Худзік Марта



Скачати 477.13 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації15.04.2017
Розмір477.13 Kb.
  1   2   3

Худзік Марта

Львівський національний університет імені Івана Франка

Історичний факультет, ІV курс
ЖИТТЄВІ ШЛЯХИ ВIЙСЬКОВИХ КОМАНДИРІВ ДО ЇХНЬОГО ВСТУПУ У РЯДИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ

У СВІТЛІ БІОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

(НА ПРИКЛАДІ СТЕПАНА СТЕБЕЛЬСЬКОГО І ВОЛОДИМИРА

ЩИГЕЛЬСЬКОГО)
Анотація. На сучасному етапі досліджень українського національного руху ХХ ст. дослідники мало використовують при своєму дослідженні метод історичної біографістики, який полягає у вивченні біографій окремих особистостей даного періоду. На даний момент, історіографічна сфера дослідження визвольного руху, в плані біографістики, представлена лише публікаціями, присвяченими не значній кількості представників національного визвольного руху. Інші, не менш важливі постаті, до яких, власне, відносяться С. Стебельський і В. Щигельський представлені лише фрагментарними відомостями їх військової діяльності в контексті загального руху ОУН-УПА. Водночас відсутні дослідження про історію життя командирів до вступу їх до рядів українського підпілля, а саме висвітлення зв’язку ранньої громадської діяльності та її вплив на подальші головні ідейні переконання у політичній боротьбі. Таке дослідження дасть змогу зрозуміти головні ідеї і завдання, яке несла людина починаючи підпільне життя і з чого вони випливали, тобто вплив на них раннього дитинства, громадської діяльності і освіти. Важливо провести певну паралель порівняння між двома героями з такими різними характерами, вихованням, способом життя і вивести спільний корінь причини початку ними підпільного життя.

Ключові слова: ОУН-УПА, Стебельський Степан і Щигельський Володимир, біографістика.
Marta Chudzik

Military leaders of Ukrainian Insurgent Army in the light of new research (on the example of Stepan Stebel’skyi and Volodymyr Schehel’skyi)



Abstract. On present stage of research concerning the Ukrainian national movement in 20th century, scholars tend to avoid the method of historical-biographical studies, which is based on researching individual biographies of people from analyzed period of time. Currently, as far as biographical material is concerned, historiographical field of research on Ukrainian national movement is represented by only a few publications, which concern only a small part of members of Ukrainian national movement. Other, not less important figures such as e.g. Stepan Stebel’skiy and Volodymyr Schyhel’skiy, are described in scientific literature only fragmentarly in context of their activity in Ukrainian Insurgent Army (UPA). At the same time, we lack any kind of research concerning history of those leaders before they became members of Ukrainian underground movement and, in particular, showing the connection with their earlier activities and the influence they had on further main ideological concepts in political struggle. This kind of research will give an opportunity to understand main ideas which formed the members of ukrainian underground movement in the first half of 20th century. Moreover, it can help to realize what social factors formed those people and gave the very foundation for the ideas of national struggle (such factors as experiences from their early childhood, education and other). Finally, it’s important to draw a parallel between the two UPA leaders – people with two completely different personalities, upbringing, ways of life and to try find a common cause which led them to join the UPA.

Key words: OUN-UPA, Stepan Stebel’skyi and Volodymyr Schehel’skyi, biographical studies.

Дослідження життєвих шляхів командирів Української повстанської армії С.Стебельського і В. Щигельського, які б включали всі аспекти їх військової та громадської діяльності відсутні в сучасній українській історіографії. Наявні ж відомості про українських командирів представлені лише фрагментарними відомостями військової діяльності в контексті загального руху ОУН-УПА. Практично відсутні дослідження про історію життя командирів до вступу їх до рядів українського підпілля. Важливим є висвітлення зв’язку ранньої громадської діяльності та її вплив на подальші головні ідейні переконання С. Стебельського і В. Щигельського у політичній боротьбі. Наявна ж історіографія подає постаті С. Стебельського і В. Щигельського в контексті становища західноукраїнських земель між двома світовими війнами та зародження і зростання на цих теренах українського націоналізму як частини українського визвольного руху.

Серед праць, які розкривають військову діяльність С. Стебельського і В. Щигельського, перш за все варто виділити праці Володимира В’ятровича, а саме «Історія з грифом секретно»1 і «Рейди теренами Чехословаччини»2.

У Праці «Історія з грифом секретно» автор у розділі під назвою «Хто запустив «Віслу», або «Остаточне вирішення української проблеми в Польщі» згадує про убивство Кароля Свєрчевського, здійснена С. Стебельським. Автор наголошує, що смерть Кароля була використана як привід для початку масової депортації українців зі східних теренів відновленої після війни держави.

Монографія «Рейди в Чехословаччину» присвячена одному з маловiдомих аспектiв iсторiї українського нацiонально-визвольного руху 1940-50 рокiв, рейдам УПА чехословацькими теренами. Обрана тема дозволяє авторовi показати розмах нацiонально-визвольної боротьби в Українi, її вплив на подiї у пiслявоєннiй Європi та свiтi, без чого неможливе правильне i об'єктивне тлумачення суспiльних процесiв того часу. Автор розкриває останні роки діяльності і життя С. Стебельського і В.Щигельського в контексті рейдів УПА в Чехословаччину.

Досить наповненою є робота3 Патриляка І., яка на основі широкого кола джерел висвітлює діяльність на території України українського повстанського руху від початку Другої світової війни і аж до ліквідації останнього збройного підпілля органами радянської державної безпеки. Дана праця є важлива тим, що в цьому контексті згадуються військові подвиги С. Стебельського і В. Щигельського і їх вплив на рух загалом.

Ще одна праця Володимира В’ятровича, на яку слід звернути увагу − «Сотенний «Бурлака»4. Власне ця монографія є першою працею про життєвий шлях В. Щигельського. В даній праці, автор більшою мірою широко описує військову діяльність «Бурлаки», паралельно опускаючи ранню діяльність В. Щигельського, що є теж не мало важливим. Ця праця є цінною перш за все тим, що автор подає, до цього нікому невідомі, чеські і польські протоколи допитів В. Щигельського «Бурлаки». Ці протоколи є важливим через те, що перший чеський протокол, написаний 7 вересня у військовій частині «Тепліце» (Чехословаччина), містить інформацію про життя В. Щигельського до моменту його вступу в УПА. Другий, тобто польський, протокол вже розповідає про діяльність сотні «Бурлаки» на території Закерзоння. Також, автор подає багато спогадів, які були записані особисто автором на момент написання книги, в людей, які були особисто знайомі чи воювали з В. Щигельським. В цій праці автор власне подає відомості і про військову діяльність С. Стебельського в контексті розповіді про військові подвиги В. Щигельського.

Однакове дослідницьке спрямування має праця Григорія Дем’яна − «Генерал УПА Олекса Гасин – «Лицар»5, яка міститься комплексне дослідження життя й діяльністі Олекси Гасина − українського політичного і військового діяча, учасник визвольних змагань 1940-х років і полковника УПА. В праці автор згадує про те, як не раз його життєві шляхи перетиналися із С. Стебельським і В. Щигельським перетиналися під час військових дій і операцій.

В узагальненій роботі про Самбір і Самбірщину6 коротко розповідається про історичний шлях С. Стебельського в контексті героїв і визначних постатей міста. У праці Юрія Рябія7 досліджені юнацькі роки життя Стебельського. Праця Василя Семчишина8 оглядово розповідає про сучасну історичну пам’ять про С. Стебельського.

У довіднику Петра Содоля9 коротко і лаконічно розповідається про життєвий шлях С. Стебельського і В. Щигельського.

На при кінці XX століття про С. Стебельського почала з’явилятись низка науково-популярних робіт. Одна з перших у цьому ряді книг – Марії Остомири «Лемківщина в огні»10. Повість написана на основі спогадів «Хріна» і чотового «Остоверха». Основна мета написання – відповідь на книгу польського письменника Яна Хербарда, який називав членів УПА – «бандидатами» і невігласами11, називає Хріна «бандитом лише з лівою рукою», негативно ставиться до причетності Хріна до смерті Свєрчевського. Письменниця поставила собі за мету перекреслити неправдиві уявлення і змалювати події, які були насправді і роль в них «наших героїв».

Вагоме місце посідає праця польського історика Гжегоша Мотики12, в якій автор спростовує думку, що акція «Вісла» − насильницьке переселення близько 150 тисяч українців з теренів вздовж східного та південно-східного кордону як гуманітарну акцію, яка мала на меті порятунок цивільного населення від лиходіїв, та, водночас, нібито одинокий засіб встановлення порядку на цих землях. Мотика Г. вказує на документи, які є прямим доказом справжніх цілей комуністичної влади − повної асиміляції українців. Автор згадує про вбивство Кароля Свєрчевського і подає свої версії даної засідки. Також подає відомості про бої біля села Бірча, де В. Щигельський вперше показав себе як зразковий командир.

Важливою частиною історіографії даної теми є періодичні видання, які вдало висвітлюють постаті С. Стебельського і В. Щигельського. Серед газетних статей, які дають відповіді на питання хто ж такий С. Стебельський, слід згадати «Самбірські Вісті». Стаття Костя Куб’яка «Земляк на псевдо «Хрін»13 вміщена в чотирьох номерах цієї газети. У статті йдеться про життєвий шлях С. Стебельського, детально описуючи кожний період встановлення його як особистості, підкреслює на важливу роль виховання Степана у патріотичній сім’ї.

Інформативною є стаття14 розміщена у рубриці «Постаті», яка присвячена брату С. Стебельського – Богданові і розповідає про всю родину Стебельських і про нього самого. Починається стаття розповіддю про батька і матір Степана і закінчується розповіддю про Степана Хріна. Ця стаття є надзвичайно важливо, тому що показує спільну мету, яку ставило перед собою сімейство Стебельських.

Надзвичайно важливою є стаття Ігора Тиличка, опублікована в газеті «Голос Самбірщини»15. Автор подає важливі відомості, які до цього не зустрічаються − про звільнення С. Стебельського з в’язниці за допомогою вченого і громадсько-політичного діяча Івана Кубійовича, за сприянням його брата Богдана.

Публікує уривки з спогадів Степана Хріна у своїй статті Володимир Тимчишин16, у якій розповідається про святкування Різдва у криївках.

Остап Хмурович17 один з небагатьох дуже деталізував життя Степана Хріна, до найменших дрібниць, згадуючи долю його сім’ї – дружини і доньки, посилається на спогади найвизначніших командирів того часу. Спробував більше розкрити життєві відомості про С. Стебельського Михайло Шпак18. Автор розповідає про юнацькі роки, навчання і перебування в підпільних організаціях, педагогічну роботу. Про пластунське і студентське життя С. Стебельського розповідає І. Кухта у своїй статті19.

Важливою є стаття Івана Кривуцького20, у якій дослідник розкриває С.Стебельського, як етнолога, який подорожував із своїм братом Богданом по Лемківщині і збирав етнологічний матеріал. Любов Бендза називає Стебельського людиною з «поетичною душею», приписує йому написання різноманітних гімнів УПА21.

Стебельському також належить розробка, удосконалення побудови зимових бункерів – криївок. Про що він неодноразово згадує в своїх спогадах і про що згадує Іван Партиляк у своїй статті22.

Щодо В. Щигельського, то досить пізнавальною є стаття Івана Бесяди23 і Володимири Середи24, де автори подають відомості про святкування 80-річчя від дня народження В. Щигельського. Бесяда І. лаконічно подає перелік спогадів про «Бурлаку», які в основному, розкривають його військову діяльність. Це спогади Василя Галаси («Орлан») та Івана Кривуцького («Аркадій»). Середа В., у свою чергу, у своїй статті більше уваги приділяє висвітленню питання щодо смерті і важливості поховання В. Щигельського на території України, подає свої пропозиції щодо цього питання.

Не менш цікавою є стаття, публікована у «Львівській газеті»25, де коротко подано увесь життєвий шлях В. Щигельського. Аналізуючи військову діяльність, робиться акцент на внутрішніх переживаннях В. Щигельського під час боїв.

Ще однією статей, яка подає біографічні відомості про В. Щигельського є стаття В. В’ятровича26. Про конкретний бій В. Щигельського розповідає у своїй статті Микола Петрущак27, де героїчно описує дії головного героя.

Не можливо не згадати електронні ресурси, які подають відомості про С. Стебельського і В. Щигельського.

Перш за все досить корисною є стаття В. В’ятровича28, опубліковна на сторінці «Українська правда. Історична правда». Пізнавальною вона є тим, що автор характеризує чеську кінохроніку тих часів, які стосуються чеських рейдів УПА в Чехословаччину і де фрагментарно було знято останні дні життя В.Щигельського. Конкретно подано взяття у полон сотенного «Бурлаку» з бійцями та санітаркою сотні «Офелією» (Ольга Ханас), 3-4 вересня 1947 р.

Досить фактологіно наповненою є стаття Данила Яневського29, де автор у контексті розповіді про сотні «Армії нескорених», подає біографію В.Щигельського, які доповненні унікальними світлинами, які зберігаються у Чиказькому музеї.

Ще однією статей, яка розкриває біографічні відомості про В. Щигельського є стаття Ігоря Лінги30, яка складається з двох частин публікацій на сторінці газети «Народна Воля».

Пізнавальною є стаття Руслана Забілого «Діти підпілля: недитяча гра у війну»31, у якій автор розповідає про наслідування тогочасних дітей вояків УПА, до числа яких входить С. Стебельський і В. Щигельський.

Питання про поховання С. Стебельського займається словацький історик Микола Мушинка, який опублікував свої дослідження в українських газетах «Новини Самбора»32 і «Українська Панорама».

Якщо говорити про вшанування пам’яті С. Стебельського, то у 2012 році було урочисто відкрито пам’ятник «Хріну», про що розказує у своїй статті Роксолана Кульчицька33. Йосиф Маланяк34 розповідає про конференцію, присвячену Стебельському у Самборі.

Основу дослідження даної теми складає джерельна база, а саме опубліковані джерела, які представлені, перш за все, спогадами командирів. Однак наявні спогади про українських командирів опубліковані, але не є належним чином опрацьовані. З даних спогадів, більшість дослідників беруть лише військовий аспект їх діяльності, оминаючи інші сфери життя українських командирів. До таких сфер належить: дитинство, освіта, рання громадська і політична діяльність, родина і т.д. Також спогади являються для людини, в той час, певною сповіддю і єдиним місцем, де можна вільно викладати свої думки.

Першочерговим в дослідженні даної теми є опубліковані спогади С. Стебельського (Хріна) і Олекси Конопадського (Островерха): «Крізь сміх заліза»35, «Спомини чотового Островерха»36 і «Зимою в бункері»37. Саме завдяки цим матеріалам можна розкрити постать С. Стебельського, його світогляд, риси характеру. Спогади ретельно описують кожний бій, тактику бою і просування війська. У спогадах показано індустрію побудови славетних повстанських бункерів — криївок; змальовано досконалу роботу інженерних військ УПА, унікальні технології безпеки, постачання харчів, повітря, комунікації із поверхнею. Стебельський С. працюючи над своїми спогадами не одноразово згадував про В. Щигельського, в основному, як хорошого друга і сильну особистість. Вивчаючи спогади Степана Хріна можна дійти висновку, що С. Стебельський і В. Щигельський належали до крила нового, молодого, енергійного покоління тогочасних українців, які були прихильниками найрадикальніших форм боротьби за українську державність.

Про бої сотні «Хріна» і «Бурлаки» згадується в збірці спогадів колишніх вояків УПА з терену Лемківщини й Перемищини «В рядах УПА». Про С. Стебельського: Степан Голяш «Бій сотні УПА к-ра «Хріна» в полонній»38 і «Хлопчачі сотні УПА на Лемківщині»39. Щодо В. Щигельського: Модест Ріпецький – «С. Горислав» «Повстанське різдво»40, Тарас Бурий - «Буркун» «Бірча»41, Богдан Гук – «Скала» «УПА цензурувала державну пошту»42 і т. д. Також згадується про вбивство Кароля Свєрчевського, а саме: «Лісовик» «Загибель генерала Короля Сверчевського»43, «Прикуй» (бунчужний сотні «Хріна») «Звіт про загибель ген. Короля Сверчевського»44.

Про вбивство Свєрчевського і взагалі про перебування сотні Хріна на Лемківщині розповідає Голяш (Мар) у своїх спогадах45.

Також важливими є спогади опубліковані Богданом Гуком46, а саме: Петра Гойсана – «Ворон», Володимира Морочка - «Сум», Михайла Уляна – «Рогатин», які мали можливість аналізувати військові дії сотні «Хріна».

Пізнавальними є спогади Василя Галаси47, які розкривають роки головного героя у підпіллі. У розповіді неодноразово згадується про сотню «Хріна» і «Бурлаки», про бої, в яких вони брали участь. Також конкретно акцентується увага на вбивство і засідку К. Свєрчевського.

Одними із спогадів, які конкретно порівнюють риси характерів, командирські здібності С. Стебельського і В. Щигельського є спогади Івана Кривуцького48. Це одні із єдиних спогадів, які власне, не описують «Хріна» і «Бурлаку» просто в контексті розповіді, а конкретно порівнюють, відверто наголошуючи на позитивні і негативні риси характеру героїв.

Ще одною не менш важливою джерельною базою є збірники документів, основу якої складають Літописи УПА49. Вони у даній роботі перш за все цінні спогадами вояків УПА у підпільній боротьбі, не меш важливими є звіти і кореспонденція Військового суду оперативної групи «Вісла» і безліч відомостей щодо організаційних питань боївок УПА, повсякденного життя в криївках і т. д.

У даній роботі найціннішими є 13 і 14 томи Літопису УПА50, бо вони безпосередньо містять інформацію про В. Щигельського. Це «Денник відділу УПА «Бурлаки», ведений самим В. Щигельським протягом 10 місяців 1947 р. (однак зберігся лише фрагмент), «Денник відділу УПА під командою «Бурлаки». Ведений бунчужним «Буркуном» та «Денник хорунжого Ярослава Коцьолка, командира сотні «Ударник-6».

Певним недоліком денників є відсутність в них персональних справ, планів та інших речей, які, в цей час, потрібно було тримати в таємниці. При написанні денників вважалось, що можна буде розкрити місця боїв, про які в денниках є лише натяки. Однак самі денники в Літописі УПА надруковані в оригіналі, без будь-якого аналізу.

Найважливішою для даної роботи є офіційна хроніка (денник) сотні УПА «Ударник» 4, кодове число 94а, під командуванням хор. В. Щигельського («Бурлаки»), як охоплює період від 1жовтня 1946 р. до 3 серпня 1947 р. Даний денник зберігся в оригіналі, у вигляді двох зошитів. Хроніку назвали «денником відділу», тому що вона частково покриває діяльність інших сотень УПА, таких як сотня «Ударники» 6 (96а) під командою хор. Ярослава Коцьопи («Крилача»; сотня «Ударника» 7 (94б) під командою Григорія Янківського («Ластівки»). А коли було багато сотень разом, а не було курінного, цілісністю командував В. Щигельський – як найстарший і найбільш досвідчений старшина між цими сотнями.

Додатком до хронічки є публіковані в Літописі УПА 50 документів сотні «Ударники» 4. Упорядники літопису їх поділили на 3 групи – загальні, персональні та господарські, і упорядкували хронологічно.

Персональні документи представлені персональними справами вояків сотні. Між ними є точний реєстр зброї й амуніції сотні. Подано озброєння кожного вояка, включно із зразком і номером рушниці чи револьвера. Крім цього є різні записки про персональні справи, таких які були поранені, загинули, хворих, звільнених і т. д.

Господарські представлені касовими книгами сотні з 1947 р., господарські звіти і т. д. Також є багато господарських записок, які стосуються видачі воякам одягу, взуття чи інших речей. Загалом документація сотні є доволі різноманітна і розкриває різні спектри життя сотні УПА.

Не менш цікавою є двотомна праця Володимира В’ятровича51 та подані до неї документах, в якій безліч разів фігурує ім’я «Хріна» і «Бурлаки», але переважно в словосполученнях «сотня куреня Хріна», «сотня Хріна», «хріненки» або «сотня Бурлаки», тобто на означення одного із напрямків УПА.

Дещо подібним є 2 томне видання52, під редакцією В. Романюка, в яких містяться документи і матеріали організаційного й ідеологічного характеру, які відображають основні напрями діяльності Петра Федуна, з псевдонімом «Полтави» і містять відомості і спогади його про бої, які здобули загальновідоме розголошення і в яких брали участь С. Стебельський і В. Щигельський.

Починаючи детальне розкриття даного питання слід чітко окреслити, що собою представляла Українська повстанська армія. Отже, Українська повстанська армія (УПА) – це озброєні підпільні підрозділи в Українському визвольному русі ХХ ст., які виникли із Організації українських націоналістів (ОУН), яка являла собою патріотично налаштоване угрупування, яке ставило собі за мету встановлення самостійної України, її збереження та розвиток. Таке явище як УПА не виникло стихійно, воно виникло як певний відчай в тому, що українці у своїй боротьбі є одні і більшість «соратників», які багато років використовували їх у своїх власній боротьбі, обіцяючи сприяти створенню вільної України виявились пустими обіцянками і використовуванням.

Якщо брати з початків, підпільне життя мало кілька етапів встановлення, які послужили тим дзвоном для багатьох українських хлопців, майбутніх вояків, курінних, сотенних, командирів, щоб досягнути поставленої мети можна лише підпільним і збройним протистоянням.

На мою думку, першим слід виділити 1939 р., який був пов'язаний з проголошенням Карпатської України, зрадою німецького «союзника», створенням перших українських озброєних підрозділів – «Карпатської Січі». Незалежність Карпатської України для багатьох українців стало тим полегшенням, що їхня боротьба принесла якісь результати – незалежність, хоча малої, але, що головне, своєї української землі. За радістю прийшов відчай і зрада, безсовісна передача цих земель угорцям, яких німці вважали більш вигідними соратниками ніж українців. Саме тоді виникли ці перші групки підпільників, які ставили собі за мету боротьбу з угорцями за вже таку свою карпатську землю. Хоч ця боротьба і потерпіла невдачу і багато добровольців – українських хлопців було впіймано у німецькі і угорські полони, завербовано у ворожі армії, однак вона показала, що українці готові йти на жертву і продовжувати боротьбу.

У рядах таких хлопців був молодий В. Щигельський, який народився 8 серпня 1921 р. у місті Львові у небагатій українській родині Омеляна Щигельського і Марії Прус (родом із с. Ярич, Львівщина). Все дитинство В. Щигельський прожив на вулиці Довгій (потім перейменовано на вулицю Ясінського, тепер - Алішера Навої) на Знесінні, а у 1923 р. у нього народилась сестра – Євгенія.

З 1927 р. молодий В. Щигельський навчався в початковій українській школі імені Короля Данила (вулиці Жулкевського, тепер вулиця Богдана Хмельницького). Дана школа була відома, перш за все, своїм українським спрямуванням і не дарма Щигельські віддали свого єдиного сина саме в цю школу, а не у польську, після закінчення якої можливості були більші. Наявні спогади В. Щигельського про роки навчання у школі: «Наскільки пам'ятаю, вчительський склад цієї школи складали виключно ідейні українці. Вони намагалися прищепити в наші душі під час навчання історії ідею боротьби українського народу за самостійну Україну»53.

Закінчивши навчання в школі, в 1931 р. поступає у Філію Академічної Гімназії у Львові (спершу знаходилась у будівлі Народного дому (вул. Театральна), з 1935 р. була перенесена до колишнього палацу Сєменських-Левицьких (вул. Пекарська) 54. Навчання в гімназії мало неабиякий вплив на формування особистості В. Щигельського, оскільки він тут зіштовхнувся з націоналістичним вихованням молоді і співставленням її польському націоналізмові.

Під час навчання В. Щигельського у гімназії великий вплив на формування його переконання відіграли зовнішні чинники. До цих чинників можна віднести т.зв. польський «наглий» суд55 над бойовиками ОУН 25-річного Василем Біласом і 21-річного Дмитром Данилишиним у 1923 р., пов’язаного із пограбуванням польських державних поштових відділень і засудження їх до смертного вироку. Така героїчна смерть хлопців і пізніша пропаганда членами ОУН, у вигляді поширення фотокарток із зображенням Біласа і Данилишина, показали багатьом українським хлопчакам мужність і витривалість українських героїв, і дала певний приклад для наслідування.

Наступним чинник був у 1933 році і був пов’язана з т. зв. «шкільною акцією», під час якої учні гімназії відмовлялися говорити польською мовою, вимагали української мови від викладачів та вживання її під час навчання. За таку діяльність багато студентів гімназії, тодішній директор - Іван Бабій56, почав виключати із закладу, навіть за підозру в приналежності до ОУН, а бували випадки і здачі в поліцію. Однак, 25 липня 1934 року на вулиці Личаківській Івана Багалія було вбито. Власне ця подія пов’язана з Львівським процесом над Степаном Бандерою (травень 1936 р.), який нібито мав до цього відношення.

У 1931 р. десятилітній В. Щигельський вступає в спортивно-патріотичну організацію «Сокіл» у місті Львові57. Ось його спогади про «Сокіл»: «В «Соколі», окрім гімнастики, мали ми також військовий вишкіл, що проходив нелегально. Військові заняття, які складалися з орієнтації в терні, маршів, нічних маршів, атак загонів, розтягування в ланцюг і тому подібне, проводив підпоручник польської армії, прізвище якого я не пам'ятаю, який був однак українцем і до санаційного уряду був неприхильно налаштований. Зброєю ми не володіли, тому що її не було, проробляли теорію, а на заняттях в терені вживали замість карабінів киї»58.

У 1935 р. В. Щигельський вступає до «Просвiти» у місті Львові, де стає членом драматичного гуртка. Слід підкреслити, що посилаючись на це В. Щигельський був неабиякий талановитий, тому що потрапити в драматичний (аматорський гурток) було не так то просто.

В’ятрович В. припускає, що десь тоді В. Щигельський вступає до юнацтва ОУН, але не наводить прямих доказів цього. Але про це свідчать масові арешти і обшуки, що проводила польська поліція в помешканні В. Щигельського, після вбивства ОУН-івцями польського міністра внутрішніх справ Броніслава Пєрацького. А в 1937 році, через підозру в приналежності до ОУН, проведено другий обшук його житла.

B червні 1938 р. В. Щигельський залишає навчання в гімназії, через склад фінансове становище в родині. Навчається на торгівельних курсах та іде працювати в магазин текстилю фірми «Мануфактура» (вулиця Галицька, Львів).

Тут важливо провести паралель повсякденного непідпільного життя і зрозуміти цей момент, що ці хлопці, майбутні підпільники, мали різне життя до підпілля, різні сім’ї, захоплення і завдання в житті, але в один момент це все стало не важливо і попросту їх всіх об’єднала спільна біда, так би мовити.

Проводячи цю паралель слід згадати про нашого другого героя – Степана Стебельського, який народився 19 жовтня 1914 р. в селі Голині (Калуський район, Івано-Франківська область) в багатодітні родині Іллі Стебельського і Елеонори Коцап: «В роді Іллі Стебельського шестеро дітей, усі вчителі, без права на працю. Усі безробітні. Хату постійно відвідує міліція, постійно перевіряє, допитує»59. Не зважаючи ні на що, родину Стебельських називають «Зразком української родини»60, оскільки всі члени цієї великої патріотичної родини проводили свою, таку різну, боротьбу, але з однією метою – самостійна Україна.

Про початкову освіту С. Стебельського відомо дуже мало, але можна припустити, що початкову освіту він розпочав у селі Болохові, а закінчив у селі Татарах, в наслідок постійних переїздів родини.

Стебельський С. у шостому класі, разом зі своїм братом Романом, став членом молодіжної патріотичної організації «Пласт», 37-го куреня пластунів юнаків імені полковника Дмитра Вітовського, який був створений при польській державній гімназії восени 1924 р. гімназистом Стахом Грабовським.

Саме тоді почалась певна пропагандистка діяльність С. Стебельського як учасника цієї організації: «Організатори, учасники і вихованці «Пласту» поповнювали ряди борців за волю українського народу, брали активну участь у національному відродженні народу, у будівництві молодої української держави»61. Метою цієї організації була пропаганда Пластової ідеї серед широкого загалу українського суспільства (влаштовувались виставки пластової літератури і преси, фотоекспозиції; поширювалися листівки, календарики і заклики на пластову тематику; у місцевій пресі подавали низку пластових статей з ілюстраціями; пластуни і одностроях урочистою ходою марширували вулицями міста). У червні 1930 р. 16−річного С. Стебельського було обрано провідником 37-го куреня пластунів юнаків ім. Дмитра Вітовського.

У 1930 р. «Пласт» у Самборі було закрито як осередок «терористично-саботажної акції». Цінними є написані спогади С. Стебельського про роки пластування у Самборі: «Коли прийшли ферії – ти (мати С. Стебельського. – М. Х.) казала мені йти на прогульки в Карпати, відвідати Макіївку, Ключ. Ти казала вступити мені до таємного Пласту, до 37-го куреня ім. Д. Вітовського в Самборі. Я слухав тебе – і пластові мандрівки виховували мене…Там я навчився багато. Пластові ватри і зустрічі, зв’язки, ігри, вправи – дали мені багато: з цього користувався і тепер…»62.

Після ліквідації «Пласту» у Самборі його члени почали діяти нелегально. Це і були перші кроки у революційні діяльності С.Стебельського. Він говорив про це так: «Шлях революційної боротьби я полюбив ще у шкільні роки. Коли перестав існувати курінь середньо шкільної молоді, я не міг розстатися з гуртовим, дружнім пластовим життям. Тому зродилась в мене думка зародити таємний гурток серед учнів моєї школи. До цього гуртка належало нас восьмеро. Ми що суботи, або в неділю збиралися над річкою, вчилися впоряду, пластових знаків, вивчали історію України та влаштовували різні гри. При тому купували пістолі-страшаки й штилетики та розкопувавали амуціцію й гранати часів світової війни. Передплачували перемиський «Український Голос», читали статті. Правда, вони для нас були мало зрозумілв, зате нас дуже цікавили політичні процеси. Коли скінчився шкільний рік – ми розбрились в різні сторони, одні пішли в ремесло, інші в середні школи…Хай ще ця нотатка свідчить. Чим у нас, − малих дітей – билось гаряче серце»63.

На початку 30-х років С. Стебельський став членом Юнацької ОУН, а незадовго став референтом в повітовій або районній Екзекутиві цієї організації. Відтак став членом молодіжного товариства «Сокіл», яке, згідно з статутом «Союзу сокільських товариств гімнастичних», ставило собі за мету «виображувати членів в гімнастиці спільними вправами, спільними прогульками і відчитами»64, передбачало заняття з стрільби, плавання, веслування, верхової їзди на коні, їзди на велосипедах, фехтування, музику, танців, хорового співу, а також навчання з пожежної безпеки. Стебельський С. пройшов курс інструкторів і організовував спортивну роботу, ставши «тіло виховним інструктором»65.

Достовірно відомо, що професію вчителя С. Стебельський здобув у Самбірській державній учительській семінарії, яку закінчив у 1935 р. Підтвердження цього наводить у свої статті Кирило Куб’як: «…свідчить самбірчанин, вчитель музики, Іван Бальовський, який вчився зі Степаном у цій семінарії»66. Викладацький склад семінарії робив все можливе, щоб дати учням можливість добре володіти знаннями і успішно використовувати їх пізніше у школах. Однак застосувати ці знання С. Стебельському так і не вдалось, оскільки після закінчення семінарії, йому не дали посади вчителя, через його нелегальну діяльність в семінарії.

Після фактичної нездійсненої мрії – роботи вчителя, С. Стебельський розпочав підпільну працю пропагандиста. Його найстарший брат Роман, член УВО, з 1920 р., яка в 1929 р. стала ОУН привозив С. Стебельському зі Львова літературу для молоді з видавництва «Дешева Книжка»: «Степан брав літературу у свій наплічник. Сідав на велосипед і під виглядом туриста розвозив по селах, переважно в околицях Рудок»67.

Якщо повернутися і більш детально зупинитися на цьому моменті проголошення незалежної Карпатської України у 1938 р., то є наявні спогади В. Щигельського про цей момент у його житті: «Як я собі пам'ятаю, було то в неділю пополудні, йшли ми на футбол. До нас приєдналися два наші приятелі Дуда Ярослав і Табин Йосиф. Розмовляли про внутрішню політичну ситуацію в Чехословаччині, що витворилася після Мюнхенської конференції. Дискутували про можливості постання автономії Підкарпатської Русі. Хоманчук, в якого мешкав Дуда Ярослав, запропонував вибратися в дорогу і нелегально перейти на Підкарпатську Русь і там вступити до армії. Ми бачили, що багато людей в тому часі переходило кордон, прямуючи до Підкарпатської Русі. Одні з наміром вступити до збройної організації «Січ», інші - вступити до праці в адміністрації. Не були ми зорієнтовані до якої армії на Підкарпатській Русі маємо вступити, як рівно ж ніхто не знав політичної ситуації на Підкарпатській Русі, однак вирішили ми разом з Хоманчуком того ж дня відправитися в дорогу»68. Стебельський С., в свою чергу, не доїхав до Закарпаття, оскільки з 1935 р. він почав свою діяльність в рядах ОУН, в результаті до помешкання С. Стебельського часто навідувалась польська поліція, робила обшук і вилучала підозрілі матеріали. А вже весною 1939 р. була заарештувала обидвох братів Стебельських – Богдана в Кракові і привезли в Самбірську тюрму, а Степана із Самбора у Березу Картузьку − найважливіший засіб боротьби Річ Посполитої з «ворогами народу». І власне це був запобіжний захід з боку поліції, щоб брати не поїхали на Закарпаття.

Розкриваючи події проголошення незалежної Карпатської України слід зупинитись на роль у ній саме В. Щигельського, оскільки на Закарпаття йому так і не вдалося добратися, по дорозі він був затриманий чехословацькою жандармерією. Звідки його перевезли до Ужгорода, де протягом місяця утримували у військових казармах під суворим наглядом. Після окупації південного Закарпаття угорцями вийшовши на волю і перебираючись до Хусту (тодішньої столиці Карпатської України), вступає до лав «Карпатської Січі». Два місяці В. Щигельський був учнем загальновійськового вишколу пiдстаршинської школи і закінчивши її отримав звання вістуна. За минулі досягнення В. Щигельського, стає учасником спеціальної пропагандистської частини «Летюча бригада» - організації, яка займалась поширення ідей українського нацiоналiзму серед населення Закарпаття і протистояння поширювання угорській ідей. Щигельський В. брав участь у проведенні концертів, читанні віршів i прози, постановці сценок з української історії. Перебував В. Щигельський у «Летючій бригаді» до березні 1939 р., тобто до часу проголошення незалежності Карпатської України і коли почалось масове просування угорських військ на територію Закарпаття. Тому В. Щигельський розумію, що він буде набагато ефективнішим в лавах «Карпатської Січі», де його переводять до охорони головного командування.

Від безвиході наступу угорських військ, відділ «Карпатської Січі», в якому перебував В. Щигельський, відступив на румунську територію, де був спіймана місцевими партизанами і переданий до Угорщини, до табору в місті Ньїредьгаза, на північному-сході Угорщини. Звідти, за сприянням німців, як союзників угорців, а з цього часу і українців, які боялись іноземної неволі, В. Щигельський і його побратимів перевозять до замку Гартенштайн (Австрії) для здійснення військового вишколу та вивчення німецької мови. Саме тоді було встановлено контакт між ОУН (Андрій Мельник) та Абвером (адмірал Вільгельм Канарис) і у червні 1939 р. було вирішено формувати український підрозділу, який мав лічити 250 осіб і отримав назву «Biйськових Biддiлiв Нацiоналiстiв». За формування українського підрозділу відповідав німець – полковник Вільгельм Лахоузен, а з українського боку – полковник Роман Сушко69, що, відповідно до його імені, ще називались «Легіонами Сушка». Саме у цей легіон і вступає В. Щигельський і проходить курс вишколу: «Інструктори окремих предметів були німці, які викладали частково польською, частково чеською мовами. Команди і накази були українські. Ступені (ранги) не вживалися, а тільки функції. Навчали наступних предметів: топографія (теоретична і практична), зброєзнавство, заняття з диверсій (напади на поліційні пости, мінування, зв'язок), бойові заняття, дисципліна, стрільба з автоматів і метання ручних гранат»70.

Після закінчення вишколу, український підрозділ і В. Щигельського було відправлено до Східної Словаччини, а з початком Другої світової війни він був у складі 15-ої німецької армії генерала Вільгельма Ліста, однак безпосередньої участі в боях відділ не брав. Дійшовши до Самбора, український легіон, в зв'язку з окупацією Західної України Червоною Армією і відсутністю потреби, було переформовано на українську допоміжну поліцію, яка була призначена для утримування ладу й порядку серед місцевого населення, але її повноваження були обмежені діями інших загонів місцевої поліції: зондердінсту (з фольксдойчерів), кримінальної (кріпо), охорони залізниць (баншуц), охорони підприємств (веркшуц). Власне у такі загони входив В. Щигельський.

В перший день січня 1941 р. В. Щигельського було призначено заступником начальника української поліції в східнословацькому місті Балигороді. Яневський Д. подає слушні відомості про перебування українців у цьому містечку: «У військових злочинах проти цивільного населення українці помічені не були. Переконливе свідчення – привітне ставлення до повстанців під час їхнього рейду Словаччиною. Селяни запрошували на ночівлю і, навіть, на весілля. Допомагали місцеві і харчами, і медикаментами, надавали інформацію про наявність підрозділів Служби безпеки»71. Але і там В. Щигельський пробув не довго, через два місяці його направляють на навчання до української поліційної школи в Закопани (сучасна територія Польщі) («Українська Вишкільна Сотня», організована керівництвом ОУН під командуванням німецького офіцера майора Вільгельма Крюгера).

Наступним переломом українського визвольного руху слід вважати 1944 р., який був пов'язаний з радянською окупацію України і відходу німецьких військ з українських теренів. В цей самих час, українському підпіллю, без виході, довелось готуватись до боротьби з новим окупантом, що наступає. Однак, так як українське підпілля досить активно підтримували німці, в українському визвольному русі у 1944 р. відбувся певний перелом, тобто певна зміна бачення майбутньої боротьби і, що найголовніше, методів, якими ця боротьба повинна була здійснюватись. Всім був чітко ясний загальновідомий факт, що українська боротьба не може бути самотня у цій війні, тобто мається на увазі, що потрібна була рушійна і допоміжна сила у боротьбі. Так, А. Мельник і його прибічники, т. зв. «мельниківці» не бачачи результативності майбутньої української боротьби і пропонували відходити на Захід з німцями, як з союзниками перевіреними часом, і там продовжувати боротьбу, але дещо іншими методами. На противагу їм, С. Бандера і т. зв. «бандерівці», чітко заявили про продовження боротьбі в дусі рішучих і радикальних дій, тобто активного спротиву. Слід підкреслити, що для більшості підпільників, того часу, більше була до вподоби, власне, остання варіація боротьби і більшість просто не хотіла залишати Україну і втікати на Захід.

Така ситуація, тобто вимога вибору, постала перед більшістю українських хлопчаків потребу виваженого рішення. В рядах таких українських хлопців були С. Стебельський і В. Щигельський, які мали досить різне життя перед відходом у підпіллі, але правильно сформоване ідейне переконання, закладене родиною, школою, спортивним організаціями щодо українського визвольного руху. З одного боку німці, з відходом із якими можна було забути про вічні переслідування і не боятись за життя своїх рідних, жити в спокої за кордоном і не перейматись якоюсь там далекою Україною. З іншого боку – радикальна боротьба, боротьба, яка вимагає великих жертв, для кожного підпільника, це самопожертва світлим особистим майбутнім, пожертва родиною і друзями, і невідома тривалістю боротьба. Однак, сам факт, поділу українського руху для В. Щигельського і С. Стебельського був неприпустимим і вони чітко для себе вирішили, що вони не збирабться втікати. Щигельський В. так коментує розкол національного руху: «Якщо хочуть тікати – хай втікають»72, а вже у червні 1944 р. він зв’язався з бандерівцями і почав довгу і виснажливу боротьбу українського підпільника.

Стебельського С., в свою чергу, після виходу з тюрми не залишали переслідування і боячись за долю своєї родини вступає у підпільну боротьбу: «В’язні вийшли з тюрми, не вийшли на волю, а тільки в нові умови боротьби»73.

Саме так почалася військова діяльність українських командирів С. Стебельського і В. Щигельського, таких різних по характеру, вихованню, сприйнятті людей. З одного боку маємо С. Стебльського – людину виховану в глибоко патріотичній родини, викладача з великої літери, який прийшов до підпільного життя поетапно, починаючи від нелегально-пропагандиської роботи. Це була високоосвічена особистість, він мріяв бути вчителем, а став вчителем і батьком для багатьох молодих упівців, навчив того, чого не мав змоги викладати у школі. Стебельський С. цікавився багатьма речами, він розвивав у собі навики етнографа і поєднував це з підпільним життям, наприклад коли його сотня воювала на Лемківщині він паралельно з боєм ходив по хатах і збирав різні етнографічні матеріали (лемківську пісню, говірки, фольклор). Також він прославився своїми творчими здібності – писав вірші і пісні, які потім ставали гімнами. З іншого боку маємо В. Щигельського – простого хлопчину зі Львова з незакінченою вищою освітою, якому в житті нічого не могло провокувати якогось світлого майбутнього, а тим більше командира однієї із найуспішніших сотень в рядах УПА. Це була людина надзвичайно педантична по натурі, скрита думками і виважена у рішеннях.

Історії життя С. Стебельського і В. Щигельського це лише дві краплини в океані, який має назву Українська повстанська армія. Життєвий шлях українських підпільників, різного роду їх діяльності погано дослідженні у сучасній українській історіографії. Дана тематика, тобто комплексне дослідження життя простого українського вояка до його вступу у ряди УПА потребує ретельного доопрацювання, оскільки склавши біографії, види зацікавлень, хід різного роду діяльності декількох вояків, можна отримати комплексну картину загального уявлення, бачення України в ті часи, дасть змогу вивести спільний корінь ідейних переконань і т.д.



Вивчаючи біографії український командирів ти опиняєшся наче в їхньому тілі, ти з ними переживаєш їхні провали і удачі, їхню радість і смуток. Саме це так потрібно у вивченні історії українського визвольного руху ХХ ст., оскільки в даний час ця тема має досить спірний характер, різне бачення і оцінку. Кожному історику, який займається вивчення даної тематики, слід себе поставити на місце дослідженого суб’єкту і починати з початків від кореня генеалогічного дерева родини і до народження героя, від навчання в школі і участі в різних патріотичних організаціях, від військової діяльності і до загибелі. Можливе це і відкриє ці історичні двері нерозуміння українського підпільного життя. Такі дослідження, дадуть безперечний поштовх до розуміння визвольного руху в ХХ ст., який до цього, можливо, не зовсім був зрозумілий.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3

Схожі:

Худзік Марта iconЗакарпатська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Федора Потушняка Відділ краєзнавства
Україна. Верховна Рада. О назначении внеочередных выборов Береговского городского головы (Береговский городской совет Закарпатской...
Худзік Марта iconРодина Бандер в с. Воля Задеревацька (1933) Сидять: о. Андрій, Дарія Ліщинська / Ірина Бандера (?), бабця Розалія, стоять: Марта, о. Федір Давидюк, Володимира, Богдан, Степан, Оксана Родина Бандер
Місце постою, 25 листопада 1941 р. Айнзацкоманда Ц/5 Поліції Безпеки І сд п. Н. в щоденнику Команди: 12432/41
Худзік Марта iconДо сильвети др. Івана Кухти — директора Державної центральної педагогічної бібліотеки у Львові 1933–1945 рр. Марта Надрага
До сильвети др. Івана Кухти — директора Державної центральної педагогічної бібліотеки у Львові 1933–1945 рр


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка