Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму



Сторінка3/12
Дата конвертації30.12.2019
Розмір4,49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

ЦЕ (мій) ТЕАТР

Вікторія Адаменко

ПИСАТИ ПРО ТЕАТР…

Писати про театр водночас і легко, і важко. Легко, бо одразу спливають в пам’яті враження від побачених за життя п’єс. А важко, бо розумію, що заядлим театралом мене зараз не назвеш.

З роками людину все важче чимось здивувати. Особливо це стосується театру. Якщо в студентські роки похід до театру був чи не щотижневим, то зараз обачливо обираєш спектакль, аби не вважати час у театрі витраченим дарма. І не те, щоб буденщина була більш корисною, просто коли сподівання не виправдані, якось дуже образливо. Наче тебе обдурили.

Особисто для мене театр має декілька складових.

Це, передусім, сама п’єса. І драматург, який цю п’єсу створив.

По-друге, це режисер, який цю п’єсу поставив на сцені.

По-третє, актори, які втілили задум режисера.

Отже, якщо нема п’єси як такої, що б не робили режисер та актори – результату нуль. Приклад тому – спектакль «Четверта сестра» в Молодому театрі в Києві. Уявіть собі: отримала в подарунок на Новий рік квиточки до театру і мріяла про зустріч з прекрасним. Натомість – ледве висиділа першу дію і, дивуючись терплячості й порядності публіки, втекла в антракті. І не тільки я.

А актори, до речі, відпрацьовували свої ролі. І не зміг спектакль врятувати навіть мій улюблений Станіслав Боклан, бо якщо путньої ролі нема, грай не грай, і талант не допоможе. Після таких відвідин мене надовго відвернуло від театру.

Другий варіант. П’єса є. Тут наче вже безпрограшний варіант. Бери собі та грай. І для режисера небагато роботи. Як-от «Фараони» О. Коломійця або «В степах України» О. Корнійчука (Театр на Подолі). До речі, це єдиний твір прорадянського драматурга Олександра Корнійчука, що лишився з його спадщини.

Просто сучасність розставила інші акценти. Колись позитивним був Часник (колгоспник), а зараз героєм сьогодення став Галушка (за приватне господарство). Режисерові тільки й лишалось, що придумати фішку: усі глядачі стали учасниками зборів села, яких нагодували канапками з чорним хлібом та салом. Щось на кшталт передвиборчої гречки. Як зв’язок із сучасністю. А акторська гра була просто звичайнісінькою. Ніяких заявок на геніальність. Актори виконували свою роботу, бо треба ж десь працювати всім випускникам театрального інституту.

От і виходить, що актори – хоч і важлива, але не найголовніша складова для більшості театрів. Хоча ні, є й винятки. Наприклад, Театр одного актора. Є й такий театр у Києві (зараз театр «Актор»).

Спектакль Юрія Щербака «Стіна» про Тараса Шевченка. І одна актриса –Галина Стефанова в ролі Варвари Рєпніної. Роль режисера зведена до мінімуму. І ніяких декорацій. Актор – глядач. Майже дві години без антракту – і пам’ять про ту Варвару на все життя.

Але бувають і щасливі поєднання, три в одному. Таких спектаклів небагато. Один з них – «Тев’є-Тевель» за мотивами оповідань Шолом Алейхема у театрі Франка. Того, хто бачив цей спектакль з великим Богданом Ступкою в головній ролі, можна вважати щасливчиком. Кажуть, що були такі глядачі, які ходили на кожний спектакль, аби побачити, що цього разу втне Ступка, як він по-новому вживатиметься в роль старого єврея. Він завжди був інший, і жодного разу його прихильники не були розчаровані.

У мене є неймовірна історія про цей спектакль.

Одного разу школярка, не балувана театром, потрапила одразу на Ступку-Тевеля (теж не варіант починати знайомство з театром з найкращих спектаклів). Як відомо, Тев’є бідкався, як повидавати заміж своїх незугарних доньок. Так наче перша дія в гуморі та реготі й минула. Далі все було не до сміху. Настільки не до сміху, що одна з дівчаток, що їх учителька повела до театру, якось так непомітно «вдягла» на себе роль Тев’євої доньки і потроху довела себе до психологічного розладу. Без лікування не обійшлося. Ніхто не йняв віри, що почалося все з того злощасного (геніального!) спектаклю. А було все саме так. Слава Богу, все минулося. Дівчинка вже давно мама, але вона точно знає, що таке велика сила мистецтва!

Одразу згадалась сумнозвісна історія про те, як колись в Америці на спектаклі «Отелло» один з глядачів у залі вихопив кольт і застрелив актора, що грав Яго. Їх поховали в одній могилі і написали на надгробку: «Найкращому акторові й найкращому глядачеві».

Інший спектакль, який забути неможливо, і не за п’єсою зовсім. А за мотивами історичного роману у віршах «Берестечко» Ліни Костенко. Це вистава Рівненського театру. Як можна поетичні роздуми над долею України, роздуми Богдана Хмельницького, який переживає свою поразку під Берестечком, зробити спектаклем? Це може здійснити лише талановитий Режисер, але для втілення його ідеї потрібен не менш талановитий Актор.

До речі, цей спектакль отримав і державну нагороду – Шевченківську премію, і народну – статуетку Залізного Мамая.

І хоч минуло вже більше десяти років з дня перегляду, але й досі з’являються мурашки, коли згадую, як був розіп’ятий на хресті поразки той Хмельницький-Петрів.

Щось схоже відчувала і на виставі ТЮГу «СОН» за мотивами сатиричної комедії (читай – поеми) Шевченка. І хоч нагород у цього спектаклю нема, але твердо переконана, що ця режисерська робота заслуговує сьогодні на театральний Оскар.

От як можна віршований твір (тексту ж лише декілька сторінок) поставити на сцені? При всій моїй любові до Шевченка і непоганій уяві – я пас! Тим сильніше враження від спектаклю, бо, знаючи твір майже напам’ять і так само добре знаючи біографію поета, я просто німіла від геніальних режисерських знахідок, яких би вистачило не на один пересічний спектакль. І головне: очі учнів, що сиділи поруч, палали від захвату! Це перший і чи не єдиний спектакль, який справді вартий нашого духовного батька.

От уявіть собі дитячу карусель з кониками по колу. Уявили? Так-от, на сцені саме така карусель, що символізує поетове життя. А навколо неї, як планети навколо Сонця та ще й навколо себе, обертаються герої-символи Шевченкової долі.

Чого варта смерть з косою, що ганяється за дядьком, а він вивертається від неї? Або дівчина з хлопцем, що зв’язані паском, і в шаленому танці або віддаляються, або наближаться один до одного? У тій коловерті і Гоголь зі свічкою на голові (який яскравий символ!), і дівчина – Україна, що на голові тримає церкву-собор (не менш вражаюче!). Там і Катерина з москалем, і покритки, яким у шаленому танці любові покривають голови хустками. Бо не одна ж була така Катерина. Там і Щепкін зі славнозвісним кожухом, і вбрана в чорне Варвара Рєпніна, і три душі-три пташечки, і три ворони з «Великого льоху». А ще – мова! Завдяки спотвореній мові геніально передана спотворена історія! Що вже й казати про сцену «генеральського мордобітія»! І три поета: маленький, юний і зрілий. Отой юний Шевченко – то Тарас (!) Мельничук, що вже полишив це земне життя. І це теж акторська карма – граючи роль, забираєш долю свого героя. (І як тут не згадати Смоктуновського-Гамлета!)

Безумовно, саме Майдан надихнув режисера на створення цього шедевру, бо Шевченко був присутній на ньому. І в процитованих Нігояном рядках, і в прагненні звільнити свою Україну. Тому кадри з Майдану, що транслювались на екрані, лише доповнили актуальність і сучасність Шевченка в нашому житті.

На сцені була велика кількість акторів, і всі вони блискуче втілили задум режисера. Інакше не могло й бути.

Знаєте, деякі мої учні вже по тричі були на цьому спектаклі. Чи це не є показник якості? Будете в Києві – не погребуйте зайти до ТЮЗу на «Сон». Не пожалкуєте.

До речі, саме Театр юного глядача сьогодні вважаю одним з провідних театрів міста. Знаєте, в чім різниця між дорослими і юними глядачами? Дорослі – усі виховані. Терпітимуть і неякісну гру акторів, і такі собі п’єски-одноденки. Покрасуються в театрі, раді з того, що хоч якось розфарбували будні, а назавтра геть забудуть, як називається п’єса і хто автор. А от дітей, та ще й не завжди вихованих, не обдуриш. Вони фальш відчувають одразу. І якщо не цікаво, то ніякий учитель не зможе контролювати дисципліну в залі. Це вам не урок, де можна зробити зауваження.

Як приклад – чотиригодинний спектакль «Місто» за романом Валер’яна Підмогильного. Ясно, що в залі випускники. Ясно, що більшість знайома зі змістом. А от те, що придумав режисер, цього в романі не було. А він просто відтворив епоху. За допомогою кінохроніки, музики, символів. Один з яких – колесо. Спочатку це колесо з лопастями на пароплаві, на якому головний герой пливе до міста. А в кінці воно перетворюється на колесо історії, під лопастями якого один за одним зникають зі сцени як герої, так і автор твору. Це символ репресивної машини сталінізму, яка ковтала всіх талановитих українців, що їх потім назвуть «Розстріляним відродженням». Це був настільки сильний і вражаючий фінал, що перед традиційними оплесками було якесь дивне оніміння зали, бо важко було повертатись до реальності.

А далі – шалені овації, яких не буває в дорослому оточенні. Діти щирі в своєму захопленні і вміють бути вдячними.

Часто згадую свої студентські роки. Як нецікаві лекції прогулювала в театрі (вчилась на вечірньому). На спектакль «За двома зайцями» з Тамарою Яценко в ролі Проні ходила разів з п’ять. Обожнюю її і зараз, але тоді це було настільки геніально, що я навіть не могла дивитись фільм з Кринициною і Борисовим. Тепер можу. Але та роль – незабутня. Тоді ж у Молодіжному (тепер Молодий) театрі йшов і спектакль «Трактирниця» за Гольдоні. Теж декілька разів ходила на нього. Актрису, що грала головну роль, якось дочекалася з квітами після вистави. Дуже хотілося сказати, що вона особлива, що грає прекрасно, що в неї велике майбутнє. Що то молода була – море по коліна. Пізніше цей театр перебрався в інше приміщення, щоправда на тій же вулиці. І от одного разу, вже в цьому часі, вирішила спитати в жіночок-білетерок про ту актрису, вони ж не могли її не знати. А просто я більше її не бачила на сцені цього театру. І що ви думаєте? І почула таке, що краще б цього і не знати: її вбив з ревнощів чоловік!!! Серце ледь не зупинилося від болю! Та вона ж Актриса! Теж історія на кшталт: найкраща актриса і найкращий глядач. Я чомусь упевнена, що він був на її останньому спектаклі. Отака-то доля акторська…

Зараз помічаю, що після кожного спектаклю немовби виставляю оцінку за роботу. Дванадцяток (або п’ятірок) мало. Усе більше 6-7-8. А іноді геть погано. Це як читати книжки. Спочатку читаєш усе, дочитуючи до кінця. Потім можеш покинути на півдорозі. А тепер 20-30 сторінок – і можу не читати далі. Щоб не гаяти часу. Так і з театром. Іду лише на той спектакль, про який пішов розголос, який радять люди, що повністю довіряю їхнім смакам.

Ірина Жук

ТЕАТР


Театр… Буря на тих лічених метрах, де сходяться стихії емоцій. В однойменному романі Моема героїня дійшла висновку, що, може, ті лаштунки і є справжнім життям. Бо де ж іще можливий такий концентрат?

Маски ходять по цій сцені ще з античності, стають більш довершеними. Майорять сюжети. Прокрадаються туди любов та війна, майнові інтриги та зради. Зрештою, Шекспір робить резюме, що весь світ театр, і всі ми актори.

Всі граємо роль. Піддаємось пристрастям, помиляємось. Лишень не так красиво. Не так ефектно падаємо, наші слова не такі влучні. Над цим моментом О’Генрі в одній новелі кепкував: двом чоловікам закортіло випробувати на власних жінках, як же ті поведуть себе у драматичній ситуації. Жінки натомість підставили їх самих.

«Театр одного актора» — так кажуть, коли хтось створює драму з власного життя, а решта вважає, що приводу немає. Все ж так просто і легко виміряти очевидними речами. Тільки театр виводить на сцену потаємне, робить з негативу, з імпульсивних, аморальних вчинків шедевр.

Позолота й велетенські люстри, ошатні тканини й яскраві барви. Штучні світи. Які негарні та смішні ті драми в реальності, і які переконливі на підвищенні та під світлом рампи.

Котре сторіччя поспіль Шекспір витримує експерименти акторів та режисерів? Страшнувато, еге ж, якщо ще й пригадати, що адаптовані ним сюжети існувало задовго перед тим.

Магія. Магія змусити рухатись й приворожувати характер злочинний, з психологічними відхиленнями. Та ще й співчувати йому. Чи просто мистецтво освітлення образу?

Чи, може, то тіні власних демонів встають та аплодують?

Не таргани та інша дрібнота, а тіньові сторони? Ті самі сторони, що стримуються суспільством та кримінальним кодексом, релігією та зобов’язаннями?

Свобода демонів, скутих рампою?

Колись стверджували, що кіно та телебачення вб’ють театр. Що люди переглядатимуть затишно стрічки. Екрани сьогодні досягли досконалості, непорівняної з тодішньою. Але театр живе. У режимі реального часу.

Спектаклі народжують й вмирають, йдуть актори та приходять нові.

Демони лишаються.

Вони безпечні, ті демони. Вони не перетнуть межі. Не вийдуть з кола.

Отелло й дон-жуани не виживають під буденним світлом.

Спробуйте прочитати вголос монолог Гамлета, пишучи звіт. Чи уявити в ролі леді Макбет ту, що за касою супермаркета.

Чому не спрацьовує? Чому прозаїчне має слабкість, чому закохуємось в акторські роботи й розчаровано гортаємо сторінки хроніки їх життя поза сценою?

Може, річ у порожнечі. У тій властивості ставати ніким й давати місце демону. У тому потягу до хаосу попри безпеку. У тому руйнуванні, що може як супроводжувати ріст, так і акомпанувати загибелі.

Театр – це завжди омана. Неіснування, яке фізично поряд. Це те, від чого чистимо своє життя, борячись за правду. За справжнє почуття.

Але це й пам’ять. Як новорічна мішура. Святкове нагадування про скарби.



Відвідуйте театри. Відвідуйте їх тоді, коли надто прісно. Й коли надто гаряче. Всідайтесь у ті крісла, коли бунтують власні демони й печаттю царя Соломона хай буде занавіс. Бо ж електрочайник з вай-фаєм – не лампа з джином. А так хочеться темної сторони сили.


Каталог: wp-content -> themes
wp-content -> Рекомендована література
wp-content -> Зарубіжна література
wp-content -> Бібліотека вищашко ла анотований огляд періодичних видань за 011 рік Випуск київ 2012
wp-content -> Спортивна слава україни (довідково-інформаційний матеріал для лекторсько-просвітницьких груп народних домів про спортсменів Героїв України)
wp-content -> Літературна вікторина Т. Г. Шевченко – великий син України Коли І де народився Т. Г. Шевченко?
wp-content -> Плани практичних занять
wp-content -> Тема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
wp-content -> Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера
themes -> Я буду дуже вдячна всім за найжорсткішу критику, доповнення І запитання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconУроки з курсу "Християнська етика в українській культурі"
Дорога Добра: Посібник для вчителя / Упоряд. Е. В. Бєлкіна, Ю. В. Беззуб, В. П. Руденко – К.: Видавництво – с
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconКонтрольна робота Творчість М. Вороного, Олександра Олеся І варіант Дорога в Казку з твору О. Олеся це символ
Висловіть судження:«Казка життя людства — вимисел чи реальність?»
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconТ. Г. Шевченко-геніальний поет, мислитель, пророк. Життєва дорога поета
Кобзаря. Вчити працювати з додатковими матеріалами, розвивати вміння працювати з мемуарно-художньою літературою
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconВсеукраїнський день бібліотек ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості. Вітаємо всіх, хто прийшов сьогодні на наше спільне свято – свято бібліотек,- цього вічно...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconГригорій Квітка-Основ’яненко Григорій Квітка-Основ'яненко
Через діатез у п'ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconКонкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням
Я народився в Україні, І мені безмежно дорога ця земля. Це І тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconНімецька дорога казок. Маршрут пані Метелиці. Frau Holle Route
Мета: поглибити знання про німецькі народні казки І їх збирачів Якоба І вільгельма Грімм; розвивати інтерес до німецького фольклору...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconПрисвячується 30-річниці аварії на час
Важко знати, що на твоїй з діда- прадіда землі не можна жити. Там дорога, що веде в нікуди…Там спорожнілі будинки з розбитими вікнами...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconІєромонах Роман Василь Шелепко Засновник парафії храму Преображення Господнього в Чорткові Народився: 1969 р. Помер: 2010 р. Біографія ієромонаха Романа Шелепка
Він говорив! Також життя в монастирі було дуже світським І отець Роман страждав через це, що часто монахи довго до ночі дивляться...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconТема уроку. Василь Стус: життя та поезія як дорога болю
Мета уроку: на основі аналізу життєвого та творчого шляху В. Стуса формувати в учнів національну гідність та свідомість, методом...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка