І. М. Аидрусяка (5%) І Google Translate (95%)



Сторінка15/41
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.29 Mb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   41
корабельний магнат заперечував це... з посмішкою. «Відкрити
ігорний дім в “Оверлуку” означало б зганьбити його, — сказав
він, — і не думайте, що я хочу переплюнути Веґас! Для цього
там занадто багато моїх маркерів! Мені абсолютно нецікаво
влазити за лаштунки політики через легалізацію ігорних до-
мів у Колорадо. Це однаково, що плювати проти вітру». Після
офіційного відкриття заново пофарбовані, обклеєні шпалера-
ми й обставлені номери “Оверлука” (нещодавно, коли роботи

224


фактично закінчилися, там відбулося грандіозне і винятково
вдале свято) займуть поважні гості за списком, який відкриває
дизайнер із Чикаго Корбет Стені й завершує...»

Ошелешено посміхаючись, Джек перевернув аркуш. Те-


пер він дивився на велику, на всю сторінку, вирізку з роз-
ділу «Подорожі» нью-йоркської «Санді Тайме». Стаття про
самого Дервента, лисіючого чолов'ягу, який навіть зі старої
газетної фотографії пронизує поглядом. Окуляри без опра-
ви й начебто олівцем намальовані вусики в стилі сороко-
вих років зовсім не робили його схожим на Еррола Флінна.
Обличчя залишалося обличчям бухгалтера. Кимось — або
чимось — іншим його робили очі.

Джек швидко переглянув статтю. Більшу частину відо-


мостей він уже знав із торішньої розповіді про Дервента в
«Ньюсвіку». Народився в бідній родині в Сен-Полі, так і не
закінчив коледж. Замість цього пішов на флот. Швидко ро-
бив кар’єру, потім покинув службу через затяті дебати щодо
пропелера нового типу, який він винайшов. У перетяганні
канату Військово-морським флотом і невідомим хлопцем
на ім'я Горас Дервент дядько Сем не виказав переможця, але
вгадати його неважко. Зате другого патенту дядько Сем уже
не одержав, а було цих патентів чимало.

Наприкінці двадцятих — на початку тридцятих Дервент


зацікавився авіацією. Він купив збанкрутілу компанію, що
займалася запиленням полів, перетворив її на авіапошту —
і мав успіх. І далі патенти: нова конструкція крила монопла-

на; бомботримач, використаний потім у літаючих фортецях,


які поливали вогненним дощем Гамбурґ, Дрезден і Берлін;
кулемет зі спиртовим охолодженням; прототип сидіння
катапульти, пізніше застосований на реактивних літаках
Сполучених Штатів.

А бухгалтер, що жив в одній оболонці з винахідником,


увесь час збільшував заощадження. Кілька військових за-
водів у Нью-Йорку й Нью-Джерсі. П'ять текстильних фаб-
рик у Новій Англії. Хімічні заводи на збанкрутілому Півдні.
До кінця Великої депресії весь його статок був лише жмень-
кою керованих ним підприємств, куплених за разюче низь
кими цінами, а продати їх можна було тільки ще дешевше.
У якийсь момент Дервент обмовився, що, закривши справу,
отримав би вартість трирічного «шевроле».

Джек згадав: ходили чутки, що для того, аби не піти під


воду з головою, Дервент удався до, м'яко кажучи, не вельми
законних способів. Він був замішаний у незаконній торгівлі
спиртним. Пов'язаний із проституцією в Мідвесті, з конт-
рабандою на південному узбережжі, де були його фабрики
добрив. Нарешті він зайнявся ігорною справою, що заро-
джувалася на заході.

Імовірно, найвідоміше капіталовкладення Дервента —


фінансування заснованої ним студії «Топ-Марк», якій не
щастило відтоді, як у 1934 році Маленька Марджері Морріс,
малолітня зірка, померла від передозування героїну. їй було
чотирнадцять. Маленькій Марджері, чиїм амплуа були семи-
річні лялечки, що рятують родини, а також життя собачкам,
несправедливо обвинуваченим в убивстві курей, улашту-

226


вали в Голівуді найграндіозніші за всю історію «Топ-Марк»
похорони. Офіційна версія було така: Маленька Марджері
під час перебування в нью-йоркському сирітському при-
тулку підчепила «виснажливу хворобу»; правда, знайшлися
циніки, які припустили, що студія так довго просторікувала
про це просто тому, що знала: скоро їй кінець.

Для керівництва «Топ-Марк» Дервент найняв здібного


бізнесмена й затятого сексуального маніяка Генрі Фінкеля,
і за два роки до Пірл-Гарбор студія видала шістдесят філь-
мів, п’ятдесят п’ять із яких стали плювками в пуританську
фізіономію контори Гейєса. П’ять інших були замовленими
державою навчальними стрічками. Художні фільми мали ве-
личезний успіх. В одному художник, чиє прізвище не фігуру-
вало в титрах, для виходу в сцені великого Балу одяг героїню
в ліфчик без бретельок — там вона скидала із себе все, крім,
може, родимки під сідницями. Дервент і цей винахід зробив
своєю заслугою, зміцнивши при цьому репутацію — або ж
погану славу.

Війна зробила його багатим, і він ним і залишився. Жив


Дервент у Чикаго, на людях з’являвся рідко. Винятком були
тільки збори ради «Підприємств Дервента» (якими він пра-
вив залізною рукою); подейкували, начебто він — власник
«Об’єднаних авіаліній», Лас-Веґаса (там, як відомо, він ору-
дував справами в чотирьох готелях-казино, а причетний був
принаймні ще до шести), Лос-Анджелеса й самих Сполучених
Штатів. Дервент, що мав репутацію друга осіб королівської
крові, президентів і чільників злочинного світу, на багатьох
справляв враження найбагатшої у світі людини.

«Але, — подумав Джек, — домогтися успіху з “Оверлу-


ком” йому виявилося не під силу». На хвилину відклавши
альбом, він дістав маленький блокнот з автоматичним олів-
цем, які тримав у нагрудній кишені. Коротко черкнувши:
«Див. Г. Дервент, Сайдв., бібл.?», він сунув блокнот назад
і знову взяв альбом. Обличчя Джека було зосередженим,
погляд далеким. Перегортаючи сторінки, він безпристрасно
отирав губи рукою. Швидко проглянув наступний матеріал,
відзначивши про себе, що пізніше варто прочитати його до-
кладніше. Газетними вирізками були заклеєні багато сторі-
нок. Наступного тижня в «Оверлуку» очікується те й те; у
барі (до речі, в часи Дервента бар називався «Червоне Око»)
очікуються ті й ті. З-поміж постояльців було повно веґасців,
а також шишок і зірок із «Топ-Марк».

Далі — вирізка від 1 лютого 1952 року.

МІЛЬЙОНЕР — КЕРІВНИК ФІРМИ — ЗБИРАЄТЬСЯ
ПРОДАВАТИ ПІДПРИЄМСТВА В КОЛОРАДО

«Дервент зізнається: з каліфорнійськими вкладниками


досягнута домовленість щодо “Оверлука” та інших підпри-
ємств.

Родні Конклін, фінансовий редактор.

Учора в короткому комюніке з чиказької контори відо-
мого моноліту — “Підприємств Дервента” — повідомлялося,
що в ході карколомної гри фінансових сил, яка завершиться
до 1 жовтня 1954 року, мільйонер (можливо, мільярдер) Горас
Дервент розпродав свою власність у штаті Колорадо. Капіта-
ловкладення Дервента включають природні родовища газу

228


й вугілля, джерела гідроелектроенергії, а також компанію з
розвитку земель “Колорадо Саншайн, Інк” яка володіє 500 000
акрами1 колорадської землі або має права на неї.

Як поділився з нами у вчорашньому інтерв'ю Дервент,


його найвідоміше підприємство в Колорадо — готель “Овер-
лук” — уже проданий. Покупець — група каліфорнійських
вкладників, очолювана Чарльзом Ґрондіном, що був дирек-
тором каліфорнійської корпорації з розвитку земель. У той
час, як сам Дервент відмовляється назвати ціну, інформовані
джерела...»

Він розпродав усе, до копієчки. Не лише «Оверлук». Але


якимось чином... якимось чином...

Джек обтер губи, жалкуючи, що не можна сьорбнути


спиртного. Якщо б можна було випити, справа пішла б кра-
ще. Він гортав альбом далі.

Каліфорнійська компанія відкрила готель на два сезони, а


потім продала його групі з Колорадо, яка називалася «Гірські
курорти». «Гірські курорти» збанкрутували в 1957 році, об-
винувачені в корупції, одержанні грошей особисто для себе
й обмані акціонерів. Через два дні після того, як президен-
тові компанії принесли повістку в суд, він застрелився.

Готель закрився до кінця десятиліття. Лише в недільній


газеті з’явилося одне-єдине повідомлення під заголовком:
«Колишній готель екстра-класу занепадає». Фотографії, яки-
ми була ілюстрована стаття, викликали в Джека щемливий
біль у серці: облущена фарба на фасаді, замість галявини —

1 1 акр — 0,4 гектара.

229


позбавлений рослинності непристойний смітник, вікна по-
биті бурями й камінням. Якщо він і справді напише книгу, це
ввійде туди: фенікс, який стає попелом, щоб відродитися. Він
пообіцяв собі, що подбає про готель — дуже добре подбає.
Начебто до цього дня насправді не розумів усієї глибини
відповідальності перед «Оверлуком». Однаково якби Джек
ніс відповідальність перед історією.

У 1961 році четвірка письменників (двоє — лауреати


Пулітцерівської премії) орендувала «Оверлук» і знову від-
крила його як школу письменницької майстерності. Це три-
вало всього рік. Один зі слухачів напився у себе в номері
на четвертому поверсі, якимось чином вивалився у вікно й
розбився на смерть на бетонному майданчику. Газета натя-
кала, що не можна виключити самогубства.

«У кожному великому готелі бувають скандали, — сказав


Ватсон, — і привиди є в кожному великому готелі. Чому? Ну,
чорт забирай, люди приїжджають і їдуть...»

Йому раптом здалося, що ще трохи, і він відчує, як «Овер-


лук» тисне зверху своєю вагою — сто десять номерів для
гостей, комори, кухня, морозильні камери, бар, бальний зал,
їдальня...

(Жінки в кімнату приходять і йдуть...)

(...і над усім запанувала Червона Смерть)

Він обтер губи й знову перегорнув аркуш. Дістався вже


до останньої третини альбому, коли вперше свідомо запи-
тав себе, чий це альбом залишили поверх найвищої стопки
паперів у підвалі.

Новий заголовок. Датовано 10 квітня 1963 року.

230

ГРУПА З ЛАС-ВЕҐАСА КУПУЄ ВІДОМИЙ ГОТЕЛЬ У КОЛОРАДО



«Мальовничий “Оверлук” має бути стати нічним “ключ-
клубом”.

Сьогодні в Лас-Веґасі Роберт Т. Леффінґ, що виступив від


імені групи вкладників, іменованої “Гай Кантрі Інвестментс”
оголосив, що “Гай Кантрі” уклала угоду на придбання відомого
готелю “Оверлук”, розташованого високо в Скелястих горах.
Леффінґ ухилився від згадування конкретних імен вкладни-
ків, але сказав, що готель перетвориться на нічний клуб для
обраних. За словами Леффінґа, група, яку він представляє,
розраховує продати членство в клубі керівникам американсь-
ких та іноземних компаній вищого ешелону. Крім того, “Гай
Кантрі” володіє готелями в Монтані, Вайомінґу і Юті. “Овер-
лук” здобув світову популярність у період з 1946 по 1952 рік,
коли ним володів невловимий мегамільйонер Горас Дервент,
який...»

Газета не зуміла з’ясувати — або ж її не цікавило — кому


будуть видані ключі від клубу, тому що згадувалася лише
«Гай Кантрі Інвестментс». Окрім мережі магазинів, що тор-
гують на заході Нової Англії велосипедами й запчастинами
під вивіскою «Бізнес, Інк.», більш анонімної назви фірми
Джекові чути не доводилося.

Перегорнувши сторінку, він закліпав над приклеєною


там вирізкою:

МІЛЬЙОНЕР ДЕРВЕНТ ПОВЕРНУВСЯ В КОЛОРАДО


З ЧОРНОГО ХОДУ?

«Главою “Гай Кантрі” виявився Чарльз Ґрондін!

Родні Конклін, фінансовий редактор.

У центрі фінансової плутанини, яка лише зараз починає


випливати на світло, опинився готель “Оверлук”, мальовничий

231


палац задоволень у гірській частині Колорадо, колись — осо-
биста іграшка мільйонера Гораса Дервента.

Десятого квітня минулого року лас-веґаська фірма “Гай


Кантрі Інвестментс” купила готель, щоб перетворити його на
нічний “ключ-клуб” для заможних директорів як іноземних,
так і американських компаній. Зараз інформовані джерела
повідомляють, що очолює “Гай Кантрі” п’ятдесятитрьохлітній
Чарльз Ґрондін, котрий до 1959 року керував каліфорній-
ською “Корпорацією з розвитку земель”, після чого залишив
цю посаду, щоб зайняти місце виконавчого віце-президента
в чиказькій конторі, яка займається внутрішніми справами
“Підприємств Дервента” Це спричинилося до розмов про те,
що “Гай Кантрі Інвестментс” можливо, управляється Дервен-
том, котрий міг придбати “Оверлук” удруге й за виразно див-
них обставин. Дістатися до Ґрондіна, якому в 1960 році було
пред’явлено зняте згодом обвинувачення в розтраті фондів,
не вдалося, а Горас Дервент, що ревно оберігає свою непуб-
лічність, у телефонній розмові це ніяк не прокоментував.
Представник адміністрації штату Дік Боуз із Ґолдена закликав
провести повне розслідування...»

Вирізка була датована 27 липня 1964 року. Наступною ви-


явилася колонка з недільної газети за вересень того ж року.
Автор — Джош Бренніґар, скандаліст, який вивчав біографію
Джека Андерсона. Неясно згадалося, що Бренніґар помер чи
то шістдесят восьмого, чи шістдесят дев’ятого року.

ВІЛЬНА ЗОНА ДЛЯ МАФІЇ В КОЛОРАДО?

«Джош Бренніґар.

Не виключено, що новітня точка відпочинку й розваг Ор-


ганізації підпільних королів США розмістилася в загубленому
в серці Скелястих гір готелі “Оверлук”. “Білий слон”, яким

232


з моменту його першого відкриття в 1910 році безуспішно
управляла мало не дюжина найрізноманітніших компаній і
приватних осіб, зараз функціонує як надійно охоронюваний
“ключ-клуб” виразно призначений для людей бізнесу. Питан-
ня в тому, яким бізнесом займаються члени оверлукського
клубу насправді?

Деяке уявлення про це нам можуть дати члени клубу, що


були присутні там протягом тижня з 16 по 23 серпня. Поданий
нижче список отриманий від колишнього службовця “Гай
Кантрі Інвестментс” — компанії, яка спершу вважалася під-
ставною компнією, що належить “Підприємствам Дервента”.
Тепер здається більш імовірним, що зацікавленість Дервента
в “Гай Кантрі” (якщо зона взагалі є) не змогла переважити
інтереси декількох ігорних баронів з Лас-Веґаса. Ці ж ігор-
ні шишки в минулому були пов’язані з королями злочинно-
го світу, як тими, що були під підозрою, так і засудженими.
Протягом цього сонячного серпневого тижня в “Оверлуку”
проживали:

Чарпьз Ґрондін, президент “Гай Кантрі Інвестментс” Коли


в червні цього року з’ясувалося, що біля керма “Гай Кант-
рі” стоїть він, то — значно пізніше від виявлення цього фак-
ту — було оголошено, начебто Ґрондін пішов зі своєї посади
в “Підприємствах Дервента”. Увінчаний срібною шевелюрою
Ґрондін, який відмовився повідомити що-небудь для нашої
колонки, один раз (у 1960 р.) поставав перед судом за обвину-
ваченням у розтраті фондів і був виправданий.

Чарпьз Малюк Чарлі Батталья: шістдесятирічний махіна-


тор із Веґаса (керує справами в “Ґрінбенк” і “Лаккі Боунз он зе
Стріп”). Батталья — близький особистий друг Ірондіна. Пере-
лік його арештів відкривається ще 1932 роком, коли Батталью
судили й виправдали в справі про групове вбивство Джека
“Датчі” Морґана. Федеральна влада підозрює, що Батталья
замішаний у торгівлі наркотиками, організації проституції й

233


найманих убивствах, але за ґрати Малюк Чарлі потрапив лише
раз — за несплату податків у 1955—1956 роках.

Рінард Скарн, головний власник акцій “Фан Тайм Отометік


Мешнз”. “Фан Тайм” виготовляє ігрові автомати для компаній
з Невади, автомати для гри в пінбол і музичні автомати (“ме-
лоді-койн”) для всієї країни. Сидів за збройний напад (1940),
незаконне носіння зброї (1948) і змову про податкові махінації
(1961).

Пітер Цайсс: багатій, що облаштувався в Маямі, незаба-


ром він відзначить своє сімдесятиріччя. Останні п’ять років
Цайсс опирається висилці з країни як небажана персона. Об-
винувачувався в приховуванні краденого (1958), змові про
податкові махінації (1954). Чарівного, представницького
й люб'язного Пітера Цайсса в колі наближених називають
“Тато”, крім того, його судили за обвинуваченням в убивстві
й співучасті в убивстві. Відомо, що Цайсс — великий акціо-
нер скорновської “Фан Тайм”, а також має інтерес у чотирьох
казино Лас-Веґаса.

Вітторіо Дженеллі, відомий також як Вітто-М'ясник, двічі


засуджений за співучасть у групових убивствах, одне з них —
убивство сокирою в Бостоні ватажка угруповання Френка
Скоффі. Дженеллі двадцять три рази висувалися обвинува-
чення, чотирнадцять разів його судили й лише раз, в 1940 році,
визнали винним у дрібних крадіжках із магазинів. Кажуть,
що віднедавна Дженеллі почав відігравати не останню роль
у західних операціях Організації, центр якої розташований
у Лас-Веґасі.

Карл “Джиммі-Рікс” Прашкін: інвестор із Сан-Францис-


ко, що має репутацію безперечного спадкоємця влади, якою
зараз володіє Дженеллі. Прашкін володіє великими пакетами
акцій в “Підприємствах Дервента”, “Гай Кантрі Інвестментс”,
“Фан Тайм Отометік Мешнз” і трьох веґаських казино. В Аме-

234


риці за Прашкіним нічого не числиться, але в Мексиці йому
висувалося обвинувачення в махінаціях з податками, які за
три тижні після нарахування швидко скоротилися. Ймовірно,
Прашкін може відповідати за відмивання грошей, отриманих
від діяльності казино у Веґасі, й перекачування великих сум у
легальні операції Організації на заході. У тому числі, можливо,
у готель “Оверлук” у Колорадо.

Крім вищезгаданих осіб, за поточний сезон в готелі також


зупинялися...»

Стаття на цьому не закінчувалася, але Джек інше прос-


то переглянув. Він не переставав обтирати долонею губи.
Банкір зі зв’язками в Лас-Веґасі. Люди з Нью-Йорка, які ви-
разно не обмежувалися виробництвом одягу в Білизняному
районі. Люди, з репутацією порочних, замішаних у пограбу-
ваннях, убивствах, наркобізнесі...

Господи, ото історія! І всі вони бували тут, просто над


ним, у цих порожніх номерах. Може, трахали на третьо-
му поверсі дорогих повій. Пили шампанське. Укладали
мільйонні угоди — може, у тому ж таки люксі, де зупиняли-
ся президенти. Нівроку в цього готелю історія. Чортзна-що
за історія! Трохи нервуючи, Джек витяг блокнот і зробив
ще одну позначку: коли робота закінчиться, перевірити в
денверській бібліотеці всі ці імена. У кожному готелі є свій
привид? В «Оверлуку» їх ціла зграя. Спершу самогубство,
потім мафія, а що далі?

У наступній вирізці Чарльз Ґрондін сердито спростову-


вав обвинувачення Бренніґара. Джек хмикнув.

Вирізка на наступній сторінці була такою великою, що


її склали. Розгорнувши її, Джек хрипло зойкнув — фото-

235


графія, що відкрилася йому, так і впадала в око. Шпалери із
червня 1966-го поміняли, але й вікно, і вид з нього він чудово
знав. На фото була та кімната президентського люкса, що
виходила на західну сторону. Наступним номером програми
виявилося вбивство. Стіна вітальні біля дверей, що вели
в спальню, була заляпана кров'ю й ще чимось, що могло
бути тільки білуватими шматочками мозку. Над трупом,
закритим простирадлом, стояв поліцейський із байдужим
обличчям. Вражений Джек пильно вдивився у фотографію,
а потім перевів погляд на заголовок.

ПЕРЕСТРІЛКА У ГОТЕЛІ В КОЛОРАДО


«Відомого короля злочинного світу застрелено у гірському
“ключ-клубі”. Ще двоє загиблих.

САЙДВІНДЕР, КОЛОРАДО (агенція ЮПІ1).

За сорок миль від цього сонного містечка штату Колора-
до, у самому серці Скелястих гір, звела рахунки мафія. Готель
“Оверлук”, куплений три роки тому однією лас-веґаською фір-
мою й перетворений нею на “ключ-клуб” для еліти, став аре-
ною потрійного вбивства в перестрілці. Двоє загиблих були
чи то компаньйонами, чи охоронцями Вітторіо Дженеллі, за-
мішаного в бостонському вбивстві двадцятилітньої давнини,
відомого також як М’ясник.

Поліцію викликав управляючий “Оверлука” Роберт Нор-


ман. За його словами, він чув постріли, а деякі постояльці
заявляли, начебто бачили, як двоє озброєних чоловіків у на-
тягнутих на обличчях панчохах пробігли пожежними сходами

1 ЮПІ (англ. абревіатура UPI — United Press International) — інформаційна
агенція «Юнайтед Пресс Інтернешнл».

236


і поїхали на жовто-коричневому автомобілі останньої моделі
з відкидним верхом.

Перед дверима президентського люкса, у якому зупиня-


лися два президенти США, поліцейський Трупер Беньямін
Мурер виявив двох убитих, пізніше ідентифікованих як Вік-
тор Т. Бурмен і Роджер Макассі, обидва з Лас-Веґаса. У номері
Мурер виявив розпростерте на підлозі тіло Дженеллі. Його
застрелили тоді, коли він намагався втекти від нападників. За
словами Мурера, Дженеллі був убитий із близької відстані зі
зброї великого калібру. Із Чарльзом Ґрондіном, представни-
ком компанії, що володіє “Оверлуком” зв’язатися неможливо
через...»

Нижче хтось приписав, сильно натискаючи на кулькову


ручку: «Вони забрали з собою його яйця». Вражений Джек
довго не зводив очей із цього напису. Чий же це був аль-
бом?

Проковтнувши грудку в горлі, він нарешті перевернув


сторінку. Ще одна колонка Джоша Бренніґара, цього разу
датована початком шістдесят сьомого року. Він прочитав
лише заголовок:

ВІДОМИЙ ГОТЕЛЬ ПРОДАНИЙ


ПІСЛЯ ВБИВСТВА ВАТАЖКА ЗЛОЧИНЦІВ

Наступні сторінки були порожні.

(Вони забрали з собою його яйця)

Джек повернувся до початку в пошуках імені або адреси.


Хоча б номера кімнати. Адже він був абсолютно впевнений:
хто б не вів реєстрацію цих пам’ятних подій, він зупинявся
в готелі. Але на початку нічого не було.

237


Він уже готувався більш уважно прогледіти всі вирізки,
коли зі сходів почувся голос:

— Джеку? Любий?

Венді.

Джек здригнувся, почуваючи себе мало не винуватим —


начебто потихеньку напився, і дружина тепер могла зачути
запах спиртного. Смішно. Він обтер губи рукою й відгук-
нувся.

— Так, дитинко. Ось шукаю пацюків.

Вона зійшла вниз. Він почув кроки на сходах, потім у
котельні. Швидко, не замислюючись, чому так чинить, він
сунув альбом під стопку рахунків і накладних. Коли Венді
з’явилася з-під арки, Джек підвівся.

— Господи, що ж це ти тут робиш? Уже майже третя!

Він посміхнувся.

— Що, так пізно? Я тут копався у всій цій дурні. Нама-


гався знайти трупи.

Слова віддалися в його мозку лиховісною луною.

Вона підійшла ближче, дивлячись на нього, і Джек ми-
моволі зробив крок назад, не в змозі впоратися із собою.
Він знав, що вона робить. Намагається винюхати спиртне.
Імовірно, сама Венді цього навіть не усвідомлювала, зате
усвідомлював Джек, тому відчуття провини змішувалося із
гнівом.

— У тебе кров на губі, — сказала вона надзвичайно не-


виразним голосом.

— Га? — Він підніс руку до рота й поторкав тоненьку трі-


щинку. Вказівний палець вимазав у крові. Почуття провини
підсилилося.

238


— Знову тер губи, — сказала вона.

— Ну так, напевно.

— Для тебе це суще пекло, чи не так?

— Та ні, не настільки.

— А легше не стало?

Глянувши на неї, Джек змусив себе зрушити з місця. Вар-


то почати рух, як йому легшало. Він підійшов до дружини
й обійняв за талію. Відкинувши убік світлий локон, Джек
поцілував її в шию.

— Так, — сказав він, — а де Денні?

— Він? Десь у будинку. На вулиці збираються хмари...



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   41



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка