Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка52/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   61
ТЕМА АТО (СУЧАСНОЇ ВІЙНИ) В КНИЗІ «НЕХВОРОЩ» ЛЮБОВІ ПОНОМАРЕНКО

Тюлюбаєва Катерина, студентка Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Керівник: Корнет Анжела Валентинівна, викладач Полтавського юридичного коледжу Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого
Література відіграє велику роль у житті людини, а саме у формуванні поглядів кожного. Читаючи книгу, людина потрапляє в інший світ, починає сприймати все по-іншому.

Саме книга навчає нас, як жити, як діяти в різних життєвих ситуаціях. Одним з прикладів повчальної літератури є творчість сучасної полтавської письменниці Любові Пономаренко.

Любов Петрівна Пономаренко народилася 25 травня 1955 р. у с. Іванківцях Срібнянського району, що на Чернігівщині. Саме тут й пройшло її дитинство, навчалась у місцевій школі. Згодом закінчила Ніжинський державний педагогічний інститут ім. М. В. Гоголя.

Усе життя письменниці пов'язане з філологією: працювала вчителем російської мови й літератури на Срібнянщині, у редакціях газет Чернігівщини та Полтавщини. Нині письменниця живе в м. Гребінка Полтавськоїобласті, працює власним кореспондентом обласної газети «Зоря Полтавщини».

Ще з ранніх літ проявляється талант письменниці. У творчому прозовому доробку Л. Пономаренко є низка повістей та оповідань, які виходять друком не лише в Україні, а й у Німеччині та Японії.

Особливо дивують й зачаровують її твори з незвичайним змістом й напруженістю, у яких письменниця описує сучасні проблеми. Письменниця є лауреатом премій «Благовіст» та ім. Олеся Гончара [1, с.15].

Збірка творів «Нехворощ» побачила світ тільки у 2016 році. Саме у цій збірці описується проблематика сучасності, тому це й зацікавлює читача. Вирізняється оригінальністю творча манера письменниці. А саме, у новелі «Кричав потягу ніч» найтрагічніші прозові рядки, присвячені дівчинці, що колись загинула на описаній станції, ритмізуються, перетворюючи окремі фрагменти твору на білий вірш. І так аж до останніх рядків твору, де віршовий ритм завмирає,немов чиєсь схлипування [2, с.10].

Не оминається увагою й тема війни на Сході України, а точніше збройного конфлікту в АТО (території Донецької і Луганської областей України) , що є доволі актуальним на цей час.

У новелі «Полон» виявляється правда про розстріли на Майдані, і про Іловайськ, і про Дебальцеве, і про Волноваху, і про Конотоп, і про Другу світову війну, і про участь у ній українців, і про те, хто такі бандерівці і Повстанська армія.

У творі описуються події, які відбуваються з солдатами АТО, які потрапили до полону. Це являє собою страшну катівню, темний підвал, у якому людські тіла, «розкидані безладно», лежали на холодному й сирому бетоні серед людських випорожнень. Читаючи оповідь, переживаємо кожний момент з головним героєм, немов знаходимося десь поруч і спостерігаємо за тим, як учетверте везуть до операційної безіменного героя на чергову ампутацію, але він живе й уперто бореться зі смертю за своє життя.

Також присутнє уособлення найманців фашистської Росії, а саме в особі Червоної Пики, який відчував ненависть до полонених, яких після довгих катувань ледь живих ставили ще й до стінки, коли ці покидьки насолоджувалися від того, що обрубували полоненим пальці рук і ніг, що спокійно споглядали на «порубане жіноче тіло з клаптями одягу» [3].

Але все-таки люди повинні знати правду, знати про те, як страждають наші солдати-українці, які боряться за майбутнє України, за наше майбутнє.

У творі «Ненароджені» тема АТО переплітається з особистим життям головної героїні. Вона любила хлопця, з яким, здавалося, буде пов’язане все її життя, але кохання закінчилося обвалом. Адже вони були учнями школи, їх ганьбили, погрожували «виключенням», саме через це вони й розлучились й невдовзі дівчина під впливом тітки позбавилась від небажаного «хлопчака», про якого так мріяла пара.

Невдовзі Віктор загинув в АТО, у цій безжалісній війні, він помирав в муках, але сказав свою останні слова – прошепотів адресу і попросив знайти свою колишню кохану. До головної героїні прийшов їхній ненароджений син (який і виконав останню волю батька), тому що у неї назавжди залишилася пір’їна синички, яку дав їй коханий. Це була згадка про їхнє кохання, тому вона пам’ятала про нього і їхнього сина.

Кожен українець має побувати в полоні страшної правди про війну, яку так майстерно розповіла Любов Пономаренко, мусить мужньо пройти цей полон, аби ніколи більше й ні за яких обставин туди не потрапляти.

Ці твори відкривають перед читачем всю правду, всі особливості та проблеми сучасної війни. Саме з цими героями читач переживає труднощі та радощі. Письменниця тонко переплітає тему війни з особистими долями головних героїв, саме це спонукає до зацікавлення, розуміння та аналізу оповідань.

Література

1. Пономаренко Л. П. Портрет жінки у профіль з рушницею : Повісті, оповідання / Любов Пономаренко. – К. : ВЦ «Просвіта», 2005. – 300 с.

2.Пономаренко Л.П. Нехворощ;Вид-во «Дивосвіт», 2015. – 85 с.

3. http://www.parta.com.ua/ukr/stories/writers/240/

4. http://www.ukrlit.vn.ua/author/ponomarenko.html
СТАЛИЙ ТУРИЗМ: ОНОВЛЕНИЙ БРЕНД, ТРАДИЦІЙНІ ПРОБЛЕМИ

Фисуненко Костянтин, випускник гуртка «Географічне краєзнавство», вихованець гуртка «Екологічне краєзнавство» Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді

Керівник – Копилець Є.В., керівник гуртків ПОЦТКУМ


Останніми роками Україна дедалі активніше долучається до стратегії сталого розвитку, визнаної світовим дороговказом подальшого поступу людства. Не є винятком і туристична галузь. Якщо з 1990-х років популярним став термін «екотуризм» (на VII Всеукраїнській філософській історико-краєзнавчій конференції учнівської молоді «Пізнай себе, свій рід, свій нарід» вихованка гуртка географічного краєзнавства Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді Вікторія Дячук характеризувала непросте становище екотуризму «між екологічною етикою та економічною спокусливістю»), то з другої половини 2000-х років набуває поширення термін «сталий туризм».

Кандидат філософських наук В.В. Анохіна у колективній монографії «Сталий розвиток і соціально-екологічні параметри якості життя» (Мінськ, 2011) вказує на спорідненість екотуризму та сталого туризму: якщо трактувати екотуризм як особливий тип туристичної діяльності, що базується на сталому керуванні природоохоронними територіями, його можна вважати ідеальним компонентом стратегії сталого розвитку. Сталість екологічного туризму досягається гармонійним поєднанням трьох компонентів: сталого соціального та економічного розвитку території; підвищенням рівня екологічної культури всіх учасників туристської діяльності; охорони природної та культурної спадщини.

Ознайомлення зі стратегією сталого розвитку для туристичної галузі, запропонованою групою вітчизняних науковців (відповідний посібник вийшов друком у Києві в 2014 р.), переконує, що модернізація поняттєво-термінологічного апарату наразі не призвела до якісної зміни у розв’язанні суперечностей, властивих явищу екотуризму. Не досягнуто взаєморозуміння та чіткості у класифікації екологічно зорієнтованих видів туристичної діяльності. Зокрема, у вищезгаданому посібнику до них віднесені такі різнорідні види (для класифікації використані геть різні ознаки), як екологічний туризм, сільський туризм та агротуризм, водний туризм, пішохідний туризм, велосипедний туризм, науковий туризм. Незрозуміло, чому автори беззастережно відносять заповідний туризм до екологічно безпечних видів туристичної діяльності, адже чинним вітчизняним законодавством із 2010 р. заборонено туризм у природних заповідниках (у них дозволена лише екскурсійна дяльність); природоохоронцем та екофілософом В.Є. Борейком у книзі «Троянський кінь екотуризму: смерть для заповідної природи» (Київ, 2010) наведено чимало прикладів прогнозованих загроз туризму для природоохоронних територій, які, на жаль, стали реальністю.

Таким чином, аналіз фахової літератури дає підстави стверджувати, що хоча впровадження терміну «сталий туризм» можна трактувати як сучасний підхід до розгляду туристичної галузі відповідно до провідної стратегії світового розвитку, воно поки що не ознаменувало якісного підвищення рівня розгляду впливу туризму на довкілля, однозначного трактування потенціалу туризму для сталого розвитку та розробки реально збалансованих шляхів розвитку туристичної діяльності.


РЕАКЛІМАТИЗАЦІЯ БАБАКА У ЗАПОРІЗЬКІЙ ОБЛАСТІ ЯК АКТИВНА ФОРМА ЗБЕРЕЖЕННЯ БІОЛОГІЧНОГО РІЗНОМАНІТТЯ

Фоменко Михайло , член гуртка «Екологічне краєзнавство» КЗ «Центр туризму» ЗОР, учень 10 класу

ЗБЛ № 99 м. Запоріжжя. Науковий керівник: Шелегеда Віталій Іванович, керівник гуртка «Екологічне краєзнавство», заступник директора КЗ «Центр туризму» ЗОР


Однією із сучасних екологічних проблем людства є зменшення біологічного і ландшафтного різноманіття - різноманітності живих організмів, а також екосистем і екологічних процесів, ланками яких вони є. Серед найбільш відомих пасивних форм вирішення проблеми збереження біорізноманіття є створення Червоних і Зелених книг природи, природо-заповідних територій тощо.

Однією з активних форм відновлення біологічного різноманіття на визначеній території є випускання диких тварин в природу під наглядом фахівців. Зоолог М.І. Чесноков розрізняє чотири форми розселення диких тварин: акліматизацію, реакліматизацію, підпуск тварин у популяцію того ж виду і відпуск диких тварин для розведення під наглядом людини.

Акліматизація тварин це ні що інше, як пристосування виду до існування у нових умовах на тій території, де цей вид раніше не спостерігався (Словник з екології, 1987). Але це найменш ефективна форма штучного розселення диких тварин. Про це свідчить досвід роботи в Запорізькій області. На нашій території ніколи не проживали дикі кролі, і коли у 1967 році їх випустили в Запорізькому районі в кількості 72 голів, а у 1972 році в Куйбишевському районі 30 голів, вони не прижилися, бо взимку для них було недостатньо корму. Вже у 80-х роках у процесі таксації не було помічено жодного екземпляру.

Найбільш придатним методом роботи в цій галузі є реакліматизація - процес розведення в будь-якій місцевості тих чи інших тварин, які там жили, але вимерли, або були винищені (Словник з екології, 1987). Ми маємо наукові докази того, що у попередні віки територія сучасного степу мала достатньо високий рівень біорізноманіття. Так, французький інженер Боплан (1832) свідчить, що у XVII столітті: "По степям украинским разгуливают целыми стадами олени, лани, сайгаки. Дикие лошади ходят табунами от 50 до 60 голов".

За розповіддю 84-річного рибалки Осипа Шутя, записаною Я.П. Новицьким, на острові Хортиця "...водилось много диких коней, сайгаков, коз, кабанов, бобров, сурков, хомяков, чекалок (шакалы), лисиц, лебедей, журавлей, уток, огарей, бакланов, тетеревей, куропаток, стрепетов и всякой другой птицы...". Відомий запорізький краєзнавец А. Кащенко писав (1917), що із звірів у Великому Лузі водилися: вовки, вепрі, олені, дикі кози (сугаки), лисиці, зайці, борсуки, горностаї, тхори, бобри, куниці й видри, нарешті під осінню пору заходили сюди й степові мешканці - тарпани (дикі кони).

Залишки єнотовидної собаки, знайдені арехологами, свідчать про те, що ці тварини відомі в Приазов’ї з часів давнього плейстоцену. У XX столітті їх розводили спочатку на звірофермах, а пізніше випустили в природу. Зараз ці тварини поширені по всіх природних районах України (Сокур, 1961). Ще одним прикладом є фазан, залишки 2000-річної давності якого знайдені під час розкопок в Ольвії. За період 1960 – 2000 роки на території Запорізької області було випущено більше 37 тисяч особин цього виду. Як і передбачали вчені, фазан добре «вселився» у південній зоні України, оскільки тут ці птахи жили з давніх давен (Борейко, 1992).

Таким чином найкраще приживаються на визначеній території тварини саме тих видів, які жили тут в минулому, бо їх розселення є "вбудовою" в ті місця, де вони мешкали раніше.

Метою нашого дослідження є аналіз результатів акліматизації степового сурка - бабака на території Запорізької області та перспектив існування штучного поселення бабака на території ботанічного заказника місцевого значення «Балка Чапаївка» (Вільнянський район Запорізької області).

Степовий бабак (Marmota bobak Muller, 1776) – фоновий вид степових екосистем. Це гризун родини білячих роду бабаків вагою до 9,3 кілограмів. Є ендеміком Європейської частини колишнього СРСР, Західного Сибіру і Центрального Казахстану, де ще нещодавно був широко поширений в рівнинних степах і лісостепу. Життя у відкритому степу виробило у бабаків ряд цікавих пристосувань. Це - здатність рити глибокі складні нори, а також впадати в зимову сплячку, яка триває у бабаків до 6 місяців. Перед довгим зимовим сном бабаки накопичують товстий шар жиру, який має лікарські особливості. Жир, а також густе хутро сірувато-солом'яного кольору з рудим відтінком стали причиною повсюдного переслідування цього симпатичного звірятка людиною. На початок ХХ століття степовий бабак в Україні практично зник - збереглися тільки два осередки мешкання бабаків у Харківській і Луганській областях на землях кінних заводів (Боровік, 2006).

Вперше питання акліматизації бабаків в степовій зоні України підняв Фальц-Фейн, власник Асканії-Нова, який випустив тварин на територію заповідного степу на початку XX століття, але вони там не збереглися. У період з 1934 по 1961 рр. були зроблені окремі спроби переселення бабаків на території степових заповідників: «Асканія-Нова», «Хомутовський степ» (відділення Українського степового природного заповідника), «Провальський степ» (Луганський природний заповідник), «Кам'яні могили» (Український степовий природний заповідник), Чорноморський біосферний заповідник, Азово-Сивашський національний природний парк, проте більшість з них також закінчилися невдачею (Токарський, 2006).

В період 1960-2000 р р. розселенням степового бабака в Україні займалося Українське товариство мисливців і рибалок (УТМР). Сотні тварин щорік відловлювалися в Харківській і Луганській областях, комплектувалися і вирушали в місця розселення по степових і лісостепових районах України. У період з 1986 по 2004 рр. в 16 областях України було розселено більше 10 тис. особин степового бабака (Токарський, 2006).

Активне відродження чисельності й колишнього ареалу бабака на території Запорізької області почалося в кінці ХХ ст. Випуски були організовані на землі державних заказників і пам'яток природи, а також ряду мисливських господарств шести районів області: Гуляйпільський, Вільнянський, Запорізький, Василівський, Оріхівський, Приазовський. З 1991 по 2000 рр. було випущено 460 особин. Останні облікові заходи зі з'ясування стану поселень бабака показали низьке приживання тварин або повну його відсутність (Чорноморець, 2005).

У квітні 2016 р. під час маршрутної екологічної експедиції групи ЮНЕКО КЗ «Центр туризму» ЗОР по території Вільнянського району Запорізької області (біля 30 км на північ від м. Запоріжжя), у ботанічному заказнику місцевого значення «Балка Чапаєвка» нами була зареєстрована колонія бабака. Під час досліджень було встановлено, що у 1995 році Вільнянским відділенням УТМР у балці було випущено 35 особин бабаків, яких заселяли у штучні нори на ділянці типчаково-ковилового степу з незначним складом різнотрав’я. Бабаки двічі змінювали місце розташування колонії і к 2000 року прижились у тальвезі одного з відрогів балки, який тривалий час піддавався інтенсивному випасу овець. Після 2005 року на цій ділянці був зупинений випас скота і сінокосіння. Спочатку спостерігався ріст популяції, чисельність якої к 2011 року досягла 65 тварин на площі приблизно 5 га. Потім ріст припинився, почалося поступове зменшення, і у 2016 році (на момент спостережень) чисельність тварин складала 9 особин (дві сімейні групи), а площа колонії – біля 1 га.

Причиною цього явища, на нашу думку, є погіршення умов проживання сурка в результаті резерватних змін рослинності, що стало слідством встановлення режиму абсолютної заповідності на території балки.

У середині 90-х рр. ХХ ст. на місці покинутих кошар, де степова дерновина була повністю зруйнована, виникли зарості бур’янистих видів. Подібний тип рослинного покриву виявився найбільш сприятливим для проживання степового бабака, створюючи хороші кормові і захисні умови, що призвело до формування в цьому місці екологічного центру поселення бабаків, зростання загальної чисельності й щільності колонії. Таке панування бур’янистих видів продовжувалося біля десяти років і поступово змінились щільним травостоєм з пирію повзучого. Це призвело до значного накопичення на території колонії трав’яної підстилки, яка визиває затримку вегетації рослин навесні, і, як слідство, відсутність корму для тварин. В результаті відбулися значні зміни в структурі поселення бабака. Сімейні ділянки, що спочатку розміщувалися на даній території поступово перейшли в розряд нежилих, а колонія змістилася уздовж підвищеного дна балки з півночі на південь в місця з розрідженим трав’яним покровом, значно скоротившись в чисельності.

Аналіз сучасного стану поселення бабаків б.Чапаєвки не дав однозначного висновку – є цей вид для данної місцевості реакліматизований або акліматизований. Для збереження і розширення площі і чисельності існуючої колонії бабака, як частини степової екосистеми балки Чапаєвки, на нашу думку, землекористувачу необхідна розробка і впровадження режимних заходів, таких як помірний випас великої рогатої худоби на територіях, що примикають до колонії, і сінокосіння на ділянках днища з монодомінантними заростями пирію.


ЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИРОДНИХ ГЕОЛОГІЧНИХ ПАМЯТОК ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Хабіров Максим, учень 9-Б класу Полтавської гімназії №21

Керівник: Мороз Катерина Федорівна, вчитель географії Полтавської гімназії №21
Жодна подорож чи відпочинок не обходяться без знайомств з пам’ятками як історичними так і природними.

Пам’ятка природи – це унікальне утворення, що має особливу цінність і охороняється з метою збереження його у природному стані в наукових, культурно – освітніх та естетичних цілях.[7]

Пам’ятки природи належать до територій та об’єктів природно – заповідного фонду України. Залежно від цінності, пам’ятки природи поділяють на категорії загальнодержавного та місцевого значення. Рішення про створення пам’ятки загальнодержавного значення приймається президентом України, а місцевого значення – обласними радами народних депутатів. Залежно від характеру, мети організації та необхідного режиму охорони, пам’ятки природи поділяють на комплексі, геологічні, гідрологічні, зоологічні та ботанічні. На території Полтавської області розташовані 13 геологічних пам’яток. Їх поділяють на такі типи: стратиграфічні, петрографічні, мінералогічні, палеонтологічні, тектонічні, геоморфологічні, гідрогеологічні та ін. Але об’єктом нашого дослідження були лише стратиграфічні геологічні пам’ятки природи. [1, ст. 110]

Охорона природи, у тому числі і природних пам’яток, - одна із актуальних задач сучасності. В Полтавській області на сьогоднішній день не достатньо піклуються та охороняються пам’ятки природи. Тому на сучасному етапі постає необхідність дослідження та збереження геологічних пам’яток.

Отже, до стратиграфічних природних геологічних пам’яток Полтавської області відносять: в’язівський опорний розріз четвертинних відкладів(Лубенський район, с. В’язівок), Яреськівська Лиса Гора (Бутова Гора, Шишацький район, с. Яреськи), Слиньків Яр (Диканський район, с. Михайлівка).

Опорний розріз четвертинних відкладів біля с. В’язівок Лубенського району на правобережжі Сули, що служить еталоном при вивченні четвертинних (антропогенових) товщ. Цей розріз комплексно досліджений науковцями відділу палеогеографії Інституту геофізики НАН України під керівництвом М.Ф.Веклича. Згідно з стратегічною схемою УРМСК (1982) розчленування антропогенової товщі, тут відслонюються 13 стратиграфічних горизонтів (голоценовий, бурський, вітачевський, удейський, прилуцький, лайдацький, дніпровський, завадівський, тилігульський, лубенський, сульський, мартоношський, приазовський). [1, ст..115] На основі п’яти розчисток, що включають і дев’ять горизонтів пліоцену складено узагальнений розріз. Він детально вивчений комплексом методів: загально геологічним, стратиграфічним, палеопедологічним, мінералогічним, палінологічним, малакофауністичним, палеомагнітним. У викопних товщах цього розрізу, що представлений в основному чергуванням: викопний грунт – лес – лесовидні суглинки, знайдено палеонтологічні рештки (палінологічні, черепашки наземних та стагнофільних прісноводних молюсків). [7]

Відслонення неогенових відкладів Лиса Гора (шишацька) розташована поблизу с.Яреськи Шишацького району на лівому березі річкової долини Псла. [4, ст. 111] В урочищі Лиса Гора на пагорбі висотою 25 м відслонюються четвертинні відклади (сучасний грунт потужність 0 – 6 м), під якими залягають неогенові строкаті, зеленувато-бурі (1,5 м) та червонувато-бурі (2,4 м) глини. А далі розміщується міоценова товща полтавської серії, представлена дрібнозернистим глинистим піском (2,5 м). нижче схил покритий делювіальним плащем. Ця пам’ятка природи має, як наукове (стратиграфічне), так і естетичне значення.

Відслонення міоценових пісковиків біля селища Слиньків Яр Диканського району. В урвищі правого берега річки Ворскли висотою до 70м під строкато колірними глинами залягають міоценові кварцеві мілко зернисті пісковики з глинистим цементом та плямами гідроксидів заліза і марганцю. [1,ст.116]

Ми повинні зробити все, щоб пам’яткам природи приділялось не менше уваги, ніж пам’яткам історичним, щоб були впорядковані, дбайливо охоронялися. Біля них повинні бути встановленні аншлаги, охоронні знаки. А також останнім часом у світі, і в Україні, набуває все більшого розмаху зелений туризм, як нова форма економічної діяльності. І охороняючи і досліджуючи геологічні пам’ятки, інформацію про них можна використовувати в туристичних подорожах та оглядових екскурсіях по нашій області.

Отже, охорона природа, зокрема й геологічних пам’яток – важлива всенародна справа. Ми повинні розумно використовувати і примножувати природні багатства, не порушуючи зв’язків, що існують між окремими компонентами природного середовища. Охороняти природу рідного краю – це значить охороняти географічне середовище, в якому ми живемо, працюємо та відпочиваємо і від якого великою мірою залежить і наше здоров’я та добробут, і щастя прийдешніх поколінь.



Література:

  1. Закалюжний В. М., Джурка Г. Ф. Полтавська область: геолого – географічний нарис / В. М. 1. Закалюжний, Г. Ф. Джурка – Полтава, 2000 – 136 с.

  2. Липа О. Л., Федоренко А. П. Заповідники та пам’ятники природи України / О. Л. 2. Липа, А. П. Федоренко – Київ: Урожай, 1969 – 224 с.

  3. Полтавська область: природа, населення, господарство / за ред.. К. О. Маци – Полтава: Полтавський літератор, 1998 – 336с.

  4. Природно – заповідний фонд Української РСР: реєстровий довідник заповідних об’єктів / за ред. М. А. Одноралов – Київ, 1986

  5. Природоохоронні території Української РСР / за ред. Д. Й. Проценко – Київ: Урожай, 1983 – 175 с.

  6. Шалит М. Заповідники та пам’ятки природи України / М. Шалит – Харків, 1932



КУЛЬТУРНО-ОСВІТНІЙ РОЗВИТОК ЧУГУЄВА В ХІХ - НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ

Харковий Вадим, учень 9 класу Кочетоцької ЗОШ І-ІІІ ступенів Чугуївської районної ради Харківської області, вихованець Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області. Керівник: Проценко В. В., керівник гуртка
Високий рівень освіти та культури – запорука розвиненого суспільства.

Тому актуальним є питання дослідження та узагальнення історичного досвіду становлення і розвитку освіти та культури на прикладі одного з культурно-освітніх центрів Харківщини – Чугуєва.

Час заснування Чугуєва – 1638 рік. Саме в ці часи починається інтенсивне заселення «Дикого поля». Заселялись землі нашого краю вихідцями з Гетьманщини та переселенцями з Росії.

Переселенці з Задніпрянщини зразу почали будувати церкви, а разом з ними шкільні та братські будинки.

В Чугуєві за переписом 1647 року було вже 4 церкви, а на початку ХІХ століття їх вже існувало 7. У більшості з них були відкриті церковнопарафіяльні школи.

З 1734 році у Харкові для дітей усіх соціальних станів працював Харківський Колегіум, а з 1805 року – Харківський університет.

Завдяки університету у Чугуєві почали викладати світські високоосвічені вчителі, почали діяти начальні школи та училища. А саме: начальна школа – з 1847 року, Скорбященська школа, Миколаївська школа для дівчат. А з 1865-67 років - Осинівське, Покровське, Зачуговське та Чугуївське начальні училища. Загалом ними було охоплено біля 350 учнів.

Велику роль у становленні освіти в Чугуєві зіграв той факт, що з 1819 по 1857 роки місто було центром восьми округів Слобідсько-Українського військового поселення.

У ІІ половині ХІХ століття в Харківській губернії активно діє Харківське товариство поширення в народі грамотності. За його сприяння на Чугуївщині відкриваються два ремісничих училища – у Кочетку і в Клугіновці. Кочетоцьке училище спеціалізувалось на столярній і токарній справі, а Клугіновське – на лозоплетінні.

На початку ХХ сторіччя у Чугуєві з’являється навчальний заклад нового типу - жіноча Олександрівська гімназія.

Вигідне географічне розташування міста, мальовничі краєвиди, зручні шляхи сполучення приваблювали відомих діячів культури, освіти, які проживали в нашому регіоні та мали великий вплив на його розвиток.

Насамперед, це Ілля Юхимович Репін – відомий художник, професор С.Петербурзької академії мистецтв.

Славнозвісна чугуївська школа іконопису привернула увагу академіка живопису І.К. Айвазовського, який у 1856 р. спеціально приїздив до Чугуєва.

У Чугуєві народився професор Олександр Іванович Рубець (1838-1913) музичний теоретик, композитор, хоровий диригент, професор С.-Петербурзької консерваторії, знавець українського фольклору, який видав збірки «216 українських народних пісень».

В 6 км від Чугуєва знаходиться селище міського типу Кочеток, яке в ті часи славилося незайманою природою, чудодійними мінеральними джерелами, на базі яких місцеві діячі створили навіть курорт з водолікарнею, однією із перших на Україні. У літній час до селища на лікування та відпочинок з’їжджалась заможна публіка, у тому числі відомі письменники, вчені, причому не тільки з Харкова, а й з Москви, Петербургу, інших російських міст. Їм належало у Кочетку багато дач.

Життя та діяльність окремих представників цієї блискучої плеяди дачників варте окремих досліджень. Зокрема, в Кочетку періодично мешкали дві родини: брати Лавровські та батько і син Гроти.

Микола Олексійович Лавровський – автор багатьох праць, які зберегли свою наукову цінність до цих пір. В основному вони присвячені питанням словесності та історії педагогіки.

Петро Олексійович Лавровський з 1851 року працював у Харківському університеті та педагогічному інституті.

Професор кафедри і історії та літератури слов’янських мов, автор багатьох публікацій із слов’янської філології.

Росіянин за походженням, він володів українською мовою. Серед його відомих праць є публікації, присвячені малоросійській мові (так тоді називали українську мову)

Показово, що в той час, коли в Російський імперії вважали українську мову діалектом російської, П.О. Лавровський ставить її на один щабель з російською та іншими слов’янськими мовами.

Яков Карлович Грот – відомий вчений, батько видатного психолога Миколи Яковича Грота, який знайшов свій останній притулок в Кочетку і похований біля Володимиро-Богородичного храму.

Щороку з ранньої весни і до пізньої осені Гроти та Лавровські збирались на дачі Миколи Яковича в Кочетку, відпочивали, жваво обговорювали книги.

Із поетів-романтиків, які мешкали на Чугуївщині, слід відзначити батька і сина Александрових.

Александров Володимир Степанович, його син, був військовим лікарем у Чугуєві. Він написав відомі казки «Коза-Дереза», «Івашечко», ряд оперет, в тому числі «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці». Його вірш «Ходить гарбуз по городу» став хрестоматійним.

Борис Дмитрович Грінченко, який у 1881-82 рр. працював учителем Введенської школи. Він написав багато віршів і оповідань. Його творчість вивчається в школі.

Про зростання культурного розвитку Чугуєва свідчить і той факт, що у місті наприкінці ХІХ ст. вже були 2 бібліотеки, які мали за 1000 читачів.

А до І світової війни у Чугуєві діяв аматорський театр, вистави якого користувались великим успіхом, давав концерти симфонічний оркестр, перед мешканцями виступали прославлені співаки Ф.І. Шаляпін та ін.

Перебування цих людей на Чугуївщині, спілкування з ними мешканців міста, знайомство з їх високохудожніми творами сприяло підвищенню духовності, загального морального настрою, створювало своєрідну ауру, яка позитивно діяла на розвиток освіти і культури Чугуєва.

Підводячи підсумки, приходимо до висновку, що в період ХІХ – початку ХХ століття розвиток освіти в Чугуєві був на досить високому рівні.

Практичне значення даної роботи в тому, що винайдені та систематизовані матеріали дозволять доповнити історію освіти Чугуївщини.
ТЕПЛО УКРАЇНСЬКОЇ ОСЕЛІ

Харченко Денис,учень 7-В класуРешетилівської гімназії імені І.Л.Олійника Полтавської області

Ширшова Наталія Олександрівна,учитель історії, керівник історико-краєзнавчого гуртка «Стежинами рідного краю» Решетилівської гімназії імені І.Л.Олійника


Нинішня осінь неабияк порадувала українців аномально теплою погодою. І городи прибрали і осінні зернові змолотили, і будинки утеплити встигли. Але тарифна політика нашої держави змушує український люд до економії. От і кинулись українці кожен у свої крайнощі, хто субсидії оформляти, хто будинки утепляти в нагоді стали і кредити надані провідними банками для утеплення будинків, зокрема «Ощадбанк». На своєму сайті опублікував таку інформацію: «На сьогодні в Україні одним зі шляхів вирішення питання підвищення тарифів на житлово-комунальні послуги є енергозбереження – утеплення будинків, вікон, дверей, встановлення лічильників, заміна енергоємних котлів. Після таких заходів економія може сягнути 50 % від вартості комунальних платежів». Запропоновано унікальну програму «Ощадний дім» - кожному учаснику програми відшкодовується до 20% тіла кредиту на придбання котлів, альтернативних газовим, та до 30% суми кредиту, залученого на придбання енергоефективного обладнання або матеріалів. Крім цього, уряд розширив участь у програмі енергоефективності для одержувачів субсидій, згідно з прийнятою 12 серпня 2015 року постановою Кабінету Міністрів України № 614 державна компенсація для осіб, яким призначено субсидію на оплату житлово-комунальних послуг збільшується до 70%.

Особливо гостро це питання стало для жителів сільських районів, які не надіючись на субсидії, кредитні лінії взялися масово утеплювати власні будинки та квартири. Благо проживаємо на території, що має ліс, хмиз, очерет, глину та інші природні матеріали для утеплення, та й сучасні технології зробили чималий крок уперед. Адже для українця хата це все – родина, затишок, тепло.

Проживаючи у приміській зоні автор мав змогу особисто стежити за процесом утеплення будинків в селищі Решетилівка Полтавської області, де місцевий люд поєднуючи мудрість предків та сучасні технології вдало готуються до зимових холодів. Очерет яким рясно поросли береги місцевої річки Говтви скошують, зв’язують і настилають на горища будинків по можливості заливаючи такий настил сумішшю глини із тирсою. Чи ще простіший і дешевший спосіб на пилорамах, майстернях по обробці дерева донедавна лежали гори стружки, тирси які місцевий люд розібрав для утеплення будинків.

Ознайомлення широкої громадськості, науковців і політиків з простими, доступними і водночас унікальними технологіями збереження тепла в оселях українців на прикладі окремих родин селища Решетилівка в контексті поєднання знань майстрів кінця ХІХ поч.. ХХ ст.. із технологіями сучасності стали ключовими завданнями в дослідженні авторів. Визначимо ключові напрямки дослідження.



Об’єкт дослідження – розвиток тепло збереження української хати в ХХ та поч.. ХХІ ст.. на Полтавщині та Решетилівщині зокрема.

Предмет дослідження – архітектурні особливості української оселі, особливості побудови печі, плити.

Мета дослідження – опис процесу тепло збереження української хати на основі етнокультурної розвідки, спілкуванні з людьми, що самостійно, власними силами утеплювали власні будинки та квартири.

Завдання дослідження:

  • Познайомитися з давніми технологіями збереження тепла в українських хатах

  • Опрацювати документальні джерела по темі дослідження

  • Простежити зміни в архітектурі будинків та особливостях теплозбережувальних матеріалів та технологій

  • Висвітлити питання, що постали перед українцями в контексті підготовки до нинішньої зими згідно з нових тарифів на теплоносії

  • Розкрити проблемність доступності для широкого загалу сучасних теплозберігаючих матеріалів та технологій

  • Висвітлити, донести до широкого загалу результати дослідження використовуючи пресу, радіо, інтернет ресурси.

Будівельна народна творчість – історичне й багатовимірне явище, яке розвивалося в русі поступу загальнолюдської цивілізації. Воно постійно відчувало вплив різних чинників суспільного, соціально-економічного й морального характеру, вибираючи на вікових шляхах найцінніше та формуючи принципи й тенденції масового житлового будівництва, які визначали зовнішній вигляд, регіональну багатоваріантність і функціональну життєдатність української оселі. Хата… Формування її тривало поступово протягом сторіч, хоч сама вона з’явилася ще в глибоку давнину. Це пояснюється патріархальним укладом життя провінції. Навіть значні екологічні й політичні події не завжди зумовлювали помітні зміни у віковічних традиціях хати українця.

Центральне місце серед витворів народних майстрів-будівничих посідає житло – хата, яка має багато привабливих рис мальовничості й затишності. Українці іноді ототожнюють хату з храмом: «Мій дім – мій храм!». Хата – це свята сутність і як сказав незабутній Тарас Шевченко: «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». особливості природно-географічних, соціально-екологічних та історичних умов різних районів України сприяє розвиткові своєрідних форм поселень, садиб та типів житла. Отож народна архітектура українців, котра в своїй джерельній основі мала багато спільних східнослов’янських ознак набула рис яскравої національної виразності.

Біла хата поміж квітучого розмаю. Вона могла б стати емблемою України. Територія Полтавщини здавна була густо заселена, бо мала особливо сприятливі умови, спокійний, рівнинний з пагорбами рельєф, вдосталь води, а найголовніше – чорноземні ґрунти. Тому й селилися на ній надовго, вкорінювалися родами, поколіннями, вишукуючи упродовж віків найоптимальнішу модель житла.

Будуючи хати з дуже різноманітногоматеріалу; з дерну, з землі або, ліпше сказати, глини, змішаної з соломою, з соломи, з очерету, з лози чи хворосту, обмазуючи глиною (тур-лучніхати); з трісок з глиною, з дерев'яних брусів у зруб, з цегли і, нарешті, дуже рідко, з каміння. Така різноманітність матеріалу залежала й залежить найбільше од географічних та економічних умов але разом з тим, як це ми побачимо, тут був і вплив причин чисто етнічних. На українських степах, де майже зовсім немає будівельного лісу, будинки з глини цілком природні, й українське населення цих степів, зрозуміла річ, не могло щодо цього не йти за своїми неолітичними попередниками та за своїми пізнішими південно-східними сусідами, що не були або вже перестали бути кочовиками. Глиняні хати поширені на цілому півдні України, від Чорного моря до північної Катеринославщини та Херсонщини. Далі на північ за цими межами іде смуга турлучних хат, що трапляються і в напрямі на південь, доходячи майже до середини Полтавщини. На північ од цієї лінії вже переважають хати з дрібного дерева з глиною, будовані у сохи, обмазані глиною і так само, як і в усіх попередніх місцевостях та при всіх інших матеріалах, білені всередині і зверху.

А житло було каркасне і зрубне. Обмежена кількість деревини диктувала використання соломи, очерету, лози й каменю, які гармонійно поєднувалися в процесі спорудження будівель. Народні умільці майстерно використовували декоративні властивості цих матеріалів. Типовим був каркас із дерев’яною закладкою. Подекуди до горизонтальних жердин, закладених між стовпи, прив’язували снопики очерету, потім обмазували глиною й білили, а призьбу та запічні стіни фарбували коричневим кольором.

А як же будують та утеплюють свої оселі сучасні українці? Спостерігаючи за жителями селища Решетилівка автори прийшли до висновку, що першим етапом на шляху утеплення будинків є заміна вікон на металопластикові. Які нюанси потрібно знати, встановлюючи склопакети, та як не розгубитися серед розмаїття фірм-виробників, ці та інші питання ми поставили робітникам однієї із фірм, що займаються виготовленням та встановленням енергозберігаючих вікон.

Якщо ви зібралися встановлювати нові металопластикові вікна, вам слід знати, чим профілі відрізняються один від одного. Умовно кажучи, їх можна поділити на три категорії:

дорогі та елітні, які переважно виготовляють у Німеччині та які гарантовано відповідають найвищим стандартам якості, бо сертифікуються в спеціальних незалежних центрах.

Вікна середньої цінової категорії – це найрозповсюдженіша група профільних систем, яка має оптимальне співвідношення ціни та якості.

Дешеві. Більшість профільних систем цієї цінової категорії має українське походження і розроблялась для масового скління новобудов, де переважно питання ціни є найсуттєвішим, а питання якості відходить на другий план. Проте внаслідок спаду на будівельному ринку такі профілі масово потрапили на споживчий ринок металопластикових вікон, їх досить часто пропонують різні компанії за найдешевшою ціною. Вікна, виготовлені з таких профілів, часто комплектують дешевою фурнітурою, послабленим армуванням (металом, який встановлюється всередину профіля для міцності конструкції), також виробники вдаються до інших хитрощів, які непомітні зовні покупцю, проте значно здешевлюють вікно. Кожний із господарів придбає вікна в залежності від статку родини.

Наступним на шляху утеплення будинків та енергозбереження є теплова ізоляція стін. Що ми знаємо про це? Тепловий потік завжди направлений з більш теплого простору у більш холодний. В холодну пору року тепло з будинків направляється до холодного зовнішнього повітря, і чим холодніше на вулиці, тим швидше «тікає» тепло з будинку. Тому теплоізоляція стін є одним з основних джерел енергозбереження. Після утеплення будинку якісними сучасними утеплювачами стін та іншими спеціальними теплоізоляційними матеріалами можна досягти значного зменшення втрат тепла. Точний ефект цього заходу, як енергетичний, так і економічний, залежить від багатьох факторів, починаючи з клімату, де розташований об'єкт, форми будівлі, і закінчуючи чинними тарифами на енергію.

При утепленні будинків також не слід забувати про зовнішній естетичний вигляд будівель. Сайдинг найпростіший і найекономічніший спосіб облицювання будівель. Він красивий, дешевий і довго служить. Сайдинг – панелі спеціальної форми виготовлені з полімеру або металу. Зовні вони нагадують дерево і монтуються в нахлест. Хоча існує і дерев’яний сайдинг, який виглядає вельми привабливо. Змонтувавши сайдингове покриття для дому, його господар на багато років може забути, що таке проблеми із зовнішнім виглядом будівель. Сайдинг не піддається впливам грибка і комах. Він водостійкий і не горить у вогні, не боїться поганих погодних умов. Він витримує температуру в діапазоні від -50 до +50С°. Є ідеальним для покриття мінеральної вати чи пінополістиролу.

Завершивши утеплення стін добрий господар звичайно ж для логічного продовження утеплення будинку проведе заміну котла опалювання чи поставить додатковий на твердому паливі. Час дешевих енергоносіїв минув, і все гостріше постає питання про вибір найоптимальнішого варіанту опалення осель. Через значне подорожчання газу в цьому році та туманну перспективу його наявності в майбутньому все більше людей замислюються над встановленням твердопаливних котлів для обігріву приміщень.

Раніше для створення й утримання додаткового тепла в будинках будували кам'яні печі, а сьогодні їх роботу успішно замінюють сучасні агрегати. Ці конструкції успадкували від своїх далеких аналогів можливість працювати на твердому паливі.

Експерти стверджують, що у зв’язку з підвищенням ціни на газ цього року попит на твердопаливні котли цього року збільшився удвічі у порівнянні з минулим. І це чи не єдиний вихід для населення. Хоча таку тенденцію жартома іноді називають поверненням у «кам’яний вік». Сьогодні магазини пропонують для населення котли різної ціни та якості. Також проблемним питанням є чим топити дані котли? Заготовка дров власними силами, купівля дрів чи використання альтернативних продуктів для опалення будинків. Одним із недоліків твердопаливних колтів є те, що для середньостатистичного громадянина їх вартість занадто висока 12-18 тисяч. Деякі із жителів селища Решетилівка пішли по більш економнішому шляху, виготовлення котлів на замовлення та встановлення камінів у будинках ціна яких є врази меншою. Кожна українська родина шукає власні шляхи для обігріву будинку, але саме головним залишається критерій теплої зими, стабільної зарплати і зваженої тарифної політики уряду.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА


  1. Вовк Х.К. Студії з української етнографії та антології. – К.: Мистецтво, 1995. – 336с.; іл.

  2. Газета «Просто районна» Твердопаливний котел – реальна економія й зручність чи повернення в «кам’яний вік» №46-47 (184) 21 листопада 2015р. ст.4

  3. Газета «Нова година» Піч-мати № 23 (244) 17.06.-23.06.2015р. ст..16

  4. Газета «Нова година» Держава виплатить українцям компенсацію за утеплення житла № 15 (236) 22.04-28.04.2015р. ст..3

  5. Газета «Коло» Як вибирати металопластикові вікна №40 (693) 1-7 жовтня 2015р. ст.. 13

  6. Данилюк А.Г. Давня архітектура українського села: Етнографічний нарис. – К.: Техніка, 2008. – 256с.; іл. – (Народні джерела). – Бібліогр.: с.246-252.

  7. Культура і побут населення України: Навч. Посібник / В.І. Наулко, Л.Ф. Артюх, В.Ф. Горленко та ін.. – 2-е вид., та перероб. – К.: Либідь, 1993. – 288с.; іл.

Українське народознавство: Навч. Посібник / За ред. С.П. Павлюка, Г.Й. Горинь, Р.Ф. Кирчіна. – Львів: Фенікс 1994. – 608с.


ГРИГОРІЙ СКОВОРОДА І СЛОБОЖАНЩИНА



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   48   49   50   51   52   53   54   55   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка