Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму



Сторінка5/12
Дата конвертації30.12.2019
Розмір4,49 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
ЦЕ (мій) ДІМ

Вікторія Адаменко

ХАТА ПІД СТРІХОЮ

А що відчуваєте ви, коли дивитесь на стареньку хатинку під стріхою?

У мене спочатку душа наповнюється теплом, потім чомусь починає щеміти, врешті очі наливаються сльозами – і я розумію, що старію. Адже колись теж був трепет, захват, а ось тепер якісь незримі нитки прив’язують мене все міцніше до тієї хатинки, у якій зросло не одне покоління моїх предків. І всіх українців.

Оте рукотворне диво, оддалік так схоже на білий грибочок, то і є справжня колиска нації, яка виняньчила, вигойдала усіх наших митців: і письменників, і поетів, і художників.

Згадайте хоч Шевченкову, ним же й намальовану (хоч наче яка в тій убогості краса?). Або Довженкову в Сосниці, яка по самі вікна вросла в землю і стала схожа на стареньку білу печерицю. Або Симоненкову на Полтавщині, що збереглася й до сьогодні. Якось довелося там побувати. Стоїть собі, старенька, на семи вітрах історії. Якась самотня, до болю одинока, як і доля нашого вічно молодого лицаря. І хоч доглянута, бо болить усім і досі слово поетове, але, зазирнувши у віконце, опиняєшся вмить у минулому. У тому минулому, де зашифрований генетичний код нації.

Бо раптом здається, що ти саме звідти, що саме та старенька піч зігрівала твоє босоноге дитинство, що саме на тій долівці ти зробив свої перші кроки на землі. Та одразу вир спогадів відносить тебе в бабусину хатину на Поліссі. І саме та долівка чомусь згадується найбільше. Уся всипана запашним зіллям влітку і таким м’яким сіном взимку. І навіть вислів «міцно стояти ногами на землі» у мене асоціюється саме з бабусиною хатою та глиняною долівкою та має свій, особливий, дитяче-уявний сенс: мати своє житло, мати свою хату під стріхою.

Якось непомітно стала визбирувати на безмежних просторах Інтернету українські хатинки. Намальовані митцями, вони вбирали в себе душі художників і оживали. Як-от на полотнах Юрія Камишного. Він завжди малював одну й ту саму хатку, але я не втомлювалася дивитись на неї й лише дивувалась: ну як так можна за допомогою звичайних фарб залишати в них біль, смуток, радість, любов? А на одну як глянула – так і розплакалась. Відчула, що вона помирає, бо немає там вже нікого. І лише потім розгледіла назву: «Сад в цвіту. Мати в могилі. А я п’ю».

Нещодавно прочитала, що Іван Марчук (він входить до сотні найталановитіших художників світу) малює лише українське. Ну от не надихає його інша природа, інші країни. Де тільки не бував, а, повернувшись, малює своє. І стало якось затишніше: я не одна така максималістка у своїй любові.

А ви бачили хатинки Шупляка? То справжні дива! Лелече-мальвовий рай! Наша праматінка земля передає своїм дітям у спадок любов. Якщо цією любов’ю серце наповнюється вщерть, тоді й з’являються такі хатинки-обереги, які захищають усіх, хто просто дивиться на них.

Добре, що любов до рідної землі має різні прояви. Хтось малює оті хатки, а хтось упорядковує музеї зі справжніх. Послухайте екскурсоводів у музеях просто неба. Скільки людей доклали своїх зусиль, щоб з різних куточків України поперевозити (навіть важко уявити, як саме) ці хатки в одне місце! Вони розуміли, що час невпинно летить і наступні покоління вже можуть і не застати таку Україну. Пам’ятаєте, як у Ліни: «І так по крихті, крихті Україна іде з тобою, Боже мій, куди?»

Завжди подумки дякувала їм за це.

Обожнюю музей у Переяславі. Покружляю навколо тих хат якихось пару годин, позазираю в ті віконця, постою в сінях на долівках, помилуюсь мальвами й жоржинами біля плетених тиночків – і немов нап’юся цілющої води. Там живе епоха. Епоха наших предків.

Минулого року почула про презентацію книжки художника Володимира Козюка «Хата під стріхою». 20 років він фотографував, мандруючи Україною, саме хатки під стріхами. 450 світлин увіковічили нашу «вимираючу Атлантиду». 450 світлин, які часом дуже схожі на витвори художників, він лишив нам, українцям, аби не забували, хто ми, якого роду-племені, якої землі діти…

І саме тоді я зрозуміла, що мрії, навіть нездійсненні, все ж таки мають чарівну властивість збуватися. І навіть не мрії, а якість підсвідомі думки на кшталт: а як усе це залишити нащадкам? І поки ті думки у тебе народжуються, хтось, покинувши все, здійснює їх. Так у 90-их рятувала пам'ять про українське Полісся Ліна Костенко. А наступні 20 років це робив на Поділлі Володимир Козюк. Більшості з цих хатин вже не існує, як і тих, що на власні очі бачила Ліна Костенко.

І так довіку. Так має бути. Як там казав наш Довженко:

«Минуле завжди по дорозі в майбутнє».

Тож не забуваймо, що без минулого немає майбутнього.

Ірина Жук

МІСТО

Місто, моє осіннє місто. Вперта бруківка й шерхановий шерхіт асфальту під шинами. Каменепад горіхів та каштанів у районах, що так відрізняються між собою, наче те листя у різних порід. Маленькі держави, що ділять простір, затиснутий у межі світлової реклами. Ті прожилки лавою світлодіодів неонових кольорів ріжуть правічне небо. Ритм. Ритм миготінь, ритм стукотінь. Підбори місцевих завше поспішають, летять, зручна підошва стирається, напівбіг, напівалюр загнаних коней на роботу. Позує модельно взуванка чужих, зупиняється біля кожного артефактного постаменту чи веселої примітності, сповнена значущості самого факту перебування тут, що фіксується – у пам’яті, у фотокадрах.



Заради привілею жити тут стають перед долею навколішки, і тексти, присвячені йому, знаходять мене й за сотні кілометрів. Ці знамениті вулиці, ця площа, перекроєна й перейменована донесхочу. Цей мільйонний потік авто та двоногої комашні на берегах правічної ріки, серед пагорбів, увінчаних церквами й хмарочосами. Місто змінювало владарів та богів, віру та політику, лишаючись, однак, притулком для амбіцій.

Це велетенська сцена для преси. Для зміни ролей. Декорації, де святість стає прозою, а проза буднів набуває історичного вишколу.

Зміни і рух, вихор і надія. Гра і правда. Тут гнали звірів князі, й пишно постають посольства країн. Тут мій предок сидів в окопі поблизу колишніх монастирських володінь, стискаючи гвинтівку. Охоронець від загарбників. Бо саме місто — бар’єр та рубіж. Тут блукають поети, художники змінюють партизан, а найпопулярніший предмет для бесід — комунальники.

Чому я в ньому? Бо я йому належу. Бо це місто з тих, що трощить твої принципи. Заради конкурентності? Виживання? Експерименту? Як можна так неспокійно стояти на такому древньому фундаменті… Йому пасують ті, хто здатен рухатись крізь час і простір. Хто може адаптуватись без страху до блиску й сміятись над матеріальними труднощами.

Вперед — за сонячним зайчиком на боці стиглого каштанчика.

Валерія Вест

НІМЕЦЬКІ КАНІКУЛИ // ГАМБУРГ

Імовірно, в Гамбурзі за весь час було шість ратуш. Передостанню дуже стурбовані жителі підірвали в 1842 році, щоб запобігти поширенню великої пожежі. Не вдалося запобігти. Можна вважати, просто так підірвали…

Але побудували нову. Теж красиву – ще б пак, якщо на неї 55 років витратили.

І ось щорічно в цій самій ратуші проводиться урочиста трапеза Матіаса, на яку запрошують різних дуже почесних гостей.

І це найдавніший у світі святковий обід. Гамбург: місто, в якому красиво поїсти вміють з 1356 року!

А у великій святковій залі там заборонено танцювати, тому що конструкція б не витримала сильних ритмічних коливань.

Найбільше це, напевне, радує тих, кому не доводиться знову і знову натирати безмежний паркет…

А у внутрішньому дворі ратуші знаходиться фонтан, прикрашений статуєю Гігіеї, грецької богині здоров’я. Спочатку туди хотіли поставити статую бога торгівлі Меркурія, адже Гамбург був купецьким містом… Але оскільки купці якраз добряче провинилися, спробувавши замовчати епідемію холери  –  шосту за останні сто років, на секундочку, і що забрала тільки цього разу близько 10 тисяч життів, — то все ж домовилися на Гігіею, щоб надалі не забувати про важливість чистоти.

Наслідки холери були в результаті непоганими: в Гамбурзі перший водний фільтр побудували, напіврозвалені портові квартали з дико вузькими вуличками знесли, уряд змінили…

Річ у тім, що до цього в Гамбурзі важливі пости віддавалися шанованим людям зі зазвичай юридичною освітою, які, звичайно, були вкрай розумні, але зовсім не зналися на областях, у яких повинні були віддавати розпорядження. Так і виходило, що вони часто сідали в калюжу — а точніше, саджали туди городян. Але після епідемії холери, під час якої ці розумні люди наприймали украй нерозумних рішень, як, наприклад, не розповідати нікому про холеру і не робити карантин, принцип вибору на посади вирішили все ж змінити. Тепер вузькоспеціалізовані пости стали займати люди, які розбиралися в тому, що повинні були робити. Цікава система. І як геніально просто! Потрібно б узяти на замітку…

Є в Гамбурзі ще Санкт Петрі, або церква Святого Петра. У ній висить портрет Мартіна Лютера з білим лебедем, а цей лебідь –  відсилання до легендарної фрази Яна Гуса, яку він сказав перед своїм спалюванням за єресь (а насправді він критикував корисливих католиків, що торгують індульгенціями і вимагають підношень) : «Зараз ви спалите гусака, але через сто років з праху народиться лебідь, і він буде вашою погибеллю»! А через сто років справді прийшов Мартін Лютер, великий Реформатор, що утілив ідеї Гуса в життя. Отаке.

А ще в дивовижному місті знаходяться дивовижні руїни церкви Санкт Ніколай, що слугують сумним нагадуванням про операцію Гомора (відсилання усі зрозуміли…☄🔥), під час якої на Гамбург декілька днів підряд скидали бомби в 1943 році. Зараз це місце прикрашають украй цікаві статуї й мозаїки з глибоким змістом, наприклад, «Випробування» (кумедно те, що в німецькій мові випробування й іспит — одне й те саме слово, тому для студента статуя Prüfung, що зображує чоловіка в розпачі, –  особливо іронічна), незвичайне зображення Христа або «Земний Ангел», що є спочатку, як мені здається, трохи лякаючою.

А також саме тут знаходиться Шпайхерштадт, або «місто складів», – найбільший у світі комплекс, протяжністю в 1,5км.

І шикарна набережна теж тут. І найбільше у світі мостів!

А одна з найупізнаваніших пам’яток Гамбурга  –  Філармонія на Ельбі. Цікава будівля зі скла, що наслідує хвилі (хто ще не запам’ятав, Гамбург  – портове місто). Цікава ідея, насправді. Ще й побудована ця філармонія згори на старому складі.

А ще в Гамбурзі є вулиця, що носить цікаву назву Knochenhauerstraße, або «вулиця дробильника кісток». Все ще не вирішила: це більше смішно чи лякає?..

Марія Шийко

МІСЬКІ ЕТЮДИ

Вона якось сказала:

«Я кохаю тебе, о безвиходе, о безмежна свободо!

Дякую за той дощ за вікном.

Чай і йогурт – вечеряю.

Я ненавиджу той страх і той сум, що приносиш.

Не сховатись від них ні на жоднім балконі.

І краще вже сидіти під дощем серед мокрих консервацій і самому бути мокрим, ніж знову намагатися заспокоїти свою душу.

Я сидітиму там, за цими кімнатними дверима, майже на вулиці. Я сидітиму там в тиші і спокої, якого мені так бракує. Якого мені нічого не може дати. Дай мені ж хоч можливість насолодитися ними.

Дай мені ж хоч її».

________________________________________________________________



18.04.18

Вранці все по-іншому. Ти помічаєш те, що проґавив би вдень. Ну і, звісно, кава: для таких кавоманів, як сучасники, життя б закінчилось без кави. Як там говорилось? «Ти обожнюєш те, що тебе невпинно вбиває».

Я тебе обожнювала...

Сонечко вже високо над горизонтом, але всі ще в ліжку, бо потрібно скинути не так ковдру, як подавлені амбіції. Що ти мені на це скажеш?

Тобі буває самотньо? Буває сумно? Буває ж і радісно, чи не так? Ми говоримо про почуття аноніма. Я навіть не впевнена, чи існуєш ти.

Я піду готувати сніданок. Адже з цього починається мій день, день кожного: з кави і сніданку.

Я кохаю тебе, аноніме. Згадуй ці мої необережні слова, коли тобі буде важко.

Гадаю, я вже казала, що завжди поряд для тебе. Скажу ще раз.

А тепер йди – ти вже певно знову кудись запізнюєшся. Так і живемо: люди Великого Міста.

________________________________________________________________

Я завжди буду поряд

Як тобі й обіцяв...

Можливо, я саме той тип людей, які old-romantic, і тоді, я гадаю, мені більше нічого робити в цьому цинічному світі. Тоді в цьому світі для мене більше нічого не залишилось. Тоді тут пусто для мене.

Але я завжди там, звідки люди не можуть зникнути – у тому твоєму чистому серденьку. Ти мене завжди там знайдеш, бо я там завжди є. Так, як ти завжди і хотіла – мати мене десь поруч.

Ось я, тут. Весь твій.

Естетика твоїх почуттів щира й ніжна. Ніщо не зможе перевершити її. Ніщо ніколи не могло перевершити естетику твоїх почуттів, навіть з самого початку, з того часу, коли я тільки was going to know you.

Тож ти можеш бути впевненою: якщо в цьому світі будуть важкі дні для тебе – ти можеш прийти до мене будь-якої миті. Безкоштовно.

Я буду щасливий тільки хоч через те, що ти пам'ятаєш мене.

Бо що є більшим щастям, ніж бути в чиємусь серці навічно? Там, звідки тебе вже ніхто не витягне? Ти колись відчувала схоже?

Ось тобі моя рука, аби триматися, коли буде важко.




ЦЕ (моє) КІНО

Ксенія Єроміна

СИЛЬНА ЖІНКА = СИЛЬНА ГЕРОЇНЯ? СЕРІАЛЬНА ВЕРСІЯ

Частина 1.

За вікном сніг та мороз, 8 березня вже давно минуло, але поговорити про роль жінки однаково хочеться. У буквальному розумінні слова «роль». А саме, йдеться про жінок та їхні долі в знаних на весь світ телесеріалах. Нижче наведено ті, які привернули до себе увагу за останні декілька років. Ця стаття буде складатися з декількох частин. Перша присвячена…

Жінці, що бореться

𝗕𝗜𝗚 𝗟𝗜𝗧𝗧𝗟𝗘 𝗟𝗜𝗘𝗦 – «Велика маленька брехня» (2017 – до сьогодні). Країна – США.

Цей серіал вийшов у 2017 році і складається лише з семи епізодів, але ж яких! Тут знімаються голлівудські актриси, які відомі завдяки своїм визначним доробкам у світі великого кіно, а саме Ніколь Кідман, Різ Візерспун і Лора Дерн. Компанію цим досвідченим леді складають молоді та амбіційні Шейлін Вудлі та Зої Кравітц. Історії абсолютно різних жінок, які сплелися в один вузол із протиріч, страхів та спільної таємниці без терміну придатності. Кожна з яких бореться з різними життєвими обставинами, на які не завжди вдається вплинути. Роль Кідман має пророчий характер у світлі #MeToo й #TimesUp – компаній, які набули широкого розголосу в 2017–2018 роках. Так, акторка грає Селесту Райт, яка страждає від насилля власного чоловіка й не може про це нікому розповісти. Критики високо оцінили майстерність Кідман та нагородили її старання Золотим Глобусом та Еммі.

Окреме задоволення – це музичний супровід кожного епізоду. Ця телеробота була настільки успішною, що було вирішено відзняти ще один сезон. Щоправда, не раніше 2019 року. Як стало відомо, Меріл Стріп приєдналася до касту другого сезону, тож буде цікаво!

𝙁𝙀𝙐𝘿 – «Ворожнеча» (2017 – до сьогодні). Країна – США.

2017 рік був цікавим у контексті міграції актрис із великого кіно в більш «малі телевізійні форми». Так Сьюзан Серендон зійшлася у «Ворожнечі» з Джессікою Ленг, яка вже підкорила сучасне телебачення своєю участю в іншій антології Раяна Мерфі – «Історія американських жахів». Гра актрис не потребує жодних коментарів, їхня «ворожа» хімія на екрані просто дух захоплює. Сюжет базується на реальній історії складних відносин між двома кінодівами свого часу – Джоан Кроуфорд та Бетті Девіс. Дія відбувається під час зйомок фільму «Що сталося з Бебі Джейн?» і розповідає про конкуренцію жінок як на знімальному майданчику, так і в реальному житті. Цікаво, що Серендон та Ленг старші від жінок, яких вони грають. Так, під час зйомок «Що сталося з Бебі Джейн?» у 1962 році Кроуфорд було 58 років, а Девіс – 54 роки. Серендон, що грає Девіс у 2017 році було 70, а Ленг – 67, але це зовсім не завадило їм повністю передати характер, зовнішню схожість, та вдачу своїх героїнь.

Наш час показує, наскільки сильно змінився цей бізнес. Ленг та Серендон блискавично грають своїх героїнь, які в 60-ті роки 20 сторіччя у віці до 60 років уже майже не мали пропозицій щодо нових фільмів. Продюсери вважили їх застарими для головних ролей. Така символічна паралель показує нам, яким жорстким та несправедливим може бути світ до жінки в кіно та житті, і те, як ця кіноіндустрія змінилася сьогодні. Сучасні головні героїні «подорослішали» й дарують свій талант, прикрашаючи його глибиною досвіду.

𝙊𝙐𝙏𝙇𝘼𝙉𝘿𝙀𝙍 – «Чужоземка» (2014 – до сьогодні). Країна – США, Великобританія.

Історико-фантастична драма про жінку на ім’я Клер, що випадково потрапляє з 1945 у 1743 рік. Ця «випадковість» стає можливою завдяки тому, що вона торкається старовинних каменів у Шотландії під назвою 𝘊𝘳𝘢𝘪𝘨𝘩 𝘯𝘢 𝘋𝘶𝘯 (англ.). Насправді, вони не існують, але мають реальний прототип – 𝘊𝘢𝘭𝘭𝘢𝘯𝘪𝘴𝘩 𝘚𝘵𝘢𝘯𝘥𝘪𝘯𝘨 𝘚𝘵𝘰𝘯𝘦𝘴 (англ.).

На сьогоднішній момент уже відзняли 4 сезони, які розповідають про те, як головна героїня виживає в новому для неї світі, бореться зі зневажливим ставленням до жінок того часу та несе свої знання… І знову подорожує. Тут є місце для всього: кохання, зради, війни та крові. На тлі шалених подій тендітна, але сильна духом Клер у виконанні Катріни Балф шукає своє місце в зовсім чужій для неї епосі. Урешті-решт, вона знаходить кохання, яке дається їй нелегко. Кожен сезон вражає своїми прекрасними локаціями – Шотландія, Англія, США, Франція та Ямайка. Кожна сукня Клер – це мистецтво. Якщо чули про цей серіал, але досі не могли подивитися, то зараз саме час! Інколи, він здається занадто відвертим, тож має вікові обмеження.



Частина 2.

Перша частина статті була присвячена жінкам, що борються. Кожна з них робить це заради чогось важливого: життя, кохання, безпеки, місця в суспільстві. Друга частина розповість про панянок, які обіймають високі посади. Тобто про...

Жінок, які керують.

𝙏𝙃𝙀 𝘾𝙍𝙊𝙒𝙉 – «Корона» (2016 – до сьогодні). Країна – Великобританія, США.

Історико-біографічна драма від 𝙉𝙚𝙩𝙛𝙡𝙞𝙭 (хто не любить 𝙉𝙚𝙩𝙛𝙡𝙞𝙭?), у центрі якої перебуває королева Єлизавета ІІ та вся королівська родина. Цікаво, чи дивляться цей серіал у Букінгемському палаці? Роль монархині в перших двох сезонах виконує чарівна Клер Фой. За свою роботу була визнана найкращою акторкою драматичного телесеріалу у 2017 році на премії Золотий Глобус. Яскравим персонажем також є принцеса Маргарет, яка своєю харизмою не поступається королеві. То чого ж вчить глядачів «Корона»”? Незважаючи на свій вік, стать та бажання, Єлизавета стає монархинею після смерті свого батька короля Георга VI. На її плечі лягає велика відповідальність не тільки за Великобританію, а і свою родину, яка залишається майже без уваги матері. Жінка має приймати як складні політичні рішення, так і особисті. Як, наприклад, у ситуації з рідною сестрою, якій вона вимушена відмовити в шлюбі з коханим чоловіком через низку суперечливих причин. Чи легко бути королевою, коли за тобою спостерігає весь світ? Навряд. Чи легко бути гарною сестрою, матір’ю і дружиною, коли ти монарх? Ще важче. Жінка балансує між двох світів і водночас протистоїть могутнім чоловікам у політиці протягом усього свого життя. У неї не завжди це виходить, бо вона теж людина, яка має почуття, страхи та власні бажання.

Зараз королеві Єлизаветі 91 рік і вона й досі на своєму законному місці. Сподіваюся, що серіал будуть знімати ще довго й ми побачимо, як до королівської родини входить інша сильна леді – Меган Маркл. Рекомендую до перегляду!

𝙎𝘾𝘼𝙉𝘿𝘼𝙇 – «Скандал» (2012 – до сьогодні). Країна – США.

Політичний трилер, що фокусується на Олівії Поуп, яка керує власним антикризовим агентством та вирішує різні проблеми своїх клієнтів, серед яких багато людей наближених до справ Білого Дому. Лів (так її називають лише найближчі люди, у тому числі і президент США) дуже сильна, жорстка, іноді навіть безпринципна героїня. Вона майже не дозволяє собі слабкості й немов насіння лузає політичні та особисті кризи своїх «підзахисних». Ця леді має вишуканий стиль і полюбляє пити червоне вино. Здається, що нічого особливого, навіть місцями аж занадто награно, але тут є цікаве «але». Це перший телесеріал за останні 38 років у якому головну роль на американському телебаченні виконує афроамериканка (станом на 2012 рік). Роль виконує Кері Вашингтон, яка відома глядачам великого екрану своєю участю в «Джанґо вільний» і не тільки. Досить визначна подія, чи не так? Барак Обама зізнався на шоу Еллен Дедженерес, що разом із дружиною Мішель дивиться цей телесеріал. Проте він запевняв, що нічого такого в Білому Домі не відбувається й там буває досить нудно, бо багато роботи з паперами. Нудьгувати під час перегляду цього політичного трилера ви точно не будете, звичайно, якщо ви є прихильником даного жанру чи принаймні червоного вина.

𝙏𝙃𝙀 𝙂𝙊𝙊𝘿 𝙒𝙄𝙁𝙀 – «Гарна дружина» (2009 – 2016). Країна – США.

Цей серіал починається як грім серед ясного неба: головна героїня Алісія Флоррік дізнається, що її чоловік Пітер, який обіймає посаду прокурора в окрузі Кук, Іллінойс, звинувачений у сексуальному скандалі. Він потрапляє за ґрати й жінка залишається з двома дітьми підлітками та поганою репутацією свого чоловіка. Ця історія розповідає про складний та неоднозначний шлях, який уже не юна Алісія обирає після цих ганебних подій. Вона розпочинає працювати у юридичній фірмі як молодший партнер, який ледве не каву носить, не має довіри співробітників, і продовжує потерпати від вищезгаданого скандалу. Глядач бачить жінку, яка проходить крізь багато випробувань, повертає свої адвокатські навички після величезної перерви в роботі й будує нове життя. Маленький спойлер – пані адвокат досягне всього, що бажає. Гра Джуліанни Маргуліс відзначена головними нагородами у сфері телебачення. Навіть трішки сумно, що серіал уже давно завершився, але є хороша новина – зараз на екранах з’явилося вже два сезони спін-оффу «Гарної дружини» – «Гарна боротьба». Багато персонажів перейшли в новий серіал, у тому числі головні напарниці Флоррік – Діана Локхарт та Лукка Куїн, ролі яких виконують Крістін Баранскі й Каш Джамбо. До цього сильного жіночого дуету приєдналася Леслі Роуз. Уже чули це ім’я? Звичайно, бо це загибла рудоволоса кохана Джона Сноу з «Гри престолів», яка завжди казала: «Нічого ти не знаєш, Джон Сноу». Спін-офф не менш захоплюючий, тож раджу подивитися всім, хто цікавиться юриспруденцією.



Каталог: wp-content -> themes
wp-content -> Рекомендована література
wp-content -> Зарубіжна література
wp-content -> Бібліотека вищашко ла анотований огляд періодичних видань за 011 рік Випуск київ 2012
wp-content -> Спортивна слава україни (довідково-інформаційний матеріал для лекторсько-просвітницьких груп народних домів про спортсменів Героїв України)
wp-content -> Літературна вікторина Т. Г. Шевченко – великий син України Коли І де народився Т. Г. Шевченко?
wp-content -> Плани практичних занять
wp-content -> Тема. Життєвий І творчий шлях французького письменника Альбера Камю; його філософські та естетичні погляди. А. Камю й екзистенціалізм
wp-content -> Поетика національного міфу в романній творчості Пола Остера
themes -> Я буду дуже вдячна всім за найжорсткішу критику, доповнення І запитання


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconУроки з курсу "Християнська етика в українській культурі"
Дорога Добра: Посібник для вчителя / Упоряд. Е. В. Бєлкіна, Ю. В. Беззуб, В. П. Руденко – К.: Видавництво – с
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconКонтрольна робота Творчість М. Вороного, Олександра Олеся І варіант Дорога в Казку з твору О. Олеся це символ
Висловіть судження:«Казка життя людства — вимисел чи реальність?»
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconТ. Г. Шевченко-геніальний поет, мислитель, пророк. Життєва дорога поета
Кобзаря. Вчити працювати з додатковими матеріалами, розвивати вміння працювати з мемуарно-художньою літературою
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconВсеукраїнський день бібліотек ведучий 1: Премудросте земна, бібліотеко!
Ведучий 1: Доброго дня вам, шановні гості. Вітаємо всіх, хто прийшов сьогодні на наше спільне свято – свято бібліотек,- цього вічно...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconГригорій Квітка-Основ’яненко Григорій Квітка-Основ'яненко
Через діатез у п'ятирічному віці хлопчик осліп. Зір повернувся до нього знов після відвідування Озерянського храму. Юний Квітка побачив...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconКонкурс учнівської творчості, присвячений Шевченківським дням
Я народився в Україні, І мені безмежно дорога ця земля. Це І тарасова гора під Каневом, це край дивовижної природи, край, де колись...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconНімецька дорога казок. Маршрут пані Метелиці. Frau Holle Route
Мета: поглибити знання про німецькі народні казки І їх збирачів Якоба І вільгельма Грімм; розвивати інтерес до німецького фольклору...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconПрисвячується 30-річниці аварії на час
Важко знати, що на твоїй з діда- прадіда землі не можна жити. Там дорога, що веде в нікуди…Там спорожнілі будинки з розбитими вікнами...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconІєромонах Роман Василь Шелепко Засновник парафії храму Преображення Господнього в Чорткові Народився: 1969 р. Помер: 2010 р. Біографія ієромонаха Романа Шелепка
Він говорив! Також життя в монастирі було дуже світським І отець Роман страждав через це, що часто монахи довго до ночі дивляться...
Ходіння босоніж відеопоет дорога до Храму iconТема уроку. Василь Стус: життя та поезія як дорога болю
Мета уроку: на основі аналізу життєвого та творчого шляху В. Стуса формувати в учнів національну гідність та свідомість, методом...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка