І. Коваль Катерина. 5 А. Весна



Сторінка3/7
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Друг дитинства
У кожного э друг дитинства. Це не тільки люди але й іграшки. Це може бути:собака та мавпочка, ведмідь та заєць, миша та кінь, свинка та кішка, тигр та лев. Друзі дитинства можуть бути великі та маленькі. Діти розповідають їм всі свої секрети, тайни та новини які відбулися. Скаржаться на батьків, які щось їм не дозволили. В мене теж є такий друг – це собака на ім’я Джерька. У дитинстві я з ним гуляла, спала, ходила у дит. садок і вважала його живим. Коли я виросла я все одно його люблю. Я вважаю що и дорослих є такі друзі, яким вони, коли були маленькими, все-все розповідали. Такі друзі залишаються у пам’яті назавжди. Їх забути неможливо, бо це було найщасливіші роки.

Горпинич Людмила,

7 клас

i


Як дідусь будує шпаківню
Мій дідусь майстер не всі руки! На цей раз він вирішив збудувати шпаківню.Я багато разів бачила і навіть допомагала йому будувати. На весні до нас прилітають шпаки. Мій дідусь вирішив збудувати їм будиночок-шпаківню. Він пішов за гарними дошками на іншу дачу. Вибирав дбайливо, бо пташкам треба там буде жити. Дідусь вибрав міцні,гарні, прямі та дубові дошки. Дуб найміцніший матеріал для шпаківні.

« Такі років з 30 простоять!!!»- казав мені дідусь. Зайшовши у майстерню він підготував усі потрібні речі для будівництва: пилу,для того щоб підрівняти дошки, цвяхи та молоток, фарбу коричневого кольору, дві палиці велику та маленьку. Довгу палицю для того він бере, щоб закріпити шпаківню, а маленьку для жердини на яку птахи будуть сідати.Я здивувалася як швидко усі матеріали в його руках перетворились на шпаківню.

Мій дідусь робив усе по кроках:

Крок 1.


Він все ретельно виміряв та відпиляв усе зайве пилою.

Крок 2.


Він випиляв вхід до шпаківні в одній з дощок.

Крок 3.


Молотком, за допомогою цвяхів, він з’єднав усі дошки, які утворили шпаківню.

Крок 4.


Дідусь взяв фарбу та пензлі розмалював шпаківню.

Вона готова. Він закріпив шпаківню над виноградною лозою. Шпаки дуже зраділи своєму новому будиночку.

Горпинич Людмила,

7 клас


Дитячі забавки


  • Чому ти така не серйозна!?- Орися не терпіла знущань, але сама любила це робити.

  • Бо весела!- Оксана дерзко відказала.

  • Досить вести себе, як маленька! Покинь свої дитячі забавки!

  • Не хочу! Не-е-е-е хо-о-о-очу-у-у-у!!!

  • Ти ніколи не подорослішаєш!

  • Колись то подорослішаю! Відвали від мене!

  • Дуже й ти мені і треба!

  • Тоді я пішла забавляться!

Оксана закидала людей на вулиці «Капітошками», дала подружкам пописати електро-ручкою, розмалювала фарбою шкільні стіни, змазала крейдою хлопцям піджаки, підпилила ніжки у стільця та стола вчителя та накидала несправжніх мух до маминого супу та до татового пива.

  • Нарешті вона заспокоїлася та лягла спати!- мати Оксани розповідала батьку.

  • Справді! Її сьогодні покарали 5 раз у школі!!!

  • Та 3 рази у дома! Що ж нам з нею робити?

  • Слухай, може відправити її до «Нері»?

  • Куди?

  • «Нері» - це виправний заклад для бешкетників! Він знаходиться у поїзді! Тому там не побешкетуєш!

  • Ай, справді! Це гарна ідея! Скажемо зранку?

  • Звичайно!

Зранку Оксана хотіла вже йти до своєї школи, як її зупинили батьки біля виходу:

  • Юна леді, ви нікуди не підете!

  • Пустіть, бо запізнюся на автобус! Прийдеться йти 15 кварталів пішки! Тоді я точно отримаю 3 покарання через вас!

  • Ви не підете до звичайної школи!

  • А куди?

  • Оксано, ми з батьком вирішили відправити тебе у школу в поїзді!

  • Що? Там же не побешкетуєш!

  • Так.

  • Чому саме туди?

  • Бо там ти виправиш свою жахливу поведінку!

  • Мамо, тату, не треба! Я… я…ви…вип…виправлюся!

  • Ми тобі не віримо!

  • Добре! Якщо я не отримаю жодного зауваження та жодної двійки, то ви мене залишите тут!?

  • Гаразд!

Оксана вибачилась перед вчителями та друзями. Вона тепер живе новим життям і батьки нею пишаються!

Горпинич Людмила,

7 клас

default
Казка про добру фіалку та злого будяка

 

людей та до хутра тварин, а завдяки моєму широкому і гіркому листю, навколо мене нічого не росте. Ха – ха – ха! – розсміявся будяк.



- Та хіба ж Жила собі на зеленій галявині чудова фіалка. Вона була найдобрішою квіткою в світі. Це була молода рослина. А поряд з нею жив колючий будяк. Він був дуже злий, адже фіалка була набагато гарніше за нього, і всі навколо захоплювалися нею. Зла рослина з кожним днем все більше ненавиділа бідолашну фіалку.

Одного ранку, коли яскраво світило сонечко, будяк був як завжди роздратований, і цього дня він вирішив позбутися чарівної квітки.

- Фіалко, прибирайся геть! – басом прокричав будяк.

- Ти мені звичайно вибач будяче, але чому я повинна прибиратися звідси? – ввічливо запитала фіалка.

- Тому, що від тебе нема ніякої користі, а від мене – є: мої колючки пристають до одягу це користь? – сумно проказала фіалка.

- А хіба ні? – прикрикнувши запитав злий будяк.

- Ні, тому що користь – це коли ти приносиш щось добре, наприклад я: від мене чудово пахне, я можу прикрасити будь - яку будівлю або садибу! – відказала добра фіалка.

Будяк насупивши брови, замислився. Думав він - дуже довго. А потім сумно проказав:



  • Навіщо ж я тоді живу?

  • Та що ти, що ти! Від тебе також є користь. – схвильовано проказала фіалка.

  • Справді? – з надією запитав будяк.

  • Ну звичайно, ти лікувальна рослина, а ще тобою обожнюють бавитися діти! - сказала фіалка.

З того часу, будяк перестав дратуватись і раптом, його злість вся кудись зникла. Йому навіть здавалося, що він став не тільки добрим, а ще й дуже гарним! З того часу будяк став обожнювати фіалку!

І стали вони друзями – не розлий вода!

 

Мустафаєва Людмила,



5 – Б клас
http://kvity-i-travy.com/wp-content/uploads/fiakl.jpg
http://t3.gstatic.com/images?q=tbn:and9gcrnaaehztevlm9_v4tehiv5w862rq-tgkaeb5wwmaz4pe5b8tqa
Маленький сірничок та велика пригода
Згадаємо той час, коли ми були маленькими. Усі ми були колись дітьми. Батьки з дитячих років розповідали нам про техніку безпеки: не гратися з сірниками, не залишати у лісі розпалене багаття, не палити вдома та багато іншого. Але, по собі знаю, існує такий собі «закон підлості» - чим більше тобі кажуть, що не можна, тим більше хочеться зробити навпаки.

Одного разу пам’ятаю, дивилася в новинах, як один чоловік палив вдома на дивані й заснув. Почалася пожежа, чоловіка дістали з палаючої будівлі з багатьма тілесними опіками. Але зараз про інше.

Усі ми мабуть одного разу та відпочивали в лісі. Смажили шашлики, збирали гриби й просто сиділи біля розпаленого багаття. Особисто, я була в лісі не один раз, і жодного не обійшлося без вогнища…

Колись давно був такий випадок. Ми відпочивали в лісі, а тато розпалив вогнище. Маленький сірничок, який він кинув у суху траву, ледь не спричинив величезну пожежу! Добре, що ми вчасно залили вогонь водою. З тих пір ми дуже обережно поводимося в лісі.

Цей випадок доводить нам, що від маленького сірника до великої пригоди один лише крок. Тому для збереження лісів, будинків та в першу чергу екології не смітіть, гасіть за собою вогнище. А ще в мене є велике прохання до всіх жителів нашої планети: «Бережіть ліси, охороняйте природу!»

Кірик Діана,

6 клас
Лісова пригода
У великому місті в заможній родині жив восьмирічний хлопчик на ім’я Денис. Батьки його були ювелірами. Вони мали великий розкішний будинок у центрі міста.

Денис навчався в приватній школі, але зовсім не мав друзів. Йому було дуже самотньо.

Одного дня, повертаючись зі школи додому, Денис побачив на стіні будинку величезний плакат, на якому було написано: «А ти сплатив податки?!» Хлопчик здивувався, бо не зрозумів цього напису, та вирішив запитати про загадкове питання у тата.


  • А що таке податки?

  • Це марна трата особистих грошей, які необхідно віддати невідомо кому.

  • Зрозуміло, - промовив хлопчик, втративши інтерес до нового слова.

Одного вихідного дня Денис попросив дозволу в батьків погуляти парком, який був недалеко від будинку. Гуляючи в затінку великих дерев, він помітив хлопчика свого віку в простенькому одязі.

  • Як тебе звати? – запитав Денис.

  • Миколка. А тебе?

  • Денис. Скільки тобі років?

  • Вісім, а тобі?

  • Також вісім. Давай дружити.

  • Давай, - радісно погодився Миколка, - а де ти живеш?

  • Бачиш великий будинок неподалік? Там і живу. А ти?

  • А я живу, - сумно почав Миколка, - у невеличкому старому будинку на околиці міста.

  • А що там знаходиться?

  • Дитячий будинок, - відповів Миколка. – Кажуть, що він такий недоглянутий, бо мало коштів може виділити держава, адже не всі люди платять податки.

  • Шкода. Не сумуй. Мені дуже хочеться підняти тобі настрій… Давай гратися!– запропонував Денис.

  • Давай,- погодився Миколка.

І діти весело помчали один за одним.

Відтоді Денис намагався щодня ходити до парку, щоб повеселитися там з Миколкою. Денис, вирушаючи до парку, переодягався у старенький одяг, щоб не привертати до себе увагу. Він не хотів відрізнявся від Миколки.

Одного дня хлопці так захопилися грою, що не помітили, як наблизилися до дороги, де саме проїжджав автомобіль. Водій устиг загальмувати, але машина все ж таки вдарила хлопця. Перехожі викликали «Швидку допомогу» і Дениса забрали до державної лікарні. Хлопчику зробили операцію. Через деякий час Денис отямився й дуже здивувався побаченому. Він лежав на старенькому скрипучому ліжку. Постіль була чиста, але також старенька. У палаті крім нього було ще п’ять чоловік. Хлопчик пам’ятав, як колись він був у лікарні разом з мамою. Вони лежали в палаті «люкс» з сучасними меблями, кондиціонером, телевізором, білосніжною постіллю. Нічого не розуміючи, хлопчик звернувся до лікаря з проханням пояснити, куди ж він потрапив, бо ні Миколки, ні батьків поряд не було.


  • Ти в звичайній лікарні №2, - відповів лікар.

  • А чому тут так бідненько? – поцікавився хлопчина.

  • Кошти на утримання виділяє держава. Але їх обмаль для необхідного обладнання палат та придбання ліків. На все інше вже не вистачає коштів.

  • А звідки ж держава бере гроші? - запитав хлопчик.

  • Гроші накопичуються за рахунок податків, які повинен сплачувати кожен громадянин. Чим менше сплачених податків, тим менше грошів виділяється для лікарень, шкіл, дитячих будинків.

  • Так ось для чого треба сплачувати податки, - промовив Денис.

Увечері до палати забіг схвильований батько. Він весь цей час розшукував сина. Побачивши, в яких умовах працюють лікарі, які надали невідкладну допомогу Денису, почувши схвильовану розповідь сина про відсутність грошей для лікування людей, тато зніяковів, згадавши, що не вважав за потрібне сплачувати податки.

З того часу родина Дениса сумлінно сплачує податки. Миколку вирішили всиновити. А Дитячий будинок взяли під опіку.


Стрілець Анастасія,

6 клас


Вогонь - цар, Водиця – цариця
Одного разу зустрілись давні друзі – Вогонь та Вода.

  • Доброго дня, пані Водице! – привітно промовив Вогонь.

  • І Вам, пане, доброго дня, - відповіла Вода, - А куди це Ви прямуєте?

  • Вирішив трохи прогулятися лісом, - бешкетливо відповів Вогонь.

  • Ви не проти, якщо я складу Вам компанію, давно не була серед дерев.

  • Ну добре, ходімо разом.

Друзі вирушили до старезного лісу.

Але не одні вони цього разу вирішили помилуватися красою могутніх дерев. У затінку на великій галявині відпочивали подорожні: чоловік та жінка, двоє хлопчиків і маленька дівчинка. Діти сперечалися: хто найсильніший – Вогонь чи Вода. Одні казали, що Вогонь, інші – що Вода.

Почувши це, приятелі також почали сперечатись.

Спочатку Вогонь вирішив продемонструвати свою силу: він запалив все довкола оранжево-червоним полум’ям. Але Вода вирішила допомогти людям і погасила пожежу. Та вона дещо перестаралась – води було забагато: все навколо зникло під водою, могли постраждати міста та селища. Аж раптом втрутився Вогонь і випарував зайву воду.

Спостерігаючи за цією грою природних стихія, люди зрозуміли, що і Вогонь, і Вода однаково сильні та дуже потрібні їм. Якщо б не було Вогню, люди не могли б зігрітися, зварити собі їжу… А без Води вони б страждали від спраги, були б брудними. У той же час людям буде погано, якщо Вогню та Води буде забагато: будуть великі пожежі та всепоглинаючі потопи…

Люди зробили свої висновки: Вогонь – це цар, який може допомагати та руйнувати. Водиця – це цариця, яка також може допомагати та руйнувати. Отже їх потрібно поважати та шанувати.


Стрілець Анастасія,

6 клас


Мій Київ - моє місто, мені в ньому жити, мені його створювати

Київ – моє рідне місто, у якому я народилась і живу. Також це столиця України . Київ – це старовинне й гарне місто з квітучими каштанами, зеленими пагорбами та цікавою історією. Здавна Київ славився своїми історичними пам’ятками: Софіївським Собором, Андріївським узвозом, Володимирським Собором. Але, на жаль, багато пам’яток не збереглося до наших днів, таких, як Десятинна Церква. Якщо б наші пращури не зберігали своє рідне місто, то ми б зараз не бачили і не милувалися його неповторною красою. Якщо ж ми не будемо берегти Київ, то наші нащадки не зможуть доторкнутись до його історії.

На мою думку, зараз Київ дуже брудне місто, адже у ньому дуже багато заводів та фабрик, безліч машин. Все це дуже забруднює столицю України. Навколо знищуються багаторічні насадження дерев, а нових не саджають.

Я б дуже хотіла, щоб Київ залишився прекрасною та чистою столицею. України. Для цього ми – кияни - повинні не викидати сміття будь-куди, а в сміттєві баки, садити нові дерева, берегти старовинні пам’ятки культури, які нагадують нам про минуле.

Кожен повинен починати із себе справу та відтворення краси Києва.

Стрілець Анастасія,

6 клас

Сила добра

Був хлопчик на ім’я Богдан. Він разом із мамою й татом жив у Житомирі. Хлопчик вважав, що Житомир – це найкраще місто. Він любив гуляти, особливо взимку. Адже тоді на вулицях запалюють багато різнокольорових ліхтарів та вогників на струнких зелених ялинках. Навколо прокидалася казка.

Богдан жив у п’ятиповерховому будинку майже в центрі міста, навчався в звичайній школі в 5 класі. Він був дуже спортивним хлопчиком: любив грати у футбол, теніс та баскетбол. Щовечора, після школи, хлопець ходив на стадіон, який був біля його будинку, грати з друзями в улюблені ігри. Але все-таки найбільше Богдан полюбляв грати в комп’ютерні ігри. Його найулюбленішою забавкою була та, де хижі динозаври жорстоко билися за шматок м’яса. Перемогу отримувала найсильніша істота.

У той же час хлопець зовсім не любив будь-яких живих істот, крім людей. Він міг вдарити беззахисне кошеня, дражнити сусідську собаку, придавити хвіст щуру Боні, який жив у його однокласника. Тому вдома у Богдана не було ні кота, ні пса, ні навіть маленьких мишки, щура чи черепашки.

Одного дня в Богдана видався важкий день у школі: клас писав підсумкові контрольні роботи з чотирьох предметів підряд – математики, історії, української та англійської мов. Хлопець дуже втомився, після уроків навіть не пішов грати в футбол, а одразу побіг додому. Прийшовши, Богдан знесилено присів на канапу відпочити…

Зненацька поруч хлопець почув жалісне нявчання. Він дуже здивувався, адже в квартирі ніколи не було ні кота, ні кішки. Подивившись у ту сторону звідки лунали ці дивні звуки, Богдан побачив гарненький маленький пухнастенький біленький клубочок із чорними плямками, невеличкими вушками, зеленими оченятками та лапками з рожевими подушечками.



  • Хто ти?! Звідки ти взялося?! – здивовано промовив хлопчик.

  • Я кошеня, я тут живу! А ти хто такий ? – промуркотіло створіння.

  • Ти… ти… розмовляєш? – ще більше здивувався Богдан.анфиса 2

  • Звичайно, розмовляю. Ти що, ніколи не зустрічав котів, що розмовляють? У нас тут усі такі! Я ще й співати вмію!

  • А … де це я? – спантеличено запитав хлопець.

  • Це місто Муркачево в країні Зооляндії. Тут мешкають різні тварини: Крокодили, Собаки, Щури, Миші, Кроти, Мавпи та ми - Коти.

  • Як же ви уживаєтесь разом, адже ви такі різні? Чи ви полюєте один на одного?

  • Що ти! Що ти! Усі тварини в нас дружать!

  • А ти маєш ім’я? – запитав Богдан кошеня.

  • Мене звуть Анфісою. А тебе?

  • Я Богдан.

У цей час із вулиці почувся жахливий гуркіт, схожий на грім, стелі та підлога будинку затрусилися ніби від землетрусу. Почувся голосний рик. -04_1_~1

- О, ні! – закричала Анфіса. - Це знову страшний Динозавр руйнує наше місто!

- Звідки ж він тут узявся? Ти не говорила, що у вашій країні живуть динозаври, - злякано промовив хлопчина.

- Ми не знаємо, звідки вони беруться. Вони з’являються раптово, знищують наші будівлі, викрадають тварин. Ми не знаємо, як від них захиститися, - відповіла Анфіса.

- Що ж нам тепер робити? – запитав Богдан.

- Біжімо до того старого будинку, – промовила кішка.

Зненацька вони побачили величезного динозавра заввишки з триповерховий будинок, який наближався до них. Його кроки були такими великими, що здавалося, ніби то він летить і ось-ось буде зовсім поруч.

Хлопчик із кицькою на руках ледве встигли забігти до старого будинку, щоб сховатися від чудовиська. Але, що робити далі, вони не знали.

З вулиці почувся грізний рик динозавра:


  • Я знаю, де ви заховалися! Ви нікуди від мене не втечете!

Після цього страшний монстр своїм великим та сильним хвостом ударив по стінах старого будинку, де заховалися втікачі - «побігли» тріщини, місцями випала цегла. Будинок похилився.

Анфіса й Богдан вирішили вибігти з будинку, щоб не загинути під зруйнованими стінами.

На вулиці вони потрапили прямо до лап динозавра. Богдан дуже злякався, оскільки ніколи не бачив такого чудовиська. Анфіса також виглядала наляканою. Їм треба було рятуватись.

Динозавр потягнувся до них своєю пащекою. Раптом Анфіса хвостиком ніжно полоскотала величезний ніс страховиська. Від несподіванки той чихнув і випустив із лап хлопчика з кицькою. Він розгублено дивився на своїх бранців. У очах його вже не було жорстокості та злості.

Богдан, скориставшись нагодою, хотів знову тікати, щоб сховатися від страховиська. Але Анфіса чомусь не хотіла залишати динозавра. Вона обережно дібралася до його морди й облизала носа. Чудовисько задоволено завурчало й промовило:vse-dinozavri

- Вибачте, що я намагався вас з’їсти. Це маленьке пухнасте створіннячко розбудило в мені невідомі почуття. Мені стало радісно й тепло. Мені дуже соромно за свої вчинки у вашому місті. Я приходив сюди, бо у своєму світі я одинокий, у мене немає друзів, усі мене бояться. Тут мене також усі боялися й тікали від мене. Тому я ще більше сердився. Лише ця маленька кицюня, здається, саме так зветься це пухнасте створіння, не злякалася мене та стала моїм першим другом.

Богдан здивовано слухав динозавра. Він зрозумів, що доброта Анфіси перетворила страшне чудовисько на привітну істоту.

- Тоді давайте знайомитися, - запропонувала кішка, - мене звуть Анфісою.

- А мене Рексом, - промовив динозавр.

- А я Богдан, - озвався хлопчик, - давайте дружити.

- Чудова ідея! – з радістю погодилися Рекс та Анфіса.

- Друзі, давайте відбудуємо ваше місто, адже я завдав йому великої шкоди, – запропонував динозавр.

- Гарна думка, - погодилися Анфіса і Богдан.

Наступний тиждень усі мешканці міста разом із новими друзями – Рексом, Анфісою та Богданом - відновлювали рідне місто Муркачево. Воно стало ще кращим ніж було раніше.

Після важкої, але приємної роботи по відбудові міста, стомлений Богдан задрімав прямо в садочку на лавці …

Прокинувся Богдан від променів сонця, що лоскотали його обличчя. Відкривши очі, він побачив, що лежить на канапі у своїй кімнаті. Поруч не було ні динозавра Рекса, ні кішки Анфіси. Тоді Богдан зрозумів, що це був лише сон.

Казковий сон дуже змінив хлопчика. Тепер він ніколи не ображає ні тварин, ні людей, а навпаки – допомагає їм.

Одного вихідного дня Богдан попросив маму:

- Будь ласка, давай заведемо хатню тваринку.

- Гаразд, - погодилася мама, - а кого б ти хотів - папугу, рибок, кошеня, цуценя, черепаху, хом’ячка чи щура?

- Звичайно ж, кошеня, - загадково посміхнувся хлопчик. shuka-ljubljachogo-gospodarja-kt-lvov

Вони одразу ж поїхали до великого зоомагазину. Там Богдан побачив різних кошенят: чорних і рудих, білих і сірих, пухнастих і зовсім без шерсті. Але раптом хлопчик побачив знайомі зелені оченята. Він упізнав би їх серед багатьох інших. Це була Анфіса – кошеня з його чудернацького сну.

- Привіт, - тихенько промовив Богдан до тваринки, і вона посміхнулася йому у відповідь.

- Мамо, ми візьмемо ось це кошеня, - радісно сказав хлопчик.

- Добре, - погодилася мама.

На їх прохання продавець передав їм вибрану тваринку. Вони розрахувалися.

Зненацька кішка зістрибнула з рук Богдана та швидко побігла вдовж вітрин магазину. Зупинилася вона біля вітрини з біло-рудим котиком і благально подивилася в хлопчикові очі. Він зрозумів її і промовив:

- Мамо, давай візьмемо і цього котика, це друг моєї Анфіси.

- А хто така Анфіса? - здивовано запитала мама.

- Так звуть мою кицюню, - пояснив хлопчик.

- Гаразд. Але в мене є одна умова – ти сам будеш доглядати за ними.

- Звичайно ж, - радісно відповів Богдан.

Тепер вдома у Богдана живуть Анфіса та Томас – улюбленці всієї сім’ї. Хлопчик із радістю доглядає їх: годує, миє, прибирає за ними та грається з тваринками. Богдан дуже змінився. Тепер він любить тварин, а особливо тих, які живуть у нього вдома. dscn027630959277

Ось такі чудеса робить добро!

Стрілець Анастасія,

6 клас


Добро все переможе
У маленькому селі, неподалік Києва, жив хлопчик на ім’я Євген. Батько мав ферму, де жили десять корів, три бики, вісім телят, шість коней, двадцять п’ять овець, п’ять кіз, дві свині, два півні, сім курок, один індик та дві індички.

Але хлопчик завжди хотів мати котика або пса. Ще він мріяв про новий мобільний телефон.nokia-c5-03-694

На день народження Євген отримав від батьків омріяний подарунок – мобільний телефон. Але хлопчик чекав ще одного подарунка – живого котика, якого так і не отримав.

Євген дізнався від друзів, що існує гра, яку можна встановити на мобільний телефон, у якій ти можеш доглядати та ростити кошеня. Наступного дня у його телефоні була така гра.

Євген завів маленьку руденьку тваринку, яку назвав Рижик.

Спочатку він із великим задоволенням годував, мив, розчісував кошеня, прибирав за ним, грав у веселі ігри. Рижик радо зустрічав хлопця. Але вже через декілька днів Жені набридло доглядати тваринку. Він міг забути погодувати кошеня, прибрати за ним. Рижик став сумним.783

Одного дня кошеня відмовилося від їжі та води. Але хлопчик навіть не звернув на це уваги. Він був захоплений новою цікавішою грою – «Змагання тварин», де собаки змагалися між собою на швидкість та витривалість.

Про Рижика він тепер взагалі не згадував.

У суботу Євген вирішив пограти зі знайомими хлопцями у футбол біля свого будинку. Під час гри його телефон випав із кишені на землю та вдарився об камінчик. Помітивши це, хлопчик підняв його, подивився чи не пошкоджено телефон. Зрозумівши, що телефон цілий, він поклав його назад до кишені. Хлопчик і не здогадувався, що трапилося всередині апарата.

Унаслідок падіння обидві гри, що були в телефоні, перемішалися: одна собака потрапила до помешкання кота Рижика. Тварини домовилися між собою й вирішили провчити хлопця. Кожного дня зранку вони починали грати у рухливі ігри: бігали, стрибали, одним словом, учиняли гармидер. Від цього в програмах телефону відбувався збій і Євген не міг ним користуватися. http://rewalls.com/large/201102/23662.jpg

Так тривало цілий тиждень, а хлопчик не міг зрозуміти причину цього хаосу. Щоб розібратися, що ж сталося, Женя попросив свого друга Андрія подивитися телефон. Адже Андрій розумівся на техніці.

- Що це в тебе за нова гра? Я такої ще не бачив, - здивовано запитав друг.

- Яка саме?

- Та, у якій собака та кіт наводять безлад у квартирі!

- У мене такої немає, - відповів Євген.

- Ти, мабуть, забув про неї. Ось, подивись, - Андрій протягнув Жені телефон.

На екрані хлопчик дійсно побачив, як Рижик та незнайомий пес наводять «порядок» у помешканні кота.

Та це ж мій Рижик, про якого я зовсім забув. А звідки ж тут узявся пес? Я його не пам’ятаю. Собаки були в іншій грі. Але там не було кота! Нічого не розумію…

- Твій телефон випадково не падав? – запитав Андрій.

- Не пам’ятаю. Можливо…Напевно, падав.

- Унаслідок цього стався якийсь збій у програмі. І, що зовсім фантастично, ігри та тварини перемішалися. Спробуй потоваришувати з ними.

- Гаразд. Але як?

- Доглядай їх, годуй, мий та грайся з ними . Можливо, тоді з твоїм телефоном буде все гаразд і не буде ніяких збоїв.

- Дуже дякую. Але ж з чого почати?

- Напевне, почни з імені, - промовив Андрій.

- Я не розумію. Що ти маєш на увазі?

- Треба придумати ім’я собачці, який з’явилася у твоїй грі.

- Чудово. Я назву маленького блакитноокого песика Джеком.

- Уже дуже пізно я маю іти. Бувай!

- До зустрічі в школі. 1297479364_121

Євген зайшов до кімнати, узяв мобільний телефон, відкрив гру й вирішив, нарешті, потоваришувати з Рижиком та Джеком.

Тепер кожного дня хлопчик грався з тваринками, які «жили» в його телефоні. Крім того, він не забував годувати, мити, розчісувати їх та прибирати за ними. Женя дуже прив’язався до них. Тваринки відповідали йому тим же. А телефон хлопця з цього часу став гарно працювати.dscn0141krysa

Невдовзі Євген вирішив завести хатніх тварин. Батьки погодилися. І тепер у Жені вдома живуть: собачка Кнопа, щур Тьома та черепашка Тутті. Але хлопчик не забуває піклуватися також про своїх віртуальних друзів – Рижика та Джека.

Ось такі чудеса робить добро!




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconБілокур Катерина Василівна Катерина Білокур за роботою. Біографія
«Катерина Білокур», поставлено однойменний телеспектакль (1980), документальний фільм «Чарівний світ Катерини Білокур»
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconА вже весна, а вже весна …Анатолій Костецький «Починається весна»
Мета: почати ознайомлення учнів з творами Анатолія Костецького; вдосконалювати техніку правильного, свідомого, виразом читання; формувати...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconЗ літературної скарбниці. А вже весна, а вже красна!
Тема: а вже весна, а вже красна. Визначення загального емоційного настрою твору Анатолія Костецького «Починається весна»
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconОй весна, весна, днем красна
Наочні посібники: : А. Лобова «Музичне мистецтво» 3 клас, портрет М. Лисенка, малюнки
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна icon«Ой весна, весна, днем красна»
Т. Н. З : Ноутбук, магнітофон, диск із записом твору, папки із теорією, портрет композитора, наочні матеріали
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconТема. Чорнобиль – моя тривога, скорбота, мій біль
На сьогоднішньому уроці мова піде про трагічну сторінку біографії нашої країни – Чорнобиль. Реактор вибухнув 26 квітня. Навколо цвіла...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconБогдан-Ігор Антонич. Основні відомості про поета. Поезія Весна
«Весна», визначити тематичну спрямованість програмового твору; розвивати пам'ять, культуру зв’язного мовлення, вміння раціонально...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconКатерина Логвинівна Ющенко
Катерина Логвинівна Ющенко видатний вчений математик, кібернетик, засновник теоретичного програмування в Україні, член кореспондент...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconКоваль Л. Я. Синичків М. Б
Формування позитивного медійного іміджу як запорука успішної політичної діяльності
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconДомашнє завдання для учнів 2-го класу Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»
Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка