Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка57/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61

ВИБІР ЖИТТЄВОГО ШЛЯХУ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Шабетя Дарина, вихованка гуртка «Основи науково-дослідницької діяльності» Балаклійського Центру дитячої та юнацької творчості, учениця 10-а класу Балаклійського ліцею Балаклійської районної державної адміністрації. Керівник: Махаріна Лариса Миколаївна, керівник гуртка «Основи науково-дослідницької діяльності» БЦДЮТ, вчитель історії Балаклійської загальноосвітньої школи

І-ІІІ ступенів №2, вчитель-методист


Життя… Дане нам від дня нашого народження, дане нам для того, щоб ми могли втілити наші думки, наші можливості, зробити світ і майбутнє наших нащадків кращими. Довге чи коротке, ми не можемо прожити його двічі. Великий філософ і педагог Григорій Сковорода писав: «Ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а життя наше – шлях, що тече, як річка». Щастя наше в нас самих, ми пізнаємо себе і навколишній світ змалечку, формуємо наш світогляд, нашу особисту думку щодо сенсу подальшого життя. Тому у кожної людини є свій особистий життєвий шлях, прокладений на почуттях, думках, цілях і переконаннях.

У всі часи люди замислювались над сенсом життя. І справді це таке багатогранне питання для людини, бо різні верстви, різні прошарки суспільства вбачають його у кардинально різних сферах. Одні говорять, що праця і заробляння грошей – таким повинен бути сенс життя кожної людини, але інші переконані, що воно полягає у коханні та самовдосконаленні. Існують навіть такі думки, що пошук сенсу життя – безглузда втрата часу. У чому ж насправді полягає ця «таємниця життя»?

Звісно, кожна людина ставить собі цілі й бачить сенс свого життя у досягненні поставленої мети. У кожній ситуації, у кожному життєвому повороті завжди міститься сенс, яким би несподіваним та непередбачуваним не було життя. Його поклик можна вбачати у переживаннях, всім серцем віддаючись красі світу, у твореннях, присвячуючи себе справі чи людині. Цінності переживання і творення –це ті складові, за допомогою яких ми осмислено «творимо» своє життя. Григорій Сковорода говорив: «Щастя твоє в тобі самому: пізнавши себе, пізнаєш усе, а не пізнаєш себе – ходитимеш у темряві і боятимешся там, де страху й не бувало». Що ж нам заважає прислухатися до поради філософа і нарешті пізнати себе? Що заважає нам зазирнути в наше серце? І нарешті знайти для себе той сенс, сенс усього нашого життя.

Сучасній людині легко загубитися в круговороті життя і складно розраховувати його основну мету, оскільки у світі усе змінюється з шаленою швидкістю: цінності, уявлення, погляди. Сучасна молодь у своєму юному віці як ніхто інший замислюється: де навчатися, яку професію обрати, в якій країні мешкати. На їх рішення зазвичай впливає суспільство, ті люди з якими вони спілкуються у повсякденному житті. Звичайно, більша частина юнаків і дівчат хочуть у майбутньому стабільної роботи, а для цього вони розуміють, що треба навчатися. Тому на даний час для них є найважливішим обрати той шлях по якому вони будуть йти надалі. На їх рішення впливає не лише суспільство, а й мережа Інтернет, телевізор, де вони знаходять потрібну інформацію, хоча не завжди Інтернет позитивно впливає на світогляд молоді. Дуже часто можна зустріти людей, які навпаки через згубну силу Інтернету починають деградувати, вони припиняють читати літературу, зупиняють той процес самовдосконалення, який започаткувала в людині сама природа. Сенс життя таких людей зазвичай зводиться до замкнутого кола: прокинутись, поснідати, сісти грати в ігри на комп’ютері, повечеряти і піти спати. Такі люди стають більш агресивними, комп’ютер заміняє їм живе спілкування з друзями, батьками, однолітками. Для них Інтернет став замінником усього того навколишнього прекрасного світу, справжніх щирих почуттів. Таким чином молода людина втрачає безцінні хвилини свого і без того короткого життя. «Мережа мереж» для неї стає не помічником у знаходженні різної інформації, а хворобою. Повз молодої людини проходить «все». Але все ж таки більшість молодих людей на щастя розуміють, що це не життя, а існування. Коли школа випускає їх у доросле життя, коли перед нею постає питання: де і на кого вчитися? Людина аналізує свої вміння, свої переваги. Запитує себе: хто я? Для чого я живу? І, звичайно, відповідь не приходить в перший день, навіть тиждень. Можливо, щоб отримати ту бажану відповідь, людині треба пройти через різні випробування, які допоможуть їй розкрити ту «таємницю життя».

Сучасній людині набагато легше знайти себе, ніж нашим батькам раніше. Зараз існує безліч можливостей, безліч відкритих дверей. Все, що нам потрібно, це бажання! Нам потрібно те натхнення або навіть «золотий стусан», щоб піти і почати робити світ кращим. Змінювати і мінятися самому у позитивний бік. А сенс життя у поглядах сучасної молоді насправді занадто простий: треба бути собою, займатися тим, що подобається, боротися за те, що надихає, самовдосконалюватися і робити все, щоб майбутнє наших нащадків, старість наших батьків були спокійними, світлими, добрими. Часто буває таке, що ми сліпо пливемо за течією життя. Віримо, що з неба посиплеться маса ключів, які допоможуть нам відкрити двері до самого себе. Але чи є такий ключ, який відкриє в нас особисту душу? Який розкриє серце? Я впевнена, що ні. Ми самі створюємо нашу долю. Усі рішення, які постають перед нами доводиться приймати нам самим. І нехай той шлях до сенсу життя буде довгим, і, можливо, років в тридцять прийде та відповідь: хто я? Але ми, сучасна молодь, ті, хто буде і повинен будувати новий світ, робити майбутнє кращим, світлішим, яскравішим.

Особисто я для себе вже визначила сенс життя, і для мене воно полягає саме у саморозвитку, також я би хотіла завжди допомагати тваринам та дітям, від яких відмовились батьки. Взагалі дітей ще змалечку треба навчати лише добру і тому, що добро завжди перемагає. Бо діти – це наше майбутнє, і, коли ми не будемо спроможними вносити в цей світ щось нове, світле, коли ми не зможемо впливати на розвиток суспільства, держави, тоді це будуть робити наступне покоління. І саме цим дітям дуже потрібна наша щира допомога. Я би хотіла багато подорожувати і дізнаватися щось нове кожен день і, звичайно, навчати тому, що мені довелось дізнатися. Крім цього, я би, звичайно, хотіла свою сім’ю: чоловіка, який для мене буде опорою, дітей, яких я буду любити і вкладати в них всю себе, я би хотіла роботи, яка ніколи не стане для мене «рутиною», а буде скоріш джерелом натхнення.

Саме у нашого покоління є унікальна можливість змінити країну, побудувати нову Україну. Україну, в якій основними цінностями будуть повага до прав людини, відповідальність перед суспільством, активна громадянська позиція, толерантність, відповідальність держави перед громадянами. Україну, в якій всі громадяни матимуть відвагу бути вільними та відповідальними.
ПЕДАГОГІЧНІ ПОГЛЯДИ ГРИГОРІЯ САВИЧА СКОВОРОДИ

Шашлова Ольга, учениця комунального закладу «Маріупольська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 19 Маріупольської міської ради Донецької області»

Науковий керівник: Рубленко В.М., вчитель історії


В історії української культури є багато діячів, життя яких не менш цінне й повчальне, ніж їхні твори. Григорій Сковорода, як геніальний мислитель, заслуговує нашої уваги, адже є незабутньою постаттю та ідеалом вихованої людини. У своїх учнів він виховував любов до вітчизни, повагу до народу, чесність, працелюбність, зневагу до багатства, ввічливість, вдячність батькам і учителям; розвивав у дітей природні нахили, не нав’язував їм того, до чого вони не мали здібностей. Нашу увагу привернув аспект педагогічних поглядів Г.С. Сковороди на виховання дітей дошкільного віку.

Г.С. Сковорода був прихильником гуманістичного підходу у вихованні, прагнув до формування мислячої, чуйної, освіченої людини зі світлим розумом і гарячими почуттями, яка б жила на благо народу. Виховним ідеалом Сковороди є людяність, благородство і вдячність. Сковорода першим в історії української педагогічної думки висунув ідею природного виховання. Виховання людини, вважав він, повинно бути в родинних стосунках з її природою. Під природою людини філософ розумів її обдарування, нахили [1].

На думку Г.С. Сковороди, головне завдання виховання полягає в тому, щоб допомогти розкрити в дитині її природні здібності та спрямувати її на шлях дійсного щастя і служіння Батьківщині. У думках Г.С. Сковороди про виховання, про природу дитини є багато такого, що нагадує ідеї Ж.Ж. Руссо про «вільне виховання». Він першим у вітчизняній педагогіці поставив у центр уваги почуття дитини, її стосунки зі світом, її справи, її щастя. На відміну від французького просвітителя, Г.С. Сковорода не розглядав природу, як засіб ізоляції дітей від згубного суспільства, а передбачав розвиток природних задатків шляхом самовдосконалення [2].

Виховання, за Г. Сковородою, повинно здійснюватися, насамперед, через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "вінець" щастя, як сенс життя людини. Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненої" трудової діяльності. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи найбільшу користь суспільству. Саме через працю реалізується моральне самовдосконалення людини. За Г. Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як: працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, скромність, бадьорість духу, а також гуманізм та милосердя. Загалом, виховання, за Г. Сковородою, повинно здійснюватися насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "вінець" щастя, як сенс життя людини [3].

Певний інтерес становлять поради Сковороди щодо роботи над книгою. Основою навчання Сковорода вважав наявність інтересу, бажання пізнати нове – все те, до чого має спонукати вчитель. Серед засобів та методів навчання педагог виділяв бесіди, розмови, В процесі навчання необхідно, на його думку, враховувати нахили і здібності дітей, їх вікові та індивідуальні особливості. Заслуговують на увагу нетрадиційні форми навчання, що їх використовував сам педагог-просвітитель. Це уроки серед природи з вихованцями – саме під час проведення таких педагог розмірковував про право люди на свободу, щастя та гідний спосіб життя [3].

Важливими засобами виховання Г.С. Сковорода називав рідну мову, народну педагогіку. Першим, з педагогів минулого, вимагав вивчення усної народної творчості, яка зберігає скарби народної мудрості. Відстоюючи рідну мову, він користувався нею в навчальних цілях. Сковорода виступав за гармонійне виховання, розуміючи його як єдність розумового, фізичного, морального і естетичного виховання [3].

Сковорода підкреслював важливе значення морального виховання. Головним його завданням вважав виховання людяності, благородства і вдячності. Визначальним у моральному вихованні, за його переконанням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки звичка "не в знании живет, но в делании". Особливу роль у всебічному розвиткові особистості Сковорода відводив формуванню її моральних якостей, зокрема таких, як любов до вітчизни і праці, людяність, дружба, правдивість, чесність, скромність, сила волі, почуття людської гідності. Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою. Виходячи з цих положень, Сковорода звертав також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків, старших наставників, вчителів [4].

Значної уваги Г. Сковорода надавав фізичному вихованню людей, вважав, що вони мають бути "тілесно здорові". Фізичне виховання, згідно з його поглядами, повинно починатися ще до народження дитини і полягати у здоровому способі життя батьків, у турботі про матір у період вагітності й вигодовування дитини. Фізичному вихованню дітей сприяють праця, вправи, режим і відпочинок, розваги, загартування організму. Засобами фізичного виховання називав режим, чистоту, акуратність, правильне харчування, поміркованість у всьому, фізичні вправи, працю і здоровий спосіб життя. Висловлював важливі думки щодо сімейного виховання: вважав, що діти повинні зростати в атмосфері глибокої поваги і любові до батьків. Батьки – перші вихователі і наставники молоді. Ставив питання про культ батька і матері в сім'ї, називаючи їх «іконами божими» для дітей [5].

Також Григорій Сковорода обстоював думку, що школа має бути доступною для всіх, з безоплатним навчанням, розробив низку дидактичних і методичних положень. Стверджував, що усвідомлювати істину найкраще самостійно, через власну активність. Він радив правильно дозувати навчальний матеріал, викладати його доступно, ясно, точно, використовувати наочність, пов'язувати теорію з практикою, навчання з життям. Високо цінував такі методи навчання, як лекція, розповідь, розмова і бесіда. Цікавими є його думки про читання книжок і виписки з них. У вихованні Г. Сковорода пропонував такі методи, як бесіда, роз'яснення, поради, приклади, радив виховувати не тільки словом, а й ділом, переконанням, привчати дітей критично аналізувати свої вчинки, дотримуватися суворого режиму, уникати надмірностей. Він належно оцінив працю вчителя, висував до нього високі вимоги, зокрема до його знань, благородства, любові до дітей, до своєї справи. Вчитель повинен бути прикладом для інших в усьому, вміти володіти голосом, викладати "прилично, тихо й без крику" [6].

У зміст освіти педагог включав граматику, математику, фізику, механіку, іноземні мови, хімію, астрономію, юриспруденцію, географію, медицину, філософію, музику, землеробство, мораль. Чим глибше і ґрунтовніше особистість оволодіє знаннями, тим більшу потребу вона відчує в них. Г. Сковорода пропонував нетрадиційні форми навчання -  уроки на природі з вихованцями Харківського колегіуму, освітні уроки серед простого народу. Щодо останніх, то саме під час проведення таких занять педагог роздумував про права людини на свободу, щастя та гідний рівень життя. Декілька по іншому Сковорода використовував листування як метод навчання. У численних своїх листах він, враховуючи яскраву самобутність і індивідуальність кожного з учнів, давав їм конкретні поради в роботі з книгою, по питаннях самоосвіти та самовдосконалення [1].



Таким чином, педагогічні погляди Г.С. Сковороди зросли на традиціях національної етнопедагогіки, яка своїм корінням сягає в сиву давнину, коли лише формувалася українська людність. Розумовий розвиток людини по Г. Сковороді, необхідно для пізнання навколишнього світу і самого себе – щоб дійти до істини. Джерелом всіх знань він вважав досвід, практику, життя. Учений відстоював необхідність навчання всіх дітей незалежно від їх соціального положення. В цілому повинні навчати на рідній мові і давати доступні знання. Окрім навчання на рідній мові, учений обґрунтовував необхідність таких навчальних принципів, як доступність, зв'язок навчання з практикою, врахування інтересів кожної дитини.
Cписок використаних джерел та літератури:

1. Дічек Н. Шлях до щастя Григорія Сковороди // Шлях освіти. – 2000. – №5.

2. Сковорода Г. Твори: В 2 т. – К., 1961, т.1.

3. Сковорода Г. Твори: В 2 т. – К., 1961, т.2.

4. Сковорода Г. Вірші. Пісні. Байки. Діалоги. Притчі. Прозові переклади. Листи. – К., 1983. – 541с.

5. Стадниченко В.Я. Іду за Сковородою. // Зеркало недели. - № 46 /421/, 30 ноября 2002г. – С. 23.

6. Українська педагогіка в персоналіях. У двох книгах. Книга перша. Х – ХІХ століття. – К.: «Либідь», 2005. – С.198-207.

СЕЛЯНСЬКЕ ВЕСІЛЛЯ НА ДОНБАСІ

Швець Дар’я, учениця 11-А класу ДУ «ЛНВК специалізована школа I

ступеня – гімназія № 52». Керівник: Бардікова Олександра Гар’ївна,

вчитель вищої категорії, вчитель-методист
Сьогодні ми живемо в такому розбурханому світі, що часом можна й розгубитися, щукаючи своє місце в ньому. У небайдужої і мислячої людини виникають питання: чи існує у світі благородна і вічна ідея, яка спроможна об’єднувати людей на досягнення високої мети, водночас допомагаючи кожній особистості будувати своє життя змістовним і красивим, відповідно до своїх прагнень.

Кожна нація, народ протягом своєї історії не тільки виробили кодекс моралі та честі, але знайшли і засоби передачі тих норм від покоління до покоління. Такими дійовими засобами є релігія і витвори народного таланту – обряди, звичаї, фольклор та інше. Тож треба озирнутись на витоки своєї історії, народної культури, професійного мистецтва, щоб усвідомити свою окремішність у світовій цивілізації і спільність зі світом, щоб обрати правильний шлях у майбутнє.

Кожна нація складається із окремих родин, їх взаємин, сподівань і прагнень. І, звичайно, кожна родина починається з весілля. Тож , весілля, як найвагоміша подія у житті кожної людини, має і для нас велике значення. У своєму дослідженні ми розглядаємо весілля, як яскраве дійство, яке повністю відображає українські традиції, культуру та звичаї, що накопичувались з покоління в покоління і віддзеркалюють всю красу історії і традицій українського народу.

Для кожного народу весілля у всі часи було і буде не просто способом закріплення шлюбу, а й надзвичайно колоритним заходом з великою кількістю запрошених гостей, розвагами та театралізованими дійствами. Весілля справляли восени, відразу після закінчення польових робіт, та традиційно тільки до свята Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня).

Весілля тривало 2-3 дні і складався з декількох частин. Починалося із змовин, сватання, заручин. Кілька чоловік, особливо красномовних, і водночас самих поважних на селі, разом з нареченим відправлялись до хати нареченої, стукали у вікна, двері і просили переночувати. Хоча батько й мати чекали їхнього приходу, все одно питали, хто вони такі, звідкіля й куди йдуть. Старости відповідали, що йдуть здалеку, називаючи вигадане село із кумедною назвою. Їх запрошували до хати і починалися переговори про сватання, але не прямо, свати вигадували історії, що вони, наприклад, мисливці і гоняться за лисицею чи куницею, і ось де слід привів їх в це село і до цієї хати. Таким чином «полегеньку та помаленьку» наближаючись до мети свого приходу, вихваляючи батьків, родичів нареченого, перераховуючи майно його сім’ї.

Заручившись згодою жениха і нареченої, батько запалював лампадку перед іконами, всі молились богу. Потім починалося частування гостей.

На наступний день після сватання батько і мати нареченої йшли до хати нареченого «на оглядини» і готувалися до весілля.

Перед весіллям пекли вироби з тіста «шишки», «коровай», «лежень», «пугач», готували «гільце», прикрашаючи її квітами, гарусом та іншими прикрасами.

Весілля зазвичай відбувалося в неділю. Зранку наречену готували до шлюбу: розплітали їй косу, вплітали у волосся стрічки та монети, одягали вінок та найкращий одяг, щоби показати, який скарб мусять віддати в іншу родину.

Коли приходив молодий, наречені ставали на рушник (щоби життя було довгим і гладеньким), їх благословляли батьки. Батьки тричі хрестили пару іконами та приговорювали: "Бог благословляє, і я благословляю на щастя, на здоров'я, на довгі роки". Отримавши батьківське благословення, наречені в голові шлюбної процесії йшли до церкви вінчатися. А далі – святкування, звичаї та вітання, яскраві веселощі із музиками.

Ми, самі того не помічаючи, дотримуємось більшості багатолітніх українських традицій, не зважаючи на можливості сьогодення. І сьогодні, з сучасного весілля роблять цілу виставу, яка не тільки розважає гостей, а й перевіряє, на скільки наречений оцінює свою долю, як наречена усвідомлює своє майбутнє.

Весілля — одна з найвеличніших форм народної драми, в якій відбилися мораль і світогляд, родинні та суспільні стосунки українського народу на кожному етапі його розвитку, його поетичні уявлення та артистичні здібності.



Адже український народ був і залишається таким – якщо щось робить, то завжди від душі та з любов’ю!
моє бачення сенсу життя

Шевченко Ірина, учениця 11 класу Дворічанського ліцею

Дворічанської районної ради Харківської області

Керівник: Логоша О.С., методист відділу освіти, молоді та спорту Дворічанської РДА
Рано чи пізно у житті людини настає момент, коли перед нею постають питання: «Сенс життя полягає у чому? Для чого я прийшла у цей світ?»

Сенс життя – філософська та духовна проблема, що має відношення до визначення мети існування, призначення людства, людини як біологічного виду, одне з основних світоглядних понять, що має величезне значення для духовно-морального становлення особистості. Сенс життя кожної людини унікальний і неповторний, як і її життя. Людина завжди вільна у виборі сенсу і в його реалізації. Але свободу не можна ототожнювати зі свавіллям. Її слід сприймати з точки зору відповідальності. Людина відповідає за вірно знайдений і реалізований сенс свого життя, життєвих ситуацій, що в них вона потрапляє. Людина повинна йти за своїм покликанням, у якому життя набуває сенсу. Відчути і знайти своє покликання їй допомагає самопізнання, відповідальність за реалізацію свого призначення, що на Землі допомагає узгодити універсальні життєві цінності з конкретними життєвими ситуаціями.

Для кожної людини сенс життя свій. Одні вбачають його у здобутті освіти і побудові кар’єри, інші прагнуть створити велику сім'ю, і жити для неї, когось цікавлять тільки гроші та задоволення власних забаганок. Я вважаю, що для кожної людини важливо мати свою мету і свій сенс життя. Не потрібно нав'язувати своє бачення сенсу життя іншим. Людина має сама обирати і тільки тоді вона буде жити, а не існувати. Ми не повинні говорити, що хтось не правий у виборі мети свого життя.

Відомий український філософ Григорій Сковорода вбачав сенс людського життя у постійному пізнанні світу і себе самого, в прагненні здобути знання й збагачуватися інтелектуально. Мені особисто імпонує його варіант.

Я вбачаю сенс свого життя у саморозвитку, пошуку власного «Я» і створенню себе як особистості, адже, це постійні відкриття чогось нового, це означає, що я рухаюсь і не стою на місці, не деградую. Для мене важливо реалізувати себе у цьому світі, займатися улюбленою справою і досягти великого успіху, зробити внесок в історію.

Мені дуже подобаються рядки із твору Ольги Кобилянської «Царівна»: «Бути передусім собі ціллю, а опісля стати або для когось одного чимсь величним на всі часи, або віддатися праці для всіх. Боротися за щось найвище сягаючи далеко поза буденне щастя...» До цього схиляюся і я. Таке моє бачення свого особистого сенсу життя.

Найдорогоцінніше що є у людини – це її життя. Воно дається тільки раз. Довге чи коротке – то вже інше питання, але життя не дається нам двічі. Як людина зуміє розпорядитися цим шансом, залежить тільки від неї самої. Але найголовніше, на мою думку, щоб кожна людина наприкінці свого життя могла впевнено сказати собі, що я жила, а не існувала. Це й означитиме, що я віднайшла свій сенс життя.


ЕСТЕТИКО-ЕКОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОРНІТОФАУНИ БАЛКИ ГЕНЕРАЛКИ НАЦІОНАЛЬНОГО ЗАПОВІДНИКА «ХОРТИЦЯ»

Шелегеда Олеся, учениця 8 класу ЗЛ «МГА», Панфілов Андрій, учень 8 класу гімназії № 45

м. Запоріжжя, вихованці гуртка «Екологічне краєзнавство»

КЗ «Центр туризму» ЗОР Шелегеда Віталій Іванович – керівник гуртка, заступник директора

КЗ «Центр туризму» ЗОР


Біорізноманіття (БР) належить до найбільш об'єктивних чинників оцінки стану довкілля і стійкості екосистем. Західні фахівці підрахували - стійкого балансу в біосфері можна досягти лише тоді, коли природні екосистеми складають 60 % від загальної площі, а змінені - 40 %, причому обов'язковою умовою їх функціональної стійкості є високий рівень БР, пов'язаний з підтримкою енергетичного балансу між екосистемою і довкіллям. Зниження БР приводить до порушення екологічних зв'язків, що склалися, і деградації природних співтовариств, до їх нездатності самопідтримуватися, кінець кінцем - до їх руйнації.

Запорізький регіон давно вважається зоною екологічної напруженості і проблем у нього більше ніж достатньо. По розораності території область займає перше місце в Україні (73,2 %). А з врахуванням забруднених територій, територій, зайнятих під промислові підприємства, населені пункти, дороги та ін., близько 85 % території Запорізької області штучно змінені людиною, вимагаючи значних енергетичних і матеріальних ресурсів для їх підтримки.

Але чому так сталося, що на значній території зруйновані майже всі місця перебування дикої природи, перетворивши Запорізький край в штучно-заорганізовану місцевість?

Серед багатьох причин втрати БР однією з головних, на нашу думку, є зверхнє відношення більшої частини населення до біологічних видів і екосистем, нерозуміння або ігнорування значення БР. Сьогодні вид може зникнути лише тому, що ми не знаємо і не хочемо знати про його існування. Рослини, комахи, птахи, рептилії та інші живі істоти, які не представляють господарського інтересу для людини, гинуть попутно на місці забудови, при осушенні або зрошуванні земель, розорюванні луків і степу тощо.

Видатний харківський педагог-природознавець Б.Е. Райков писав, що «любов до природи складається принаймні, з трьох почуттів: естетичних, інтелектуальних і етичних» (Райков, 1915). Сьогодні чуттєвість найчастіше підміняється інформативністю, а живі істоти, в тому числі птахи, найчастіше служать предметом наукового інтересу, ніж морально-етичної заклопотаності. Відомий український природоохоронець В.О.Борейко вважає, що краса птахів могла б стати чудовим каталізатором розвитку любові до природи у підростаючого покоління, у залученні до любительської орнітології і охорони птахів. На його думку «червоногрудий зяблик або невитіюватий спів вівчарика-ковалика, речі не рідкісні і не віддалені, є засобами, за допомогою яких ми торкаємося до глибинних рівнів життя. Вони запалюють наші емоції, переживання, оцінки, викликають бажання і думку» (Борейко, 1997).

За даними американського філософа С. Келлеpта (Kellert, 1996), в США, Німеччині і Японії птахи є найпопулярнішим класом тварин. Вони можуть представляти центральний об'єкт в дикому ландшафті, додати йому життєвість і порядок, а їх відсутність перетворює місцевість в німу і кам'яну пустелю. Такої ж думки американський природолюб Олдо Леопольд, для якого осінній ландшафт в північних лісах, — це земля, плюс червоний клен, плюс рябчик. «Приберіть рябчика, — говорить Леопольд (1983), — і все разом буде мертвим». Таким чином, птахи відіграють досить важливу роль у житті людини, виступаючи як його соціально-екологічний партнер і надаючи благотворну рекреаційну, реабілітаційну і терапевтичну дію, так і сприяючи естетіко-екологічному вихованню населення, і особливо - підростаючого покоління (Курашкина, 2015).

Одним з напрямків формування етичних, інтелектуальних і естетичних почуттів до дикої природи у широких верств населення, зміни відношення до живих істот від ігнорування до зацікавленості і, далі – до бережливого ставлення, є екологічний туризм. Розрізняють 4 ключові напрямки екологічного туризму: науковий, пригодницький, тури історії природи (або екологічні стежки) і подорожі у природно-заповідні території.

Влітку 2016 року група ЮНЕКО (екологи-краєзнавці Запоріжжя) КЗ «Центр туризму» ЗОР провела польову екологічну школу-експедицію «Заповідна Хортиця», під час якої був використаний один з напрямків наукового екотуризму - «бьординг» або «бьордвотчинг» (англ. birdwatching) - спостереження за птахами неозброєним оком або за допомогою бінокля. Окрім візуального спостереження, яке дозволяє досліднику (або спостерігачу) розгледіти зовнішні морфологічні (видові) ознаки птахів, бьординг передбачає прослуховування співу птахів, а також збір інформації про чисельність, щільність, рідкість виявлених видів, деякі етологічні особливості їх поведінки, внутрішньовидові і міжвидові відносини між особинами тощо, які можна використовувати у наукових цілях.

За показниками різноманіття птахів Національний заповідник «Хортиця» є одним з найбагатших природних об’єктів України, що охороняється – тут зареєстровано 225 видів птахів, з яких гніздяться у межах заповідника 122 види - 55 % від загальної кількості (Петроченко, 2007). Тож, метою нашої роботи стала оцінка естетіко-екологічних особливостей орнітофауни біогеоценозів острова Хортиця як елемента рекреаційної зони НЗ «Хортиця», перспективної з точки зору екологічного туризму.

Районом спостережень була визначена Балка Генералка західного узбережжя о.Хортиця, яка простягнулася зі сходу на захід на 420 метрів. Загальна площа балки близько 10 га. Тальвег і нижня частина схилів балки зайняті байрачною в’язово-пакленовою дібровою з глодом, чорнокленом татарським і жостером проносним, схили балки – справжнім, чагарниковим і кам’янистим степом, скельними відслоненнями (Шелегеда, 2015).

Основними методами польових досліджень були метод маршрутних і крапкових обліків. Маршрути були закладені по байрачному лісу б. Генералки уздовж тальвегу та нижньої третини схилів на межі зі степовою рослинністю. Точковий облік проводився біля природного струмка у тальвезі невеличкого відрогу лівого борту балки, який птахи використовують як природний водопій.

Під час досліджень відмічено перебування 21 виду птахів, які належать до 18 родів, 13 родин, 5 рядів. При цьому на точковій ділянці біля водопою було зареєстровано 17 представників авіфауни б. Генералки (85 % від загальної кількості виявлених видів), 10 з яких (50 %), найбільш обережних і скритних - були зареєстровані тільки біля водопою (синиця голуба, зеленяк, костогриз, щиглик, мухоловка-білошийка, вільшанка, вівсянка звичайна, сорокопуд терновий, крутиголовка, дятел сивий). Якщо нерухомо спостерігати за птахами, вони поступово звикають до присутності людини, підходячи все ближче. Через деякий час вони практично перестають звертати на вас увагу й займаються своїми пташиними справами: перелітають з місця на місце, спілкуються між собою, шукають собі корм на гілках і на землі, п'ють воду й навіть купаються.

Так, наприклад, найбільш активними «купальниками» на водопої були види–домінанти байрачного лісу б. Генералки: синиця велика, синиця голуба і зяблик, спостереження за якими виявилися особливо цікавими. Наприклад, синиця, посидівши на гілці кілька секунд і переконавшись у безпеці, спускається прямо до джерела і ... заходить у воду! А далі – найцікавіше: пташка практично пірнає в воду, крутиться в ній, розпушуючи пір'я і розбризкуючи безліч крапель навколо себе. Обтрусившись, вона знову поринає в воду і так – кілька разів. Вдосталь скупавшись у чистій воді джерела, синиця знову повертається на гілку дерева, струшує крапельки води, чистить пір'я. Потім знову повертається в джерело купатись, і вже третього разу (зазвичай), обтрусившись, відлітає по своїх справах. Зрозуміло, що під час спостережень можна зробити цілу низку цікавих фотознімків цього дійства.

Місце біля лісового джерельця і купальні майже ніколи не залишалося порожнім за весь час досліджень. І все ж таки виявлені види можна поділити на кілька груп за частотою прильотів, ступенем обережності і можливістю безпосереднього більш-менш тривалого спостереження і фотографування:

- 6 видів - сміливі, тримаються близько від спостерігача: синиця велика, зяблик, синиця голуба, мухоловка-білошийка, дрізд співучий, шпак;

- 4 види – обережні, можуть бути біля води, але на відстані від спостерігача: зеленяк, вівсянка звичайна, щиглик, костогриз;

- 5 видів – пужливі, довго сидять на гілках дерев і кущів біля води: сорокопуд терновий, вільшанка, крутиголовка, сойка, дрізд чорний;

- 2 види – дуже пужливі, зразу відлітають, помітивши спостерігача: дятел звичайний, дятел сивий, .

Таким чином, проведені спостереження за птахами дозволяють розглядати б. Генералку як важливий естетіко-екологічний елемент рекреаційної зони НЗ «Хортиця», перспективний для розвитку одного з напрямків екологічного туризму – «birding» – фотоспостереження за птахами у природному середовищі.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка