І. М. Аидрусяка (5%) І Google Translate (95%)



Сторінка41/41
Дата конвертації16.03.2018
Розмір5.29 Mb.
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41
спіралі величезний згусток іскор і палаючих уламків.

Вітер жбурнув купку палаючої черепиці й кілька рейок


у двері сараю.

І невдовзі сарай теж зайнявся.

Коли Геллоран зупинився, щоб залити в бак рештки бен-
зину, до Сайдвіндера залишалося ще двадцять миль. Він по-
чав добряче хвилюватися за Венді Торренс — вона немовби
відпливала від них. А їхати ще так далеко!

— Діку! — закричав Денні. Залізши на сидіння з ногами,


він показував кудись пальцем. — Діку, поглянь! Поглянь!
Отам!

Сніг припинився. З-за хмар виглянув срібний долар мі-


сяця. Попереду на дорозі виднівся перловий ланцюг вог-
нів — далеких, але вони рухалися по звивистому серпантину
шосе в їхній бік. Вітер на мить затих, і Геллоран почув далеке
бурчання, дзижчання моторів. Снігоходи!

Геллоран, Денні й Венді зустрілися з ними за п’ятнадцять


хвилин. їм привезли одяг, бренді й лікаря Едмондса.

І тривала пітьма закінчилася.

58. Епілог. Літо

Перевіривши салати, приготовлені учнем, і заглянувши


в каструлю з бобами по-домашньому (на цьому тижні вони
слугували апетитною закускою), Геллоран зняв фартѵх. пор/‘-

сив його на гачок і вислизнув через чорний хід. До того як


усерйоз взятися за обід, у нього залишалося приблизно со-
рок п’ять хвилин.

Це місце називалося «Сторожка Червона стріла» і губи-


лося в горах західного Мена за тридцять миль від містечка
Ренджлі. Геллоран вважав, що тутешня контора доволі не-
злецька. Роботи не надто багато, чайові пристойні, і поки
що жодної страви не відсилали назад. Зовсім непогано, якщо
врахувати, що півсезону вже позаду.

Дік пройшов між баром під відкритим небом і басейном


(хоча чого це людям кортить купатися в басейні, коли озе-
ро поруч, він не міг собі уявити), перетнув зелене поле, де
компанія з чотирьох чоловіків, регочучи, грала в крокет, і
піднявся на невеликий насип. Там росли сосни, вітер весе-
ло зітхав у їхніх гілках, приносячи аромат хвої й солодкої
смоли.

По інший бік насипу серед дерев розсипалися будиночки,


що еиходили на озеро. Останній був найкращий, і у квітні,
одержавши тут роботу, Геллоран забронював його для двох
гостей.

На ґанку із книгою в руках сиділа в кріслі-гойдалці жінка.


Геллорана знову вразило, як вона змінилася. Почасти справа
була в тому, що хоча все довкола й було зовсім неофіційне,
жінка сиділа якось надзвичайно рівно, — але, зрозуміло, до
цього спричинявся корсет на спині. У неї виявився зламаний
хребет, а ще — троє ребер і кілька внутрішніх ушкоджень.
Хребет зростався найдовше, Венді досі носила корсет... звід-
си і її казенна поза. Але зміна полягала не лише в цьому. Вона
тепер мала вигляд старший, була вже не така сміхотлива.

627


Зараз, коли вона сиділа й читала, Геллоран помітив сумну
красу — її не було в день їхньої першої зустрічі, близько
дев’яти місяців тому Тоді Венді була ще зовсім дівчиськом.
Тепер же перед ним сиділа жінка, людина, яка здійснила ви-
мушену подорож у царство пітьми й, повернувшись, зуміла
склеїти шматки заново. Але, подумав Геллоран, вони ніколи
не зійдуться так, як раніше. У цьому світі — вже ніколи.

Вона почула кроки й, закриваючи книгу, підняла очі.

— Діку! Привіт! — Вона почала підніматися, й обличчя
спотворила легка гримаса болю.

— Ні-ні, сидіть, — сказав він. — Коли я без фрака й білої


краватки, то можна без церемоній.

Вона посміхнулася, а Дік піднявся по сходах і сів на ґанок


поруч із нею.

— Як справи?

— Прекрасно, — зізнався він. — Сьогодні ввечері спро-
буйте креветок по-креольськи. Вам сподобається.

— Чудово.

— Де Денні?

— Он там, далі. — Вона показала, і Геллоран побачив на


краю пристані маленьку фігурку. Денні був у закасаних до
колін джинсах і сорочці в червону смужку. Трохи оддалік на
спокійній воді погойдувався поплавець. Час від часу Денні
висмикував його, оглядав гачок і грузило й закидав назад.

— Засмагнув, — сказав Геллоран.

— Так. Добряче засмагнув. — Вона ніжно глянула на
хлопчика.

Дік дістав сигарету, розім’яв і прикурив. Дим клубами


ліниво поплив угору в сонячне пообіднє небо.

628


— Як щодо цих його снів?

— Краще, — одізвалася Венді. — За цей тиждень тільки


раз. Раніше бувало щоночі, іноді по два-три рази. Вибухи.
Огорожа з живоплоту. А найчастіше... ну, ви знаєте.

— Ага. Венді, з ним усе буде о’кей.

Вона глянула на Діка.

— Справді? Хотіла б я знати.

Геллоран кивнув.

— Ви обоє... ви обоє вертаєтеся. Може, не такі, як рані-


ше, але живі. Ви вже не ті, що були, обоє. Але це не конче
погано.

Вони трохи помовчали. Венді легенько погойдувалася в


кріслі-гойдалці, Геллоран курив, поклавши ноги на поручні
ґанку. Налетів легкий вітерець, пробіг затишною доріжкою
через сосни і ледь скуйовдив Венді волосся. Вона коротко
постриглася.

— Я вирішила прийняти пропозицію Ела... містера


Шоклі, — повідомила вона.

Геллоран кивнув.

— Робота начебто непогана. Така, що може вам стати
цікавою. Коли приступаєте?

— Одразу після Дня праці. Коли ми з Денні виїдемо звід-


си, то відправимося просто в Меріленд пошукати житло.
Знаєте, насправді мене переконала брошурка «Чембер оф
Коммерс». Начебто місце придатне для того, щоб дитина там
росла. І хотілося б почати працювати до того, як ми задуже
вліземо в страховку Джека. Ще залишилося більше сорока
тисяч. Якщо правильно вкласти ці гроші, вистачить, щоб

629


послати Денні в коледж, і ще залишиться на якийсь час, поки
він не стане на ноги.

Геллоран кивнув.

— Ваша мама?

Вона глянула на нього й блідо посміхнулася.

— Гадаю, Меріленд доволі далеко.

— Не забудете старих друзів, га?

— Денні не дозволить. Ідіть до нього, він чекав увесь
день.

— Та і я теж. — Він підвівся, обтрушуючи білі штани ку-


харя. — Усе у вас буде о’кей. В обох, — повторив він. — Невже
не відчуваєте?

Венді підняла очі на Діка, і цього разу посмішка вийшла


більш теплою.

— Так, — сказала вона. Взяла його руку й поцілувала. —


Іноді мені здається, що так.

— Креветки по-креольськи, — нагадав він, ідучи до


сходів. — Не забудьте.

— Не забуду.

Він зійшов униз, пройшов по посиланій гравієм доріжці,
що вела до пристані, а потім — по старих дошках на край,
де, опустивши ноги в прозору воду, сидів Денні. Далі було
озеро, що відображало сосни по берегах. Місцевість тут була
гориста, але від старості гори округлились, змаліли від часу.
Геллорану вони припали до душі.

— Багато спіймав? — запитав Геллоран, всідаючись по-


руч із хлопчиком. Він зняв черевик, тоді другий. І, зітхнувши,
опустив у прохолодну воду розпашілі ступні.

— Ні. Але зовсім недавно кпюволо.

— Завтра зранку візьмемо човен. Коли, хлопчику мій,
тобі хочеться спіймати їстівну рибу, треба вибиратися на
середину. Там, далі, велика риба.

— Дуже велика?

Геллоран знизав плечима.

— Ну... акули, мерліни, кити і таке інше.

— Тут немає ніяких китів!

— Ні, синіх, звичайно, нема. Тутешні більше вісімдесяти


футів не бувають. Рожеві кити.

— А як же вони можуть потрапити сюди з океану?

Геллоран поклав долоню на світле рудувате волосся хлоп-
чика й скуйовдив його.

— Пливуть пррти течії, хлопче. Ось як.

— Правда?

— Правда.

Вони трохи помовчали, дивлячись на спокійне озеро,
а Геллоран думав. Коли він знову подивився на Денні, то
побачив, що в очах у малого стоять сльози. Обнявши його,
запитав:

— Що таке?

— Нічого, — прошептав Денні.

— Сумуєш за татом, так?

Денні кивнув.

— Ти завжди розумієш.

• 3 куточка правого ока вислизнула сльозинка, вона повіль-
но покотилася вниз по щоці.

— У нас із тобою секретів бути не може, — погодився


Геллоран. — Он воно як.

Не зводячи очей з вудки, Денні мовив:

631

— Іноді хочеться, щоб усе трапилося зі мною. Це я винен.


У всьому винен я.

Геллоран сказав:

— Тобі не хочеться говорити про це, коли мама поруч,
так?

— Так. Вона хоче забути, що це взагалі сталося. Я теж,


але...

— Але не можеш.

— Так.

— Тобі треба поплакати?



Хлопчик спробував відповісти, але слова потонули в
схлипах. Він припав головою до плеча Геллорана й запла-
кав; сльози градом котилися по обличчю. Геллоран мовчки
обіймав його. Він знав, хлопчикові ще не раз потрібно буде
виплакатися, і Денні пощастило — він поки що такий малий,
що йому це вдається. Ті ж сльози, що лікують, ще й обпалю-
ють і картають.

Коли хлопчик трохи заспокоївся, Геллоран сказав:

— Ти із цим упораєшся. Зараз ти так не думаєш, але ти
впораєшся. У тебе с...

— Не хочу! — задихнувся Денні, голос ще був хрипким


від сліз. — Не хочу, щоб воно в мене було!

— Але воно є, — спокійно сказав Геллоран. — Добре це


чи погано, але є. Тебе не запитують, хлопче. Але найгірше
позаду. Сяйво може придатися, щоб поговорити зі мною.
Коли почнеться чорна смуга, поклич — і я тут як тут.

— Навіть якщо я буду в Меріленді?

— Навіть там.

632


Вони притихли, спостерігаючи, як поплавець Денні від-
носить на тридцять футів від краю пристані. Потім Денні
ледь чутно мовив:

— Будеш зі мною дружити?

— Поки буду тобі потрібний.

Хлопчик міцно обняв його, і Геллоран стиснув його у


відповідь.

— Денні. Послухай мене. Що я тобі зараз скажу — скажу


один-єдиний раз, більше ніколи ти цього не почуєш. Деякі
речі не варто говорити жодному шестилітці на світі; ось лише
те, що має бути, не завжди збігається з тим, що є насправді.
Життя — штука жорстока, Денні, йому на нас начхати. Не те
щоб воно ненавиділо нас... ні, але й любити нас воно теж не
поспішає. У житті трапляються страшні речі, і пояснити їх
ніхто не може. Хороші люди вмирають страшною болісною
смертю, і залишаються їхні рідні, які люблять їх, залишають-
ся самі-самісінькі. Іноді здається, начебто тільки погані люди
як сир у маслі живуть і болячка до них не пристає. Життя
тебе не любить — зате любить мама... і я теж. Ти сумуєш за
татом. Ось як відчуєш, що повинен за ним поплакати, — лізь
у шафу або під ковдру й реви, поки все не виплачеш. Ось
як повинен чинити хороший син. Тільки навчися давати
собі з цим раду. Ось твоя справа в нашому жорсткому світі:
зберігати живою свою любов і триматися, що б не сталося.
Зберися, подумай, що все гаразд, — і так тримайся!

— Добре, — прошептав Денні. — Хочеш, наступного літа


я знову до тебе приїду... якщо можна. Наступного літа мені
виповниться сім.

633


— А мені — шістдесят два. І я так обійму тебе, аж мізки з
вух полізуть. Але давай спершу проживемо одне літо, а вже
тоді візьмемося за наступне.

— (Укей. — Він подивився на Геллорана. — Діку?

— Гмм?

— Ти ж довго не вмреш, так?



— Не переймайся, я на той світ не збираюся, а ти?

— Ні, сер. Я...

— Клює, синку. — Дік показав туди, де під водою зник
червоно-білий поплавець. Він вискочив, поблискуючи, а
потім знову пірнув.

— Гей! — зойкнув Денні.

Венді зійшла вниз і тепер приєдналася до них, зупинив-
шись у Денні за спиною.

— Що там? — запитала вона. — Щука?

— Ні, мем, — відповів Геллоран. — По-моєму, це рожевий
кит.

Вудка зігнулася. Денні потягнув, і довга райдужна риба,


описавши сяючу мерехтливу параболу, знову зникла.

Стримуючи хвилювання, Денні несамовито змотував


жилку

— Діку, допоможи! Піймав! Піймав! Допоможи!

Геллоран розсміявся.

— Ти й сам чудово впораєшся, чоловіче. Не знаю, ро-


жевий це кит чи форель, але зайвою ця рибка не буде. Вона
неабияк згодиться.

Він обійняв Денні за плечі, і хлопчик помалу витяг рибу


па берег. Венді сіла по інший бік від Денні... так вони й сиділи
втрьох на краю причалу, у прохменях пообіднього сонця.

Зміст


Частина перша
ПОПЕРЕДНІ ЗАПИТАННЯ

1. Співбесіда 7

2. Боулдер 19

3. Ватсон 26

4. Країна тіней 40

5. Телефонна будка 53

6. Нічні думки 67

7. В іншій спальні 83

Частина друга
ДЕНЬ ЗАКРИТТЯ

8. «Оверлук» 86

9. Виписка 92

10. Геллоран 101

11. Сяйво 114

12. Великий обхід 129

13. Парадний вхід 144

Частина третя


ОСИНЕ ГНІЗДО

14. На даху 147

15. Унизу перед готелем 165

16. Денні 171

! 7. У лікаря 196

18. Альбом для вирізок 219

19. Перед двісті сімнадцятим 240

20. Бесіда з містером Уллманом 252

21. Нічні думки 269

22. У вантажівці 287

23. На дитячому майданчику 293

24. Сніг 303

25. У двісті сімнадцятому 305

Частина четверта


У СНІГОВОМУ ПОЛОНІ

26. Край сновидінь 315

?7. Кататонія 326

28. Це була вона! 335

29. Розмова на кухні 347

30. Повторний візит у двісті сімнадцятий 357

31. Вердикт 364

32. Спальня 365

33. Снігохід 391

34. Кущі 405

35. Вестибюль 417

36. Ліфт 423

37. Бальна зала 430

Частина п’ята


ПИТАННЯ ЖИТТЯ Й СМЕРТІ

38. Флорида 440

39. На сходах 460

40. У підвалі 465

При світлі дня 472

42. Високо в повітрі 478

43. Випивка за рахунок готелю 483

44. Про що говорили госгі 491

45. Аеропорт Степлтон, Денвер 507

636


46. Венді 515

47. Денні 536

48. Джек 538

49. Геллоран: на північ, у гори 545

50. Тремс 356

Ь1. Геллоран приїжджає 568

52. Венді й Джек 577

53 Перекинутий Геллоран 585

54. Тоні 593

55. Те, про що забули 602

56. Вибух 611

57. Вихід 617

58. Епілог. Літо 626

Літературно-художнє видання

КІНГ Стівен
СЯЙВО

Роман
Переклад з англійської


Переклад з російської

Головний редактор Н. Є. Фоміна


Відповідальна за випуск Р. Є. Панченко
Художній редактор Б. И Бублик
Технічний редактор П G Таран
Комп’ютерна верстка: М. Л. Теплицький
Коректор О. А. Кравець

Підписано до друку 28.08.08. Ффмат 70x108 ѴЧ2.

Умов. друк. арк. 28,07. ООлік.-вид. арк. 24,96.

Тираж 5000 прим. (1-й завод 1-1500 прим.). Замовлення N° 1-94.

ТОВ «Видавництво Фоліо»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи


до Державного реєстру видавців, виготівників
і розповсюджувачів видавничої продукції
ДК № 3194 від 22.05.2008 р.

61002, Харків, вул. Чубаря, 11


Електронна адреса:
www.folio.com.ua
E-mail: realization@folio.com.ua
Інтернет магазин
www.bookpost.com.ua

Надруковано з готових позитивів


у ТОВ «Видавництво Фоліо»

61002, Харків, вул. Чубаря, 11

Свідоцтво про реєстрацію
ДК № 319- ні;; 22 ПїА'08 р.

Кінг С.


К41 Сяйво: роман / С. Кінг; пер. з рос. І. М. Андрусяка;
худож.-оформлювач Є. В. Вдовиченко. — Харків: Фоліо,
2010. — 635 с.

ISBN 978-966-03-4523-2.

...У готелі «Оверлук» з являється новий охоронець — Джек
Торренс. Це письменник, який намагається змінити своє життя,
кинути пити і довести, що він ще може стати порядною людиною.
Разом з ним приїздять жінка Венді та п’ятирічний син Денні, який
має незвичайний дар — він може передбачати майбутнє, читати чужі
думки і відчувати настрій людей. Його дар називають сяйвом. Саме
Денні й починає розуміти, що «Оверлук» являє собою небезпеку для
його родини і що тут відбуваються жахливі події.

ББК 84(7СПО)





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   33   34   35   36   37   38   39   40   41



База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка