Хрестоматія з літературного читання для 3 класу



Сторінка1/4
Дата конвертації03.07.2017
Розмір1.04 Mb.
  1   2   3   4


ХРЕСТОМАТІЯ

з літературного читання

для 3 класу


Пропонована хрестоматія укладена у відповідності до вимог чинної Програми (1-4 кл., 2011 р.). Учитель початкових класів зекономить багато часу при підготовці до уроків літературного читання, адже ця хрестоматія суттєво доповнює діючий підручник з літературного читання за редакцією

В.О. Науменко.


2014 рік

ВСТУП

Хрестоматія доповнює підручник з літературного читання для учнів 3 класу. До неї включені лише твори тих авторів та жанрів, які не ввійшли до чинного на сьогодні підручника за редакцією В.О. Науменко, але передбачених змістовою лінією Програми «Коло читання».

Учителю треба вміти використовувати можливості тексту і можливості дітей для моделювання сприймання і розуміння ними тексту художнього твору . З цією метою в кінці кожного твору подані завдання і запитання, що мають різну педагогічну спрямованість. Так, зокрема, вони зорієнтовані на глибше засвоєння учнями жанрових особливостей художніх творів, збагачення конкретно-чуттєвого досвіду дітей, розвитку творчої діяльності учнів на основі прочитаного тощо.

У хрестоматії подано різні позначення:




з народного джерела

Вірші - загадки


Братики одного віку

мають хатку невелику –

не велика, не мала,

та багато в ній тепла.

***

Прийшла кума із довгим віником



на бесіду із нашим півником,

схопила півня на обід

та й замела мітлою слід.
***

Одного батька і одної матері

дитина, а нікому з них не син.
***

Летіло, як міх,

упало, як сніг,

лопатами ходить,

а ротом їсть.

***


Сірий звір,

гострий зір,

він чатує коло нір.

Хижий чи ледачий, -

спить - і здобич бачить.

***


Цілу зиму міцно пить,

а прокинеться від сну –

зустрічатиме весну.

***


По дорозі стрибає,

у воді плаває.

***

У воді купалась,



а сухою зосталася.

***


Не говорить, не співає,

а коли хто йде,

то господаря сповіщає.

***


Виріс в полі дім,

повно зерна в нім,

стіни позолочені,

ставні заколочені,

На стовпі хитається,

Багатством пишається.

***

Проаналізуйте загадки. Знайдіть відгадки.

Вивчіть кілька загадок напам’ять.


Складіть кілька загадок на різні теми


Акровірші

ХТО ВОНА?

Лиха зима сховається,

А сонечко прогляне,

Сніжок води злякається,

Тихенько тануть стане, -

І здалеку бистренько

Вона до нас прибуде,

Кому – кому любесенько,

А дітям більше буде.



Леонід Глібов

***

Небо спить, мов зайченя,

І маленьке зірченя

Чорну шибку прочиня.



Василь Довжик

***


Хата мною багата.

Людям брат я і друг.

І коли вже я в хаті –

Буде й після навкруг !



Володимир Лучук

ВІРШІ –СКОРОМОВКИ

Сів шпак на шпаківню,

заспівав шпак півню:

- Так, як ти, не вмію я,

ти не вмієш так, як я.

***


Босий хлопець сіно косить.

Роса росить ноги босі.

***

Хитру сороку спіймати морока,



а на сорок сорок сорок морок.

***


Біля броду бусол ходить,

бусленя з собою водить.

***

Бурі бобри брід перебрели,



забули бобри забрати торби.

***


Ходить квочка коло кілочка

Водить діток коло квіток.

***

Бабин біб розвів у дощ,



Буде бабі біб у борщ.

***



  • Читай скоромовки спочатку повільно, потім швидше, ще швидше.

Вивчи кілька скоромовок напам’ять.

___________________________________________


Світ літературних казок

КАЗКИ, ВІРШІ, ОПОВІДАННЯ ЗАРУБІЖНИХ ПИСЬМЕННИКІВ

Божена Немцова

У ЦАРЯ ТРОЯНА ЦАПИНІ ВУХА

Жив колись на світі один цар на ім’я Троян, і були в того царя цапині вуха. Щоразу, коли йому треба було поголитися, кликали нового цирульника, бо жоден із тих, хто приходив голити царя раніше, живий назад уже не вертався. Прийде до нього цирульник - поголити його, а цар і питає, що він у нього бачив. І коли цирульник відповість: «Цапині вуха», - цар тут – таки стинає йому голову.

Настала черга йти старшому майстрові голярської справи, але він прикинувся хворим і замість себе послав свого помічника, молодого ще парубка. З’явився той до царя, а цар і питає, чому не прийшов майстер. Парубок відповів, що мастер захворів. Тоді цар сів і звелів парубкові поголити його.

Голячи царя, парубок, ясна річ, помітив, що в нього цапині вуха, але коли цар запитав, що він у нього бачив, той відповів, що нічого.

Цареві це сподобалось, він дав парубкові дванадцять дукатів і звелів, щоб відтепер приходив голити його тільки він.

Коли парубок повернувся додому, майстер неабияк здивувався, що той лишився живий і здоровий, і запитав, чи поголив він царя.

- Авжеж, поголив, відповів той, показав дукати й сказав, що цар звелів відтепер тільки йому приходити голити його, але про те, що у царя цапині вуха, не прохопився ні словом.

Та врешті-решт ця таємниця почала гнітити парубка, вона так мучила його й не давала спокою, що він почав в’янути й чахнути на очах.

Побачив це майстер і став допитуватися, що його так сушить. Парубок довго відмовчувався. Та потім таки признався майстрові, що він має в своєму серці таємницю, але нікому не сміє її відкрити.

- От якби я зміг її комусь довірити, мені зразу полегшало б , - додав він.

Тоді майстер запропонував йому:

- Довір її мені, я нікому про це не розкажу. А якщо боїшся довірити мені, то довірся священикові. А не хочеш довіритися й священикові, то піди в поле , викопай яму, опусти в неї голову й тричі крикни землі те, що боїшся сказати іншим. Потім яму загорни!

Остання порада парубкові дуже сподобалася, і він негайно подався в поле, викопав яму, опустив у неї голову й тричі прокричав: «У царя Трояна цапині вуха!». Потім швиденько загріб яму й повернувся додому. На серці в нього відразу ж полегшало.

За який час на місці тієї ями виросли три бузинові гілочки, гарні й рівні,як свічки. Вівчарі побачили їх,зрізали дві гілочки і зробили собі з них сопілочки. Але що за диво! Обидві сопілочки, як тільки в них заграли,заговорили людським голосом : «У царя Трояна цапині вуха». Звістка про це швидко рознеслася по всьому колу, й невдовзі сам цар почув, як діти співають: «У царя Трояна цапині вуха!».І тоді він послав по парубка. Той відразу є прийшов до палацу.

- Послухай, голубе, що це ти набрехав про мене людям? – сердито накинувся на нього цар.

Сердешний парубок почав заприсягатися, що він нікому й слова не сказав про те, що бачив у царя . Тоді цар витяг шаблю й хотів стяти йому голову. Парубок упав перед ним навколішки і розповів йому всю правду; бідолаха заприсягався, що він сказав про це тільки землі, але на тому місці виросла бузина, і сопілки, що їх вирізали з неї вівчарі , розказують це всім людям. Сів тоді цар із парубком на коней і поїхали обидва на те місце, щоб переконатися, чи це справді так.

Знайшли вони вже тільки одну-єдину бузинову гілку і цар звелів парубкові вирізати з неї сопілку. Коли той зробив сопілку і заграв на ній, мила сопілка пропищала людським голосом:

- У царя Трояна цапині вуха!

Тільки тепер переконався цар Троян, що на світі нічого не можна приховувати. Він подарував парубкові життя. Відтоді вже всім цирульникам дозволяв голити свою бороду.



***

  • Цирульник, неабияк,заприсягався, навколішки, священикові.

  • Чому жоден цирульник не повертався від царя?

  • Прочитай, як парубкові було важко носити в собі таємницю. Як ти вважаєш, чому?

  • Як хлопець виконав пораду старого майстра?

  • Прочитай, як цар перевіряв правдивість слів парубка. Які слова казки можна вважати її головною думкою?

___________________________________________
Михайло Сладков

Липень


Спека. Ліниво пливуть кучеряві хмари – величезні й таємничі, ніби далекі снігові гори.

Ліниво скачуть сонячні зайчики. Навіть комарам ліньки кусати – чекають на вечір. Давно змовкли відчайдушні жаб’ячі концерти. Але тиші немає!

Заміст жаб тепер чути коників: сюрчать безугавно* в полях та лісах. Та яка там тиша, коли гуркочуть громи, дощ дзвенить на дротах і плеще по листю! Гудуть від бджіл велетенські липи. А лісові галявини пахнуть так, ніби варять на них варення!

Далечінь тремтить і пливе. Пливуть далекі хати й цілі селища. Пливуть, мов казкові кораблі. Ступи в липень, пройди лісами й полями в траві до колін, як у зеленій воді. Середина літа – безтурботний час: відпочивай, грайся насолоджуйся! Хочеш – до річки порибалити, хочеш – до лісу по ягоди чи в туристичний похід із друзями. Відпочивай!

***

Безугавно – безперестанку.


  • Які картини природи постають у твоїй уяві

  • _____________________________________



Самуїл Маршак

Майстер – ламайстер

Я учитись не бажаю,

сам усе чудово знаю.

Столяр я умілий -

майстер свого діла

Я, признатись не люблю

порпаться в дрібницях.

От візьму – буфет зроблю!

Це вам не дурниця.

Я зроблю буфет як слід –

він стоятиме сто літ.

Витешу з ялиці я нові полиці.

Нагорі у вас сервіз

чайний посуд буде.

А під ним – просторий низ,

там поставим блюдо.

Тут середні етажі,

ящички дубові,

в них виделки, і ножі,

і ложки столові.

У моїй столярні

інструменти гарні:

плоскогубці і пила,

ще й сокира немала,

молоток, рубанок

долото, фуганок.

Дошки я приготував.

І даю вам слово:

буде все, що обіцяв,

завтра вдень готове!

Завищала пила,

задзижчала, як бджола.

Йшла, ішла – а далі ні!

Серед дошки стала,

наче в лещата міцні

враз вона попала.

Я вперед її жену,

та ніяк не протягну.

Став назад її виймать –

в пилки зубчики тріщать…

Не вдається щось буфет –

краще збити табурет,

не кривий – пряменький

чистий і гладенький.

Все ж я майстер із майстрів,

від роботи пропотів…

В мене руки вмілі –

знаюсь я в тім ділі!

Раз, два - в деревину.

Три, чотири – по коліну.

В деревину, по коліну,

у стіні пробив щілину.

Топорище – поламав,

а на лобі в мене шрам.

Обійдусь без табурета.

Краще – рама для портрета.

Є портрет у домі

в нас дідової мами.

Та підхожої якраз

не знайшов я рами.

Я гвіздків чимало взяв

І чотири планки,

а на кухні відшукав

клею аж півбанки.

Раму я зроблю в півдня,

дам їй позолоту,

і похвалить вся рідня

цю мою роботу.

Тільки клей – хоч не бери

пересохлий від жари.

В’язкість в нім пропала.

Позбиваю планки я,

щоб ця рамочка моя

добру міцність мала.

Як ударив молотком –

цвях зігнувся черв’яком.

Другий я хотів забить –

він зробивсь дугою вмить.

А як третій цвях забив,

то головку геть скрутив.

- Ну, та й цвяхи! – мовив я. –

Не заб’єш їх прямо! –

І понині ще моя не готова рама…

Ех, журитись не люблю

жодної хвилини!

Я на зиму наколю

скалочок з ялини.

Скалочки колючі,

і тонкі, й горючі,

затріщать, як на пожарі

у старому самоварі.

От як весело горять!

А хлоп’ята цокотять:

- Іди сюди,

в самовар їх клади.

Ти у нас не майстер,

Ти у нас ламайстер.

***


  • Ким себе називає головний герой?

  • Чи це насправді так? Чому?

  • Чи доводилось тобі колись бути в такій ситуації?

_____________________________________

Агнія Барто

Слон


Спати час! Заснув бичок,

ліг в коробку на бочок.

В ліжку вже ведмідь лежить,

тільки слоненя не спить.

Головою все кива,

мов слониху підзива.


Бичок

Іде бичок, хитається

зітхає на ходу:

- Ох кладочка кінчається,

я зараз упаду!

Ведмедик

Впав ведмедик на підлогу,

відірвали в нього… ногу.

Все одно його не кину,

бо для мене він єдиний.


Каченята

Рано, зранку-зранечку

вийшла мама качечка

вчити каченят.

І не втомиться ж учити!

- Ви, качаточка, пливіте

плавно, в ряд.

Хоч синок ще малий,

ще малий,

та сміливо вже поплив,

вже поплив.

- Пливи, пливи,

дитинко,

ти не потонеш,

синку.
Зіна з резини

Купили в магазині

з резини ляльку Зіну,

з резини ляльку Зіну

в корзині я приніс.

Була вона роззява,

ця лялька кучерява,

з корзини долі впала –

в грязюці щоки й ніс.

я вимив у бензині

з резини ляльку Зіну,

я вимив у бензині

ще й пальцем пригрозив:

- Не будь така роззява,

дівчисько кучеряве,

а то нараз відправлю

назад у магазин.

М’ячик


Наша Тася гірко плаче:

упустила в річку м’ячик.

Тихше, Тасечко, не плач:

не потоне в річці м’яч.


Машина

Ні, даремно ми рішили

кошеня катать в машині:

кіт кататися не звик –

повалив машину й втік.
Коник

Коник мій – найкращий в світі,

Як такого не любити!

Причешу йому я хвостик

Та й помчу на ньому в гості.
Літак

Побудуємо літака ми,

політаєм над лісами.

Політаєм над лісами

і повернемось до мами.

***


  • Прочитай виразно вірші.

  • Які з описаних іграшок є у тебе?

  • Які віршики знайомі тобі з дитинства?

  • Вивчи один віршик напам'ять.

Астрід Ліндгрен

«Про Карлсона, що живе на даху»

У місті Стокгольмі, на звичайній собі вулиці, у звичайному собі будинку мешкає звичайна собі родина Сван-тесонів. Це звичайний собі тато, і звичайна собі мама, і троє звичайних собі дітей - Боссе, Бетан і Малий.

- Ба ні, я не звичайний хлопець,- каже Малий.

Але це неправда. Він таки звичайнісінький. Бо хіба мало є на світі семирічних хлопчаків, синьооких, кирпатеньких, з немитими вухами, в завжди подертих на колінах штанцях? Отож, що не кажіть, а Малий - звичайнісінький собі хлопець.

Боссе має п'ятнадцять років, і він любить грати в футбол куди більше, аніж учити уроки. Отже, він теж звичайний собі хлопчисько.

А Бетан чотирнадцять років, і в неї зачіска точнісінько така сама, як у інших звичайних собі дівчаток.

У цілому будинку є тільки одна незвичайна істота - Карлсон, що живе на даху. Так, він живе на даху, і вже саме це вельми незвичайне. Може, в інших краях і трапляється всяка дивина, проте в Стокгольмі майже ніколи не буває, щоб хтось мав справжню хатку на даху. А от Карлсон живе якраз у такій хатці.

Карлсон - кругленький, самовпевнений чоловічок, і до того ж він може літати. В літаках і вертольотах усі люди можуть літати, а ось літати сам собою, крім Карлсона, не вміє ніхто. Досить йому покрутити за ґудзика на животі, приблизно проти пупа, як на спині відразу [265] заводиться хитромудрий моторчик. Поки моторчик розженеться, Карлсон хвильку стоїть спокійно. Та ось моторчик працює на повну силу, і гульк - Карлсон уже здіймається й пливе в повітрі так граційно й поважно, немов якийсь директор, якщо можна уявити собі директора з моторчиком на спині.

Карлсон почуває себе чудово у своїй хатці на даху. Вечорами він сидить на ґаночку, попахкує люлькою і дивиться на зорі. З даху, звичайно, зорі краще видно, аніж з будь-якого іншого місця в будинку, отож і дивно, що так мало людей живе на даху. Але нікому з мешканців будинку й на думку не спадає, що на даху можна жити. Вони навіть не здогадуються, що Карлсон має собі там, нагорі, хатку, бо вона добре схована за великим димарем. А крім того, дорослі зовсім не звертають уваги на такі маленькі хатки, як Карлсонова, навіть коли наткнуться на них.

Якось сажотрус помітив Карлсонову хатку, коли лаштувався чистити димаря, і дуже здивувався.

- Що за лихо? - мовив він сам до себе.- Хатка! Ніхто б не повірив! Хатка на даху! Звідки вона могла тут узятися?

Та потім він почав чистити димаря, зовсім забув про хатку і більше про неї не згадував.

Малий був дуже радий, що познайомився з Карлсо-ном. Як тільки прилітав Карлсон, Малому ставало цікаво й весело. Певне, Карлсонові теж було приємно познайомитися з Малим, бо як-не-як, а жити самому в хатці, що про неї ніхто навіть гадки не має, не дуже [266] ресело. Адже приємно, як хтось гукає: «Гей-гоп, Карлсоне!» - коли ти прилітаєш.

Тому й так сталося, що Карлсон і Малий зустрілись. Був саме один із тих невдалих днів, коли тобі немає ніякої радості з того, що ти Малий, хоч узагалі бути Малим просто чудово. Адже він - улюбленець родини, і всі його навзаводи пестять. Та часом випадають і погані дні. Мама вилаяла його за те, що на штанях знов з'явилась дірка; Бетан сказала: «Мала замурза», а тато розсердився, що він пізно вернувся зі школи.

- Чого ти вештаєшся вулицями? - запитав він. «Вештаєшся вулицями»! Адже тато не знав, що Малий дорогою зустрів собаку. Ласкавого, гарного песика, що обнюхав Малого й помахав хвостом, ніби хотів показати, що він залюбки став би його власним собакою.

Як на Малого, то він миттю забрав би собі пса. Але все лихо в тім, що тато з мамою нізащо не хотіли заводити в хаті пса. А крім того, раптом звідкись з'явилася якась тітка й гукнула:

- Рікі, сюди!

І Малий тоді збагнув, що цей песик ніколи не стане його власним.

- Видно, я довіку не матиму свого собаки,- сумно сказав він. Сьогодні день був страх який поганий.- У вас, мамо, є тато, Боссе й Бетан завжди тримаються разом, тільки я, я не маю нікого.

- Дитино моя, ти ж маєш усіх нас! - мовила мама.

- Де там...- сказав Малий ще сумніше, бо йому раптом справді здалося, що він сам-самісінький у цілому світі.

А втім, він мав принаймні одне - свою кімнату, і туди він подався.

Був чудовий, ясний весняний вечір, і вікно стояло відчинене. Білі фіранки легенько колихалися, наче махали маленьким блідим зіркам, що мерехтіли вгорі на весняному [267] небі. Малий підійшов до вікна й почав дивитися надвір. Він думав про того ласкавого песика і уявляв собі, що той тепер робить. Може, лежить десь на кухні в кошику, і, може, на підлозі біля нього сидить хлопець - не Малий, а якийсь інший хлопець,- гладить його кудлату голову й приказує: «Рікі, ти чудовий песик!»

Малий тяжко зітхнув. Раптом він почув легеньке гудіння. Воно дедалі дужчало, і несподівано повз вікно повільно пролетів товстий чоловічок. Це й був Карлсон, що живе на даху, але ж Малий ще не знав того.

Карлсон тільки зміряв Малого довгим поглядом і полетів собі далі. Він зробив невеличке коло над дахом сусіднього будинку, облетів димар і повернувся назад до вікна. Тепер він додав швидкості і промчав повз Малого, ніби реактивний літак.

Він кілька разів пролетів отак повз вікно, а Малий стояв, принишклий, і очікував, що ж буде далі. Від хвилювання в нього аж мороз пішов по спині, бо не кожного ж дня за вікном літають товсті чоловічки.

Врешті Карлсон уповільнив літ біля самого підвіконня і гукнув:

- Гей-гоп! Можна присісти скраєчку?

- О, прошу,- відповів Малий і докинув: - А що, важко отак літати?

- Тільки не мені,- поважно відповів Карлсон.- Мені все легко, бо я найкращий у світі літун! Проте я не раджу кожному лантухові наслідувати мене.

Малий відчув, що «кожний лантух» його теж стосується, і вирішив ніколи навіть не пробувати літати.

- Як тебе звуть? - спитав Карлсон.

- Малий. Хоч насправді я звусь Сванте Свантесон.

- А мене, уяви собі, на диво звуть Карлсон. Просто Карлсон, і годі. Гей-гоп, Малий!

- Гей-гоп, Карлсоне! - сказав Малий.

- Скільки тобі років? - спитав Карлсон. [268]

- Сім,- відповів Малий.

- Чудово. Підемо далі,- мовив Карлсон.

Він хвацько перекинув через підвіконня свої коротенькі товсті ніжки й опинився в кімнаті.

- А тобі скільки років? - спитав Малий, подумавши, що Карлсон поводиться занадто по-дитячому, як на дорослого дядька.

Мені скільки років? - перепитав Карлсон.- Я чоловік у розквіті сил - оце все, що я можу сказати.

Малий добре не знав, що означає бути чоловіком у розквіті сил. Може, він теж чоловік у розквіті сил і тільки не знає про це? Тому він обережно спитав:

- А в скільки років буває розквіт сил?

- У всі роки,- задоволено відповів Карлсон.- У всі, принаймні, коли йдеться про мене. Я вродливий, розумний і до міри затовстий чоловік у розквіті сил.

Після цього Карлсон дістав із книжкової полички Малого його іграшкову парову машину.

- Давай заведемо її,- мовив він.

- Без тата ніяк не можна,- сказав Малий.- Машину мені дозволяють заводити тільки з татом або з Боссе.

- З татом, з Боссе або з Карлсоном, що живе на даху,- поправив його Карлсон.- Найкращий у світі машиніст - це Карлсон, що живе на даху. Так і передай своєму татові!

Він миттю схопив пляшку з денатуратом, що стояла побіч машини, наповнив спиртівочку й запалив її.

Хоч він був і найкращий в світі машиніст, однак наливав спирт так незграбно, що на книжковій полиці з'явилась ціла калюжа. Вона загорілась, і навколо машини затанцювало веселе блакитне полум'я. Малий злякано крикнув і кинувся до полиці.

- Спокійно, тільки спокійно! - мовив Карлсон і застережливо підняв пухку руку. [269]

Малий не міг сидіти спокійно - адже горіла його по/ лиця! Він схопив ганчірку й погасив полум'я. Там, де гО-ріло, на лакованій полиці залишилися великі негарні плями.

- Глянь, яка стала полиця,- зажурився Малий.- Що скаже мама?

- Дурниці, не варто й згадувати,- мовив Карлсон.- Кілька маленьких плям - це дурниці. Так і передай своїй мамі!

Він уклякнув біля машини, і очі його заблищали.

- Зараз вона запрацює.

І справді, машина скоро почала працювати. «Пах-пах-пах»,- пахкала вона. О, це була найкраща з усіх парових машин, і Карлсон так запишався, ніби сам її винайшов.

- Я мушу перевірити запобіжний клапан,- сказав він і почав завзято крутити якусь ручку.- Завжди може статися лихо, коли не перевіриш запобіжного клапана.

«Пах-пах-пах»,- пахкала машина дедалі швидше й швидше. «Пах-пах-пах». Врешті вона почала задихатися, наче бігла під гору. Очі в Карлсона променіли.

Малого вже перестали турбувати й плями на книжковій полиці, такий він був радий, що має чудову парову машину і що познайомився з найкращим у світі машиністом, який так гарно перевірив запобіжний клапан.

- Оце-то воно, Малий! - вигукнув Карлсон.- Оце-то пах-пах-пах! Найкращий у світі машиніст...

Більше він не встиг Ні-юго сказати, бо раптом почувся страшний луск, і парової машини не стало, лише уламки з неї порозліталися по всій кімнат;

- Вона вибухнула! - захоплено вигукнув Карлсон, ніби це було найкраще, що могла зробити парова машина.- Справді-таки вибухнула! А який луск, ух! [270]

Проте Малий не міг так само радіти, як Карлсон. у нього в очах заблищали сльози.

- Моя машина...- схлипнув він.- 3 неї залишились самі уламки!

- Дурниці, не варто й згадувати,- сказав Карлсон і безжурно махнув пухкенькою ручкою.- Ти собі зможеш узяти нову парову машину.

- Де? - здивувався Малий.

- У мене нагорі. їх там є кілька тисяч.

- Де це в тебе нагорі? - спитав Малий.

- Нагорі, в моїй хатці на даху.

- У тебе є хатка на даху? - перепитав Малий.- І в ній кілька тисяч парових машин?

- Еге ж, принаймні кількасот набереться,- сказав Карлсон.

- О, як би я хотів подивитися на твою хатку! - вигукнув Малий.

Просто важко було повірити: хатка на даху, і в ній живе Карлсон...

- Ти ба, хатка, повна парових машин,- здивувався Малий.- Кількасот машин!

- Ну, я докладно не рахував, скільки їх, але кілька десятків буде,- сказав Карлсон.- Часом вони вибухають, проте десятків зо два ще залишилось.

- І ти даси мені одну машину?

- Ну, звичайно.

- Зараз даси?

- Ні, спочатку мені треба їх трошки оглянути, перевірити запобіжні клапани тощо. Спокійно, тільки спокійно! Днями ти її матимеш.

Малий заходився збирати далі шматки того, що недавно було його паровою машиною.

- Уявляю собі, що скаже тато,- занепокоєно промурмотів він.

Карлсон здивовано звів брови. [271]

- Через машину? То дурниці, не варто й згадувати! Так і передай своєму татові. Я б сам сказав йому це, якби міг ще трохи побути тут і зустрітися з ним. Але мені треба зараз летіти додому, глянути, що там робиться.

- Як гарно, що ти завітав до мене,- сказав Малий.- Хоч парова машина... Ти ще колись прилетиш?

- Спокійно, тільки спокійно! - мовив Карлсон і покрутив ґудзика на животі приблизно проти пупа. Моторчик зачмихав. Карлсон не рухався з місця, чекаючи, поки він добре розженеться. Та ось Карлсон відірвався від підлоги і закружляв по кімнаті.

- Мотор чогось кашляє,- сказав він.- Треба буде залетіти до майстерні, щоб його там змастили. Звичайно, я й сам міг би змастити, адже я найкращий у світі моторист. Та все часу немає... Ні, мабуть, таки загляну до майстерні.

Малий теж подумав, що так буде найкраще.

Карлсон вилетів у відчинене вікно. Його маленька товста постать чітко вимальовувалася на тлі весняного зоряного неба.

- Гей-гоп, Малий! - гукнув він, помахав пухкенькою ручкою і полетів.

 

Борис Заходер

Прикрість собаки.

Собака радий – узяли на дачу!

Псує одна прикрість радість собачу:

собаці, хоч трішки, але ж – дошкуляє,

що дачу високий паркан обступає:

якби не огидний паркан цей довкола,

то з кішками інша була б і розмова.



Переклад А. Присяжнюка

____________________________________

Янка Купала

(Уривок з поеми «Тарасова доля»)

Народився на світ білий

і Тарас у путах,

а не легко, ой братове,

змалу буть закутим!

Я так само чорні пута

ніс при государі,

спопелив би ту годину,

якби міг, в пожарі!

Переклад Максима Рильського

***

З ким себе порівнює поет Янка Купала

Моя наука

Не дав мені Бог книжну мудрість вивчати

Мій батько й не бачив розкошів таких.

Слова білоруські дала мені мати,

Пісні білоруські вивча я без книг.

На самій зорі моїх днів невеселих

Мене білоруська ростила земля,

І прислухався до гомону в селах

І пильно вдивлявся у рідні поля.

І душу красоти землі окриляли,

Під небо блакитне злітала вона,

Веселки її променисті купали,

І стала душа як веселка – весна.

Переклад Максима Рильського

***


З чого видно, що поет ставиться з любов’ю до рідної землі?
Джанні Родарі

Шоколадна дорога

Одного разу троє братів з Барлетти подалися в мандри. Йшли вони, йшли та й натрапили на гладісіньку коричневу дорогу.

- Що воно таке?- запитав перший.

- Це не дерево, - сказав другий.

- Це не вугілля, - сказав третій.

Щоб дізнатися, з чого дорога, всі троє стали навколішки й лизнули її. Аж виявилося, що то шоколад! Дорога була з шоколаду! Почали вони його їсти. Настав вечір, а брати все їдять та їдять шоколадну дорогу, аж поки залишився тільки маленький клаптик. Не стало ні шоколаду, ні дороги.

- Що ж то робити? На щастя, стрівся їм селянин, що вертався на возі з поля.

- Я одвезу вас додому, - мовив він.

І привіз їх у Барлетту, аж під самісіньку їхню хату. Злізли брати, дивляться, а віз увесь із печива. Не довго думаючи, взялися вони до воза, і за хвилину не лишилось ні коліс, ані голобель*.

Нікому в Барлетті, ще зроду так не щастило, як тим братам, і навряд чи колись пощастить.

***


Голоблі – жердини, прикріплені до передньої частини воза.

Барлетки, мандри, гладісіньку, навколішки

Куди подалися брати?

Що з ними трапилось в дорозі?


_________________________________

Каталог: Files -> downloadcenter
downloadcenter -> Наталія звольська
downloadcenter -> Перекази І легенди Звягельщини
downloadcenter -> Уроках читання. Презентація творчих знахідок учителів молодших класів. Тема уроку: Літературні казки про тварин. Іван Франко «Лисичка і Журавель»
downloadcenter -> Методичні рекомендації до проведення заходів оформлення експозицій книжково-журнальних виставок Тема бесіди для учнів старших класів
downloadcenter -> До Антології увійшли поетичні та прозові твори письменників міста Катеринослава – Січеслава – Дніпропетровська, написані для дітей І про дітей, для юнацтва І про юнацтво за період 1883-2012 рр
downloadcenter -> Сценарій за іншими джерелами Методичні рекомендації до проведення заходів


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4

Схожі:

Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconДо підручника з літературного читання за редакцією В. О. Науменко 2014 рік Хрестоматія з літературного читання
Уклала вчитель початкових класів Містковицької сзш I-III ступенів, Самбірського району
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу icon3 класу ( додаток до підручника О. Я. Савченко) 2014р. Мних Марія Миколаївна
Вона доповнює підручник О. Я. Савченко «Літературне читання» для класу. При підготовці до уроків літературного читання у класі з...
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconДручником В. Науменко
За підручником В. Науменко «Перлинка» (книга з літературного читання). Додаток до підручника «Літературне читання» для 3 класу, Київ,...
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconХрестоматія
А. В. Ятищук учитель-методист зош №29 м. Тернополя Хрестоматія до уроків позакласного читання. Світова література. 6 клас
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconДержавний стандарт початкової загальної освіти. Тема вивчається у ІІ семестрі 2 класу
Урок літературного читання розроблено згідно з чинною програмою навчального предмета «Літературне читання» для 2 класу загальноосвітніх...
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconХрестоматі я з літературного читання для 2 класу
А що? Не скажете швидко ? Спотикаєтесь ? А мені одна волинська дівчинка так швидко говорила, мов чечіточка цвірінькала
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconХрестоматі я з літературного читання для 2 класу 2013
Укл.: Білоус Г. В., Бодак І. М., Дацишин О.І., Климкович А. Я., Коваль І. Р., Колодницька О. М., Матулка О. П., Штереб С. С / За...
Хрестоматія з літературного читання для 3 класу iconКонспект уроку з літературного читання для 2 класу Описи природи у поезіях Т. Г. Шевченка
Мета: ключові компетентності: вміння вчитися(оцінювати результат своєї роботи);загальнокультурна(сприймає духовні І моральні основи...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка