалися з води – на річці або в протоці, здійснювали паломництво хворі. Не варто забувати й того, що природа є джерелом цілющих засобів. Люди здавна зналися на травах, уміли лікувати ними різні хвороби, передавали ці знання від покоління до покоління. Поруч з пекарнями обов’язково повинна була зростати бузина, а якщо ні, вінки з гілок бузини слід було повісити на двері. Захищалися не від кого-небудь, а від самого диявола — за повір’ями, йому подобається бувати там, де багато печей і є спека. При цьому вносити бузину в будинок було небажано, за винятком ягід і квіток, які використовувалися в лікувальних цілях. Багато з цих знань були втрачені. Людина спостерігала за природою, накопичувала, зберігала і передавала знання наступним поколінням. З часом ці знання трансформувались у теорії і закони, виникали науки. Г .Сковорода писав : « Без природи - як на манівцях: чим далі йдеш, тим більше заплутаєшся. Природа є вічне джерело бажання… Вона спонукає до досвіду. Досвід – батько мистецтву, знанню та звичці. Звідси пішли усі науки, і книги, і вправності. Ця головна і єдина навчителька вірно вчить птаство літати, а рибу плавати…». Скільки за історію людства створено помилкових праць і «наукових» трактатів, і, спростовуючи їх, через глибоке пізнання природи, людина відкривала істину. В середні віки ідея про перетворення свинцю в золото не здавалася такою безглуздою як тепер. Перші досліди в області хімії були дуже багатообіцяючими – змішувані реактиви міняли колір, вибухали, випаровувалися, росли. Так чому тьмяний метал не може стати яскравим та жовтим? Так і шукали століттями міфічний «філософський камінь». Паралельно йшли пошуки знаменитого «еліксиру життя», що врешті решт привело до появи науки хімії та важливих відкриттів в цій галузі.

Ще Геракліт вважав, що основна мета пізнання полягає в тому, щоб відкривати істини, прислуховуючись до голосу природи та вчиняючи по її законах.

Г.Сковорода писав: « Зрозумій одне тільки яблучне зерно, і досить тобі. Коли в нім сховалося дерево з коренем, гілками, листям та плодами, то можна в ньому віднайти незчисленні мільйони садів, осмілюся сказати, і незчисленні світи.»

З природою пов’язують і психічне здоров’я людини. Просте її споглядання робить людину добрішою, мудрішою. Недарма на піраміді Хеопса написано, що люди гинуть від невміння користуватися силами природи й від незнання щирого світу.

Для багатьох митців саме природа є джерелом натхнення і досконалості. Перенесена на полотна, покладена на рядки музичної палітри, у танці, у пісні природа хвилює душу, лікує її біль і надихає на життя, сповнене звершень.

Саме з пізнання природи бере початок і культура численних народів. Чим гармонійніша взаємодія людини і природи, тим якісніше її життя з точки зору культурного розвитку.

На відміну від решти живих істот, людей не цілком задовольняє те, що може дати природа. В усі часи вони намагалися зробити своє життя зручнішим, комфортнішим, створюючи своє техногенне середовище. Але майже всі досягнення людства вже мають патенти живої природи. Створюючи щось, люди часто використовують за основу механізми природи. Ще Леонардо да Вінчі спостерігав за польотом птахів. Він хотів побудувати літальний апарат, щоб людина, як птах літала над землею. Можливо, це перший приклад того, як людина почала займатися біонікою – наукою, яка намагається зрозуміти як створити технічні засоби, наслідуючи живі організми. Знання отримані при вивченні виверження вулкану допомогли створити особливо міцну кераміку, дослідження птахів у польоті – розробити сучасні літаки. Об’єктив фотоапарату працює за принципом людського ока. А дельфінів називають «учителями» кораблебудування, визнаючи, що природа створила їх більш довершеними, ніж людина - підводні човни чи торпеди .

Бажаючи відкрити більше таємниць природи, вчені віддавали не лише весь свій час, а часто і своє життя. Коли Луї Пастер створив вакцину від сказу, її якийсь час боялися застосовувати у випадках, коли не було точно відомо, чи є сказ у собаки, яка покусала людину. Побоювалися, якщо собака виявиться здоровою, то дія вакцини стане летальною. Лікар Еммеріх Ульман запропонував Пастеру провести дослід на собі. Він просто прийшов до Пастера і сказав: «Зробіть мені щеплення. Подивимося, я помру від сказу чи ні ». Ульман залишився живий, і це допомогло поширенню пастерівської вакцини.

Та пізнаючи світ чи здобуваючи знання, людина нищить природу. На початку неоліту був винайдений лук та спис, і вже за кілька тисячоліть були знищені мамонти та інші великі тварини на всій планеті. « Необхідні подальші величезні зусилля, щоб дії людини набули мудрості, неупередженості й обачливості. Якщо ж в її поведінці, як і досі, переважатимуть роз’єднаність, жадібність, то зруйнуються найтонші механізми, що підтримують рівновагу сил природи, яка оточує нас. І тоді навряд чи в людини залишаться шанси вижити» - писали Барбара Уорд та Рене Дюбо, американські вчені.

У своїх афоризмах Г.Сковорода писав: «Майбутнім ми маримо, а сучасним гордуємо: ми прагнемо до того, чого немає, і нехтуємо тим, що є, так ніби минуле зможе вернутися назад або напевно мусить здійснитися сподіване» Скільки б часу не минуло, скількох помилок не припустилася б людина, вона мусить стати не тільки індивідом, особистістю чи індивідуальністю, а й універсумом.
СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ ХОРОВОДНОГО ТАНЦЮ

Почеп Юрій, учениця 8-Б класу Полтавської гімназії №21

Керівник: Мороз Катерина Федорівна, вчитель географії Полтавської гімназії №21


Хороводи - один з найдавніших видів народного танцювального мистецтва. Це синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається засобами пісні і рухами, що пов'язані з нею. Загальний зміст твору в цілому конкретизується текстом.

В хороводах формуються окремі композиційні елементи, хореографічні малюнки й танцювальні рухи, що знайшли широке застосування та подальший розвиток у танцях інших жанрів.

Найпростішою формою виконання хороводів є розподіл учасників на дві окремі групи, які стають гуртами обличчям один проти одного або утворюють дві паралельні лінії. Так виконують широко відомий серед російського, українського і білоруського народів хоровод "Просо".

Виконання хороводів пов'язувалося з певною порою року. Так, зустріч весни супроводжувалась весняним циклом танців, святкування літа - купальським циклом. Щодо обжинків, то тут виконувалися осінні танці, які імітували збір врожаю, а до зустрічі Нового року готувалися колядки, щедрівки, хороводи , що входили до циклу заходів під назвою "зимові гри ".

Сьогодні художньо завершені хороводи увійшли до концертних програм професійних і самодіяльних колективів. За змістом їх можна поділити на три групи. До першої групи належать хороводи, в яких відображаються певні трудові процеси. Це такі як "А ми просо сіяли", "Мак", "Шевчики", "Бондар", "Коваль" та ін. До другої групи увійшли обрядові танці, в яких відбиваються родинно-побутові стосунки. До них можна віднести: " Пташка", " Перепілочка", " Ой, гілля-гілочки" та ін. Зміст третьої групи хороводів становить любов до рідної землі, красот природи. Тут можна назвати хороводи: "А вже весна красна", "Марина".

Ігрові моменти в хороводах - явище закономірне. В деяких з них (наприклад, "Гра у калача", "Чоловік та жінка") ці моменти набирають домінуючого значення і хороводи перетворюються у звичайну гру. Про хоровод "Жучок" В.Гнанок свого часу писав: "Зовсім окремо стоїть крехівський жучок: всі дівчата стають у ряд одна за одну і тримають одна другу руками за стан. Дві дівчини беруть хустку і біжать по обох боках того ряду з хусткою понад головами тих, що стоять у ряді. Тою хусткою зачіплюють дві дівчини так, щоб їх з ряду висунути. Ті, що вилетіли, роблять те саме, там ті стають в ряд назаді. Під час того приспівують:

"Грай, жучку, грай, жучку.

А як будеш добре грати,

Ми ти мусим грейцар дати."

Так повторюєгься, доки не повиривають усіх з ряду хусткою [6]".

У виконанні цього хороводу також є окремі елементи гри. Проте учасники, які стоять один за одним і кладуть один одному руки на талію, утворюють новий варіант хореографічної лінії. Крім того, ті дві дівчини, які тримають високо над рядами учасників хустку, утворюють вже новий хореографічний малюнок , який досі застосовується в багатьох хороводах і танцях і має широко відому назву "Ворота". Цей хореографічний малюнок був настільки поширений, що згодом перетворився в новий хоровод під назвою "Воротар". Та й самі ворота в хороводах почали будуватися в різноманітних варіантах. Ось один з них. В хороводі " Гарна донька", як видно з опису В.Гнатюка, "дівчата стають по дві в ряд і тримають хустки за кінці, підносять руки з хустками догори і ті, що ззаду, перебігають попід руки наперед... [7]".

Цей варіант є одним з характерних композиційних елементів метелиці і яскравим доказом того, що хороводи були основою виникнення танців інших жанрів.

В козачку, який належить до побутових танців, використовують новий варіант цього хореографічного малюнка - "Ворота в трійці". Між двох дівчат стає один хлопець. Ту дівчину, яка стоїть праворуч хлопця, називають першою, а ту, яка стоїть ліворуч від нього, - другою. Хлопець правою рукою бере ліву руку першої дівчини, а лівою рукою - праву руку другої дівчини. З'єднані руки виконавці піднімають вгору. Дівчата одна за одною йдуть навколо хлопця (перша проти, а друга за рухом стрілки годинника). Хлопець при цьому пританцьовує на місці, а під час обертання схрещує руки над головою.

Як бачимо, цей дуже цікавий і оригінальний хореографічний малюнок бере свій початок в хороводах і є результатом подальшого розвитку народного хореографічного мистецтва.

В деяких хороводах лінія виконавців, спрямована в тому чи іншому напрямі, часто створювала найрізноманітніші хореографічні малюнки, які певною мірою допомагали усвідомити зміст твору. Так, виконуючи хоровод "Огірочки", дівчата стають відкритим колом, один кінець якого іде під руки останньої пари іншого кінця, під руки передостанньої пари і т.д. Коли пройдуть всі пари, то утвориться начебто ланцюг, а далі йде коло в протилежний бік.

Другий варіант цього малюнка: дівчата беруться всі за руки, перша з гори тримається стовпа або дерева, бігають попід руки і роблять собою плетінку.

Хореографічний малюнок хороводу імітує плетення огіркової огудини, допомагаючи усвідомити основний зміст хороводу, визначений його назвою. Цей хореографічний малюнок, як і ворота, змінювався, вдосконалювався, виявлявся в нових варіантах і, зрештою, дістав загальновідому назву "ліса", або "плетінка" (від назви одного з хороводів "Плету, плету лісочку"). Учасники хороводу "в'ють огудиння" чи "заплітають лісу", проходячи знову таки ланцюжком крізь ворота. Отже, даний хореографічний малюнок є складнішим порівняно з попередніми, його утворення вимагає від виконавців певної винахідливості. Ліса, або плетінка, знайшла широке застосування в танцях інших жанрів. Опис цього хореографічного малюнка такий: виконавці стоять один за одним, лівим плечем до глядачів. Кожна дівчина кладе ліву руку, зігнуту в лікті, на своє праве плече, а праву руку на праве плече дівчини, яка стоїть попереду. Та, в свою чергу, подає їй ліву руку, зігнуту перед собою в лікті. У крайніх дівчат, які стоять в лінії, вільні руки кулачком лежать з боку на талії.

Цей хореографічний малюнок, який бере початок в хороводах, у танцях інших жанрів виконується по-іншому. В хороводах заплітають лісу доти, поки проспівають усі куплети пісні. В козачку чи гопаку виконавці йдуть тим чи іншим танцювальним кроком; виконавці одночасно переносять через голову з'єднані праві руки і кладуть їх собі на ліве плече, зразу утворюючи лісу. На протязі однієї фігури вони можуть повторювати цей рух кілька разів (заплітати і розплітати лісу). Цей спосіб плетення ліси справляє на глядачів прекрасне враження. Пряму лінію в хороводах часто перетворюють у хвилясту (зигзаг) або вишукану криву.

Значна частина хороводів виконується колом, учасники якого йдуть переважно за рухом сонця. Отже тому у дослідники минулого надавали цим хороводам великого обрядового значення, вбачали в них поклоніння Богові сонця. Насправді ж коло було одним з найзручніших способів виділити собі місце для танцю: виконавці мали тільки стати один біля одного і взятися за руки. До того ж всередині кола майже завжди знаходились солісти - танцюристи. Учасники хороводу можуть стояти в колі, не беручись за руки. Це робиться тоді, коли вони виконують ті чи інші рухи. У В.Гнатюка з приводу цього читаємо: "Дівчата (часом і хлопці) стають у колесо і всі співають: "Ой, на горі льон, льон. На долині мак», мак. Мої милі ластівочки Просили вас, соколочки, Станьте отакі'.' Потім показує одна дівчина всякі рухи, котрі ціле колесо виконує: наприклад, руки догори, сплеснути руками, уклонитися, присісти і т.д. Виконавці плещуть руками, піднімають їх угору, вклоняються тощо [6]."

В цьому хороводі коло - зручна вихідна позиція, характерний композиційний елемент, який під час виконання хороводу дещо змінюється. Так, танцюристи, які стоять в колі, поступово сходяться до центра, утворюють так зване "тісне коло". Потім повертаються у вихідне положення. Цей хореографічний композиційний елемент часто застосовується також в танцях інших жанрів.

Важливо відзначити, що в "Козачку" тісне коло часто перетворюють } велику і малу зірочку. Наприклад, якщо в тісному колі знаходяться чотири і більше учасників, то вони з'єднують ліві руки в центрі, коли йдуть проти стрілки годинника і, навпаки, - праві руки, коли йдуть за годинниковою стрілкою. Вільні руки кладуть собі на талію, підводять їх вбік трохи нижче плеча або піднімають вгору в третій позиції.

Коли ж у тісному колі більше шести танцюристів, вони утворюють так звану велику зірку, яка за структурою схожа на малу, тільки поруч стають два або більше виконавців і беруться за руки. Це цікавий і дуже характерний хореографічно-структурний елемент в танцювальному мистецтві українського народу, йому надають великого значення. Свідчення цьому - танець під назвою "Зіронька", в якому учасники відтворюють найрізноманітніші варіанти зірочок: то велике коло танцюристів, зійшовшись окремими кутами до центра, утворює велику п'ятикутну зірку, то коло розпадається на кілька менших окремих кіл, що утворюють, в свою чергу, великі зірочки, про які говорилося вище і, зрештою, невеликі кола по три, чотири і більше виконавців перетворюються у ряд малих зірочок і т.д.

В цьому ліричному за характером танці розкривається невичерпна творча фантазія народу, тут один композиційний елемент перетворюється на цілу хореографічну картину, яка своєю зовнішньою красою і логікою розвитку буквально зачаровує глядачів.

В хороводі "Верменчуки" зустрічаються також подвійні кола, які описав В.Гнатюк так: "Дівчата беруться за руки і творять два кола: одне більше, а друге менше в більшім. Більше коло ходить в одну, а менше в другу, протилежну сторону, співаючи. Ходять також - поза коло (у формі підкови) [6]".

Два кола (більше - зовнішнє, а менше - внутрішнє), які рухаються в протилежні боки, утворюють цікавий хореографічний епізод. Цей композиційний елемент застосовується здебільшого в такому побутовому танці, як "Коломийка". Причому, в "Коломийці" як в одному, так і в подвійному колах, виконавці часто змінюють положення рук: кладуть їх один одному на талію або на плечі, піднімають угору, відводять в центр або назовні кола, опускають вниз. Іноді на руки хлопців сідають дівчата обличчям назовні кола. Часто хлопці, які стоять в колі попарно з дівчатами обличчям до центра, не роз'єднуючи рук, присідають і обидві ноги виносять в центр кола, упираючись об долівку підборами, а носки ніг піднімають догори. Корпус тримають прямим, спину підтягують. Так вони утворюють нові хореографічні малюнки, які називають "низькою зіркою". Існує чимало інших варіантів кола.

З цих прикладів видно, що коло зі всіма його різноманітними варіантами є одним з найпоширеніших і найулюбленіших композиційних елементів української народної хореографії.

Трапляється в хороводі і такий композиційний елемент, як півколо або два півкола, учасники яких стають обличчям до центра на відстані 10-15 кроків. Учасники півкіл переважно стоять на місці, а солісти, виконуючи ту чи іншу дію пантомімного характеру і міняючись місцями, утворюють своєрідний малюнок. Так виконується хоровод "Дружба". Трапляються й такі хороводи, як "Верменчуки", де спостерігається композиційний елемент півколо.

Ці композиційні елементи широко використовуються в танцях інших жанрів. В "Гопаку" чи "Козачку" можна побачити, як учасники утворюють в глибині сцени одне чи два півкола і рухаються до авансцени, обличчям до глядачів. Трапляється, що одне півколо чи два, виконуючи припадання, рухаються одне до правих лаштунків, друге - до лівих, утворюючи новий малюнок. Коли учасники, як це характерно для сюжетного танцю "Аркан", стоять у півколі один за одним, то рухаючись по сцені в тому чи іншому напрямі, утворюють інший варіант хореографічного малюнка.

Як бачимо, композиційний елемент півкола також є характерним для української народної хореографії. На його основі створено цілий ряд варіантів хореографічних малюнків.

Ряд (лінія), коло і півколо з усіма варіантами хореографічних малюнків, які з них утворюються (ворота, ліса, зірки тощо), становлять композиційну основу українських народних танців. Ці елементи цілком сформувалися ще в хороводах старослов'янських народів. Вони й тепер знаходять широке застосування в танцях не лише російського, українського і білоруського народів, а й усіх народів слов'янської сім'ї. Отже, композиційні елементи та окремі хореографічні малюнки, які знайшли подальший розвиток в хореографічному мистецтві українського народу, по суті мають загальнослов'янську основу.

На відміну від інших жанрій, побутові танці з давніх-давен були в центрі уваги композиторів і хореографів. Це, очевидно, пояснюється тим, що "Метелиця", "Гопак", "Козачок", "Коломийка" та інші танці мають безліч найрізноманітніших за емоційним змістом мелодій. Багато з них виконуються як інструментальні п'єси. Незважаючи на інструментальну фактуру, мелодії за своїм походженням вокальні. Цим пояснюється яскрава, зрозуміла і переконлива характеристика музикальних образів. Віртуозне виконання цих колоритних інструментальних мініатюр привертало і привертає увагу музичної громадськості. Саме тому, слід гадати, мелодії побутових танців вже давно служать тематичним матеріалом і для великих форм музичних творів - балеті в, опер, симфоній.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   38   39   40   41   42   43   44   45   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка