Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка50/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   46   47   48   49   50   51   52   53   ...   61

ЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ ЗАПОРОЗЬКИХ КОЗАКІВ У КОНТЕКСТІ ЕПІКУРЕЙСЬКОЇ ЕТИКИ

Тарасова Марія, учениця 9-Б класу Краматорської української гімназії, гурток

«Історичне краєзнавство» ОЦТК. Керівник:Савчук Олег Анатолійович,викладач історії та правознавства Краматорської української гімназії, керівник гуртка «Історичне краєзнавство» ОЦТК


Історія епікурейської традиції в Україні є недослідженою проблемою в сучасній філософії і тому дана тема є актуальною для дослідження. Зокрема, це стосується інтерпретації епікуреїзму в етичних поглядах запорозьких козаків. Враховуючи козацькі першовитоки Краматорська і Краматорщини, слід зазначити, що дане дослідження торкається духовних скарбів рідного краю, дозволяє краще зрозуміти духовну культуру наших предків, глибинну мотивацію їхніх вчинків.

Метою роботи є виявлення типологічно спільних рис етики епікурейців та запорозьких козаків.

Проведений автором пошук дозволив виявити цікавий факт існування в етичних поглядах січової громади запорозьких козаків («товариства») та громад епікурейців чисельних паралелей та зближень. Зокрема, виявлено паралелі між епікурейською етикою та етичними поглядами українських козаків-запорожцівв ставленні до щастя, свободи та рівності, матеріальних цінностей, тілесних та духовних насолод, дружби та сім’ї, долі та смерті тощо. Парадоксально, але філософія запорожця-січовика виявляється просякнутою тим, що можна назвати «прихованим» епікуреїзмом, причому настільки, що його можна вважати «епікурейською людиною».

Запорожців з епікурейцями єднала, перш за все апологія свободи як єдиної цінності.Заради особистої свободи епікурейці відкидали турботи про матеріальне благополуччя, відмовлялись від всього, що є несуттєвим і зайвим та загрожувало підточити незалежність духу і думки особистості.«Я лікую від радості тілесної, харчуючись хлібом і водою, і плюю на дорогі задоволення, – не через них самих, а через їхні неприємні наслідки, –говорить Епікур. Таке ставлення до свободи та матеріальних цінностей і багатства виявилося ідентичним етиці січовиків, які практикували самообмеженняі поміркованість в усьому, що стосувалося тілесних насолод,отримання задоволення в найменшому, в найнеобхіднішому, прагнули життя, вільного від страхів,“безмежних бажань». «Хліб та вода, то козацька їда»,«Гол давесел», «Ліпше честь, як волів шість», «Хотіли, вражі люде, щоб ми забагатіли, та не діждуть!», – наголошують етичні настанови запорожців. Немовби наслідуючи Епікура, запорозькі січовики свідомо привчали себе глибинно зневажати тих, хто заражений зажерливістю та користолюбством. Січовик, з цього приводу навіть попереджав – «Зови мене як хочеш, на все позволяю, аби не звав лише крамарем – бо за те полаю!»

В етичних поглядах епікурейців звучить вимога раціонального обмеження прагнень до насолод, їх правильного структурування і спрямування. Правило Епікура - задовольняти природні і необхідні потреби (їжа, пиття, житло, одяг), помірно користуватися природними, але які не є необхідними потребами (наприклад, статевою потребою) і найрішучішим чином долати потреби порожні (прагнення до почестей, титулів і звань, бажання жити в комфорті та розкоші, накопичувати статки тощо). Головне для Епікура в усьому – відчуття міри: «Мудрець не буде нести нісенітниці навіть п’яний.., не стане тираном, не стане жити й кініком або жебракувати». Із такими етичними поглядами повністю погоджуються й запорозькі січовики – «Козак не був і не буде катом», «П’яний козак гідності не втеряє».

Спільним для обох громад є також ставлення до смерті, зокрема, відсутність страху перед смертю й переконання, що ні безсмертя душі, ні іншого життя, окрім земного, немає. Епікур знає, що смерть – це розпад тіла і душі на атоми:«Ми народжуємося один раз, а двічі народитися не можна».Виявляється, що знання про це було відомим й січовикам: «Чи вмреш, чи повиснеш, раз мати народила», «Більше разу не вмреш». Епікур пропагує відсутність страху перед смертю: «Смерті не треба боятися, бо з нею припиняються всі відчуття, і, значить, вона не може принести нам ні хорошого, ні поганого. Поки є ми – немає смерті; якщо прийшла смерть – нас немає». Тотожнє переконання висловлюють й січові лицарі: «Іди ж, козак, світ за очима, неси свою смерть за плечима, не бійся смерті, поки живеш – її нема, а як помреш – тебе чортма».

Епікурейська мета щасливого життя –досягнути здоров’я тіла і безтурботності душі (атараксії),шляхом звільнення від тілесних страждань і душевноїтривоги. Така мета виявляється тотожною ідеалу щастя для козаків-січовиків, які запровадили в своїй громаді справжній культ фізичного здоров’я і прагнули досягти власної атараксії, яку називали станом безжурності, розуміючи під нею незалежність від усього того, що порушує спокій духу, – від зовнішніх обставин і від власних бажань тастрастей. Тобто, січова громада запорожців в своїй концепції щастя демонструвала тотожню епікурейській евдемонічну етику – «Не журись, козаче, най ті журяться, що гроші мають»,«Їж, пий, веселися, а за завтра не журися!»,«Козак ні про що не тужить, як люлька є й тютюнець, то йому й байдуже», «Козак щасливий, хоч не багатий, нікому нічого не винуватий», – говорять козацькі прислів’я.

З’ясувалося, що епікурейські громади, починаючи із «Сада» (школи Епікура), та козацька громада («товариство») Запорозької Січі являли собою дуже подібні в своїй духовній основі замкнуті співтовариства рівноправних однодумців, де всіляко підтримувався культ дружби і самопожертви заради друзів.

Епікур не надавав особливого значення почуттю кохання між чоловіком і жінкою, вважаючи, що «шляхетна людина більш за все зайнята мудрістю і дружбою», що «мудрець не повинен бути закоханим», що «ні одружуватись, ні заводити дітей мудрець не буде». Товариство, тобто громада запорозьких козаків-січовиків, якраз і складалася виключно із неодружених чоловіків, які дотримувалися обітниці безшлюбності.

Загальний висновок роботи містить припущення, що виявлені паралелі слід пов’язувати із загальноєвропейським зацікавленням гуманістів доби Ренесансу і Нового часу філософською спадщиною Епікура та процесом рецепції епікурейської філософської традиції в українській культурі XVI-XVII ст., яка в даний період переживала гостру духовну кризу, що робило філософію Епікура надзвичайно актуальною в тодішніх українських реаліях. І все ж таки, шлях виникнення встановлених паралелей в етичних поглядах епікурейців та січовиків на сьогодні залишається не з’ясованим і встановлення істини в цьому питанні належить майбутньому.


В ЧОМУ СЕНС ЖИТТЯ?

Телешевська Анна, учениця 10 –Б клас Ізюмської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4

Керівник: Грищенко Наталія Олександрівна, вчитель географії Ізюмської ЗОШ І-ІІІ ступенів №4


Сенс життя – традиційна одвічна філософська проблема, над якою замислювались як науковці та літератори, так і пересічні люди.

Насамперед, це питання доречно буде розглянути з наукової точки зору. Поняття «сенс життя» належить до найважливіших понять етики. Цим терміном позначають і уявлення , яким послуговується моральна свідомість на буденному рівні. Отже, сенс життя – морально-світоглядне уявлення людини, за яким вона зіставляє себе і свої вчинки з найвищими цінностями, ідеалом, виправдовується перед собою та іншими.

Цілий ряд філософських напрямів і психологічних шкіл, а також публіцистика і журналістика фіксують той факт, що в ХХ ст. людське життя катастрофічно втрачає будь-який сенс. Особливу розробку дана проблема одержала в логотерапії Віктора Франкла. З його робіт можна винести кілька важливих тез:


  • Прагнення до сенсу – цінність для виживання. Тобто пошук і знаходження нового сенсу чи актуалізація колишніх смислів може допомогти людині вижити, зберегти себе фізично і психічно, витримати всі труднощі.

  • Життя людини не може позбавитися сенсу за будь-яких обставин. Сенс завжди може бути знайдений.

  • Сенс не можна дати, його потрібно знайти. Людина сама надає дійсності сенсу, ніхто не зробить цього за неї.

  • Сенс може бути знайдений, але не може бути створений.

  • Пошук сенсу не є неврозом, це нормальна властивість людської природи, якою люди відрізняються від тварин.

Де ж людині шукати сенс свого буття ? Зрозуміло, що це питання не було б віковою проблемою, якби відповідь на нього лежала на поверхні. Хоча, з іншого богу, всі ми відчуваємо, що вона десь поруч. Загалом, у європейській традиції останніх століть вирізняються три альтернативні підходи до подібних проблем.

  • Життя як продукування смислу. Людина претендує на те, щоб створити, спродукувати жаданий смисл, внести його у світ власною діяльністю.

  • Життя як утілення смислу. Цей шлях передбачає пошук у зовнішньому світі або ж у духовній сфері якихось готових ідеалів.

  • Спілкування як здобуття життєвого смислу. Така концепція орієнтує на спілкування з іншими людьми, із цінностями своєї та інших культур, зі світом загалом.

У своїх « Листах про добре і прекрасне» Дмитро Лихачов не обминув і проблему сенс буття нашого. На його думку: «Можна по-різному визначати мету свого існування, але мету треба мати – інакше то буде не життя, а животіння». Вчений чітко визначає те, що має поєднувати принципи життя, поведінку кожного з нас: «Одне правило повинно бути у кожної людини: треба прожити життя зі гідністю, щоб не соромно було згадати». Дмитро Сергійович в листах молодому поколінню зауважує, що життя - не вічне: «Людина народжується і залишає по собі пам'ять. Яку вона залишить по собі пам'ять? Про це треба дбати не з якогось там певного віку, а, я гадаю, з самого початку, адже людина може піти з життя в будь-який момент і в будь-яку мить».

Сенс людського буття неодмінно пов'язаний із проблемою щастя. Вона актуальна у філософії, мистецтві. Евдемоністи вважали її найголовнішою, а всі інші проблеми – похідними від неї. Щастя – стан найвищого внутрішнього вдоволення людини умовами свого життя, його повнотою і осмисленістю, реалізацією свого людського призначення.

Існує три узагальнені позиції, до яких з деякою мірою умовністю можна звести різноманіття поглядів на щастя.


  • Стійке володіння деяким вищим благом чи благами.

  • Везіння, фортуна, щасливий збіг обставин. Можна сказати, що мова йде в цьому випадку про той шлях, який веде до володіння благами.

  • Дуже могутні, глибоко вражаючі позитивні переживання.

Зараз в просторі Інтернету можна віднайти багато різних висловлювань на цю тему. Зазвичай в таких статтях розглядається два «різновиди» сенсу життя. На думку авторів таких есе, половина людей бачить щастя та сенс життя тільки у грошах та матеріальних цінностях , а інша - у любові та сімейних стосунках.

Як же визначає сенс свого життя сучасна українська молодь? Для того, щоб безпомилково відповісти на це питання, я провила соціологічне опитування серед учнів 8-11 класів ІЗОШ № 4.



Стать та вік

Хлопці 13 – 14 років

Дівчата 13 – 14 років

Хлопці 15-16 років

Дівчата 15-16 років

Духовні цінності

76 %

16 %

55%

75 %

Матеріальні цінності

24 %

84%

45%

25%

Чи замислювались над сенсом життя?

Так

77%

86%

74%

88%

Ні

23%

14%

16%

12%

Як визначаєте сенс свого життя?

Родина, сімейні стосунки

40%

47%

52%

63%

Друзі та самоствердження в певному колективі

4%

-

3%

-

Прагнення отримати якісну освіту

20%

24%

13%

25%

Розваги, відпочинок

-

-

5%

-

Матеріальні здобутки

12%

6%

10%

12%

Не замислююсь над цим питання

8%

20%

9%

-

Інше

16%

3%

8%

-

Отже, для сучасних підлітків родина та сімейні стосунки, прагнення отримати якісну освіту є головними духовними цінностями. Але цікаво, що й матеріальні цінності в певному віці відіграють значну роль у житті, а інколи становляться навіть сенсом життя.

Щодо мене, то я трактую сенс свого життя максимально просто – бути щасливою. Також, я повністю поділяю погляди Оскара Уайльда: «Сенс життя — самовираження. Проявити у всій повноті свою сутність — ось для чого ми живемо». Мабуть тому, я мрію про професію журналіста. Це найкращий спосіб самовираження, спроба впливати на інших, поширювати власне світобачення.

Всі ми різні, отже у кожного є своє власне бачення того, навіщо він живе. Особистість – це унікальна людина, одна-єдина така у світі. Отже, ми не можемо засуджувати людей, що живуть заради того, щоб заробити черговий мільйон, і не можемо зневажати того, хто понад усе намагається отримати певну посаду. Чи був би сенс існувати, якщо б усі жили заради того, щоб покохати, створити сім’ю та дарувати своє добро світові ? Звучить смішно, чи не так? Це скоріше схоже на казку про ідеальний світ…


КОСА ЯК ТРАДИЦІЙНА УКРАЇНСЬКА ДІВОЧА ЗАЧІСКА

Терещенко Євгенія, учениця 8Б класу, член НТУ «АКАДЕМІЯ»

Розсошенської гімназії Полтавського району Полтавської області.



Керівник: Моргун О.І. учитель зарубіжної літератури Розсошенської гімназії

Полтавської районної ради Полтавської області


Із сивої давнини, із ледь примерклих з часом фресок, легенд, казок, пісень, наукових досліджень приходять до нас образи та настрої далекого минулого.

Як зберегти і передати нащадкам найкращі надбання національної культури, які протягом століть були створені українським народом? Що треба зробити сьогодні, аби й завтра не висихало джерело народної творчості? [6]



Актуальність роботи полягає у відродженні національних традицій, орієнтації на національні мотиви в зачісках українок.

Мета роботи – поглиблення та популяризація знань про національний символ українського дівоцтва – косу.

Літературно-джерельною базою дослідження є історико-культурні, етнографічні роботи, наукові статті, публікації ЗМІ, Інтернет джерела. Серед них – праці Олекси Воропая «Звичаї українського народу», Зінаїди Васіної «Український літопис вбрання», Тамари Ніколаєвої «Український костюм. Надія на ренесанс» [1, 3, 4].

Слов’яни з дбайливою повагою відносилися до свого волосся, таке відношення збереглося і донині. Косми волосся споконвіку порівнювали з засіяним полем пшениці: як колоски пшениці вбирають в себе всі соки і цілющу силу Матері Землі, так і волосся людини отримує і вбирає цілющу силу від Небесних Богів. Недарма ж волосся спрадавна називали «космами», що пов’язує з космосом, підживлює людину[2, 6].

В культурі народів світу волоссю надавали особливого значення. Звичаї та обряди, пов’язані з волоссям, відображали віру наших предків у його надзвичайну силу. На Русі вважалося, що волосся є носієм зв’язку з Вищим світом та зберігає магічну силу. Недарма символом жіночої краси вважалася коса товщиною в руку. Здорове і блискуче волосся краще за слова улесливих сватів могло розповісти про майбутню дружину. На жаль, не всі красуні могли похвалитися товстими довгими косами. Тож панянки вдавалися до хитрощів: вплітали у свої кіски волосся з кінських хвостів. А що робити, адже заміж всім хочеться!

Ідеальною жіночою зачіскою, за народними уявленнями, була «голівка гладка» — акуратно зачесана голова. Буденна зачіска дівчини–українки являла собою розділене на рівний проділ волосся, гладенько зачесане і заплетене у дві коси, які потім, як віночок укладались навколо голови. У святкові дні волосся заплітали в одну косу, прикрашали стрічками, карпатські дівчата – пір’ям людину [5].

На Україні дівчат з дитинства заплітали в одну трипроменеву косу, яка мала ритуальне значення, об’єднуючи в собі життєві сили трьох світів: Яві, Наві і Праві (трьох світів давньослов’янської космології). Перше заплетення коси дівчинці означало її перехід до нової вікової категорії. Доки їй підрізали волосся, вона була «дiвчинкою», а як тільки їй заплели косу, вона ставала «дiвкою»  – дівчиною на виданні. Коса звисала вздовж хребта, оскільки, на думку наших пращурів, всі світлі сили через волосся переходять у хребет та наповнюють тіло, душу і дух дівчини особливою життєвою силою, готуючи її до майбутнього материнства [4].

Коли дівчина виходила заміж, її косу розплітали і заплітали дві коси, щоб вона отримувала через них силу не тільки на себе, а й для майбутньої дитини. Коси укладали як корону на голові або пов’язували стрічкою. До речі, косу свою жінки берегли від чужих поглядів, і прикривали голову. З моменту вступу жінки у шлюб ніхто, крім чоловіка, не бачив її кіс. Стосовно регіональних особливостей заплітання коси на Україні, то на Лівобережжі у будень дівчата робили рівний проділ посередині голови, розчісували волосся на два боки і заплітали у дві коси, косами обвивали голову, ніби вінком. У неділю або в свято дівчата сплітали все волосся в одну косу, вплітали у неї кілька кольорових стрічок-кісників, що разом з косою звисали вздовж спини. На Правобережжі у будні дні дівчата так само обвивали голову косами, ніби вінком; у неділю чи на вято заплітали дві коси, які звисали вздовж спини без довгих стрічок [4, 5].

Коса була не просто зачіскою, вона несла інформацію про свою власницю. Якщо дівчина носить одну косу - вона  в «активному пошуку». У косі з’явилася стрічка – дівчина на виданні, і всі потенційні «кандидати» терміново мають засилати сватів. Якщо у косі з’явилися дві стрічки,  вплетені не від початку коси, а від її середини, – залицяльники отримують відкоша: у дівиці з’явився «офіційний» наречений, стрічки означали отримане від батьків благословення на шлюб.

Ми переконані, що кращі традиції нашого народу не загубляться, не зникнуть безслідно, вони відроджуватимуться і житимуть, доки є ми, українці. Дівоча коса – це символ високої моралі, гарного смаку символічна ознака внутрішнього єства українки.

Список використаних джерел


  1. Васіна З.О. Український літопис вбрання: [Книга-альбом] Т.2 / З.О. Васіна. – К.: Мистецтво, 2006. – 448 с.

  2. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антропології/ Х. К. Вовк. – К.: Мистецтво, 1995. – С. 124-170.

  3. Воропай О. Звичаї нашого народу // Етнографічний нарис у 2-х томах. Мюнхен.  1958.  Том ІІ. – 339 с.

  4. Ніколаєва Т.О. Український костюм. Надія на ренесанс /  . К.: Дніпро, - 2005. – 317 с.

  5. Стельмащук Г. Г. Традиційні головні убори українців. - К.: Наукова думка, 1993. - 168 с.

  6. Давні українські дівочі зачіски http://ck.ridna.ua/2014/08/06/davni-ukrajinski-divochi-zachisky-foto/


СЕНС ЖИТТЯ У ПОГЛЯДАХ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Терещенко Євгенія, учениця 8 класу Бердянського навчально-виховного комплексу «дошкільний навчальний заклад – загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів» Зачепилівської районної ради

Керівник: Новіков І.А., вчитель історії, керівник гуртка «історичне краєзнавство»


Інтерес до молоді на стільки зріс, що можна вважати, почалася нова ера. Молодь шукає простору для свого самовираження, а держава різними способами протидіє цьому, нав’язуючи свої погляди на життя, спираючись на традиції, які формувалися століттями. Старше покоління, дуже консервативне і обережно відносяться до любих змін. Вони навіть не бажають «зазирнути за горизонт» (про, що так мріяв В. С. Висоцький). Історія вже довела, що найважливіші зміни відбуваються в культурному середовищі молоді, які не обмежують себе в польоті фантазії.

У зв’язку з великим впливом сучасних технологій кардинально змінилися погляди на саме життя. Молодь стала більш пасивною, багато юнаків і дівчат знаходяться в нереальному світі Інтернету та комп’ютерні ігор, які повністю замінюють їм реальне життя. Тому вони інертно відносяться до всього, що їх оточує.

З дитинства батьки підміняють свою увагу комп’ютерами та телефонами, які згодом заміняють їм друзів, однокласників та оточуючих. Замість того, щоб зайнятися спортом, музикою та читанням книжок, діти просиджують на диванах, заробляючи психічні розлади та короткозорість.

Коли я чую слово Інтернет, у мене виникає асоціація: сидить підліток з байдужим поглядом, блідою шкірою і судомно натискає клавіші телефону. Мене охоплює жах. Невже невдовзі ці «зомбі» заповнять всю нашу планету. Хочеться дати йому копняка і крикнути: «Прокинься , Спляча красуне, пішли краще в «резиночку» пограємо!». Мої однокласники інколи грають в комп’ютерні ігри цілу ніч, а потім на уроках клюють носом і отримують погані оцінки.

На щастя, таких в нашому селі менше і багато моїх друзів ведуть активний спосіб життя. В нашому віці ми рідко заглядаємо в бібліотеку, але це не означає, що ми зовсім не читаємо. Мої однолітки ходять на заняття різних гуртків: це музичний, танцювальний та гурток історичного краєзнавства.

Говорять, що сучасні підлітки вживають алкоголь та палять цигарки. А що раніше не пили, не курили? Не потрібно судити про молодь лише негативно, вони помиляються через свою «зеленість» та неосвіченість. І хоча вчителі та батьки постійно розказують про шкідливість такого способу життя, молодь більше дослухається до «вулиці». А якщо вулиці – це розбиті дороги, завалені сміттям, та сірі облуплені будівлі. Чому така вулиця може навчити?

Хочеться запитати дорослих. Чому нас оточує таке середовище? Чому у кожного дорослого принцип «Моя хата скраю»? Ми ж на вас дивимося і беремо приклад. Інколи ми не можемо уявити своє життя без людської доброти, порядності. Почуття гідності, працелюбності. Доброта!!! Це основа нашого життя. Вона є фундаментом, на якому будуються всі духовні цінності. Дорослі! Ви постійно нами незадоволені, ми все робимо не так . Але ж ми ваше відображення, тільки в маленькому дзеркалі. Показуйте нам позитивні приклади, а ми будемо повторювати. Ви будете нашим путівником, а ми будемо прикрашати цю дорогу своїм феєрверком фантазій. Ви, дорослі, постійно зациклюєтесь на своїх проблемах, а ми діти, вміємо любу життєву ситуацію перетворити в казку, а вона, як відомо, завжди закінчується щасливо.

Сучасна молодь стикається з відсутністю прийнятних духовних орієнтирів, які поступово змінюються нормами життя, де все продається та купується, включаючи кохання та друзів. Водночас наші чесноти, як милосердя та чесність не в пошані та вважаються ознакою слабкості. У світі, де кожен сам за себе, де віртуальний світ заміняє живе спілкування, відбувається відчуження між людьми та з’являється жорстокість.

Власне, я вважаю нашу молодь цілком цікавою та розумною, головним недоліком якої є велика кількість егоїстів. Нам, попри всіх талантів, важко згуртуватися заради якоїсь цікавої або важливої справи. Адже ніхто не хоче поступатись своїми інтересами заради загальної користі.

Молодь завжди несе в собі щось нове, свіже. Головне, щоб вона не боялася своєї ролі, могла взяти відповідальність і за себе, і за інших. Були ж часи, коли піонери та комсомольці допомагали будувати країну. Я не закликаю повернутися до СРСР, у нас є своя прекрасна Україна, яку просто треба полюбити, як свою матір або дитину, сестричку, і все, просто полюбити. Якщо кожен, просто не викине сміття на узбіччя – всюди буде чисто. Кожен, просто посміхнеться один-одному і Україна засяє, як соняшник. Кожен просто, поспівчуває іншим і світ стане добрішим, як мінімум на сто відсотків.

Мене вразило відео, яке я бачила в Інтернеті. Там хлопець п’ятнадцяти років в часи майдану розмовляв по телефону з мамою. Він розповідав, що зараз він відпочиває, гарно поїв і все у нього добре. А в цей час позаду нього чулися вибухи та стрілянина, люди гинули від куль снайперів, та він попри смертельну небезпеку, боявся засмутити матір. Цей хлопчина, з переляканими очима і в солдатській касці, уособлював всю мужність українського народу в боротьбі проти жадібності та байдужості. Дивлячись на нього виникало відчуття, що з такою молоддю у нас все буде добре.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   46   47   48   49   50   51   52   53   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка