Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму



Скачати 62,01 Kb.
Дата конвертації25.07.2017
Розмір62,01 Kb.

Ігор Стамбол
УКРАЇНСЬКА МЕМУАРНА

ТА ЩОДЕННИКОВА ЛІТЕРАТУРА ХХ СТОЛІТТЯ

ЯК ЗАСІБ ПРОТИДІЇ АПОЛОГЕТИЗАЦІЇ ТОТАЛІТАРИЗМУ
Сучасне становище України характеризується цілою низкою проблем, які є наслідком необізнаності громадян у історичних процесах. Особливо це помітно, коли мова йде про ХХ століття, адже цей період сповнений постійної війни радянської влади із вільнодумством та перманентним тиском на особистість збоку пропаганди. З розпадом СРСР його апарат пропаганди зник, але пересічна людина залишилась із спотвореним розумінням того, що й чому відбувалося. За умови, що в Росії пропаганда швидко оновилася, а українська влада та інтелектуали не змогли сформулювати ані національну ідею, ані професійно організувати роботу ЗМІ, значна частина населення співчуває пропаганді країни, що оголосила себе наступницею СРСР.

Запобігти довірі до пропагандистського натиску з боку сусідньої держави може освіта. Зокрема, зосередження уваги на літературних працях українських та зарубіжних письменників, що мають антитоталітарний характер. Значним доповненням до такої літератури мали б стати джерела особового походження: спогади та щоденники, написані вітчизняними моральними авторитетами. Їх за ХХ століття було не так і багато, але саме їхній спадок може витіснити з молодої людини то зло, дегуманізацію, насильство, що закладені у тоталітаризмі. Розглянемо деякі з щоденників та спогадів, що можуть змінити розуміння реалій минулого.

ХХ століття в історії України прийнято розділяти на шість умовних періодів: початок століття, революційні події 1917–1923 років, міжвоєнне двадцятиліття, Друга світова війна, післявоєнний період (де окремо варто виділити «відлигу», «застій» та «перебудову») і період незалежності. По кожному з них можна відшукати осіб, які мислили нестандартно, згідно із принципами моралі, і протиставляли власну волю державній пропаганді [10]. Варто відзначити, що подібних праць є одиниці, порівняно із сотнями провладних, виправдальних або суто фактажних спогадів чи щоденників, які є важливими для істориків чи інших гуманітаріїв, але їх виховне значення мізерне.

Перший період, що охоплює 1900–1916 роки, має значну базу мемуарів і щоденників, але здебільшого суто інформативного характеру.

Серед них варто виділити спогади громадсько-політичного діяча і письменника Юрія Колларда (1875–1951) про перші політичні партії Наддніпрянщини та харківську студентську громаду [5], а також першу частину спогадів письменника і публіциста Олександра Лотоцького (1870–1939) про тогочасну українську політичну еліту [6].

У спогадах і щоденнику мецената і громадського діяча Євгена Чикаленка (1861–1929) показовими є відданість громадівському рухові та вболівання за видавничу справу, задля яких автор не шкодував ні сил, ні грошей [9].

Педагог і громадська діячка Софія Русова (1856–1940) передає у своїх спогадах і щоденнику роздуми про проблеми української громади та, зокрема, тогочасний освітній процес [8].

Період революції спричинив появу великої кількості епістолярних джерел, написаних очільниками тих подій: Михайлом Грушевським, Володимиром Винниченком, Павлом Скоропадським та іншими. Значним недоліком цих праць є виверти авторами фактів з метою власною «відбілювання» й звинувачення у всіх негараздах опонентів, або й соратників.

Більш важливим матеріалом у виховному плані є двотомник спогадів педагога і публіциста з Полтавщини Володимира Андрієвського (1885–1967).

Будучи урядовцем середньої ланки, він чітко усвідомлював ситуацію у всіх прошарках суспільства в період української революції. Вказував прорахунки урядів УНР, Гетьманату та Директорії. Але найбільш актуальним на сьогодні є висвітлений автором аспект тогочасної війни проти УНР більшовицької Москви. За переказаними Володимиром Андрієвським фактами можна побачити ту ж саму «гібридну» війну, заперечення окупантом власної причетності до захоплення міст, заяви московської влади про місцевих повстанців-робітників, що «піднялися проти несправедливості», залучення іноземців (хинців-китайців) до бойових дій на українських землях тощо [1].

Вивчення післяреволюційного періоду якісно доповнюють художньо оброблені спогади учасника боротьби проти більшовицького панування Юрія Горліса-Горського (1898–1946).

Він свідчить про запізніле розуміння населенням українських земель помилковості віри у більшовицькі гасла й декрети, яскраво змальовує методи боротьби тогочасної радянської влади із підкореним населенням, вказує на нелюдськість системи, що зароджувалася в першій половині 1920-х років, її лукавість та антиселянську й антиукраїнську спрямованість [2].

Дуже важливими є щоденники «совісті української нації», літературознавця, академіка Української Академії наук Сергія Єфремова (1876–1939). Вони були написані у 1923–1929 роках і висвітлюють перехід радянської влади від комуністично-абсурдного утопізму до тоталітаризму.

Автор описує настрої суспільства, яке до другої половини 20-х років сподівалося на іноземну антибільшовицьку інтервенцію, непевний стан комуністичної партії у Києві, безперспективність реформ та новацій влади тощо. Важливим аспектом цієї книги є постійні порівняння радянських порядків із царськими, особливо у контексті роботи цензури й тиску влади на науку. Вони втілилися у неоптимістичні висновки автора щодо майбутнього народів під владою більшовиків [4].

Наступні два періоди — особливо трагічні 1930-ті й 1940-ві роки — відображені в основному в апологетичній, по відношенню до СРСР, мемуаристиці. А реальну інформацію про ті часи слід шукати в засекречених архівних джерелах або ж матеріалах усної історії.

Зате у повоєнні часи створено мемуари, які могли б стати негласними підручниками із подолання тоталітарної спадщини. Вони написані дисидентами, частина яких еволюціонували від комуністичних догм до скептицизму й при­святили своє життя боротьбі із несправедливістю у СРСР. Відзначимо спогади двох видатних українців: генерала Петра Григоренка (1907–1987) та письменника Миколи Руденка (1920–2004).

Перший, як учасник Другої світової війни, розкриває значні помилки радянського керівництва, пише про жорстокість тоталітарної системи як до окремих осіб, так і до цілих народів, описує свої дії по захисту репресованих татар і дисидентів та розплату за це у найстрашнішому «виправному» закладі — психіатричній лікарні. Також тут значною мірою розкрито діяльність радянських спецслужб, як надзвичайно затратних і бездарних органів [3].

Письменник Микола Руденко, будучи засновником в Україні Гельсінської спілки, відчув на собі більшість можливих покарань, які готувала тоталітарна держава для вільнодумців. У спогадах він розповідає про переваги, які мали творці пропагандистської «соцреалістичної культури», про те, які статки мала партійна еліта в СРСР. Микола Руденко здійснив значний інтелектуальний прорив: він доводить помилки марксистської економічної теорії та помилковість шляхів розвитку СРСР. Ставши на шлях боротьби та позбавившись всіх благ привілейованого стану, він пізнав справжню сутність радянської системи — каральну спрямованість правосуддя, безчесність слідчих і суддів, жорстокість очільників таборів, які за психічним складом нагадували маніяків тощо. Важливим моментом його спогадів є опис тортур у радянських таборах [7].

Отже, навіть біглий огляд мемуарної літератури доводить, що в ній є багато відповідей на питання, що виникають у посттоталітарному суспільстві. Знайомство з цими творами сприятиме розумінню тих процесів, що відбувалися в ХХ столітті і може вберегти від дуже небезпечного явища — апологетизації тоталітаризму.
Література:

1. Андрієвський В. З минулого. — Т. 1–2. — Берлін: Українське Слово,1921. — 209с., 312 с.

2. Горліс-Горський Ю. Холодний Яр. — Львів : Червона калина, 1992. — 341 с.

3. Григоренко ПСпогади. — К. : Україна, 2007. — 664 с.

4. Єфремов С. Щоденники, 19231929. — К. : Газета «Рада», 1997. — 843 с.

5. Коллард Ю. Спогади юнацьких днів 1897–1906: Українська студентська громада в Харкові і революційна українська партія (РУП). — Торонто : Срібна сурма, 1972. — 223 c.

6. Лотоцький О.Сторінки минулого. — Варшава (Праці /Укр. наук. інститут; т. 6; сер. «Мемуари»; кн. 1), 1932. Ч. 1. — 286 c.



7. Руденко М. Д. Найбільше диво — життя: спогади. — К.; Едмонтон; Торонто : Канад. ін-т укр. студій, вид-во ТАКСОН, 1998. — 558 с.

8. Русова С. Мемуари. Щоденник / [упоряд., авт. передм. В. Сергійчук] ; Київ. нац. ун-­т ім. Т. Г. Шевченка, Центр. держ. архів. вищ. органів влади та упр. України, Центр. держ. арх. громад. об-­нь України. К. : Поліграфкнига, 2004. 543 с.



9. Чикаленко Є. Х. Спогади (1861–1907): Док.-худ. вид. / Передм. В. Шевчука. — К. : Темпора, 2003. — 416 с.

10. Чишко В. С. Біографічна традиція та наукова біографія в історії і сучасності України. — К. : БМТ, 1996. — 239 с.
Каталог: pub -> bank -> userfiles -> files -> science -> totalitarizm -> materials
files -> Робоча програма навчальної дисципліни соціологічні методи в дослідженні міжнародних відносин
science -> Культура примирення: нова історична свідомість в україні одеса 2015
files -> Методичні вказівки до курсу «Вікова психологія»
totalitarizm -> Робоча програма навчальної дисципліни с/к Історія політичної думки в Україні напряму підготовки 0203 Історія для спеціальності
totalitarizm -> П. Петровський Михайло Іванович Гордієвський — забутий професор Одеського державного університету


Поділіться з Вашими друзьями:

Схожі:

Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconУкраїнська література ХІХ століття (розгорнені конспекти лекцій)
Література перших десятиріч ХІХ століття
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconПлани-конспекти уроків із теми: «Українська література в контексті розвитку суспільства другої половини ХІХ століття. Література 70-90 років ХІХ століття: Михайло Старицький»
Учитель-методист вищої категорії української мови І літератури Червонозаводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Лохвицького...
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconПлани-конспекти уроків із теми: «Українська література в контексті розвитку суспільства другої половини ХІХ століття. Література 70-90 років ХІХ століття: Іван Карпенко-Карий»
Учитель-методист вищої категорії української мови І літератури Червонозаводської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №2 Лохвицького...
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconНа допомогу вчителям предметникам. Анотований рекомендаційний список навчальних посібників, методичної та довідкової літератури. Українська мова та література
Бернадська Н.І. Українська література XX століття: навч посібник для старшокласників, вступників до вищих навч закладів та викладачів...
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconУкраїнська література ХХ століття (розгорнені конспекти лекцій)
Початок XX ст.: Загальнi тенденцiї художнього розвитку
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconСекція: українська література
Політичне життя Франції, Росії та інших європейських держав другої половини ХІХ століття
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconУкраїнська література, 5-12 кл
Відповідно, у сьогоднішній загальноосвітній системі предмет "українська література" набуває особливої актуальності
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconГіпермаркет Знань>>Українська література 10 клас
Українська література:«Життя І творчість Івана Карпенка-Карого – одного з корифеїв українського театру»
Ігор Стамбол українська мемуарна та щоденникова література ХХ століття як засіб протидії апологетизації тоталітаризму iconДавня українська література — література українського народу XI-XVIII ст. Давня українська література — література українського народу XI-XVIII ст
Нова періодизація давнього письменства базується на схемі Д. Чижевського, поданій в "Історії української літератури"


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка