Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка58/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61

ТВОРИВ З «ЛЮБОТИНОМ У СЕРЦІ»

Шелест Юлія, учениця 8-А класу Люботинської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 4

Люботинської міської ради Харківської області.

Керівник: Іванченко Олена Анатоліївна, вчитель історії та правознавства.
Далеко не кожен навіть із сучасних мегаполісів може, подібно до Люботина, похвалитися десятками імен самобутніх поетів, витоки та розквіт творчості яких були б пов’язані з рідним містом. Саме Люботин та його мальовничі околиці протягом близько двох століть (від XIX до початку XXI) стали справжнім джерелом натхнення - як для літераторів, котрі тут народилися й виросли, так і для тих, кого одразу й назавжди зачарувала дивовижна краса цього краю, хто відчув і власну причетність до його славетної та водночас драматичної історії…

За творами цих поетів можна досліджувати етапи розвитку вітчизняної поезії, оскільки їхні мистецькі пошуки відбувалися, здебільшого, в контексті загальноукраїнського літературного процесу.

Я пишаюся тим, що саме в Люботині знайшов джерело натхнення молодий Василь Мова.

В.С.Мова народився 13 січня 1842 року в сім'ї сотника Стародерев'янківського куреня Чорноморського війська Семена Івановича і його дружини Меланії Олексіївни на хуторі Солодкий Лиман, що біля станції Стародерев'янківської (Канівської) на Кубані. Кмітливого малого Василька запримітив наказний атаман Чорноморського козачого війська генерал Яків Кухаренко, батьків приятель, який часто приїздив у Солодкий Лиман рибалити. Письменник-отаман допоміг малому козаку стати учнем Уманського (станція на Кубані) пансіону (2-класного початкового училища). Яків Кухаренко опікувався хлопцем, прищепив любов до красного письменства. Завдяки йому Василь став письменником. Після Уманського пансіону Василь Лиманський навчається у Катеринодарському військовому пансіоні (воєнна гімназія) і починає писати вірші українською мовою. У 1860 році на кошти Чорноморського козачого війська стає студентом Харківського університету, який закінчив у 1867 році. Перші 2 роки він навчався на філологічному факультеті, а з третього курсу – на юридичному. Навчаючись в університеті, часто був і деякий час жив в місті Люботині у друга. В час навчання Василя Семеновича в Харкові навчалося в різних навчальних закладах багато кубанців. Разом зі своїми земляками В.Лиманський бере участь в українському студентському об'єднанні «Громада».

У Люботині, Харкові, а потім на Кубані Василь Семенович пише поему «Ткачиха», що складається з 13 розділів. Вона виникла в результаті спостережень і роздумів автора над долею, життям ткачихи, що жила в Люботині, та її доньки (1865-1888). Силою художнього слова письменник довів, що суспільні умови можуть привести на непевний шлях працьовиту людину з чесної трудової сім'ї. Вперше поема була надрукована в журналі «Науковий вісник», том 7 за 1899рік.

Отримавши диплом кандидата прав(юриста), В.С. Мова повертається на Кубань і працює вчителем словесності у Катеринодарському жіночому училищі. Одружується з Надією Іванівною Кокунько. У липні 1883року присвячує їй поезію «Надколискова пісня».

Після трирічної роботи в училищі, Василь Семенович працює за фахом, обійнявши послідовно посади судового слідчого, мирового судді та голови суду. І все ж чиновницька кар'єра його, як і Панаса Мирного, не приваблювала: «Обридла каторжна служба», зізнається у листі до О.Кониського. І все ж службову лямку тягнув 20 років і жив подвійни мжиттям: огидним, осоружним чиновницьким, яке забирало більшу частину доби, і натхненним, творчим, для якого залишалося обмаль часу. Він був обережний, твори до редакцій газет і журналів передавав надійними людьми, підписуючи «Лиманський». Постійного напруження духовних і фізичних сил не витримало серце і 13 червня 1891 року В. С. Мова помер. Поховали в Катеринодарі (Краснодар).

Залишилася чимала спадщина: вірші, рукописи, оповідання, драми, листи, незакінчений словник. Архівом заволодів брат дружини померлого Петро Іванович Кокунько. До нас дійшли тільки твори, зібрані самим автором у збірці «Проліски». Укладаючи збірку, В.С.Мова згрупував у цикли: «Самотні пісні та думи», «До земляків – роботяг», «Твори соціально – побутового змісту», «Переклади». Із 4 написаних ним драм до нас дійшла тільки одна – «Старе гніздо і молоді птахи». З художньої прози – «Три мандрьохи». З епістолярної спадщини збереглися лише листи до Олександра Яковича Кониського. Перечитавши три повесті І.С.Нечуя-Левицького («2 московки», «Рибалка Панас Круть», «Причепа»), Мова в 1873 році пише вірш «До Нечуя – Левицького»



Хвала ж тобі, поете рідний,

Вкраїни-ненькивірнийсин!

Внесок Василя Мови в літературу, незважаючи на несприятливі для творчості умови, значний. Ми пишаємося, що саме в Люботині знайшов джерело натхнення молодий Василь Мова і що в його творчій біографії існує такий період як люботинський.



Література:

1.Літературознавство / Упоряд. І. Дзюба. - К.: Вид.дім «Києво-Могилянськаакадемія», 2008. - С.143-179.

2.«Мазний В. І. Мова Василь Семенович // Українськалітературнаенциклопедія: У 5 т. - К.: Українськаенциклопедіяім. М. П. Бажана, 1988. - Т. 1. - С. 389–390.

3.Ставицький О. Поет добилихоліття // Старегніздо й молоді птахи.- Київ: Дніпро, 1990. - С. 7-8.

4.Шевельов Ю. Поет Кубані. (Сто років з дня народження Василя Мови-Лиманського) // НоваУкраїна. - 1942. - Ч. 184 (19 серпня). - С. 2. Передрук у вид.: Шевельов Ю. Дорогою відрадянщення. публіцистичні та науковітексти 1941–1943 рр. (харківськийперіод). -Харків: Харківськеісторико-філологічнетовариство, 2014. - С. 79-81.
ВЕСІЛЬНИЙ ОБРЯД СЕЛА ПАКУЛЬ ЧЕРНІГІВСЬКОГО РАЙОНУ

Ширай Андрій, Дацюк Денис, Руденок Олеся, учні музеєзнавчого гуртка «Слава»

Центру туристично-краєзнавчої творчості на базі Пакульської ЗОШ І-ІІІ ст.,

Чернігівського району Чернігівської області. Керівник: Сусула І.В., керівник гуртка
Весільний обряд – один із важливих етапів людського життя. Українське весілля, перш за все давнє, зіткане і наповнене своїми особливими національними моментами, що не лише відрізняє нас, українців, серед світової людської спільноти, але й фіксує та виявляє нашу неповторність.

Якщо говорити про сучасне весілля, то обрядів фактично нема. Молоду вдягли, молодий одягся приїхав, її забрав... Повінчалися. Розписалися. І все... Якщо ж брати давніші часи і обряди, то там нічого не можна було пропустити. Це було ніби театральне дійство, в якому брали участь дві родини. Вони підказували один одному. Це був стандартний сценарій. Люди знали коли співати пісню, коли молодому можна заходити до хати, сідати до столу, коли брат буде продавати наречену і т. д.

Актуальність даного дослідження полягає в тому, що сучасні глобалізаційні процеси впливають і на весільні традиції, які поступово втрачають народну ідентичність. Протягом багатьох століть формувалася певна весільна обрядовість, у якій відбилися народна мораль, звичаї та етичні норми. Багато з цих обрядів мають дохристиянське коріння, а також відтворюють в собі свідчення давніх форм шлюбу. Більшість молодят виконують певні обряди не знаючи, яке значення вони мали.

Утворенню сім'ї українці завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість — справжня народна драма, що включала ігрові дії, танці, співи, музику. 

У цілому ж українське традиційне весілля поділяється на три цикли: передвесільний, власне весільний і післявесільний. У свою чергу кожен із циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість включала сватання, умовини, оглядини, заручини, бгання короваю і дівич-вечір. Власне весілля складалося із запросин, обдарування, посаду молодих, розплітання коси, розподілу короваю, перевезення посагу, перезви, рядження. Післявесільний цикл присвячувався вшануванню батьків молодими, прилученню невістки до родини чоловіка. Це обряди хлібин, свашин та гостин. 

"Сценарій" традиційного народного весілля має і регіональні особливості, які можна простежити ознайомившись з весільною обрядовістю с. Пакуль.

Весілля в селі Пакуль складається з таких головних частин: сватання, заручини, печеглодини, порада, квітка, вінець, обід у молодої, вільце, початок вечора у молодого, вечір у молодої, кінець вечора у молодого, другий день весілля й коровай, точок.



І. Сватання. Сватати йдуть чотири людини: батько, мати – рідна й хрещена й молодий. Беруть з собою пляшку горілки, дрібок солі. Прийшовши до молодої, вітають її родину, як завше. Батьки дівчини, безперечно, розуміли, чого прийшли ці гості, але не виказували цього. Балакають перш про щось інше, нарешті батько молодого каже до свого майбутнього тестя, з якою метою він прийшов до нього: "У мене є парубок, а в тебе дівка, - ось ми й прийшли сватати її".

Потім починається розмова про сватання. Та нічого певного рідні молодої не кажуть, бо останнє слово в цій справі належить їх доньці, котра в цей час в хаті ніколи не буває. Звуть її, питають. Вона може відповісти: "Пий, тато, могорич – я піду за нього" чи відмовляється. В останньому випадку гості, з чим прийшли, повертаються додому. Після згоди доньки, батько її частує горілкою усіх присутніх, починаючи з тестя.

Іноді траплялось, що молода після могорича відмовлялася йти заміж за посватавшого її парубка. Тоді батько дівчини платить усі збитки від сватання. З приводу цього навіть подавали скарги до волосного суду, який оцінює втрати на сватання.

II. Заручини. На другий день (буває й пізніше) молодий, щоб дівчина, буває, не змінила свого слова, іде до неї на заручини. З ним ідуть ще дружки – один, два. Молодий несе своїй майбутній жінці гостинців: бубликів, цукерок, тощо.

Узявши подарунки, молода прив'язує до сорочки парубка білу стрічку, а дружкам пришиває стрічки до шапок; так вони ходять до кінця весілля.

Молодий сідає на куті, - до нього підходить молода, простягає через стіл руку, кажучи "даю руку на заруку" й вони, як звичайно це робилось – рукалися: у кожного в руці в цей момент хустка. Хустку молодої бере молодий. Побравшись за руки молоді тричі б'ють ними по столу під співи пісень (пісні співають дружки молодої).

Прибивання рук – це головний момент в заручинах та майже й у всьому весіллі. Після цього боярин (він тримає у церкві над молодим вінець) підносить по чарці молодим, потім родини дівчини й іншим.



III. Печеглодини. Ввечері цього дня (дня заручин), або наступного дня всі йдуть до молодого, де п'ють, їдять, гуляють взагалі. Деколи розмовляють про весільні подарунки. Це, так звані, печеглодини.

Детальної інформації, про походження назви цього весільного етапу та обрядів, що його супроводжують, на жаль, знайти не вдалось.



IV. Поради. Цей момент в весільній обрядовості не обов'язковий, але виконується майже всіма. Днів через два-три тільки батько й мати молодого йдуть до тестя на пораду радитись, як справляти весілля, які подарунки купувати родині молодого й молодої й інше. Купують більш хустки, чоботи, шапки.

На останній балакають про день шлюбу, призначення котрого залежить майже завше від молодої.

Коли від сватання до весілля зостається невеличкий час, порада буває одна тільки, а то й зовсім не буває.

V. Квітка. Напередодні самого шлюбу молодий з дружками, без батька та матері, йде до молодої, як весь цей час, з хлібом, сіллю, горілкою. В хаті нареченої молодий сідає на куті. Тут дівчина пришиває до його шапки квітку – білу або червону. Цю шапку з квіткою молодий носить поки не скінчиться весілля.

VI. Вінець. Вінець відбувається в середу, п’ятницю, або в неділю (тільки в ці дні вінчаються).

Молоді, кожний осібно з своєї хати, йдуть до церкви. Матері їх лишаються дома, де вкупі з іншими жінками печуть коровай. Посадивши його в піч, вони беруть порожню, без віка (покришка) діжу, приліплюють до неї три свічечки, піднімають вгору, співають.

Після вінчання молоді з музикою, піснями йдуть до двора молодої (батько молодого іде до себе). По дорозі також співають.

В сінях мати молодої стрічає молоде подружжя, вітає і запрошує до хати.

Молоді в хаті кланяються батькові й матері. Всі поздоровляють їх "в парі". Потім всі сідають обідати. Гості співають пісень.

Після святкового обіду гості розходяться.



VII. Вільце. Коли молодий піде до дому, дружки починають робити вільце. Для цього береться паляниця, стиркають в неї вряд три прутки, котрі дружки обкручують кольоровим папером й оздоблюють штучними квітками.

Зробивши вільце, молода іде до своїх дружок додому, потім вкупі з ними по черзі, починаючи від старшої (яка тримає вінок у церкві над молодою).

Вдома у кожної дружки вона вклоняється її батькові й матері.

Обійшовши дружок, молода, окремо кожній, кланяється та й іде собі додому.



VIII. Початок вечора у молодого. З вечора у молодого починається святкування весілля: п'ють, їдять, грає музика, танцюють.

Перед тим, як їхати за молодою, всі виходять з хати на двір, де вже стоїть на стільці порожня діжа без віка, в середині котрої горить свічка й лежить дрібок солі. Всі стають круг діжи, а боярин, узявши вилки, чи чаплію, чи що друге, женеться за матір'ю молодого, одягнену в вивернутий кожух та шапку, й б'є її. Мати тричі оббігає круг діжи й обступивших її людей, сідаючи на чаплію. Потім всі вкупі тричі піднімають діжу, водять танок й співають. Після чого їдуть по молоду.



IX. Вечір у молодої. Як би близько не було до молодої, молодий іде до неї з своїми дружками й свахами, але без батька й матері. Свахи беруть з собою свічку. Цей потяг біля воріт молодої зупиняють парубки, прохаючи окупу, й доти не пускають, поки не одержать того, що просили. Всі входять в сіні, із котрих двері в хату зачинені й відчинити не дають дружки. В цей час співають.

Часто-густо на цьому етапі здіймався великий галас. Потім до сіней виходила мати молодої в вивороченому кожусі, з шапкою на голові й з свічкою в руці, яку потім вона притулювала при співах до свічки свах.

Мати запрошувала усіх до хати, але ще перед дверима вона давала молодому чарку води. Молодий бере її та не п'є, а через праве плече подає боярину, котрий стоїть в цей момент позаду його. Боярин ллє воду на долівку і порожню чарку через ліве плече дає молодому, котрий приймає її не обертаючись правицею. Так робиться тричі. Четверта чарка з горілкою, її молодий п'є.

Хто сидить на його місці. "Скупивши молоду", свахи входять в хату і співають до неї, а молода кладе голову на стіл й закривається хусткою. Молодий підходить до своєї дружини, здіймає хустку, бере за голову, цілує свою наречену й сідає біля неї на посаді.

Взагалі протягом всього вечера п'ють, їдять, грає музика, танцюють, співають.

Потім кидають паляницю /обов'язкове кидають/. Ловлять її боярин або дружки – однаково, хто спіймає.

Після незначної перерви починається заплітання коси молодої. Боярин просить свах дати завивайлечко – трохи льону, очіпок, намітка; воно подається на віці. Під пісенний супровід свахи здіймають з молодої вінок, заплітають косу (стрічку віддають дружці). В косу вплітають льон, одягають очіпок і накривають наметкою. Але молода тричі скидає все з голови, а інша, крім того, ще й плаче.

Після третього заплітання молодої, коли вона вже сидить покрита наміткою, свахи запрошують подивиться під намітку, чи не омана яка під нею.

Нарешті молоду везуть (обов'язково везуть) до молодого.

Ідучи дивляться, щоб не проїхати біля кладовища, в ворота не в'їзджають, а звертають на околицю, де дружки перевозять молодих: через огонь (запалену солому). Всі перелізають через плот, тин, чи входять через хвірточку, взагалі, намагаються не проходити тими дверима, котрими виносять мерців.

На порозі хати зустрічає молодих мати молодого. Молоді, переступивши поріг, на котрому теж горить огонь, сідають на посаді.

Знову починається пировання, протягом якого свахи співають пісень, а тим часом дружки в коморі стелють ліжко молодим.



X. Другий день після шлюбу. В цей день бувають оглядини, але й докладної інформації про них нема. Коли збирається вся родина молодих, молоде подружжя ведуть по воду до найближчого колодязя або річки. Попереду йде молодий з іконою, котрою поблагословили молоду, а остання поруч з своєю дружиною – з відрами.

Воду з першого відра дружок ллє на молодих, а потім обливає всіх присутніх. Набравши води знову, з повними відрами молоді вертаються до дому, обливаючи по дорозі стрічних, але у будь-якому випадку потрібно прийти в хату з повними відрами, себто кілька разів доводиться повертатися до колодязя.

Після молода варить обід. Родина розходиться.

ХІ. Коровай. За обідом у молодого й молодої ділять коровай, на який молодий запрошує родину своєї дружини. Ділить дружок. Кому він дає (по черзі), той, приймаючи, каже: "дарую молоду тим то" – наймення того, що він справді дарує; корову, свиню, вівцю майже обов'язково, де-коли ще коня. Дарунок цей є власність молодих, але приплід належить всій сім'ї молодого.

Таким же чином хто-небудь ділить коровай й у хаті молодої, тільки без подарунків. Після короваю молодий дякує дружкам й вкупі з ними обхожує по хатах. Усюди гостюються.



XII. Точок. Точок не обов'язковий. Обійшовши своїх дружків, молодий вертається до себе, а один дружок, сваха, та ще хто-небудь – йдуть по селу "колядувати", себ-то збирати усяку страву. По хатах дають гроші, крупу, сало й інше. Назбиравши досить та додавши свого, дружки й свахи готують зі збираного страви. Купують горілки й починається точок: ростилають на долівці солому й на ній їдять, співають майже до самого ранку.

Більш заможні родини святкували й третій день, але переважно весілля справлялось у два дні.

Україна багата на розмаїті весільні обряди. У кожному регіоні цей обряд має свої відмінності. Його значення в тому, що він відбиває світогляд і мораль трудового народу, родинні та суспільні стосунки на кожному конкретному історичному етапі. В усіх регіонах весільна драма має однакові елементи: сватання, оглядини, підготовка до весілля, весілля, але кожний елемент по різному представлений в різних місцевостях.

Для того щоб відродити духовність народу, його культуру, потрібно знати історію рідного краю, знати народні звичаї, обряди, розуміти їх значення, вміти оберігати їх від забуття і передавати у спадок.


ТРАДИЦІЙНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ ХЛІБ ТА СВЯТКОВА ВИПІЧКА ЗАЧЕПИЛІВЩИНИ

Шкромада Вікторія, учениця 8 класу Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Зачепилівської районної ради, Харківської області. Керівник: Владимирець О.М., вчитель історії Зачепилівської ЗОШ І-ІІІ ступенів
Наш край з давніх давен славився своєю випічкою та хлібопекарством. З усіх країв їхали за круглим зачепилівським хлібом. В будь-якому місті колишнього Радянського Союзу бажаним подарунком була кругла, з запеченою скоринкою запашна біла хлібина.

«Хліб усьому голова», «Без хліба – суха бесіда», «Рибка без хліба – бридка» «Як є хліб та вода, то й нема голода» - ці та багато інших приказок оцінюють величезну роль хліба в побутовій культурі нашого народу. Хліб був не лише предметом щоденного харчування, він виконував і символічну функцію у багатьох обрядах.

На Зачепилівщині випічка хліба мала ряд своїх особливостей.

Хліб замішували у дерев’яній діжі на залишковому розчині з минулої випічки, вимішували спочатку дерев’яною кописткою, а з додаванням борошна й загустінням тіста – рукою. Тісто підходило декілька годин у теплому місці, накрите чистим рушником. Коли тісто підходило, його раз чи двічі осажували. Випікали хліб у гарячій печі на капустяному або дубовому листі без форми.

Хліб готували раз на тиждень, найчастіше у суботу. Цим займалися жінки, рідше дівчата. Виготовлення хліба було своєрідним ритуалом, обставлялося низкою заборон і обмежень. Так, не можна було:


  • пекти хліб у п’ятницю,

  • тримати двері відчиненими при саджені хліба у піч,

  • торкатися до тіста «нечистій» жінці,

  • позичати з дому хлібну діжу й лопату тощо.

  • Не можна виходити з хати, коли хліб садять у піч, бо не буде врожаю на хліб.

Хліб символізував гостинність, добробут, ним благословляли молодих на щастя, з хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, рідних, вперше входили в нову хату, приносили в дім новонародженого, проводжали в останню путь.

Якщо спеченого в суботу хліба не вистачало на тиждень, то тоді з вчиненого тіста готували перепічки (коржі або підпалки). На свята пекли пампушки (з хроном, часником, цибулею), книші з олією, пироги з капустою,



Вживаючи хліб у їжу традиційно дотримувалися деяких правил:

  • нарізати хліб за обідом (сніданком, вечерею) повинен був лише господар дому (за його відсутності – старший син);

  • не класти хліб на стіл догори дном (все в домі буде «перевертатися» тобто буде щось не в лад);

  • ніж на столі повинен лежати біля хліба;

  • хлібину не ламати, а лише різати, крім дня Головосіки (11 вересня);

  • зі столу хліб брати лише руками, і ні в якому разі жодним прибором (ножем, виделкою);

  • не можна хліб їсти лежачи, бо розледачієш (…бо хліб на полі виляже)

  • хліб святий. Якщо ненавмисне окраєць впаде додолу, то його слід підняти і поцілувати;

  • як їси хліб, то не можна лишати недоїдки, бо в ньому вся сила;

  • не можна кусати з одного шматка хліба двом, бо будуть «кусатися» (гризтися, сваритися);

  • не годиться одвертати нарізаним боком до стіни, бо так люди одвертатимуться від господаря;

  • не можна хліб у сіль вмочати, а треба присолювати, бо не буде хліба;

  • хліб давати бідним через поріг не можна, бо сам збіднієш;

  • не можна виходити з хати, коли садять хліб у піч, бо не буде врожаю на хліб;

  • не можна дівчатам кусати з великого куска хліб, бо вийдеш заміж дуже далеко від рідних;

У весільній обрядовості хліб був одним із головних атрибутів. Із хлібом ходили старости, хлібом благословляли молодих на подружнє життя, зустрічали й проводжали наречених. Невістка, вступаючи на подвір’я до свекрухи передавала їй хлібину зі слова «Візьміть мою хлібину й прийміть мене за свою дитину».

Виразною особливістю українського весільного обряду нашого краю було виготовлення спеціального хліба – короваю. Ареал поширення короваю охоплює майже всю територію України (крім деяких регіонів Закарпаття). Коровай виготовляли, як правило, у обох молодих і ділили під час їх дарування. Коровайницями не мали права бути вдовиці або розведені – лише особа щасливої подружньої долі допускалася до діжі. Коровайну діжу й піч величали піснями, водою з-під помитих коровайницею рук, після замішування й вироблення короваю, умивали всіх присутніх на коровайному обряді, потім урочисто виливали цю воду під плодюче дерево.

Характерним весільним печивом для нашої місцевості є також «шишки». Це весільне обрядове печиво, що його випікають із коровайного тіста. Розкачують смугу тіста і роблять з одного боку насічки, зубці (традиційно в нашій місцевості у «шишки» п’ять зубців). Потім стрічку згортають, перевертають зубцями догори й «підперезують» качалкою з тіста. Це і є «шишки».

Ними обдаровують коровайниць, гостей, весільну челядь, молодь. При зустрічі двох весільних процесій в нашій місцевості молоді традиційно обмінюються «шишками».

Коровай можуть прикрашати дивні. Дивні виготовляють з прісного солодкого тіста. Тісто (тонкі смужки з надрізами) намотують спірально на очеретину, запікають у печі. До готового дивня примотують вишневу гілку, прикрашену штучними квітами. Таким міні-букетом прикрашають коровай. Іноді тісто намотують на вишневу гілку та перев’язують червоними нитками, муліне. Це символізує дівочість, цнотливість нареченої.

Коли печуть дивень, загадують про те, яке буде в молодих майбутнє подружнє життя. Якщо дивень удається, то й життя має бути щасливим. Садячи його у піч, промовляють: «Світи, жар, у печі ясно, впечись, дивню, красно: гостям – на велике диво, молодим на щастя, на долю, на свою родину. Печись, дивню, не схились, не пригори, молодим серця та й не зсуши!».

Напередодні Великодня зайди в оселю до будь-якої господині і побачиш дивовижну картину: стіл заставлений пасхальними куличами. Великими для освячення та маленькими для дарування. Паска – весняний обрядовий хліб. Дуже здобне вчинено тісто на яйцях, маслі, сметані, олії, цукрі добре вимішують і ставлять у тепле місце сходити. Змастивши форми (бабинці, кухлики), вкладають туди запашне тісто, стежачи, щоб воно займало не більше двох третин посудини.

Тісто знову сходить і його з великою обережністю ставлять у добре випалену піч (духовку). Готову паску прикрашають цукровою поливою, фарбованим пшоном, цукром чи маком. Її обов’язково святять у церкві разом із крашанками й іншими стравами святкового столу. Свяченою паскою починають великодній сніданок.

Усе, що стосується паски, має непересічне значення:


  • крихти не можна викидати свиням чи птиці, лише рогатій худобі;

  • вершечок від паски висушений і залишений на запас, має, за повір’ям, лікувальні властивості не лише для людей, але й для худоби;

  • у Галичині та Карпати вірять що, посіявши на городі крихти від паски, можна виростити квіти марунки, що мають цілющу силу;

  • коли садять у піч паску, водночас у землю садять цибулю;

  • одну паску треба тримати на столі цілий тиждень, до проводів, щоб добре родила пшениця.

Хліб набував символічного навантаження і в поховальному обряді: з хлібом родичі йшли прощатися з небіжчиком, хліб клали на вікно труни у поховальній процесії. Печиво, пиріжки роздавали присутнім на похороні чи на поминках. При поминальній трапезі на стіл ставили стакан з водою та окрайцем хліба.

Таким чином ми бачимо, що хліб – найпопулярніший та найбільш значущій атрибут слов’янського харчування, оскільки щоденне харчування було низькокалорійним, то висококалорійний хліб доповнював його.

Випікання і використання хліба мало ряд традицій.

Святковий хліб – коровай мав дуже широке застосування в різних урочистих подіях з давніх давен до сьогоднішнього дня. Крім короваю існувала була велика кількість святкової випічки як на весілля так і на інші календарні свята.

На превеликий жаль процеси глобалізації торкнулися і глибинних традицій короваю, як святкового хлібу. На сьогоднішньому весільному столі можна побачити на почесному місці святковий різнобарвний, багатоярусний торт, а десь збоку притулений коровай. Чужоземні традиції викорінюють нашу багатовікову історію.

Таким чином ми бачимо, що із печених страв в українській кухні найбільше цінувався хліб. Хліб був не лише предметом щоденного харчування, але й виконував і символічну функцію у багатьох обрядах нашої місцевості.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   53   54   55   56   57   58   59   60   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка