І. Коваль Катерина. 5 А. Весна



Сторінка4/7
Дата конвертації16.03.2018
Розмір1.07 Mb.
1   2   3   4   5   6   7

Як з'явився леопард
У далекій Африці, у долині Нілу було невеличке село. У ньому жила десятилітня дівчинка Лілія з родиною. Лілі, так її називали друзі, дуже любила тварин, а особливо котів. Але, нажаль, навколо жили лише хижі кішки – тигри.imagescaqn6y9w

Одного разу друг тата дівчинки, який жив у Києві, в Україні, привіз маленького рудого котика, щоб подарувати Лілі на День народження. Побачивши подарунок дівчинка дуже зраділа.dsc_0001

- Я назву це малесеньке кошенятко Муркою.

Дівчинці настільки сподобався подарунок, що вона гралася з Муркою, доглядала її й навіть виводила гуляти на вулицю. Але кішка була дикою й тому полюбляла іноді поласувати тваринами. Коли Мурка ласувала малою худобою, жителі села намагалися її впіймати, але їм це не вдавалося, бо кішка була дуже спритною.626

Одного дня селяни прийшли до батьків Лілі, щоб забрати Мурку, але дівчинка не хотіла віддавати улюблену кішку. Лілія взяла чорну фарбу і намалювала багато чорних плямок на лапках, спині та голові, а потім випустила тваринку через вікно. Побачивши Мурку, селяни закричали:

- Леопард! Це ж леопард!

Мешканці були дуже здивовані, побачивши таку дивну тварину, і відтепер почали дружити з леопардом. З того часу Мурка жила неподалік, у тропічних джунглях.

Стрілець Анастасія,

6 клас

Як з'явився крокодил
На далекому острові Мадагаскар, біля річки, жила маленька ящірка на ім'я Маркіза. Вона була не одна, із нею жили два її брати та три сестри. Усі ящірки мали зелену шкіру з коричневими смужечками. lacerta-agilis

Через великих хижаків, як от тигрів чи гієн, для ящірок залишилося мало їжі на суші, а тому вони були змушені шукати її у воді. Маркіза, найстарша ящірка, мала шукати їжу для молодших братів і сестер.

Одного разу Маркіза плавала у воді цілий день, але їжі так і не знайшла. Вийшовши на сушу ящірка побачила, що її тіло збільшилось у вісімдесят разів. Погляувши на своє відображення у воді, Маркіза зауважила, що її обличчя і зуби також збільшилися.

Спочатку ящірка злякалась, але згодом вона знайшла і гарний бік свого перетворення: тепер, нарешті, вона зможе забезпечити своїх рідних їжею і ніякий хижак більще нікого з них не чіпатиме.

Побачивши Маркізу, її брати й сестри дуже здивувалися й зраділи одночасно, адже тепер у них все буде гаразд. Згодом вони почали називати родичку крокодилом.krok1

Стрілець Анастасія,

6 клас
Як з'явилась жирафа?
У столиці України – Києві, жив дванадцятирічний хлопчик Андрій. Він був розумним, допитливим, його дуже цікавила наука та дослідження. Андрійко бажав усе знати й у майбутньому хотів стати науковцем. Хлопець читав енциклопедії про природу, космос та багато іншого.2957

Але Андрій був настільки допитливим, що мав «довгі вуха» та «довгу шию» і слухав усі розмови та спостерігав за всім, що діялось навколо. Хлопчик хотів більше знати про все, тому він відважувався на підслуховування.

Одного дня Андрійко вирішив дізнатися про плани друзів, побачивши, що вони щось замислюють. Але друзі не хотіли, щоб хтось дізнався про їх наміри, тому вони сховалися високо на дереві у маленькому будиночку з дверима й вікнами.

Спочатку Андрій не знав, як йому дізнатися про справи друзів, але потім він поставив драбину, заліз на неї, але вона була занадто маленькою. Хлопець ледве дотягся головою до вікна, але йому здавалося, що його шия от-от стане дуже довгою. Дізнавшись про секрети друзів, Андрій повернувся додому.

Наступного дня, хлопчик побачив, що його шия видовжилася, замість ніг у нього копита, на голові - дві невеличкі шишки, а його тіло вкрите хутром.

Побачивши сина, мати відвела Андрія до науковця, який сказав, що хлопець – жирафа, і його потрібно відвезти до Африки. Батьки так і зробили. Наступного дня Андрій був у теплій Африці.

Стрілець Анастасія,

6 клас
Товариство завзятих і умілих “Лісовик”



(Казка)
Дійшла економічна криза і до лісу. Багато звірів залишилися без роботи. Зібралися до купи, стали думати, гадати, що ж робити. Як жити далі. Хтось згадав, що сестри Білочки уміли гарно шити одяг, їжаки кроїти. Тому і вирішили утворити невелике підприємство з пошиття дитячого одягу. Всі одностайно погодилися з пропозицією їжака назвати підприємство –“Товариство завзятих і умілих “Лісовик”. Директором одностайно обрали Лисицю за її уміння домовлятися. У помічники до неї визвався Вовчик. Удвох вони і вирушили шукати місце для майбутнього підприємства. А Білочки, Зайчики та їжачки почали працювати над бізнес-планом. Коштів було обмаль, тому тканину, швейні машинки та нитки планували принести з дому.

Надвечір повернулися Лисиця і Вовк з гарною звісткою:

– Довго ходили ми, шукали. Вже і надію втратили. Аж ось трапилася нам на краю лісу закинута печера. Оглянули ми її, ніхто в ній не живе. Не біда, що вона лише з одним входом та з низькою стелею. Проте своя і не треба буде за неї нікому платити. То як ви, думаєте?

Так і порішили гуртом розмістити там товариство.

Недовго тривало облаштування. Наступного ранку щойно прокинулося сонечко, вже до входу до печери посходилися звірята. Хто з швейними машинками, хто приніс тканину, хто голки та все, що необхідне для шиття. Швидко розмістилися та й почали працювати.

Робота закипіла. Помічники їжаки тільки й встигали забирати готовий товар з рук майстрів. Кожний був певен, що швидко криза мине, отримають прибуток та й накуплять усе необхідне для своїх родин. Працювали завзято. Ніколи було і пообідати. І байдуже було, що погане освітлення в кімнаті, та сидіти незручно. Невдовзі випустили першу партію дитячого одягу. Якраз на

початку літа. Всі залишилися задоволені: і покупці, і продавці.

Лисиця ввійшла в азарт від отриманого прибутку, і на загальних зборах запропонувала:

– Наше підприємство отримало перший прибуток. Я, як керівник, порадилася із заступником Вовком і ми вирішили, що треба підвищити темпи виробництва. Тому пропоную працювати без вихідних та обіду.

Лисицю трохи побоювалися, тому ніхто не посмів заперечувати.

Продовжили звірята працювати. Наче все йшло добре, але чомусь почали ставатися неприємності із робітниками-звірятами. їжак часто скаржився на головний біль, в очах паморочилося. Білочка довго не могла сидіти на одному місці, швидко втомлювалася. Ті, хто міг прийти додому та переночувати, не могли набратися сил, бо спали мало. Все почало йти шкереберть. Товар почав виходити із браком, звірі не встигали в зазначені строки виконати роботу.

До всього і техніка почала підводити. То проводка перегоріла, то світло мигає. Зайчик обпік лапку, коли намагався склеїти клейкою стрічкою проводку.

Не можуть звірі зрозуміти, що трапилося. А Лисиця з Вовком все підганяють:

– Чому це ви почали не встигати!? Є місце для роботи, є обладнання, є бажання заробити гроші. Що з вами трапилося?

Але об’єми виробництва продовжували падати.

Думала-гадала Лисиця та й вирішила запросити на консультацію мудру тітоньку Сову. Поїхав Вовк за нею та запросив завітати до них у гості. Не забарилася Сова. Наступного ранку і приїхала. Довго ходила по печері, роздивлялася, мудрувала, щось записувала. А потім попросила зібратися усіх у кімнаті. Та й почала ставити питання:

– Чи бачите, любі мої, протягом дня сонце? Чи виходите прогулятися?

– А що для життя найголовніше? Правильно. Повітря: чисте і свіже. А чи потрапляє воно до вашої кімнати?

А у печері, як ми знаємо, зовсім не було вікон. На це і не звернули уваги наші підприємці, коли шукали приміщення.

– Запам’ятайте назавжди, – сказала Сова, – добрий початок – половина діла. Тому, якщо хочете бути здоровими, зробіть ремонт у печері. Обов’язково поставте вікна, щоб було світліше та заходило у приміщення свіже повітря. Обладнайте свої робочі місця зручними стільцями. І обов’язково залишайте час для відпочинку. Ось і побачите згодом результат.

Переглянулися звірі між собою, замислилися над сказаним.

А Лисиця була хитрою. Як дбаєш, так і маєш – було кредо її життя. Тому вона швидко все обміркувала та й запросила бобрів-будівельників для ремонту. Через місяць кімната перетворилася на світлу, повну повітря і сонця. Стіни пофарбували у світлий колір. До кожного робочого місця підвели спеціальне освітлення.

Звірята на цьому не зупинилися. Відповідальним за техніку призначили Вовка. Він запросив на роботу кваліфікованого спеціаліста – Півня. У його обов’язки ввійшли ремонт та підтримка у робочому стані всього обладнання. Тепер не потрібно відволікатися на ремонт.

Врахувавши всі поради мудрої Сови, звірі пішли далі. Білки-сестрички домовилися із мишенятами про гарячі обіди. Відтепер доставляли щодня опівдні. Кожен працівник їх товариства мав право на відпочинок та відпустку, Вирішили змінити і режим роботи: тепер планували працювати у дві зміни. За цим слідкували Білки.

Робота закипіла знову. Усі були усміхнені та радісні. На роботі запанувала злагода. Звірі забули про відвідування лікарень та поліклінік. Невдовзі їх підприємство здобуло щирі відгуки від покупців.

I за все це вони були вдячні мудрій Сові. Гуртом написали щирого листа вдячності. Сова стала талісманом їх виробництва. І вона не забувала про них. Адже в її обов'язки входило інспектувати підприємства на дотримання правил безпеки на виробництві. Але відтепер у товаристві завзятих і умілих “Лісовик” все було на вищому рівні. Кожний робітник пройшов інструктаж з правил техніки безпеки та гігієни на виробництві і добросовісно дотримувався їх у процесі роботи.

А найзадоволенішою залишилася Лисиця. Тепер гроші текли до неї річкою.

Ось і казці кінець. А мораль така: добре роби – добре й буде!


Підгорна Дарина,

7 клас


Київ моє місто - мені в ньому жити
Яка не була б Батьківщина, вона завжди залишається для людини наймилішим місцем. Коли ти постійно знаходишся у рідних місцях, ці почуття не знаходять свого відображення, але коли ти їх покидаєш, серце тягнеться до рідного будиночка, де ти побачив світ, до школи, де сварили іноді тебе такі любі тобою вчителі, до маленького дворика, де ти бігав і грав колись із друзями. І такі теплі ці почуття, коли ти повертаєшся додому, що можна було б запалити не одне серце.

Моя Батьківщина – Київ!

Це місто для мене – дім.

Тут птахи летять у вирій,

Несучи на крилах надії,

Барвисті, яскраві усім!

Тут маю я друзів вірних,

Батьків, що добру мене вчать.

І школу, таку надійну,

Де вчителі розумні,

Де можна в науку пірнать.

І де не була б - я знаю

На мене чекають тут,

Бо рідне місто я маю

Краще, миліше, безкрає.

Тут мене квіти навчають,

Тут мені вітер співає,

Тут всі дерева гукають,

І солов’ї промовляють

Воно найкраще, я знаю!

Київ – таке чудове місто, із безліччю визначних місць і пам’яток архітектури, на які так часто звертають увагу гості столиці. Але уся його магія і серце саме у тих рідних кожному серцю киянина місцях, де сховані його спогади. І нехай це будуть різні для кожного місця, але саме це і створює загадковий образ української столиці - міста Києва, мого Києва!
Безрукава Ангеліна,

10 клас


http://misto-market.com.ua/turizm/images/5/86/maidan_nezalezhnosti_%28kiev%29.jpg

Учитель – перед іменем твоїм…
Учитель… яке прекрасне слово! Людина, з якою ти проводиш усе своє дитинство, яка змалечку виховує в тобі ті самі якості, з якими ти будеш іти по життю.

У країнах Азії, таких як, наприклад, Китай чи Японія, «сенсей» (тобто вчитель) відіграє найважливішу роль у житті людини. І це не випадково. Вважається, що ази наук і виховання дають нам батьки. Неможливо не погодитись. Але якщо замислитись, то ми набагато більше часу проводимо із нашими вчителями і саме вони поглиблюють ці знання.

Учитель… мені навіть здається, що це не професія, це покликання. Для того, щоб чомусь навчити дітей, треба налагодити з ними теплі відносини. А діти зовсім різні, як і їх погляди на життя, і знайти підхід до кожного – це талант, який для багатьох залишається невідкритим. Також вчитель має знайти ту золоту середину, межу,яка по одну сторону залишає суворість, контроль і різницю в положеннях, а з іншої дружні відносини і взаєморозуміння. Це досить складно бути прикладом для дітей і при тому не давати їм «сідати собі на голову».

Кожен колись спілкувався з дітьми, у кожного є або братики-сестрички, або племінники із хрещениками, і треба погодитись – з ними буває непросто. Тому мене вражає одна риса характеру справжнього вчителя: йому з дітьми добре і це для нього щастя перебувати з ними. Хоча, коли тобі погано на душі, коли увесь світ набуває чорно-білих відтінків, ти поспілкуйся з дитиною, її слова зможуть повернути яскраві кольори в твій світ. Можливо цим і живуть вчителі? Іноді здається, що якщо вони будуть відчувати віддачу збоку дитини, вони будуть в змозі зробити неможливі речі!

Учитель… яке тепле це слово… ми не цінуємо його, коли маємо. За сварками, іноді образами ми не помічаємо таких очевидних речей, а коли втратимо, будемо згадувати, як вчитель оберігав , намагався навчити нас, бездарів, і огортав постійною турботою. Учитель – я вклоняюся перед тобою і дякую за твою кропітку працю. Ті ніби ювелір, потроху, по маленьким деталям різблиш наші душі. Я сподіваюся ми справдимо твої очікування.
Безрукава Ангеліна,

10 клас


http://shutov.zavolu.info/shutov/art_image/76.jpg

Наша славна Україна
Протягом багатьох століть український народ боровся за свою незалежність, за свою культуру, за своє право бути народом. І рідне слово та народна пісня не дали йому загинути. Пісні донесли до нас із сивої давнини культуру і самобутність наших пращурів. І саме тому декаду української мови та літератури ми розпочали з пісні.

Вважають, що пісенна класика українського народу налічує більше трьохсот тисяч пісень. Ніжні, ліричні, веселі, жартівливі, сумні ... – скільки їх лунало цього дня, і кожна з них торкалася нашого серця, нашої душі.

«Приказка – квітка, а прислів’я – ягідка». Гарно, мудро, а головне влучно сказано.Саме так опоетизував український народ ці два дивовижні жанри усної творчості. І правдв, чи не дивно, що в коротенькому народному вислові вмістилася така глибина думки та мудрість. Цим перлинам – приказці та прислів’ю – був присвячений день народної мудрості. Учні та вчителі завчасно підбирали приказки, прислів’я, афоризми, адже саме вони були «перепусткою» до гімназії. Справжніми знавцями народної мудрості стали

Українська вишивка, як і українська пісня, є знаковими для нашої традиційної культури.

У вік технічного прогресу та інформаційного суспільства це слово не стало архаїзмом, а навпаки за останні роки набуло шаленої популярності. Якась невідома сила тягне українців до свого коріння. Вишиванка не втратила своєї популярності, і в цьому ми впевнились, коли побачили наших учнів та вчителів у національному одязі.

Вишивані рушники, сорочки, одіж, різноманітні речі як повсякденно вжитку, так і святкового — майже все ми побачили на виставці, яка у нас відбулася. У такий начебто нехитрий спосіб утворилася краса і затишок української оселі.

Ми живемо на чудовій, багатій, мальовничій землі - на нашій славній Україні. Тут жили наші прадіди, діди, тут живуть наші батьки, тут корінець роду українського, що сягає сивої давнини. А наш народ працьовитий, щедрий на таланти, здібний, обдарований. Якщо працюємо – то до сьомого поту, якщо співаємо – то дзвінко розложисто, якщо творимо щось – то неповторно, захоплююче!
Гламаздін Влад,

учень 10 класу




Як би я була інспектором ДАІ
У наш час існує багато професій. Коли людина обирає ким стати, вона будує план на майбутнє, план своїх дій. Багато хто мріє стати популярною й багатою людиною, але вони не думають, що наша країна потребує й інших професій. Популярні професії - це юристи, актори, співаки, бухгалтери. Але є потреба в учителях, сантехніках, будівельниках, міліціонерах й інспекторах. Так вони менш відомі, але дуже потрібні.

Уже на даний момент я думаю, ким я хочу стати. Я довго вибирала і звернула увагу на таку професію, як інспектор ДАІ.

Хто ж вони і чим вони займаються? Ці люди слідкують за порядком виконання «Правил дорожнього руху». Найголовніше – вони повинні знати всі правила дорожнього руху, правила спілкування, прибувати на місце якоїсь аварії найперші незалежно від випадку. Ми можемо їх побачити де завгодно: на трасі, посередині перехрестя, біля аварії, коло дороги.

Дуже часто вони зупиняють за перевищення швидкості. Просто велика кількість людей любить розганятися по прямій, створюючи цим небезпечну для життя ситуацію. А іноді вони зупиняють машини, щоб перевірити наскільки водії уважні. Також вони «виручають» з ситуацій на дорозі, коли не працює світлофор. Тому з самого дитинства ми вивчаємо як поводитися на дорозі, в аварійних ситуаціях.

Якщо я стану інспектором ДАІ, я одразу запропоную провести тест усім працівникам на знання правил, і, можливо, прочитала б лекцію як треба відповідати і тримати себе в руках. Бо це дуже важливо в наш час. Я думаю, що працівники повинні вже знати, де частіше за все трапляються різні випадки. Наприклад, на якій трасі багато хто розганяється, чи де частіше за все б’ються машини. Також повинні знаходитися біля нещодавно зміненої розмітки, чи знаку. Бо іноді буває, що знак закрило дерево, чи він виявився засипаний снігом.

Вони повинні мати однакову форму, одного кольору, може залежати від пори року. Наприклад, улітку світлого кольору, а взимку темного. Але й відрізнятися від працівників міліції. Також залежати малюнок від положення працівника. Вони повинні бути видними як удень, так і вночі. Тому до одягу можна прикріпити світо- відбиваючі смужки.

Вони не повинні звертати увагу на те , яка машина, і хто за кермом: жінка чи чоловік, простий пенсіонер чи якась відома людина. Думаю їм ще потрібна технічна підтримка. На даний момент вони їздять на стареньких машинах, якими вони навряд чи можуть наздогнати велику кількість сучасних машин, які набирають швидкість за пару секунд.

А от мене дуже цікавить, у них існує всього пару кольорів. Наприклад чорний: чорний, сірий, коричневий всіх відтінків та інші; Синій: синій всіх відтінків, фіолетовий, зелений та інші; Білий: білий та всі світлі кольори; Та червоний: рожевий, червоний, помаранчів, жовтий та інші. Як вони в цьому розбираються? Вони на це вчаться. Так це важко, але це їхня робота. Ви ж теж будете знати все про те ким ви станете,всі деталі, будете вивчати все, щоб стати кращим з кращих. До того ж вони повинні мати чудову пам'ять, бо їм треба запам’ятати марку та номер машини, колір вже не так важливий. А ви спробуйте запам’ятати хоча б дві машини підряд. Їхній колір, марку, номер, це вже не кажучи про швидкість, яку виміряють спеціальним апаратом – візиром.

На такій роботі не повинне бути розподілення між сильним та слабким полом. І працювати треба парами, адже так буде легше. Хтось оформлює документ, а хтось ловить іншу машину. А на постах ДАІ їх повинно бути більше, адже вони чергують цілий день, а на перехресті пару годин, а й іноді хвилин.

Є люди які думають, що це дуже легко, але вони не все знають… Можливо, і я теж не все знаю, але якщо поспостерігати за ними, то можна побачити, що вони такі ж як і ми. Вони теж бояться свого начальника, в них теж є сім`я яку треба годувати. Це їхня робота. Діти у кого батьки працюють в ДАІ повинні пишатися ними, бо не всі мають таких батьків. Адже ця професія й трохи небезпечна для життя.

Тож подумай чи потрібний юрист на два дні, чи співак на одну пісню? Ні! Ти подумай, що наша держава потребує порядку на дорогах, адже ти можеш врятувати комусь життя просто маючи пам'ять, увагу і знання «Правил дорожнього руху».

Носкова Євгенія,

учениця 9-А

Моя держава

Земле рідна!...

Я живу тобою і для тебе,

Вийшов з тебе, в тебе перейду,

Під твоїм високочолим небом

Гартував я душу молоду.

В. Симоненко
Держави, як і люди, мають свій день народження, свою біографію, свою неповторну долю, свою історію. Але якщо людське життя в основному триває 70 років, то держави живуть сотні, тисячі років. Як і люди, вони народжуються, ростуть, розвиваються, занепадають, зникають. Доля держави і доля людини - це неділима єдність, це спільний шлях народження і згасання, горіння і шукання, надії й розчарування, боротьби і зневіри, смерті й відродження.

Моя держава –Україна. Я - ровесниця її незалежності. Ми народилися в 1991 році. Переконана, що це має особливе значення у моєму житті. Відомо, що ровесники краще розуміють один одного, вони живуть однаковими проблемами, турботами, їхні погляди на життя, долю, призначення у світі, майбутнє схожі. У них спільна життєва дорога.

Я і моя держава разом робили свої перші кроки, несміливі, невпевнені. З жахом і захопленням дивилися на навколишній світ, такий безмежний і чужий. Подих перехоплювало від відчуття своєї значимості, самостійності. Ми часто помилялись. Були занадто молодими, щоб побачити і оцінити свої можливості, щоб правильно визначити свій шлях, щоб зрозуміти, хто наші друзі, а хто вороги. Ми часто плутали мрії і дійсність...

Настала доба становлення та дорослішання. Складний, відповідальний етап життя, від якого залежить майбуття. Важливо уважно подивитись навкруги, реально оцінити можливості, вірно обрати свій шлях. Той єдиний шлях, яким ти будеш йти сміливо й гордо, впевнено і гідно, зі щирою усмішкою на вустах і яскравим вогнем у серці. В цю пору можуть бути і помилки, і невдачі, але вони допомагають зрозуміти найважливіше, те, що має найбільшу вагу та цінність і для держави, і для особи, – ніщо не може бути кращим свободи, свободи особистості та свободи держави!

Свобода... Слово, омріяне у віках. Слово, яке боронили і берегли наші пращури, яке нерозривно пов’язане з нашою історією. Історія нашої державності, здається, не так давно започаткована, але базується на давніх подіях, традиціях та звичаях. Вона сягає своїм початком сивої давнини.

Протягом тисячоліть на території сучасної України проживало багато племен та народів. Кіммерійці, скіфи, сармати, греки... Вони за будь–яких умов залишалася жити на своїх рідних землях, забезпечуючи цим безперервність історичної пам’яті, формування основних духовних та матеріальних засад.

Усім відома легенда заснування Києва... Ще у ХІ столітті світ знав про Київську Русь, хоробрих князів та княгинь тієї доби, що понад усе цінували власну свободу і державну незалежність. Починаючи з середини ХІІІ століття, князівства Київської Русі піддавалися спустошливим навалам військ монголо-татар. Ми боронилися. У ХІV-ХV ст. Польща, Литва, та Московська держава зміцнилися та приступили до загарбання нових територій, у тому числі і українських земель. Це був початок нашого кінця.

У першій половині ХVІ ст. опорою української державності стає Запорозька Січ – козацька „республіка”, що виникла в пониззях Дніпра. Запорозька Січ тривалий час зберігала незалежність, незважаючи на спроби польського уряду підкорити її своїй владі. Але й ця твердиня не встояла.

В ХVІІІ – у першій половині ХІХ ст. Україна переважно перебуває під владою Російської та Австрійської імперій. І. Долгорукий писав про цей час: “Україна не почуває себе щасливою, незважаючи на всі благодаті природи. Політичне сонце її не так гріє, як небесне світло. Вона змучена, терпить різні тягарі і почуває повністю втрачену свободу колишніх віків.” “Дух геройства в Україні пропав”? Ні... “ Нема найменшого сумніву, що колись Україна стане знову вільною і незалежною державою. Цей час наближається поволі, але неухильно. Українці є нація з власною мовою, культурою та історичною традицією. Поки що Україна роздерта поміж сусідами. Але матеріал для будови Української Держави лежить готовий: коли не сьогодні , то завтра з’явиться будівничий, що збудує з цих матеріалів велику і незалежну Державу”,- пророкував ще на початку 19 століття німецький дослідник Йоган Коль. Часи Центральної Ради, діяльність М. Грушевського – сумний і трагічний початок нашого відродження.

Ми бачимо наш народ і в його багатющій героїчній історії, і в реальній неминучості майбуття, де українська нація - після тоталітарних жахів імперії, після геноцидів та голодоморів – посіла гідне місце в житті цивілізованого вільного людства.

Ми, ровесники своєї держави, не можемо стояти осторонь історії. Саме на наші плечі буде покладено епохальне завдання: зберегти і зміцнити нашу державу.

Я , мої однолітки.... Ми відповідальні за долю України. Високе розуміння синівського обов’язку, щира внутрішня віра у своє покликання – саме це дає нам моральне право бути суворими, нещадно вимогливими до себе й до інших, бути тими, чиї дії, слова, вчинки впливатимуть незабаром на долю держави. Нам потрібно бути дуже обережними й водночас відважними, стійкими і непохитними в найдраматичніших колізіях сьогодення, де давні фронти розбрату нерідко пролягають через людські душі, де від людини не менш, ніж будь-коли , вимагається мужності, й гніву, й любові. Наше завдання : не дати прорости нічому фальшивому, тупому, потворному, здатному хіба що нівечити буйнозелені парості життя.

На світі законів немало, я нагадаю один:

Щоб море не висихало, потрібно багато краплин.

В. Симоненко.

Кожен з нас – лише краплинка, породжена рідною землею, але тисячі краплинок – це вже могутній потік, що , відродившись з небуття разом з нашою державою у 1991 році, здатен перетворитись на безмежне море втілених мрій, надій і сподівань.

Гончаренко Вадим,


  1. клас



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconБілокур Катерина Василівна Катерина Білокур за роботою. Біографія
«Катерина Білокур», поставлено однойменний телеспектакль (1980), документальний фільм «Чарівний світ Катерини Білокур»
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconА вже весна, а вже весна …Анатолій Костецький «Починається весна»
Мета: почати ознайомлення учнів з творами Анатолія Костецького; вдосконалювати техніку правильного, свідомого, виразом читання; формувати...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconЗ літературної скарбниці. А вже весна, а вже красна!
Тема: а вже весна, а вже красна. Визначення загального емоційного настрою твору Анатолія Костецького «Починається весна»
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconОй весна, весна, днем красна
Наочні посібники: : А. Лобова «Музичне мистецтво» 3 клас, портрет М. Лисенка, малюнки
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна icon«Ой весна, весна, днем красна»
Т. Н. З : Ноутбук, магнітофон, диск із записом твору, папки із теорією, портрет композитора, наочні матеріали
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconТема. Чорнобиль – моя тривога, скорбота, мій біль
На сьогоднішньому уроці мова піде про трагічну сторінку біографії нашої країни – Чорнобиль. Реактор вибухнув 26 квітня. Навколо цвіла...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconБогдан-Ігор Антонич. Основні відомості про поета. Поезія Весна
«Весна», визначити тематичну спрямованість програмового твору; розвивати пам'ять, культуру зв’язного мовлення, вміння раціонально...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconКатерина Логвинівна Ющенко
Катерина Логвинівна Ющенко видатний вчений математик, кібернетик, засновник теоретичного програмування в Україні, член кореспондент...
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconКоваль Л. Я. Синичків М. Б
Формування позитивного медійного іміджу як запорука успішної політичної діяльності
І. Коваль Катерина. 5 А. Весна iconДомашнє завдання для учнів 2-го класу Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»
Природа: підр с. 98-99, робота з зошитом на друкованій основі; намалювати малюнок «Весна в навколишньому оточенні»


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка