Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка44/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   61

ПАМЯТНИКИ ЛУГАНСКА, ИЛИ ВЕЧНОСТЬ, ЗАКЛЮЧЕННАЯ В ГРАНИТ

Резникова Анастасия, ученица 9-А класса ГУ «Луганский учебно-воспитательный комплекс

специализированная школа 1 ступени-гимназия № 52» Руководитель: Дурницкая Оксана Анатольевна,

учитель высшей категории, старший учитель
Как часто у нас возникает желание запомнить мгновение, остановить необратимый поток времени хотя бы на миг! Конечно, мы можем сделать фотографию – и тогда нужный нам момент останется на пленке. Но где вероятность, что его никто не удалит? Другое дело – скульптурные композиции, попросту – памятники. Как сказал Федор Абрамов, русский писатель и литературовед: «Памятники культуры – это генераторы духовной энергии, вложенной в них теми людьми, которые их создавали, а также теми людьми, которые на протяжении многих веков им поклонялись. Разрушая памятники культуры, мы разрушаем самое ценное – духовную энергию народа».

Скульптуры – особая часть истории любого города. Они, словно сыновья времени, ревностно оберегают нашу культуру, следят, чтобы никто не посмел разрушить ее, наибольшее наследство, доставшееся нам от предков, которое дороже всяких денег…

Я ценю культуру народов мира, но самой дорогой и близкой для меня является культура Луганска, моего родного города, который изначально был небольшим промышленным поселением. Со временем наш город обрел собственную историю и культуру. «Мы должны знать прошлое», – с таким девизом устанавливали памятники в советский период. Поэтому луганчане могли любоваться скульптурами, в основном, советских военных и известных партийных деятелей.

Но жизнь семимильными шагами двигалась вперед, перелистывая страницы истории: события сменялись одно за другим. Вскоре в городе начали появляться стелы, целые мемориальные комплексы, увековечившие память о бессмертных подвигах народа во время Великой Отечественной войны: «Летят журавли…», Пилон Славы, «Во имя Отчизны - победа».

В 90-х годах прошлого столетия, во времена «перестройки», в Луганске были установлены политически нейтральные памятники – историю нашего города увековечивают бюсты шотландского промышленника Карла Гаскойна (одного из основателей Луганска), первого городского головы Н. Холодилина; трудовые свершения горожан прославляют скульптуры Литейщика и Пожарных.

Любители литературы могут насладиться атмосферой творчества вместе со знаменитыми писателями и поэтами, правда, заключенными в гранит. К примеру, у Академии культуры и искусств расположился памятник Матусовскому. Михаил Львович как бы напоминает студентам, что при желании можно достичь многого.

С нашим городом связана и память о человеке, внесшем огромный вклад в развитие русской речи, создавшем «Толковый словарь живого великорусского языка», – Владимире Ивановиче Дале. Памятник изображает его с раскрытой книгой, полностью погрузившегося в работу. Еще один памятник творческой личности, поэтессе, расположен у одного из входов в сквер Молодой Гвардии. Татьяна Снежина изображена в виде свечи, она словно парит в воздухе, у ее ног вздымается облако. За спиной поэтессы находятся крылья, одно из которых сломано, тем самым символизируя оборвавшуюся жизнь Татьяны. Из правой руки бронзовой девушки падает микрофон, а левая держит символы поэзии – чернильницу и перо.

Кто не слышал о каменных скульптурах с острова Пасхи? А Луганск может гордиться своей собственной коллекцией каменных изваяний, расположенных на территории ЛНУ имени Т. Шевченко. В виде каменных баб до нас дошла память о половцах (племени, жившем на территории современного Луганска в XI-XIII ст.).

И пусть наш город небольшой. Но главное, что в нем есть люди, достойные быть увековеченными в камне, люди, которые верили в свой Луганск и делали все для его развития. Так было раньше, и так будет всегда, пока мы будем ценить нашу культуру: ведь она, как сказал Лешек Кумор, «очеловечивает» людей.
ТРАВНИКИ ЧУГУЇВЩИНИ

Рєук Дар’я, вихованка гуртка «Юні етнографи» Чугуївського центру

туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради

Керівник: Логачова Надія Валентинівна, методист, керівник гуртків-методист

Чугуївського центру туризму та краєзнавства Чугуївської міської ради


Дуже часто мої бабусі та дідусь скаржаться на своє здоров’я та на величезні ціни на ліки в аптеках. А як же лікувалися наші пращури, коли не було аптек? Це питання і стало метою роботи – знайти та познайомитися з людьми, які займаються збором лікарських рослин, перейняти їх досвід.

Г.С.Сковорода казав: «Не заважай природі, а якщо можеш, відвертай перешкоди і неначе дорогу їй очищай: воістину сама вона чисто і вдало вчинить... Яблуню не навчай родити яблука, вже сама натура її навчила... Вчитель і лікар - не тільки вчитель і лікар, а служитель природи, єдиної та істинної лікувальниці і вчительки».

Східна мудрість говорить, що «немає такої рослини, яка не була б лікарською, немає такої хвороби, яку не можна було б вилікувати рослиною».

Поки відбувався розвиток і становлення науки фармакології, всі лікарські засоби в світі готувалися виключно з використанням рослин. Найбільш шанованими людьми в містах і селах вважалися ті, хто добре розбирався в рослинах і вмів за їх допомогою лікувати людей.

Ось таких людей я відшукала та познайомилася з ними і з їх ремеслом.

Мариніч Елеонора Миколаївна розповіла, що заготівлю лікарських рослин ведуть з ранньої весни до пізньої осені. При цьому враховується екологія місцевості, де вони ростуть. Збирають їх подалі від автомобільних трас, промислових підприємств. Не можна заготовлювати рослини на полях, де застосовують мінеральні добрива, отрутохімікати.

У кожної трави є свій енергетично сильний час, коли вона має найбільшу цілющу силу. Раніше збирати трави починали на Русальному тижні.

Наступний збір починався на Маковія. Зараз зі зміною клімату збір лікарських трав розпочинають раніше, по мірі дозрівання. Збір трав повинен відбуватися в першій половині доби, до 12 годин, «поки день прибуває, щоб і сила прибувала». Іноді, як на Купала, починали збір трав вночі. Саме вночі трави вбирають більше вологи та корисних речовин, виводячи з себе шкідливі елементи, тобто самоочищаються. Для кожної хвороби існує свій час збирання ліків. Якщо рослина застосовується для зміцнення організму, підвищення рівня гемоглобіну, збільшення ваги, для «сили», слід збирати на молодика, «щоб зростала, як місяць зростає». Коли ж слід позбутися виразки, хвороби шкіри, бородавок, траву треба збирати на повний місяць, який буде йти на спад, на зменшення». З Елеонорою Миколаївною пройшла багато кілометрів в пошуку необхідних лікарських рослин та ознайомилась з багатьма з них. Травники при своїй роботі використовують багато літератури про лікарські рослини.

Колбасенко Зоя Яківна розповіла, що «треба заготовлювати тільки ті частини рослин, в яких містяться лікарські речовини.

Кору дерев і кущів слід збирати навесні, в період найбільшого сокоруху, в цей час її легко відокремити від деревини.

Бруньки слід збирати в пору їх набухання, коли вони ще не рушили в зростання. Бруньки, які розпустилися лікарської цінності не мають.

Листя збирають в період утворення бутонів і цвітіння. Краще це робити в суху погоду з ранку, після того як просохне роса. Вологі листя швидко чорніють і псуються.

Квітки і суцвіття збирають на початку цвітіння вручну, обриваючи квітконіжки. При зборі квітів найбільші треба залишати для дозрівання насіння - вони продовжать рід рослини.

Трави - надземна частина рослин разом з квітками, заготовлюються цілком, їх зрізують серпом на рівні нижнього листя. У деяких рослин зрізується тільки квітуча верхівка з верхніми листками, бо у голих стеблах дуже мало лікарських речовин. Слід мати на увазі що чим рослина міцніша, колір більш насичений, смак різкіший, запах виразніший, тим вона сильніша, довше буде зберігати свої цілющі властивості.

Плоди і насіння збирають після їх повного дозрівання та сушать. Соковиті плоди (ягоди) краще збирати рано вранці або ввечері, акуратно відділяючи їх від плодоніжки, укладаючи шарами в плетені кошики.

Коріння і кореневища зазвичай збирають восени, коли обсиплеться насіння і зів'яне надземна частина рослини. Їх викопують лопатами на відстані 10-15 см від стебла, обтрушують від землі і укладають в кошики, потім промивають холодною водою. Промиті коріння розкладають на рогожці або на траві, підсушують і після цього видаляють залишок надземної частини. Підсушені коріння і кореневища сортують, великі розрізають на частини.

При зборі лікарських рослин застосовують садові ножиці, секатори, ножі, палиці з гачками для нагинання рослин.

Слід пам'ятати, що на лікарські рослини, як і на все інше, бувають врожайні і маловрожайні роки. Не треба робити заготівлю трав з року в рік на одному і тому ж місці - вони повинні відтворити свої природні запаси. Необхідно також пам'ятати, що трави на ділянці збору повністю не виривають, окремі екземпляри залишають для збереження природних запасів.

Частини рослин після збору деякий час залишаються живими і в них відбувається дихання, випаровування вологи і інші фізіологічні процеси. Тому основним завданням сушіння є видалення з сировини вологи, чим швидше проходить сушка, тим вища якість сировини.



Елеонора Миколаївна розповіла, що сушать рослини в добре провітрюваних місцях - на горищі, під навісом, на стелажах, - не допускаючи попадання прямих сонячних променів. Сировина тонким шаром розкладається на мішковині, рогожці, папері.

Зоя Яківна попереджує, що не можна допускати змішування рослин при сушінні. Ядовиті і сильнодіючі рослини сушать окремо від інших рослин. Високоякісною сировиною вважається та, яка при заготівлі, сушінні не втратила свого зовнішнього вигляду, запаху, кольору. Висушені корені, кореневища, кора і стебла повинні ламатися, а не гнутися, листя і квітки - легко перетиратися пальцями, плоди та насіння при пересипанні видавати звук шелестіння, ягоди розпадатися на частини, не утворюючи згустків.

Качан Михайло Олексійович розповів, що лікарські рослини вже в сухому вигляді змішують в необхідних пропорціях в збори відповідно за призначенням: шлункові, жовчогінні, сечогінні. Рідкісні, сильнодіючі, отруйні рослини зберігають окремо від інших рослин і додають в збори безпосередньо перед їх використанням. Висушені лікарські рослини, а також різні збори, зберігають в спеціальних коробках, в мішках, виготовлених з паперу або з тканини, в прохолодному сухому, приміщенні, що добре провітрюється. До них кріплять етикетку з назвою рослини, роком заготівлі, а якщо це збір, вказують його склад.

Термін зберігання коренів, кореневищ і кори 2-3 роки, трави, квіток і листя - до 2 років.

Сучасні аптеки скупляють лікарські рослини у травників, навіть заказують необхідні рослини.

З рослин і їх зборів готують відвари, настої, настоянки, соки, мазі, масла, порошки. Застосовують їх як всередину, так і зовнішньо - для обтирання, розтирань, примочок, компресів.

Перед тим, як почати лікування травами, слід порадитись з лікарем. Приймаючи їх, треба дотримуватися дозування, зазначеного в рекомендаціях.

Інформанти проходять пішки, проїжджають на велосипеді багато кілометрів, щоб знайти та зібрати лікарські трави, бо для трави - служити людині - вище служіння. Служачи людям, трави еволюціонують. Кожна трава має свою силу, енергію і інформацію. Доторкнувшись до трави рукою, можна взяти її силу.

Працюючи над темою, навчилась збирати, сушити та зберігати лікарські рослини. Знання потихеньку відкриваються тим людям, хто ними цікавиться, хто здатний їх сприйняти. Зібравши інформацію про лікарські рослини, сформувала разом з інформантами три основних правила для лікування.

По-перше, потрібна достатня самодисципліна та наполегливість пацієнта. Хворий повинен сам протягом тривалого часу заварювати трави, вчасно їх вживати, при цьому дотримуватися необхідної дієти, утримуватися від алкоголю, не курити, вести здоровий спосіб життя.

По-друге, чекати серйозного результату можна тільки при використанні високоякісної сировини. Заготівля цілющих трав непроста. Вона вимагає не тільки спеціальної освіти, але і певних людських якостей і знань, які передаються від одного травника до іншого, часто в результаті родової передачі.

По-третє, зцілення травами має бути в комплексі з пошуком причин недуги.

Купити лікарські трави та збори маєте можливість на ринку ХТЗ (м. Харків) у Мариніч Елеонори Миколаївни, на ринку (м.Чугуїв) у Качан Михайла Олексійовича та Колбасенко Зої Яківни. Будьте здорові!


ГЛОБАЛЬНЫЕ ПРОБЛЕМЫ СОВРЕМЕННОСТИ

Ригун Алёна, ученица 7(11) класса Купянской гимназии№1 Купянского городского совета. Руководитель: Вербицкая Наталья Витальевна, учитель зарубежной литературы.

В наше время существует множество жизненных проблем. Но самая важная проблема-это проблема взаимоотношений. Ведь сейчас важнее для социума, это обеспечить все условия для комфорта и удовлетворения своих потребностей. Мы добиваемся хорошего положения в обществе , делаем то, что от нас ждут другие . При этом забываем о своих мечтах, которые ставили как цель раннее . Вся глупость в том ,что действительно мы ставим мнение других людей на первое место , делаем всё с мыслью, что подумают другие, а ещё хуже , когда мы не делаем что либо, боясь мнения других . Ведь зависимость от других людей заставляет нас время от времени одевать маски и на время мы же сами себя превращаем в куклы, мы часто умалчиваем свои мысли, предложения, идеи . Сдерживаем свои поступки, и как сказал Пьер де Ронсар, ” Весь мир — театр, мы все — актеры поневоле, Всесильная Судьба распределяет роли, И небеса следят за нашею игрой!”И я согласна с этим высказывание, и если жизнь сравнивается с игрой в театре ,то мы вынуждены играть до конца ,ведь вместо того, что- бы прожить свою жизнь как нам угодно, вместо этого мы пытаемся угодить другим .

На сегодняшний день происходит смена приоритетов и моральных ценностей, это создаёт большие конфликты в обществе . По-моему мнению , этот мир можно сравнить с ягодным полем , где ягоды делятся на добро и зло и какую сорвать, решает каждый сам для себя . Хотя, мы одного поля ягоды как сказал Раскольников в романе Достоевского . А ведь действительно ,все мы похожи нашими пороками и тайными желаниями . К примеру, в 21 столетие у общества есть один большой, общий порок , и как бы это ни звучало странно ,но это умственная деградация. Считается ,что молодое поколение это будущее, но какое ждет будущее нас. Если подрастающее поколение уже разучилось находит общий язык , разучилось получать удовольствие от прочитанной бумажной книги . Но все же я не теряю надежды ,что все изменится , все равно каждый из нас рождается индивидуумом , а личность уже формируется в результате воспитание и общением с обществом, которое нас окружает .А самое страшное не умственная деградация ,а нравственная, мы стали забывать о том, кем мы являемся и для чего живём .Эту проблему затрагивает чуть ли не каждый писатель в своих произведениях ,а лишь нужно уметь читать между строк. Например, как в романе Булгакова” Мастер и Маргарита” , автор выкрывает все пороки показывает, что люди на столько низко пали, что сам дьявол решил им на это указать. Стоит обратить внимание ,что это весьма толковый роман , который действительно достоин внимания каждого .Часто мы не видим того, что видят великие писатели . У этого выплывает еще один не малозначимый казус общества -деление людей на сорта. Кто- то считает себя лучше других . Отнюдь, все мы равны.

Социум , где мы живем, напоминает картину , на которой изображено много людей или даже общество, которое загнуто в рамки. К сожалению, проблема современности еще состоит и в том, что люди разучились ценить и я не говорю об материальных вещах ,я имею ввиду ,разучились ценить жизнь и близких себе людей. Мы всю жизнь в погоне за чем- то лучшим , за чем -то большим ,не подозревая, что являемся счастливыми на данный момент . Ведь как было сказано в произведении”451 градус по фаренгейту “ Бредбери : Они не знают, что вся их жизнь похожа на огромный пылающий метеор, несущийся сквозь пространство. Пока он летит, это красиво, но когда-нибудь он неизбежно должен упасть”. Эта цитата наталкивает на следующий проблемный вопрос: в чем смысл жизни, если метеор неизбежно должен упасть?


Я думаю, что смысл жизни люди определяют сами для себя , они самостоятельно решают , что для них важнее , ставят себе цели . Самое страшное, когда человек не имеет цели в жизни и не знает ,для чего просыпается по утрам . Ведь по- моему мнению человека по жизни движет цель , пока человек идет по дороге к этой цели, он саморазвивается, что немаловажно . Ведь саморазвитие прежде всего. Но если рядом с человеком не будет для него родной души , которая будет поддерживать и верить , то шансы на успехи совсем низки. И не важно , кто это: любимый человек или просто друг, ведь главное отношения этого человека к тебе .А ведь коммуникабельность тоже является проблемой на сегодняшний день. Люди могут губить , спасать , делать счастливыми и несчастными одновременно других .

Если задуматься , на что способен человек , можно сказать ,что всё в его власти . Но одновременно мы являемся всего на всего мелкими людишками , которые являются циничными , жадными , не умеющими ничего ценить в жизни . И как бы человек не был самовлюблен , он все равно осознаёт ,что действительно так и есть . Все мы ищем какой то выгоды в любой жизненной ситуации , все мы хотим наилучшего ,но не хотим не чего делать . Многие, когда осознают это, пытаются изменить мир , строят грандиозные планы, а какой в этом толк? Ведь, в первую очередь, нужно начать с себя, а другие, глядя на это, тоже начнут меняться. Если долго рассуждать , человек вроде бы как способен на всё, но не способен быть постоянно честным и искренним всю жизнь, и это факт . “Одна ложь родит другую”, сказал Публий Теренций. И это так.

Всю нашу жизнь мы встречаемся с враньем каждый день, она может быть маленькой и незначительной, но она есть. И вопрос не в том, о чём мы врём ,а вопрос в том, зачем мы это делаем. Сами люди порой не могут ответить на этот вопрос.

Таким образом, общество само виновато в своих проблемах и лишь оно само может всё исправить. И никто другой.


AQVA – це життя

Роженко Дарина, вихованка гуртка «Юні археологи» КЗ «Харківська обласна станція

юних туристів» Харківської обласної ради, учениця 9 класу

Березівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Харківського району

Керівник : Кривопустова А.Б., керівник гуртків КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»

Харківської обласної ради

Вода… Таке коротке, але ємке

Вода! У тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху!

Тебе неможливо описати.

Тобою насолоджуються, не відаючи, що це таке.

Не можна сказати, що ти необхідна для життя, ти –

саме життя!

Антуан Де Сент-Екзюпері
Найпоширеніша та найпростіша на землі хімічна сполука водню з киснем називається водою.

Без неї неможливе існування на нашій планеті. З нестачею води життєдіяльність людини, тварин і рослин різко порушується або й зовсім припиняється. Відомо, що без їжі як люди, так і тварини здатні прожити певний відрізок часу, а от без води гинуть дуже швидко. Воду називають найдорожчим мінералом планети, коштовнішим за золото й алмази. Людина завжди мріяла про безсмертя. Мандрівники в заморських країнах, алхіміки у лабораторіях настирливо шукали еліксир життя та джерело вічної молодості. Вони навіть й не здогадувалися, що таємничий еліксир – це звичайна вода. Та сама вода, що заповнює моря, річки, випадає на землю дощами, вкриває її сніговим покривалом. Вода, без якої неможливе існування всього живого. Тисячу років може лежати у сухій землі зерно, та доторкнись його життєтворча крапля води – воно оживає. В усі часи вода перетворювала засушливі степи на плодородні поля, а спекотні піски – в квітучі оазиси.

Тож поговоримо детальніше про роль води в житті людини. Питна вода – це вода, яка придатна для вживання людиною внутрішньо і відповідає встановленим нормам якості. Без води людина може прожити від 3 до 5 днів. Саме рідина допомагає злагоджено працювати усім життєво важливим системам в нашому організмі. Ми всі знаємо, що людина складається на дві третини з води, та тільки не усі замислюються про те, що ми п’ємо щодня. А від цього залежить не лише здоров’я, але і усе наше життя. Організм людини важко переносить зневоднення. При втраті 1-1.5 л води з’являється відчуття спраги. Якщо людина втрачає 6-8 % своєї маси за рахунок дефіциту води, в її організмі порушується обмін речовин, гальмуються окислювальні процеси, зростає в’язкість крові, підвищується температура тіла, червоніє шкіра, з’являється м’язова слабкість, головний біль, в’ялість. При втраті 10 % води патологічні явища стають непоправними – людина втрачає свідомість. Втрата 21% призводить до смерті.

Донедавна панувало тверде переконання, що людству назавжди вистачить повітря й води. Насправді ж запаси прісної води на земній кулі далеко не безмежні, а у зв’язку з безперестанним розвитком промисловості й сільського господарства її в багатьох місцях явно недостатньо.

Населення земної кулі росте дуже швидко. Чи вистачить на Землі чистої прісної води, щоб «напоїти» людство, тобто задовольнити його фізіологічні й виробничі потреби? З кожним роком це питання стає все більш актуальнішим для всіх континентів нашої планети. Все частіше постає питання про використання забрудненої води, яка негативно позначається на здоров’ї людини, тому що в ній підвищений зміст шкідливих елементів, мало не уся таблиця Менделєєва. Майже всі свої хвороби (близько 90%) людина отримує після вживання неякісної і неочищеної води. Проблема питної води так чи інакше постає нині перед будь-якою країною. «За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, в наш час до 80% захворювань пов’язані з вживанням неякісної питної води. Найбільш благополучна в цьому Америка підрахувала, що забруднену токсичними речовинами воду п’ють близько 60 млн її мешканців. З цієї причини щорічно захворює 900 тисяч осіб. Приблизно тисяча з них кожного року вмирає. А якщо взяти у світовому масштабі неякісну питну воду, яку вживає людство? А взяти ті місцевості, де взагалі питна вода страшенний дефіцит? Ось і виник сумний термін «хвороба цивілізації» - хвороби людини через неякісну питну воду. Тепер людство знає, що запаси прісної води, склад якої в системі водопостачання повинен відповідати вимогам Державного стандарту «Вода питна» на земній кулі далеко не безмежні, тому проблема якісної питної води залишається одним із найбільш актуальних, глобальних та гострих питань. А я дуже хочу поставити питання всім людям планети:


  • Чому, знаючи про проблеми, пов’язані з питною водою, людина не береже водні ресурси й продовжує засмічувати річки й ставки, озера, джерела?

  • Чому, знаючи що природа не невичерпна, люди не бережуть її, а ще й «докладають» зусилля і руйнують те, що є?

  • Чому люди, знаючи, що після них жити онукам, та подальшим нащадкам, засмічують усе навкруги, знищуючи рослинний та тваринний світ, роблячи місцевість непридатною для життя?

Я ще дитина, школярка, та я знаю, що так не можна жити і вбивати все навкруги себе. Я знаю, що потрібно берегти природу. Я знаю, що кожна людина має право на життя, але як жити у цьому жорстокому світі, коли людина все руйнує і робить все, щоб життя стало неможливим для наших нащадків?

- КОЛИ МИ ПОБАЧИМО НАСЛІДКИ СВОЄЇ ДІЯЛЬНОСТІ І ПОЧНЕМО ЖИТИ У ГАРМОНІЇ З НАВКОЛИШНІМ СВІТОМ?


Український рушник «Хитцівському роду, нема переводу»

Романенко Юлія, учениця 8 класу Хитцівської ЗОШ І-ІІст.

Гадяцького району, Полтавської області, учасниця фольклорно-етнографічного об’єднання «Чорнобривці»


Керівник: Зубко Л.В. вчитель історії.
Ось у цих словах відомого етнографа звучить зміст нашого рукотворного дива – рушника сільської родини «Хитцівському роду, нема переводу».

Що є кращого у світі за мамину пісню, за вкраїнську світлицю, де пахне свіжоспеченим хлібом і терпкою м’ятою, де над образами та світлинами рідних у рамочках квітують вишивані рушники – обереги роду людського , захисники від усього злого? Рушник – це символ України, відбиття культурної пам’яті нашого талановитого народу. У його орнаментах бринить ніжно мелодія душі.

Старовинні українські народні рушники – раритети Полтавського краєзнавчого музею ім. В. Кричевського гаптовані вохристо-жовтими, світло-зеленими, темно-голубими кольорами різних пастельних відтінків з локальними кольоровими вкрапленнями і мають споріднені композиції. У найбільшій мірі це характерно для північно-східного Придніпров’я, особливо Гадяцького району Полтавської області.

Популяризатором народного рушника на Полтавщині став фольклорно-етнографічний колектив «Чорнобривці» нашої школи. Ми з моєю мамою та бабусею є активними учасниками цього об’єднання. Без нашого колективу не обходиться жодна представницька виставка творів декоративно-прикладного мистецтва. Майстрині ґрунтовно досліджують виняткове явище в національному мистецтві – народний рушник, опрацювали чимало книг, що розкривають минувшину України й частку її душі – традиційне народне мистецтво.

Вишивальниці теплотою свого серця, віртуозною голкою та ниткою відроджують славу українського, зокрема Полтавського краю. Наші рушники бачив Київ на Дні Полтавського земляцтва, Львів під час святкування Різдвяна зірка, Івано-Франківськ «Коляда на Прикарпатті», м. Чернівці «Гостини у Товтрах на Першу Пречисту, м. Полтава «Великодня паска», м. Гадяч «Балто – Чорноморська конфедерація». Географія наших подорожей – презентацій українського рушника дуже широка, недарма ж голова Гадяцької РДА відмітив що Гадяцький рушниковий край пише свою історію голкою на полотні.

І останнє із робіт нашого колективу Дерево Життя Хитцівського роду є цьому підтвердження. Цей рушник – це вигадлива тричастинна композиція, в основі якої на білому тлі вигаптуване Дерево Життя, що символізує у вертикальній площині триєдність Світу: Прави, Яви і Нави – Неба, Землі й Потойбіччя, а в горизонтальній - чотири сторони світу. Підземне життя характеризується орнаментом коріння, яке перев’язане стрічкою темного кольору, з боків – рослинне буйноцвіття. З коренів виростають і квітнуть соняхи – сонця з меншими квіточками й листочками. Середня частина – сучасне життя – буття займає значну площу рушника. Дерево, розгалужуючись, вінчається своєрідним тризубом, в якому дві симетричні «цибулинки» та багатопелюсткова квітка. На тлі рушника, між великими і середніми квітками – розетками, вишита суцільна плетінкова орнаментика.

У верхів’ї – птахи, небесні представники, вище – народження нових зірок – світів. Унизу жовтувато-голубими нитками гаптований фриз геометричного орнаменту, з боків в’ється барвінок – символ краси, оспіваний у народних піснях. Його темно-зелений колір – як оберіг вірного кохання козака – парубка та вродливої дівчини. На Дереві Життя як і в Природі присутня асиметрія розташування різних символів – елементів рушника. Маленька і велика пташечки, гроно винограду і лист, дві і три квіточки робить рушник загадковим, цікавим, неповторним. Його хочеться дивитись і дивитись, відкриваючи щось нове і неординарне у способах вишивки. Своєю композицією, буйноквіттям та різнотрав’ям, своєю довершеністю у верхній частині вигляд рушника нагадує картину К. Білокур «Цар – колос». Пастельна кольористика рушника передає настрої липневого свіжого ранку, коли більшість рослин досягли свого апогею у рості, навіває спокій та умиротворення душі селянина – хлібороба, який покладає великі надії на щедрий урожай його життєвої ниви. Витвір рук наших майстринь – глибоко традиційний, а кожна композиція – неповторна, творчо-осмислена. Елементи декору, орнаментальні мотиви ніде не повторюються. Основу мистецтва колективу складає орнамент, який характеризується ритмічною повторювальністю. Сюжетами виступають Світове Дерево, деревця, квіти, птахи, Однооке Божество, хрест-дерево, поширені в більшості областей Лівобережжя, Придніпров’я, зокрема у Полтавському краї. Щоправда, всім регіонам етнографічної Батьківщини властиві ці архетипи.

У минулі та нинішні часи українські майстрині - чарівниці творять ці мистецькі дива. З давніх-давен українці замислювалися, як починався світ, яка була першооснова. У світославних українських колядках у поетичній формі уповідається про «глибоку воду» на якій стоїть Дерево – явір, калина, верба:«На явороньку три голубоньки радоньку радять, як світ сновати». (Золотослов – К.,1988 – с. 48) Світове Дерево – центр космосу , стрижень, навколо якого закручується життя, вісь Всесвіту. Воно часто ототожнюється з деревом Життя – книгою доль. На листі, квітах, пелюстках, стеблах, зірках, птахах і, головне, стовбурі ніби написані людські долі. Коли людина вмирає, зривається листок чи осипаються пелюстки. В одному із збірників О.М. Афанасьєва (Дерево жизни – М., 1982 – с. 30) є така загадка, в якій дуже образно і мудро сказано:



Стоїть дерево, на дереві квіти,

під квітами – котел, над квітами – орел;

квіти зриває, в котел скидає, квітів не меншає, в котлі не більшає.

Відповідь: «Життя і Смерть».

В усіх народних рушниках присутнє Дерево Життя, що підтримує небеса. Воно нестримано тягнеться до життєдайного Сонця, до Бога – Світового Розуму, Творця Всесвіту. Корінь його у підземному світі, стовбур – між небом і землею, гілля занурене в Космос. На нашому ж Дереві роду вгору тягнуться колоски – прізвища найбільших родів нашого села Хитці, що огорнулось красою квітучих Зозулинцевих лук при впадінні річки Грунь у повноводний Псел.

Ріка тече, нові води приймає, життя триває. Так і на нашому рушнику, нові колосочки тягнуться до сонця, дозрівають зернята, а вони дадуть щедрий урожай хліба матеріального, хліба духовного, Хліба Життя.

Рушник «Дерево Життя Хітцівського роду» - це колективна робота творчого об’єднання «Чорнобривці».




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка