Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом!



Сторінка4/4
Дата конвертації16.03.2018
Розмір0.7 Mb.
1   2   3   4

Змінюватися через покаяння
Ми не раз чули про покаяльний характер Великого посту. В чому сьогодні ми повинні каятися і чому?
– Каятися маємо в тому, що зробили поганого. А щоб це пізнати, ми повинні пізнати самих себе. Слово “покаяння” у грецькій мові – “метаноя”, переміна. Тож маємо перемінитися. А для цього повинні знати свої недоліки, вади, слабкості.

Дуже велика для нас проблема – іспит сумління, чому я так чиню. Часто приходимо до сповіді й розказуємо про гріхи – цього вже не зміниш. Так, ми каємося в тому, що вчинили зло. Але дуже важливо придивлятися, що до цього призвело, застановитися, чому знов і знов я грублю, зриваюся або ж подаю той чи той недобрий приклад.


Час посту і покаяння – це час переміни, аби вже свідомо зустрітися зі святом Воскресіння Христового, яке нас всіх чекає. Це час праці над собою, коли ми зауважуємо щось зле і намагаємося виправити це тут і вже, бо часто відкладаємо на потім, виглядаємо з моря погоди.
Візьмемо, до прикладу, дев’ятиповерховий будинок. Чи можемо відразу вискочити на дев’ятий поверх? Важко навіть з майданчика на майданчик стрибати. Для того маємо сходи. Піднімаємося на одну сходинку – перемінюємо щось у собі, піднімаємося на другу – знову щось у собі перемінюємо і так далі… На кінець життя можемо змінитися, добратися до свого “дев’ятого поверху”.

Не треба ставити під час посту перед собою велику ціль – хочу змінитися. Це неправда, ми не змінимося одразу. Треба подивитися, на що кожен із нас справді спроможний, і змінити це в часі посту. Наступного року ще раз і ще раз. Бо ми доходимо до крайнощів: робимо великі постанови і хочемо дуже багато зробити, а тоді інша крайність – махаємо рукою, бо бачимо, що не можемо цього організувати. Неможливо одразу змінитися, як неможливо, наприклад, вивчити одразу всю шкільну програму.


Що треба зробити? Зменшити ціль – що нам під силу, що в наших можливостях. І це принесе задоволення. Коли я побачу, що можу щось у собі змінити, то матиму бажання змінюватися далі. Маленькі досягнення дуже важливі. Тож маємо починати переміну в собі з малих речей. Христос каже: хто був вір­ний в малому, той буде вірний у великому.
Обов’язок сповідатися у великодньому часі переріс у традицію сповідатися раз на рік. Чи цього досить?
– Як є у нашому повсякденному житті? Щойно забруднили руки, як ідемо одразу їх мити. Ми не миємося раз на рік, а робимо це щодня. Так само має бути і щодо душі: коли “миємо” її раз на рік, вона залишаться брудною цілий рік. І цілий рік ми з тою брудною душею всюди ходимо, з усіма зустрічаємося. Тож така практика сповіді – раз на рік – не дуже змінює людину, так само, як і будь-що, чим займаємося раз на рік.

Маємо постійно працювати над собою. Церква колись сказала, що сповідатися раз на рік – це той мінімум, який ми повинні робити. Але люди сприйняли цей мінімум як норму. Християнин має часто ходити до сповіді. Щонайменше раз на кілька тижнів чи раз на місяць.


Коли людина приходить до сповіді раз на рік з обов’язку, ця сповідь не функціонує, бо людина не може усвідомити, що сталося за рік, не може пам’ятати всіх своїх недоліків, вад, гріхів. Така сповідь не торкає глибоко людину. Тому, якщо ми хочемо дійсно над собою працювати, то не повинні чекати. Навіть коли запізнились у часі Великого посту (бо це тяжко – великі черги), можемо прийти після Пасхи. Так само якщо прийшли в часі Великого посту, не варто чекати наступного Великого посту. Ми ж не будемо цілий рік чекати, щоб умитися чи одежу брудну змінити? Тому повинні частіше приходити до Господа, аби подивитися, як у дзеркало, на самих себе.
Зустріч із Богом
Ще однією складовою посту є молитва. Якою вона має бути? Чи достатньо промовити певний завчений текст? Який найважливіший аспект молитви?
– Найважливіший аспект молитви – зустріч. Як ми з кимось зустрічаємося, нам приємно, аби ця людина була до нас уважна, щоб ми її слухали, а вона нас. Молитва – це зустріч із Богом. Якщо ця зустріч відбувається, то є молитва, якщо ж ні, то нема молитви. Як я прийду до когось, то не буду говорити щось завчене, бо мені скажуть: “Я тебе це не питаю, що ти мені тут городиш?”

Так і перед Богом. Ми маємо прийти такими, як є. Подякувати Йому за все, що сталося, попросити благословення на своє життя, покаятись у чомусь, перепросити за щось. Маємо зустрітись із Богом. А коли промовляємо завчений текст, то не зустрічаємось, а лише формально щось відбуваємо.


І як тут бути? Адже нас змалку вчили певних молитов… Як потрібно молитися?
– Коли ми вчимося якоїсь мови, то заучуємо фрази і тільки згодом починаємо говорити своїми словами. Так і ці завчені молитви вчать нас молитися, допомагають будувати стосунки з Богом.

Маємо вживати ті чи ті молитви, якщо вони відповідають нашим почуттям, допомагають передати наш стан. Якщо важко висловити почуття покаяння, то допоможе нам у цьому п’ятдесятий псалом. Якщо важко висловити почуття віри – то Символ віри. Але ми повинні сказати Богу і щось своє. Господь питав апостола Петра, за кого мають Його люди, а тоді і його самого: “А що ти скажеш?” Так само й нам Він каже: добре, молишся тою молитвою, а що ти особисто хотів би мені сказати?


Тому ще раз кажу: найважливіше в молитві – це зустріч. Бог є особа, я є особа. У своєму повсякденному житті ми зустрічаємося з кимось або не зустрічаємося. До прикладу, я прийшов до когось, про щось говорю з ним, а він мене не слухає, у телевізор дивиться, говорить з кимось, і мені від цього прикро, бо чи я пусте місце? Так само і з Господом: або ця зустріч відбувається, і ми змінюємося, або ні. Бо після кожної зустрічі ми взаємно змінюємося: хтось почув щось від мене, я щось від когось. Кожна зустріч нас змінює і кожна молитва, якщо вона була зустріччю, нас змінює.

Згідно з нашою традицією маємо в часі посту молитву з поклонами. Що стоїть за цим?


– Що є поклони: я показую Богові, що Він – велич, мій сотворитель. Дивлячись на себе, на свої недоліки, вади, падіння, зради, ми хочемо впасти ниць перед Ним. Погляньте, в житті ми маємо друзів, і вони з нами є доти, допоки ми їх не підставимо або вони нас. А Бог завжди з нами дружить, скільки б дурниць ми не наробили, Він нас приймає, Він вірний своїй дружбі. Завжди!
Можемо вчинити багато гріхів, а наш приятель Господь нас приймає. Чому? Бо любить нас. А ми невірні. І коли ми усвідомлюємо свій стан невірності у стосунках з Богом, то бачимо, що ми грішні, лукаві, що ми ніщо перед Богом. Бачачи Божу велич і свою малість, хочемо впасти перед Богом – я порох, я ніщо… І якщо буде таке усвідомлення, тоді цей поклін буде функціонувати, допомагатиме нам змінюватися.

У Церкві ті чи ті речі не просто зовнішні, а мають своє походження, своє джерело, основу. І дуже важливо в часі посту застановитися, чому ми це робимо. Можу сам подумати, можу прочитати, в інтернеті пошукати, порадитися зі священиком…


А скажімо, молитва святого Єфрема Сирійського – чим є вона для нас у часі посту?
– Це есенція покаяння і есенція усвідомлення, хто є Бог і хто є я. “Господи і Владико життя мого…” – це фундамент. Хто є Бог? Той, який є життєдавець. І тоді маємо прохання, щоби Господь допоміг від гріхів звільнитися та чеснотами наповнитися. Це дуже велика тема, про цю молитву я мав торік науки в церкві Єлизавети і Ольги, їх можна знайти в інтернеті.
Не «знати», а «жити»

Що маємо відповісти тим, хто каже: навіщо постити, молитися, додержувати якихось правил?


– Найкращий крок назустріч іншим людям, аби ми як християни були прикладом християнства. Як житимемо тим, що проповідуємо, воно з нас просто сяятиме. Не треба нікому нічого доводити. В народі кажуть: слово промовляє, приклад потягає.

Не потрібно нікого тягти за вуха до Церкви. Так само як Господь нікого не тягне на вірьовці до Царства Небесного. Маємо своїм прикладом показати, у що віримо. Вважаю це найпринциповішим. Ми як християни маємо обов’язок свідчити про Христа. Ісус каже: ідіть, будьте моїми свідками!


Хтось каже: віру в собі маю, все знаю, то нащо мені ті традиції, нащо ходити до церкви?..
– Все в житті динамічне. Якщо прийдете до стоматолога, який закінчив інститут двадцять-тридцять років тому, і він скаже вам, що лікуватиме ваші зуби так, як його тоді вчили… Сядете до нього в крісло? Як хто хоче бути добрим стоматологом, то йде на якісь курси, намагається йти в ногу з часом і технологіями. У такого ціла стіна посвідками і сертифікатами завішана.
Так само і для християн: хтось здобув якийсь свій досвід Бога в певний момент життя. Тому є біда, що деколи люди ростуть фізіологічно, інтелектуально, а поговоривши з ними, бачиш (не осуджую таких!), що їх знання про Бога залишаються на рівні першого класу, на рівні приготування до першої сповіді. Людина залишається таким собі карликом. І якщо вона хоче залишатися такою, то, прошу дуже, ніхто не заперечує.
Погляньте, ким ми є у повсякденні: спілкуємося з людьми, збагачуємося. Щось нам передають, щось ми передаємо. І таке взаємне збагачення дуже важливе. Уявіть собі, що ви закрилися, ізолювалися від світу. Так само життя віри – треба жити у віруючій спільноті, ділитися вірою, зіставляти свою віру, випробовувати її, набиратися досвіду чиєїсь віри. Тільки тоді ми виростаємо. А коли закриваємося, то невідомо яка та наша віра – правильна, неправильна. Віра – це щось живе, що збагачується, доповнюється.
В часі посту маємо багато особливих богослужінь, у яких із них повинні брати участь?
– Брати участь потрібно в будь-яких богослужіннях, які наближають нас до Бога. Бо важливим є не якесь богослужіння, а наша зустріч із Богом.
Владико, що порадите читати в часі посту?
– Святе Писання, а найважливіше Євангеліє – Добру Новину, бо через читання Святого Письма Бог завжди по-новому відкривається нам. Господь має багато що сказати нам, лиш би ми готові були слухати Його. І тому маємо вслухатись у Слово Боже, а не просто читати чим­швидше – стільки-то часу чи стільки-то сторінок. Маємо читати без поспіху, в тиші, розважати над кожним словом. Бо Слово Боже, яке Господь промовив дві тисячі років тому, яке завжди говорив у історії, тепер промовляє до нас. Скільки б ми не читали Писання, воно знову нам щось скаже нового. Тому раджу у Великий піст знайти час для читання Святого Письма. А з інших книг – що кому до душі, що кого наближає до Бога.

Не так важливо багато знати, нове прочитати, почути, як пригадати собі те, що вже знаємо, і тим жити. Бо не в тому сила християнства, що ми знаємо. У часи Христа було багато значно освіченіших людей, які багато знали про Бога, які, як нині б сказали, були богословами. Це були книжники, фарисеї, садукеї. Люди, які знали дуже багато, могли тлумачити Закон. Але були й апостоли, учні Христові – ті, котрі почули Слово Боже і почали ним жити.

Це наша проблема, проблема сучасних людей: ми асоціюємо – от я те й те знаю. Добре, але чи ми тим живемо? І тому час Великого посту – це й час застанови для кожного, чи я живу тим, що знаю. Бо можна вчергове щось прочитати, те, що надихне. Але дуже важливо в малих речах почати бути вірним Богові.
Маємо десять Божих заповідей. Перегляньмо, де ми їх виконуємо, а де ні. Читаючи Святе Письмо, будемо відчувати, що нам близьке до серця, а чого не можемо прийняти. Чому я не можу прийняти Святого Письма? Чому я не годжуся з ним? Чому той чи той уривок не промовляє до мене? Чому я “мертвий”, бо не можу чути Слово Боже? На цьому потрібно зосередитися! З малих речей почати – і тоді великі прийдуть самі по собі.
У випробуваннях останніх місяців ми навчилися молитися за свій народ. Чи не вперше молилися так палко, як молиться мама за хвору дитину. Наскільки важлива молитва за свою державу, свій народ?
– В народі кажуть: поки не загримить, чоловік не перехреститься. Таку маємо людську натуру. Нам здається, що ми самі даємо раду в житті, а коли нам стає тяжко, біжимо до Господа. Які б наші стосунки були з товаришами, приятелями, якби ми бігли до них лише тоді, коли маємо проблеми?
Якщо в нас є живі стосунки з нашим товаришем, то ми завжди ділимося з ним і добром, і бідою. Так і наша молитва – це наші стосунки з Богом. Ми ж за ті попередні роки ніколи не дякували Богові. Ми прибігаємо лише коли важко. Якщо наші стосунки з Богом будуть живі, активні, то це проявиться в нашому житті – чи в скрутній ситуації, коли проситимемо у Бога помочі, а чи в милих, приємних обставинах, коли дякуватимемо Йому, складатимемо благодарення.
Розмовляла Ольга Хворостовська, Львівська Пошта
Івано-Франківські мальтійці подарували маріупольцям польову кухню

4 лютого 2015, Наталя Палій


Команда волонтерів Мальтійської Служби Допомоги з Івано-Франківська повернулася з Маріуполя. 12 осіб працювали 12 днів. На сході залишили обладнану кухню і навчених волонтерів.
В дорогу на Схід

— Наші мальтійці-волонтери — студенти, викладачі, підприємці, бізнесмени. Всі мають освіту «кухар польової кухні», курси першої невідкладної допомоги і реагування при надзвичайних ситуаціях. Всі навички маємо завдяки нашим німецьким партнерам з єпархії Трір, — розповідає керівник Мальтійської Служби Допомоги в Івано-Франківську Роман Яручик. — Крім того команда дуже дружня, працювали разом в таборах, на прощах, на Майдані (107 днів, 400 тисяч порцій страв і понад мільйон чаю). До сьогодні наша кухня ще працює у Києві — центр допомоги тимчасово переселеним на вул. Фролівській. Там зараз працює київський осередок Мальтійської Служби, який якраз згуртувався з числа наших волонтерів у часі Майдану. Вони готують щодня 300-500 порцій зупи плюс чай для біженців.

Приготування приміщення для кухніНа схід їхали мальтійці-франківці двома своїми мікроавтобусами з причепом — польовою кухнею. У команді чотири водії. Як каже Роман Яручик, їхали самі, без особливих пригод, без супроводу, без проблем на блок-постах, без зупинок на ночівлю, змінюючи один одного за кермом.
На запитання: «Якою ж була мета поїздки?», мальтієць відповідає: «Розгортання польової кухні — перед тим повністю розчистили та обладнали завалений склад, праця на кухні — щодня готували 500-700 порцій їжі. Крім того, навчали місцевих волонтерів працювати на польовій кухні, а потім передали кухню і все обладнання місцевій волонтерській спільноті. Кухня та більшість обладнання придбані завдяки нашим німецьким партнерам з єпархії Трір. Транспортні витрати на поїздку, технічні витрати, кошти на продукти забезпечено архиєпархіальним управлінням УГКЦ в Івано-Франківську, за особистої підтримки предстоятеля УГКЦ Святослава та архиєпископа і митрополита Івано-Франківського Володимира.

Готуємо їсти— Враження від поїздки дуже різні, — ділиться Роман Яручик. — Маріуполь на 100% Україна, жодного антиукраїнського вислову ніхто з нас не чув, навпаки, повне сприяння і розуміння ситуації. Люди, як на нас, трохи специфічні, так само, як і ми для них. Але страшно... Постійні жахливі обстріли наших хлопців на блокпостах і на лініях оборони. Обстріл Маріуполя, який побачив весь світ – одна сота від того, як бомблять наших хлопців щодня. Маріуполь дуже сильно захищений нашими військовими. Ми почували себе там досить безпечно. Вся ситуація на сході у руках місцевої влади, напевно, місцевих олігархів. Люди дуже бояться свого «руководства, начальника, провєркі», такий «совок». Але все потрохи змінюється. Загалом, всі наші зусилля тепер мусять бути направлені на схід. Кожен повинен зробити свій маленький крок, жест, вчинок, пожертву, хто що може... Місцевим людям дуже бракує нашої любові і тепла. Трохи нашої уваги і розуміння — і вони відразу розуміють, на який бік ставати.



Івано-франківські мальтійці мають плани на наступні поїздки. «Ми всіма силами будемо підтримувати там кухню. Будемо розгортати інші у проблемних місцях. Для цього нам потрібна допомога, грошові пожертви, пожертви у вигляді продуктів», — розповідає Роман Яручик.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconА сотню вже зустріли небеса…
Шановні учні, вчителі, гості! Сьогодні ми зібрались, щоб у глибокій скорботі низько схилити голови перед пам’яттю Героїв Небесної...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconПочаткова школа Виховні досягнення
Кожній речі — своє місце", "Якщо хочеш бути здоровим — загартовуйся", "Чистота — запорука здоров'я", "Будемо здорові, або Пригоди...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconПочаткова школа Виховні досягнення
Кожній речі — своє місце", "Якщо хочеш бути здоровим — загартовуйся", "Чистота — запорука здоров'я", "Будемо здорові, або Пригоди...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconЗміст виховної діяльності Виховні досягнення
Кожній речі — своє місце", "Якщо хочеш бути здоровим — загартовуйся", "Чистота — запорука здоров'я", "Будемо здорові, або Пригоди...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconТематика змісту виховної діяльності 1 клас Ціннісне ставлення до себе
Кожній речі — своє місце, Якщо хочеш бути здоровим — загартовуйся, Чистота — запорука здоров'я, Будемо здорові, або Пригоди маленьких...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconЛюбов на все життя
Всі, абсолютно всі живущі на Землі мають певні хист, здібності. Але, на превеликий жаль, далеко не кожен чоловік чи жінка реалізовують...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconАктуальність досліджуваної теми полягає в тому, що мистецька спадщини Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах життя українців в різні періоди
Кавалерідзе основана на творах української історії, майже все своє життя митець присвятив висвітленню у своїх кінострічках та скульптурах...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconВін був борцем
Датський критик Георг Брандес говорив, що «треба володіти мужністю, щоб мати талант». Своє життя Шевченко віддав сміливій борьбі...
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! iconТуве Маріка Янсон Капелюх чарівника
Чарівність художнього світу твору. Його персонажі, втілення в них ідей доброти, щирості, сімейних цінностей
Хочеш змінити своє життя? Почни із щирості перед Богом! icon1. Батьківщина в скотта – Ірландія
Все своє життя письменник був хворобливою людиною, але мужньо боровся за здоров я


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка