І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор



Сторінка1/19
Дата конвертації17.04.2017
Розмір4.84 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19


Григорій Казьмирчук, Марія Казьмирчук



Роде наш красний:

Село Кальник.

Кн. ІІІ.

Дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст.

Київ 2010

УДК 94 (477.44) Кальник "17/19"

ББК 63.3 (2 Укр. - Вин) 46/5

К 148

Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія. Роде наш красний: Село Кальник. – Кн. ІІІ. Дослідження соціальних проблем села Кальника наприкінці ХVІІІ – на початку ХХ ст. – К.: Логос, 2010. – 264 с.



У монографії на основі нововиявлених архівних та опублікованих джерел висвітлюються соціальні питання відновлення і розвитук православної парафії у селі Кальнику наприкінці ХVІІІ - на початку ХХ ст., досліджуються мало вивчені проблеми життя й діяльності священнослужителів церкви Різдва Пресвятої Богородиці, історія кальницького храму цих років, стосунки сільської громади з причтом та актуальні соціальні аспекти, які виникали в кальницькій громаді.

Вперше досліджено відновлення і розвиток освіти у с. Кальник в середині ХІХ та на початку ХХ ст., досліджуються маловивчені питання життя й педагогічної діяльності педагогів церковноприходської школи, сільського однокласного та двокласного народного міністерського училища.

Розрахована на широке коло читачів.
Друкується згідно ухвали Вченої ради історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, протокол №  11 від 18 травня 2010 р.

Рецензенти: доктор історичних наук, професор І. Н. Войцехівська



доктор історичних наук, професор М. Г .Щербак

ІSBN


©Казьмирчук Григорій, Казьмирчук Марія, 2010

Зміст

Вступ ……………………………………………….…………..………………..5
Розділ І

Стан наукової розробки проблеми ……………………………………….....10
Розділ ІІ

Кальник докозацької доби …………………………………………………...58
Розділ ІІІ

Козацький Кальник в буремні роки Хмельниччини(1648–1657 рр.)…...74
Розділ ІV

Кальницький полк після Б. Хмельницького ……………………………...90
Розділ V

Парафія церкви Різдва Пресвятої Богородиці села Кальника ………...120
Розділ VІ

Освіта в селі Кальнику 60-х років ХІХ – 20-х років ХХ ст. …………….166
Розділ VII

Соціально-економічні зрушення у селі Кальнику ………………………195
Розділ VIIІ

Винокуріння у Кальнику в ХІХ ст…………………………………………221


Народ живий, допоки

живе його історична пам’ять
Леонід Балашов

Вступ
Кальник – один із 54 неповторних сучасних населених пунктів Іллінецького району Вінницької області, розташований на 49◦2′ 15″ пн. ш.  і 29◦23′ 36″ сх. д. – овіяний козацькою славою, засерпанений смутком епідемій ХІХ ст. і голодоморами першої половини ХХ ст., має багатовікову історію, створений важкою працею не одного покоління кальничан, які молять і кличуть відтворити їх складний, тернистий і неповторний життєвий шлях, відтворити його на срижалях історії, через призму її олюднення. Пам’ять сучасних поколінь – велика нагорода нашим пращурам.

В ньому родилися, жили й відходили за небокрай прості трударі, закохані у свою землю, яку поливали потом і кров’ю, гнучи спину на своїх та чужих панів та підпанків, на радянську комуністичну систему. Тут жили й боролися легендарні козацькі ватажки, полковники Кальницького козацького полку Іван Богун, Іван Сірко, Остап Гоголь. З містечком Кальник пов’язала своє життя тітка Федора Михайловича Достоєвського Текля Андріївна Достоєвська, дружина кальницького священика Івана Стефановича Черняка (12.ХІ.1839–1859), тут жили їх діти, зокрема донька Олімпіада – бабця знаного у світі генетика Феодосія Григоровича Доброжанського. Родина Івана Черняка генетично зв’язує нас з наполовину українцем, всесвітньо знаним письмеником Федором Достоєвським.

Галерею кальницьких священиків продовжили репрезентувати брати Микола і Михайло Оппокови – предки по жіночій лінії знаного метра історичної науки Михайла Грушевського. А скільки тут проживало не менш відомих й наполегливих жителів міста, містечка і, нарешті села Кальника, котрі примножували героїчну і трударську звитяжну його славу.

Відкривав у кінці 90-х років ХІХ ст. історичну славу села професор Імператорського університету Св. Володимира у м. Києві Володимир Антонович. Результати його розкопок скіфських могил біля с. Кальника були оприлюднені у низці ґрунтовних наукових статтях та археологічних звітах. Тут народився й провів дитячі роки майбутній польський письменник, поет, композитор Ярослав (Леон) Івашкевич (1894–1980), а також знаний вітчизняний хірург, Заслужений лікар УРСР Григорій Буткевич (1900–1964), майбутній Герой Радянського Союзу Олександр Семенович Западинський (1914 р. н.). Тут народився й боровся проти фашистської нечисті партизанський герой Іван Калашник. Поетичну славу, овіяну серпанком закоханості у минувшину села творить сучасний поет, автор кількох поетичних збірок кальничанин Віктор Сокіл. Скільки ще можна назвати прізвищ творців Кальника, його історичної звитяги. Про них буде мова у відповідних розділах монографії.

Перші спроби найповніше описати історичну минувшину й сучасність Кальника належать відомому краєзнавцю Віктору Мацьку та молодим його послідовникам, зокрема Геннадію Таченку – першому, хто написав ґрунтовну дипломну роботу про Кальник. На жаль, її результатами скористалися без посилань знані нині краєзнавці. Публіцистичні розвідки Віктора Сокола – це славетна сторінка кальникознавства. Вони будитимуть наступні покоління дослідників різних рангів до вивчення мало знаних аспектів історичної героїки кальничан.

Кальник свого часу був містом, осідком Кальницького полку, центром кальницької протопопії у ХVІІІ ст., містечком у кінці ХVІІІ ст., волосним центром у ХІХ ст., а за радянської доби – центром сільської ради, куди свого часу входили три села (Жаданівка, Шабельна й Кальник), а зараз – два: Кальник і Шабельна.

З пропонованих матеріалів читачі дізнаються про славну й сиву давнину виникнення й розвитку населеного пункту, переконаються, що навколо нього і сьогодня формуються міфотворчі інсинуації, зокрема про дату першої письмової згадки с. Кальника в опублікованих документах (1460 р.), коли насправді такою датою є 1448 р. Або про те, що місто Кальник був центром Кальницького полку у 1648–1667 рр. Насправді він був полковим осідком 64 роки з 1648 по 1712 рр.1 І тільки кілька років його центром було м. Вінниця. А тому немає потреби, як кажуть люди, тин городити, що це Кальницько-Вінницький, або Брацлавський полк. Сучасні політикани й “патріоти свого рідного болота” пнуться, щоб “замутити водичку історії” села, як казав колись об’єднувач Німеччини Отто Бісмарк, аби звеличити себе. Читайте, панове, “Акты Юго-Западной России”, шукайте там Вінницький козацький полк, і добре вчитуйтесь, шукайте Вінницький полк і, хай ваш затуманений ура–патріотизмом розум просвітліє. Сподіваємося.

Звичайно ж, ми доводимо, що Леон (Ярослав) Івашкевич народився не в “селі Кальнику біля Києва”2, а на благословенній Богом Вінниччині у с. Кальнику3. Зазвичай використовувати такі художні витвори є соромно. Краще скажіть, що с. Кальник і м. Київ знаходяться один від одного на відстані “шомпола на карті”, тобто кілометрів до 300.

Зараз відтворили давню легенду про кальницький дуб Івана Богуна, яка, безперечно, прикрашає історію с. Кальника. Ніби-то цього дуба “5 грудня 1649 року” після висвячення “на кальницького полковника старшиною кальницького, уманського, черкаського полків і архімандритом дияконом Онуфрієм Іван Богун” у передмісті містечка Кальниак власноручно посадив “дуб, який символізує могутність козацького роду”4. Уявіть собі морозну зиму і як полковник ломом власноручно довбав промерзлу земельку, щоб викопати ямку для дуба, який потрібно було заздалегіть ще викопати. Уявили? Отож.

Дійсно, в центрі сучасного села росте дуб, якому приблизно 400 років. Його висота понад 20 м, він має 4 м в обхваті*. Хай собі росте і милує розширені від подиву очі кальничан і гостей. Але нас здивувало те, що про цей дуб розповідають немовби документи знайдені нами, про які ми повідали. Кому? Коли? Ми щось не пам’ятаємо цього, як і не тримали в руках подібного документу. Я познайомив з цією інформацією відомого знавця біографії кальницького полковника Івана Богуна професора Олександра Гуржія, який повідомив, що відомо тільки один документ, підписаний власною рукою Івана Богуна. Отож цитований вище фрагмент не є архівним матеріалом, а тільки легендою, під яку хтось хотів підвести документальну основу. Тим, хто піклується про об’єктивне висвітлення цього цікавого сюжету не робить честі “пафосний документалізм Григорія Казмірчука(!), професора Київського університету імені Шевченка”5, а є чиєюсь вигадкою. Хтось свідомо чи з якихось інших причин без погодження з нами приписав нам тезу про документальне підтвердження цього факту. Навіщо приписувати нам думку, яку ми ніколи не висловлювали? Пам’ятайте добродії: хто володіє минулим, буде знати сучасне і може передбачати майбутнє. Для цього потрібно використовувати справжні документи, а не витвори чиєїсь химерної пам’яті. Документи зберігають ключі від нашого минулого і ними потрібно користуватися обережно й тактовно.

Багато міфів і навколо сучасного козацтва, про його звитяжну виховну й соціальну діяльність. На вересень 2008 р. козацтво України нараховує понад 250 тис. осіб6. До списків реєстрового козацтва у нашій Вітчизні внесено більше 80 тисяч. Серед них: генералів – 7 %, вищих старшин (майор–полковник) – 30 %, рядових (від рядового до капітана ?) – 63 %. Змінена структура реєстрового козацтва. Велика рада скликається один раз на рік (обирає гетьмана та старшину на п’ять років), створені генеральний штаб, адміністрація гетьмана, округи (охоплюють кілька сучасних областей України), районні і місцеві осередки. Реєстрове козацтво займається виховною, меценатською та виробничо-комерційною діяльністю7.

Гетьман українського реєстрового козацтва Анатолій Шевченко 16 березня 2009 р. виступаючи у “Козацькій раді” по Центральному радіо розповів про міжнародні зв’язки козацтва, його наполегливу діяльність по об’єднанню всіх православних конфесій України за реалізацію ідеї патріотичного виховання, добра у суспільстві та розширення духовності й патріотизму серед населення нашої Вітчизни.

Неперевершеним прикладом діяльності сучасного козацтва є відновлений Кальницький полк, очолюваний кальницьким полковником Михайлом Банітом (1943 р. н.), який закінчив Кальницьку середню школу в 1961 р. Він не бігає за різними, непотрібними нікому “бляшанками”–нагородами, які купуються за відповідну гривневу суму. Козацький стрій, виховна робота серед козаків і, особливо, серед молодого підростаючого козацтва, співпраця з військовим комісаріатом для підготовки майбутніх захисників Вітчизни, теплота душі й помислів, відсутність показухи, повсякчасна наполеглива й важка праця є запорукою того, що всі козачата Іллінецького району, котрі пройдуть вишкіл в полку, будуть пам’ятати, хто вони, чиїх батьків діти, кого потрібно любити й шанувати, для чого вони живуть на цьому світі.

Ця праця покликана застерегти також тих, хто поспішає з нічого “спекти” науково-популярне дослідження, використавши назву-бренд “Кальницький полк”. Таким дослідникам нам хочеться нагадати віршик Платона Воронька для дітей “Кіт не знав”, в якому розповідається про кота, який швиденько зготував із снігу пиріжок, якого не зміг спекти, оскільки останній водою стік. Історія міста Кальника, його полку – це важлива й складна історична проблема, яку гвардійським кінним наскоком розв’язати неможливо. Потрібні роки наполегливої праці над архівними та літературними джерелами, які зберігаються, як це не парадоксально, в архівах Російської Федерації та Польщі. До одних не доїдеш, а інших, не знаючи мови, не прочитаєш.

Ті опубліковані документи, які зберігаються в українських архівах і книгозбірнях є дещицею, мізером, адже не дозволяють детально й ґрунтовно вивчити цю тему. Наше завдання полягає в тому, щоб найбільше виявити й систематизувати наявні джерела й літературу і спробувати, використовуючи літописний метод написання праці за роками, показати становлення, розвиток й зникнення Кальницького полку, а з ним – і занепаду міста Кальника – центру української волі й свободи, перетворення його в феодальне рангове помістя, розкрити политу кров’ю подальшу історію Кальника.

Частково нам про це повідають література, архівні та друковані джерела. Щоб залишилась пам’ять на скрижалях історії та у людській свідомості, необхідно згадувати і розповідати про історичні події, про діяльність конкретних кальничан, передавати з покоління у покоління славну історичну дійсність міста Кальника та його героїв з вірою у живу душу конкретного кальничанина. Олюднити історію нашого села – ось головне завдання нашого дослідження.

Хто знає минуле, той володіє майбутнім. Сучасні нувориші від життя й грошей – це каліфи на годину. Їхні потуги, їхня метушня, – це ганьба і сором кальничан, кров, яких волає до справедливості, до людяності й доброти. Не себе шукайте в історії Кальника, а простих трударів багатьох поколінь, називайте їхні імена, покажіть, як вони, не усвідомлюючи того, наполегливо розбудовували його велич.

Збереження пам’яті про Кальник буде полонити все нові й нові серця кальничан і тих, хто закохається у його минувшину. Цьому допоможуть друкована й рукописна література (вона частіше й швидше потрапляє до рук читача) та величезна низка малознаних архівних матеріалів, які ще недостатьньо впроваджуються в наукові та читацькі кола.

Розділ І

Стан наукової розробки проблеми
Сучасна історична наука має багато різних напрямків, які були сформовані з поступовим виникненням суспільних потреб у процесі розв’язанні соціальних проблем та з розвитком зростаючої інформаційної динаміки життя. Серед таких історичних напрямків можна назвати соціальну історію, локальну історію, історію сім’ї, урбан-історію тощо. Значною популярністю серед сучасних науковців почали користуватися проблеми соціальної історії окремих містечок та селищ України.

Актуалізації подібних досліджень сприяє підвищений інтерес у суспільстві до регіональної історичної тематики, а також наявність достатньо широкої джерельної бази, переважно невідомої науковим колам та читацькому загалу через брак аналітичних документальних публікацій. Тому заслуговує на висвітлення історія докозацького Кальника, років національно-визвольних зрушень та Руїни, будівництва та реконструкції сільського храму Різдва Пресвятої Богородиці, освітянських візій, соціальної історії села Кальника – синтезованого уособлення розвитку Правобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.


§ 1. Історіографія й джерела козацької доби
Козацька революція середини ХVІІ ст. під керівництвом Б. Хмельницького відзначила у 2008 році своє 360-річчя. Традиційно в ювілейні дні підвищується інтерес науковців, як і всієї громадськості нашої Вітчизни, як до цієї події, так і до окремих її складових. Місто Кальник, як полковий центр однойменного козацького полку, заслуговує на те, щоб про нього розповісти більше й детальніше, окресливши його справжнє місце у вирі тих декількох десятків складних буремних років, котрі перевернули світосприйняття про Україну, про боротьбу її народу за національне, соціальне й політичне визволення, про окрему військову одиницю8.

Документальна основа дослідження цього питання є, з одного боку, начебто достатньою, а з іншого – фрагментарною, розпорошеною по багатьох солідних документальних збірниках матеріалів, більшість з яких є раритетною цінністю. Шану викликає інформація про Кальник та його полковників, опублікована на сторінках таких широко відомих збірок, як “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссиею”9, ”Архив Юго-Западной России“10 та в спеціальних документальних виданнях.

Важливі опубліковані документи про козацький Кальник знаходяться у багатотомному збірнику документів часів Визвольної війни українського народу під керівництвом Б. Хмельницького та його продовжувачів часів Руїни під загальною назвою “Акты Юго-Западной России”. За своїм значенням, змістом і подієвою насиченістю вони фрагментарно розкривають місце кальницького полку і його осідку в цих подіях, діяльність конкретних полковників на тому чи іншому відтинку боротьби.

Виокремлення вимагає надзвичайно важливий документ про Кальницький полк, перевиданий у середині 90-х років минулого століття. В ньому подані прізвища, прізвиська, імена його козаків, які потрапили у “Реєстр”, складений у 1649 р., після Зборівської угоди між Б. Хмельницьким і королем Яном Казимиром.

Є два друкованих видання цього документу. Один опублікований у дореволюційний час відомим російським дослідником О. М. Бодянським, із збереженням характерних рис його складання, у тому числі: мови, правопису і тих пропусків, що були в оригіналі11. Сучасне видання більш стилізоване, наближене до української літературної мови, заповнено пропуски, подано коментарі. Цінність його тексту у порівняні з попередніми списками в тім, що тут прізвища написані наближено до сучасної української мови12. Оригінал Реєстру зберігається в Російському архіві давніх актів у Москві (ф. 196, оп. 1, спр. 1691, арк. 1–449).

В 1655–1656 рр. складалися списки полків, у яких визначалися міста й села, де вони розміщувалися. Дійсний член Імператорського товариства історії та старожитностей Російських при Московському університеті С. А. Бєлокуров відшукав в архіві “безрічний” перелік “Черкаських полків” й опублікував його. Він зробив його атрибуцію, наголосивши на тому, що цей список був складений саме в ці роки, оскільки “Іван Богун, полковник Вінницький, згадується з квітня 1654 р.13 і не пізніше 1656 р., коли в цьому році помер Ніжинський полковник”14.

Шанобливого й обережного ставлення вимагають літописи Самовидця, Самійла Величка та Григорія Грабянки, в яких фрагментарно згадується про м. Кальник, військові події, які відбувалися біля нього та в ньому, кальницьких полковників, протистояння ворогуючих сторін15 тощо. Особливою увагою користувалася військова діяльність кальницького полковника Івана Богуна16, зокрема літописець звертає увагу на його участь, як наказного гетьмана Правобережжя, в осаді м. Глухова у 1664 р., та на його трагічну смерть17. Літопис Величка сконцентрував на своїх сторінках матеріали про кальницьких полковників Івана Богуна18, Івана Федоренка19, Івана Сірка20, Івана Вертелицького21, Остапа Гоголя22 – аналізується їхній військовий хист, розкривається їх діяльність.

“Кройніка“ Феодосія Софоновича – одне з визначних джерел та пам’яток української історіографії другої половини ХVІІ ст. Цей твір написаний на основі урядових та монастирських документів, друкованих та рукописних хронік, публіцистичних творів, поданих через критичні оцінки автора, де літописна форма викладу матеріалу витіснена розгорнутою літературною розповіддю. Зазвичай відзначимо, що попри низку ціних уточнень подій визвольної боротьби 1648–1657 рр., автор припускається прикрих помилок і неточностей. Питання “Кальник і кальницькі полковники на сторінках Хроніки Феодосія Софоновича” ще не було предметом спеціального дослідження. Джерельною базою для цього є кілька спогадів про військові події у вирві яких згадується містечко Кальник та досить таки точних і яскравих оцінок діяльності полковників Івана Богуна, Остапа Гоголя. Феодосій Софонович тричі згадує м. Кальник у контексті походу “воєводи руського” Чернецького у 1653 р. у Брацлавське воєводство, коли він “попустошив міста Борщагівку, Вінницю, Погребище, Кальник”23. Цікаву інформацію про бойові дії Івана Богуна під Вінницею, Монастирищем проти Калиновського й Чернецького автор описує досить стисло, але акцентує увагу на мало знаних фактичних уточненнях, наприклад, про те, що “молодий Кисіль” втопився в ополонці на р. Буг, а пізніше запише про те, що “втече Богун до Монастирища”24.

Літопис Самовидця – один з найперших творів про визвольну національно-соціальну війну українського народу середини ХVІІ ст. та часів Руїни. За оцінкою українського історика ХІХ ст. Миколи Костомарова, він є найбільш об’єктивним та повним з подібних джерел, оскільки писався сучасником цих подій. Літопис опрацювали відомі українські вчені Пантелеймон Куліш та Олександр Бодянський. Останній опублікував його в 1846 р. В літописі Самовидця згадується й “Калишський” (читай Кальницький) полк25.

Описові факти про Кальницький полк, його полковників, зокрема Івана Богуна, Остапа Гоголя містяться в компілятивній, але самостійній і найяскравішій “літературній пам’ятці” початку ХVІІІ ст. – Літописі Григорія Грабянки26. Автор писав свої записки тоді, коли багато описів та розповідей про життя козаків та їх діяння, особливо “під проводом знаменитого вождя Богдана Хмельницького” були забуті27, а тому дозволив собі допустити низку вільних вигадок і неточностей.

Письменник та історик Василь Рубан у другій половині ХVІІІ ст. опублікував коротку літописну розповідь про соціальні та національні зрушення середини й другої половини ХVІІ ст. Вона значно поступається за своїм документальним насиченням літописам Самійла Величка та Григорія Грабянки. Для нашої теми в праці В. Рубана є цікаві дані про кількість у Б. Хмельницького козацьких полків 1650 р. та про кількісний склад Кальницького полку28.

Потрібно відзначити, що названі вище літописи зафіксували багато неточних даних, зокрема у назвах полків, прізвищах полковників, кількості козаків у тому чи іншому полку. Першим, хто звернув увагу на це, був Михайло Максимович. У 1855 р. в статті “Известия о летописи Григория Грабянки, изданные 1854 года, …” він наголошував, що за Б. Хмельницького у 1650 р. було не 15, як це трактується у літописах, а 16 полків. У деяких полках помилково “якийсь шалун поставив” у Чернігівському замість 996 козаків 9096, а у Ніжинському замість 983 – 9083, а “у Кальницькому замість 2046 – 6046”29. Ці помилкові “цифри повторюються в історіях Симоновського, Рігельмана, Бантиш-Каменського, Маркевича” та у Літописі Рубана30.

Всеохоплюючими є джерела, які відклалися у результаті діяльності іноземців в Україні. Широко відомими й часто вживаними в науці є праці Гійома Левасера де Боплана, Еріха Лясоти, Жана-Бенуа Шерера та інших авторів. Довгий час мало вживаними були записки Евлія Челебі – турецького мандрівника, який багато подорожував по Молдавії, Україні та Закавказзі. У його праці, присвяченій подіям в Україні зафіксовані побутові, сімейні, військові замальовки, зокрема про фортеці в Києві, Умані, Черкасах, Ладижині тощо. На жаль, Кальник як військова структура не описаний ним, хоча саме тут загинув його брат. Евлія Челебі, як знавець військової справи, дає точні й чіткі описи зброї, військової тактики, соціального духу українства. “Козачий люд, – на його думку, – це стійкий, наполегливий і сердитий народ”, “плем’я безстрашних кяварів”, які викликали у турків “страх”, позбавляючи їх сну та відпочинку31.

Поступово серед дослідників Визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст. належне місце займають думки секретаря абата де Польм’є Ульріха фон Вердума, який відвідав Україну в 1670, 1671 і 1672 років. Він об’єктивно і детально описує населені пункти через які проїздили, зокрема був свідком жовтневої 1671 р. спроби Яна Собеського взяти штурмом Кальник32. Більш детально про Кальник, його фортифікаційні споруди він описує в “окремому щоденнику” – найважливішим досі знаному джерелі з цих питань, опублікованому К. Ліске33.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   19

Схожі:

І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconАнатолій Іваницький
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconАнатолій Іваницький Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconІ-19 Польові зошити. Фольклористичні розвідки. Рецензії / Ана­толій Іваницький. Вінниця : Нова Книга, 2014. 356 с. іл., фото
Доктор мистецтвознавства, професор Олег Смоляк Доктор історичних наук, професор Олександр Курочкін
І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconЗустріч із видатним українським ученим-наукознавцем коновець Олександр Федорович, доктор історичних наук, професор кафедри міжнародної інформації Відкритого міжнародного університету розвитку людини
Коновець Олександр Федорович, доктор історичних наук, професор кафедри міжнародної інформації Відкритого міжнародного університету...
І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconАтаманенко А. Є. доктор історичних наук, професор, декан факультету міжнародних відносин Науоа

І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconМ. М. Карабанов доктор історичних наук, професор кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету ім. Т. Шевченка

І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconТроян с. С., доктор історичних наук, професор кафедри зовнішньої політики І дипломатії Дипломатичної академії України при мзс україни
Троян Сергей Станиславович. Доктор исторических наук, профессор. Профессор кафедры внешней политики и дипломатической академии Украины...
І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconС. А. Копилов доктор історичних наук, професор, в о. ректора Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconСтепан бандера
Відповідальний редактор – заступник Голови Українського інституту національної пам’яті, доктор історичних наук, професор Владислав...
І. Н. Войцехівська доктор історичних наук, професор iconС. А. Копилов доктор історичних наук, професор
Бібліографічні покажчики у фондах наукової бібліотеки кам'янець-подільського національного університету імені івана огієнка


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка