Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка43/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   61

ЛІТЕРАТУРА:

1. Бачинская Н. М. Русскиехороводы и хороводныепесни / Н. Бачинская. –М.–Л. : Искусство, 2005. – С.23.

2. Голейзовский К. Я. Образырусскойнародной хореографи / М.: Искусство, 1964. – С. 23–25.

3. Гуменюк, А. Інструментальна музика — Київ, Наукова думка, 1972

4. Енциклопедія українознавства. У 10–х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью–Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.

5. Владыкина–Бачинская H. M., Русскиехороводы ихороводныепесни, М.–Л., 1951.

6. В.Т.Шевченко Мистецтво балетмейстера в народно-сценічній хореографії: Навчально-методичний посібник / Валентин Тихонович Шевченко. – К. : ДАКККіМ, 2006. – 184 с.
ХАТА НА СЛОБОЖАНЩИНІ

Приступа Катерина, учениця 9 класу Сахновщинської гімназії,

вихованка гуртка «Народна творчість» Сахновщинського будинку дитячої та юнацької творчості Сахновщинської районної ради Харківської області.

Керівник: Щербина Л.П., керівник гуртка Сахновщинського БДЮТ
Людина є маленькою часточкою космосу – внутрішня її частина підпорядкована вищим законам буття, гармонії Всесвіту. Проте, прийшовши на землю у своїй тілесній оболонці, вона відчувала своє безсилля перед силами природи і шукала захисту в них. Наші давні предки обожнювали природу і вірили в те, що весь світ сповнений добрими і злими духами. Намагаючись захиститися від зла, людина створила для себе цілу систему оберегів. Що ж таке оберіг? Василь Скуратівський у своїй книзі „Берегиня” пише: „Берегиня, обереги – наші давні й добрі символи. Їхнє генетичне коріння сягає глибини століть... Маючи такі прекрасні символи, народ зумів уберегти від забуття нашу пісню й думу, нашу історію й родовідну пам’ять...”

За даніми уявленнями наших предків, світ складався з трьох часитн: небесна частина з божествами, що жили на ній, світилами (сонцем, місяцем і зорями), земна – з людиною і землею, на якій вона живе; підземна – з духами зла, смертю, хворобами і лихом та духами померлих родичів. На зорі цивілізації, придумавши житло, людина уявляла його також у трьох вимірах: небесна частина – дах, середня частина – власне житло і нижня, яка містилась у землі. Тобто житло було прообразом Всесвіту і кожна його частина мала символічне значення. Житло – це певний мікрокосмос, у замкненому просторі якого проходить родинне життя. Звідси і повір’я про те, що на даху, на горищі жили добрі божества – домовик, а внизу – під порогом – живуть померлі. Поріг – це межа між зовнішнім і внутрішнім світом, тому наші предки вважали, що не можна наступати на поріг, або щось давати через поріг. Межею між зовнішнім і внутрішнім світом було і вікно. Вікна – це очі хати, через які людина підтримувала зв’язок з небесним світом, божествами, тому ми закриваємо на ніч вікна. Піч – домашнє вогнище. А вогонь був священним, тому що він вважався доброю силою, що йде від сонця. Через комин здійснювався зв’язок з небесним світом, тому що через комин, вважали наші предки, вилітає всяка нечисть із хати. Щоб захистити житло від зла, над вхідними дверями часто вирізувалися знаки-обереги: кола, розетки – символи сонця, хрести. Ці знаки наносилися на сволок у хаті, а також на віконні рами.

Традиційна українська хата являла цілком оригінальний витвір народу, була самобутнім явищем в історії архітектури, високим зразком будівельних, мистецьких, етичних та естетичних конструкцій” (В.Скуратівський Берегиня. – с.74). Споконвіку хата виконувала своє природне призначення родинного вогнища, де народжувались, оберігались кращі сімейні традиції, що потім переходили у спадок дітям: любов до батьків, природи, пісні, до праці. Хата і весь замкнений цикл господарських будівель — «клуня, хлів, млин, вітряк, кузня, комора, криниця» — були не тільки місцем поселення, а й носіями змістовних символічних знаків, які виконували як естетичну, так і символічну функцію. Вони були носіями інформації про соціальний стан, заможність, уподобання господаря, світоглядні позиції, відомості про склад сім’ї. Щодо походження назви «хата» існує чимало гіпотез та думок. Харківський вчений Г.Успенський та Д.Бантиш-Каменський виводять цей термін з німецької nutte /курінь, хижа/, а академік А.Кримський і археолог В.Седов відстоюють думку про її витоки з іранських мовних джерел.

Внутрішня площа хати, її забудова по всій Україні була схожою, хоча у кожній місцевості у внутрішньому інтер’єрі відбивалися як національні, так і регіональні етнічні риси життя українців. Внутрішня площа хати поділялася на робочу, обрядову і побутову. Робоча площа — це піч, мисник, ложник; обрядова — стіл на покуті; побутова — це піл або ліжко, скриня, колиска, ослони, лава. Стіни, вікна, двері, карниз печі, поріг були орнаментовані з використанням червоного, синього і жовтого кольорів, які містили у собі магічну та символічну інформацію.

Дім вважався житлом лише з того часу, коли спалахував у печі вогонь. Піч — це вогонь, вогнище, звідси поширена метафора — родинне вогнище. Вогнище було символом непорушності сім’ї, його збірним пунктом і святинею. У печі жив цвіркун — дух предків. Під час сватання піч виконувала роль обрядового символу: “Дівчина колупала піч, благаючи захисту від родинного оберегу, після похорону трималися за піч, щоб не боятися покійника". Українці вірили, що піч любить домовик, має в ній своє місце. У хаті не можна було лихословити. Народне прислів’я переконує: «Сказав би, та піч у хаті». Вогонь із печі вважався священим. Люди поклонялися йому, звеличували його.

Традиційно українська хата мала троє вікон: покутнє, застольне та навпроти печі. У багатьох було ще маленьке віконце над піччю. Вікна — «очі» хати, що освітлюють житло, «зв’язуючи замкнутий внутрішній простір з безмежжям зовнішнього світу» /А. Данилюк/.

Комунікативну функцію зв’язку хати з навколишнім світом здійснювали поріг та стіни. З сіней були входи до хати, до комори, на горище. Тут зберігалося зерно, речі, кошики, жорна. У сінях були полиці для посуду. Тут тримали борошно, картоплю, молоко, інші продукти. Коморі люди здавна приписували чудодійну силу.

Зовнішнім оберегом хати була призьба. Її обводили рудою глиною, застеляли домотканими доріжками. Призьба виконувала не тільки господарські функції /утеплювала хату, була місцем, де сушили мак, провітрювали часник, цибулю/, а й мала своєрідну роль об’єднуючого начала, де збиралася родина разом. Крім того, призьба мала символічне коло, що замикало простір хати, оберігала її від посягання злих сил.

Автор Топографічного опису Харківського намісництва 1785 р. розповідає про побут Слобожан так: „Хати були або рублені, з дерева, або мазанки з хворосту, обмазані всередині і з усіх боків глиною. У них були просторі стіни і призьба, долівка теж була глиняна. Дах робили з великим спуском і він спускався над призьбою. Груби клалися з цегли та кахель: у заможніших кахлі були зелені, а у інших – побілені крейдою. Білили хату по суботах та перед великими празниками, улітку навіть з надвору. У рідкої хати було менш трьох вікон скляних, здебільшого круглого шкла. Пічки топилися увесь день потрошку, й комина не зачиняли, і тому чада по хатах не бувало. Топили пічки соломою, кизяком, рідко коли дровами. Хата швидко нагрівалася, але так же швидко остигала, і треба було її знову топити. У хаті біля стін стояли скамейки, а вздовж тієї стінки, де була піч, робився піл, який заміняв кровать; у запічок ссипали для сушки зерно. У покуття біля образів стояв звичайно довгий та вузький чисто вимитий стіл,покритий у заможних килимом, а у бідних рядном, і на ньому лежав хліб та сіль... Дах був очеретяний: з очерети, коли бракувало дерева, робили й стелю на тонких перекладинах, скріплюючи їх сволоком, котрий переходив через усю хату. Двір обносили плетневою огорожою". Академік Зуєв теж оповідає, що у Харкові (18 ст.) хати були невеличкі, дерев”яні або мазанки і по українському звичаю поділялися на дві частини – одна половина хати була для хазяїна з сімейством, а друга, з галерейкою – для гостей. Отже, хата на Слобожанщині має спільні риси з традиційно українськими хатами.

Хата завжди є і залишається найпершим і найсильнішим оберегом для людини.  А.Данилюк називає українську хату історичним явищем, стверджує, що її "генетичне коріння сягає в глибини віків". Маючи такі прекрасні символи, наш народ зберіг і досьогодні свою історію, культуру та щедру душу.

А українська хата мислиться нескінченним ланцюгом людських доль, що простягнувся аж у Всесвіт. В українській літературі батьківська хата стала величною метафорою у творчості О.Довженка, В. Симоненка, Олеся Гончара, Лесі Українки, Т.Шевченка, Д.Павличка, А.Малишка.

Хата моя, біла хата,
    Символ тепла й доброти.

А хата Шевченка, Франка і «білий будиночок» Лесі Українки стали символічними колисками, де народились українські генії, де виплекався дух, розум, совість, надія нації, і в цьому плані символізують Україну, її духовне начало серед держав світу.


ДУХОВНЫЕ СОКРОВИЩА НАШЕГО КРАЯ

Приходько Елизавета, ученица 11-Б класса Харьковской общеобразовательной школи

І-ІІІ ступеней №157 Харьковского городского совета Харьковской области

Руководитель: Гурина Юлия Николаевна, учитель истории
Духовное сокровище,…а что такое «сокровище»? Это что-то материальное или духовное? Многие мечтают найти клад с сокровищами, выиграть большой приз или стараются каторжным трудом сколотить состояние, не задумываясь над тем, что несравненно большое сокровище находится внутри самого человека, в его сердце, в душе…

Жители нашего прекрасного города Харькова – разнообразны. У каждого свой внутренний мир, своя мораль, свое мнение, свои идеалы. Согласитесь, все из только что перечисленных факторов формируются обществом, а общество, как всем известно, является важной частью в формировании личности. А формирование личности спокон веков основывалось на культуре. Самой значимой отраслью культуры является литература. Литература – наше все. Философия - основа литературы.

Как же приятно осознавать, что в нашем родном городе прекрасно развита культурная деятельность. Идя по центру, где не глянь, стоят уличные музыканты, кто-то рисует картины, кто-то танцует; в музеях выставки, в театрах спектакли, оперы и балет. Наш город по - истине можно назвать культурным городом, но у культурного города есть свои истоки. Самым ярким представителем харьковских духовных сокровищ является Григорий Савич Сковорода! У кого не спроси, о этом великом человеке – любой вам что-то скажет о Григории.

Он - феномен! Покажите мне еще одного человека, который будет так верен своим принципам. А его в наше время попросту нет. Вот и все.

Если вы сомневаетесь, по поводу того, Сковорода является духовным сокровищем Харькова, то давайте вспомним, что Григорий Савич написал сборник «Байки Харьковские». Он писал их в Бабаях. В своих байках Сковорода превозносит дружбу, любовь, ум и позитивные черты человеческого характера, показывает, что настоящая ценность человека не в наличии одежды, внешней красоты, богатства, происхождения, титула, звания, то есть не внешними, а внутренними качествами. Эти качества – ум, знания, трудоспособность, честность, справедливость.

Главным содержанием притч и баек Г.С. Сковороды является проповедование высоких этических истин, осуждение моральных аномалий, открытие негативных явлений в социальной жизни эпохи.

Нам, харьковчанам, к сожалению знакомы темы, осужденные Григорием Сковородой. Я часто слышу от жителей других городов, что харьковский народ старается удивить и показать свой характер, достойность через внешний вид, но истину видно…

Так почему же мы не может черпать истину у нашего, с больших букв, Великого Харьковского Философа, духовного сокровища нашего края? Давайте же, помнить простые истины Сковороды и вносить их в нашу эпоху. Мы должны помнить наши истоки и показать, что харьковчане ценят свою историю, своих писателей, философов, свои духовные сокровища!
ВОСКРЕСЕНСЬКА ЦЕРКВА – ПЕРША КАМ’ЯНА СПОРУДА МІСТА СУМИ

Пушкар Ірина, вихованка гуртка «Етнографічне краєзнавство» Комунального закладу

Сумської обласної ради – обласного центру позашкільної освіти та роботи з талановитою молоддю,

Керівник: Олійник Наталія Вікторівна, керівник гуртка
Пам’ятки церковної архітектури є невід’ємною і найціннішою складовою нашої національно-культурної спадщини.

Однією з унікальних пам’яток архітектури Сумщини є Воскресенська церква. До того ж вона увійшла до 7 чудес міста Суми, є візитною карткою нашого міста. Дослідження історії Воскресенської церкви, систематизація матеріалів про неї є першочерговим завданням краєзнавців.

Вихованці гуртка «Етнографічне краєзнавство» поставили перед собою мету: зібрати, систематизувати, узагальнити інформацію та фотоматеріали про історію створення Воскресенської церкви та її сьогодення.

Для реалізації поставленої мети було сформовано наступні завдання: ознайомитися з історією будівництва церкви, проаналізувати основні віхи історичних подій, що пов’язані з нею, ознайомитися з історичними постатями, будівничими церкви Герасимом та Андрієм Кондратьєвими, з'ясувати архітектурні особливості церкви.

Через 30 років після заснування міста, на північному краю Козацького Валу, біля спуску до річки Стрілки, ніби на природному постаменті, було закладено наріжний камінь майбутньої окраси міста – Свято-Воскресеиської церкви. Розпочав будівництво церкви засновник міста Суми Герасим Кондратьєв, а продовжив його син – Андрій.

Освячення храму відбулося 1702 році.

Воскресенська церква – не лише найдавніша кам’яна споруда міста, а й унікальна архітектурна пам'ятка. Збудована в стилі українського барокко. Як українські дерев'яні церкви, вона трикамерна і трьох купольна. Особливістю Воскресенської церкви є її двох'ярусність. Будучи двоповерховою, церква складається із нижнього теплого храму, інтер'єр якого нагадує світські зали, названого на честь небесного покровителя Кондратьєва Андрія Первозванного – Андріївським, і верхнього – холодного, літнього храму, названого Воскресенським, в ім'я Світлого Хрестова Воскресіння.

Храм був кам’яним та білим. Є припущення, що перше покоління сумчан побудувало білу церкву в пам'ять про свою батьківщину – Білоцерківський полк.

Воскресенська церква була не лише святим місцем, а й оборонною спорудою. Про це свідчать її масивні стіни, здатні витримати будь-яку облогу (їх товщина сягає півтора метри) та глибоко врізані вікна.

Молилися у Храмі за долю України, за свій народ – гетьман Іван Мазепа, останній кошовий Запорізької Січі Петро Калнишевський, український філософ Григорій Сковорода, байкар Павло Грабовський. Колись у храмі зберігалися давні церковні книги – требник київського митрополита Петра Могили 1646 р., служебник 1747 р., і требник 1754 р.

Храм слугував усипальницею роду Кондратьєвих. Деякий час він також виконував оборонні функції, звичні для кам'яниць, зокрема і храмів в Україні фактично до кінця XVIII століття.

Із початком ХІХ ст. контроль державних органів над церковним життям значно посилився. Збереглися численні річні звіти про діяльність церкви. За документами 1824 р. читаємо: «церковь каменная двупристольная во имя Воскресения Христова и Андрея Первозванного, постороена в 1702 г., к продолжению служения нет опасности, При церкви колокольня каменная, на ней колоколов 5. Ограда каменная, крепкая».

У 2000 р. встановлено меморіальну дошку на честь засновника церкви Герасима Кондратьєва. 10 жовтня 2011 р. біля дзвіниці Воскресенського храму, у спеціальній ніші встановили Камінь Кохання, привезений із Канн.

Зачаровувався красою Воскресенської церкви відомий художник К. О. Трутовський, він зобразив її на своїх полотнах «Весільний викуп» та «Сорочинський ярмарок».

Воскресенська церква є не лише пам’яткою архітектури, окрасою нашого міста, свідком усіх буремних подій, пов’язаних із історією Сум, а ще зберігає багато таємниць та легенд, які до цього часу повністю не розгадані. У давнину церква мала просторий підвал, який згодом засипали. Ймовірно, що він призначався для притулку під час нападу і там зберігали харчі. Легенди твердять, що саме з підвалу йшов підземний хід до р. Псел. Інша легенда розповідає про замуровану дівчину в стінах храму, якою ніби була сестра Герасима Кондратьєва – Марія. Хто вона насправді? Ким була? Не відомо.

Нажаль, автентичний вигляд Воскресенської церкви не зберігся, адже храм пережив три значні пожежі, його було відреставровано. Зараз церква діюча, відноситься до Київського патріархату.

Cуми вистояли проти багатьох навал. Що ж допомагало нашим предкам? Нам здається – цей храм, земля освячена, дім без бійниць і веж. Поспішаючи в повсякденній суєті, знайдіть час, зупиніться і вдивіться в цю вічність.
Криминальная субкультура молодежи

Пушкарь Маргарита, ученица 8 класса Роганськой гимназии

Харковського районного совета Харківськой области

Руководитель: Истомина Марина Викторовна, учитель географии и біологии

Роганськой гимназии Харковського районного совета Харковськой области


Проблема детско-юношеской преступности в последнее время выступает с особой остротой. И дело не только в постоянно растущих показателях числа и видов преступлений, в которые вовлекаются подростки и юноши. Подрастающее поколение, все больше проявляя те или иные формы делинквентного поведения, способствует деформации нравственных и социальных норм общества, культивированию асоциальных установок и стереотипов в армейской среде. Формируется особая девиантная и криминальная субкультура молодежного общества.

Криминальная субкультура молодежи — это образ жизнедеятельности несовершеннолетних и молодежи, объединившихся в криминальные группы. Она является основным механизмом криминализации молодежной среды и от обычной подростково-юношеской субкультуры отличается асоциальным и криминальным содержанием; ярко выраженными тоталитарными способами влияния на поведение людей; закрытостью от педагогов и взрослых; наличием строгой криминальной морали и санкций; упорядоченностью и систематизацией статусно-ролевого поведения ее участников. В обычных условиях и в специальных учебно-воспитательных учреждениях местами ее функционирования являются школьные и училищные туалеты, подъезды домов, подвалы, чердаки, отдаленные скверы, отдельные строения и места, слабо контролируемые официальными властями и должностными лицами. На жаргоне молодежи такие места получили название «тусовки». Тусовка — это времяпрепровождение, представляющее собой общение с друзьями, обмен информацией, совместные выпивки, антиобщественное поведение.

В основе возникновения и развития криминальной субкультуры лежит комплекс многоуровневых причин и условий. Среди множества причин выделяют появление новых видов преступлений вследствие экономических неурядиц и наличия теневой экономики, а также отсутствие ясной и общепринятой идеологии в обществе, засилье криминальных философии и стереотипов, тиражируемых в СМИ и неформальных объединениях молодежи, дезориентация молодежи относительно моральных ценностей;

На образование криминальной субкультуры действуют два механизма: механизм поиска личностью психологической и физической защиты в новой среде и механизм взаимной агрессии членов сообществ, взаимного наказания и притеснения слабых ради собственного удовлетворения и возвышения.

Главным условием формирования асоциального сознания и поведения молодежи, условием запуска механизмов отрицания ответственности за совершенные действия и самооправдания является наличие криминальной идеологии.

Криминальная идеология — это та система понятий и представлений, которая сложилась в групповом сознании несовершеннолетних и молодых преступников, та их «философия», которая оправдывает и поощряет преступный образ жизни и совершение преступлений, снимает психологические и нравственные барьеры, которые человеку надо преодолеть, чтобы пойти на преступление.

Элементы криминальной субкультуры можно классифицировать следующим образом.

1. Поведенческие атрибуты — «законы», правила и традиции «другой жизни», клятвы и проклятия.

2. Коммуникативные атрибуты — татуировки, знаки, клички, уголовный жаргон, выступающие как средство общения, межличностного и межгруппового взаимодействия.

3. Экономические атрибуты — «общий котел» и принципы материальной взаимопомощи, являющиеся материальной базой криминальных групп, их сплочения и криминализации.

4. Сексуально-эротические ценности — особое отношение к лицам противоположного пола, половые извращения, проституция, порнография, эротика, гомосексуализм.

5. Особое отношение к своему здоровью — от симуляции болезней, самоповреждений как способов достижения определенных выгод до занятий спортом, накачкой мышц, строгого соблюдения режима жизни и питания.

6. Стратификационно-стигмативные элементы, разделение членов сообщества на иерархические группы в соответствии с занимаемыми ими положением, позволяющие «верхам» разделить членов сообществ на иерархические группы в соответствии с занимаемым ими положением, «пометить» каждого из них. К этим элементам можно отнести «прописку» как способ стратификации несовершеннолетних и молодежи, клички, татуировки, привилегии для определенных лиц.

Традиционная схема стратификации членов криминального сообщества молодежи включает: «верхи» (авторитетные подростка и юноши, которые «держат власть» на определенной территории и имеют непосредственную связь с «крестными отцами» либо с их приближенными из числа взрослых и выполняют их указания); «средний слой» («нормально живущие», «пацаны»); «низы» (униженные и эксплуатируемые подростки: «чужаки», случайно оказавшиеся на территории, контролируемой группой, или «свои» - нечисто прошедшие прописку).

Факторами, определяющими статус подростка и молодого человека в криминальной структуре, являются: возраст; стаж криминальной деятельности; «бывалость», т.е. жизненный и преступный опыт; наличие влиятельных покровителей; поведение во время задержания в правоохранительных органах; национальная принадлежность; отношение к официальным активистам; наличие у человека личностных качеств, особо ценимых в данной криминальной группе (организаторские способности, жестокость, находчивость, цинизм, физическая сила и пр.).

Подитоживая все вышесказанное необходимо отметить, что основными социально-психологическими мерами профилактики криминальной субкультуры в нашем обществе должны стать:

- создание надежной психологической защиты для каждого подростка и молодого человека, включение его в общественно одобряемые виды деятельности, повышение его правовой и психологической компетентности;

- формирование во всех учебных и воспитательных заведениях социально ценных традиций, гуманизация межличностных отношений между администрацией и подростково-юношеским контингентом;

- показ негативных последствий участия молодого человека в криминогенной группе, развенчание криминальных авторитетов, создание барьеров для свободного переноса традиций и норм уголовного мира в подростково-юношескую среду и др.
Адольф Добрянський — видатний

закарпатський громадський та культурний діяч, юрист, письменник

Реднік Віктор, учень Плосківської ЗОШ І-ІІІ ст. 8 класу Свалявської районної ради Закарпатської області

Керівник пошукової роботи: Шипович Юрій Юрійович, керівник гуртка «Етнографічне

краєзнавство» ЗЦТКЕСУМ
Мій рідний край - Закарпаття, із-за певних історичних умов, всю історію розвивався окремо від інших регіонів України і місцева еліта, весь час боронячи свій народ від асиміляції, змушена була прикладати неймовірні зусилля, щоб уникнути етноциду. Зразком такого патріотичного дворянства можна назвати постать відомого закарпатського політичного та культурного діяча Адольфа Добрянського.

Народився Адольф Добрянський 19 грудня 1817 року у селі Рудлово Земплинського комітату Австрійської імперії (нині Вранов-над-Топлей, Словаччина), де його батько був священиком. Майже всі Добрянські в 16-19 століттях користувалися шляхетським гербом «Сас» та внесені до гербовника шляхти Галицької і Буковинської.

Батьки Адольфа були досить освіченими людьми. Так, його мати Шарлотта розмовляла німецькою, угорською, французькою, латинською та російською мовами.

Вищу освіту Добрянський здобував у Кошицах і Егері, на філософському та юридичному факультетах. У 1840 році його призначили практикантом в Виндшахт, близько Банської Штявниці.

Розгоралася угорська революція, і Добрянський зрозумів, що його життя в небезпеці. Особливо він переконався в цьому, коли у вересні поїхав у відпустку в Завадку, і по дорозі дізнався про страти угорцями кількох словацьких патріотів. Він переховувався у свого батька на Спіші і у зятя Яницького в Мальцові біля Бардейова.

19 квітня 1849 році Добрянського призначили цивільним комісаром при російському війську Франца Зичія, направленому Російською імперією, союзницею Австрії, для придушення угорського повстання.

Після закінчення повстання Добрянський разом з кількома русинськими патріотами поїхав до Відня, де депутація, наділена повноваженнями від єпископа Йосипа Гаганця, удостоїлася прийому в імператора Франца Йосифа. Делегати виявили прохання приєднати Угорську та Галицьку Русь. Це прохання задоволене не було, однак незабаром був утворений Ужгородський округ, в якому на адміністративні посади були призначені русини. Так, А. Добрянський отримав посаду начальника канцелярії в Ужгороді. За його ініціативою були призначені русинські чиновники, діловодство велося русинською мовою, з'явилися русинські написи на вулицях. Авторитет Добрянського виріс до небачених висот - він став неформальним лідером русинської еліти.

У 1867 році Адольф Іванович вийшов у відставку з державної служби, і повністю присвятив себе справам національного відродження Карпатської Русі, оселившись у своєму власному маєтку в Чертижному.

У 1871 році угорськими націоналістами було організовано замах на Адольфа Добрянського, жертвою якого став його син Мирослав. Той отримав важкі поранення в результаті нападу на їх карету в центрі Ужгорода. Добрянський вже не міг відкрито відвідувати русинські збори, брати участь у громадському житті.

Восени 1881 року Добрянський на прохання діячів галицько-русинського руху переїхав зі свого маєтку в Чертижному у Львів. Там він очолив боротьбу галицьких русинів за національне самовизначення, що не сподобалось полякам, котрі контролювали цей регіон. Проти Добрянського, його доньки Ольги Грабар (матері художника і мистецтвознавця Ігоря Грабаря) і ряду інших діячів у 1882 році був розпочатий судовий процес. Після суду, на якому вони були виправдані, Добрянському довелося переїхати до Відня.

Помер Адольф Добрянський 6 березня 1901 року в Інсбруку (Австро-Угорщина).

Адольф Іванович був русофілом, але русофільство 19 ст. не ототожнювалось зі зрадою Україні. Кінець кінцем, русофілами були і Яків Головацький, і Олександр Духнович та багато інших західноукраїнських будителів. Закарпатські просвітителі, гноблені угорцями, шукали підтримку від тієї держави, яку рахували своєю - слов’янською. Такою вони сприймали Росію, не знаючи про справжній стан речей там.

Перебування А.Добрянського у російській армії генерала Паскевича, що придушила угорську революцію, також не можна вважати зрадою. Він був патріотом не Угорщини, а свого народу. Угорські революціонери вважали, що Угорщина є державою тільки для угорців, а інші народи повинні бути мадяризованими. Отже, для русинів, словаків, сербів, хорватів ця революція була чужою. Як підсумував один з біографів А.Добрянського А.Попов: «…Добрянский отлично понимал всю страшную опасность, которая грозила карпатороссам от побіды мадярских республиканцев над австрийским императором. Мадярская побіда равнялась полной національной гибели угророссов. Венгрія для мадяр!». Тому позиція Адольфа Івановича, як патріота свого народу, була зрозумілою і виправданою.

Ще у 20-30 рр. 20 ст. ім’я Добрянського звучало по всьому Закарпаттю: ним були названі вулиці міст та сіл, а 17 листопада 1929 року в Ужгороді встановили його погруддя роботи відомого скульптора Олени Шіналі-Мондич. Та, на жаль, за часів угорської окупації , в ніч з 22 на 23 травня 1939 року, мадярські вандали його знищили. У радянський період про Добрянського взагалі забули. Відсутня інформація про нього навіть у «Довіднику з історії України». Щоправда, в більш пізній багатотомної «Енциклопедії історії України» про Добрянського все ж згадують. Але невелика біографічна довідка, губиться серед десятків тисяч інших таких самих.

Між тим зарубіжні дослідники, які займалися вивченням біографії Адольфа Івановича, вважають його «у всіх відносинах видатною людиною». У Словаччині, США, Канаді багато науковців і сьогодні досліджують біографію та наукову спадщину Добрянського, а мером міста Медзилабореці (у минулому - Чертижне, де проживав та похований А.Добрянський) довгий час був його потомок Мілан Добрянський.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   39   40   41   42   43   44   45   46   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка