Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка48/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   61

ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА СУЧАСНИМИ ОЧИМА

Скляр Денис , учень 7- А класу Державної гімназії – інтернату з посиленою

військово – фізичною підготовкою «Кадетський корпус»

Керівник: Думич Л.П.., вчитель української мови та літератури

Серед імен, які викарбувані в невмирущій пам’яті людства, ім’я і Григорія Савича Сковороди – українського просвітителя - гуманіста, філософа, поета, педагога.  Життя Григорія Сковороди в наш час здається дивовижним, іноді навіть чудернацьким, адже його аскетичний спосіб життя не зовсім зрозумілий нам, його нащадкам, які вбачають сенс життя в матеріальних здобутках, у визнанні тощо. Ми, у гонитві за цінностями новітнього часу, на жаль забуваємо про дві простих істини – свободу та духовність. І якщо розповідь про життя та діяльність Сковороди сприятиме хоча б хвилинній подорожі у світ справжньої людської сутності, то справу, розпочату «мандрівним філософом» буде продовжено… Цікаво, що ні про одного філософа у світі не висловлено таких розбіжних думок, як про Сковороду. Сковороду вихваляли, як творця оригінальних думок та робили цілком несамостійним мисленником, що лише повторює чужі ідеї та слова . На думку одних, він є цілком несистематичний , та навіть хаотичний письменник, інші вважають його за теоретика та «вченого», що «розв’язував» наукові питання. Знов деякі гадають, що він переважно етичний мисленник або навіть «мудрець», що свою мудрість здійснив у своєму житті, Сковороду часто називали «філософом без системи».

Чому ж зараз , майже через триста років, близькі нам його ідеї ? Опитуючи дорослих, підлітків, я помітив, що немає людини, яка б нічого не знала про Григорія Савича, мало того більшість розуміє його вклад у скарбницю знань всього людства, більшість пригадала, про що мислив «мандрівний» Сковорода, якими темами він переймався, аналізуючи сказане мислителем, підкреслювали, що його творчість близька до сучасників , яким теж стали близькими мандри глобалізованим світом. Дивовижно, але Григорій Сковорода рідний не лише «скитальцям», а й кабінетним інтелектуалам.

І все ж таки мене цікавила думка: чи вважають сучасники Сковороду філософом, та як розуміють його філософію?

80 % опитаних, згодні з тим, що філософія, як визначав Сковорода, головна мета людського життя, бо голова справ людських є дух його -думки, серце; філософія прагне дати життя нашому духу, лицарство - серцю, ясність - думкам, як голові всього. Майже 95 відсотків погодилися з тим, що Біблія також навчає, як облагородити людське серце і з тим, що кордоцентризм Сковороди основується на Бозі, адже серце є для Бога, «належить Богові, а Бог належить йому. Воно – приятель Бога, а Бог – йому приятель». На думку Сковороди, «в Бозі усе і усе із нього, але Він є нічим (конкретним) із того, що в цьому усьому, бо Він над усе і усе у Ньому». Філософ знаходить відповідні поняття, щоб якнайправдивіше охарактеризувати Боже буття: «джерело», «світло», «сонце світу», «невидима сила, яка усе наповняє і усім володіє», «Першоначало», «Буття усьому», «Ум всемірный» тощо. Найважливіше те, що Сковорода усвідомлює немічність поняття «пантеїзм», тому розглядає світ як безмежно віддалений від трансцендентного Бога.

Для будь-якого релігійного філософа Сковорода справжній скарб: «Начало премудрости – разумети Господа. Если кто не знает Господа, подобен узникам, воверженным в темницу. Таков что может понять во тьме? Главнейшій и началнейшій премудрости пункт есть знаніе о Бозе. Не вижу Его, но знаю и верую, что Он есть. А если верую, тогда и боюсь; боюсь, чтоб не разгневать Его; ищу, что такое благоугодно Ему. Вот любовь во исполненіи заповедей, а соблюденіе заповедей в любви к ближнему, любовь же не завидит и протчая». Задля пізнання Бога й живе людина: «А что ж есть живот вечный, если не то, чтобы знать Бога? Сіе-то есть быть живым, вечным и нетленным человеком и быть преображенным в Бога, а Бог, любовь и соединеніе – все то одно». Але , на жаль, ці цитати майже ніхто не знав і прокоментувати їх змогли тільки дорослі і тільки після того, як декілька разів їх перечитали.

34 % опитаних не погодилися з тим, що у його поглядах зливаються філософія і релігія. І все ж таки Сковорода, релігійний мудрець, був одночасно і філософом, бо за мету свого життя вважав лише відшукання істини.

100 % погодилися з тим, що Сковорода є повноправним мислителем про щастя, – більшого і глибшого, мабуть, і немає.  Дійсно щастя у Сковороди конкретизоване. І прикладів буде замало, щоб підтвердити цей факт. Для цього треба читати і виписувати Сковороду, що збагнув і робив мудрий Шевченко.

Переконання Сковороди можна вважати «філософією щастя»: «Немає солодкішого для чоловіка і немає потрібнішого, ніж щастя…» («Начальная дверь ко христіанскому добронравію»). На цьому шляху людині допомагає філософія – «головна мета людського життя». «Коли дух в людині радісний, думки спокійні, серце мирне, то й все світле, щасливе, блаженне. Оце й є філософія» (із спогадів

М. Ковалинського). Так «радість серця» і «духовний мир» змушують переосмислити вчення Епікура про джерело щастя. Воно в «печерах серця», «в душі твоїй глагол, от будеш з ним веселий! Воно в того, в кого «совість, як чистий кришталь» (Пісня 10), «ибо сердцем нечист не может Бога узреть, / и нельзя до сих мест земленному долететь» (Пісня 2). «Нет его нигде, затем что есть везде». Направду: «Чисті серцем побачать Господа». Цікавий факт, але 78 відсотків не змогли сказати нічого про Епікура та не згадали ні одної з його філософських думок. Всім опитаним сподобалася думка , що шлях до щастя, на думку мислителя, лежить через самопізнання, що відображені в гаслах – “пізнай себе”, “поглянь у себе”. Філософ вважає, що найважливішим у людині є її душа, або як він називає “серце”, із якого виходять і думки, і бажання, і почуття. 100 % пригадали тезу Сковороди про те, що основою щастя є «сродна» праця, тобто та, до якої людина має природні здібності. Відповідно до народної мудрості Сковорода вважав працю джерелом життя, а виховання, на його погляд, мусить здійснюватися за принципом «вродженості», вибору для тієї чи іншої людини якогось виду діяльності в силу її «природи». Всі опитані вважають не тільки слушною, але й актуальною думку письменник, який вбачає головне джерело нещасть і страждань людей у несправедливому розподілі праці тогочасного суспільства, який ґрунтується на нерівності. Тому він виступає проти поневолення людини, наруги над її гідністю.

Лише 5 % погодилися з думкою мислителя про здіймання по щаблях чесноти, про те, що аскетичне зречення земного світу дають привід прислухатись до сковородинського досвіду Бога:

О род плотскій! Невежды! Доколе ты тяжкосерд?
Возведи сердечны вежды! Взглянь, выспрь на небесну твердь.
Чему ты не ищеш знать, что то зовется Бог?
Чему не толчеш, чтоб увидеть Его ты мог? (Пісня 11).

Але тут же підкреслили, що не впевнені в тому, що змогли б зараз вести аскетичний спосіб життя.

Розділення людей, що займаються "спорідненою" і "неспорідненою" працею - це і є найглибша думка, на яку можна спиратися при розв'язанні сучасних проблем людства. Думка про те, що щастя людини полягає в праці, і що вона зробила мавпу людиною, відвідувала багатьох філософів і раніше. Але визначення праці з позицій джерела свободи і щастя, або джерела страждання і нещастя людей зустрічається досить рідко. У Сковороди вперше ця тема визначилася як головна і в літературних творах, і в філософських трактатах. Вся його творчість виходить з розуміння того, що людство може об'єднати тільки праця з суспільною користю і особистим щастям - "споріднена" праця. Праця ж "неспоріднена" - джерело деградації і людини, і людського суспільства. Сучасна екологічна криза - це свідчення того, що людство займається в основному "неспорідненою" працею і ще не усвідомило роль "спорідненої" праці, пов'язаної з суттю самої людини. Тільки на основі пізнання людиною своїх природних здібностей - своєї функції в природі, можна перейти на перспективну траєкторію розвитку. Передова частина людства чуйно вловлює цю думку Сковороди. Світова громадськість зараз визнає, що щастя і мир на планеті залежать в більшій мірі не від того, що люди уміють робити, а від того, на що направлена їх діяльність. Заняття "спорідненою" працею накладає відбиток і на образ життя людини. Філософська спадщина Г. С. Сковороди багатогранна. Вона охоплює самі різноманітні аспекти людського життя: науку, релігію, культуру, мистецтво. Цілком природно, що про все написати неможливо, так і у автора роботи немає таких глибоких знань по кожному з напрямів. Однак, що можна однозначно стверджувати, так це те, що всі грані спираються на загальний центральний стержень, що розглядає проблему природи людини і її призначення. Цей стержень включає в себе і сам образ Сковороди, що підтвердив практикою життя силу свого вчення. Про переконання Сковороди можна говорити багато, але я зрозумів: те, що цінував філософ-просвітитель у XVІІІ ст., не втратило свого значення і нині. До цих пір актуальною залишається проблема  використання людиною вроджених здібностей для її реалізації у суспільстві.

ІНСТИТУТ ШЛЯХЕТНИХ ДІВЧАТ

Сорока Анастасія, учениця 11 класу, член НТУ «АКАДЕМІЯ»

Розсошенської гімназії Полтавського району Полтавської області

Керівник: Манохіна І.А., учитель історії Розсошенської гімназії Полтавської районної ради

Полтавської області


Історія – це величезний масив інформації про минуле людства, яка міститься в живій пам’яті людей та записана на папері

Актуальність роботи полягає у відродженні інтересу українців до історико-культурних архітектурних пам’яток нашого краю, у даному випадку інституту шляхетних дівчат.

У 1816 році на посаду малоросійського генерал-губернатора призначили князя Миколу Григоровича Репніна. Його дружина – донька міністра освіти Варвара Олексіївна Репніна, в Петербурзі гаряче пройнялася ідеєю створення жіночих навчальних закладів. Вона звернулася до полтавського дворянства з пропозицією започаткувати інститут шляхетних дівчат. Отримавши позитивну відповідь, одразу узялася наполегливо впроваджувати ідею відкриття жіночого учбового закладу. Прагнення дружини підтримав і сам Микола Григорович. Сім’я Репніних пожертвувала значні кошти на будівництво нового приміщення, тоді ж ухвалили рішення про відрахування упродовж двох років місцевим поміщикам певної суми грошей для облаштування інституту. Найбільшою серед пожертв полтавських дворян стала передача Семеном Михайловичем Кочубеєм інститутові у безкоштовне користування свого будинку на околиці Полтави. У 1832 році будинок представляв собою комплекс трьох корпусів – трьох поверхового центрального та двох поверхових бічних, з’єднаних між собою галереями. Розташування приміщень в головному будинку було таке:

На першому поверсі, при вході в будинок був вестибюль; з правого боку були двері, які вели до квартири начальниці (складалася з 9 кімнат ). З лівого боку від вестибюлю була кімната для зберігання верхнього одягу, а далі по коридору було столова.

На середній поверх головної будівлі вели великі, кам’яні сходи, а по обидві сторони від них знаходилося по сім начальних класів, а також музичний, хореографічний та малювальний зали, бібліотека та світла актова зала. На цьому ж поверсі, але в правому флігелі, була церква.

На останньому поверсі було п’ять дортуарів та п’ять спалень для вихователів, дві умивальні кімнати, дві вбиральні та дві кімнати для прислуги. В лівому флігелі знаходилась лікарня на 7 кімнат, кімната для лікаря та кімната для медсестри. В 1897 році до будинку було прибудовано дерев’яний лазарет для хворих[1].

Офіційне відкриття нового закладу відбулося 12 грудня 1818 року. Це був перший жіночий учбовий заклад губернії і шостий за часом заснування інститут в Російській імперії.

На навчання приймали дівчаток з дворянських родин, яким виповнилось шість, але не більше десяти років. Повний курс навчання тривав 12 років. При вступі в інститут, кожна дівчина повинна була мати при собі дванадцять сорочок, вісім простирадлів, дванадцять пар шкарпеток, шість носових хустин, дванадцять рушників (це все могло буди замінено одним внеском у розмірі 35 рублів). Більше того, батьки повинні були придбати столовий набір, до якого входили: одна срібна ложка, звичайний ніж та виделка. На час перебування дівчини на навчанні за одяг, взуття та підручники платив сам інститут[2].

В перший рік до навчання приступило всього 15 панночок, по одній з кожного повіту. Основна мета інституту полягала у намірі навчити дівчат-дворянок виконувати свої обов’язки «добрих дружин, турботливих матерів, зразкових наставниць та гарних господинь». Навчально-виховний цикл для дворянських дівчат на чотири класи (віки), навчання в кожному з яких продовжувалося 3 роки.

У першому (від 6 до 9 років) для викладання призначались російська й іноземні мови, арифметика, малювання, танці, музика вокальна та інструментальна, шиття та рукоділля.

У другому (від 9 до 12 років) призначалась географія з історією і певна частина економіки чи домобудівництва.

У третьому (від 12 до 15 років) додавалось читання історичних і повчальних книг, частково архітектура і геральдика.

У четвертому віці (від 15 до 18 років) дівчата здобували практику. Більшу частину часу вони витрачали на інші заняття: щотижневе чергування по господарству, ведення записів про витрати, здійснення платежів, визначення ціни товару за його якістю. Також дівчата слідкували, щоб у всьому був зразковий порядок та чистота. Окрім цього, по дві дівчини повинні були щодня чергувати в інших класах як помічниці класних дам. За це дівчата відзначалися нагородами, серед яких були золоті та срібні знаки, медалі, книги, золотий браслет, грошова допомога та похвальні листи[3].

Під час Другої світової війни приміщення було зруйноване, але відбудоване у 1955 році по проекту архітектора М. Зацепіна. З 1961 року носить назву Полтавський інженерно-будівельний інститут, а с 1995 року – Полтавський технічних університет, віднедавна Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка.

Отже, в результаті дослідження, ми прийшли до висновку, що помітною була роль родини Репніних у будівництві інституту, цікавим було розташування приміщень в головному будинку, вступ до інституту та організаційні питання регламентувалися окремими правилами.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Бояренцев, С. М. История учебных заведений Полтавы до 1917 года / С. М. Бояренцев – Полтава: ООО «АСМИ», 2013. – 560 с.

2.Институт благородных девиц: (Полтавский технический университет) // Лебединский О. В. Полтава вчера и сегодня / О. В. Лебединский, - Полтава: Рибалко Д. Л., 2016. – с. 70-73.

3.Інститут для дворянських панночок // Наливайка І. М. Через літа, через віки. – Полтава: Дивосвіт, 2008. – с. 100-104.

4.Кочерга, Н. Виховання інтелігентної жінки // Слов’янський збірник. – Полтава і ТОВ «Фірма Техсервіс», 2010. – Вип. 9. – с. 92-101.

5.Мазанов, П. И. Полтавский институт благородных девиц. 1818-1898 / П. И. Мазанов. – Репр. Воспроизведение изд. – 324 с.
ІСТОРІЯ ПОЛТАВЩИНИ НА ПОШТОВИХ МАРКАХ

Сорочан Єгор, учень 9 класу Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області»

Керівник: Сорочан Валентина Сергіївна, учитель зарубіжної літератури та російської мови Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області»


Філателія – історична наука, що вивчає поштові марки.

Поштова марка – знак поштової оплати, грошовий документ, візитна картка країни. Мініатюрні поліграфічні шедеври – це спільний витвір мистецтва художників, видавців та поліграфістів. Першу серію марок держпошти УНР(5 купюр з номіналом 10 – 50 шагів) випущено в обіг у липні 1918 року. У червні того ж року видано 6 гербових марок із номіналом 40 шагів – 10 карбованців. На основі закону від 18 квітня 1918 року частину першої серії, названої «шагівкою», друкували на картоні з написом на звороті «Ходить на рівні з дзвінкою монетою». Їх уживали замість монет, які вийшли з обігу. Цікаво розповідають про марку філателісти. Вони вважають, що за марками можна дізнатися про життя людей. У людини, на листах якої є різноманітні марки,особливо зарубіжні, і життя повинно бути цікавим. Ще філателісти полюбляють розтлумачувати людям значення марки, яка їм приснилася: бачити уві сні поштову марку означає, що людина має високу внутрішню організацію, навколо неї панує порядок.

Та мене зацікавила філателія з позиції відображення історичного розвитку держави і суспільства. Із сюжетів марок можна дізнатися про визначну історичну подію країни, її людей, пам’ятні місця.

…Багата на пам’ятки природи, історії та культури Полтавщина. Пам'ять про визначні постаті українського народу, які тим чи іншим чином пов’язані з нашим краєм (хтось тут народився, хтось довгий час жив, для когось саме ця земля стала джерелом творчого натхнення), увічнена у назвах вулиць, населених пунктів, у пам’ятниках і на меморіальних дошках, у експозиціях музеїв, літературних та музичних творах, живописі й декоративно – прикладному мистецтві. І на поштових марках України зображено становлення та розвиток Полтавської землі від народних традицій давнини до сьогодення. Поштові марки про мій рідний край – Полтавщину – поділяються на кілька тематичних серій:



  1. суто історичні: «Полтавська область»(2004), «Полтаві 1100»(1999), «Іван Мазепа»(1997);

  2. культура та література: «Микола Лисенко»(1992), «Іван Котляревський»(1969),

  3. побут: «Івана Купала. Водохреща. Полтавщина»(2001);

  4. природа: «Крюківські голуби»(2014);

  5. наука і техніка: «М.Остроградський. 150 років від дня народження»(1951), «Вагон дерев’яний. Полтавщина»(2012) .

На марках « Полтаві 1100» (1999), погашеній та введеній в обіг 14 серпня 1999 року та «Полтавська область» (22.09.2004), негашеній, художник Калмиков, увіковічнений один із обласних центрів України – Полтава, розташований на річці Ворсклі. Чисельність жителів становить більше 300 тис. чоловік, основний відсоток із яких – українці. Археологічні дослідження різних часів(1905; 1947), що велися на території сучасної Полтави (зокрема в межах Соборного майдану), свідчать про те, що на цьому місці було розташоване древнє слов’янське городище – поселення VIII-XIII ст., яке виникло на зорі утворення давньоруської держави Київська Русь. На основі знайдених археологічних матеріалів була прийнята умовна дата заснування цього поселення – 889 рік, і таким чином Полтава в 1999 році відзначила ювілей – 1100 років із часу свого заснування. В 1430 році Полтава вперше згадується під своєю сучасною назвою у складі Великого князівства Литовського. Того ж року вона була подарована Лексаді – родоначальнику князів Глинських, які є прямими родичами царя Івана Грозного. Князь Лексада збудував на Старому городищі першу відому нам полтавську фортецю, яка складалася з земляних валів і дерев’яних укріплень, але 1482 року цю фортецю зруйнували війська Кримського хана Менглі – Грея… З утворенням Речі Посполитої Полтава з 1569 року підпадає під її владу. У документах 1641 року Полтава вперше була названа містом ( на той час у ній налічувалося 812 дворів), а невдовзі вона отримала магдебурзьке право. Останній раз полтавська фортеця відіграла свою захисну роль у 1709 році під час Північної війни (1700 – 1721). На честь перемоги над поляками під Зборовом 1650 року в місті засновано Полтавський Хрестовоздвиженський монастир (Собор монастиря – пам’ятка архітектури в стилі українського бароко – зберігся до наших днів). У 1648 – 1775 рр. Полтава – адміністративний центр Полтавського полку – неодноразово зазнавала татарських нападів ( останній раз у 1695 році). За 127 років існування Полтавського полку його козаки брали участь у різних військових діях проти польської шляхти, в антифеодальних виступах і селянській війні 1670 -1671рр. у Росії під керівництвом С.Разіна, штурмі турецької фортеці Кизикирмен у 1695 році. У 1993 році в старій частині міста, на території колишньої полтавської фортеці, на день святої Покрови урочисто відкрили пам’ятник усім загиблим, які боронили свою свободу, незалежність християнську віру на теренах від Польщі до Туреччини.

Невипущена поштова марка 1959 року «250 лет исторической Полтавской победы» знаменує історичні події 1709 року під Полтавою. В генеральному бою зустрілися війська російської й шведської армій. Перемога над шведами під Полтавою майже на 300 років «приклеїла» до давнього українського міста епітет «город славы русского оружия». Окрасою Полтави є прекрасний зразок забудови громадського центру міста доби класицизму – Круглий майдан. Цей центральний майдан діаметром 345 метрів є перетином головних магістралей міста. По периметру майдану (площею близько 10 га) розміщено 8 будинків, висотою до 14 метрів кожний. Перлиною всього ансамблю Круглого майдану став монумент Слави, висотою 17 метрів. Круглий майдан – найцінніший елемент архітектурної спадщини Полтави. Сучасна Полтава – значний культурний, адміністративний та економічний центр України. У місті багато студентської молоді, яка навчається у восьми вузах, ліцеях та коледжах. Прекрасний академічний музично-драматичний театр імені М.В. Гоголя, ляльковий театр, філармонія, громадсько-культурний центр дозвілля «Листопад», Співоче поле імені Марусі Чурай, 7 державних музеїв, декілька кінотеатрів, більше 10 бібліотек. Серед архітектурних пам’яток Полтави привертають увагу: комплекс споруд Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря (XVII–XIX ст.), Успенський собор (1774) і його дзвіниця (1801), Спаська церква (1705), Самсоніївська церква (1852), будівлі ансамблю Круглого майдану (початок ХІХ ст.), Земельного банку (1901) і музично-драматичний театр імені М. В. Гоголя (1901), Полтавське губернське земство (1908) – тепер Краєзнавчий музей, будинки Дворянського і Селянського банків, Полтавське реальне училище (1876) та інші. Більше ніж 100 пам’ятників, меморіальних дошок і пам’ятних місць Полтави розповідають нам про славних полтавців і тих відомих людей, чиї життєві шляхи пройшли через наше місто.

Полтава пам’ятає 1709 рік і його головних осіб, зокрема гетьмана Івана Мазепу. Поштова марка «Іван Мазепа» випущена 14 жовтня 1997 року тиражем 1 млн. екземплярів. На марці зображені портрет та герб гетьмана, його бандура, клейноди, мазепинський Микільський собор(1693-1955), козак-сердюк, мортира, відлита за наказом Мазепи. Автором малюнка є художник Ю.Логвин.

Гетьман Іван Степанович Мазепа пов'язаний із Полтавщиною багатьма сторінками свого життя. Про перебування родини Мазеп у Полтаві, зокрема полтавського козака Романа Мазепника, було відомо задовго до обрання на гетьманство самого Івана Мазепи. За часів Мазепи територія Полтавського полку використовувалася козацькими полковниками для постою, а сама Полтава слугувала базовим містом з організації козацьких походів на Чорне й Азовське моря та в Крим. Найбільш тісно із Полтавщиною Мазепа пов'язаний у полтавський період Північної війни 1708-1709 рр.. Політичне рішення І.Мазепи та його однодумців розірвати стосунки з Московською державою є важливою подією української історії. Мазепа був прихильником союзу з Росією до тих пір, поки Петро І не почав руйнувати підвалини української державності, підпорядковуючи гетьманську владу російському урядові. Скориставшись зовнішніми обставинами, що склалися під час Північної війни, Мазепа спробував вирішити питання про самостійну державність, спираючись на допомогу Швеції. Гетьман Мазепа застерігав і закликав своїх сучасників і нащадків до єднання українців. На честь І.Мазепи в 1885 році в штаті Міннесота (США) засноване місто Мазепа. Пам’ятники Івану Степановичу Мазепі встановлені і в Україні. Через три століття після трагічної не тільки для власної долі, а й для долі всієї України поразки й утечі після Полтавського бою, гетьман Іван Мазепа повернувся в Полтаву 7 травня 2016 року. Цього дня відкрито у місті пам’ятник гетьману Мазепі. Авторами є відомі українські скульптори – Микола та Назар Білики, архітектором – Віктор Шевченко. Кошти на виготовлення пам’ятника збирали мешканці різних міст України.

На всю Україну та й цілий світ відомий Полтавський край своїми багатющими талантами, людьми, які здійснили вагомий внесок у розвиток національної і світової культури. Історичне минуле і долі визначних особистостей Полтавщини, які стали частиною української культури, я сподіваюсь, змусять іще не раз задуматися науковців про вшанування їх на поштових марках України.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   44   45   46   47   48   49   50   51   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка