Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка56/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61

ОБРЯД ПРОВОДІВ ДО ВІЙСЬКА НА ЧУГУЇВЩИНІ В ХХ - НА ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ

Чирва Артем, учень 10 класу Коробочкинського навчально-виховного комплексу Чугуївської районної ради Харківської області. Керівник: Біла Зінаїда Петрівна, керівник гуртків Чугуївського районного Центру туризму, краєзнавства та екскурсій учнівської молоді Чугуївської районної ради Харківської області
Армія є однією з ознак будь-якої незалежної держави. Саме з її громадян відбувається поповнення лав цього утворення, а тому армійська субкультура є важливою складовою загальної культури держави і нації.

Сучасні дослідники армійської культури на теренах пострадянського простору приділяють увагу вивченню таких аспектів, як нестатутні відносини, армійський сленг, армія як інститут соціалізації особистості, воїнська культура в контексті релігійного менталітету, армійський фольклор. Тобто наукові розробки ведуться, як правило, в рамках окремих розділів гуманітарного знання: філології, соціології, історії, педагогіки, військових наук, права та ін.

А от досліджень етнографічного характеру зовсім небагато, тобто армія як феномен культури розкрита недостатньо, системного вивчення армійської культури та її окремих складових, зокрема, проводів до війська, проведено не було.

Ґрунтовне осмислення армійської субкультури та усіх її складових в широкому хронологічному розрізі є вкрай актуальним завданням сучасної етнологічної думки.

Нами опрацьовані власні польові матеріали з населених пунктів Чугуївського району Харківської області, які ми порівнювали з матеріалами з різних місцевостей сучасної України.

Впродовж зазначеного періоду в народній культурі трансформувалося ставлення до служби в армії.

В XIX столітті відхід на службу сприймався як повний вихід з соціуму і репрезентувався в термінах похоронно-поминальної обрядовості. Про це свідчить текст рекрутської пісні, яку ми записали і яку співають на проводах до армії в селі Коробочкине і в наш час.

Последний нонешний денечек

Гуляю с вами я, друзья!

А завтра рано чуть светочек

Заплачет вся моя семья….

Крестьянский сын давно готовый,

Семья вся замертво лежит.

«Прощай, папаша и мамаша,

Прощайте, все мои друзья!

Прощайте, все мои кусточки,

Прощай, любимая моя!»

Обряд проводів в армію, який частково дійшов до нашого часу, бере свій початок у 20-тих роках ХХ століття, коли утворилася Робітничо-селянська Червона армія. Оскільки радянський обряд протистояв сумному відряджанню на службу в царській армії, коли солдат більше міг не побачити своїх батьків, міг залишитися без сім’ї, без здоров’я, проводи на службу в Радянській армії повинні були бути радісним заходом, про що йде мова в частівках, записаних в 30-ті роки ХХ століття:



«Было весело на станции,

Шумели поезда.

Ягодинка в Красну Армию

Ушел не навсегда»;

«Снежки падают и тают,

Допризывники играют.

Песни весело поют —

В Красну Армию идут»

В ті роки і зародилась традиція урочистого виряджання юнаків до лав Червоної Армії.

В 60-ті роки ХХ століття етнографами та працівниками культури був створений офіційний урочистий обряд «Проводы в Вооруженные Силы Союза ССР», який чітко визначив наступні його етапи:


  • проводи з трудового колективу,

  • проводи з батьківського дому,

  • з районного центру на обласний збірний пункт,

  • з обласного збірного пункту.

У 1990 році цей звичай ще зберігся. Жителька села Коробочкине згадує: «Всех призывником собирали в Доме культуры села и почетно, на сцене награждали подарками и цепляли ленту».

Досить розповсюдженим є обряд, який має ще язичеське коріння і направлений на те, щоб обманути злих духів і дати можливість призовнику обов’язково повернутися додому. Потрібно було щоб, коли рекрут сідав в автобус, попрощавшись зі всіма, щось забував. Новобранець повинен повернутися з автобуса, забрати річ, яку він забув, і знову попрощатися зі своїми рідними, і так декілька разів. В інших випадках новобранець повинен виходити з дому спиною вперед, щоб його сліди йшли не з хати, а в хату, так, якби він уже повертався додому. Також часто призовнику махали долонею не від себе, а до себе, начебто кликали його. Коли новобранець виходив з хати, мама кликала його назад, знову благословляла і відпускала.

Окремо нами були досліджені обрядові атрибути проводів в армію: хустка, рушник, стрічка, релігійні атрибути, їжа як неодмінний атрибут проводів в армію.

З розповідей жителів с. Коробочкине, стрічка залишається головним атрибутом від нареченої призовника: «Если была невеста (девушка), она делала из ленты розу и длинную ленту (ниже колен) и цепляла на пиджак или рубашку рекруту на левую сторону. Все дни он ходил с этой розой по селу».

Довжина стрічки повинна була бути 5 метрів як символічний перехід з одного світу в інший, як аналог рушників, що давали рекрутам в минулі часи, щоб у разі смерті солдата його на цьому рушнику могли опустити у могилу.

Існує і така версія використання стрічки: після гулянь всі друзі писали на ній побажання, дату, коли проводжають, і стрічка залишалася вдома у мами.

Під час проводів на Харківщині у 1956 році перев’язувати призовників таким чином: мати перев’язувала рушниками у вигляді хреста, а дівчата – хустинами. Хлопець, на якому було більше хустин, був дуже гордий – адже його любило більше дівчат.

В кінці ХХ століття, у пострадянський період і до 2014 року в Україні через дідівщину, участь воїнів у збройних конфліктах інших держав, потім - занепад армії про служіння сформувалася негативна суспільна думка, що привело до зміни традицій проводів на службу у Збройних Силах країни.

Військовий конфлікт на Сході України, необхідність захищати цілісність країни та спокій родин призвели до суттєвих змін у світоглядах чоловіків щодо проходження служби в армії.

На рівні держави постала необхідність відродження та формування нових традицій проводів до лав армії, які б були направлені на піднесення духу майбутніх захисників.

У 2015-2016 роках відбулося повернення до традиції урочистих проводів до лав Збройних Сил України зі свого населеного пункту, які відбуваються в місцевих будинках культури, де збираються члени сім’ї, друзі, товариші по роботі, односельці.

Захід розпочинається гімном України. Потім до призовників з напутнім словом звертаються військовий комісар, голова місцевої адміністрації, ветеран Другої світової війни, воїн-інтернаціоналіст, воїн – учасник АТО, батьки призовників. Вони висловлюють надію, щоб хлопці через рік служби повернуться живими та здоровими до рідної домівки. Стало традицією запрошувати на урочистості духовенство. Представник церкви благословляє завтрашніх солдатів на новий, відповідальний і дуже непростий етап їхнього життя, окроплює хлопців свяченою водою та кожному дарує натільний хрестик або ікону. Матері перев’язують на щасливу дорогу своїх синів вишитими рушниками, вручають хліб-сіль.

До всіх побажань, які в цей урочистий день надходять на адресу призовників, приєднуються учасники художньої самодіяльності, які дарують присутнім чудові пісні та танці. У ході церемонії новобранцям керівники району чи міста вручають подарунки. На згадку про цю хвилюючу мить робиться колективне фото.

Також увійшло в традицію дарування призовникам оберегів від дітей: малюнки, ляльки-мотанки, фєнєчки в національних кольорах тощо. Особливо стали актуальними обереги в наш неспокійний час.

На сучасному етапі державою анонсована політика професіоналізації та гуманізації армії, що, природно, призводить до необхідності системної переоцінки поглядів на її сутність та робить нагальним питання випрацювання відповідної нової армійської субкультури.
ГЕРБ МІСТА КОБЕЛЯКИ – КОЗАЦЬКА СПАДЩИНА

Чопенко Карина, Кононенко Софія, вихованки гуртка «Екологічне краєзнавство»

Полтавського обласного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді

Керівник – Копилець Є.В., керівник гуртків ПОЦТКУМ
Традиційно самобутність та самоврядність території – держави, області, району, населеного пункту уособлюється символікою, зокрема, гербом. Під час комплексних краєзнавчих експедицій до м. Кобеляк та Кобеляцького району Полтавської області у 2014-2015 рр. ми звернули увагу на сучасну міську і районну символіку. Герб району був розроблений на основі герба Кобеляк 1842 р. В основу ж сучасної міської символіки було покладено зображення на печатці міста XVIII ст. Принципова відмінність між гербами районного центру та району – явище незвичне. Тож ми поставили перед собою мету: з’ясувати, що ж уособлюють чинні герби міста та району, який із них більш доречний з огляду на історичну пам’ять українського народу.

Щоб дізнатися це, ми опрацювали історичну літературу, публікації місцевих періодичних видань, матеріали науково-допоміжного фонду Кобеляцького районного музею літератури та мистецтва імені Олексія Кулика, ознайомилися з архівними документами Кобеляцької міської ради, поспілкувалися з очільниками місцевого самоврядування та кобеляцькими краєзнавцями.

У підсумку проведеної пошукової роботи ми довідалися, що герб Кобеляк був затверджений 2000 р. після широкого громадського обговорення. На конкурс було подано два десятки проектів. Найвдалішим було визнано один із проектів А.Б. Гречила – голови Українського геральдичного товариства, наукового співробітника Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського. Автор поклав у його основу малюнок на сургучевій печатці 1727 р. – щит із літерою «К», зазначивши, що зображення в гербі початкових літер назви міста є досить поширеним явищем у вітчизняній міській символіці XV-XIX ст. Зображення доповнюють золотий хрест та червоні 8-променеві зірки – традиційні козацькі символи, притаманні, зокрема, Полтавщині. Натомість герб Кобеляцького району, схвалений 2003 р. з подачі голови райдержадміністрації, традиційно символізує «остаточну поразку шведських військ 1709 року поблизу Кобеляк, неподалік від Переволочанської фортеці»: у верхній частині щита – вінок, у нижній – річка, під якою покладені навхрест меч і рушниця.

Що ж означала для наших пращурів ця подія? Із праць істориків відомо, що після поразки під Полтавою шведська армія поспішала до Переволочної, де була найзручніша переправа через Дніпро. Та шведи не знали, що Переволочна ще навесні 1709 р. була спалена російським військом.

Тривалий час обставини зруйнування сотенного містечка Переволочної перебували поза увагою краєзнавців. Ось що ми прочитали про ті події у книзі Миколи Костомарова «Мазепа»: «Яковлев прибыл к Переволочне. Там находился запорожский полковник Зинец с тысячью сечевиков. Ему повиновались тамошние обыватели и набежавшие в Переволочну люди из окрестных селений в числе двух тысяч. …Русские военные люди были многочисленнее и искуснее защитников Переволочны: они ворвались в местечко, рассеяли защищавших его козаков и стали метать в замок ядра и бомбы… После двухчасового дела замок был взят, запорожцы в числе 1 000 человек побиты, иные засели обороняться в избах и сараях и были там сожжены вместе с их убежищами; прочие все бросились спасаться бегством, но попали в Ворсклу и в Днепр и потонули. Взято было в плен только 12 человек; солдаты в погоне за беглецами без разбора всех убивали, не щадили ни женщин, ни детей».

Прибувши до згарища, шведи зрозуміли, що переправити армію через Дніпро неможливо. Було вирішено, що переправиться лише Карл ХІІ із вищими офіцерами та загоном охорони, армія ж наступного дня форсує Ворсклу і рухатиметься лівим берегом Дніпра до Криму. Але вранці шведів наздогнали російські переслідувачі. Генерал Левенгаупт, який лишився командувати шведською армією, підписав угоду про капітуляцію. П’ятим пунктом цієї угоди передбачалося, що «запорожцы и другие изменники, которые… у шведов находятся, имеют выданы быть Его Царскому Величеству». Шведський історик Петер Енглунд свідчить: «Внизу біля Дніпра росіяни влаштували полювання на збунтованих козаків. Вони зганяли їх докупи «мов худобу», не тільки чоловіків, а й жінок та дітей, що їхали з обозом… Росіяни вбивали їх на місці. Дехто пробував боронитися до останку, відчайдушно, але надаремне, інші топились у Дніпрі». Його доповнює «История запорожских козаков» Дмитра Яворницького: «…те из козаков, которые или не успели броситься в реку или не решились сделать этого, …подверглись жестоким казням по приказанию царя. …Одних из запорожцев он велел колесовать, других… приказывал немилосердно штыками исколоть; третьих велел в железо оковать и в дальние места Сибири отослать».

Такою була для наших предків ціна шведської поразки! Герб Кобеляк, розроблений царською Герольдією, уособлює насамперед не «остаточну поразку шведських військ», а страшну долю тисяч запорожців та місцевих жителів – переволочан: застрелених, зарубаних, спалених живцем, скалічених чоловіків, жінок та дітей.

Як ми з’ясували, заклики переосмислити символіку царського герба Кобеляк з’являлися у районній пресі з 1998 р. Міська влада до них дослухалася, а от районна – ні. На початку 2015 р. з ініціативи Кобеляцької районної ради було проведено «круглий стіл» серед представників місцевого самоврядування, освітян, краєзнавців щодо подальшої долі районної символіки, адже вона не відповідала реаліям сьогодення. Але, незважаючи на те, що чимало присутніх (зокрема, міський голова О.М. Ісип, громадський діяч В.С. Чернявський, директор районного музею літератури та мистецтва Т.М. Чешко, учитель історії Кобеляцької ЗОШ № 3 В.Г. Гриценко) висловилися за зміну герба району, ніяких наслідків це обговорення так і не мало.

Ми переконані: настав час відмовитися від герба, накинутого українцям ворожою царською владою. У кобелячан вистачає козацьких символів, які можуть служити уособленням історичних цінностей та народних традицій і можуть бути покладені в основу сучасного герба району. Тож послідовно обстоюємо цю позицію перед кобеляцькою громадою. Наступного року ми плануємо влаштувати у Кобеляцькому районному музеї літератури та мистецтва імені Олексія Кулика та у Полтавській обласній універсальній науковій бібліотеці імені І.П. Котляревського тематичні виставки, присвячені історії місцевого герба.
ДО ПИТАННЯ ВЗАЄМОДІЇ ЛЮДИНИ І ПРИРОДИ

Чубенко Андрій, учень 8-А класу Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів № 2 Харківської міської ради,

Керівник: Логвинова М.О., вчитель географії ХЗОШ № 2


На мій погляд, найнебезпечніша проблема на сьогоднішній день – забруднення повітряного басейну, адже атмосферне повітря є найважливішим життєзабезпечуючим природним середовищем і являє собою суміш газів та аерозолей приземного шару атмосфери, що склалася в ході еволюції Землі, діяльності людини і знаходиться за межами житлових, виробничих та інших приміщень.

Стрімке зростання чисельності людства та її науково-технічної озброєності докорінно змінили ситуацію на Землі. Якщо в недавньому минулому вся людська діяльність проявлялася негативно лише на обмежених, хоч і численних територіях, а сила впливу була незрівнянно менше потужного кругообігу речовин у природі, то тепер масштаби природних і антропогенних процесів стали співставними, а співвідношення між ними продовжує змінюватися з прискоренням в бік зростання потужності антропогенного впливу на біосферу.

Навіть первісна людина любила і поважала природу. Вона вважала, що природа – це щось священне і з нею не можна впоратися. Але людство перестало так думати. Воно сходило від перших проблисків пробудження розуму до вершин. Незабаром люди перестали замислюватися про природу. Посадити мені це дерево? Ми почали все більше і більше вирубувати дерева, будувати фабрики, руйнувати екологічні системи, забруднювати водні ресурси та забруднювати повітряний басейн. Такі глобальні екологічні проблеми вбивають, не тільки природу, але й саму людину. Деякі люди думають, як би скоріше «звалити» з цієї планети, але не думають щоб врятувати її.

Атмосфера являє собою повітряну оболонку землі, що складається з суміші газів. Залежно від розподілу температури атмосферу ділять на тропосферу, стратосферу, мезосферу, термосферу, екзосферу.

Забрудненням атмосферного повітря називається привнесення якихось речовин, не характерних для нього.

Найбільш небезпечні процеси антропогенного забруднення: згоряння палива і сміття, ядерні реакції при отриманні атомної енергії, випробуваннях ядерної зброї, металургія і гаряча металообробка, різні хімічні виробництва, в тому числі переробка нафти і газу, вугілля. Головними антропогенними забруднювачами атмосферного повітря, крім великотоннажних оксидів сірки, азоту, вуглецю, пилу і сажі, є складні органічні, хлорорганічні і нітросполуки, техногенні радіонукліди, віруси і мікроби. Найбільш небезпечні широко поширені в повітряному басейні діоксин, бензапірен, феноли, формальдегід, сірковуглець. Важкі метали, що знаходяться в приземної атмосфері переважно в газоподібному стані, і тому їх не можна вловити фільтрами.

На щастя, історія навчила людство робити правильні висновки з скоєних помилок, і сьогодні світове співтовариство витрачає мільярди доларів на те, щоб сповільнити, а потім звести нанівець всі ті негативні фактори впливу на довкілля, до яких призвів технічний прогрес. Наша країна не становить винятку. Звичайно, витрати України на рішення цієї проблеми непорівняні з витратами розвинених країн, але це питання часу. В забрудненні атмосфери винна не тільки людина, але і сама природа. До природного забруднення відносяться виверження вулканів і пожежі природного походження. Природні забруднювачі приземної атмосфери представлені головним чином оксидами азоту, сірки, вуглецю, метаном та іншими вуглеводнями, радоном, радіоактивними елементами і важкими металами у газоподібному та аерозольному формах. Тверді аерозолі викидаються в атмосферу не тільки звичайними, але і грязьовими вулканами. При виверженні вулканів виділяється велика кількість отруйних парів. Кілька разів за історію Землі, активності вулканів, були випадки майже повного знищення тваринного світу. Але є й інший приклад, коли з вулканічних порід виділяється велика кількість газів, які перекривають Землю від сонячних променів, внаслідок чого виникав льодовиковий період. На цьому прикладі видно, що всі екологічні проблеми геть пов'язані між собою.

Людина починає поважати природу, коли вона її вже майже знищила, і їй самій загрожує загибель. Людство геть пов'язано з природою і якщо воно їй допоможе, то вона не залишиться в боргу!


ХТО Є ПАТРІОТОМ?

Чуприна Дмитро, учень 9 класу, вихованець гуртка «Школа журналістики»

БДЮТ Заводського району м. Миколаєва. Керівник: Василенко І.А., керівник гуртка «Школа журналістики» БДЮТ Заводського району м. Миколаєва


Патріот! Що вкладається в це слово? Хто є справжнім патріотом? Як відрізнити справжнього патріота від того, хто лише одягає вишиванку та кричить про свою любов до Батьківщини?

У філософському словнику патріотичне виховання розглядається як виховання, змістом якого є любов до Вітчизни, відданість, гордість за її минуле й сучасне прагнення захищати інтереси Батьківщини. Це визначення актуалізує роль патріотичного виховання, оскільки саме через активну діяльність людини на користь суспільства виявляються її справжні почуття.

Кожен з нас, молодих українців, може обрати своє визначення патріотизму, але як серед них виокремити одне, правильне? Відповідь дуже проста: кожний особисто повинен для себе сформулювати власне визначення, на власні очі побачити вияви патріотизму. Мені здається, що патріот – це людина, яка присвятила своє життя служінню Батьківщини, своєму народові, це людина, яка зберігає історичну пам'ять, людина, яка не словами, а справами показує прикладом свого життя любов до Батьківщини.

Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Григорій Сковорода - видатні люди, які своїм життям довели, що є патріотами України. В одному ряду з ними славетні козаки, ветерани Другої Світової війни, воїни-захисники у зоні АТО.

Четвертий рік займаюся в гуртку «Школа журналістики» і постійно спілкуюся з людьми, яких теж вважаю патріотами України. Багато інтерв’ю ми провели з миколаївськими письменниками, акторами, художниками, політиками, вчителями, громадськими діячами. Кожен з них є гордістю нашої держави.

Перегортаю сторінки свого журналістського блокноту, і розумію, що хочу розповісти про наших земляків, про тих, з кого беру приклад, про тих, чиє життя стало життям свого народу, які допомагають мені вже чітко розуміти поняття «патріотизм».

Сьогодні наше славетне місто Миколаїв є центром юнкорівського руху в Україні, адже кожен рік тут проводиться Міжнародний конкурс шкільних медіа. А все почалося з того, що у кінці 60-х рр. ХХ століття вчитель миколаївської ЗОШ №7, талановитий журналіст, ветеран Другої світової війни Леонід Григорович Леонідов вперше на Миколаївщині заснував гурток «Юний журналіст». Перші миколаївські юнкори тісно співпрацювали з місцевими газетами, їх замітки друкували популярні у той час дитячі та молодіжні газети, брали участь у Всесоюзних юнкорівських зльотах, різноманітних конкурсах, займатися пошуково-дослідницькою роботою за темою «Пам’яті загиблих журналістів», яка була присвячена миколаївським журналістам, що загинули у роки Другої світової війни. Вони збирали матеріали про земляків-журналістів, вели листування з їхніми рідними та бойовими друзями, їздили до Молдови, де пройшли шляхом боїв партизанського загону «Журналіст», командиром якого був заступник редактора обласної молодіжної газети «Більшовицьке плем’я» Георгій Смілевський.

Зібравши особисті речі, фронтові листи, фотознімки, спогади рідних, книжки, що розповідали про подвиги фронтових кореспондентів, гуртківці відкрили у школі №7 незвичайний музей. Його цілком було присвячено пам’яті миколаївських журналістів, які загинули в боях за нашу Батьківщину. А потім невгамовні слідопити звернулися до своїх однолітків з місць, пов’язаних з іменами загиблих журналістів, із закликом: «Створимо на пам’ять про журналістів, які не повернулися з поля бою, обеліск». І ось у 1979 році на подвір’ї школи №7 відкривається пам’ятний знак. На сірому камені викарбовано слова: «Загиблим журналістам у роки Великої Вітчизняної війни».

Л. Леонідов був знайомим з багатьма відомими письменниками, артистами, журналістами. Він має 15 урядових нагород, серед яких медалі за участь у Великій Вітчизняній війні, відзнака за плідну роботу на ниві охорони пам’яток історії та культури, є Відмінником народної освіти України та ветераном спорту Миколаєва. За згадками перших миколаївських юнкорів, їхній вчитель був надзвичайно скромною людиною, майже нічого не розповідав про себе, однак на кожному занятті згадував героїв своїх публікацій, друзів-журналістів, випускників та наших земляків, що з пером та автоматом пішли захищати Батьківщину у страшні роки Другої світової війни. Імена загиблих газетярів відомі сучасним юнкорам і є для нас прикладами справжнього патріотизму.

До війни редакція газети «Южная правда» розташовувалась на місці нинішнього Каштанового скверу. Вже вранці 22 червня 1941 року її журналісти розійшлися у різні кінці міста, щоб написати про перші відгомони війни. А через деякий час пішли на фронт Федор Базиленко, Мирон Бондарь, Яков Маркус, Давид Смелянський, Віктор Гавілевський. З війни ніхто з них не повернувся.

Федор Базиленко та Мирон Бондарь працювали кореспондентами сільського відділу. У будь-яку погоду їхали у далекі села, де добували інформацію про збір врожаю, про простих сільських трудівників, про їхню нелегку працю. Розвідник Мирон Бондарь загинув смертю хоробрих під Віднем. Партизана Федора Базиленка закатували гітлерівці.

Віктора Гавілевського вважали найоперативнішим журналістом. Часто одразу ж після повернення з редакційного завдання він з ходу диктував свої репортажі друкаркам. Перед війною Гавілевський очолив військовий відділ редакції, а за кілька днів до початку війни було надруковано його репортаж про навчання «Штурм Каховского плацдарма». Зовсім скоро він сам брав участь у боях за Каховку.

Пішов на фронт і фотокореспондент газети «Більшовицьке плем’я» Микола Ксенофонтов. Він теж не повернувся. У бою під польським містом Бреслау, роблячи знімки для військової газети, вступив у бій з фашистами.

З першого дня війни заступник редактора обласної молодіжної газети «Більшовицьке плем’я» Георгій Смілевський мріяв про те, щоб піти на фронт. Партизанський загін «Журналіст», який очолював миколаївський журналіст, діяв у Запорізькій та Херсонський областях, Донбасі, Ростові-на-Дону, Молдові.

Представник Українського штабу партизанського руху при військовій раді 4-го Українського фронту Герой Радянського Союзу підполковник Бовкун, довідавшись про справи командира партизанського загону «Журналіст», у нагородному листі напише: «В місті Херсоні Смілевський установив зв'язок з підпільною організацією, яка налічувала понад 300 чоловік, провів декілька нарад з її керівниками і скерував її діяльність на активні дії у боротьбі з окупантами. В селі Козачі Табори організував місцевий партизанський загін, що діяв до визволення району частинами Червоної Армії…»

3 листопада 1943 року Козачі Табори були визволені, і загін «Журналіст» було направлено до Молдови. 20 березня 1944 року «Правда» повідомляла: «Трохи більше двох місяців, як загін «Журналіст» в тилу ворога, на молдавській землі, а вже знищено 250 румунських і німецьких солдатів, 17 офіцерів, 4 танки, 7 бронемашин, 9 гармат, 2 радіостанції. Підбили один літак».

16 квітня, коли війська 2-го Українського фронту форсували Дністер і оволоділи важливим залізничним вузлом Бельци, загін Смілевського вступив у нерівний бій. У цьому бою осколок ворожої міни обірвав життя мужнього командира «Журналіста».

М.В. Смілевський за доблесть і мужність, виявлені в боротьбі проти німецько-фашистських загарбників, був нагороджений орденом Червоної Зірки. У Молдові, в центрі села Сесени Каларашського району на обеліску, встановленому на братській могилі бійців «Журналіста», викарбувані зірка, штик і перо. Золотом вибито на мармуровій плиті імена героїв. Першим зазначено миколаївського журналіста Георгія Смілевського.

2 жовтня 2014 року засновник юнкорівського руху на Миколаївщині Леонід Леонідов пішов з життя, але його справа продовжується, адже Миколаїв став центром юнкорівського руху в Україні. Наш гурток є продовженням першого юнкорівського об’єднання, а на життєвому прикладі Леоніда Григоровича Леонідова і загиблих газетярів ми навчаємося любити свою Батьківщину, шанувати та зберігати історичну пам'ять. Кожен з нас, вихованців гуртка «Школа журналістики», вважає, що справжній патріот – це не тільки той, хто говорить рідною мовою, не той, хто всюди кричить: «Я люблю свою країну», а той, хто своїми вчинками виявляє любов до Батьківщини, хто шанує своїх пращурів, хто віддає своє життя за Батьківщину.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка