Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка49/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   61

Список використаної літератури

  1. Бобрищев К.Отчий край. – Полтава: Дивосвіт, 2002.

  2. Довідник з історії України, - К.: Генеза, 2002.

  3. Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. –К., 1967.

  4. Історія України в особах. – К.,Україна,2000.

  5. Полтаві – 800 років. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1974.

  6. Полтава. К 250-летию полтавского сражения. – М.: Академія наук СРСР,1959.

Українознавство. Посібник. Уклад.:В.Я.Мацюк, В.Г.Пугач. – Зодіак-ЕКО, 1994.
ПРОБЛЕМИ КУЛЬТУРИ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Стеценко Валерія, учениця 10 класу Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради у Полтавській області»

Керівник: Войтенко Оксана Олексіївна, вчитель української мови та літератури Комунального закладу «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради у Полтавській області»


Молодь та її культура привертали до себе увагу дослідників (політиків, соціологів, філософів) на протязі всього ХХ століття, і початок нового часу не є виключенням. Цікавість до молоді настільки зросла, що можна говорити вже про нову молодіжну еру. Особливого розмаху ця цікавість у нашій країні набула на початку 2000 року, коли почалися активні демократичні перетворення. З цього моменту інтерес до молоді не спадав через велику необхідність знайти підтримку держави серед населення. Нею цікавляться на державному рівні, одна за іншою розробляються стратегії молодіжної політики, програми виховання патріотичного духу та свідомості, ведеться пошук нових шляхів духовного відродження молоді.

Але поряд з тим необхідно розглянути і інший аспект розвитку молоді - культурний . Адже на його основі формуються основні принципи сучасної молоді, формуються основні світоглядні традиції, а також політичні, економічні та інші цінності.

Залежно від рівня культури населення, а зокрема молоді, формуються і стилі її життя. У зв'язку з великим впливом сучасних технологій: телефонів, комп'ютерів, телевізорів, Інтернету, високих темпів росту автоматизації суспільного життя кардинально змінилися і погляди на саме життя, його сенс та сутність. Життя людини сучасного світу стало більш пасивним, інертним, у деяких випадках навіть бездіяльним.

Що ж стосується молодого покоління, то ці тенденції торкнулися його найбільше. Для багатьох молодих людей основною розвагою є комп'ютер, який у багатьох випадках заміняє живе спілкування з друзями, батьками, однолітками.

На жаль, пріоритети сучасного покоління зовсім інші, ніж були раніше. По-перше, мораль і поведінка перебувають в жахливому стані. Що зараз цікавить сучасну молодь? Чим вона живе? Звичайно, це якісь розваги, танці та алкоголь. Молодь перестала читати, молодь перестала спілкуватися в реальному житті. Більшість розмов є віртуальними. Ми забули про найважливіше у нашому житті. Найважливішими сьогодні для молоді є матеріальні цінності. Це залежить від глобалізації суспільства, від його шалених темпів розвитку. І ми не в силі це змінити самі, потрібна допомога і підтримка з боку держави.

Для молоді характерним є захоплення сучасними нетиповими музичними течіями, комп'ютерними іграми, телефонами, спілкуванням через Інтернет. Майже відсутнім в Україні є захоплення образотворчим мистецтвом, класичною музикою, художньою літературою, яка в останні роки в Європі почала набувати істотного значення серед культурних цінностей. Також, однією з характерних ознак нашої держави є те, що у ній відсутні якісні закони, які могли б регулювати культурне життя суспільства, відсутні кваліфіковані кадри для створення якісних програм з розвитку молоді, погано розвинена інфраструктура населення. Саме через це молодь піддається активному впливу з боку інших культур і не має змоги створити своєї власної системи цінностей, своєї власної стійкої тенденції розвитку по відношенню до іноземного впливу.

Кожне покоління вважає своїм обов’язком навчити молодь правильно жити, критикуючи при цьому її спосіб життя, погляди, звички. Це є закономірним процесом, адже кожне наступне покоління існує у певному проміжку часу, який відрізняється від попереднього. Суспільство міняється, змінюються також пріоритети та моральні цінності.

Адаптуючись до суспільних процесів, кожне покоління створює свій захисний механізм та норми поведінки. У цьому випадку неминучими є певні протиріччя між батьками та дітьми. Те, що було нормою колись, перестає працювати сьогодні. Молодь чутливо реагує на зміни в суспільно-культурних процесах. Саме тоді вона і стикається з певними проблемами, що їх має вирішити.

На перший погляд, сучасна молодь взагалі не має проблем. Вони ситі, задоволені та мають те, про що їхні батьки у цьому віці навіть і не мріяли. Але проблеми сучасної молоді існують, і вони глибші, ніж видаються на перший погляд. На фоні великого вибору можливостей та засобів досягнення своїх цілей, а також беручи до уваги подвійну мораль сучасного суспільства, молодій особі дуже важко сформувати правильний світогляд, не скотившись до рівня примітивного споживача.

Мені здається, сучасна молодь стикається з відсутністю загальноприйнятих духовних орієнтирів. Вони поступово замінюються викривленими нормами життя, де все продається та купується, навіть кохання та друзі. Водночас такі чесноти, як милосердя, духовність та чесність вважаються ознакою слабкості. Тож не дивно, що у світі, де кожний сам за себе, де віртуальний світ замінює живе спілкування, відбувається відчуження між людьми та з’являється жорстокість.

Але не варто рівняти усіх під один шаблон. Молодь сьогодні не є поганою чи аморальною. Вона розгублена та намагається сформувати свій світоглядний простір, шукає себе та розвивається. Адже далеко не всі молоді люди підпадають під вплив сучасного суспільства. Серед нас є дуже багато розумних, чесних та гідних людей, які прагнуть зробити світ краще. Є все-таки цілеспрямовані люди, які навчаються в кількох університетах, підробляють вечорами, а у вихідні пишуть статті для публікацій в товсті наукові журнали. Останнім часом у молодіжних колах помітний високий рівень зацікавленості суспільно-політичним життям . Сьогоднішня молодь готова брати активну участь у політичних процесах, для того, аби бути почутою владою. Перш за все, молодих людей цікавить участь у дебатах з політиками, участь у демонстраціях, мітингах та інших вуличних акціях, голосування на виборах, членство у політичних партіях, підписання петицій, звернень. Саме за такими майбутнє.

Для формування справжньої молодіжної еліти треба зробити багато . По-перше, змінити систему освіти для розвитку молоді, по-друге, створити стимул для підростаючого покоління, аби воно не тікало за кордон і не шукало там наукового притулку. У такому разі Україна може лишитися без свого майбутнього.

У тих складних умовах, в яких перебуває сучасна молодь, юнаки й дівчата часто губляться та йдуть шляхом мінімального супротиву, деградуючи як особистості та роблячи своє життя неповноцінним. Але саме завдяки такій особливості молоді, як гнучкість поглядів, хочеться вірити, що у сучасного підростаючого покоління вистачить сил відрізнити істину від фальші та знайти вірний шлях, спираючись на багатовікову традицію своїх предків, щоб врешті решт стати достойним представником своєї країни.
ЛІТЕРАТУРА

1. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. -К.: УНДШМ, 1996.

2. Головатий М.Ф. Молодіжна політика в Україні: проблеми оновлення. - К.: Наук, думка, 1993.

3. Головенько В. А. Український молодіжний рух у XX столітті (історико - політологічний аналіз основних періодів). -К.:АЛД, 1997.

4. Молодь України: Стан, проблеми, шляхи розв'язання. - К.: УНДШМ, 1992-1997. - Віт. 1-6.

5.Черниш Н. Й. Суспільна свідомість молоді. – Львів: Світ, 1990.
ФОЛЬКЛОР – ОДНЕ З ОСНОВНИХ ДЖЕРЕЛ У ДОСЛІДЖЕННІ ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ЗВИЧАЇВ У СВЯТАХ УКРАЇНЦІВ

Сушко Олена, учениця 9 класу Бричківського навчально-виховного комплексу

Полтавської районної ради Полтавської області

Керівник: Мельник М.В., вчитель історії
Українці дотримуються певних обрядів, навіть незважаючи на неглибоке (в більшості випадків) розуміння їх значення. Участь у календарних святах трактується нашим народом як вираження причетності до свого етносу.

Ми переконані, що дослідження звичаїв, обрядів нашого народу на сьогодні надзвичайно актуальне, оскільки їх спільність є тією основою, яка зберігає єдність українства за умов штучного поділу державними кордонами. Особливо цікавим є синтез язичницьких звичаїв у святах українців.

Фольклор – одне з основних джерел в дослідження звичаїв, обрядів, побуту будь-якого народу. За допомогою їх можна дізнатися про давні уявлення, вірування, зробити висновки про походження звичаїв та обрядів.

Найстарші колядки, заховані переважно в глухих куточках, селах, оповідають про створення світу в дусі двоєвірної міфології. Ці слова відображали не вигадку, а реальну дійсність. Наприклад, на Полтавщині, за розповідями респондентів у другій половині ХХ ст. зберігалися колядки, де оспівувалися Сонце, Місяць і Дощ. Одна з таких колядок подає їх в образі трьох гостей, що йдуть колядувати до господаря. Колядку записали зі слів Удовиченко Марії Андріївни, 1937 р.н., яка навіть заспівала її [3]:



Ой там за горою та за кам’яною,

Приспів:

Щедрий вечір!

Ой там виходило та три товариші.

Що перший товариш — ясне сонце,

А другий товариш — ясен місяць.

А третій товариш — дрібен дощик.

Що сонечко каже: — Як я зійду,

То зрадується старе й мале.

Місяць каже: — Як я зійду,

То зрадується весь звір у полі.

Ой звір у полі, чумак у дорозі,

Чумак у дорозі, хазяїн у домі.

Дощик каже: — Як я зійду,

То зрадується жито і пшениця,

Жито і пшениця, і всяка пашниця.

Слід нагадати, що практика зустрічі Нового року 1 січня була запроваджена лише з 1700 р. Традиційно (згідно з язичницькою обрядовістю) його святкували 1 березня. Різнобій у літочисленнях і досі дається взнаки[ 1]. Наприклад, у деяких колядках і в наш час співають не про зиму, а про початок весни:



Спасибі тобі, пане господарю,

Що звелів нам колядувати.

Вимітай двори, застеляй столи,

Буде до тебе три гості разом, усі за разом:

Перший гість – ясне сонце,

Другий гість – ясен місяць,

А третій гість та дрібний дощик[2]

Деякі колядки знову нагадують про зв'язок з аграрними віруваннями та приходом весни:



Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така, —

Дай, дядьку, п’ятака.

Як не даси п’ятака, —

Візьму вола за рога.

Та виведу на моріг,

Та викручу правий ріг.

Буду рогом трубити,

А воликом робити.[2]

Глибинних пластів язичницької ідеології слов’ян, а можливо й праслов’ян, сягає доволі популярне в досліджуваний період обрядове дійство «Маланка». Початковою функцією цього дійства була магічно-заклинальна. Члени сільської громади намагалися за допомогою певних ритуальних дій забезпечити врожай, добробут, здоров’я у новому році[4].

Рештки язичницької старовини з’єднувалися з українсько-білоруським обрядом «Коза». На території України це дійство поєднувалося з новорічними щедрівками про Маланку.

З аграрним циклом також була пов’язана пісня, яку співали, за словами респондентів, 13 січня, напередодні Старого Нового року, учасники вертепу, ходячи з «козою»:



Го-го-го Коза го-го Сірая го-го Білая

Ой розxодися-розвеселися

По всьому Двору по Веселому!

Де Коза xодить там Жито родить

Де не буває там вилягає!

Де Коза ногою там Жито Копою

Де Коза рогом там Жито Стогом![3]

Образ Іванка чи Василька за плугом у щедрівках є образом весняного сонця Ярила. Таке поширене дійство, як щедрівки, було глибоко пов’язане з язичницькими віруваннями, світоглядом.



Ой учора із-вечора

Пасла Маланка два качури

Пішла шукати, заблудила

У чистеє поле

А там Василько плужком оре

Ой оре-оре виорає

На Маланочку поглядає.

Аграрно-магічний змістом був наділений також обряд засівання у день Старого Нового року (14 січня). Зранку по селах ходили посипальники (посівальники), які здійснювали символічне засівання, співаючи при цьому відповідних пісень. Зокрема у с. Бобрівник Зіньківського району Полтавської області поширені були такі слова:



Сію, вію, посіваю,

ЗНовим роком Вас вітаю.

Сійся, родися, жито-пшениця,

Щоб на цей Новий рік

Ще краще вродило, ніж уторік [2]

Наприклад, записані нами пісні з обрядових дійств Івана Купала, теж свідчать про їх язичницьке походження. Зокрема, пісні, які співають під час ворожіння на долю – пускання на воду вінка.



Дай, Боже!

По садочку ходжу, виноград саджу,

Посадивши та й поливаю,

Ой поливши та й нащипаю,

Нащипавши, віночок зів’ю,

Віночок зів’ю, на воду пущу:

Хто вінок пійме, той мене візьме [2].

Зв’язки язичницьких божеств, синтезованих у християнських святих, пов’язаних із господарською діяльністю людини, яскраво виявляються у хліборобських приказках: “На Прокопа жита копа”, “Як прийде Ілля, то наробить в полі гнилля”, “Дочекався Луки: ані хліба, ні муки”, “Хто не посіяв до Богослова, той не варт доброго слова” тощо.

Це дуже короткий перегляд, але він — як нам здається — вже показує, наскільки наш фольклор багатий і різноманітний, який глибокий зміст і міцне коріння має в нашій історії, в побутових особливостях нашого народу, яке в ній невичерпне багатство поетичних образів. Це і колядки «Ой там за горою, та й за кам’яною», «Спасибі тобі, пане господарю», «Коляд, коляд, колядниця», пісні «меланкування» «Го-го-го Коза», «посівалки» , купальські пісні, приказки.

Можна зробити висновок, що велика частина «язичницького матеріалу» продовжувала функціонувати, хоча втратила своє колишнє релігійне значення, залишившись хіба вкрапленням у народний фольклор. Ми переконані, що для того щоб «пізнати себе, свій рід, свій нарід» нам потрібно засобами фольклору досліджувати культуру свого народу.


Список використаної літератури

  1. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнограф. нарис / Олекса Воропай./ Худож.-оформлювач Л.Д. Киркач-Осипова. – Харків: Фоліо, 2005. – 508 с.

  2. Інформатор Снитко Василь Петрович, 1946 р.н.

  3. Інформатор Удовиченко Марія Андріївна, 1937 р.н.

  4. Тупик О. Звичаї українського народу [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www jkd gjhjd



РОЛЬ ОСОБИСТОСТІ В ІСТОРІЇ ЛЮДСТВА

Тарасов Олександр, вихованець будинку дитячої та юнацької творчості

Лозівської районної ради, учень 9 класу Садовської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Лозівської районної ради Харківської області

Керівник: Войнова С.П., керівник гуртка «Історичне краєзнавство»,

вчитель історії та правознавства
Вода без риби, повітря без пташок,

час без людей бути не можуть.

Г.С.Сковорода

Великий мовознавець Володимир Даль слово «особистість» пояснював досить просто, він говорив, що це самостійна особа або просто персона, тобто, він вважав, що кожна людина незалежно від віку чи статі, є особистістю. А слово «історія» він визначив як «слово, прийняте від древніх майже у всі європейські мови...» — як «побутописання, дієписання..., повість про події, про побут і життя народів».

Інтерес до соціальної ролі та долі творців історичного процесу простежується з давніх часів. Нині, після тривалої доби знеособлення історії, в умовах формування розвинутих інституцій громадянського суспільства та правової держави є цілком зрозумілою загальна тенденція до персоналізації історичного процесу. Здатність особи як сучасника епохи та активного суб’єкта історії репрезентувати свою добу, зумовлює величезний інтерес до ролі особистості в історії людства.

Індивідуальна стратегія життєвого шляху особи – історія її розвитку, виражена у подіях, вчинках, намірах, поглядах та отриманих результатах, дає змогу побачити її як учасника певного відрізку суспільного життя, виявити ті особливості, які несуть у собі «дух часу».

Для нашого Слобідського краю середини XVIII ст. такою особою є Григорій Савич Сковорода, котрий вірив у велику силу виховання. У центрі його філософських поглядів стояли етичні питання – проблема людини, її природи, щастя.

Особливо цікавим є ідея природного виховання. «Виховання людини, вважав він, повинно бути спорідненим з її природою. Під природою людини розумів її обдарування, нахили». Сковорода був прихильником гуманітарного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом та гарячими почуттями. На його думку, головне завдання виховання полягає в тому, щоб допомогти розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати їх на шлях дійсного щастя і служіння Батьківщині. Основними рисами повинні бути – людяність, благородство, вдячність.

У думках Скороводи про виховання, про природу дитини є багато такого, що нагадує ідеї Руссо про вільне виховання. Але на відміну від французького просвітителя, Григорій Савич не розглядав природу, як засіб ізоляції дітей від розтлінного суспільства, а навпаки, передбачав розвиток природних задатків шляхом самовдосконалення.

У зв’язку з ідеєю спорідненості виховання з природою людини, Сковорода вперше виказав застереження батькам і вихователям про наслідки навчання без урахування природних можливостей дитини. У байці «Жайворонок» читаємо: «Багато людей без природи починають великі справи та погано закінчують».

Вирішальну роль у вихованні він відводив школі, вчителям. Школа, на його думку, має бути загальнодоступною з безплатним навчанням, охоплювати всі верстви населення, особливо народні маси: «виховання й убогим потрібне». Високо цінував учительську працю, але при цьому висував високі вимоги до нього. Серед основних рис вчителя виділяв любов і повагу до особистості учня, гідність, безкомпромісність, чесність, служіння добру.

Скоровода стверджував, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, через власну активність. У процесі навчання треба враховувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуальні особливості. Радив правильно дозувати матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов’язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова, бесіда.

Отже, Григорій Скоровода є одним із творців людської особистості шляхом впровадження ідеї природного виховання. Особистість в історії важлива, точніше, вся історія – це мозаїка особливостей, людських вчинків, думок, мрій, бажань, пристрастей.

Історія являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного, тобто, з одного боку, розвивається вона незалежно від волі і бажань людей, а з іншого – вона є їх історією. Це питання завжди буле знаходиться в центрі уваги філософії історії.
ХРЕСТОВОЗДВИЖЕНСЬКИЙ НЕКРОПОЛЬ У ПОЛТАВІ

Тарасова Катерина, 8 - А клас, Комунальний заклад «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області»

Керівник: Буличева Лариса Вікторівна, учитель фізики, заступник директора з виховної роботи, Комунальний заклад «Полтавська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 імені Бориса Серги Полтавської міської ради Полтавської області»


У Полтаві, на Монастирській горі над невеличкою річечкою, стоїть величний Хрестовоздвиженський монастир. Коли ми підходимо до головного входу в обитель, то ліворуч можна побачити невеликий пагорб. Його зріз представляє собою стінку, яка складається із могильних плит із написами. Під цим пагорбом ніхто не похований, цей некрополь – тільки пам’ятний знак.

За старою і усталеною традицією на території монастирів та і, взагалі, навколо храмів із благословення православної церкви ховали священнослужителів, благодійників та достойних людей, які принесли велику користь товариству та місту чи селу.

На жаль, ще до Другої світової війни вандали, напевне, з мовчазної згоди влади, розорили монастирське кладовище та розбили більшість могильних плит.

Скажемо добрі слова про людей, похованих тут. Значну матеріальну допомогу монастирю надав меценат, золотопромисловець, купець першої гільдії Котельников Інокентій Семенович (1823-1902р.р.). Зокрема, він побудував на території обителі храм Сіміона Богоприимця та на схилі гори, з боку міста, будинок, де  була відкрита чоловіча однокласна церковнопарафіяльна школа, яка проіснувала до 1917. Випускниками її були десятки дітей з монастирських окраїн. Його маленький син Сіміон, який помер у 1886 р., був похований на території монастиря. Там же поховали і самого І.С.Котельнікова. Їх могил та могильних плит не збереглося.

Благодійниця, багата поміщиця графиня Мілорадович Єлисовета Іванівна (1832-1890р.р., урождена Скоропадська). Вона успадкувала більше 7 тисяч га землі, кінний, цукровий та винокуренний заводи. Саме Єлисовета Іванівна подарувала Полтавському реальному училищу будинок по вулиці Пушкінській (нині в ньому розміщується електротехнічний коледж). Вона була дочкою Івана Михайловича Скоропадського – Полтавського губернського предводителя дворянства. Чоловіком її став граф, дійсний статський радник Лев Григорович Милорадович ( рід Милорадовичей був сербського походження).

У шлюбі мали двох дітей: дочка померла в дитинстві, а син Григорій став дипломатом, пізніше (1918 р.?) загинув під час Громадянської війни. В дитинстві він дружив з Марією Башкірцевою. Єлизавета Іванівна була тричі правнучатою племінницею гетьмана Скоропадського Івана Ілліча. У неї була мрія, щоб її син став гетьманом України. Але ця мрія не здійснилася, останнім гетьманом став її племінник Павло Петрович Скоропадський, правда, всього на 7 місяців, у 1918р.

У Полтавській губернії Єлизавета Іванівна запам`яталась як високоосвічена жінка і благодійниця, яка віддавала чимало зусиль і коштів на створення недільних шкіл, бібліотек та фондів допомоги які потребують. Вона передала будівлю, яка належала їй під реальне училище. До кінця її життя матеріальні та грошові можливості були виснажені.

Похована Єлизавета Іванівна була в монастирі біля храму поряд із чоловіком та

Після неї не залишилось ніякого майна, усе було витрачено на благодійність.

Начальниця Полтавського інституту благородних дівиць Дейтрих Катерина Романівна (1824-1902р.р., урождена Фурман, удова генерал-лейтенанта Дейтриха Федіра Карловича, за походженням німка). До інституту приймали дівчат дворянського походження, пізніше духовенства і купців віком від 6 до 18 років. Повний курс навчання тривав 7 років. Плата за навчання становила 150—400 крб. на рік. Понад десять років інститут утримувався полтавським дворянством. Катерина Романівна 33 роки свого життя присвятила педагогічній діяльності, за цей час інститут досяг свого найвищого розквіту. В неї було семеро дітей. Одна із дочок – Марія – вийшла заміж за полтавського скульптора Леоніда Володимировича Позена (1849-1921р.р.). Ще одна дочка Олена стала дружиною Олександра Михайловича Абази, міського голови. Їх дочка Тетяна грала у аматорській виставі роль Наталки Полтавки.

Л.В.Позен, створюючи горельєф на пам’ятнику І.П.Котляревському, запросив Тетяну позувати. Родичі одностайно вважали, що схожість була навіть у тонкощах.

До речі, Тетяна закінчила Полтавський інститут благородних дівиць. Вона прожила довге та драматичне життя. Її нащадки живуть на Україні та в Росії.

Такі короткі історії наших славних земляків.

На мою думку, це священне місце заслуговує на увагу. Збереження пам’яті про людей, які відіграли значну роль в житті рідного краю, - наша спільна справа, прояв поваги та шани до них, погляд в далеке минуле з метою увічнення найкращих рис людських: доброти, щирості, милосердя.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка