Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка53/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   61

Хейло Ірина, учениця 9-В класу Харківської спеціалізованої школи I-iii ступенів 85

Харківської міської ради Харківської області. Науковий керівник: Антонюк Тетяна Петрівна, учитель історії Харківської спеціалізованої школи I-iii ступенів 85 Харківської міської ради Харківської області.

Григорій Сковорода: філософ, який розкрив суть української нації у 18 столітті. Сковорода народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака.

Початкову освіту здобув у сільській школі, навчався у дяка-скрипаля на привілейованому становищі, співав у церкві. Потім з 1734 року навчався в Києво-Могилянській академії. Протягом навчання в Академії вивчив латинську, грецьку, церковнослов'янську, польську, німецьку та інші мови, ознайомився з творами багатьох філософів та письменників, від античних до йому сучасних.

У 1759 році Григорій Савич переїхав до Харкова. Працював викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові латинськими і українськими віршами написав «Байку Езопову» (1760 рік), склав дві лекції-проповіді до курсу етики.

Жив Сковорода і у Курську, а з Білгородом пов'язані були особливі сторінки його життя. Перебуваючи в Острогозьку, Григорій Сковорода вів довгі бесіди з своїми друзями. Одні із найкращих філософських творів він присвятив саме їм – «Ікону Алківіадську» і переклад діалогу Цицерону «Про старість» Степану Тевяшову, «Кільце» і «Алфавіт, чи буквар світу» -

Володимиру Тевяшову.

Останні 25 років життя Сковорода провів у мандрах по Слобожанщині, які давали багатий матеріал для творчості. Саме в цей час були написані основні філософські твори – трактати, діалоги, і притчі.

Протягом 1769-1774 років Сковорода написав збірку прозових байок «Байки харківські», «Бесіду, названу двоє, про те, що блаженним бути легко», а також твори: «Розмова п'яти подорожніх про справжнє щастя в житті» («Розмова дружня про душевний світ»), «Кільце», «Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу».



Твори Сковороди за життя друкувались сотнями екземплярів, бо тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для чернецтва». Вихований у дусі філософічно-релігійного навчання, Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики та духового гноблення московського «православ'я», спираючись у своїй філософії на Біблію.

Помер Григорій Савич Сковорода 9 листопада 1794 в селі Пан-Іванівка (на сьогодні Сковородинівка Золочівського району Харківської області).
«МАКРОФІТИ ОЗЕРА «БІЛЕ»

Хлєбніков Андрій, учень 9-А класу Харківської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №119

Харківської міської ради Харківської області. Керівник: Кривопустов Сергій Миколаєвич, керівник гуртків КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради


Макрофіти - це судинні рослини, а також великі водорості та мохи, які добре розвиваються в умовах водного середовища або надлишкового зволоження та живуть як у воді, так і в прибережній зоні.

Роль вищої водної рослинності у формуванні якості води водойм велика. Зелений пояс макрофітів уздовж берегів є як би першою «смугою оборони» водойм від збагачених біогенними елементами і забруднених вод, що надходять з водозбору. Вищі водні рослини інтенсивно поглинають мінеральні речовини, накопичують йони важких металів і радіонукліди, виступають в ролі мінералізаторів і детоксикантів пестицидів та нафтопродуктів. У заростях макрофітів осідає значна кількість принесених водою мінеральних і органічних суспензій. Таким чином, вищі рослини є хорошим біофільтром. Вони оберігають водні маси в центральних частинах водойм від забруднень і біогенних елементів, обмежуючи надмірний розвиток фітопланктону. Крім того вони слугують харчовим ресурсом і місцем проживання для більшості риб, птахів та ссавців, які живуть у водоймах. Видове різноманіття безхребетних в заростях макрофітів значно вище, ніж у відкритій частині водойм. Поглинаючи в процесі своєї життєдіяльності вуглекислий газ - виділяють кисень.

Ступінь і характер заростання водойми, флористичний склад, розвиток, величина фітомаси та продукції макрофітов, їх хімічний склад можуть свідчити про ступінь трофності водойми, а зміни цих показників - про протікання процесу трансформації даної екосистеми, на що треба звернути серйозну увагу. Проживання рослин у водному середовищі або на прибережжях спричинило появу у них особливих рис організації. Серед водних рослин ендеміків порівняно мало, що пояснюється нівелірними фізико-хімічними умовами водного середовища. Це в основному кореневищні рослини, які відрізняються широкою екологічною амплітудою. Вони можуть рости в самих різноманітних умовах: як в прісних водоймах, так і в засолених, а також і у вигляді наземних форм - у вологих місцях.

Незважаючи на наявність загальних закономірностей розподілу рослин в водоймах, спільноти в межах кожної водойми мають свої індивідуальні особливості - відрізняються флористичним складом, кількістю, займаною площею і розподілом по території. Велику роль в цьому відіграє температурний і світловий режим водойми, гідрологічні, гідрохімічні показники водойми та інші фактори.

Водна рослинність розвивається головним чином в літоралі і суб-літоралі, утворюючи суцільну або переривчасту смугу різної ширини уздовж берега, навколо островів і мілин, рідше покриває все ложе озера.

Під час проведення польового обстеження території нами складалися геоботанічні описи. Геоботанічний опис проводили за стандартною методикою. Визначення і описи водних рослин проводилися за допомогою «Определителя высших растений Украины», «Макрофиты - индикаторы изменений природной среды». В основу більшості еколого - фітоценологічних класифікацій водної рослинності покладено принципи, які розробив А.П.Шенніков.

Озеро «Біле» розташоване в Зміївському районі Харківської області в околицях селища Мохнач. Назва, як і у більшості водоймищ з даною назвою, пов'язана з наявністю латаття білого. Озеро розміщено у заплаві лівого берега найбільшої річки Харківської області Сіверського Донця, на відстані від русла річки 120м. Площа басейну складає близько 2км2. Форма озера овальна, ширина озера дорівнює 120 м, довжина 350м, загальна площа 30000 м,2 середина озера має відкрите дзеркало площею 5000м.2 Глибина води досягає 1,2 - 2,1м, прозорість 75-90см. Об'єм води в озері більше 51000м3. Визначення якості води проводили за стандартною методикою, органолептичні показники у нормі. Стариця розміщена у високій заплаві на лучних чорноземах, тому його береги пологі, а ґрунт топкий, мулистий. По берегам росте верба біла, верба козяча, верба ломка, клен татарський та вільха чорна. Живлення озера переважно дощове, але значний приток води дає джерело «Суворове».

 Гуртківцями було визначено 24 вида рослин, які займають наступні екологічні ніші:

1. Тип рослинності: «Водна рослинність»

Справжня водна (гідрофітна) рослинність

1.1. Гідрофіти, вільно плаваючі в товщі води:

1) пухирчатка звичайна, 2) кушир занурений.

1.2. Занурені рослини, що вкорінюються:

1) рдесник пронизанолистий.

1.3. Гідрофіти, що вкорінюються з плаваючими на воді листям:

1) латаття біле.

1.4. Гідрофіти вільно плаваючі на поверхні води:

1) жабурник звичайний, 2) ряска мала, 3) ряска триборозенчаста, 4) сальвінія плаваюча.

2. Тип рослинності « Прибережно-водна рослинність»

Повітряно-водна (гелофітна) рослинність

2.1. Група високотрав'янистих гелофітів:

1) очерет звичайний, 2) рогіз широколистий, 3) рогіз вузьколистий.

2.2 Група низькотрав'янистих формацій:

1) стрілолист стрілолистий, 2) лепешняк великий, 3) лепеха звичайна, 4) частуха подорожниковидна, 5) сусак зонтичний.

3. Тип рослинності «Гігрогелофітная рослинність»

(берегові рослини):

1) осока гостра, 2) осока водна, 3) бекманія звичайна, 4) паслін солодко – гіркий, 5) подорожник великий, 6) зозулинець салеповий, 7) мати-й-мачуха, 8) енотера дворічна.

Формування рослинності озера «Біле» відбувалось за традиційною схемою заростання непроточних або повільно текучих водойм – від периферії до центру. Рослинність оточує озеро смугою шириною від 30м до 60 м, у якій умовно можна виділити три пояси рослинності – повітряно-водної з плаваючими листками та зануреної.

Водна рослинність формує угруповання трьох формацій: прикріплена рослинність з плаваючими на поверхні води листками; прикріплена та занурена у воду рослинність та вільно плаваючі на поверхні води.

У першій групі формацій за площею переважає формація латаття біле, яка представлена чистими або майже чистими угрупованнями асоціації латаття біле. Друга формація представлена асоціацію пухирчатки звичайної та куширу зануреного. Третя формація вільно плаваючих рослин це асоціація жабурника звичайного та ряски триборозенчастої.

Однією з найбільших формацій прибережно-водної рослинності є формація очерета звичайного. Вона представлена монодомінантною асоціацією. Очерет звичайний, який займає значні площі на мілководних ділянках у правобережній частині озера, утворюює суцільні зарості. Висота травостою становить 2-3м. Не менш значні площі вкриті формацією рогозу вузьколистого з монодомінантною асоціацією рогозу вузьколистого.

За будовою ценоз одноярусний, його склад рівномірний, з висотою травостою до 2 м. Ґрунт у межах заростей пронизаний сильно розвиненими кореневищами рогозу, які не дають змоги активно проростати іншим видам рослин, що визначає монодомінантність фітоценозу. Мілководні ділянки, зайняті угрупованнями формації осоки гострої з асоціацією осоки водної, а також формаціями стрілолиста стрілолистого та лепехи звичайної, які займають частку у північній частині озера.

Занурена рослинність досить повно характеризує стан водойм і змін, які в ньому відбуваються. Прибережно-водна рослинність більш консервативна, ніж угруповання фіто- та зоопланктону і бентосу, тому видовий склад макрофітів, їх біомаса і проективне покриття можуть бути показниками зміни якості води. Таким чином, видовий склад прибережно-водної рослинності дозволяє досить точно охарактеризувати екологічний стан екосистеми.
І НА ТІМ РУШНИКОВІ… БЛАГОСЛОВЕННІ ВИ, СТЕЖКИ СКОВОРОДИ

Хропко Олександр, Куріп`ятник Альона - учні 9 класу Хитцівської ЗОШ

I-II ст. Гадяцької районної ради -Полтавської обл.

Керівник:Зубко Людмила Василівна – - вчитель історії Хитцівської ЗОШ І-ІІ ст.
Сьогодні, в час швидкоплинних подій, техногенних катастроф та катаклізмів, у час суворий, драматичний, інколи трагічний, хочемо звернутися від імені етно-гурту «Чорнобривці» до наших ровесників.

Яким би ти не був: чи юним, чи влітах, - ти завжди шукаєш в житті те, що живило б твої духовні сили, адже « не хлібом єдиним живе людина».

Особливо важко його відшукати сьогодні, коли знецінилися справжні духовні вартості, коли втрачені високі ідеали. Де віднайти те, що піднімає людину над сірою буденністю, що робить її людиною?

Василь Симоненко радив своїм сучасникам і нащадкам: « В океані рідного народу відкривай духовні острови…»

Вони ще є ті невеличкі островці духовності. Їх ще не знищили остаточно час і ті, хто запопадливо плюндрував їх, намагаючись зітерти з народної пам`яті.

Ті острівці – то духовні скарби, витворені народом протягом віків. У них – мудрість і сила, в них – пам'ять роду, в них те, що живила дух народу.

Цей острівець духовності для учасників етно-гурту «Чорнобривці» нашої школи – родини просте і надзвичайно складне і святе ремесло – вишивка. А у морі вишивки гордим лебедем кохання, листом до рідної неньки, рівною дорогою до отчого дому є загадковий і величний «згорточок старого полотна, і вишите і вишите моє життя на ньому…»

Український рушник…На ньому вишита доля мого народу. На ньому переплелись і радість, і біль, і щастя, і горе. Рушник супроводжував людину все життя: від народження і до смерті.

Стверджують, що саме слово «рушник» походить від слова «рушати». Мати, проводжаючи сина в дорогу, замотувала хлібину у шматок білого полотна і промовляла: Рушай щасливо, хай благословить тебе Бог!» Той шматок полотна, витканий руками матері, оберігав людину від зла, від нещастя, нагадував про тепло рідної домівки, кликав з далеких доріг до отчого порогу.

Рушник на стіні… Не було жодної хати в Україні, де не палахкотіли б вишитими узорами рушники. Недаремно склав народ такі прислів’я: «Хата без рушників, що родина без дітей», «Рушник на кілочку – хата у віночку».

Найбільш поширений рослинний світ народного мистецтва на рушниках увібрав у себе все розмаїття та барвистість живої природи. Найдавніші зразки рослинної орнаментики збереглися в декорі культової архітектури X – XIII ст., у малюнках заголовних літер літописів, у сюжетній вишивці.

Найбільшого розвитку вона набуває в образотворчому народному мистецтві наступних століть. Головним рослинним мотивом у художніх виробах українських майстринь – вишивальниць був вазон, згодом – букет.

У зображенні рослин, що вертикально піднімаються на рушниках, дослідники вбачають відгомін первісного культу «світового дерева» («дерева життя»), симетрія якого означала встановлення зв’язків між частинами світу (Землі, небесної та інших сфер) і припинення хаосу. В українському народному мистецтві дерево зображається з парносиметричними гілками, або такими, що чергуються: на вигинах гілок ростуть квіти. В’юнка гілка вишивалась у вигляді нескінченної хвилястої стеблини, від якої у різні боки ритмічно відгалуджуються листя, бруньки, квіти, грона винограду. Між геометричними, зооморфними, антропоморфними і рослинними орнаментами чіткі межі не простежуються: рослинні сюжети могли бути виконані у геометричних формах і навпаки. Прикладом є також трансформація у вишивках геральдичного орла у квіткові сюжети.

Для свого, сковоридинського рушника ми обрали дерево життя у вигляді буйноцвіття лілій. Лілія – квітка ніжності, краси, незайманості, одиничної постаті. Григорій Савич Сковорода настільки глибоко був заглиблений у філософію Життя, що покохати, створити сім`ю, дім, родину, у нього просто не вистачило Часу. Тому й лілії в нас на рушнику розквітають, тягнуться до сонця, соромляться своєї краси, але кожна квітка одна, окремо від інших.

Кольорову палітру обрали з двох кольорів: «Червоне - то любов. А чорне - то журба…» І хоча етнологи стверджують, що ці кольори для полтавської вишивки дуже молоді прийшли із розвитком автотранспорту та шляхів сполучення із Заходу Європи, ми обрали їх Альфою та Омегою життя.

Початок і Кінець, що переріс у Вічність людської пам`яті про великого філософа, мудреця, пророка.

На початку, внизу були Чорнухи – селище на Полтавщині, де народився Григорій Савич.

Потім роки навчання в Києві:спочатку сам навчався, а потім навчав інших. А потім Світ почав ловити допитливого, гострого на слово, розумного юнака у свої тенета.

Труднощі, поневіряння красивими кратнами, але чужими для нього відтворені на вишивці нитками темного кольору. Це були Німеччина, Австрія, Угорщина, Франція, Росія - і скрізь цікаво та багато незрозуміло. І знову Дорога Життя, дорога пізнання Істини, Домашній вчитель, у якого навчалися королі, царі, митрополити. Сам постійно навчається.І раптом серед стрімкого ритму життя відчуває відхід у Вічність.

Готується до відходу морально, духовно, дуже старанно. І знайшов свій спочинок у с. Сковородинівці Харківської області.

Ось такий був Земний шлях Г. С. Сковороди, а ось такий слід він залишив нам, нащадкам, а ми його відтворили на полотні.

Техніка вишивки - хрестик, тканина - біле полотно. Даруємо його Всеукраїнській конференції « Пізнай свій рід, свій нарід…». Хай цей рушник буде символом конференції і нагадуванням яких великих пращурів ми правнуки, на жаль, не завжди розважливі і слухняні…


Використані джерела

  1. Культура і побут населення України: Навчальний посібник В. І. Наулко, Л. Ф. Артюх, В. Ф. Горленко та ін. 2-е вид. та перероб. – к: Либідь 1993.

  2. Навчально-методичний посібник. Уроки з народознавтва. Упорядкування Дмитренко Г. К., Дмитренко М. К. редакція часопису « народознавство» Київ, 1994.

  3. Л. Ф. Вудвуд, І. М. Вудвуд з батьківської криниці. Донецьк, 2000.

  4. Петро Одарченко. Українознавчі спостереження й фрагменти. Київ, «Смолоскип» 2002.

  5. Кроковеє коло. Матеріали обласних учнівських науково-практичних конференцій за ред. М. О. Семенової Харків. Майдан 2006.

  6. Фонди історико – краєзнавчого музею «Перевесло» Хитцівської ЗОШ І–ІІ ступенів Гадяцької районної ради.


СЕНС ЖИТТЯ У ПОГЛЯДАХ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Худякова Богдана, учениця 11-Б класу Харківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 157

Харківської міської ради Харківської області



Керівник: Гуріна Юлія Миколаївна, учитель історії
"Счастлив тот, кто сопряг сродную себе частную должность с общею. Сія есть истинная жизнь…".

Г. С. Сковорода

Саме в юнацькому віці відбувається формування особистості, підлітки починають усвідомлювати сенс життя та починають ставити перед собою важливі цілі. Більшість вчених схиляються до думки, що у цьому віці у людей з’являються власні переконання та молодь починає робити перші кроки до самостійного життя.

Саме в юнацькому віці ми і починаємо задавати собі питання: у чому сенс життя? Хтось думає, що сенс життя в тому, аби мати щасливу родину та самореалізуватися, а інший думає, що він найщасливіший, коли в нього є багато грошей. Сенсом життя можуть бути абсолютно різні речі: одяг, новий телефон, розваги та інше. Але ж у кожного своє бачення щодо цього, ніхто не може відповісти на це питання однозначно.

Але, наприклад, видатний український письменник, філософ і педагог Григорій Савич Сковорода завжди обстоював права трудового народу на вільне життя, свободу, розвиток та щасливе життя. Сам він чверть століття жив разом із простими людьми як мандрівний філософ. Жив, як учив, не прагнув здобути матеріальних цінностей, бажав тільки духовного самовдосконалення, до якого закликав й інших. Усі написані ним твори сповнені саме роздумами про сенс життя. Отже, можна сказати, що сенсом його життя було самореалізуватися, а не бігти за якимись ідеалами.

Для того аби порівняти думки видатного філософа і сучасної молоді, було проведено опитування серед учнів Харківської загальноосвітньої школи № 157, наших знайомих, друзів, людей, яких ми зустрічали випадково на вулиці та інших. Загалом в опитуванні взяло участь 630 осіб.

Першим запитанням до них було: Що для вас є сенсом життя? Відповіді розподілилися наступним чином:

44% - забезпечення гідного майбутнього;

33% - реалізувати себе у житті;

8% - розваги;

8% - гроші;

7% - інше.

Якщо проводити паралель між сучасними людьми, які брали участь в опитуванні, та Григорієм Сковородою, то можна знайти як спільні риси, так і відмінні.

Більшість людей сказали, що сенсом життя є забезпечення гідного майбутнього, також деякі опитувані сказали, що сенс житті – це розваги та гроші. Але український письменник не вважав це найголовнішим у житті.

Немала частина людей відповіли, що для них сенсом життя є реалізація себе. І це повністю співпадає із поглядами видатного філософа, який також вважав це сенсом свого життя.

Друге запитання звучало так: Що для вас найважливіше у житті? Відповіді були наступними:

77% - родинне благополуччя;

8,6% - освіта;

6,9% - моральні принципи;

5,2% - громадські обов’язки;

1,7% - інше.

Отже, можна сказати, що головним для сучасної молоді є саме родинне благополуччя, а інші фактори йдуть на задній план. Так саме і відомий педагог Григорій Савич Сковорода вважав, що найголовніше – це самовдосконалення та речі, які, в першу чергу, важливі для тебе, а не впливають на усе суспільство.

Тепер хотілось би роздивитися ставлення Г. С. Сковороди до праці. У байках Сковороди провідним є мотив саме "сродної" праці, яка є природною потребою кожної людини. Праця допомагає людині жити щасливо та отримувати моральне задоволення, приносить матеріальне та духовне багатство. Сенс життя — працювати, використовувавши свої природні здібності та отримувати від цього задоволення. На думку філософа, тільки при виконанні цих пунктів, люди зможуть жити щасливо.

Цінність життя —це саме "сродна" праця. Цю ідею Григорій Сковорода розвиває у багатьох своїх байках, наприклад, "Собака і Кобила", "Кукушка і Косик". Серед його байок можна виділити твір "Бджола та Шершень". Бджола за своїм покликанням завжди збирає мед, без цієї справи вона не уявляє свого життя. Шершень же уособлює людей-паразитів, які живуть крадіжкою чужого для того, щоб "їсти, пити". В образі Шершня засуджуються представники панівних кіл. А в образі Бджоли ми бачимо мудру, працьовиту людину, для якої сенс життя полягає в її "сродній" праці. Байкар вшановує Бджіл, як символ чесності та працелюбства, й ганьбить Шершнів, як нетрудових елементів нашого суспільства.

Тому, для порівняння, наше третє запитання було поставлено так: яка праця вам потрібна у майбутньому, з якою метою ви її шукаєте?

Відповіді:



  1. більша частина опитуваних (34,9%) відповіли, що їм потрібна така праця, яка допоможе їм відкрити здібності та реалізувати себе;

  2. 30,2% відповіли, що їм потрібна престижна робота, завдяки якій вони зможуть заробляти величезні суми грошей;

  3. трохи менше людей (23,8 %) відповіли, що їм потрібна праця, яка дасть їм смогу накопити матеріальних засобів;

  4. набагато менша частина людей (9,5%) сказали, що їм взагалі не потрібна робота у майбутньому, бо вони бажають вести безтурботний спосіб життя;

  5. 1,6% опитуваних обирали свій варіант відповіді.

Проаналізувавши відповіді, ми бачимо, що більшість людей сказали, що їм потрібна така праця, яка допоможе відкрити здібності та реалізувати себе. І, порівнявши погляди Г. Сковороди із поглядами сучасної молоді, ми можемо помітити, що опитувані люди обрали саме такий вид праці, який і прославляє у своїх байках Григорій Савич Сковорода, «сродну» працю.

Підводячи підсумки, можна сказати, що, хоч і пройшло багато років з того часу, коли великий письменник Г.С. Сковорода писав про сенс життя, але і в наш час сучасна молодь живе за дуже схожими правилами, які самі стали вважати важливими для себе.


ВПЛИВ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ НА ОСВІТУ ТА КУЛЬТУРУ НАСЕЛЕННЯ ВАЛКІВЩИНИ

Цапенко Катерина, учениця 9 класу Новомерчицького НВК

Валківської районної ради Харківської області, член гуртка «Історичне краєзнавство»

Валківського районного центру туризму, краєзнавства, екскурсій учнівської молоді

Валківської районної ради Харківської області



Керівник: Корецька Надія Петрівна, вчитель історії Новомерчицького НВК

Валківської районної ради Харківської області


Православна віра була в житті українського народу великою могутньою силою, по-перше - тому що український народ був тоді вельми релігійним, а по-друге – тому що йому приходилось захищати і зберігати свою віру від утисків й унії. Ні один українець, в тому числі і слобожани, двісті – триста років тому не уявляли своє життя без церкви. Жителі невеликих сіл і хуторів, де її не було, вирушали іноді за десятки кілометрів туди, де храм Божий світив напроти сонця хрестами, гудів міддю дзвонів. Церква була не тільки місцем молитви, тут вівся облік новонароджених, померлих і тих хто хрестився і одружувався.

Історія українського народу тісно пов ̓ язана з Українською православною Церквою. Важко переоцінити її тисячолітній внесок у формування ментальності народу. Одним із основних напрямків культурницької діяльності Православної Церкви в Україні була її освітня діяльність. Вона виявлялася передусім у створенні великої кількості освітніх закладів. Саме школи граматики, церковнопарафіяльні, бурси та духовні семінарії свого часу відкрили шлях у світ знань для більшості українців. Ці перші навчальні заклади формували й церковний соціум, в якому учні розвивались як християнська особистість. Тривалий час церковнопарафіяльні школи були майже єдиною формою навчання для дітей незаможних, переважно сільських, верств населення, яке традиційно здійснювалося Православною Церквою. Ставлення до релігії та християнського виховання в сучасному суспільстві досить суперечливе і викликає гострі дискусії. Зараз відкидається думка про культурну мало значимість православної освітньої традиції в історії українського народу, утверджується думка про необхідність вивчення досвіду участі православного духовенства в освітній справі, підтримання спадкоємності розвитку української освіти для збереження миру і згоди в суспільстві. Сьогодні зростає популярність недільних шкіл, при українських храмах, де поруч із Законом Божим, основами християнської етики, християнської філософії та іншими релігійними дисциплінами, викладаються й окремі світські предмети. Мережа навчально-виховних та позашкільних закладів Української православної Церкви, яка є найчисленнішою і найвпливовішою християнською конфесією, з кожним роком розширює і поглиблює свою діяльність. У цих умовах зростає інтерес до вивчення історії функціонування церковнопарафіяльних шкіл, адже вони вписали помітну сторінку в еволюцію національної освіти та виховання.

«Школа всякому страннику дом есть вольный» - говорить стара народна мудрість. Саме при церквах зупинялись мандрівники на певний час. Одні залишались в приході назавжди в якості дячків або помічників місцевого дяка. Інші йшли далі. Програма в церковно-приходських школах була не важкою: вчили граматику (буквар), письмо, читали псалтир, вчились церковному співу. Але вона задовольняла тогочасні потреби населення. Все в цих школах було близьким до народу – і саме шкільне приміщення, і вчитель – дячок, який представляв перехідний ступінь між духовенством і світською громадою, і програма навчання – ці співки школярів, ця обрядова каша на честь закінчення навчання, ці канікули в літній час та все інше. Зрозуміло, що сучасної точки зору дані школи були не зовсім досконалі, але для того часу вони були задовільні і принесли велику користь. Не слід забувати також, що вони з ҆являлись без будь-якої допомоги з боку держави, а за ініціативою самого народу, який розумів уже тоді користь грамотності, і були зобов'язані своїм походженням тому духу громадкості, який виробив в собі малоруський народ.

На території Валківщини в ХІХ століття майже в кожному селі при церкві була школа. Окрім цих шкіл, грамоті дітей навчали мандрівні вчителі в тимчасових школах при церквах. Зокрема, Д.І.Багалій згадує про одного такого вчителя – мандрівного дяка Кузьму Порадина, який вже в 1766 році учителював у слободі Михайлівці на Валківщині. Один із самих яскравих мандрівних учителів Слобожанщини, який провів у мандрах більше 50 років. Мандрований дяк – тип учителя 17 – 18 століття. Студент – бурсак, випускник духовної школи, щоб стати освіченим учителем, вимушений був прикидатися неписьменним і іти до відомого учителя в учні чи допоміжні вчителі, щоб методом хитрощів виманити знання в учителя і стати відомим учителем, якого з охотою брали поміщики, заможні родини і церковно – народні школи за вчителя. Але знання одного учителя були недостатніми для добрих знань і мандрований дяк ішов далі до іншого відомого учителя і так мандрував, навчався уму розуму, поки не дозрівали його знання до степені відомого учителя. На той час це була школа знань, бо іншого навчального закладу не існувало. У Європі таким методом добували знання відомого майстра того чи іншого профілю. Мандрування – була дорога знань до освіти в боротьбі за існування, життя.

Одним з валківських просвітителів став протоієрей Василь, або в миру Василь Іванович Снєсарєв. Це людина великого проповідницького дару, гарячого слова, що знаходило відгук у тодішньому валківському, не тільки церковному, суспільстві. Саме тому не дивним є факт міцної дружби отця Василя з філософом – мандрівником, самобутнім мислителем України Григорієм Павичем Сковородою та відомим письменником, журналістом та фольклористом Іваном Пилиповичем Вернетом.

За надзвичайно проникливу просвітительську діяльність Священний Синод пожалував В.І.Снєсарєва першою на той час особливою відзнакою в Харківській єпархії – спеціальною камилавкою, а пізніше ще й золотим наперсним хрестом з царською короною.

Всі свої 77 років Василь Іванович лишався валківським просвітителем, що мав унікальну пам’ять та сотні друзів у Валках, навколишніх селах повіту та у Харкові, і особливо серед викладачів та професорів Харківського університету.

Серед слухачів першого набору Валківського народного училища, які із задоволенням слухали лекції Василя Івановича, був майбутній перший розум Ваківщини, професор, вчений-математик, відомий на всю Європу своїми працями з теорії інтегрування диференційних рівнянь з численними похідними й алгебраїчними кривими, ректор Харківського імператорського університету Андрій Федорович Павловський з родини титулярного радника. Він відомий у світі ще й як вчений, що у 1821 році виголосив свою знамениту промову "Про імовірність", яка стала визначною подією в математичній науці й першою працею в Росії з теорії імовірності. [6]

З переїздом В.І.Снєсарєва до Валок зачастив сюди і Григорій Сковорода, який ще в дні перебування отця Василя на посаді викладача Харківського колегіуму "хлопотал о представлении отцу Василию, котрого очень любил, места в Ахтырке".

Інший письменник, журналіст і етнограф Іван Петрович Вернет в "Українському віснику", редактором якого був, в одній із своїх статей під назвою "Валківське кладовище" писав: "Лучшее украшение прекрасних и мирных Валок составляет протоирей Василий Снесарев".

У рамках досліджуваного періоду освіта і виховання визначалися як взаємодіючі складові єдиного процесу навчання. Хоча у церковнопарафіяльних школах переважали релігійні дисципліни (Закон Божий, церковнослов’янська мова, церковний спів), зв’язок із реальністю все ж залишався тісним (уроки рукоділля, городництва, садівництва, бджільництва тощо). Читання житій святих було елементом морального виховання, джерелом позитивних прикладів для дитини. Важливою визнавалася участь дітей у церковних святах, хресних ходах, церковних співах, допомога священикові під час служб, читання на криласі тощо. Це пристосовувало школу до реальних потреб населення. Виховання у церковнопарафіяльних школах ґрунтувалося на християнських загальнолюдських принципах, учнів навчали цінувати порядок, бути справедливими, любити і поважати старших, бути щирими, ввічливими, охайними. У школах користувалися підручниками і навчальними посібниками, створеними спеціально для учнів та вчителів церковнопарафіяльних шкіл. Навчальна література була написана на належному методичному рівні, але її не вистачало. Церковнопарафіяльні школи дали початкову освіту поколінням українських селян, навчили їх норм християнської моралі, що позитивно впливало на формування їхньої культури. Проте не можна не враховувати того факту, що вони використовувалися для русифікації українського населення та викорінення залишків національної свідомості українців.

Хоча церковнопарафіяльні школи охоплювали порівняно невелику кількість учнів шкільного віку, саме ця форма організації початкової освіти виявилася найбільш ефективною у віддалених хуторах, селах, населених пунктах України, для яких школи інших типів були майже не доступними. Тому в цьому плані діяльність церковнопарафіяльних шкіл заслуговує на позитивну оцінку.

Дослідивши сучасний внесок православної церкви в освіту та виховання підростаючого покоління, можна зробити висновок, що це може стати теоретичною підвалиною для подолання негативних явищ у навчально- виховному процесі в сучасній школі, а отже, сприятиме духовному єднанню українського народу, що забезпечуватиме прогрес у політичній, економічній, соціальній та духовній сферах держави.
Щастя. В чому вбачав його Г.С.Сковорода…



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   49   50   51   52   53   54   55   56   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка