Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій



Сторінка1/5
Дата конвертації09.09.2017
Розмір0.62 Mb.
  1   2   3   4   5
    Навігація по даній сторінці:
  • Твори


ХТО Є ХТО В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ

ТА АМЕРИКАНСЬКІЙ ПОЛІТОЛОГІЇ

(малий політологічний словник)

АВГУСТИН АВРЕЛІЙ (354-430) – християнський теолог і філософ, визнаний в католицизмі святим. Нар. у Тагасті, в Півн. Африці. Батько його – римлянин, мати – християнка Мошка, канонізова­на пізніше католицькою церквою. Після школи навчався спочатку в Карфагені, пізніше в Римі, Мі­лані. У філософському розвитку пройшов значну еволюцію – від захоплення маніхейством до ске­птицизму, неоплатонізму, а від­так і до християнства. У 387 р. прийняв хрещення, після чого не­забаром назавжди оселився в Аф­риці. В 395 р. обраний єписко­пом Гіппону. Керував ідейною боротьбою християнської церк­ви з єретиками-донатистами і єретиками-пелагіанами. Після смерті був перепохований з о. Сардінії в базиліку святого Пет­ра в Павії. А. – автор ряду творів, серед яких “Сповідь” (бл. 400), “Про град Божий” (413-426). Вважається, що центральним пи­танням творчості Августина бу­ло питання про людину: хто во­на є, як їй жити? Саме про це йдеться у “Сповіді”. Будучи вчи­телем, дійшов до висновку, що потрібно застосувати цикл гре­ко-римської школи до християн­ського світорозуміння Тоді замість грец. полісу, як людської частинки всесвіту постає мікрос­віт: життя людської душі як ві­дображення біблейського всесві­ту, визначеного Богом ходу сві­тових історичних подій. Саме та­ке розуміння історії і описане у творі “Про град Божий”. Конце­пція історії А. була оптимістич­ною. Оскільки життя світу до­цільне, то траєкторія руху істо­рії оптимістично визначена. Цей рух йде від смерті до життя, від зла до блага, від держави земної до держави Божої, небесної. Або ще: від сьогодення (минулого) до майбутнього, шлях до якого – че­рез Церкву і за допомогою Цер­кви (за допомогою, насамперед, богослов’я, теології як навчаль­них предметів). Тому, захоплен­ня вестготами Риму (“держави земної”), грішного, поганського, не збіг обставин, а закономірний результат історичного розвитку. Поганській Римській імперії він протиставив “град Божий” – християнську общину, об’єднану любов’ю до Бога, християнськи­ми доброчесностями, Церкву, як спільноту вибраних душ. Тому людська історія – це безперерв­на боротьба темних і світлих сил, поганства і християнства. У зв’я­зку з цим, засуджуючи насильство, як таке, А. визнавав його не­обхідність. Адже влада завжди опікує, турбує. У творі “Про град Божий” він писав: “Правлять ті, які піклуються, як чоловік – жін­кою, батьки – дітьми, папи – ра­бами. Підкоряються ж ті, про яких піклуються, як жінки – чо­ловікам, діти – батькам, раби – панам”. А. мислив не прямолі­нійно, а щось на зразок палахко­тіння полум’я, яке то яскраво розпалюється, то затихає перед тим, як перетворитися в багаття. Тобто, це мислення Вчителя, який ще Сам вчиться: “Що я роз­умію, тому я вірю; але не все, чо­му я вірю, я розумію. Все, що я розумію це і знаю, але не все те знаю, чому вірю... Тому, хоча ба­гатьох предметів я не можу зна­ти, я все ж знаю, як корисно їм вірити.”

Твори: Творення Блаженного Августина, Епископа Иппонийско­го. Киев, 1901-1912 Ч. 1-7; Испо­ведь. М., 1992.

АКВІНСЬКИЙ ТОМА (1224-1274) – філософ і теолог, засновник то­мізму. Нар. в Акуіно (Італія) в графській родині, виховувався і навчався в бенедиктинському мо­настирі Монте-Кассіно. У 1244 р. вступив до ордену домінікан­ців. Викладав в ун-тах Італії, Франції, з 1257 р. – доктор тео­логії. Основні твори – “Сума те­ології” (не закін.), “Про пануван­ня владик” та ін. А. намагався дати філософське обгрунтування католицизму, помирити віру з знаннями, осмислити спадщину Арістотеля. Опрацював вчення про закони, їх види та суборди­націю. Він теологізував розумін­ня права, першою його відмінні­стю визнав вічне право, його про­явом – природне право(поняття якого і обгрунтували стоїки). Конкретизацією природного пра­ва є людське право, що перебу­ває у постійних змінах. У свою чергу людське право розпадаєть­ся на загальнонародне право і по­зитивне, громадянське право, що діє в конкретній державі. Запо­зичив у Арістотеля ідею про лю­дину, як суспільну (політ.) істо­ту. а також те, що держава, як ціле, логічно випереджує індиві­дів, що її складають, а благо дер­жави важливіше блага його гро­мадян. На цій основі обгрунту­вав розуміння сус-ва, як органіч­ного цілого. Органіцизм А. наб­рав форми ієрархізованих уяв про суспільне ціле. Все повинно підпорядковуватися цьому ціло­му, яким має правити вибрана меншість, зокрема служителі церкви. Тому не лише церква, але й держава становлять собою Бо­жі усталення. Державність є не­обхідною, без неї неможливе ре­альне життя людини. На чолі держави стоїть світська влада, од­нак вона вторинна. Оскільки світ збудований на основі ієрархічно­сті, а на чолі цього порядку стоїть Бог, то всі види влади на землі є від Бога. Головним завданням держ. влади є сприяння держ. благу, збереженню миру та спра­ведливості в сус-ві. Церковна влада, вважав він, є вищого за мо­наршу, яка є (за Арістотелем) кращою з п’яти форм держ. вла­ди. Разом з тим, народ має право скинути владу несправедливого й жорстокого монарха, якщо він посягає на права церкви. Після смерті А. отримав титул “ангел­ьського доктора”, а також “все­загального наставника” і “князя схоластів”. Був канонізований в XIV ст., у 1567 р. – визнаний “п’ятим вчителем церкви”, а в 1879 р. папою Левом XIII його вчення було визнано “єдиною іс­тинною філософією католициз­му” і стало основою неотомізму.

Твори: Sancti Tommaso d’Aquino. Scritti politicі. Bologna, 1946.

БАБЕФ ГРАКХ (1760-1797) – франц. політ діяч. Пар. у бідній родині, працював на різних ро­ботах, перед революцією 1789 р. почав упорядковувати феодальні архіви. Допомагав бідноті, вів пропагандистську роботу, ви­ступаючи за республіку. За фальшивим звинуваченням був засуджений на довголітнє ув’яз­нення. У 1792-1793 рр. він став називати себе Каміллом-Гракхом і добивався перегляду свого вироку, що вдалося лише в 1794 р. Восени того ж року Б. знову у в’язниці, виходить з неї лише на півроку і за участь у створенні таємної організації “Змова рівних” навесні 1796 р. його знову ув’язнюють. На суді Б. як головного організатора змови засудили до страти. Свої погляди Б. виклав у промовах та статтях що були опубліковані в створеній ним г-ті “Трибун народу”. Спираючись на Мореллі, він виступав як борець за новий суспільний лад. Однак, якщо Мореллі вважав, що такий лад (первісного комунізму) вже існував і треба боротися за його повернення, то Б. заперечував таку тезу і закликав до боротьби за наступний комуністичний лад, що буде результатом праці.

Розуму, довголітньої праці та роздумів. Такий лад відпо­відатиме природному станові первісних людей та природньому праву, що повинні бути ще завойовані у тривалій боротьбі з експлуататорами. Отже, Б. ви­ступив з вимогою активної політ. боротьби, яка вже велася раніше “між плебеями і патриціями, між бідними і багатими”, і яка має тривати аж до перемоги. Б. вважав, що Франц. революція – це останній епізод у цій вічній боротьбі. Проте загибель Ро­бесп’єра повернула революцію назад. “Вона не доведена до кінця..., її необхідно продовжити аж до того моменту доки не переможе природне право, тобто право народу, право бідних проти багатих, справжня рівність, спільність майна, суспільне виробництво і споживання” – писав Б. Керівництво “Змови рівних” на чолі з Б. підготувало документ – “Акт про повстання”, що дає нам уяву про інші аспекти його поглядів. У ньому вка­зувалося, що повстання потрібно провести з метою відновлення конституції 1793 р. Народні маси повинні захопити всі урядові установи, придушити опір при­бічників тиранії, арештувати Директорію, чл. Ради. Все майно емігрантів, змовників та інших ворогів народу мало бути негайно конфісковане, народ отримував права вселятися у помешкання “ворогів”, повернути відразу все майно, закладене у ломбардах, Виступаючи за відновлення кон­ституції, Б. і його прибічники – бабувісти, однак, не передбачали впроваджувати конституцію в життя. Вони вважали, що у перехідний період влада повинна перейти в руки тимчасового революційного уряду – револю­ційної диктатури “Національних зборів”, які не обиралися, а проголошувалися безпосередньо в процесі повстання його учас­никами. В збори повинні були увійти всі віддані революції і мудрі громадяни. Окрім того, сама конституція 1793 р. теж мала зазнати змін, у першу чергу з питання власності. Б. був послідовником не Руссо, а Мореллі, тому він виступав не за зрівняння, а за ліквідацію власності, “ліквідацію будь-якої відмінності між людьми окрім відмінностей у віці і статі”. Усі повинні займатись корисною працею, як от землеробством, тваринництвом, рибальством, мореплавством, у машинному і ручному виробництві, роздрібній торгівлі, транспорті, війську, викладанні і науці. Усіх інших не вважали громадянами-патрі­отами, вони мали отримати статус чужоземців, позбавлялися прав носити зброю та брати участь у суспільному житті, мали перебувати під адміністративним наглядом доти, доки не доведуть своєї лояльності до влади і не стануть чл. Національної об­щини. Саме ця община мала бути власником усього національного майна, яким усі разом можуть користуватися, так, щоб не було дуже багатих і дуже бідних, щоби були всі однакові і жили в “чесному середньому достатку”. Передбачалося, що чл. общини не мали би права займатися торгів­лею. Гроші в общині ліквідовува­лись. Вступати до неї можна було добровільно-примусово, тобто не чл. общини обкладалися вели­кими податками, не мали політ. прав. Усе майно приватних осіб по смерті мало переходити до Національної громади. Принци­пом ідеальної республіки-гро­мади, на думку Б., мав стати імператив: “забороняється все, що не може бути надане кож­ному”. Рівність мала бути в усьому – одязі, житлі, побуті. Передбачалося, що буде впро­ваджена примусова праця для ворогів народу та не згідних з режимом влади. Отаким мало стати царство “суворої рівності” на думку Б. Його проекти суспіль­ного ладу і порядку вирішили втілити у життя через століття інші комуністи в далекій від Франції країні...

Твори: Бабеф Г. Сочинения. В 4-х т. М., 1975-1977.

БАКУНІН МИХАЙЛО ОЛЕК­САНДРОВИЧ (1814-1876) – рос. теоретик анархізму. Нар. в родині дрібномаєтних дворян, навчався у Петерб. артиле­рійському училищі. Вийшовши у відставку займався самоосві­тою, в т.ч. в Москві, Берліні, Цю­ріху. На початку 40-х рр. на ос­нові звинувачень швейцар. полі­ції царський уряд заочно позба­вив Б. дворянського звання, всіх прав і засудив до заслання в Си­бір. На Празькому слов’янсько­му конгресі 1848 р. Б. висунув проект створення великої де­мокр. слов’янської імперії зі сто­лицею у Константинополі, брав ак­тивну участь у Празькому, Дре­зденському повстаннях. У 1849 р. був заарештований і протягом двох років двічі засуджений до страти, яку було замінено на довічне ув’язнення, відтак був пе­реданий царській поліції. З 1851 р. відбував покарання спочат­ку в Петропавловській, а потім Шліссельбургській фортецях. Там він написав відому “Спо­відь” Миколі І. В ній Б. зазна­чав, що “палко кохав” царя в мо­лодості, визнавав різні свої про­вини перед царем, Росією, за які заслуговує “жорстокої страти”. Б. писав: “дякуючи Богу, який зупинив мене вчасно на широ­кій дорозі до всіх злочинів..., я опинився у Петропавловській фортеці, і дай Бог всякому віль­ному чоловікові знайти такого доброго, такого гуманного на­чальника, якого я знайшов тут на своє велике щастя!” Б. щиро каявся: “Я – великий злочинець і не заслуговую на помилуван­ня” та дякував долі, яка звільни­ла його з чім. рук, “для того щоб передати... в батьківські руки Ва­шої імператорської величності”. Однак сповідь не допомогла, ли­ше наступний цар замінив фор­тецю на заслання в Сибір, звід­ки Б. при поблажливості своїх впливових родичів зумів втекти. Наприкінці 1861 р. він вже в Лондоні, де починає співпрацю­вати в г-ті “Колокол”. Його ста­тті сповнені революційної рішу­чості. Рушійну силу революції він убачав в сільській бідноті, а розбій був лише стихійною фор­мою крайнього протесту проти держави. У 1864-1867 рр. Б. уже в Італії, там він робить наступ­ний крок в опрацюванні власної концепції. Всі зусилля потрібно віддати тепер боротьбі з релігією, вважав він. Любов до Бога Б. хо­тів замінити любов’ю до люди­ни. Революція повинна отрима­ти місцеву основу, вона має ви­бухнути по всій країні, в ній ма­ють взяти участь всі – до ста­рих, дітей і жінок включно. Ре­волюція повинна “початися з зруйнування всіх організацій і ус­танов: церков, парламентів, судів, адміністративних органів, армій, банків, університетів...” Це приз­веде до того, що держава це змо­же оплачувати свої борги, розва­литься, тоді общини повинні виб­рати своїх вождів, створити ад­міністративні й революційні су­ди, які мають спиратися на при­нципи загальної подачі голосів та справжньої відповідальності по­садових осіб перед народом, сфо­рмувати комунальну міліцію. Об­щини повинні запалити Інших на повстання та об’єднатися з ними на федеральних засадах, відповід­но уклавши між собою федераль­ну угоду, що спиралася б на со­лідарність усіх та автономність кожної. Общини мали б органі­зовувати провінційні уряди, збори. або парламенти. Далі з про­вінцій мали утворитися області, області – створити національну федерацію, а нації – “скласти ін­тернаціональні федерації”. Для підготовки революції, вважав Б., потрібно створити таємну орга­нізацію з суворою дисципліною і авторитарним централізмом, усі чл. організації-братства повинні поклястися на вірність організа­ції. Після революції потрібно створити революційну диктату­ру, яка мала би бути невидимою і безособовою. Одночасно, нап­рикінці 60-х років кристалізують­ся й теоретичні погляди Б. Так, він виступив з вимогою еконо­мічного й соціального зрівняння класів та особистостей, оголосив себе “колективістом”, але водно­час заявив: “ненавиджу комунізм, тому що він є заперечення сво­боди”, комунізм “призводить до концентрації власності в руках держави, натомість я хочу зни­щення держави...” Тоді ж Б. ство­рив Міжнародний альянс соціа­лістичної демократії, повів бо­ротьбу проти Генеральної Ради І Інтернаціоналу. Під час франко-прусської війни Б. певною мірою отримав можливість реалізувати власну концепцію. Поразку імпе­раторської армії він закликав ви­користати для повалення імпе­рії. Щоб Франція знову віднови­ла свою велич, треба йти лише “шляхом масового повстання французького народу”, тобто шляхом соціальної революції... “Щоб врятувати Францію, – пи­сав він, – ви повинні зруйнува­ти... державу..., виникне природ­не суспільство, народ поверне свої природні права. Це буде порятунок для Франції”. У ве­ресні 1870 р. Б. зробив невдалу спробу підняти провінцію на пов­стання. Під час повстання Б. вже закликав не лише зруйнувати стару державу, викликати анар­хію, але й проголосити нову дер­жаву – диктатуру всіх союзни­ків, всіх чл. Альянсу. Це мала бу­ти “колективна й невидима дик­татура”, передбачалося створен­ня комітетів громад, порятунку. Поразка ліонського повстання розчарувала Б., він ще намагав­ся скеровувати пропагандистсь­кі загони по селах, але без успі­ху. Проживаючи тепер в Швейца­рії, Б. у творі “Кнуто-Германська імперія і соціальна революція” знову закликає до повного зни­щення держави, церкви та при­ватної власності. Б. співпрацю­вав з рос. революціонером С.Не­чаєвим, написав для нього “Ка­техізис революціонера”, в якому виклав норми фанатичної рево­люційної підпільної діяльності. У 1873 р. Б. написав твір “Держав­ність і анархія”, де в концентро­ваному вигляді були зібрані ос­новні положення його концепції. Виключення його з Альянсу І Ін­тернаціоналу, поразка анархістів в Іспанії остаточно розчарували Б. “Час революції пройшов...”, – писав він незадовго до смерті. Як показала історія, його концепція ніколи не виходила за рамки про­стої утопії.

Твори: Бакунин М.А. Филосо­фия. Социология. Политика. М., 1989.

БЕРДЯЄВ МИКОЛА ОЛЕКСАНД­РОВИЧ (1874-1948) – рос. мис­литель. Навчався у Київ. ун-ті, однак був відрахований за про­паганду соціалістичних ідей. Створив у роки революції “Віль­ну Релігійно-філософську Ака­демію”, в 1922 р. висланий з Рад. Росії. Спочатку мешкав в Берлі­ні, потім у Франції. Почесний доктор Кембриджського ун-ту. У своїх поглядах пройшов еволю­цію від марксизму до релігійної ідеології рос. романтизму з пев­ною долею містико-романтизму. Низку творів присвятив політ. процесам в Росії: статті у з6. “Ві­хи” (1909), “Філософія свободи” (1911), “Доля Росії” (1918), “Фі­лософія нерівності” (1923), “Ви­токи і сенс російського комуніз­му” (1937) тощо. Б. підтримував ідеї оновлення сус-ва, тому про­понував зробити це, реформував­ши православ’я, сформувавши “нову релігійну свідомість”. Замість держ. насильства, на думку Б., потрібно утвердити но­ву ненасильницьку мораль. Про­відну роль у цьому мала б відіг­рати інтелігенція, що мала би са­ма відродитися й стати суб’єк­том духовного й культурного від­родження. Тому заперечував дик­татуру пролетаріату, як голе на­сильство в ім’я міфічної народ­ної більшості. Більшовицька дик­татура, сама марксистська теорія, вважав Б., набрала релігійного характеру. “Соціалістична держа­ва... – це сакральна держава... Во­на подібна на авторитарну, теок­ратичну державу” – писав Б. в творі “Філософія нерівності” Рос. комунізм, зазначав Б., є од­ночасно світовим і чисто національним явищем. Він (комунізм) став спадкоємцем рос. месіанства та месіанства марксистського вчення, звідси Ленін продовжу вав те, що започаткував Петро І.

Тому рос. комунізм вирішував соціально-економічні проблеми розвитку країни, став реальною силою, що рятувала Росію від зовнішніх ворогів. Виконувати свої завдання комунізмові зава­жали атеїзм та ідеологія ненавис­ті. У зв’язку з цим комунізм як ідеологія, світогляд та політ. док­трина є безперспективними, вва­жав Б. Політ. значення мали та­кож і твори Б. “Про рабство і свободу людини” (1939) та “Цар­ство Духу та царство Кесаря” (1949). Окремі положення цих праць набувають особливої акту­альності у часи перехідного пе­ріоду від тоталітаризму до демок­ратії. Так, Б. зазначав, що люди­на – істота дуже суперечлива, во­на часто вступає у конфлікт са­ма з собою: “Людина, – під­креслював він, – є цар і раб... Я бачу три стани людини, три стру­ктури свідомості, які можна виз­начити як “пан”, “раб” і “сво­бідний”. “Пан і раб взаємопов’я­зані, людина повинна стати не па­ном, а свобідною, оскільки поне­волення іншого є поневоленням самого себе. Пан знає лише ви­соту на яку його підносять раби. Цезар знає лише висоту, на яку його підносять маси... Свобода є свободою не лише від панів, але й від рабів”. Однак існує “вічна тенденція до деспотизму, жага влади й панування”. Лише сво­бідний ні над ким не хоче воло­дарювати. “Найгіршою є влада насильства, – вважав Б., – і найжахливішою є влада грошей. Це є прихована диктатура в ка­піталістичному суспільстві”. В сучасному суспільному житті “рабство підстерігає людину з різних боків. Боротьба за свобод ду передбачає опір і без опору її пафос зменшується. Свобода, що стала звичкою, переходить у не­помітне пригнічення людини. ... людина – раб тому, що свобода важка, рабство ж легке.” Далі Б. вказував, що особистість, свобо­да пов’язані з плюралізмом, сво­бідний є істотою, що самоуправ­ляється, а не таким, що ним уп­равляють. Рабство – це пасив­ність і перемога над ним – твор­ча активність. Вільний не хоче бути паном, бо не означало б утрату свободи, він бере па себе відповідальність, вільний стоїть вище, ніж сус-во. Таким чином не кожен індивід може бути сво­бідним, звідси “свобода є влас­тивість духовного аристократиз­му”, якому притаманні жертов­ність і великодушність, почуття вини і жалю, він віддає, він нак­ладає відповідальність і обов’я­зок служіння. Справжня порода свобідних аристократій є поро­дою людей, які не можуть зайня­ти становища в тих відносинах панування і рабства, на яких три­мається звичайний світ. Тому свобода – важка річ, “залиша­тися в рабстві легше. Любов до свободи, прагнення до визволен­ня – це показник вже певної ви­соти людини, свідчення про те, що людина вже внутрішньо пе­рестає бути рабом... Визволення людини є вимога не природи, ро­зуму або сус-ва, як часто дума­ють, а духу”. Тому осягнення ду­ховності, воля до правди і до виз­волення є вже початок світу. Тяжкий шлях людини, бо він йде через страждання, хрест і смерть, але він провадить до воскресін­ня. Коли не настане, писав Б., “людина зробить те, до чого пок­ликана, лише тоді буде другий прихід Христа, тоді... буде царс­тво свободи.”



Твори: Бердяев Н.А. филосо­фия неравенства. М., 1990; Истоки й смысл русского коммунизма. М.. 1990; Царство Духа й Царство кеса­ря. М., 1995.

БЕРНШТЕЙН ЕДУАРД (1850-1932) – нім. політ. діяч, ідеолог соціал-демократії, один із керів­ників II Інтернаціоналу. Автор кількох книг, зокрема. “Переду­мови соціалізму і завдання соці­ал-демократії” (1899). “Парла­ментаризм і соціал-демократія” (1906), “Німецька революція” (1921) та ін. Б. сформулював вла­сну політ. концепцію, що містила такі важливі моменти: по-перше, з розвитком науково-технічного прогресу проходитиме децентра­лізація капіталу, промисловості та сільського господарства. По-друге, відбуватиметься розвиток акціонерного капіталу, оскільки він осідатиме серед усе ширшо­го кола акціонерів. По-третє, із зростанням чисельності осві­ченого робітництва, розширен­ням його участі в громадсько-по­літичних організаціях, на думку Б., стає неактуальним марксист­ський постулат щодо диктатури пролетаріату, він перетворюється у релікт низької культури. По-четверте, Б. головну надію по­кладав на розвиток парламента­ризму, кооперації, зростання міс­цевого самоуправління, що дало би можливість трансформувати політ. владу у соціалістичну шля­хом послідовних реформ. По-п’я­те, Б. покладав великі надії на розвиток представницької демок­ратії, гуманізму, що все разом оз­начало кардинальний перегляд (ревізію) головних постулатів марксистської концепції політи­ки.

Твори: Bernstein Е. Parlamenta­rismus und socialdemokratie. Berlin, 1906.

БЖЕЗІНСЬКИЙ ЗБІГНЄВ (1928 р.н.) – амер. держ. та політ. діяч. Набув освіту у Макгільському ун-ті (Канада). У 1953 р. став доктором філософії Гарвардського ун-ту, де викладав до 1960 р. Відтак перейшов до Колумбій­ського ун-ту. З 1962 р. до 1977 р. був керівником Дослідницького ін-ту міжнародних змін (поперед­ня назва – Дослідницький ін-т проблем комунізму). Був поміч­ником президента Д.Картера з питань національної безпеки (1977-1981). Після роботи в ад­міністрації президента поверну­вся до Колумбійського ун-ту, де став консультантом Центру Стратегічних міжнародних дос­ліджень. З 1989 р. Б. – проф. амер. зовнішньої політики Нітуської школи передових міжнародних досліджень ун-ту Дж. Гопкіпса. Був керівником Тристоронньої Комісії, зараз – довірена особа цієї організації, чл. Ради з між­народних відносин. Б. нагород­жений Президентською медаллю Свободи. Разом з К.Фрідріхом у творі “Тоталітарна диктатура та автократія” дійшов висновку, що до тоталітарних режимів відно­силися фашистські та комуніс­тичні країни, і це, на їхню дум­ку, було відкриттям, особливіс­тю XX ст. Головною ознакою то­талітарної системи, вважали вони. була домінуюча роль ідео­логії, яку продукувала правляча партія. Для забезпечення моно­полії влади та скерування сус-ва у необхідному напрямі, керівни­ки цієї системи активно викорис­товували терор та всіляко обме­жували доступ до правдивої ін­формації. Тоталітарній системі органічно відповідала і центра­лізована система управління еко­номікою. Трохи пізніше, у творі “Безперервна чистка; політика за радянського тоталітаризму” Б. вже самостійно охарактеризував тоталітарну систему таким чи­ном; не високо централізоване ке­рівництво елітного руху, що ке­рує “в атмосфері примусової од­ноголосності усього населення” всім сус-вом. Даний процес реа­лізується “технологічно сучасни­ми інструментами політичної мо­гутності”, що діють у жорстких рамках ідеологічних догм. Зазна­чена еліта прагне викликати “то­тальну суспільну революцію, включаючи маніпуляцію людь­ми”. Б. підкреслив, що виклю­чення з КПРС, арешти, ув’язне­ння та страти активно викорис­товувались як механізм заміщен­ня еліт. У творі “Радянський блок: єдність та протиріччя” (1960) Б. дослідив спільне та особливе країн, що належали до рад. блоку, а також характер, ступінь та причини відмінностей між цими країнами. Зокрема, він дослідив вплив внутрішньої по­літики комуністичних держав на взаємодію між собою цих країн, проаналізував зовнішню політи­ку третіх держав, як фактор втру­чання в національну політику країн блоку. Б. дійшов виснов­ку, що спроби керівництва прав­лячих комуністичних партій уп­равляти розвитком власних сус-­в, враховуючи зміни, що відбу­валися в оточуючому “соціаліс­тичний табір” світі, викликали всередині зазначених країн ідео­логічні розбіжності, відмінності в політ. курсах та конфлікти між партіями і державами, У творі “Політична влада: США/СРСР” (1964), написаному разом з П.Хантінгтоном, досліджується спільне та особливе між амер. та рад. політикою. Порівняння охоплювало: політ. мислення, кадрову політику та практику прийняття політ. рішень. У кни­зі також аналізувалися противаги в амер. та рад. політиці. Ви­щевказаними двома працями Б. довів важливість порівняльних досліджень як для розуміння міжнародної політики, так і для розуміння процесів, що відбува­ються в одній окремо взятій країні. У своїх численних творах Б. також досліджував способи, шляхи та методи, якими ідеоло­гія впливала на політ. життя “ко­муністичних країн”. Цей вплив проявився, на його думку, через визначення цілей, параметрів, меж для політики, формування суспільних ідеалів та регламен­тування ідеологічних платформ щодо суспільних організацій. проведення політики патерналіз­му щодо будь-яких організацій. Він особливо наголошував на консервативній функції ідеології за часів Л.Брежнєва. Б. визначив головні підстави передбачуваного краху комунізму у творі “Вели­кий провал: народження та смерть комунізму у XX ст.” (1989). Одночасно Б. передбачав можливий розпад СРСР. Він під­креслив велике міжнародне зна­чення утворення незалежної Ук­раїни, значний вплив цієї події на зміну геополітичної ситуації в Єв­ропі. У низці останніх публікацій Б. аналізував шляхи переходу від тоталітарної системи до демокр. Він припускав, що прямий пере­хід є не завжди можливим і тому найбільш адекватним був би шлях поступового зменшення значення авторитарних механізмів та еле­ментів з одночасним нарощуван­ням ін-тів і механізмів демократії.

Каталог: library -> 8%20ФИЛОЛОГИЧЕСКИЕ%20НАУКИ -> 81%20ЯЗЫКОЗНАНИЕ -> 81.2%20УКР -> Словники -> Українські
Українські -> Книга буде цікава професіоналам-кінознавцям, кіноредакторам телекомпаній, студентам кінофакультетів І всім, хто цікавиться кінематографом
Українські -> З українського літературного слововживання
81.2%20УКР -> Книга Українська література Систематизований шкільний курс Закріплення навичок застосування теоретичних знань
81.2%20УКР -> Уроки державної мови mova kreschatic kiev ua 004 24 Урок 24 Ємкість чи місткість 24 Майдан Незалежності чи Майдан Незалежності? 25 Свято восьме березня чи восьмого березня? 25
Словники -> С.І. Головащук Росісько-український словник сталих словосполучень Київ Наукова думка 2001
81.2%20УКР -> Б. Д. Антоненко-Давидович. Як ми говоримо
81.2%20УКР -> Книга состоит из двух частей: «Из секретов переводческих» и«Языково-литературный калейдоскоп»
81.2%20УКР -> Є. Д. Чак складні питання граматики та орфографії
Українські -> Кандидат філологічних наук


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5

Схожі:

Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconУкраїнська література Рекомендована література для читання влітку 5 клас Міфи І легенди українців
Леонід Глібов. «Химерний маленький», «Що за птиця?», «Хто вона?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра І брат?»
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconДодаток до рішення сесії обласної ради п’ятого скликання від 2007 року обласна програма
України. Пам’ятати про тих, хто народився або довгий час жив І працював на території нинішньої Полтавської області, хто розкрив свій...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconЛеонід Глібов. Відомий поет І байкар. «Химерний, маленький», «Що за птиця?», «Хто розмовляє?», «Хто сестра І брат?». Фольклорна основа віршованих загадок

Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconТож хто він, Іван Огієнко, що так муляв очі більшовикам?
Відтак мусимо потурбуватися за тих, хто віддав своє життя, щоби Україна здобула вимріяну І виборену десятками поколінь національну...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconНовокаховський приладобудівний технікум
Вони ділилися, хто з гіркотою в голосі, хто зі сльозами на очах. Ці спогади, записані членами моєї сім’ї І частково опубліковані...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconДорогий друже! Любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова. Тільки той може осягти своїм розумом І серцем красу, велич І могут­ність Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як
Батьківщини, хто збагнув відтінки й пахощі рідного слова, хто дорожить ним, як честю рідної матері, як колискою, як добрим ім'ям...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconКонкурсу " Учитель року 2010 "
Уміє навчати той, хто навчає цікаво, хто викладає свій предмет, хоч І не дуже привабливий, на перший погляд, так, щоб у душі учня...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconБлаженний свщмч. Зиновій ковалик
Я більше Його ні про що не прошу. Не переживайте І не тратьте віри у те, що я роблю. Замість того, радійте мною. Моліться за тих,...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconЗавдання I етапу Всеукраїнської учнівської олімпіади з української мови та літератури 009-2010 н р. клас
Будь / у / кого; хто /небудь; аби /чий; ні / у / кого; де /не /де; хтозна /з / яким; рік / у / рік; з /дня / на / день; по /ночі;...
Хто є хто в європейській та американській політології (малий політологічний словник) августин аврелій iconПам’яті жертв Голокосту
Ми разом із тими, хто пережив страждання, черпає­мо натхнення в їхній бороть­бі. Наш обов'язок пам'ятати про жертви, що загинули,...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка