І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1



Сторінка4/4
Дата конвертації08.10.2017
Розмір0,55 Mb.
1   2   3   4

До другої великої групи інтелектуальних співтовариств належать об’єднання типу «інститут». У таких спільнотах раціональні настанови, як інтегральний чинник, доповнювались елементами примусу (соціального, морального інституціонального, або вимогами політичної доцільності).

4.Суспільно-політичні об’єднання та угруповання, що мали важелі впливу та організаційного примусу: масонські ложі (Понт Євксинський та «Три царства» в Одесі, ложа «Об’єднаних слов’ян» у Києві, ложа «Любов до Істини» в Полтаві) декабристські організації ( «Союз порятунку, «Союз благоденства», Північне та Південне товариство, «Товариство об’єднаних слов’ян”) таємне «Малоросійське товариство» Василя Лукашевича, Кирило-Мефодіївське братство, як перша політична організація в Україні, зі своїм статутом та програмою. Усі ці об’єднання виникають в добу романтизму, коли модель поведінки інтелектуала передбачала загадковість, утаємниченість, як засіб набути ваги у власних очах та свого оточення. Для перших таких організацій в Україні (масонських лож, декабристських груп, «Малоросійського товариства») властиві були обрядовість клятви, присяги, таємні збори) специфічна семантика, зовнішня атрибутика (каблучки з буквами ‘М’ і ‘К’, символічними надписами, хрести, трикутники), емоційна напруженість, екзальтація, навіть фанатизм. Для такого типу інтелектуальних співтовариств характерна театралізація дійства, закритість щодо зовнішнього світу та потяг до внутрішньо групового спілкування, активний пошук друзів та однодумців. У своїх політичних цілях члени таємних гуртків та організацій прагнули використовувати аристократичні салони та літературні гуртки. Трансформація форм політичних організацій пов’язана з виникненням демократичних студентських гуртків в університетах, семінаріях¸ гімназіях, структуруванням громадських рухів (рух хлопоманів, громадівський рух), виникненням політичних партій національної орієнтації на українському Сході і Заході. Це означало зміну масок та моделей поведінки українських інтелектуалів.

5.Культурно-громадський рух, що був структурований розгалуженою мережею українських громад, народницьких груп, гуртками українських інтелектуалів на еміграції (Женевський гурток М.Драгоманова). В культурних практиках хлопоманів та українських громадівців виникають нові ролі/маски інтелектуальних героїв в образі студента, вчителя недільної школи, університетського професора, літератора-видавця, вільного митця або свідомого нелегала. Сценою й акторами стають не панські маєтки, резиденції сановників, аристократичні салони, а буржуазні вітальні, демократичні редакції журналів, університетські кафедри, наукові інституції й товариства, публічні читання, літературно-мистецькі вечори української інтелігенції.

6. Науково-корпоративні об’єднання в українському культурному просторі існують у вигляді університетських кафедр, наукових інституцій (Київська археографічна комісія, Південно-Західний відділ Російського Географічного товариства, мережа архівних комісій), наукові товариства (Одеське товариство старожитностей, Історичне товариство Нестора-летописця, НТШ, УНТ, ВУАН), редакційних гуртків (навколо часописів «Основа» та «Киевская старина»), академічних шкіл (наукова школа В.Антоновича, Львівська та нова Київська школа М.Грушевського, школа Д.Багалія, школа істориків-марксистів 1920-х рр.)

Механізм взаємодії особистості з інтелектуальним співтовариством, інтелектуала з оточенням, зручно розглядати крізь призму його наукової кар’єри. Кар’єра у науковому світі має декілька рівнів.

-Початковий рівень – це перша публікація, яка слугує начебто перепусткою входження до наукового співтовариства.

-Другий рівень означає перебування початківця у проміжній групі, що пов’язано із процесами адаптації та самопрезентації його у корпоративному середовищі.

-Третій рівень обіймає близько п’ятьох років дослідницької роботи та публікацій, в наслідок чого відбувається процес входження науковця до високопродуктивної групи – еліти певного наукового середовища.

-Найвищій рівень наукової кар’єри, те, чого прагне інтелектуал, –

лідерство або провідні позиції в середині організаційного ядра (ядерної групи) даного інтелектуального співтовариства. Зрозуміло, що кожний, хто досягає піку наукової кар’єри має свої рівні інтелектуального успіху.

-Обов’язковими й звичайними в кар’єрі інтелектуала у науковому світі є періоди криз та спаду діяльності, наукової продуктивності, зниження статусу, зміни корпоративної ідентичності. Втім, кризи й спади, що переструктуровують канали кар’єрного зростання, пов’язані зі зміною дослідницьких технологій, ситуацією конкуренції у науковому середовищі, навіть організаційному ядрі – групі лідерів, наявністю груп підтримки або знищення. У цілому місце інтелектуала, визначається, на думку Р.Коллінза, сітьовою позицією в інтелектуальному співтоваристві та інтенсивністю його інтелектуальних зв’язків і контактів56.

Безумовно, осягнути усе розмаїття форм інтелектуальних співтовариств у просторі української культури протягом «довгого XIX ст.» не можливо Реальним видається лише наближення до усвідомлення ролі й статусу груп та об’єднань інтелектуалів, інтелектуальних героїв в складних процесах легітимації культурного та наукового життя в українських землях в умовах державницького ірраціоналізму, нехтування традиціями, іннокультурних впливів. Українські інтелектуальні співтовариства – аморфні і гнучки, мали рухливі межі, постійно перетікали з одних форм у інші, від одного покоління до наступного, що значно ускладнювало їх вивчення. Українські інтелектуальні співтовариства утворювали складні мережі родинно-свояцьких, сусідських, службово-корпоративних, товариських взаємин і контактів інтелектуальної еліти та свідомого українства. Переплетіння цих зв’язків інколи було таким складним і заплутаним, що їх носії навіть не здогадувались про свою родинну близькість. Класичний приклад – Гоголь, який навіть не знав, що доводиться далеким родичем дружині Пушкіна Наталі Гончаровою, (обидва нащадки гетьмана Петра Дорошенка), а також про те, що має родинні зв’язки з гетьманом І.Скоропадським та Олександром Толстим. Такі казуси родинних ланцюгів та інтелектуальних мереж дали привід О.Оглоблину зробити припущення, що Гоголь і Пушкін, обидва далеких й несвідомих того родичів, відчували «підсвідомий потяг, взаємну симпатію».

Ясна річ, сітьові технології, моделі інтелектуальних мереж дають нові можливості, активізують значний ресурс, який не вписується у звичайні схеми інтелектуальної і культурної історіографії. Погляд на український культурний світ, як структуру інтелектуальних мереж дає можливість прослухати пульс тогочасного життя, почути бесіди, читання, музику в салонах і вітальнях, розмови та спори в редакціях журналів, на таємних сходках, громадських й корпоративних зборах. Словом, глибоко зануритися у «літературний», «історіографічний» побут й просто побут буденного життя українського інтелектуала, зрозуміти складність та нюанси численних ланцюгів його родинних, службових, товариських, професійних зв’язків, зрозуміти мотивацію культурно-інтелектуальної праці, наукової кар’єри. На практиці метод комунікаційних мереж корелюється з техніками мікроісторичного аналізу. Окрім того, сітьові технології, сучасні моделі комунікаційних мереж є певною альтернативою таким незмінним атрибутам традиційного історіописання, як поняття процесуальності та лінійності (у формі розвитку, еволюції, прогресу). Погляд на українську культуру та науку як сукупність мереж інтелектуальних альянсів, корпоративних груп, культурних осередків, ланцюгів родинних, товариських та службово-корпоративних зв’язків інтелектуалів, легітимізує саму ідею нелінійних підходів в сфері культурно-інтелектуальної історії.




1 Обуликовано в: УIЖ. 2008. № 1. С. 169-193.

2 Гадамер Г.Г.История понятий как философия.//Актуальность прекрасного. М., 1991. – С.34.

3 Розов Н. Интеллектуальная жизнь России в зеркале «социологии философий» Р.Коллинза (Сумеем ли мы извлечь пользу из «неполиткорректного» взгляда на значимость отечественной мыслительной традиции). – Отечественные записки. – 2002. – №3. //http:/magazines.russ.ru/oz/2002/3/2002_03_17.htm

4 Див.: Лисяк-Рудницький І. Роля України в новітній історії//Історичні есе:В 2 т. К., 1994. Т.1. С.150.

5 Вебер М. Избранные произведения. М.,1990. С.515, 519.

6 Там само. С.537-539.

7 Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. New York, 1997. P.3. Рус. пер.: Кастельс М. Информационная эпоха: экономика, общество и культура. М., 2000; Castells, M. The rise of the network society. New York: Blackwell. 1996; Castells M. The Power of Identity. Oxford: Blackwell. 1997; Castells M. An introduction to the information age. City. 1997. .№.7. P. 6-16; Castells M. End of Millennium. Oxford: Blackwell. 2000; Castells M. Materials for an exploratory theory of the network society. The British Journal of Sociology, 2000. № 51. P.5-24;Castells M. Toward a sociology of the network society. Contemporary Sociology, 2000. № 29. P. 693-699.Castells M. Informationalism, Networks, and the Network Society: a Theoretical Blueprinting, The network society: a Cross-Cultural Perspective. Northampton, MA: Edward Elgar. 2004.

8 Collins Randall. Sociology of Philosophies. A Global Theory of Intellectual Change. Harvard Belknap Press, 1998 /Рэндалл Коллинз. Социология философий. Глобальная теория интеллектуального изменения. Новосибирск, 2002. –С. 47-52.

9 Вебер М. Избранные произведения. С.534-535.

10 Див.: Розов Н. Интеллектуальная жизнь России в зеркале «социологии философий» Р.Коллинза. (Сумеем ли мы извлечь пользу из «неполиткорректного» взгляда на значимость отечественной мыслительной традиции) //http:/magazines.russ.ru/oz/2002/3/2002_03_17.htm

11 j.-F.Lyotard. Mode intellectuelle //Tombeau de l’intellectuel et autres papiers. Galille.1984/ Пер. з фр. Олесі Туркіної// www.rema.ru/komment/comm/11/2lyotard.htm

12 Кауппи Н. Социолог как моралист. «практика теории» у Пьера Бурдье и французская интеллектуальная традиция. //Новое лит. обозрение. –2000 –№ 45/http://magazines.russ.ru/nlo/2000/45/kauppi.htm

13 Коллинз Р. Вказ. праця. – С.47.

14 Кауппи Н. Социолог как моралист: «практика теории» у Пьера Бурдье и французская интеллектуальная традиция. //Новое лит. обозрение. –2000. – № 45/http://magazines.russ.ru/nlo/2000/45/kauppi.htm. До речі, П’єра Бурдье вважають останнім з кагорти великих «французьких інтелектуалів»: Андре Мальро, Поль Валері, Альбер Камю, Жан-Поль Сартр, Раймон Арон, Клод Леві-Строс, Ролан Барт, Мішель Фуко. Див.: Хапаева Д. После интеллектуалов// Республика словесности. Франция в мировой интеллектуальной культуре. М., 2005. – С.353.

15 Hofstadter Richard Anti-Intellectualism in American Life. New York: Alfred A. Knopf, 1963; Collini Stefan/ Intellectuals in Britain and France in the Twentieth-Century: Confusions, Contrasts – and Convergence// Jenkins Jeremy (Ed.) Intellectuals in Twentieth-Century France: Mandarins and Samurais. New York: St. Martin’s Press, 1993.

16 Уильям Дюваль Утраченные иллюзии: интеллектуал во Франции//Республика словесности. – С.346.

17 Г.Касьянов, наприклад, подає такий образ українського інтелектуала, що сформувався у масовій свідомості й був «стереотипом» для усієї країни: «людина цілком визначеного стилю життя, поведінки, манери одягатися, матеріально-культурних потреб. Охайний одяг, борода, або вуси, окуляри, чемна поведінка, ввічливість». Головною ж функцією українського інтелектуала, вважає дослідник, було створенн/відтворення «духовно-культурних цінностей» та сприяння «соціокультурному прогресу суспільства». Див.: Касьянов Г. Українська інтелігенція на рубежі XIX – XX століть. Соціально-політичний портрет. К., 1993 – С. 19, 17.

18 Коллинз Р. Вказ.праця. – С.86, 87, 83, 85,78.

19 Рейсер С. Монтаж и литература// Аронсон М., Рейсер С. Литературные кружки и салоны. Редакция и предисловие Б.М. Эйхенбаума. – Л., 1929. – С.10-12.

20 Эйхенбаум Б.М. Предисловие//Аронсон М., Рейсер С. Литературные кружки . – С. 3-6.



 фр. jour fixe – визначенний день.

21 Аронсон М., Рейсер С. Вказ. праця. – С.274.

22 Там само. – С. 286-287; 281-283.

23 Гиппиус В. Гоголь. Воспоминания. Письма. Дневники. – М., 1931/ Репринт. М., 1999. – С.395.

24Див.: Аронсон М., Рейсер С. Вказ.праця. – С.292-295, 233, 296-297.

25 Див.: Литературные салоны и кружки.Перавя половинаXIX века. Редакция, вступительная статья Н.Л.Бродского. М.-Л., 1930. Прим.1. – С.41.

26 Про салони як культурний феномен див.: Мартен-Фюжье А. Светская жизнь и салоны: (Из книги «Элегантная жизнь, или Как возник «весь Париж». 1815-1848»)//Новое лит. обозрение. – 1995. – №13/http://www.krotov.info/history/19/1820/svetskaya.htm; Повниий варіант: Мартен-Фюжье А. Элегантная жизнь, или Как возник «весь Париж». 1815-1848 /Пер. О.Э. Гринберг и В.А.Мильчиной. М., 1998.


27 Сумцов Н.Ф. Культурный уголок Харьковской губернии: (Поповская академия).//Харков.сб.: Литературно-науч. прилож. к Харьковскому календарю на 1888 г. Харьков, 1888.Вып.2; Багалей Д.И. Материалы для биографий южно-русских научно-литературных деятелей XIX века.1.Письма к Г.П.Данилевскому. Киев, 1903; Айзеншток І.Я. О.Паліцин: З культурного минулого Слобожанщини//Зап. іст-філол. відділу Укр.АН. – 1927. – Кн. 13-14.

28 Мельгунов Н.А. (Подп: «Л») Силуэты провинциальной жизни. Иван Филиппович Вернет, швейцарський уроженец и русский писатель. Из воспоминаний обыкновенного человека.//Современник. – 1847. –Т.1. – №2; Лащенков Н. Евстафий Іванович Станевич.// Сб. Харьк. историко-филолог. общ-ва. – 1897. – Т.9; Багалей Д.И. Харьковский педагог и журналист начала XIX в. Иван Филиппович Вернет.//Сб. Харьков. историко-филолог. общ-ва, изд-го в честь проф. Н.Ф.Сумцова. .Харьков, 1908.

29 Дорошенко Д. Князь М.Репнін і Д.Бантиш-Каменський // Праці Українського Високого Педагогічного інституту ім. М.Драгоманова в Празі: Наук. зб. – 1923. – Т.1.

30 Міяковський В. Люди сорокових років (Кирило-методіївці в їх листуванні)//За сто літ. Матеріяли з громадського й літературного життя України XIX і початків XX століття, за редакцією академіка Михайла Грушевського. К., 1928. Кн 2.

31 Харківська школа романтиків. Харків, 1930.

32 Оглоблин О. Люди Старої України та інші праці. Острог – Нью-Йорк, 2000.

33 Оглоблин О.Проблема українських зв’язків Шевченка//Оглоблин О. Студії з історії України. Статті і джерельні матеріали. Ред. Л.Винар. – Нью-Йорк-Київ-Торонто, 1995. – С.64.

34 Там само. – С.78.

35 Див.: Жур П.В.Шевченківський Петербург. К., 1972; його ж. Шевченківський Київ//Дніпро. –1989. – №7; Черейский Л.А. Пушкин и его окружение. Л., 1989 Вацуро В.Э. Из истории литературного быта пушкинской поры. М., 1989.

36Оглоблин О. Предки Миколи Гоголя//Оглоблин О. Студії з історії України. – С.113.

37 Оглоблин О. Проблема українських зв’язків Шевченка. – С.78.

38 Там само. – С.77.

39 Дремлюга С.П. З історії суспільно-політичної думки України першої половини XIX ст. Гурток князя М.Г. Рєпніна-Волконського//Дніпропетровський історико-археографічний збірник. – Дніпропетровськ, 1997. Вип.1: На пошану проф.. Миколи Павловича Ковальського. – С.386-389; його ж. М.Г Рєпнін та його вплив на культурно-громадське життя України першої половини XIX ст..//Під знаком Кліо (На пошану О.Апанович) – Дніпропетровськ, 1995.

40 Шруба М. Литературные объединения Москвы и Перетбурга 1890-1917 годов. Словарь. – М., 2004. Див. також: Leighton L.G. Circles, Literary:1800-1860// The Modern Encyclopedia of Russian and Soviet Literatures (Including Non-Russian and Émigré Literatures) // Ed. by H.B. Weber. Gulf Breeze, 1981.Vol.4. P.181-187; Parrot, Jr. R.G. Circles, Literary: 1860-1890; Ibid. P.187-195.

41 Шруба М.Вказ праця. Предисловие. – С.5-8.

42 Семенко И.С. Интеллектуальные сообщества: диалектика консолидации//Политические и интеллектуальные сообщества в сравнительной перспективе/Отв.ред. Л.П.Репина, Л.А.Фадеева. М., 2007. – С.16.

43 Репина Л.П. Интеллектуальные сообщества как объект и предмет сравнительно-исторического исследования: проблемы методологии»//Там само. – С.89.

44 Семенко И.С. Вказ.праця. – С.16-18; Мягков Г.П. Научная школа на перекрестке «структуры» и «воли»//Там само. – С.96-99; Корзун В.П. Отец и сын в мире науки: А.С. и И.А. Лаппо-Данилевские//Там само. – С.214—217; Шмелева М.М. Проблемы изучения научных династий//Там само. – С.208-210; Кореневский Л.Д. Династия Тойнби в пространстве интеллектуальной истории//Там само. – С.217-221.

45 Сабурова Т.А. Пространство «мысли и чувства» русской интеллигенции первой половины XIX в.//Там само. – С.159-163.

46 Онопріенко В., Реєнт О., Щербань Т. Українське наукове товариство: 1907-1921 роки. К., 1998: Журба О.І Київська археографічна комісія. 1893-1921: Нарис з історії і діяльності. К., 1993.

47 Посохов С.Образи університетів Російської імперії другої половини XIX – XX ст. в публіцистиці та історіографії. Х., 2006; Попова Т.Н. Историография в лицах, проблемах, дисциплинах. Из истории Новороссийского университета. Одесса, 2007.

48 Айтов С.Ш Українська історіографія та журнал «Основа» в контексті культурно-національного відродження України. Автореф. дис. канд..іст.наук. Дніпропетровськ, 2001; Палієнко М.Г. «Киевская старина» у громадському та науковому житті України (кінець XIX – початок XX ст.). К., 2005.

49 Голубчик Г.Д. Рід Марковичів-Маркевичів у культурно-громадському житті України: «нова сімейна історія». Автореф. дис. …канд.іст.наук. Дніпропетровськ, 2003. Барабаш Н.О. Рід Білозерських і культурний світ України XIX- початку XX століть. К., 2007.

50 Мерніков Г.І. Школи в українській історичній науці другої половини XIX – початку XX ст.: проблеми теорії та історіографії. Автореф. дис. канд..іст.наук. Дніпропетровськ, 1997.

51 Юркова О. Діяльність Науково-дослідної кафедри історії України М.С. Грушевського (1924 – 1930). К., 1999; Богдашина О.М. Діяльність Харківської науково-дослідної кафедри історії української культури імені академіка Д.І. Багалія (1921 – 1934). Харків, 1994.

52 Онопрієнко В.І. Наукове співтовариство: Вступ до соціології науки. К., 1998. – С.24.

53 Грицак Я. Пророк у своїй вітчизні. Франко та його спільнота (1856-1886). К., 2006. – С. 12.

54 Колесник І.І. Історіографія як тип культури (Український інваріант) //Південний архів: Зб.наук.пр. Історичні науки. –Херсон, 1999. Вип.2. – С.8-9.

55 Уэллман Б. Место родственников в системе личных связей//Социс – 2000. – №6. – С.78.

56 Див.:Коллинз Р. Вказ.праця. – С.96-98, 105-106.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4

Схожі:

І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconМатеріали районного науково-практичного семінару вчителів історії «Науково-дослідницька діяльність учнів як засіб формування креативної компетентності на уроках історії»
Тема: «Науково-дослідницька діяльність учнів як засіб формування креативної компетентності на уроках історії»
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconМоя Батьківщина Україна” І. Загальні положення
України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної...
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 icon«Моя Батьківщина Україна» І. Загальні положення
України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної...
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconПоложення про Всеукраїнську експедицію учнівської та студентської молоді
України, формування гармонійно розвиненої особистості шляхом залучення молоді до активної діяльності з вивчення історичної та культурної...
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconКонспект уроку з історії України. Тема. Суспільно-політичний рух в Україні у другій половині XIX ст
Відділ освіти Софіївської районної державної адміністрації Софіївська загальноосвітня школа I-III ст. №1
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconУрок радості Не заучування, а інтелектуальне життя, яке б’є джерелом та протікає у світі гри, казки, краси
Педагогічна спадщина В. О. Сухомлинського засновника новаторської педагогіки, письменника, заслуженого учителя України залишається...
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconКонспект уроку історії України у 9 класі на тему: «Узагальнення вивченого матеріалу за темою «Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII у I третині XIX ст.»
«Узагальнення вивченого матеріалу за темою «Українські землі у складі Російської та Австрійської імперій наприкінці XVIII у I третині...
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 iconВідділ освіти Баришівської райдержадміністрації Районний методичний кабінет Баришівської районної ради
Картки-завдання для використання на уроках історії України (Вступ до історії) у -Х класах. Дидактичний матеріал для шкільного курсу...
І.І. Колесник Інтелектуальне співтовариство як засіб легітимації культурної історії України. XIX століття1 icon1. Вступ. Феномен української історії та культури
Особливості вітчизняної історії. Значення історії України в житті суспільства. Форми І методи роботи над курсом. Проблеми викладання...


База даних захищена авторським правом ©biog.in.ua 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка