Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка54/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   50   51   52   53   54   55   56   57   ...   61

Царьова Валерія, учениця 9 класу Ветеринарного НВК «ЗШ-ДЗ»

Дергачівської районної ради Харківської області

Керівник: Федоренко Л.М., учитель української мови та літератури
Істинне щастя в середині нас.

Безперервно думай, щоб пізнати себе.

Г.С. Сковорода

За традицією, вихованці Ветеринарного НВК «ЗШ-ДЗ» відвідують національний літературно-меморіальний музей Г.С. Сковороди у селі Сковородинівка, вшановують пам'ять славного сина України, філософа світового рівня, квіти поваги були принесені на могилу великої людини, яка своїм генієм визначила напрям розвитку мислення особистості, обґрунтувала такі поняття, як щастя, світ, природа, Бог… Нас особливо зацікавило, у чому Г.С. Сковорода вбачав щастя і чи кожен може бути щасливим? І чи був щасливим сам Г.С. Сковорода?

Кожна людина хоче бути щасливою, кожна шукає щастя. Та далеко не кожен здатний відповісти на питання, що таке щастя. Справді, це філософське питання, і відповідь не може бути однозначною, однак у цьому сенсі дуже повчальними є роздуми відомого українського філософа Григорія Сковороди.

Коли Г.С. Сковорода викладав у Харківському колегіумі катехізис (виклад закону божого), то він написав невеличкий курс лекцій «Вхідні двері до християнської доброчинності для молодшого шляхетства Харківської губернії», де торкнувся таких понять, як щастя, світ, природа, Бог…У своїх філософських працях Сковорода відстоював ідею рівності між людьми, права кожного, незалежно від соціального становища, на щастя й волю.

Особисте становище у суспільстві (за філософською концепцією Г.С. Сковороди), кожна людина зобов’язана визначити сама, згідно з її схильністю до праці. Він стверджував, що причиною соціальної нерівності, суспільного лиха є небажання і не уміння значної частини людей (через багатство походження) працювати відповідно до природних нахилів і здібностей, при постійному прагненні будь-якими методами здобути незаслужені чини, звання високі нагороди, матеріальні цінності…Праця має бути найвищою насолодою людини, природною необхідністю, головним обов’язком і моральною потребою, джерелом і запорукою всенародного щастя, засадою процвітання суспільства.

Головними роздумами Г.Сковороди як творчої особистості були думки про щастя людини й шляхи його досягнення. Людина народжена для щастя, людина повинна бути щасливою. Але як цього досягнути? Григорій Сковорода певен, що це внутрішнє джерело спокою, яке треба постійно очищувати. Щастя, на думку філософа, не за морями, не в царських палатах, а в наших думках, нашому серці, в любові. Гідність людини – не гроші, а чесне життя «Людина – коваль свого щастя», щастя людини полягає не лише в природній праці, а й в щирій, безкорисливій дружбі. Не за обличчя судіть, за серце. Щастя і в тому, щоб не бути бездіяльним, ніколи не переставати вчитися, цікавитися науками, любити їх. «Коли твердо йдеш шляхом, яким почав іти, то ти щасливий», – переконував Г.С. Сковорода.

Усяка робота хороша, аби тільки бралися за неї по схильності. Бог нікого не кривдить, його можна прирівняти до багатого того водозбору, який наповнює і велику і маленьку посудину, скільки кожна потребує. Над водозбором-водометом написано: не одинаково, всім, але все ж таки рівність. Вливається в ріжний цівочок, у ріжний посуд, який навколо водомета стоїть, вода. Менша посудина менше має води, але утім рівняється з більшою, що, як і та, повнісінька. І сей шлях важкий тільки для того, хто сам на плечах своїх несе оцю трудноту, бо такий чоловік не бачить, що він легкий, він, мов сліпець або кривий, на битому шляху спотикається, звідсіля Г.С. Сковорода виводив і свій погляд на щастя. Він вихваляв просте, убоге життя з нестатками, утіхи, радощі, які має людина, котра наближається до натури. З того, що усякий мусить пізнати свою натуру, свої схильності, Г. Сковорода виводив і виховування дітей. «Треба, – казав він, – пізнати натуру і схильності дитини й розвинути їх – се й зробить дитину потім щасливою, бо дасть їй душевний спокій. Як дитина народилася і живе у здоровому чесному сімействі, тоді їй, рожденній на добро, неважко буде прищепити добро, честь і науку». Натура – се єдиний і справжній учитель, не перешкоджай їй, а тільки розчищай доріжку. Учитель – се є служитель натури. Учити й учитися потрібного того, до чого прихильна людина: се дає сердешний спокій й задоволення собою, своїм становищем, своєю статтю.

Просвітителя-демократа глибоко хвилювали виховні питання. Проголосивши природовідповідність головним принципом виховання, він наголошував, що воно повинно спиратись на природні нахили дитини й вимагав від вихователя, щоб той виявляв її природні здібності «Не мешай только ей, а если можеш, отвращай припятствие и будто дорогу ей очищай». Він вважав, що люди лише тоді зможуть принести найбільшу користь суспільству й відчувати радість щастя життя, коли вони

розвивають свої здібності за покликанням.

Вузловою проблемою етики Г.Сковороди було щастя людина на землі, умови й шляхи його досягнення. Та в суспільстві, де панує беззаконня і гонитва за багатством, щастя кожен розуміє по-своєму. Так, панівні верстви вбачають його в золоті, розкоші і пишних палатах… Філософ застерігав, що розкішне паразитичне життя породжує численні людські вади: «Из сево родника родяться измени, падиния государств и вся нечистий бездна». У притчі «Убогій Жайворонок» Г. Сковорода висловив презирливе ставлення до тих, хто намагається бути багатим за рахунок інших: «… не тот нишч кто имеет, но тот, кто по уши в богатстве ходит, но не прилагаєт к ниму сердца…». У своїх учнів він виховував огиду до багатства, наживи і неробства.

Взагалі, Г. Сковорода вважав працю і працьовитість найвищими етичними категоріями, бо праця – це основа суспільного життя і джерело всіх людських благ. «Труд ,– писав він, – есть живой и неусипний всей машини ход». Твердячи, що праця – це джерело людського щастя, філософ водночас наполягав на тому, що щастя дає лише улюблена праця, яка відповідає природним задаткам і нахилам дитини. Неспоріднена праця, на його думку, тяжка для людини, безкорислива і навіть шкідлива для суспільства.

Виходячи із свого ставлення до трудової діяльності, Г. Сковорода закликав виховувати в дітей любов до праці і презирство до неробства. Під час учителювання в сім`ї поміщика С. Томари він не лише давав його синові різнобічні знання, а й готував до праці згідно з його нахилами: «Велика тебе, хлопчику, жде турбота, і великий труд ти повинен понести, щоб бути Василем не лише ім’ям а й на ділі».

Суперечливі бажання, вважає філософ, стоять на перешкоді в осягненні щастя. Усі ми нещасливі, але щастя для всіх можливе, близьке й легко доступне. Щастя не в багатстві і не в здоров'ї. Шукання їх згубило масу людей, а щастя не робить нещасливим. Тому «властиве щастя не у визначнім уряді, і не в тілесних талантах, ні в гарнім краї, ні в славнім віці, ні у високих науках, ні в багатих достатках», а у

внутрішньому спокої нашого серця.

На думку Сковороди, природженість, сродність – це надзвичайно важливий закон людського життя, який людина повинна зрозуміти і якого мусить дотримуватися. «Який солодкий труд, коли він природжений, з якою веселістю гонить за зайцем швидка собака! Яке захоплення, як вона отримає гасло для ловів! Скільки має приємності бджола, збираючи мед! За мед умертвляють її, але вона не перестає трудитися. Солодкий для неї, як мед, і солодший від меду труд. Для нього вона народилася». Це щастя…

Філософ відзначає, що є люди, народжені для малярства, архітектури, медицини, але є також люди, народжені для життя серед книг. «Хто шпетить і насилує всякий обов’язок? – питає Сковорода і відповідає. – Не природженість. Хто вмертвляє науки й мистецтва? Не природженість. Хто знеславив священичий і чернечий стан? Не природженість. Вона є отрутою й убійником кожного стану. Вчителю, йду за тобою. Йди краще ори землю чи носи зброю, займайся купецькою справою або своїм майстерством. Роби те, до чого ти народжений!».

З розумінням Сковородою поняття про людське щастя та спорідність пов’язана і його педагогічна теорія. Визначне місце в освіті та вихованні молодої людини філософ відводив природі: «від природи як матері легенько доспіває наука. Сокола навчиш швидко літати, але не черепаху. Орла в оду мить навчиш дивитись на сонце, але не сову… Всяке діло доспіває, коли вона (природа) керує. Тільки не перешкоджає їй, а коли можеш, відвертай перешкоди й нібито прочищай їй дорогу: дійсно, вона сама довершить чисто та вдатно… Яблуню не вчи родити яблука, вже сама природа її навчила… учитель і лікар – це не вчитель і лікар, а тільки служебник природи, єдиної та справжньої лікарки й учительки».

Свої педагогічні погляди митець виклав у трактатах, байках «Вдячний Еродій» та «Убогий Жайворонок». Він писав, що в кожній людині ще змалку закладені великі творчі здібності. Завдання педагога полягає передусім у тому, щоб ці здібності розпізнати та розвинути: «Клубок сам собою покотиться з гори, забери тільки йому камінь спотикання. Не вчи його котитися, а тільки допомагай». Наприклад, розумову обмеженість висміяно в байці «Жайворонки». Молодий жайворонок сприйняв за орла черепаху, коли та з великим шумом і грюкотом упала на камінь. З приводу такої нерозсудливості старий жайворонок зауважує «Не той орел, що літа, а той, що легко сідає». Та й сама черепаха, що хоче літати, всупереч своєї сродності, викликає тільки сміх. Ідею «сродної» праці розвинув Сковорода також у байці «Бджола і Шершень», разом із тим байка є протиставленням трудящих і нероб. Шершні – паразити, «що живуть крадіжкою чужого», а Бджола – це мудра людина, «що у своєму сродному ділі працює», тому-то Шершні й викликають неповагу й огиду.

Отже, оригінально розкриваючи уявлення про людське щастя, Сковорода накреслює і тенденції, які надалі розвинулися у прогресивних напрямках педагогіки. Щастя митець вбачає в органічному існуванні людини зі світом і самою собою, у самопізнанні й саморозумінні. Кожному з нас слід осмислити, у чому полягає його особисте життєве призначення, його сродність, у чому він може віднайти своє щастя. «Не той щасливий, хто бажає кращого, а хто задоволений тим, чим володіє», – писав Г.С. Сковорода. Отже, Г.Сковорода був щасливий, і його обґрунтування цієї категорії є яскравою сторінкою-дороговказом для кожного з нас.
УНІВЕРСАЛЬНИЙ ТАЛАНТ ГНАТА ХОТКЕВИЧА

Чапля Анастасія, вихованка гуртка «Історичне краєзнавство» РЦДЮТ Харківської районної ради, учениця 6 класу Будянського ліцею Харківської районної ради

Керівник : Безрукова Т.М., керівник гуртка «Історичне краєзнавство» РЦДЮТ Харківської районної ради, почесний краєзнавець України


Серед письменників першої половини ХХ ст. Гнат Хоткевич відзначався багатьма яскравими ознаками. Його не можна поставити поруч інших українських письменників, де він був інший від усіх не тільки тематикою своєї творчості, а ще більше своєю універсальністю та своєрідним життям і надзвичайною працьовитістю. Він був не тільки письменником – в його особі втілювалася низка талантів і здібностей та зацікавлень. Він і неперевершений бандурист, і автор підручників гри на бандурі, і лектор, і організатор театрів,і диригент капели бандуристів, і науковець, і перекладач творів Шекспіра, Мольєра, Шиллера, Гюго, і редактор журналу, і, зрештою, був організатором страйку залізничників у Харкові та учасником барикадних боїв. А разом з тим був людиною виняткової працьовитості, обізнаний з різними сферами життя і науки.

Дитячі та юнацькі роки Гната Хоткевича

Гнат Мартинович Хоткевич (псевдо Гнат Галайда) народився 31 грудня 1877 р. у Харкові в бідній родині. Мати працювала наймичкою у купця, а батько, що походив з старовинного козацького роду – кухарем. Батько любив читати книжки і сам навчав малого сина читати й писати. З 1894 р. Гнат навчався у реальному училищі, влітку приїздив у село Деркачі, де слухав незрячих кобзарів, брав приватні уроки гри на скрипці, захоплювався театром.

У 1894 р. Гнат поступив до Харківського технологічного інституту. Вчився на „чисті пятьорки”. Скільки в нього було енергії, ініціативи й впевненості в свою справу, що у 1899 р. він організовує перший в історії кобзарства виступ кобзарів та лірників на ХІІ археологічному з’їзді в Харкові, де виступав з критикою режиму за приниження і заборони розвитку кобзарства та рідної пісні. За це та за участь в студентських демонстраціях був звільнений з інституту без права вступу та з забороною жити в Харкові.

Рятуючись, він іде до хору батька української класичної музики М. Лисенка, що саме гастролював по Україні. Той його радо приймає, і Г. Хоткевич виступає там з кобзою на концертах. Та на прохання інституту в 1900 році Хоткевича поновлюють в числі студентів, і він скоро закінчує інститут.

З осені 1900 р. він дістав посаду інженера в технічному відділі служби тяги управління Харківсько-Миколаївської залізниці.

Хоткевич був новатором у драматургії. Йому належать п’єси-хроніки та перший твір про 1905 рік, написаний за якийсь місяць-інший услід за подіями, „Лихоліття”. Новатором був і в „Богдані Хмельницькому” В середньому на кожній виставі було 800 глядачів. „Кобзар” із Хоткевичевих рук відкрив ази грамоти і „посеял зерна свободолюбия” в душу деркачівцю, робітнику депо Харків-Головний Матюшенко, котрий очолив повстання на броненосці „Потьомкін”.



Революційна діяльність Г. Хоткевича

Г. Хоткевич, одначе, твердо самовизначився, як „революціонер-безпартійний”. Це він проголошував: „Єднайтеся ж швидше, пролетарі усіх країн!”, але далі читаємо: „А для того, щоб з’єднатися, – утворіть же попереду свою країну”. У період подій 1905 р. Хоткевича обирають головою центрального комітету профспілки Харківсько-Миколаївської залізниці. Один з перших у Росії колективних договорів – „Устав об улучшении быта железнодорожных служащих и улучшении пенсионной кассы” – вийшов з-під руки письменника Г. Хоткевича. Як авторитетного у Харкові громадського діяча, лідера молодого профспілкового руху, Гната Мартиновича обирають керівником страйкому залізничників та делегують в Москву на загальний Російський з’їзд представників залізничного Союзу, який починався 5 грудня. Так він опинився у пеклі збройного повстання у Москві.

Після придушення повстання Г. Хоткевича розшукували, аби заарештувати. За допомогою друзів і Лесі Українки він емігрував до Австро-Угорщини – в Галичину,у 1912 р. повернувся до Харкова. Повертаючись до Харкова, він сподівався, що тут багато змінилося, і що його вже не зачепить влада. Але його відразу арештовують за колишні страйки та боротьбу на барикадах. Лише наприкінці того ж 1912 р. йому щастить вийти на волю, і він відразу береться за свою улюблену бандуру, мандрує по Україні, влаштовуючи концерти, навіть в Києві Він багато чого зробить для Харкова: береться за редагування журналу «Вісник культури і життя», відновлює вистави робітничого театру, вживає заходи, щоб привезти в Україну гуцульський театр й показати його вистави, спроваджує з Галичини майстрів-різьбарів і відкриває в Харкові майстерню гуцульських виробів.

Але перша світова війна загальмувала його творчі плани. До того ж поліція знову влаштовує труси в його приміщенні і як неблагонадійного висилає за межі України. Лише після повалення царизму він повертається до Харкова і знову розгортає велику культурну діяльність. Читає лекції про народні пісні, кобзарів, пише музичні твори для бандури та на слова українських поетів-класиків. Окрім літературної праці, Хоткевич викладає українську літературу в Харківському зоотехнікумі, а потім класу бандури в Харківському музично-драматичному інституті. Від 1921 до 1928 року він написав і видав багато нових творів та написаних раніше, ще в Галичині.



Життя і смерть «нетрудового елементу»

Г. Хоткевич був неблагонадійний і для царського режиму, і для радянської влади, яка дала письменникові можливість дихати повітрям свободи лише у 20-х роках, а у 30-х стала душити його у лещатах. У 1928 р. Гнат Мартинович спромігся придбати у селищі Високий Харківського повіту перше своє житло – недобудовану хату. Твори Хоткевича вже на початку 30-х років не видавалися, нові твори, художні та літературознавчі, безнадійно лежали у видавництвах. Роман про життя Тараса Шевченка, над яким Хоткевич працював понад десять років, після багатьох схвальних рецензій був переданий видавництвом ще й М. Скрипнику, а після його самогубства – вилучений НКВС і опечатаний. Автору в повернені твору було відмовлено. Гнат Мартинович для свого роману діставав різні видання та матеріали архівів зі Львова та з Варшави. Натомість видавництво звернулося з позовом до суду, вимагаючи повернення авансу (2,5 тисячі карбованців). Ця непередбачена обставина поставила родину Хоткевичів у дуже скрутне становище, бо, на додаток до всіх негараздів, було накладено арешт на будинок. Родина підлягала виселенню без надання іншої житлової площі. Цей бюрократичний бар’єр вдалося владнати з великими труднощами – розраховуючись з боргом, Хоткевич відривав від себе останнє. Ніхто не допоміг, ніхто не втрутився... У 1934 р. Хоткевич потрапив під потяг і дістав каліцтво, але в призначенні йому інвалідності було відмовлено . У свій час його разом з родиною було віднесено до так званого „нетрудового елементу” і позбавлено права на хлібні картки. Щоправда, Спілка письменників після тривалих клопотань дружини надала одноразову допомогу ... в сто карбованців. Спілка ж сліпих, вдячна за багаторічну поміч незрячим кобзарям та лірникам, прислала триста карбованців.

У листопаді 1937 р. виповнилось сорок років літературної діяльності Г. Хоткевича, але ця дата ніяк не була відзначена навіть на рівні Спілки письменників. Повна заборона друкуватись змусила Хоткевича звернутися з листом до Сталіна. Наприкінці січня 1938 р. надійшла офіційна відповідь з апарату ЦК ВКП(б), в якій повідомлялось, що відповідним організаціям, зокрема Держвидаву УРСР, запропоновано розглянути звернення автора листа, перевірити його твори і, якщо вони відповідають усім вимогах тогодення вирішити питання щодо можливості їх публікації. Тоді ж, як реакція на лист з ЦК, надійшла згода Держвидаву УРСР на видання повісті для юнацтва про життя і творчість Т.Г. Шевченка. 22 лютого Хоткевичу було видано аванс, а наступного дня вранці працівники НКВС за санкцією військового прокурора заарештували письменника. Є всі підстави вважати це реакцією на звернення до Сталіна, бо листування з „батьком і вчителем” тоді безкарно не проходило.

Осінь 1938-го була останньою в житті Гната Хоткевича. Прийшла вона до нього, як свідчать, уже байдужого до власної долі, – життєві сили були вичерпані. 29 вересня 1938 р. трійка УНКВС Харківської області засудила Г. Хоткевича до розстрілу з конфіскацією майна. 8 жовтня вирок було виконано. А Платониді Хоткевич, дружині письменника, повідомили, що його засудили на десять років без права на листування..

Наприкінці ХХ ст. було у Харкові було встановлено меморіальну дошку, в селищі Високий – пам’ятний знак на честь Хоткевича, перейменовано вулицю, де стояв будинок. У 1995 р. у Високому відкрито Меморіальний музей-садибу Г.М. Хоткевича. Дочка Гната Мартиновича громадянка Франції Галина Гнатівна Хоткевич писала: „Я маю сувенір – табличку з написом „Вулиця Гната Хоткевича”. За все це я вдячна харків’янам. Маю надію, що на Харківщині пам’ять про батька житиме, його творчість допомагатиме у розбудові держави”.

Ім’я Гната Хоткевича – дієвого і послідовного будівничого української культури, донині є прикладом самовідданого служіння національній справі, взірцем успішної і плідної діяльності в її життєстверджуючих царинах.


ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ НА ПОЛТАВЩИНІ

Чепур Артем, учень 6-Б класу Полтавської гімназії №21

Керівник: Мороз Катерина Федорівна, вчитель географії Полтавської гімназії №21
Водні ресурси є складними природними системами, але водночас це найважливіші складові довкілля України та її окремих регіонів. Так, водні ресурси мають значний вплив на всі інші компоненти природи – рельєф, клімат, ґрунти, флору і фауну, визначають особливості ландшафтів і водночас вони є важливими об’єктами інтенсивного господарського використання, від яких залежить економіка багатьох галузей суспільного виробництва. Саме тому обрана тема є досить актуальною та своєчасною.

Мета даної роботи полягає в дослідженні особливостей використання водних ресурсів в Полтавській області.

Виходячи з мети дослідження в роботі було поставлено наступне завдання оцінити особливості використання водних ресурсів та виявити наслідки використання водних ресурсів в Полтавській області.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати виконаного дослідження можна використовувати на уроках по вивченню рідного краю та у роботі краєзнавчих гуртків.

Новизна роботи полягає в складанні цілісної характеристики особливостей використання водних ресурсів Полтавщини.

Дана робота дає можливість побачити особливості, що є характерними при використанні водних ресурсів на Полтавщині.

Аналіз літератури з даної теми свідчить, що це питання недостатньо висвітлено. Основні аспекти, розкриті науковцями стосуються загальної характеристики водних об’єктів Полтавщини та проблем їх раціонального використання (Ю.П. Герасименко, А.Ю. Боярин, А.А. Гураков, Л.М. Булава та інші). Основу наукових джерел склали, як книги та доробки радянських часів, так і сучасні видання. Також було використано деякі електронні журнали з сайтів Інтернету, що мають наукове значення.

Виконанні аналітичні дослідження підтверджують відсутність негативних змін у стані річок. Встановлено, що фактичний збір та використання води в Полтавській області не перевищують встановлені ліміти.

У 2014 році з поверхневих і підземних джерел області забрано 238,8 млн.м3 води, що на 31,9 млн м3 (на 11,8%) менше, ніж у 2014 році. Використання водних ресурсів склало 204,4 млн м3 у попередньому році. У більшості підприємств Полтавщини водозабір зменшився.

Використання води за рік на одного мешканця складає 136 м3 у тому числі на господарсько-питні потреби – 35,7 м3. Найбільшими споживачами води є підприємства сільського господарства (58,6% всієї використаної води) та комунальне господарство (28,4%). Частка промисловості в загальному водоспоживанні складає 12,4%. Серед галузей промисловості найбільшими споживачами є підприємства харчової промисловості, електроеноергетики та чорної металургії. Втрати води при транспортуванні (17,9млн м3 – практично всі у комунальному і побутовому водопостачання) мають місце через зношеність та незадовільний стан мереж водопостачання.

Об’єм зворотних вод, скинутих у поверхневі водойми, зменшився у 2014 році на 19,6 млн м3 (на 9,7%) у порівнянні з попереднім роком і становив 182,2 млн м3. Із цієї кількості 2,7% склали забруднені води. Обсяг недостатньо очищених вод (неочищених не було) становив 4,826 млн м3, нормативно чистих без очистки – 126,5 млн м3, нормативно очищених на очисних спорудах – 50,86 млн м3, у тому числі з біологічною очисткою – 49,21 млн м3 (96,8%), з механічною – 1,644 млн м3 (3,2%).

Маса забруднюючих речовин, скинутих за рік у поверхневі водні об’єкти, становила 44,27 тис. т (29,5 кг на одного мешканця області). Порівнюючи з даними по Україні, можна відмітити, що при загальному водовідведенні води на одного мешканця області в 1,4 рази меншому, скид забруднених стічних вод менше у 13,8 разів.

Проблемними питаннями в області щодо екологічного стану залишаються: постійне руйнування берегів Кременчуцького водосховища внаслідок водної абразії (52 км); підтоплення. Безповоротна втрата земель за рік складає від 3 до 4 метрів берегової лінії, а на окремих ділянках – до 7 метрів. На сьогодні виникла загроза руйнування житлових будинків та підсобних будівель в таких населених пунктах, як Липове, Шушвалівка, Мозоліївка, Пронозівка, Васьківка і Градизьк Глобинського та Максимівка Кременчуцького районів. Надзвичайно складна ситуація склалася в Градизьку, де берегова лінія водосховища впритул підійшла до забудованої території, та в зоні Державного геологічного пам’ятника природи – гори Пивиха, яка руйнується і зсувається під впливом дії води.

Забруднення підземних вод внаслідок наявності на території області значної кількості недіючих артезіанських свердловин, що вимагають ліквідаційного тампонажу. Після ліквідації, реорганізації сільськогосподарських підприємств значна кількість артезіанських свердловин залишилися безгосподарними. Належні умови їх експлуатації не витримуються, технічний стан незадовільний. Недіючі свердловини на сьогодні є потенційними джерелами забруднення підземних водоносних горизонтів. Основною причиною забруднення є міжпластові перетоки, що виникають у зв’язку з корозією обсадних колон та порушення ізоляції гирл недіючих свердловин. Тому виникає нагальна потреба в їх тампонажі.

Невирішеним залишається питання забезпечення доброякісною питною водою Великої Багачки, Карлівки, Миргорода, Машівки, Нових Санжар, Гребінки. Населення цих районів споживає воду з підвищеним вмістом хімічних речовин. А мешканці Машівського, Миргородського, Великобагачанського та Карлівського районів використовують недоброякісну питну воду з вмістом фтору, що в 1,5-2 рази перевищує норму.

Особливої уваги потребують сільські водогони, де внаслідок незадовільного санітарно-технічного стану, зрошеності обладнання, несвоєчасності ліквідації аварій та проривів виникає вторинне забруднення питної води при транспортуванні по трубопроводах.

Майже половина населення Полтавської області, переважно сільського, незабезпечена централізованим водопостачанням і користується водою шахтних колодязів, які не захищені від поверхневого забруднення та не захищені від поверхневого забруднення та не відповідають вимогам за мікробіологічними та хімічними показниками. За даними санепідемслужби, у 2013 р. було зареєстровано 10 випадків гострих отруєнь нітратами малюків, які перебували на штучному вигодовуванні. Отруєння спричинила висока концентрація цих хімічних речовин у воді шахтних колодязів, що перевищувала нормативний показник у 4-15 разів.

Отже, проблеми водопостачання населення та якості питної води мають загальнодержавне стратегічне значення і потребують комплексного вирішення. До заходів, що знижують забруднення водного середовища, належать такі:



  1. Створення маловодної або безвідходної технології промислового виробництва із замкненими водозворотними схемами, які включають проміжне очищення або охолодження води й утилізацію відходів;

  2. Удосконалення технологічних процесів для зниження обсягів відходів із захороненням у земних надрах зневоднених або концентрованих розчинів забруднювачів;

  3. Використання різних методів очищення стічних вод, забруднених промисловими і побутовими відходами;

  4. Зниження надмірної хімізації сільськогосподарського виробництва і лісового господарства, головним чином за рахунок розширення сфери застосування і збільшення ефективності біологічних та інших агротехнічних заходів, що забезпечують захист рослин від шкідників, хвороб, бур'янів тощо.

Органам влади та місцевого самоврядування необхідно вирішити проблему щодо запобігання забрудненню джерел питного водопостачання, забезпечення їх відповідності санітарно-епідеміологічним вимогам, підвищення ефективності та надійності функціонування систем водопостачання і водовідведення за рахунок реалізації водоохоронних, технічних, санітарних заходів, удосконалення технологій підготовки води на водоочисних станціях, контролю якості питної води, розвитку систем забору, транспортування питної води та водовідведення.

Сьогодні потрібно замислитись над тим, як правильніше та більш раціонально використати водні ресурси Полтавщини, а для цього потрібно проводити необхідні заходи по їх збереженню та раціональному використанню.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   50   51   52   53   54   55   56   57   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка