Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка6/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   61

Брикез Надія, учениця 11 класу Зачепилівської ЗОШ I-III ступенів

Зачепилівської районної державної адміністрації Харківської області

Керівник : Падалка В.Л., практичний психолог, спеціаліст І категорії
Культура завжди пов’язана з певним живим її носієм — конкретним соціально-історичним суб’єктом, під яким звичайно розуміють ту чи іншу соціальну спільноту, соціальну групу, народ тощо. Однак провідна роль тут належить людині як діяльній істоті і соціальному продукту, що дозволяє виділити в якості визначального елемента культури особистості. Поняттям «культура особистості», як правило, позначається рівень вихованості та освіченості людини, рівень оволодіння нею,тією чи іншою сферою знання або діяльності, тобто фіксується якість людини, спосіб її поведінки, ставлення до інших людей, до професійної та інших форм діяльності. Люди розуміють культуру як багатоплановий конструкт, який охоплює дуже багато, якщо не всі аспекти життя.

Сучасний дослідник культури Д. Мацумото визначає її як динамічну систему правил експліцитних (офіційних) та імпліцитних (неофіційних), які встановлені групами людей з метою забезпечення свого виживання, включаючи установки, цінності, уявлення, норми і моделі поведінки, загальні для групи, але які реалізуються специфічним способом всередині певної групи, передаються із покоління в покоління, відносно стійкі, але здатні змінюватися в часі [1, с. 416].

Культура належить до різноманітних аспектів життя, але її саму неможливо побачити, почути або спробувати на смак. Те, що є для нас конкретним і піддається спостереженню, – не культура як така, а відмінності в людській поведінці: вчинки, думки, традиції і т.п. Ми спостерігаємо маніфестацію культури, але ніколи не бачимо саму культуру. Культура є як індивідуальним, психологічним конструктом, так і соціальним. Деякою мірою культура існує і в кожному з нас індивідуально, і як глобальний, соціальний конструкт. Культура особистості як цілісне утворення визначається глибиною, широтою й мірою освоєння та засвоєння нею національних та загальнолюдських надбань матеріальної і духовної культури, перетворенням їх на свій внутрішній духовний світ та вмінням застосовувати у процесі життєдіяльності та спілкування з іншими людьми. Особистість є і творінням культури, і її творцем. Освоюючи світ культури, людина творить себе як особистість, і саме через своє особистісне начало спромагається збагачувати цей світ культури. Через діяльне освоєння культури формуються основні сутнісні сили людини: воля, почуття, розум, віра, духовні орієнтації, світогляд. Поняття «сутнісні сили людини» вперше було вжите Л.Фейєрбахом і ґрунтовно розкрито К.Марксом, котрий під цим поняттям розумів родову сутність людини, особливості її життєдіяльності, виходячи з визначальної ролі суспільно-історичного, практичного фактора людського походження, невід’ємного від трудової діяльності.

У ХХ ст. теза про визначальну роль практики і трудової діяльності у формуванні духовності й сутнісних сил людини зазнала критичного переосмислення. Більшість філософів дійшли висновку, що сутнісні сили людини формуються в результаті освоєння всієї культури як системи формотворень людського духу.

У зв’язку з цим особлива увага стала приділятися засвоєнню мови. Оскільки культура дається людині насамперед у мові й через мову, та й оволодіння мовою є провідною передумовою формування сутнісних сил особистості.

Не менш важливим елементом сутнісних сил людини виступає воля. Ще Аристотель, котрий увів поняття волі в систему категорій науки про душу, намагався пояснити через неї, яким чином поведінка людини реалізується у відповідності до знання, що саме по собі не має збуджувальної сили. Воля в процесі історичного формування людини стала джерелом долання нею своїх інстинктів, підкорюючи її діяльність суспільним установкам і нормам, сприяючи створенню специфічно людського буття. Воля укріплюється в праці, і разом із тим є її передумовою: завдяки їй визначається мета діяльності як безпосередній засіб задоволення життєво важливих потреб людини. Воля детермінує розвиток свідомості, оскільки передбачає можливість відмови людини від своїх безпосередніх бажань та підкорення їх вищим цілям.

Воля визначає силу людського духу, міру свободи особистості. В українській мові слово «воля» використовується у двох значеннях: по-перше, як здатність, «сила волі», по-друге — як вільність, свобода. Таке розуміння названого поняття вказує на тісний змістовний зв’язок між силою волі і волею як свободою. А це означає, що наявність у людини сили волі є запорукою її свободи, і навпаки, відсутність чи нерозвиненість сили волі слід розглядати як передумови несвободи, як гальмівний фактор на шляху реалізації закладених у людині творчих здібностей.

Однак не варто розглядати волю як самодостатній складник особистості: вона нерозривно пов’язана з іншими сутнісними силами людини. Здатність волі наповнювати своєю енергією як благі, так і злі дії залежить від рівня розвитку людських почуттів, що становлять основу духовного життя людини.

Сфера людських почуттів дуже багатогранна. До неї входять почуття моральні, релігійні, громадські, естетичні, патріотичні, родинні тощо. Людські почуття відіграють надзвичайну роль у розвитку творчих потенціалів особистості, адже на їх засадах формується здатність сприймати уявне як дійсне, ідеал — як життя, минуле і майбутнє — як сучасне, а також формувати і творити ці ідеали як цінності.

На формування цих здатностей ще на ранньому етапі розвитку особистості як на онтогенетичному, так і на філогенетичному рівнях, — значною мірою впливають ігри (насамперед дитячі), міфи, казки. Гра, як історично вироблена форма залучення дітей до діяльності, у дорослих формує здатність в уяві ставити себе в моральні відносини, вживатися в образи та засоби діяльності інших людей, засвоювати кращі загальнолюдські моральні якості: співчуття, любов, людяність. Казка, як історично вироблена форма виховання моральних почуттів виступає як спосіб вироблення здатності переживати уявне як дійсне. Вона виступає засобом закріплення людського в людині, формує початки моральності, — власне, те, що зветься совістю, сумлінням.

Не менш важлива роль у формуванні духовності в цілому і почуттів належить художній культурі. Опанування вищими надбаннями літератури, поезії, музики, живопису сприяє розвиткові в людині творчої уяви, формує здатність жити повноцінним духовним життям. Крім того, через засвоєння художньої культури особистість входить у світ інших людей, зміцнює свої зв’язки з духовними джерелами національного буття, включає у свій світ життя всього людства, збагачує емоційно, дозволяючи тонко сприймати, переживати й реагувати на різноманітні явища природної та соціальної дійсності.

Формування й розвиток внутрішньої культури особистості неможливі без залучення до науково - гуманітарних, зокрема, історичних знань. Вони є основою формування історичної та національної свідомості і самосвідомості особистості, сприяють становленню державницько-патріотичних та національних почуттів. Історичні знання, що здобуваються як через опанування народною творчістю, так і історичною наукою, допомагають людині історично ідентифікувати себе з певним соціальним середовищем, пов’язуючи свій власний розвиток з розвитком свого народу.

У системі сутнісних сил людини особливе місце посідає розум. Його основу становить інтелект, але розум не зводиться просто до нього чи домислення. Тут треба розглядати інтелект в єдності з почуттями, волею, світоглядними орієнтаціями, переконаннями, ціннісними установками, які в сукупності спрямовують мисленевий процес людини. Таким чином розум не зводиться до суми знань. Він концентрує в собі весь пізнавальний і практично-культурний досвід людини. З огляду на це у філософії розрізняють розум і розсудок. Осмислення різниці між ними пройшло певний історичний шлях.

Розсудком Кант називав таку форму розумової діяльності, за допомогою якої людина формує судження про явища дійсності. Розсудкове мислення неспроможне вийти за межі досвіду, і саме тому воно є обмеженим. Таким чином, розсудкове мислення можна вважати початковим етапом людського інтелекту. Однак думка людини споконвічно прагнула вийти за межі досвіду. Це прагнення складає функцію чистого розуму — іншої форми мисленевої діяльності, вищої, ніж розсудок. Розум ставить своїм завданням охопити будь-який можливий досвід, досягнути його абсолютної повноти й цілісності, підвести його «під вищу єдність мислення», знайти його безумовні, абсолютно всезагальні підстави і принципи. Крім теоретичного чистого розуму, за Кантом, є ще й практичний розум, котрий також «сам із себе» народжує моральну ідею — абстрактний ідеал бажаної поведінки людини.

У післякантівській філософії питання про сутність розуму стало пов’язуватися з проблемою раціональності. Неспроможність капіталістичного суспільства на основі розуму подолати свої проблеми підірвала віру в людський розум і посилила вплив ірраціоналістичних установок на розвиток усієї культури, в тому числі й культури особистості. Виходячи з цього, піддалося перегляду розуміння сутності розуму. Якщо класичний ідеал раціональності ототожнював розумність з логічністю, то «нова раціональність» вийшла за межі логіки і знаряддя розуму почала розглядати інтуїтивні здогадки, що не мають логічного обґрунтування.

У сучасних підходах питання про сутність розуму залишається відкритим, а це означає, що сутність людського розуму не є чимось незмінним, вона набуває нових якостей у процесі історичного розвитку людини, її культури та світоглядних уявлень. Тому, усвідомлюючи й узагальнюючи існуючий світовий науковий досвід, можна з упевненістю зазначити, що розум — це така здатність, яка формується на основі всієї культури і передусім світогляду. Крім названих факторів, на культуру особистості впливає низка духовних феноменів, що є складовими всіх історичних форм культури: віра, мрія, надія, сподівання тощо. Сюди ж можна додати широкий спектр людських уподобань, предметів духовних почуттів, які набувають значення вищих цінностей — Вітчизна, рідна домівка, нація, Бог. Ці почуття виражаються здебільшого в символічній формі, котра може переживатися як суб’єктивно-індивідуально, так і набувати реального буття у вигляді ритуалів, обрядів, урочистих символічних діянь тощо, що зазвичай ґрунтуються на національних традиціях.

В умовах формування правового, демократичного, громадянського суспільства в культурі особистості особливої ваги набувають таки риси, як довіра, толерантність, громадянськість, що свідчить про необхідність постійного розвитку культури особистості не тільки виходячи з потреби самовдосконалення й саморозвитку сутнісних сил самої людини, а й з урахуванням спрямованості соціальних зрушень і тенденцій в конкретно історичних умовах.

У психологічному словнику культура (лат.Cultura – освіта, догляд, розвиток) – предметно-ціннісна форма освоювально-перетворювальної діяльності, в якій відображається історично визначений рівень розвитку суспільства і людини, породжується й утверджується людський сенс буття [2, с.215].У цьому ж словнику стверджується, що культурна людина – це інтелігент (за духовною суттю), що посідає активно-творчу життєву позицію і прагне найвищі здобутки людства, оптимальний раціоналізм діяльності спрямувати на утвердження творчої свободи і гідності людини як вищої цінності. Метою культури є всебічний і гармонійний розвиток сутнісних сил і діяльності, здібностей людини[3,с.264].

Вчені-культурологи А. Кребер і К. Клукхольн, проаналізувавши понад сто основних визначень культури, згрупували їх наступним чином:

1. Описові визначення, що належать у своїй основі до концепції основоположника культурної антропології Е. Тейлора. Суть таких визначень: культура – це сума усіх видів діяльності, звичаїв, вірувань; вона як скарбниця всього створеного людьми містить у собі книги, картини і т.п.; знання шляхів пристосування до соціального і природного оточення, мова, звичай, система етикету, етика, релігія, що складалися століттями[4, с.25].

2. Історичні визначення, що підкреслюють роль традицій і соціальної спадщини, які дісталися сучасній епосі від попередніх етапів розвитку людства. До них приєднуються і генетичні означення, стверджуючи, що культура є результатом історичного розвитку. До неї входить усе, що штучно створено людьми і передається від покоління до покоління, – знаряддя, символи, загальна діяльність, погляди, вірування.

3. Нормативні визначення, що акцентують значення прийнятих правил і норм. Культура – це спосіб життя індивіда, обумовлений соціальним оточенням.

4. Ціннісні визначення: культура – це матеріальні і соціальні цінності групи людей, їх звичаї, реакції поведінки.

5. Психологічні визначення, що виходять з вирішення людиною певних проблем на психологічному рівні. Тут культура є особливим пристосуванням людей до природного оточення й економічних проблем і складається вона з наслідків такого пристосування.

6. Визначення на основі теорій навчання: культура – це поведінка, якої людина навчилася, а не отримала як біологічну спадковість.

7. Структурні визначення, що виділяють важливість моментів організації і моделювання. Тут культура являє собою систему певних ознак, різним чином пов’язаних між собою. Матеріальні і нематеріальні культурні ознаки, що базуються навколо основних потреб, утворюючи соціальні інститути, що є ядром (моделлю) культури.

8. Ідеологічні визначення; культура – це потік ідей, що переходять від індивіда до індивіда за допомогою особливих дій, тобто за допомогою слів або наслідувань.

9. Символічні визначення: культура – це організація різних феноменів (матеріальних предметів, дій, ідей, почуттів), що полягає у використанні символів або залежить від них.

Кожна з перерахованих груп визначень охоплює певні важливі риси культури. Однак у цілому, як складний суспільний феномен, вона вислизає від визначення [3,с. 274]. Продуктом культури є сама людина, яка одночасно є творцем культури; головне джерело культури – діяльність людини. Культура містить способи та результати діяльності людини.

Отже, культура – це складний сплав ціннісних, діяльнісних і особистісних аспектів, що не має однозначного й універсального визначення, яку, разом з тим, можна проаналізувати і визначити у контексті тієї або іншої області людського життя.


Список використаної літератури

1. Д.Мацумото Психология и культура. – СПб.: Прайм – Еврознак, 2002. – 416 с.

2.Психологічний словник / За ред. член.-коресп. АПН СРСР В.І. Войтка. – К.:Вища школа, 1982. – 215 с.

3. Е. Андрущенко Социальная психология. Учебн. пособие для студентов высш. пед. учебн. заведений / Под ред. В.И. Сластенина. – М.: Издательский центр "Академия", 2000 – 264 с.

4. Уваркіна Формування комунікативної культури студентів вищих медичних закладів освіти в процесі вивчення психологічних дисциплін. – Автореф. на здобут. наук.ступ. кан. пед. наук. – К., 2003. – 25 с.
ПІСНЯ МАРУСІ ЧУРАЙ – ДУХОВНИЙ СКАРБ ПОЛТАВЩИНИ

Бродська Валерія, учениця Полтавської гімназії № 17, член наукового гуртка

ПМЦПО «Юний математик» Керівник: Шиманська Т.Г., вчитель математики,

керівник наукового гуртка ПМЦПО «Юний математик»
Маруся Чурай (або Маруся Чураївна) – напівлегендарна народна співачка і поетеса часів Хмельниччини (козацько-польська війна під проводом Богдана Хмельницького). За переказами народилася в 1625 році та жила в Полтаві. Її батько Гордій Чурай був козаком, але в 1648 був спалений як бунтівник у Варшаві. Тож дівчина залишилася жити з матір’ю.

Своє серце Маруся віддала Грицьку Бобренку (Остапенку), незважаючи на багато інших залицяльників та любов Івана Іскри до неї. Згодом вони таємно заручилися. Але хлопець пішов на війну, тому дівчина була змушена чекати на нього 4 роки. Кажуть, що саме тоді була складена пісня «Засвіт встали козаченьки»

Проте коли Гриць повернувся до Полтави, він більше не звертав уваги на Марусю, бо покохав іншу, Ганнусю з заможної полтавської родини. Тоді була складена пісня «Ой не ходи, Грицю». Зраджена дівчина не витримала такого й вирішила себе отруїти зіллям, що вона таємно взяла у бабусі-відьми, але яке ненароком випив Гриць. За іншою версією вона сама отруїла Гриця. Тому влітку 1652 року полтавський суд засудив дівчинк до страти, але її було амністовано універсалом Богдана Хмельницького, який приніс Іван Іскра, де зазначалося дарувати їй життя «за заслуги її батька та солодкі пісні».

Для покути дівчина ходила на прощу до Києва, але повернулася у 1653 році до Полтави та померла у віці 28 років, не перенісши смерті коханого. За іншими даними Маруся в 1652 поці у рідному місті померла від сухот невдовзі після амністії, або стала монашкою якогось з українських монастирів.

У розкішному саду народної української поезії важливе місце належить ліричним пісням. Імена авторів цих творів розгубила історія, але інколи з давнини століть виринають постаті піснетворців, серед яких найвідомішою є поетеса Маруся Чурай. Її традиційно називають «дівчиною з легенди», бо реальність існування Марусі поки що документально не підтверджено.

Понад три століття лунають пісні Марусі Чурай на землі, даруючи людям невгасиму любов. Адже ті емоції, почуття та переживання ліричної героїні настільки добре відомі кожній людині. Адже ті емоції, почуття та переживання ліричної героїні настільки добре відомі кожній людині. Тому що кохання і вірність було, є і буде актуальною темою завжди.

Наприклад, в пісні Марусі «Ой не ходи, Грицю» показано історію, яка може трапитися з кожним. Пісня ця – незвичайна. У ній поєднуються протилежні почуття – від лагідного попередження коханому, який так боляче вразив дівчину, до страшних слів помсти. Зраджена Маруся намагається знайти виправдання своєму злочину, проте розуміє що вичинила… Слова, звернені до матері, свідчать про глибоку образу, біль, вражене самолюбство та ревнощі. Немає в них лише каяття – горда козачка не вибачила зради, вважаючи її за найтяжчій гріх.

Почуття, які передаються в пісні – вічні, як саме життя. Тому вони такі близькі кожній людині, яка відчувала їх. Поєднання надзвичайної глибини і простоти ліричного вираження перетворює цю пісню на справжній шедевр.

Пісня завершується трагічними словами. У цьому є своя логіка: не лише в Гриця, але й у Марусі тепер немає майбутнього. Це навіть не через злочин. Померло кохання, а без нього мертва і Марусина душа.

У пісні «Засвіт встали козаченьки», як не дивно, також змальовується ситуація, яка може трапитися майже в кожній родині. Хлопець йде на війну, але сподівається повернутися додому живим. Тому просить свою матінку приглянути за коханою, адже тугу через розлуку з рідною людиною їм буде легше пережити разом.

Мабуть, тому пісні Марусі Чурай припадають до серця кожного, хто їх чув, бо в них немає нічого штучного та надуманого. Це живі людські почуття, сум і жаль, адже авторка виспівувала своє життя серцем, це плакала і страждала її душа.

Отже, ліричні твори Марусі Чурай є перлиною української пісні. У них оспівуються найсильніші людські почуття, такі як кохання та ненависть. Також висвітлюються найактуальніші теми для людини та її духовного світу. Адже майже кожен з нас мав свою історію кохання, яка залишилася в пам’яті надовго. У кожного вона була різна, але емоції були найсильнішими.

Ми не повинні забувати про те, що треба вміти показувати свої емоції, адже тримати все в собі не варто. Це може погано закінчитися як для людини, так і для її рідних, які усіма силами намагаються підтримати та подати руку допомоги. Також треба запам’ятати, що носіння маски не завжди є коректним в деяких ситуаціях. Кожен з нас повинен знайти своє місце в житті та грати свою роль.
ЗЕМСЬКА ЛІКАРНЯ

Бугаєнко Олексій, вихованець Красноградського РЦДЮТ

Красноградської районної державної адміністрації Харківської області

Керівник: Бугаєнко Т.О., методист РЦДЮТ
Пам’ятки архітектури, залишені нам творцями минулих епох, становлять вагому частину багатої культурної спадщини України. Кожна історична епоха виробила свою архітектурно-пластичну мову, стильову систему, яка визначає характер архітектурного твору, закономірності його форми. Архітектурні об’єкти як свідки життя народу й розвитку його національної культури відіграють важливу роль у пізнанні історії, вихованні почуття патріотизму та відданості своїй землі. Пам’ятки історії й архітектури України − це невід’ємна частина світової культури.

Однак архітектура чітко реагує на перебіг соціальних, економічних, культурних процесів, час від часу відбувається девальвація визначених раніше архітектурно-стильових прийомів і засобів художньої виразності. Відповідно виникла потреба в трансформації просторової структури нових об’єктів, модернізації їх архітектурно-пластичного рішення, конструктив-ного зміцнення, а то й використання не за первісним призначенням. Неодноразові перебудови з відступом від первісного задуму в термінах історико-архітектурної науки оцінюють як спотворений твір.

Історія заснування міста Краснограда іде в глибину століть. Перегортаючи її сторінки ми дізнаємось, що місто з’явилось у 1731 році та було названо Більовською фортецею, вона була однією із шістнадцяти фортець, створених царським урядом у системі оборонних укріплень, так званої Української оборонної лінії, яка простягалась від Дніпра до Сіверського Дінця. Назва цієї фортеці пішла від назви полку солдатів із міста Більова Тульської області, присланих для захисту південних кордонів.  Потім фортеця перетворилася у місто Костянтиноград, яке привільно розкинулось на високому березі тихої річки Берестової. Епоха революційних перемог залишила місту назву Красноград.

В історії міста є багато видатних постатей і одна з них, дуже яскрава та людяна, постать земського лікаря - Роберта Федоровича Шиндлера.

Із спогадів племінниці Р.Ф. Шиндлера Аліни Євгенівни Шоффе стало відомо, що Роберт Федорович Шиндлер народився 15 травня 1858 року в м. Полтаві у сім’ї спадкового провізора, він був нащадком тих німців, яких запросила Катерина ІІ у Росію, як знавців-медиків.

У 1881 закінчив Київський медінститут, поїхав у Молдавію, де протягом п’яти років працював земським лікарем. Після повернення на Полтавщину домагається місця земського лікаря в Костянтиноградському повіті. Вважаючи, що його місце на периферії, відмовився від

Олександрійською лікарнею в м. Києві, куди його запрошували професори Стражеско і Образцов.

Молодий талановитий лікар, повний сил і надій очолює службу охорони здоров’я Костянтиноградського повіту. З перших кроків своєї діяльності Роберт Шиндлер мріє про будівництво лікарні, намагається поставити службу охорони здоров’я повіту на сучасний рівень.

На заваді до здійснення цих задумів стоїть як недостатнє фінансування медицини так і небажання змін.

Однак у 1910 році Р.Ф.Шиндлер добивається дозволу на будівництво повітової лікарні та амбулаторії. Лікарню Роберт Федорович будував за власні кошти та за особистим проектом, адже земство виділило на будівництво мізерні кошти. Будівництво велося добротно та не поспіхом, за переказами до розчину, яким скріплювали цеглу додавали яйця. Лікарня була збудована у готичному стилі, що передбачав сміливі, раціональні та міцні конструкції і форми, що стрімко підіймаються догори. Контролював будівництво сам лікар. Працівникам по завершенню роботи було видано не лише зарплатню, а ще й премію. Зведення лікарні було завершено в 1914 році, який і слід вважати роком народження хірургії в Красноградському районі.

На той час новозбудована лікарня мала хірургічне, терапевтичне, пологове відділення, відділення з дитячими палатами та лабораторію.

У хірургічне відділення лікар Шиндлер привіз із Німеччини новітнє обладнання, у тому числі й рентген-апарат, що на той час був сенсацією. Таким чином, Шиндлер здійснив свою мрію.

Головні риси його характеру: доброта, душевність, чуйність, воля та безстрашність. При всій своїй завантаженості ніколи не відмовляв хворим у наданні невідкладної допомоги, у будинках бідних залишав гроші на ліки і потреби.

Роберт Федорович був досвідченим та висококваліфікованим лікарем. Операції робив на високому професійному рівні, і не тільки порожнинні, а й очні, ЛОР-операції, акушерсько-гінекологічні, судинні на кінцівках. Останні стали темою його дисертації, де він широко описує особистий досвід лікування, профілактики, методи оперативних заходів. Поряд із практичною діяльністю він займався і викладацькою у фельдшерській Костянтиноградській школі.

Після революції, незважаючи на голод і розруху, Шиндлер говорив своїм близьким: «Як добре стало працювати, все, що необхідно для потреб охорони здоров’я, надається радянською владою». Сам же віддав свій будинок під музей в 1918 році і перейшов жити з сім’єю у державну квартиру.

В 1921 році 9 лютого Р.Ф. Шиндлера не стало, помер від висипного тифу, заразившись від хворих. Роберта Федоровича ховало все місто, надворі був чудовий сонячний день ранньої весни. З-під блискучих білих заметів проривалися струмки. Над містом розносився дзвін, дзвонили у всіх церквах – їх було три. Поховали лікаря у склепі на старому міському кладовищі.

На громадському траурному мітингу властями міста було оголошено, що лікарня носитиме ім’я її засновника, що й було зроблено. Табличка з іменем Шиндлера висіла над парадним входом приміщення до 1964 року. Лише у 2005 році пам’ятну дошку було поновлено, а з небуття було повернуто та увіковічено ім’я великої людини, одного із засновників вітчизняної медицини – Роберта Федоровича Шиндлера.

Сьогодні будівля лікарні знаходиться в занедбаному стані. Використовується лише частина приміщення, хоча на середину 70-х років ХХ століття в ньому розташовувалось відділення травматології та хірургії, пологове відділення. Зараз ця будівля, що занесена до Державного реєстру архітектурних пам’яток України більш нагадує «обличчя з порожніми очицями». Чому так сталося? Неодноразово з таким питанням зверталися до головного лікаря Красноградського центральної лікарні О.Колодяжного.

Питання щодо реконструкції даного об’єкту архітектури розглядалося, за словами головного лікаря, на рівні обласної та районної рад. Але все знову зводиться до браку коштів.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка