Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді



Скачати 12.18 Mb.
Сторінка9/61
Дата конвертації14.04.2017
Розмір12.18 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   61

У ЧОМУ СЕНС ЖИТТЯ ЖІНКИ?

Вихованці гуртка «Географи-краєзнавці»

КЗ «Харківська обласна станція юних туристів» Харківської обласної ради, учні Ков’язького НВК Валківської районної ради Харківської області. Керівник Павелко І.В., методист КЗ «Харківська обласна станція юних туристів», керівник гуртка «Географи-краєзнавці»


У чому сенс життя жінки? Багато тисячоліть вважалося, що жінка приходить у цей світ тільки лише для того, щоб вийти заміж, народити дитину і бути тилом для чоловіка. Нічого більшого їй і не потрібно. Зовсім недавно настали нові часи – жінка зайняла практично рівну позицію з чоловіком: вона працює і заробляє, вона займає сильну соціальну позицію, вона розвивається і домагається того, чого хоче.

Але, незважаючи на це, дуже часто самі жінки не знають відповіді на питання: а в чому сенс мого життя? В чому щастя життя? Виявляється, зараз, на початку третього тисячоліття, настав час для нової ери розуміння жіночої сутності: коли вона не просто приставка до чоловіка, коли вона не просто «допущена до роботи», а коли вона може по-справжньому насолоджуватися життям.

Пошук сенсу життя – це складний процес для будь-якої людини, і чоловіка, і жінки. Але саме для жінки, і саме сьогодні, він стає особливо гостро. Це пов’язано з безліччю стереотипів, якими наповнене наше життя. Вони більше заплутують, ніж дають можливість знайти відповідь на питання – в чому ж все-таки сенс життя жінки? Самої звичайної жінки.

Сьогодні дуже багато жінок реалізуються в соціумі, займають успішні посади, приносять свій, дуже важливий внесок в загальну скарбничку. Часто у них більша зарплата і вища посада, ніж у чоловіків в тому ж колективі. Але якщо проаналізувати картину в цілому, то виявиться, що жінці все ж важче даються всі ці досягнення. Більш того, досягають розвитку жінки, як правило, за рахунок дуже хорошої освіти: лише отримавши її, жінка може претендувати на своє місце під сонцем. Наприклад, стати хорошим лікарем, викладачем, журналістом, економістом.

Проте ж, як тільки ми візьмемося аналізувати всі професії загалом, то зауважимо, що жінки в основному займають аж надто низькі позиції і швидше працюють на підхваті у чоловіків. А на різноробочих посадах, в сільському господарстві жінки виконуються дуже важкі роботи, отримуючи при цьому менше, ніж чоловіки. Та й взагалі, перевага на боці чоловіків: відомі політики – майже усі чоловіки, а жінки – лише приголомшливий виняток. І так в кожній галузі – придивившись, можна всюди побачити чоловіків і лише дещицю жінок, які змогли досягти висот.

Тому можна сказати однозначно, що своє високе місце під сонцем жінка заробляє не чим іншим, як власним інтелектом. Те, що чоловікові практично завжди дається легше і простіше, жінці потрібно завоювати довгими роками навчання та вислуги. Але чи щасливі від цього жінки? Навіщо це все їм? Чи можна назвати їх життя радісним від реалізації на роботі? І взагалі, чи в хорошій роботі сенс життя жінки?

Часто жінки, реалізовані на роботі, залишаються на самоті і не мають можливості бути щасливими в особистому житті. А ті, хто і працює, і має сім’ю, часто зашиваються і буквально падають з ніг, адже їх робота ніяк не знімає обов’язків з прибирання, готування, прання, вихованні дітей. Буває й так, що жінка реалізується на роботі, але ця робота не подобається їй і більше в тягар, ніж в радість. Усі справи відкладаються на останній момент, понеділок – найстрашніший і противний день, а від самої думки про звіт і розмову з начальником волосся стає дибки. Невже така робота може бути сенсом життя жінки?

Дитина – все, що потрібно жінці для щастя. Дівчатка люблять возитися з ляльками, а дівчата мріють полюбити, щасливо вийти заміж і народити дитину. А потім багато років віддати своїм дітям: дні і ночі безперервно присвячуючи їм і тільки їм. Так? Або може бути не зовсім, принаймні, для частини жінок? Для дуже багатьох сьогодні дитина стала тільки однією з бажаних реалізацій, і замикати жінку вдома з дітьми – швидше – злочин, насильство над нею.

Може здатися, що сенс життя жінки в чомусь іншому. Наприклад, в чоловікові. Багато хто думає, що жінка повинна присвятити життя своєму чоловікові, забезпечувати йому готову їжу, прати речі, займатися побутом і так далі. Деякі жінки присвячують себе старим батькам або родичам, які потребують догляду. Вони не влаштовують особисте життя, не отримують хорошої освіти, не працюють на роботі, яка приносить задоволення.

Є й такі, які приділяють багато уваги своєму хобі, наприклад, кішкам чи в’язанню, вишивці або красивим роботам handmade. Вони часто не помічають нічого іншого і з головою занурюються в своє захоплення. Але чи повністю щасливі вони? Деякі – так, і це чудово. А інші? Як їм бути? Як їм жити ?

Все складно і в той же час все просто: сенс життя жінки в самому житті! Радісному, щасливому, самодостатньому!
ДУХОВНЕ ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ СУЧАСНОСТІ

Вихованці гуртка «Географи-краєзнавці» КЗ «Харківська обласна станція юних туристів»,

учні Харківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №126 Харківської міської ради

Керівники: Усова О. В., вчитель географії, Мархалюк Н. П., керівник гуртка
В останні роки духовна криза українського суспільства є все більш загрозливою. Низький рівень життя в Україні, безробіття, інфляція, проституція, наркоманія, невизначеність моральних орієнтирів у політиці держави й повсякденному житті супроводжуються духовною деградацією. Школярі втратили духовно-моральні ідеали, що призвело до кардинальної зміни їх ціннісних орієнтацій. Засоби масової інформації мало часу приділяють даній проблемі. На екранах телебачення спостерігається насилля, зброя, сила та повне ігнорування національних традицій у вихованні й освіті підростаючого покоління. Усе це призвело до дискредитації споконвічних норм моралі й падіння рівня духовності молоді. У системі освіти накопичилася низка протиріч, що ускладнює розв’язання обраної проблеми. Необхідно визначити та розробити теоретико-методологічні засади, що сприятимуть духовній самореалізації особистості учня. Тому названа проблема сьогодні є надзвичайно актуальною. Велику увагу проблемі духовності приділяли філософи сучасності: В. Баранівський, Л. Буєва, М. Каган, С. Кримський, В. Мурашов та ін. Розробку психологічних та соціологічних шляхів вирішення даної проблеми здійснювали І. Бех, М. Боришевський, Д. Леонтьєв, Ж. Юзвак. та ін. Серед сучасних педагогів аспект духовності, духовного розвитку знайшов своє втілення в дослідженнях: В. Горащука, І. Карпенка, В. Оржеховської, О. Сухомлинської, Т. Ротерс, Г. Шевченко, П. Щербаня. та ін. В останні роки проблемою розвитку духовності учнівської молоді займалось багато науковців. Вихованню духовності підлітків у сім’ї присвячена робота К. Журби.

Сучасна педагогіка розглядає духовність як особливу характеристику особистості, яка містить її духовні потреби та інтереси. У духовності об’єднуються інтелектуальні й емоційні потенціали особистості, ціннісні орієнтації, моральні настанови, творча діяльність. Духовність розуміється як внутрішня сфера самовизначення людини, її морально-естетичний стан. В педагогічному аспекті духовність визначається як інтегрована властивість особистості, яка виявляється у потребі жити, творити у відповідності з ідеалами істини, добра, краси, як показник людських взаємовідносин, морально-естетичної та громадянської позиції, здібності до співчуття, співпереживання, милосердя.

Духовний розвиток школярів не виокремлюється в якості самостійної мети цілісного навчально - виховного процесу. Тому планування духовного розвитку школярів повинно тісно пов’язуватися з віком, статтю, характером дитини, її фізичними й психологічними особливостями. Тобто особливе, індивідуальне повинно виступати основою розвитку духовності школярів. Слід підкреслити, що духовний розвиток школярів передбачає досягнення мети бути духовно вихованим. Засвоюючи духовні цінності, молоде покоління перетворює їх в зміст власних поглядів, у свій духовний арсенал, виробляє свою власну систему цінностей, ідеалів, поглядів, принципів, норм, переконань. Тому відзначимо, що система оптимізації роботи з розвитку духовності учнів у сучасній школі потребує об’єднання зусиль усіх суб’єктів навчально-виховного процесу, узгодження дій адміністрації, школи, класних керівників, вчителів-прикметників, вихователів груп подовженого дня, керівників секцій, клубів, медичних працівників, бібліотекарів, психолога, за підтримкою батьків. Потрібна мода на здоровий спосіб життя! Пріоритет надається вільному часу, дозвіллю, сім'ї, гедонізму, зростанню споживацьких запитів.

Духовний зв'язок поколінь здійснюється в основному через сім'ю. Учені стверджують, що сім'я бере на себе виховний обов'язок саме в той найвідповідальніший момент, коли відбувається найінтенсивніший розвиток дитини й коли вона найбільшою мірою схильна до наслідування та піддатлива до виховних впливів. Як бачимо, виховна місія сім'ї особлива, тому що саме тут формується характер людини, її ставлення до життя.

Аналіз психолого-педагогічної літератури свідчить, що саме сім'я була, і завжди залишиться найважливішим середовищем формування особистості, головним інститутом виховання, який відповідає не тільки за соціальне відтворення населення, а й за його духовний розвиток, створення певного способу життя.

Проаналізувавши соціальну ситуацію в Україні, ми прийшли до висновку: сьогодні держава не задовольняє основні базові потреби людини: потребу в житті та здоров'ї, в соціальній захищеності, у спілкуванні, у любові та дружбі, у самоповазі й самореалізації тощо. Для багатьох наших співвітчизників загальнолюдські цінності (життя, здоров'я, праця, природа, творчість тощо) не є духовними домінантами. Жахливо, але діти, зростаючи в атмосфері духовного вакууму, гармонійно не розвиваються, ростуть пасивними споживачами суспільних благ.

Звідси витікає необхідність цілеспрямованої копіткої роботи над збереженням і розвитком духовності суспільства та кожної окремої особистості. Але потреба в підвищенні духовності суспільства та особистості об'єктивується не тільки й не стільки зміною форм і способів духовного освоєння дійсності, скільки розвитком та ускладненням соціокультурного досвіду людства.

Виховання дітей - це віддача особливих сил, сил духовних. Людину ми створюємо любов'ю - любов'ю батька до матері і матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в гідність і красу людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де мати і батько по - справжньому люблять один одного і разом з тим люблять і поважають людей. 

Сім'я є тим ядром, яке закладає основу у розвитку та вихованні молодшого школяра. Сім'я відкриває, розширює можливості, потенціал молодшого школяра. Сприятливим для розвитку стають сімейні відносини, що складаються між батьками та їхніми дітьми. Протиріччям сказаного, як не виглядало б це, виступають результати нашого спостереження та аналізу школярів певного віку, в якому можна простежити і негативні моменти, в даному випадку результати діагностики, наочно показують неусвідомленість деяких батьків у виконанні своїх наставницьких функцій, неповне дотримання всього спектру обов'язків, що мають місце, роль в вихованні і право на їх здійснення разом з дітьми. 

Дружнє взаємодія, взаємовплив, надання своєчасної допомоги своїй дитині, усунення все більш і більш виникають в наш час проблем, сімейний пошук шляхів і способів у реалізації всього цього буде чинним ресурсом у вихованні дитини. 

Все це наштовхує нас на те, що роль сім'ї і є головний компонент, без якого не можливі рух вперед, процес зсуву по висхідній лінії, у структурній складової виховання молодшого школяра. Ми можемо стверджувати, що процес виховання дитини даного віку не буде відбуватися без цієї категорії. 

Чумацький промисел на Слобожанщині та його відображення

у пісенній творчості

Войтенко Катерина, вихованка народного фольклорно-етнографічного

колективу «Вербиченька» Нововодолазького БДЮТ,

учениця 9 класу Нововодолазького ліцею. Керівники: Коваль Т.П., відмінник освіти, Коваль О.В., Заслужений працівник культури України, відмінник освіти України

Чумацький промисел українців упродовж ХV ст. – ХІХ ст. стає самобутнім явищем соціально-економічної практики народу. Українські селяни змушені були припиняти звичну хліборобську справу, покидати рідну домівку, розлучатися з сім’ями, запрягати воли і вирушати у далеку дорогу в Крим, до Азовського моря. Чумаки вирушали в дорогу Муравським шляхом – одним із найважливіших стратегічних шляхів ХVІ – ХVІІІ ст. у боротьбі козаків з кримськими і ногайськими татарами під час грабіжницьких наскоків на Лівобережну і Слобідську Україну. Після спорудження в кінці ХVІІ ст. кількох укріплених пунктів, Муравський шлях стає торгівельним шляхом.

На початку ХІХ ст. чумацький промисел стає основним засобом перевезення вантажів в Україні. Це сприяло розвитку економіки сільського господарства зокрема і на Слобожанщині.

У краєзнавчих експедиціях по Слобожанщині вихованцями народного фольклорно-етнографічного колективу «Вербиченька» Нововодолазького будинку дитячої та юнацької творчості зафіксовані свідчення респондентів про існування чумацького промислу.

Сповнені романтикою і різними пригодами походи чумаків висвітлюються у народній творчості, особливо у чумацьких піснях, які збагатили не лише вітчизняну, а й світову культуру.

У чумацьких піснях відображаються традиції української поезії, які виливаються у епічних, ліричних та жартівливих формах. У піснях передані чумацький побут, звичаї, обряди. Вони звучать у життєвому тонусі чумаків, який надає пісням темп і характер: то протяжно-сумовиті, то бадьорі.

Чумацька лірика дуже мелодійна, красива і широка, як безкраї степи, по яких скрипіли вози, ремигали воли і линула пісня.

Ой скриплять вози,

А ярма бряжчать,

А воли ремигають.

Воли ремигають,

А попереду

Та й чумак Грицько

У сопілочку грає.

Й у сопілочку грає.

Та й як він грає,

Та й вимовляє,

Ой шо щастя й немає (с. Прелєсне, Словянський р-н, Донецька обл.).

Досить часто у чумацьких піснях звучать сумні і тривожні мотиви. Це пояснюється довгою розлукою чумака з родиною, великим ризиком, повязаним з небезпечною дорогою.

Ой як із’їхав та й чумак Грицько

Та й на турецьке поле.

Та й на турецьке поле.

Ой обернув же та й чумак Грицько

Та й аж три вози соли (с. Прелєсне, Словянський р-н, Донецька обл.).

Класове розшарування чумацтва відображається у піснях. Серед чумаків були й заможні люди, які наймали собі бідняків. Та у більшості оспівуються бідні чумаки, на яких «не біла сорочка», бо вже «дев’ята неділя, як мати наділа», або «за плечима торбина ще й латана свитина». І працюють такі чумаки-наймити на своїх власників, «чужії вози мажучи та чужії воли пасучи».

Влітку чумаки випасали волів в степах. У цей час треба було заготовити сіно волам на зворотній шлях, адже чумацькі походи тривали по пів року. Бувало, що зима і морози заставали чумаків у дорозі.

Прийшла зіма ще й люті морози.

Нічим волів годувати.

Бере чумак ремінний налигач

Та йде сіно добувати.

Було б тобі, чумаче Макаре,

Та й під возом не лежати.

Було б тобі, чумаче Макаре,

Літом сіно добувати (с. Буймер, Тростянецький р-н, Сумська обл.).

Складні погодні умови спричиняли хвороби, інколи навіть смерть чумаків. Чумак перед смертю благає товаришів поховати його і наказує доглядати його воли. За традицією, чумаків ховали при дорозі або у байраці у тій місцевості, де він помер.



Ой ви чумаки,

Ой ви браття мої,

Як будете воли напувати,

То напійте й мої.

Ой ви чумаки,

Ой ви браття мої,

Як будете воли бічувати,

Підбичуйте й мої (с. Рукшин, Чернівецька обл.).

У піснях трагедія смерті чумака підсилюється тим, що вдома «заплакали малі діти, що батька нема», а без господаря гинуть і його воли.



Як підїхали воли

До середини гори,

А там стали, тяжко зарикали

Та й попадали (с. Рукшин, Чернівецька обл.).

Під час походу до Чорного чи Азовського моря, чумаки зупинялися у слобідських селах. Вони ніколи не забували свого хліборобського начала. Бувало, весною чумаки засівали поля, щоб, повертаючись додому зібрати урожай для годування волів.



А я сію, я й орю,

А я рано з Криму йду.

Да гей, гей, гей, гей!

А я рано з Криму йду (с. Боромля, Тростянецький р-н, Сумська обл.).

За переказами, село Просяне Нововодолазького району Харківської області одержало назву від місцевості, де чумаки сіяли просо, зупиняючись тут по дорозі до Криму. На час їх повернення просо дозрівало. Пізніше на цьому місці виникло село, яке так і назвали – Просяне.

Після виснажливої праці чумаки дозволяли собі заглянути в шинок, випити кварту горілки, розважитись. Такі перипетії чумацького дозвілля, які часто прикро закінчувалися, оспівані в пісенній творчості іноді з гумором, подекуди з іронією.

Гуляв чумак по риночку, гей!

Та й пив чумак горілочку.

Пропив воли, пропив вози,

Пропив ярма ще й занози, -

Все чумацькоє добро (смт Нова Водолага, Харківська обл.).

Як бачимо, чумацькі пісні – унікальне явище в історії світової культури. В них постає образ чумака як людини мужньої, витривалої, вірної товариству, життєлюбної. Чумацькі пісні є предметом гордості української народної творчості.


«ЛЮДЕЙ ОБМАНЮЮТЬ СТТОЛІТТЯМИ». МИКОЛА СЯДРИСТИЙ

Воронцов Олег, учень 6-Б класу Куп’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1

Куп’янської міської ради Харківської області

Керівник: Рябих Світлана Сергіївна, вчитель української мови та літератури
Відомий філософ доби Відродження сказав: «Рослина без коріння всихає, людина без минулого не живе». У XVII столітті, коли європейські митці та науковці почали активно вивчати історичну спадщину своїх народів задля доведення самобутності й оригінальності культури кожного з них, ці слова стали символічними. Сьогодні, у столітті XXI, вони надзвичайно актуальні для українців, бо, напевно, небагато у світі націй, які так погано знають свою історію.

Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.

Вивчати свою історію – саме до цього закликає Микола Сергійович Сядристий – унікальний майстер мікромініатюри, якого знають в усьому світі. Це людина енциклопедичних знань та безкомпромісного мислення. Микола Сядристий – наш славетний земляк, який народився в с.Колісниківка. Художні мініатюри Миколи Сядристого розширюють уявлення про людські можливості, його роботи справляють надзвичайне враження. Проте мікромініатюри – лише одна із граней його таланту. Він не тільки народний художник, він і жорсткий, суворий аналітик історії, історіософ, він і поет, ніжний поет. У молоді роки дуже захоплювався підводним спортом. Досяг найвищих звань, був абсолютним чемпіоном України і членом збірної СРСР, але вже тоді почав займатися тим, чому присвятив фактично все життя, — вивчення марксизму-ленінізму, нацизму і фашизму, технологій захоплення влади, маніпуляцій масами. Вважає себе незалежним істориком і що краще за нього ніхто не знає суті ідеологій соціалізму і комунізму, того, на чому вони трималися, в чому їх міць і в чому їх слабкість. Микола Сергійович переконаний, щоб бути впевненим у правдивості або брехливості промов і праць «вождів», потрібні знання їх першоджерел. Десятки різноманітних видань лежать у нього вдома прямо під ліжком — так, вважає, зручніше, прокинувшись вночі, взяти потрібну роботу для подальшого опрацювання.

Микола Сядристий, за його словами, максималіст: «Або займаюсь чимось серйозно, або не займаюсь. Але коли займаюсь, то завжди хочу бути першим». Тому він не читає вторинних книжок: «Читаю лише документи». Найбільше часу присвятив вивченню технології захоплення влади і системі обману суспільства в різних ідеологіях — фашизмі, нацизмі, комунізмі. «Бо у всі часи людей обдурювала агресивна меншість, використовуючи ті самі прийоми, які застосовували багато століть тому».

«Влада, як і гроші — велика спокуса, — вважає кардинал Любомир Гузар. Але влада — чудовий спосіб служити людям, робити добро, водночас — «небезпечна річ для людей, які є духовно низькими». Може, саме в моралі, порядності та відданості справі треба шукати відповіді на запитання: чому більшість з того, що влада обіцяє, так і залишається благими намірами? У Миколи Сергійовича є своє бачення першооснов такого становища суспільства: «Відповідь проста. Ми й далі живемо, по суті, за радянської влади. Вона лише політично загримувалася. Вчорашні партійні та комсомольські вожді, колишні «відповідальні працівники» не зникли — просто переодяглися в демократичні шати і трансформувалися в нові партії. Це дає змогу контролювати грошові потоки, робити власний бізнес. У роки «прихватизації» більшість директорів підприємств та радгоспів, голів колгоспів стали, по суті, їх одноосібними господарями, скупивши за безцінь акції та майнові сертифікати у своїх працівників.

Влада змінюється, а заможного, щасливого життя для більшості українців чомусь не видно. Вся біда в тому, переконаний Микола Сядристий, що історія нас нічому не вчить, що ми її не знаємо і не робимо відповідних висновків: «Суспільство платить величезні жертви за те, що воно приходить до правильних рішень з великим запізненням. Згодом люди ставлять пам’ятники тим особистостям, до яких вчасно не прислухалися. Ці пам’ятники великим людям нації, які говорили правду при житті, — своєрідна спокута натовпу за свою тупість, яку він виявив тоді, коли треба було прислухатися і приймати виважені рішення. Ще Довженко казав: «У чомусь найважливішому, в чомусь найсуттєвішому ми, українці, народ нікчемний, у нас немає поваги до самих себе. Ми вічні парубки, а Україна наша вічна вдова». Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися. Тарас Шевченко казав: «А ми дивились і мовчали, і мовчки чухали лоби, німії подлії раби». Або ще влучніше: «Ми серцем голі до гола, раби з кокардою на лобі, лакеї в золотій оздобі». Подібні висновки робили Леся Українка та Іван Франко.

Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам'ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.

Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія – це не просто минуле, це його душа. Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   61

Схожі:

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconVіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді

Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconХіі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді
Комунальний заклад «харківська обласна станція юних туристів» харківської обласної ради
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська краєзнавча експедиція учнівської молоді «Моя Батьківщина – Україна» Напрям „Духовна спадщина мого народу ” Пошуково-дослідницька робота
Брат за брата
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconЗакарпатський центр туризму, краєзнавства,екскурсій І спорту учнівської молоді діяльність освітянських музеїв як спосіб формування національної свідомості учнівської молоді ужгород 2017 зміст
Завдання музеїв при закладах освіти на сучасному етапі по формуванню національної свідомості учнівської молоді
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconІсторико-краєзнавча спадщина Івана Крип’якевича
У статті розглядається краєзнавча діяльність відомого історика Івана Крип’якевича в Східній Галичині першої половині ХХ ст. Розглядаються...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconПро підсумки обласного сходження учнівської молоді Львівщини на гору Високий Верх Сколівського району, присвяченого 160-й річниці від дня народження І. Франка
«Львівський обласний Центр краєзнавства, екскурсій І туризму учнівської молоді» (надалі – кз лор лоцкетум) 0 вересня – жовтня 2016...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconВсеукраїнська науково-практична конференція
Вимірності фазового простору на прикладі математичної моделі хімічного реактора 30
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconДержавна служба україни з надзвичайних ситуацій
«Особистість в екстремальних умовах», VІ всеукраїнська науково-практична конференція з міжнародною участю
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді icon15 грудня 2015 року в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику буде проведена науково-практична конференція «Корсунщина в історії України»
Видатні постаті Корсунщини та їх роль у вітчизняній та світовій історії І культурі. Історико-біографічні напрями дослідження історії...
Хі всеукраїнська філософська історико-краєзнавча конференція учнівської молоді iconНовопетрівська зош І-ІІІ ступенів «Соціалізація дітей та учнівської молоді в сучасному освітньому просторі»
...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка